Аналітика  Київського Безпекового Форуму

США зібрали потужний військовий кулак навколо Ірану. Удар, який частина спостерігачів прогнозувала на цей вікенд, не відбувся, але це зовсім не означає, що небезпека минула. Радше навпаки: військовий тиск Вашингтона лише зростає, а питання полягає вже не в тому, чи існує опція удару, а в тому чи зможе дипломатія його зупинити.

Причини для можливих військових дій проти Тегерану залишаються незмінними. Наступний раунд переговорів між США та Іраном може відбутися 26 лютого за умови, що іранська сторона найближчим часом надасть свої пропозиції щодо майбутньої ядерної угоди і вони бодай частково наблизяться до очікувань Вашингтона.

Відсутність порозуміння з ключових питань стала очевидною вже після попереднього раунду переговорів у Женеві 17 лютого. Сам факт їх проведення став головним досягненням: сторони підтвердили готовність продовжувати діалог, але прориву не сталося.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив, що у Женеві вдалося досягти загального розуміння щодо базових принципів потенційної угоди. Тегеран наголосив, що не прагне створення ядерної зброї, погодився на передачу запасів високозбагаченого урану Росії та тимчасове - на кілька років - призупинення процесу збагачення. Водночас Іран наполягає на збереженні права на збагачення урану для цивільних цілей і вимагає прив’язати зняття санкцій безпосередньо до підписання угоди.

Американські оцінки переговорів також були обережно позитивними: певний прогрес зафіксовано, але ключові розбіжності залишаються. Вашингтон наполягає на включенні до переговорного пакету балістичної ракетної програми Ірану та його підтримки регіональних «проксі», на що Тегеран категорично не погоджується.

Не викликають довіри у США й запевнення Ірану щодо відсутності військових ядерних намірів. У цьому контексті короткострокове призупинення збагачення виглядає недостатнім для гарантування довгострокової стабільності. Водночас у Вашингтоні розглядають можливість компромісу - дозволити Ірану символічний рівень збагачення, який технічно унеможливлюватиме створення ядерних боєзарядів.

Паралельно з переговорами США демонстративно нарощують військову присутність поблизу Ірану. Американський контингент у регіоні вже став найбільшим з часу операції в Іраку 2003 року. На базах США розгорнуто значну кількість авіації, включно з винищувачами п’ятого покоління F-35 Lightning II та F-22 Raptor, літаками-заправниками і системами раннього попередження AWACS. Два авіаносні угруповання — USS Abraham Lincoln та новітній USS Gerald R. Ford — здатні розмістити понад 150 палубних літаків. Для можливих ударів підготовлено сотні крилатих ракет Tomahawk.

Для України можливе ослаблення Ірану - військове чи політичне - означало б скорочення підтримки, яку Тегеран надає Кремлю. Це стало б також стратегічним сигналом для Росії та Китаю: терпимість Заходу до ревізіоністських і деструктивних дій авторитарних режимів має межі.

Втім, можливий удар США несе і небажані наслідки. Найочевидніший - різке зростання світових цін на нафту у разі дестабілізації Ірану або блокування Ормузької протоки, через яку проходить значна частина енергетичного експорту Близького Сходу. Тегеран вже натякав на готовність використати цей інструмент. Існує також політичний ризик: залучення Росії до нових міжнародних безпекових домовленостей може створити для Кремля можливість повернутися у статус «необхідного партнера» глобальної стабільності. Це здатне розмити образ Росії як держави-агресора та послабити режим міжнародного тиску.