На п’ятому році повномасштабної війни Україна дедалі гостріше бореться за увагу світу. 18-й Київський Безпековий Форум став однією з подій, що повертають фокус міжнародної політики до Києва.

На запрошення Форуму столицю відвідали принц Гаррі, керівництво військових комітетів НАТО та ЄС, Анджей Дуда, українські та іноземні генерали, дипломати й експерти.

Про місяці перемовин, засекречені візити, безпекові протоколи і про те, чому особиста присутність союзників у Києві сьогодні означає більше, ніж будь-коли, розповіла директорка Фонду Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» Раміна Шут.

«Цей Форум відрізнявся рівнем спікерів, масштабом і емоційною складовою»

Раміно, минуло два тижні після 18-го Київського Безпекового Форуму. Які три відмінні особливості цьогорічного КБФ порівняно з попередніми ви могли би відзначити?

Для мене справді це не перший Форум, який я організовувала разом із нашою командою, а вже одинадцятий. 18-й Київський Безпековий Форум дійсно відрізняється від попередніх. По-перше, рівнем спікерів. По-друге – масштабом. По-третє – емоційною складовою.

Коли я кажу про рівень спікерів, звісно, тут треба відзначити приїзд принца Гаррі до Києва. Це був не перший його візит до України, а вже третій, і другий – саме до Києва. Але можна точно сказати, що це був його перший приїзд на такого роду майданчик.

Також відзначу приїзд голови Військового комітету НАТО і голови Військового комітету Європейського Союзу. І ще те, що нам з командою вдалося зібрати головнокомандувачів збройних сил різних країн. Зокрема, головнокомандувача Збройних сил Латвії, головнокомандувача Збройних сил Канади, а також представників генштабів Польщі та Німеччини.

Я не можу сказати, що попередній Форум був меншим за кількістю й вагомістю спікерів. Ні. Попередній зібрав близько 100 спікерів. Цей – приблизно 120 спікерів, як іноземних, так і українських. Але все одно ми відчули якусь надзвичайно потужну складову саме безпекової тематики Форуму і також те, що я називаю емоційною складовою. І це пов’язано не лише з приїздом принца Гаррі, а й з іншими спікерами та подіями.

Чому я кажу про емоційну складову? Бо приїзд таких людей до України на п’ятому році повномасштабного вторгнення відчувається якось дуже по-особливому.

«Приїзд Гаррі – це наче окреме життя»

Найпоширеніше запитання: як вдалося привезти Гаррі? 

Це було складно. Насправді хочу подякувати своїй колезі Оксані, в якої народилася ця ідея. І народилася вона ще два роки тому. Ми намагалися запросити його ще на попередній, 17-й Київський Безпековий Форум. І вже тоді була певна комунікація з командою Гаррі.

Маючи цей попередній досвід, ми вирішили діяти трохи раніше. Оксана надіслала запрошення команді Гаррі ще на початку грудня. І вже в середині грудня ми отримали перший фідбек від його команди – вони хотіли поговорити з нами в Zoom.

Відтоді – а це фактично чотири з половиною місяці – у нас була постійна робота з його командою: і вдень, і вночі. Бо команда Гаррі знаходиться в різних часових поясах, хтось у Лос-Анджелесі, хтось у Лондоні.

Хто входить до команди Гаррі? 

Це люди, які відповідають за його присутність на міжнародних майданчиках, конференціях, у медіапросторі. Також люди, які повністю забезпечують його супровід – логістику, безпеку, графік, пересування. Тобто це команда, яка прописує всі побажання і вимоги: скільки людей буде їхати, що потрібно для організації візиту, як усе має бути забезпечено.

У нього були якісь вимоги?

Так, звісно. Але хочу одразу сказати – жодних гонорарів. Бо такі запитання я вже чула.

Вони ж, відповідно, і не просили?

Ні. Але, звісно, були певні вимоги щодо логістики, безпеки, проживання, транспортування, його появи на публіці. Ми забезпечували всі процеси, кожного тижня протягом чотирьох місяців спілкувалися з його командою. І це при тому, що паралельно у нас ще десятки спікерів і десятки інших ключових візитів.

Тому приїзд Гаррі – це як окреме життя.

