Аналітика  Київського Безпекового Форуму

Останнім часом Китай активізувався на іранському напрямі. Під час візиту Міністра закордонних справ Пакистану Ісхака Дару до Пекіна було оприлюднено 5-пунктний мирний план. Це стало логічним продовженням перших спроб Ісламабаду виступити у ролі посередника між США та Іраном. Жодних сумнівів у тому, що ці дії були попередньо скоординовані з Пекіном, немає.

У документі - правильні сигнали, з посиланням на міжнародне право: припинення воєнних дій, початок мирних переговорів з повагою до суверенітету, територіальної цілісності і незалежності Ірану та держав Перської затоки, припинення атак на цивільні цілі у відповідності з Міжнародним гуманітарним правом, безпека судноплавства (з акцентом на цивільні і комерційні судна), довготривалий мир на основі принципів Статуту ООН.

Нічого екстравагантного, якби це не стосувалося заохочення геополітичного конкурента Китаю – США – до припинення бойових дій. Дій, які розглядалися Президентом США Дональдом Трампом у контексті збільшення впливу Вашингтона на Перську затоку, зміни керівництва Ірану на більш сприятливе для США, з отриманням контролю над іранською нафтою.

Чи шкодить цей конфлікт економічним інтересам Китаю так само, як інтересам інших країн Європи і Азії ? Ні. Завдяки особливим відносинам з Тегераном, близькосхідна нафта для Китаю не блокується. Правда, економічні проблеми Європи, які виникають у зв’язку із зростанням цін на нафту і газ, можуть мати опосередкований вплив на Китай. Адже це може скоротити один з найбільших ринків для його товарів. Але чи можна вважати це основною причиною його активності ?

Схоже на те, що раптове зростання любові Пекіна до міжнародного права пов’язане з іншим – з його геополітичними інтересами. Здається, у Піднебесній відчули, що скоро по річці може «проплити труп ворога», а радше конкурента. Звичайно, «труп» - у геополітичному сенсі, і не зовсім мертвий, але очевидно ослаблений.

Звернення Трампа до нації 1 квітня стало дещо запізнілою спробою системно обґрунтувати свої дії в Ірані. Однак, сьогодні, на тлі непопулярності іранської війни, зростання цін на бензозаправках, падіння фондового ринку і рейтингу Трампа, від нього в першу чергу очікувалися чіткі сигнали про завершення операції.

Але цього у виступі американського Президента не було. А запевнення про те, що бойові дії «дуже швидко» будуть завершені, звичайно, з повною перемогою США, що проблеми з відкриттям Ормузької протоки або самі вирішаться, або нехай з ними мають справи інші, дещо контрастують з реальними діями Пентагона, які спрямовані на підготовку до наземної операції.

Це свідчить про те, що в найближчому майбутньому ми можемо стикнутися з такими сценаріями:

• ескалація дій з обох сторін, затягування війни, загострення енергетичних проблем для Європи і світу;

• вихід США з Ірану, з перекиданням вирішення проблем безпеки в регіоні і відкриття Ормузької протоки на європейських та азійських союзників.

Теоретично існує ще один варіант - якщо в Ірані знайдуться впливові особи, які зможуть взяти контроль над КВІР і армію і будуть готовими до реальних мирних переговорів на умовах, прийнятних для США. Але, враховуючи неготовність Вашингтона оприлюднити імена своїх іранських візаві з мотивів безпеки, цей найприйнятніший для цивілізованого світу варіант не є найбільш імовірним. І навряд чи він завершиться отриманням контролю над іранською нафтою. Адже, умови миру, через посередників чи напряму, будуть формулюватися у т. ч. з врахуванням думки Пекіна.

У всіх випадках виграти може Китай, перш за все - геополітично. А Вашингтон, під тиском американського суспільства та в очікуванні виборів, ближчим часом буде змушений зосередитися на Західній півкулі.

При цьому США можуть вийти з війни:

• із зіпсутими відносинами з європейськими союзниками. По-перше, через емоційну реакцію Трампа на їх небажання підтримати непогоджені з ними удари по Ірану. По-друге, через скидання Вашингтоном вирішення пов’язаних з цим проблем на Європу. По-третє, через погрози Білого дому вийти з НАТО чи змінити умови у часті США в Альянсі;

• із підірваною довірою країн Перської затоки до здатності США їх захистити;

• із зменшенням свого впливу і, не виключено, присутності на Близькому Сході;

• із зменшенням впливу в НАТО, яке перестане виконувати роль одного з основних геополітичних інструментів США у Східній півкулі.