Аналітика  Київського Безпекового Форуму

На тлі переговорів в Женеві за участі представників України, США і РФ, візити Держсекретаря США Марко Рубіо до Словаччини і Угорщини в інфопросторі України і Заходу дещо загубилися. Увага до цих подій після низки оперативних матеріалів швидко спала. Однак, вони можуть мати на перспективи України не менший вплив, ніж так звані мирні переговори.

Сьогодні лідери Угорщини і Словаччини - Віктор Орбана і Роберт Фіцо - є основними внутрішніми опозиціонерами в ЄС. Вони відомі своєю діяльністю на підтримку ворога Європи російського диктатора Путіна і блокуванням посилення оборони ЄС, у т.ч. через підтримку України. Їх наполеглива робота над збереженням імпорту російських енергоносіїв йде врозріз з інтересами енергетичної безпеки ЄС і його політикою у цій сфері. Тому особливі відносини Вашингтона з цими двома європейськими адміністраціями є доволі чутливими як для України, так і для Брюсселя.

Однією з основних причин цих візитів було прагнення Білого дому підтримати Орбана на наступних парламентських виборах, які відбудуться у квітні. Рубіо не лише не закамуфлював особливий інтерес Вашингтона у перемозі свого політичного партнера. Він це підкреслив. За його словами, США і Угорщина «вступають у «золоту епоху» відносин не лише через збіг інтересів їх народів, а й через тісні особисті стосунки між Прем’єр-міністром Орбаном з Президентом Трампом».

Більше того, Рубіо пообіцяв допомогу Орбану, якщо той стикнеться з фінансовими труднощами, якщо виникнуть перешкоди для зростання або загрози стабільності його країни.

На підтримку своїх політичних партнерів було зорієнтовано й оголошення під час візитів Рубіо про наміри США щодо будівництва АЕС у Центральній Європі. У Словаччині невдовзі розпочнеться підготовка проектно-кошторисної документації на будівництво великого реактора Westinghouse, яка фінансуватиметься Вашингтоном. А Угорщину Сполучені Штати хочуть зробити центром регіонального розвитку малих модульних реакторів.

Однак, такі практичні ініціативи варто розглядати і у контексті роботи Вашингтона з метою енергетичної переорієнтації Будапешта і Братислави з Росії на США. Тим більше, що під час візитів обговорювалося й питання припинення імпорту російської нафти до Європи, за що бореться як Вашингтон, так і Брюссель. Хотілося б сподіватися, що порушувалася й тема членства України в ЄС, яку просуває адміністрація Трампа у контексті надання гарантій безпеки нашій державі.

Отже, риторика Рубіо в Будапешті і Братиславі цілком віддзеркалювала наративи сучасної американської адміністрації. Але, враховуючи практичні інтереси Вашингтона, за словами про підтримку своїх політичних партнерів прозвучали й ті, які мали б протверезити «друзів Москви». Основний висновок, який повинні зробити внутрішні опозиціонери в ЄС - бути «клієнтами» Кремля і «любимчиками» Білого дому справа дуже тривожна і непевна, і може передбачати й деякі суттєві поступки, у т.ч. щодо України та її інтересів.