Десь за місяць до Форуму я зрозуміла, що вони дійсно приїдуть. До того, протягом трьох місяців, вони дуже детально з нами спілкувалися щодо різних важливих питань, зокрема щодо спікерів, учасників, медіа, історії Форуму, історії Фонду Open Ukraine, біографії. Ми все поступово надавали його команді.

І з кожним нашим Zoom-дзвінком до розмови долучалося дедалі більше людей з їхнього боку. Людина, яка відповідає за безпеку. Людина, яка відповідає за медіа. Людина, яка відповідає за логістику. Людина, яка відповідає за графік. Спічрайтер. І на всі запитання ми мали відповісти.

Чесно скажу, спочатку була певна тривога. Бо хотілося не просто все правильно організувати, а донести, чому його приїзд настільки важливий.

Але мені здається, що з першого Zoom-дзвінка між нами склався певний match. Вони відчули, наскільки щиро ми цього хочемо, наскільки це важливо не тільки для Форуму чи Фонду, а саме для України.

Я їм чесно говорила: «Ми втомлені, Україна втомлена, Україні потрібно більше уваги».

Я казала, що зараз увага світу переключається на інші конфлікти. Не повністю, але ми це відчуваємо. І тому нам дуже важливо, щоб такі люди приїжджали до України.

І мені здається, це дуже резонувало.

«Найскладніше було тримати це в таємниці»

Ніхто ж не знав до останнього, що він приїде. Це був, мабуть, один із найбільших сюрпризів для України.

Так. І найскладніше в цьому всьому було тримати це в таємниці. Це була вимога їхньої команди. Але ми з великою повагою до цього поставилися.

Тим більше, що для нас це не нова практика. У нас були й інші спікери, приїзд яких теж залишався в таємниці до останнього моменту. Це стосувалося і голови Військового комітету НАТО, і голови Військового комітету ЄС, і головнокомандувачів союзних армій.

Це абсолютно нормальна практика.

Це пов’язано саме з війною чи з безпекою конкретної людини?

І з війною, і з безпекою конкретної людини, звісно. Коли ми вже зрозуміли, що принц Гаррі точно приїде, дуже хотілося розповісти всім. Хотілося написати спікерам, що у нас така програма, такі гості. Але ми дуже серйозно ставимося до таких домовленостей.

«Відчувалося, що це стало його місією»

Ви особисто спілкувалися з принцом Гаррі?

Так. І це особливий досвід на все життя.

Ми з колегою приїхали зустрічати його на вокзал десь за півтори години до прибуття потяга. Я дуже хвилювалася: як він відреагує, як сприйме. Коли потяг прибув, спочатку виходила команда. Потім мене запросили у вагон, де був Гаррі. І сказали, що саме я супроводжуватиму його до кортежу.

Це було настільки просте і дружнє знайомство, що в мене одразу зникло відчуття тривоги. Ми говорили про те, як минула дорога, про Київ, про ветеранів. І мене вразило, наскільки він відкритий і щирий.

Було видно, що для нього це не про протокол, не про медіа, не про «приїхати відмітитися». Відчувалося, що він дійсно живе темою ветеранів, що він щиро хоче допомагати Україні.

Я правильно розумію, що вони скористалися запрошенням КБФ, щоб ще раз приїхати до України і втілити інші свої проєкти?

Так. І це з нами обговорювалося. Він приїхав на Київський Безпековий Форум, виступив зі своєю дуже сильною промовою, взяв участь у сесії з ветеранами, був присутній повністю на відкритті Форуму, яке тривало майже три години. А вже потім у нього була своя програма. І це абсолютно нормальна практика для багатьох наших спікерів. Коли люди приїжджають до України, вони також домовляються про інші зустрічі.

Наприклад, він не міг приїхати в Україну і не бути присутнім на події Invictus Games (Ігри Нескорених – міжнародні спортивні змагання для військовослужбовців та ветеранів, які отримали поранення, травми або захворіли під час виконання службових обов'язків. Ігри засновані принцом Гаррі у 2014 році – ред.).

Як ви думаєте, їх не лякало глобально, що вони приїжджають у воюючу країну, де в будь-який момент може бути масований обстріл?

