Аналітика Київського Безпекового Форуму

Останнім часом, на тлі погіршення відносин європейських лідерів з Президентом США Дональдом Трампом та переорієнтації безпекових інтересів Вашингтона з Європи на інші частини світу, в ЄС все активніше почали говорити про необхідність розвитку європейської стратегічної автономії в галузі безпеки.

Ідея, в принципі, не нова. Вона пройшла різні етапи: від створення Західноєвропейського союзу (ЗЄС) в 1954 році до формування Спільної зовнішньої та безпекової політики, а згодом і Європейської політики безпеки і оборони, що призвело до розпуску ЗЄС в 2011 році.

Протягом багатьох років практичні функції ЄС у сфері безпеки зводилися до проведення цивільних та військових операцій з кризового реагування. Адже ефективність найсильнішого оборонного блоку світу - НАТО, під чиїм захистом знаходилася Європа, ні в кого жодних сумнівів не викликала.

Сьогодні ситуація змінилася. Чи повернеться Вашингтон до безумовного виконання своїх зобов’язань в рамках Альянсу після чергової зміни адміністрації в США – питання відкрите. Чи будуть десятки тисяч американських військових залучатися до відбиття можливих атак росіян у разі ескалації ситуації – достеменно не відомо. Це ж питання стосується і доступу ЄС, у разі потреби, до спільних військових активів НАТО, які здебільшого надаються США.

Тому від поняття стратегічної безпекової автономії в ЄС зараз очікується значно більше – здатності до оперативного реагування на військові дії супротивника, здатності до оборони Європи, якщо США вийдуть з гри. Реагування - з урахування досвіду ведення сучасної війни, який у противника ЄС – Росії - є, а в держав-членів - немає. Проте, він є в України. Реагування – із залученням європейських союзників, які присутні в НАТО, але не є членами ЄС, а саме Великої Британії і Норвегії.

Власне у цьому контексті слід трактувати слова Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн про те, що Євросоюз, на додаток до ролі «економічної держави», має стати і «військовою державою». На це спрямовані програми з розвитку європейської оборонної промисловості, на які, виділяються значні кошти Цим цілям слугують чотири «флагманські» оборонні ініціативи ЄС з протидії дронам, захисту від ракет та інших повітряних загроз, зміцнення східних кордонів Євросоюзу, Цим обумовлені ідеї щодо створення Європейського оборонного союзу за участю Києва, Лондона і Осло, які просуває Єврокомісар з питань оборони і космосу Андрюс Кубіліус.

Водночас, дискусії щодо того, чи варто створювати Європейський оборонний союз і яким він має стати все ще продовжуються як в столицях, так і в Брюсселі, у т.ч. в рамках самої Єврокомісії. Чи має це призвести до формування нового військового альянсу на заміну чи доповнення до НАТО ? Чи ЄС повинен відігравати функції фінансової опори Альянсу в Європі і лише точково працювати над проблемними сферами, які виявилися у контексті широкомасштабної агресії рф ? Чи не призведе створення нового союзу до плутанини у прийнятті рішень, у ланцюгу командування, що особливо небезпечно у ході конфлікту ?

Немає єдиної точки зору на це і в Києві. З однієї сторони, Президент Зеленський підтримав ідею участі України у Європейському оборонному союзі. З іншої сторони, Україна не відмовляється і від членства в НАТО як основи своєї безпеки в майбутньому.

Якими будуть результати цієї дискусії – покаже час. У будь-якому разі, реалії диктуватимуть європейцям необхідність, по-перше, розвитку власних військових спроможностей, особливо у сферах, де вони поки що залежні від США, по-друге, залучення до оборони Європи України, яка на сьогодні є найсильнішою військовою потугою на континенті, здатною протистояти спільному ворогу.