Аналітика Київського Безпекового Форуму

На тлі непростих внутрішніх політичних колізій Київ продовжує активні зовнішньополітичні дії — останнім часом із південними та південно-західними сусідами.

15–16 липня в Києві перебував міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан. Візит відбувся якраз після ратифікації Верховною Радою Угоди про вільну торгівлю з Анкарою. Проте, з огляду на посередницькі амбіції Туреччини та готовність України розглядати Стамбул як майданчик для відновлення мирних переговорів, головним під час візиту Фідана було, вочевидь, усе ж таки припинення війни.

Зважаючи на цілковиту неготовність путіна до миру, Фідан запропонував розглянути часткові «компромісні» рішення — зокрема щодо взаємного припинення обстрілів суден і портів на Чорному морі та в енергетичному секторі. Тобто саме там, де Україна завдяки технологічній перевазі над росією має зараз основні переваги.

Крім того, на відміну від саміту «Україна — Південно-Східна Європа», який нещодавно завершився в Києві, Фідан нічого не каже про віддаленішу перспективу — про умови миру на основі міжнародного права, зокрема про виведення російських військ з окупованих територій України та притягнення москви до міжнародно-правової відповідальності.

Навряд чи такі умови призупинення бойових дій, які ще вчора могли б звучати прийнятно для України, сьогодні здатні стати основою для тимчасового перемир'я. Зважаючи на «реалії на землі», про які так любить говорити путін, Фідан фактично намагається кинути москві «рятувальне коло» — вивести її з критичної економічної та логістичної ситуації коштом інтересів України. Сьогодні безумовне припинення вогню по лінії розмежування для проведення переговорів для полегшення проходження зими, як для України, так і для росії, виглядає як максимальний можливий компроміс з української сторони.    

Попри проукраїнські гасла, симпатики путіна були й серед гостей саміту «Україна — Південно-Східна Європа», який відбувся в Києві 15 липня. Проте не всі захотіли це відверто визнавати.

Саміт завершився без несподіванок. Спільну декларацію, яка засуджує агресію рф і проголошує продовження підтримки України та її євроінтеграції, підписали всі, окрім президента Сербії Александара Вучича. Як і торік, він не ризикнув демонстративно відмовитися від участі у форумі — усе ж таки його країна прагне членства в ЄС. Водночас він, на жаль, вкотре підтвердив свою лояльність москві.

Варто зазначити, що Сербія — не єдина країна-учасниця, керівництво якої виявляє проросійські симпатії. Була тут і Болгарія — щоправда, на рівні міністра закордонних справ Веліслави Петрової-Чамової, а не прем'єра Румена Радєва, який нині найбільше асоціюється з проросійськими змінами в політиці держави.

Цього разу поведінка Софії відповідала серйозному статусу країни — члена ЄС. Болгарія не лише підписалася під доволі проукраїнським документом, що містить заклики й далі фінансово підтримувати Україну, зокрема на засоби ППО, посилювати участь у Коаліції охочих, з вимогами збільшити санкційний тиск на рф і вивести російські війська з української території. Болгарська представниця ще й наголосила на зацікавленості у співпраці з Україною у виробництві дронів.

Дивно, адже не так давно прем'єр Радєв говорив про вихід його країни з Коаліції охочих і про припинення військової допомоги нашій державі. Чи, можливо, співпрацю з Україною у виробництві дронів Радєв сприймає як підтримку Болгарії з боку України — що, на його думку, цілком прийнятно?

Не так усе просто й із припиненням військової допомоги з боку Болгарії. Новий уряд справді заблокував прямі державні поставки зброї та боєприпасів зі складів власної армії й офіційно вийшов із Коаліції охочих. Але Софія зберігає можливість для болгарських комерційних компаній продавати озброєння, залишаючись одним із найбільших виробників боєприпасів радянського зразка в ЄС. Тож кардинальних змін у позиції Софії поки що не простежується. Зброя для України коштом Брюсселя — доволі поширена формула в Євросоюзі.

Підсумовуючи, зазначимо: під час засідання в Києві південно-східноєвропейські партнери, окрім Сербії, підтвердили прихильність до України та лояльність Брюсселю, який підтримує нашу державу. Наразі така позиція не потребує від них значних фінансових вливань і зводиться здебільшого до політичних декларацій — таких важливих для просування їхньої власної євроінтеграції.

На тлі балканських країн — партнерів і конкурентів у вступі до ЄС — Україна виглядає доволі просунутою в єдності з основоположними безпековими інтересами Євросоюзу. Київ не лише вкотре підтвердив свої проєвропейські зовнішньополітичні принципи, а й поінформував про власні успіхи на фронті та в ураженні військових цілей глибоко на території рф. І простягнув Євросоюзу руку допомоги в розвитку відповідних спроможностей — не фігурально, а цілком практично.

Президент Володимир Зеленський під час саміту підписав із президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн лист про наміри щодо стратегічного промислового партнерства. Цей документ — перший крок до великої оборонної угоди між Україною та ЄС, так званого Drone Deal.

Отже, ситуація змінюється — як «на землі», так і у співпраці з ЄС. Потенційні посередники, навіть ті, хто роками демонстрував Києву лояльність, водночас розвиваючи співпрацю з москвою, мають це враховувати.