Чесно – мені здається, що Гаррі це абсолютно не лякало. Лякало більше його службу охорони. Я з ними якраз спілкувалася, і вони мені розповідали, що він скрізь хоче їздити, скрізь хоче бути залученим, допомагати. І десь вони змушені казати йому «ні».

Але щодо України вони говорили, що навіть не можуть його відмовляти. Бо це настільки для нього важливо, настільки вже стало місією його життя – і допомога ветеранам, і підтримка України.

Тому питання «їхати чи не їхати» навіть не стояло.

У нас, звісно, був прописаний протокол безпеки. Була підготовлена дублююча сцена в паркінгу. Але це стосувалося всіх спікерів. А його, мені здається, це не лякало зовсім.

Коли він сидів на сцені разом із ветеранами, було видно, наскільки уважно він слухає кожен виступ, наскільки пропускає це через себе. І дуже відчувалося, що це щиро. Тому я впевнена, що він знов повертатиметься в Україну.

«Після Форуму ми одразу починаємо готувати наступний»

Тепер уже всі питають: а хто буде на КБФ після Гаррі?

Наша команда вже над цим працює. Після проведення Форуму ми одразу починаємо готувати наступний. 

Скільки людей готує щороку Київський Безпековий Форум?

Якщо говорити про постійну команду – це близько 10 людей: член Ради безпеки КБФ Данило Лубківський, я і операційна команда Фонду, а також комунікаційники, аналітики і безпека. Підготовка починається дуже рано – з дат, концепції, запрошень. Графіки спікерів формуються дуже заздалегідь. У когось – за рік, у когось – за пів року. І ми вже приблизно розуміємо, кого хочемо бачити, з ким треба працювати, кого запрошувати в першу чергу.

У свідомості людей Київський Безпековий Форум – це завжди квітень. Наступний також у квітні?

Всі питають: «Коли ваш квітневий Форум?» Але насправді форум відбувався і в травні, і в червні. До дат ми підходимо дуже уважно. Бо вони не мають співпадати з іншими великими міжнародними конференціями.

А ще для нас дуже важливий символізм. Наприклад, цього року Форум проходив напередодні роковин Чорнобильської катастрофи. І ми свідомо вибрали ці дати.

Цього року багато хто відзначав, що програма була дуже актуальною і практичною. Як взагалі вона формується?

Ми завжди намагаємося зробити так, щоб це не були просто «розмови заради розмов». Треба, щоб люди роз’їжджалися із розумінням, що саме вони можуть донести своїм урядам, суспільствам, виборцям.

Програма формується складно. Бо ми живемо в часи, коли все дуже швидко змінюється. Тим більше – в Україні. Ми починаємо працювати над програмою мінімум за пів року.

У нас завжди є блок про Україну, регіональний блок, євроатлантичний блок. Це те, що не змінюється вже багато років.

І тут я хочу окремо відзначити наших багаторічних партнерів – насамперед, НАТО, яке підтримує нас і інституційно, і фінансово. 

Київський Безпековий Форум завжди наголошував: Україна має бути членом НАТО. Тому велика частина програми завжди присвячена євроатлантичній співпраці.

Український miltech і новий інтерес світу

На Форумі було багато розробників дронів та іншої військової продукції. Це якийсь особливий напрям для КБФ зараз?

Так, цього року дуже важливою частиною Форуму став miltech, і на заході була представлена велика виставка продукції українських виробників – близько десяти компаній. Також була окрема панель за участі виробників.

Ми вважаємо, що це зараз критично важливо і для України, і для Європи, і для США – говорити про це. Тому ми зробили на цьому великий акцент.

Чи було відчуття, що іноземні представники реально цікавляться українськими виробниками?

Так. Коли підходили і головнокомандувачі збройних сил інших країн, і експерти, і наші міжнародні друзі – всі вони говорили про те, наскільки це зараз важливо.

Вони не просто чули про український miltech, вони побачили цих людей і ці розробки наживо. І це дуже показово, що зараз уже іноземні партнери беруть контакти українських виробників, а не навпаки.

Буданов 

Якщо дивитися на медіаполе Форуму, то після Гаррі номер два – це був Кирило Буданов. І його ім’я також трималося в секреті. Які враження від його участі?

