Аналітика  Київського Безпекового Форуму

Із запровадженням Президентом США Дональдом Трампом повної блокади підсанкційних суден, які перевозять венесуельську нафту, ситуація між двома країнами вийшла на новий рівень ескалації. 

Перехоплення нафтових танкерів стало ще одним з інструментів тиску на венесуельського лідера Ніколаса Мадуро з метою змусити його відійти від влади. Демонстративної дислокації поблизу берегів Венесуели великого американського авіаносця, розстрілів низки малих венесуельських суден, які підозрювалися у перевезенні наркотиків, «закриття» повітряного простору над країною, погроз бомбити військові об’єкти Венесуели, санкцій і обіцянок $50-мільйонного призу «за голову Мадуро» виявилося недостатньо. 

Звичайно, все це перелякало венесуельського диктатора і змусило його розробляти контрпропозиції щодо взаємовигідних угод з Трампом, з ширшим відкриттям видобутку венесуельської нафти для американців. Однак, компроміс був відкинутий. Можливо тому, що Трамп бачить інтереси США і свої інтереси не у отриманні частки від гігантського венесуельського нафтового «пирога», а у його повному контролі.  

Перелякали методи Трампа і американське суспільство та американський Сенат. Правда, проект резолюції, яка могла б заборонити Президенту Трампу здійснювати військові удари по Венесуелі без згоди Конгресу, 7 листопада у Сенаті не пройшла (49 проти 51). Спрацювала політична солідарність республіканців і запевнення Держсекретаря Рубіо і Міністра війни Гекзета, що Білий дім не планує жодної наземної операції у цій країні. Однак, враховуючи резонансність питання, не можна виключати, що у разі подальшої ескалації ситуації, цей або інший аналогічний акт все ж таки буде проголосований.    

Цікаво, що останні дії проти Венесуели обґрунтовуються Трампом вже не лише терористичною діяльністю режиму Мадуро і його роллю в організації наркотрафіку до США. Привертає увагу й вимога віддати всі «вкрадені» у американських компаній «нафтові, земельні та інші активи». На думку експертів, яку озвучив Forbes мова може йти про активи нафтових корпорацій, які були вилучені у 2007 році Президентом Венесуели Уго Чавесом без належної компенсації. Незважаючи на виграні ними чисельні суди і арбітражі, питання компенсацій залишається не врегульованим і до сьогодні. 

Падіння режиму Мадуро, який протягом багатьох років був відданим і активним союзником Росії, може стати добрим уроком для нього і для всіх інших сподвижників Москви. Він на власному досвіді має можливість переконатися, що означає жити у «російському світі», у світі відсутності принципів і зради. Адже московський диктатор Путін у відповідь на дії Вашингтона зберігає мовчання і, окрім передачі незначної кількості озброєнь, яке жодним чином на співвідношенні сил не позначиться, свого союзника нічим не підтримує. 

Опосередковано падіння режиму Мадуро матиме негативні наслідки і для самого Путіна. Адже ряди його союзників, які з початку повномасштабної війни в Україні і так досить сильно «похуділи», ще більше звужуються. Причому на цей раз – за рахунок однієї з найбагатших нафтою країн, яка за інших обставин могла б разом з Москвою серйозно впливати на правила гри у світовій енергетичній сфері.