Аналітика  Київського Безпекового Форуму

Військова операція США та Ізраїлю проти Ірану дедалі більше демонструє ознаки затягування. Якщо на початковому етапі її тривалість оцінювалася днями, а згодом тижнями, нині спостерігачі, посилаючись на внутрішні оцінки Пентагону, вже говорять про можливу тривалість у місяці. Політичним горизонтом цієї кампанії фактично стають проміжні вибори до Конгресу США. Водночас постає питання: чи зможе Вашингтон і надалі повністю контролювати динаміку конфлікту.

Паралельно дедалі більш розмитими стають і стратегічні цілі операції. На початку йшлося про ліквідацію ядерної та ракетної програм Ірану, а також про фізичне усунення ключових політичних і військових керівників режиму. Натомість нині дедалі частіше звучить ширша формула — усунення від влади релігійного режиму аятол. Проте для реалізації такого сценарію ключовий момент був, імовірно, втрачений. Масштабні антиурядові протести в Ірані не отримали зовнішньої підтримки, на яку розраховували їхні учасники. Натомість Вашингтон розпочав новий раунд переговорів з іранським керівництвом. У цих умовах опозиція, ослаблена і фрагментована, навряд чи готова до нової спроби масштабного політичного виступу.

Можливим інструментом тиску на Тегеран може стати співпраця зі збройними формуваннями курдів. Проте навіть у разі проведення обмеженої наземної операції за участю курдських сил її результатом може стати лише зміна контролю над окремими провінціями. Це навряд чи призведе до падіння центральної влади аятол у Тегерані.

Не справдилися й розрахунки на внутрішній розкол у силових структурах режиму. Заклики президента США Дональда Трампа до переходу Корпусу вартових ісламської революції на бік опозиції не мають реальних передумов. Більше того, частина поміркованих іранських політиків, на яких розраховували у Вашингтоні, була знищена внаслідок ізраїльських ударів по урядовому кварталу разом із верховним лідером Алі Хаменеї. Інші, як чинний президент Масуд Пезешкіян, не мають реального впливу на ключові силові структури держави. Показовим стало і те, що обіцянки Пезешкіяна утриматися від ударів по арабських країнах були демонстративно проігноровані Корпусом вартових ісламської революції.

Водночас не можна недооцінювати перші військові результати кампанії. США та Ізраїль змогли знищити значну частину систем протиповітряної оборони Ірану, серйозно послабити його флот, завдати ударів по ракетній інфраструктурі та частково паралізувати експортні можливості нафтового сектору. Проте навіть за цих умов прогнозувати строки завершення операції наразі вкрай складно. Більше того, президент Трамп уже не відкидає можливості обмеженої наземної операції — наприклад, для захоплення запасів збагаченого урану.

Енергетичний фактор стає одним із ключових наслідків конфлікту. Ціни на нафту і газ стрімко зростають. Ормузька протока формально залишається відкритою, але фактично перестала використовуватися через постійні обстріли. Обіцянки США гарантувати безпеку судноплавства поки що не реалізовані. Заклики Китаю до Тегерана відновити транзит, навіть якщо й матимуть певний вплив, навряд чи зможуть швидко змінити ситуацію.

Додатковий тиск на світові енергетичні ринки створюють удари по нафтовій і газовій інфраструктурі інших країн регіону. Частина об’єктів була пошкоджена, інші тимчасово зупинені з міркувань безпеки.

Для України війна навколо Ірану має подвійний ефект. З одного боку, ослаблення Тегерана — ключового військово-технологічного партнера Росії — має очевидне позитивне значення. Знищення частини виробництва ракет і дронів, а також запасів безпілотників типу Shahed прямо впливає на можливості Москви продовжувати війну проти України.

З іншого боку, конфлікт створює серйозні ризики. Насамперед ідеться про різке зростання світових цін на енергоносії, яке напряму збільшує доходи російського бюджету і дає Кремлю додаткові ресурси для відновлення військового потенціалу. Окремою проблемою стає й дефіцит систем протиповітряної оборони. В Києві вже на офіційному рівні говорять про можливу нестачу ракет для систем Patriot, і швидкого рішення цієї проблеми наразі не видно.

Співпраця України зі США та арабськими державами у сфері протидії іранським безпілотникам може зміцнити міжнародний імідж нашої держави і підвищити інтерес до українського досвіду. Проте це не вирішує ключової проблеми — захисту від російських балістичних ракет.

Паралельно конфлікт ускладнює перспективи мирних переговорів із Росією. Навіть демонстративне небажання Вашингтона загострювати відносини з Москвою через її розвідувальну підтримку Ірану навряд чи здатне змінити позицію Кремля.

Європа також опиняється серед головних постраждалих від війни на Близькому Сході. Зростання цін на енергоносії та ризики нових міграційних потоків створюють значний політичний тиск на уряди європейських держав. Це ускладнює підтримку трансатлантичної єдності, тим більше на тлі жорсткої критики президента Трампа на адресу окремих європейських союзників, які висловлювали сумніви щодо доцільності наступальної операції проти Ірану.

У цих умовах для України критично важливо не лише забезпечити безперервні поставки систем протиповітряної оборони, але й домагатися розширення далекобійних можливостей. За сучасних умов саме знищення виробничих потужностей російського військово-промислового комплексу стає одним із ключових інструментів стримування агресії — не лише для України, а й для безпеки Європи загалом.