З командою Кирила Буданова була прекрасна комунікація. Ми відправили запрошення – і вони одразу погодилися.

Мені дуже сподобалося, що коли я запитала, який формат йому більше підходить – виступ чи модерована дискусія, – мені сказали: будь-який формат, але дискусія йому пасує більше, він не боїться запитань.

Тоді у нас і народилася ідея зробити формат із двома модераторами – українською журналісткою і британським журналістом BBC. Щоб були запитання і українського контексту, і міжнародного. І мені здається, що це дуже добре спрацювало.

Дуда

А Анджей Дуда? Це теж був сюрприз. Як він сприйняв запрошення на Форум?

Це був його перший візит саме на Київський Безпековий Форум.Тут хочу відзначити наше партнерство з Covington & Burling LLP, американською багатонаціональною юридичною фірмою. Ми разом готували сесію про справедливість – санкції та заморожені російські активи. Саме через цю співпрацю і з’явилася можливість запросити Анджея Дуду.

Мене вразило, наскільки він був залучений у Форум. Він був присутній майже повноцінно два дні. Не просто виступив і поїхав, а був на панелях, слухав дискусії, розмовляв зі спікерами і журналістами.

Це теж дуже багато говорить про ставлення людини до України. Видно було, що йому цікаво. Видно було, що він ставиться щиро і хоче зробити свій внесок, який він вже зробив, будучи 10 років президентом Польщі, в українсько-польські відносини, – і він продовжує це робити. І його приїзд до України вже не як чинного президента – це і є тому знак.

НАТО, ЄС і ніч під обстрілами

Мабуть, особлива гордість – участь очільників військових комітетів НАТО і ЄС, наших головних партнерів. Вони приїхали обидва, особисто, і були разом в той час, коли у світі триває дискусія про роль Європи в НАТО і роль НАТО для Європи.

З Військовим комітетом НАТО комунікація у КБФ налагоджена, і розпочалася вона ще з приїзду колишнього голови Військового комітету НАТО адмірала Роба Бауера. У 2024 році він приїхав на запрошення Київського Безпекового Форуму – і це був перший приїзд голови Військового комітету НАТО в Україну під час повномасштабної війни.

Я дуже добре пам’ятаю той візит. Він приїхав і сказав: «Який прекрасний Київ, у вас усе працює, кавʼярні, магазини».

А потім була перша ніч у Києві – і тоді був жахливий обстріл. Уся його команда була в укритті разом із нами. Ми чули вибухи, «шахеди», ракети. І я пам’ятаю, як після тієї ночі повністю змінилося його сприйняття того, що відбувається в Україні. Бо одна справа – читати звіти чи дивитися новини, інша – провести ніч під «Кинджалами» і балістикою.

Наступного дня ми всі були абсолютно розбиті після безсонної ночі. Але було видно, що він уже зовсім по-іншому сприймає цю війну.

Тому я завжди кажу: особистий досвід – надзвичайно важливий. І саме тоді почалася наша дуже тісна співпраця з Військовим комітетом НАТО.

Потім Роб Бауер приїхав ще раз, уже після завершення своєї каденції. І тоді Арсеній Петрович запропонував йому приєднатися до Ради безпеки КБФ. Він погодився, й досі підтримує Україну та допомагає. А ми допомогли перекласти і видати його книгу в Україні.

А коли минулого року ми з Арсенієм Петровичем були в Брюсселі й зустрічалися з адміралом Каво Драгоне, який очолив Військовий комітет НАТО, одразу домовилися, що запросимо його на КБФ. Він сказав: «Я приїду», – і дотримав слова. Але це теж були місяці дуже ретельної комунікації з його командою. Це велика структура, багато людей, кожен відповідає за свій напрямок.

Так само з головою Військового комітету ЄС генералом Шоном Кленсі. Ми також зустрічалися з ним у Брюсселі. Я пам’ятаю, що зустріч, яка мала тривати пів години, тривала півтори. Потім він сказав, що після цієї зустрічі стало зрозуміло, що він має приїхати на КБФ.

Для нас дуже важливо, що вони визначили цей візит до Києва як спільний. Це дуже потужний сигнал того, що НАТО і Європейський Союз стоять пліч-о-пліч з Україною.

