Газ стає не менш важливим чинником війни, ніж нафта. Удар по інфраструктурі QatarEnergy та зупинка частини виробництва показали вразливість світового ринку зрідженого природного газу (ЗПГ). Катар забезпечує близько 20% глобальних постачань ЗПГ, а вільних потужностей для швидкої компенсації цих обсягів практично немає. Для Європи це особливо чутливо, оскільки після 2022р. її енергобаланс значною мірою будується на імпорті ЗПГ.

Можливості швидкого заміщення близькосхідного газу обмежені. США залишаються найбільшим альтернативним постачальником, але їхня експортна інфраструктура вже близька до максимального завантаження. Навіть заплановане збільшення експорту приблизно на 15 млн. т на рік не здатне перекрити катарські обсяги, які становлять близько 80 млн. т щорічно.

Норвегія також працює на межі видобутку. Це означає, що при затяжній кризі ринок зіткнеться не лише зі зростанням цін, а й із ризиком фізичного дефіциту газу.

Росія в цій ситуації одержує додатковий фактор тиску на європейський ринок. РФ вже сигналізує про можливість припинення постачання газу до Євросоюзу раніше термінів, зазначених Брюсселем. Путін прямо заявив, що зростання цін в Європі пов’язане з конкуренцією за більш платоспроможні ринки. При цьому американський ЗПГ йтиме туди, де ціна вища – тобто, в Азію. Керманич РФ заявив, що опрацьовується прискорена переорієнтацію експорту на альтернативні напрямки, хоча поки що це більше схоже на тактичний шантаж. Втім, на тлі можливих перебоїв поставок з Перської затоки це посилює переговорні позиції Росії як у Європі, так і в Азії.

Як би то не було, Росія найбільше виграє від зупинки постачання катарського газу. Й ця вигода не обмежується тимчасовим зростанням цін (хоча ми не знаємо, наскільки тимчасовим буде це зростання – Іран, здається, готовий довго блокувати Ормуз). Головна вигода РФ – в тому, що тепер блокувати постачання російського ЗПГ буде набагато складніше. Тому, що у споживачів – насамперед країн Азії – буде розуміння: навіть в разі розблокування ближчим часом, Ормузьку протоку можуть знов заблокувати будь-якої миті, й завжди треба мати «план Б» на цей випадок.

При цьому, Європа розумітиме що через «азійську премію» – спроможність та бажання країн Азії платити більшу ціну – американській газ піде не до Європи, а в Азію. Й зовсім не виключено, що у Європи виникне спокуса повернутися до російського газу. Спочатку тимчасово. Але, в відомій приказці йдеться – «немає нічого більш постійного, ніж тимчасове».

Головне питання найближчих тижнів – масштаб залучення регіональних гравців. Якщо конфлікт залишиться в нинішніх кордонах й буде обмежений обміном ударами між Іраном, Ізраїлем та їхніми союзниками, то він перейде в фазу затяжного протистояння з економічним тиском та періодичними ударами по інфраструктурі.

Але якщо бойові дії торкнуться великих енергетичних об'єктів країн Перської затоки або відбудеться фактична повна й жорстка блокада Ормузької протоки (формально його не перекрили, але рух багатократно скоротився, а страхування різко подорожчало), конфлікт швидко вийде на рівень глобальної енергетичної кризи з відповідними наслідками для світової економіки.

В'ячеслав Бутко

Економічний радник Київського Безпекового Форуму