Аналітика Київського Безпекового Форуму

Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер 30 червня оприлюднив свій останній стратегічний документ перед передачею влади Енді Бернему – План оборонних інвестицій. Він передбачає £298 млрд на оборонні потреби протягом наступних чотирьох років, що на £60 млрд більше, ніж закладав весняний бюджет 2024 року. Сюди входять і додаткові £15 млрд на 2026-2027 роки, що дає змогу вже у 2027-2028-му виділяти на оборону 2,7% ВВП, а до 2035 року вийти на погоджений у межах НАТО показник – 3,5% ВВП на військові потреби.

Якщо Британія дотримуватиметься цих планів, то починаючи з бюджету 2027-2028 року стане третьою країною НАТО за рівнем фінансування оборони – після США та Німеччини.

Кошти розподілять зокрема за такими напрямами:

• £5 млрд – на дрони та автономні системи, зокрема ударні й розвідувальні безпілотники, новий гібридний військово-морський флот, безпілотні наземні платформи, а також вивчення досвіду України;
• £11 млрд – на поповнення національних запасів боєприпасів і зброї;
• £8,6 млрд – на Глобальну програму бойової авіації разом з Італією та Японією, а £300 млн – на розробку спільних бойових літаків;
• £3,2 млрд – на розвиток космічних можливостей, що сприятиме оновленню потенціалу ядерного стримування;
• £64 млрд – на будівництво нових підводних човнів, розробку боєголовки та закупівлю винищувачів F-35A.

Як зазначено на урядовому сайті, новий оборонний бюджет сприятиме розвитку британського бізнесу, залученню приватних інвестицій, підтримці висококваліфікованих кадрів і робочих місць по всій Британії.

Утім, Британія – не єдина держава Європи, яка робить висновки з російсько-української війни й адаптує свій військовий потенціал до нових загроз. Причому дедалі частіше цей процес відбувається у прямій співпраці з Україною, опираючись на її бойовий досвід.

Варто згадати амбітні плани співпраці України з Німеччиною та Данією у сфері протиракетної оборони, «данську модель» фінансування українських закупівель зброї, перспективи започаткування Drone Deals з Норвегією, країнами Балтії та ЄС загалом. З Францією тривають переговори про ліцензію на випуск крилатих ракет SCALP на українській території. Усе це не лише допомагає Україні боротися з російським агресором, а й сприяє модернізації військового потенціалу європейських партнерів.

Однак є й прикрі випадки деградації військового співробітництва під тиском політичних спекуляцій. Сьогодні це, на жаль, Польща. Нещодавно Варшава зупинила передачу Україні ескадрильї винищувачів МіГ-29 (щонайменше 14 літаків), про яку домовилися ще у 2024 році. Це сталося на тлі скандалу, що спалахнув через рішення президента Кароля Навроцького відкликати у Володимира Зеленського найвищу нагороду Польщі – орден Білого Орла. Причому скандал не лише не згасає, а й розкручується далі.

Причина живучості скандалу – політична й електоральна. Поки що він працює на рейтинг його ініціатора Навроцького, а водночас, на жаль, і на погіршення ставлення поляків до українців. За даними опитування IBRiS, рейтинг довіри до польського президента останнім часом зріс до 54,8%, що на 8,4% більше, ніж ще місяць тому.

Якщо Європа хоче ефективно захиститися від наростаючої загрози зі сходу, вона не має альтернативи, окрім як розвивати оборонну співпрацю з Україною. Однак, хоч як парадоксально, найактивніше над цим працюють країни Західної та Північної Європи. Натомість східний фланг ЄС і НАТО, зокрема Польща, яка може однією з перших стати жертвою розширення російської агресії, дедалі більше відходить від військової взаємодії з Україною.

Хотілося б сподіватися, що цей процес не є незворотним і що здоровий глузд рано чи пізно візьме гору над політичними спекуляціями, адже захист національних безпекових інтересів має залишатися пріоритетом.