«Важливо привозити людей до України, щоб показувати реальне обличчя війни»

Як ви думаєте, склад спікерів і учасників Форуму відображає те, хто сьогодні найбільше підтримує Україну?

Якщо ми говоримо про країни, які нас дуже підтримують, – звісно, вони були представлені на Форумі: Балтійські країни, Канада, Сполучені Штати, Польща, Франція, інші країни Європейського Союзу. Але я не хочу, щоб виглядало так, ніби якщо якоїсь країни не було серед спікерів, то вона не підтримує Україну. Іноді це питання графіків і часу.

Наприклад, міністр оборони Данії планував приїхати, проте там відбулися зміни в уряді – і просто не склалося. Але якщо говорити загалом: так, країни, які підтримують Україну, були дуже широко представлені.

Що є головною філософією Форуму? Говорити про Україну, про світову безпеку чи про світову безпеку через Україну?

Я прихильниця того, що без безпеки України не буде й світової безпеки. Тому, звісно, головна тема для нас – Україна. Але через призму глобальної безпеки. Бо те, що відбувається тут, напряму впливає і на Європу, і на світ.

Люди, які приїжджають на Форум, – наші однодумці. Вони теж розуміють, що без миру в Україні не буде стабільності в Європі.

Ви в своєму виступі говорили про втому. І це дуже відчули іноземці. Що ви хотіли їм передати?

Я хотіла донести те, що ми відчуваємо як країна. П’ятий рік повномасштабної війни – це найскладніший період. Перший рік – це мобілізація ресурсів, коли ще дуже багато енергії. Другий – ще тримається інерція. А потім приходить виснаження.

Ми часто чуємо про втому Європи чи Америки. І мені іноді хочеться сказати: приїдьте в Київ і «відпочиньте».

Але для багатьох за кордоном все одно наша війна стає певною рутиною.

Саме тому так важливо привозити людей до України. Їх треба запрошувати. Їм треба показувати реальне обличчя цієї війни.Треба, щоб вони бачили ветеранів, військових, молодь. Щоб говорили з ними. Бо особисте враження не замінити новинами з телевізора.

Деякі експерти казали: «Я не боюся летіти в Київ літаком»

Чи всі закордонні експерти з питань України дійсно знаються на питаннях цієї війни?

Я зустрічала людей, які казали: «Я не боюся летіти в Київ літаком». І щиро дивувалися, дізнавшись, що у нас закрите небо. Але таких небагато. 

Ми не маємо ображатися, що хтось чогось не знає. Це нормально. Але ми маємо більше пояснювати, більше говорити, більше запрошувати людей до України.

Цього року багато іноземців були вражені тим, як Україна пережила зиму. Вони дивляться на нас і кажуть: «Як вам це вдається?»

КБФ відбувається у війні. Це Форум, де ти маєш передбачити все: генератори, дублюючі сцени, безпеку, логістику. І це дуже відрізняє його від багатьох міжнародних форумів.

«Арсеній Яценюк – перфекціоніст»

Розкажіть про роль Арсенія Яценюка, засновника КБФ, у підготовці Форуму.

Арсеній Петрович – людина-doer (той, хто робить – ред.). Це людина, яка дуже багато працює над Форумом. І це не просто репутаційна роль. Він дуже залучений у все: у формування програми, відбір спікерів, у розбудову міжнародних контактів.

Він перфекціоніст. І це дуже відчувається. Кожен Форум стає сильнішим і масштабнішим, і це багато в чому саме його заслуга. Те, що нам вдалося привезти таких людей на КБФ, – значною мірою завдяки йому. Після завершення кожного Форуму одразу розпочинається підготовка до наступного. Усі міжнародні зустрічі, адвокаційні тури, контакти – це теж частина підготовки до майбутнього Форуму. І саме завдяки цій постійній роботі нам вдається залучати таких людей в Україну, як на 18-му КБФ.

«У кожної країни має бути своя безпекова конференція»

Ви згадали про інші міжнародні майданчики. Мюнхенська конференція, Варшавський форум, Ризький форум, інші великі безпекові події – хто вони для Київського Безпекового Форуму? Партнери, конкуренти, орієнтир?

