Аналітика  Київського Безпекового Форуму

Візитом делегації міністрів закордонних справ ЄС на чолі з Високою представницею ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Каї Каллас до Києва Євросоюз в черговий раз підтвердив непохитну підтримку України. Оскільки візит був приурочений до четвертих роковин трагедії в Бучі, його основним політичним сигналом став наголос на необхідності забезпечення повної відповідальності Росії за скоєні злочини, зокрема через створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України та Міжнародної компенсаційної комісії.

На жаль, притягнення РФ до відповідальності не входить до політичного інструментарію Вашингтона. Можливо, власне тому, через неготовність до тиску на винуватця багаторічного кровопролиття, позиція США щодо Росії виявляється слабкою, а результати посередництва – мінімальними.

З точки зору міжнародного права рівноцінний підхід до винуватця агресії і її жертви є неприйнятним. Проте, враховуючи прагматизм Вашингтона, його зорієнтованість на фінансову вигоду, а також те, що в жертву приносяться не його інтереси, а в першу чергу інтереси України і Європи, таку позицію адміністрації США раніше, принаймні, можна було зрозуміти.

Але війна в Ірані висвітлила ситуацію зовсім з іншої сторони. Росія не просто стала на бік ворога США - Ірану. Вона надає йому військову допомогу - розвіддані та озброєння для враження американських солдат і військової техніки. Завдяки у т.ч. російській допомозі численних руйнувань зазнали американські воєнні бази разом з американськими військовими засобами на Близькому Сході. Останньою чутливою втратою стало знищення літака дальнього радіолокаційного стеження E-3 Sentry (AWACS). 13 американських військовослужбовців загинуло, понад 300 – поранено. З іншої сторони, Україна надає допомогу арабським союзникам США у відбитті дронових атак Тегерану.

Здається, за таких умов для Вашингтона все має стати більш чітким і однозначним. Київ – союзник, Москва – ворог. І це розуміння мало б транслюватися і на переговори про припинення війни в Україні. На жаль, такої ясності у поведінці Вашингтона не простежується. Лібералізм щодо Москви продовжується під тим приводом, що її дії не дуже шкодять США. Більше того, на фоні фактичного протиборства на полі бою в Ірані, офіційний Вашингтон люб’язно приймає делегацію депутатів Державної Думи РФ, яка приїхала обговорювати можливості співробітництва.

Раніше європейським лідерам у критичні моменти завдяки дипломатичним зусиллям вдавалося зближувати позицію США з інтересами України. Зараз такі можливості в Європи обмежені. Причина - у емоційній реакції Трампа на відсутність ентузіазму з боку європейських союзників розділити з ним військові проблеми, які виникли у ході операції в Ірані, хоча вона й не була з ними погоджена та спланована.

Резонансними стали різкі коментарі Трампа про заборону для США використовувати європейські військові бази для нападу на Іран, як і пропозиції європейцям самим вирішувати проблему відкриття Ормузької протоки, оскільки це для них більш важливе, ніж для Вашингтона. Увагу привернули і заяви Рубіо про можливість перегляду Сполученими Штатами умов участі в НАТО. Не пройшли непоміченими і його погрози, у разі відсутності змін у позиції України, вийти з мирних переговорів.

Низка європейських столиць висловила згоду на участь у міжнародних зусиллях із забезпечення свободи судноплавства в Ормузькій протоці після припинення бойових дій. Проте, це не зовсім влаштувало Білий дім і не стало фактором примирення.

На такому емоційному фоні очікувати ближчим часом конструктивного проведення тристоронніх переговорів не доводиться. Ненависть до європейських союзників, до яких Білий дім, здається, зараховує й Україну, наразі переважає його ненависть до прямого ворога, яким зараз стала Росія.