Шанси на успіх мирних переговорів останнім часом розбиваються об небажання Москви завершувати війну. Очевидно неприйнятний ультиматум щодо виведення українських військ з неокупованої частини Донеччини використовується Кремлем для блокування всього процесу. Сторони наполягають на тому, що переговори проходять конструктивно. Однак, навіть Президент України Володимир Зеленський почав висловлюватися скептично щодо їх ймовірних результатів. 

Вашингтон, замість того, щоб використати силу першої економіки світу для тиску на державу-агресора з метою зупинення кровопролиття, розводить руками і висловлює свою нібито безпорадність. Мовляв, не хочуть Україна і Росія домовлятися – то хай і далі воюють. Створюється враження, що і у Білому домі «холодильник» (тобто матеріальне, зокрема можливі дивіденди від економічних проєктів з Москвою) перемагає «телевізор» (тобто духовне, у т.ч. перспективу Нобелівської премії миру).     

Однак, не можна сказати, що участь у переговорах для України є беззмістовною. Конкретизація позицій всіх сторін, оцінка «червоних ліній» і можливих компромісів за будь-яких умов є корисною. Важливим є й прогрес Вашингтона у питанні надання Україні юридично зобов’язуючих гарантій безпеки в умовах відсутності підтримки членства в НАТО. Щоправда, реальна вага цих гарантій стане зрозумілою лише тоді, коли відповідний текст буде оприлюднений і проголосований у Конгресі. Попередні посилання на статтю 5 Вашингтонського договору надихають, однак, якщо враховувати її розмитість, дають мало конкретної інформації. 

Мирні домовленості, якщо вони все ж таки будуть підписані, не мають стати черговим Будапештським Меморандумом чи Мінськими угодами. Вони мають базуватися на реальних безпекових зобов’язаннях з боку західних партнерів. 

Європа також не спить. Запевнення Москви у тому, що вона не планує нападати на ЄС, пропозиції Кремля про підписання з Брюсселем договору для юридичного закріплення цих гарантій не збивають динаміку процесу відновлення військового потенціалу Євросоюзу. Не впливають вони й на допомогу Брюсселя Україні, фінансову, військову і політичну. 

Важливим є й створення під егідою Ради Європи міжнародних інституцій для притягнення Росії до юридичної і фінансової відповідальності, зокрема Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України та Міжнародної комісії з компенсації Україні збитків від війни. Особливо актуальним це видається в умовах постійних спроб Вашингтона у комунікації з Москвою замінювати «батіг» «пряником».   

Надія Цок, Старша радниця Київського Безпекового Форуму