Однозначно це наші хороші друзі.

Звісно, на якісь конференції ми рівняємося. Наприклад, Мюнхенська безпекова конференція – це величезний міжнародний майданчик і дуже потужний приклад.

Але водночас цього року нам уже вдалося стати партнерами. Київський Безпековий Форум провів спільний side event на Мюнхенській конференції. Він був присвячений енергетиці, нашій важкій зимі, тому, через що проходила Україна.

Тому для нас це вже не просто «ми дивимося на них». Це вже партнерство. І так само – Варшава, Рига, Берлін. Ми всіх дуже поважаємо і вважаємо, що в кожній країні має бути своя безпекова конференція. 

Наш Форум проходить у воюючій країні, і наш досвід – унікальний. Десь унікальні інші конференції. У когось вчимося ми, хтось вчиться у нас.

Минулого року до нас приїжджав голова Берлінської конференції. Арсеній Петрович регулярно виступає на різних міжнародних конференціях – у Варшаві, Ризі, Берліні, Вашингтоні. І це теж дуже важлива частина нашої роботи.

«Ми дуже відкриті до партнерства»

Коли ви дивитеся на Форум сьогодні й згадуєте, яким він був раніше – що найбільше змінилося?

Він дуже змінився. Форум існує з 2007 року. І, звісно, це вже зовсім інший захід, ніж був до великої війни.

Тепер це дійсно безпековий форум у прямому сенсі цього слова. Бо сьогодні ти думаєш не тільки про програму чи спікерів. Ти думаєш: як люди доїдуть; де буде укриття; чи потрібна дублююча сцена; чи вистачить генераторів; як забезпечити безпеку гостей.

Все це повністю змінює саму логіку підготовки. Але водночас Форум став набагато емоційнішим. І мені здається, цього року це дуже сильно відчувалося.

Якщо хтось у своїй країні чи в Україні захоче долучитися до Київського Безпекового Форуму, що вони мають зробити?

Ми в цьому плані дуже відкриті. Дуже багато випадків, коли нам пишуть люди й питають, де можна купити квиток на Київський Безпековий Форум. І ми всім намагаємося пояснити, що квитки у нас не продаються, участь безкоштовна. Чесно, дуже багато хто дивується. Для мене це навіть стало певним відкриттям цього року – багато людей були готові заплатити за можливість потрапити на Форум.

Тому найперше – варто нам написати, розповісти ідею, можливо, надіслати короткий документ чи презентацію. Ми з задоволенням виходимо на Zoom-зустрічі, запрошуємо до себе обговорити все особисто.

Якщо ж це щось недотичне до тематики Форуму – таке теж буває, – ми зазвичай радимо просто дивитися нас онлайн. А якщо це стосується глобальної безпеки, міжнародної політики, стійкості, дезінформації, енергетики чи інших тем, які є в полі інтересу Форуму, – ми дуже відкриті до співпраці. Можна просто переглянути нашу програму – і стане зрозуміло, чи це перетинається з тематикою КБФ.

У вас цього року було дуже багато партнерств.

Так. І ми цим дуже пишаємося. Було багато партнерств і side events, які відбувалися паралельно з основною програмою Київського Безпекового Форуму. Були партнерства і на головній сцені.

Нам приємно, що зараз уже частіше виходять саме на нас – із бажанням стати партнерами КБФ. Можливо, колись раніше було навпаки – ми більше пропонували. Зараз уже буває так, що ми змушені дуже уважно розглядати всі партнерства. Бо ми не можемо перенасичувати програму.

Отже, є сталі теми: трансатлантична співпраця, євроатлантична інтеграція. Але щороку з’являються і нові теми. Що би ви відзначили цьогоріч?

Цього року в нас була дуже сильна сесія, присвячена Чорнобилю – у контексті 40-річчя трагедії. Також потужною була тема про мораль та мужність, з представниками церков та Нобелівськими лауреатками. Ці теми та панелі були повністю ініціативою члена Ради безпеки КБФ Данила Лубківського. Окремо хочу відзначити тему стійкості міст, тут говорили і про енергетику, і про підготовку до наступної зими.

Також цього року в нас були потужні сесії про антикорупцію і дезінформацію. Форум постійно оновлюється. З року в рік додаються нові теми.

