Аналітика  Київського Безпекового Форуму

Війна в Ірані стала для багатьох країн світу серйозним викликом: втрата інвестицій, зростання цін на енергоносії, економічні проблеми і безпекові ризики.

Китай не став винятком. В рамках «Всеохоплюючого стратегічного партнерства» між Китаєм та Іраном у 2021 році була підписана 25-річна угода на 400 мільярдів доларів про інвестування в енергетичний, інфраструктурний та банківський сектори Ірану, частково в обмін на знижки на експорт нафти до Китаю. І цей канал використовувався обома сторонами дуже потужно. У 2025 році Тегеран експортував до Китаю понад 80 відсотків своєї нафти.

Значну частину енергоресурсів отримує Китай і з інших країн Близького Сходу, експортний потенціал яких зараз поставлений під питання, принаймні на найближчу перспективу.

Наскільки реально впливають на Китай тимчасові проблеми з постачанням енергоносіїв сказати складно. Адже протягом перших двох місяців цього року Пекін імпортував на 15,8 відсотків більше нафти порівняно з аналогічним періодом минулого року. Як і протягом 2025 року, Китай поповнював свої стратегічні запаси для захисту від геополітичних ризиків.

Одночасно Пекін проводить переговори з Тегераном про безперешкодний прохід китайських товарів через Ормузьку протоку. Чи досягнуто кінцевих домовленостей між сторонами наразі достеменно не відомо. Але інші країни вже почали використовувати китайський фактор для посилення безпеки при проході протоки. Шляхом ідентифікації своїх суден, грузів і екіпажів як китайські вони прагнуть уникнути вогню КВІРу. Проте такі «know-how» без офіційної підтримки Пекіна навряд чи зможуть діяти безвідмовно і тривалий час.

Близький Схід є важливим для Пекіна і в плані експорту товарів і технологій, особливо після погіршення торгівельних відносин зі США. Експорт Китаю у цей регіон у 2025 році зростав майже вдвічі швидше, ніж його експорт до решти світу. Інтерес викликали технологічні здобутки Китаю у сфері відновлювальної енергетики. Об'єднані Арабські Емірати стали для китайських автовиробників ринком, що найшвидше розвивається. Попит на китайську сталь з боку Саудівської Аравії та її сусідів подвоївся.

Китайські інвестиції на Близькому Сході також зростають швидше, ніж будь-де у світі. Китайські фінансові установи надавали позики нафтопереробним заводам, підприємствам з виробництва зрідженого газу, морським портам, фінансували розширення нафтовидобутку, залізничну інфраструктуру, електромережі, нафтохімічні заводи, транспортування товарів тощо.

Однак, не можна сказати, що війна в Ірані не принесла Китаю певних дивідендів, особливо, якщо мислити стратегічно, а не у термінах фінансової вигоди.

Офіційний Пекін з самого початку засудив операцію проти Ірану і почав закликати до припинення війни. Репутація світового стовпа стабільності і безпеки – це одна з «фішок» зовнішньої політики Китаю. Через таку своєрідну «м’яку силу» він прагне привернути на свою сторону інші країни, посилити свій геополітичний вплив та економічні перспективи. В багатьох випадках це є дієвим фактором, особливо у порівнянні з непрогнозованістю Вашингтона.

Звичайно, Тайвань і політика Пекіна на ескалацію ситуації довкола острова є винятком. Однак, масштабні військові дії Вашингтона в Ірані у цьому плані є не лише спокусою для Пекіна, а й серйозним стримуючим фактором.

Так бажаний для Президента США Дональда Трампа відрив Москви від Пекіна також поставлений, як мінімум, на паузу, а у разі затяжної війни з Іраном – під питання. Адже, в умовах скорочення пропозиції енергоносіїв з Близького Сходу Росія стає ще більш привабливою. Відповідно, посилюється і так гіпертрофована торговельна залежність Москви від Пекіна. На жаль, це може зміцнити і стратегічний зв’язок між двома столицями.

Не можна вважати втраченим і стратегічний зв’язок Китаю з Іраном, принаймні до втрати влади в цій країні ісламістами, що поки не проглядається. Враховуючи тісні зв’язки Пекіна з близько-східними країнами, нікуди не діваються і його унікальні можливості для умиротворення в регіоні. Особливо, на фоні посилення контроверсийності репутації Вашингтона.

Теоретично можна прогнозувати і посилення впливу Пекіна у світі через його можливості у забезпеченні безпечного проходу через Ормузьку протоку. На заміну фальшивим сигналам про «китайський слід» може прийти цілком офіційна китайська протекція.

Отже, війна в Ірані «вісь зла» не знищить, але може суттєво змінити розподіл ролей у ній, причому – у бік посилення Китаю.