Цьогоріч модератором ви запросили журналіста BBC Марка Лобела. Чому саме його?

Марк прекрасно впорався. Ми дуже хотіли, щоб головним модератором став саме журналіст BBC. Нам порадили Марка як журналіста, який багато працює з українською тематикою. І коли ми вперше поговорили з ним по Zoom, я одразу зрозуміла: це саме та людина, яка нам потрібна. Він дуже відкритий, щиро хотів приїхати до України. І він у хорошому сенсі простий. Мені здається, саме це додало Форуму певної легкості. Адже всі сесії – важкі. А він додав живості, динаміки. Я дуже хочу відзначити його роботу.

Що найскладніше в підготовці такої події?

Якщо говорити особисто про мене, то найважча і водночас найцікавіша частина роботи – це комунікація зі спікерами.

Я дуже відповідальна людина, а це величезний потік інформації, листувань, нових контактів, нових тем, нових ввідних від команд. Це кропітка робота. І водночас – робота, яку я дуже люблю.

Звісно, дуже складна логістика в умовах війни. Якщо раніше люди могли просто прилетіти до Києва, то зараз ми маємо повністю організувати маршрут. І ставимося до цього дуже ретельно. Це і транспорт від Варшави до Києва, і всі трансфери, і проживання, і постійна координація. Ми навіть готуємо для спікерів спеціальні набори в купе потягів – з різними дрібницями, всім необхідним. Ми хочемо максимально подбати про кожну людину, яка вирішила приїхати до України. Бо це вже не історія «прилетів на день і полетів». Для багатьох це фактично тиждень часу. А коли йдеться про міністрів, військових, керівників міжнародних структур – знайти цей тиждень у графіку надзвичайно складно. 

«Кожна згадка про Україну – це нагадування про війну»

Що є найкращим результатом кожного Форуму?

Насамперед, це рішення, які можуть бути ухвалені на підтримку України. Бо на захід приїжджають люди, які у своїх столицях, урядах, країнах формують думку і впливають на прийняття рішень. Вони відвідують Київ, виступають, знайомляться з учасниками, бачать ситуацію на власні очі. Вони зустрічаються тут із президентом, прем’єром, представниками уряду, військовими, іншими decision makers (особами, які приймають рішення – ред.). І, звісно, це теж впливає на подальші рішення щодо підтримки України.

Кожна згадка про Україну в міжнародному медіапросторі – це ще одне нагадування про війну. А ми ж говоримо не просто про Київський Безпековий Форум. Ми говоримо про Київ, у якому триває війна. Про Україну, яка живе в умовах повномасштабного вторгнення. Цей Форум дав дуже потужний імпульс для цього, особливо з урахуванням візиту і заяви принца Гаррі. Про Україну говорять. Про наших військових, ветеранів, про те, що Україну потрібно підтримувати. І про те, що це не лише наша війна. Це війна, яка стосується миру в усьому світі.

Ви вже отримували відгуки після Форуму?

Так, дуже багато. І від спікерів, і від учасників. І ми продовжуємо спілкуватися. Бо після завершення Форуму робота не закінчується. Ми залишаємося на зв’язку з багатьма командами, спікерами, міжнародними партнерами.

Цього року дуже багато людей говорили саме про емоційну складову Форуму.

Чесно – я не знаю, чому саме цього року це було настільки сильно.

Можливо, через самих спікерів. Можливо, через ветеранів і військових, які були присутні. Але це дуже відчувалося. Відчувалося, що люди приїхали не «для галочки», а тому, що вони справді вважають підтримку України своєю місією.

Ваша фінальна промова на Форумі була дуже емоційною.

Це був щирий крик душі. Я хотіла подякувати людям, які стоять з Україною п’ятий рік війни. Бо те, що вони приїжджають зараз, а не лише тоді, коли війна тільки почалася, – дуже важливо для нас.

Мені не хотілося говорити мовою дипломатичних формулювань чи цифр. Хотілося сказати по-людськи, що, так, ми втомлені і нам дуже важко.

Але те, що ці люди приїжджають, підтримують, залишаються поруч – дуже багато для нас означає. І мені здається, вони це відчули.