Аналітика Київського Безпекового Форуму

Саміт НАТО в Анкарі завершився на мажорній ноті – підтвердженням єдності як у виконанні зобов'язань щодо колективної оборони, так і в подальшому нарощуванні оборонних витрат.

Чітко розставлені й акценти щодо України та росії. Росія – «довгострокова загроза». Україна ж «робить внесок у трансатлантичну безпеку», і Альянс продовжуватиме надавати їй військову допомогу: 70 млрд євро у 2026 році та на такому самому рівні у 2027-му.

Дійшли союзники й компромісного формулювання щодо Ірану: він не повинен мати ядерної зброї та має поважати свободу судноплавства в Ормузькій протоці.

Президент США Дональд Трамп, реагуючи на готовність держав-членів збільшити оборонні витрати до раніше погоджених під тиском Вашингтона показників, оцінив саміт як чергову свою перемогу. За його словами, саміт був «дуже успішний», продемонстрував «колосальну єдність» і «любов» між союзниками.

Європейські столиці з полегшенням сприйняли те, що в Анкарі обійшлося без ексцесів з боку Трампа, а НАТО зберегла єдність. Проте їхня реакція на цю єдність має дещо інші акценти.

Європейці справді прагнули уникнути несподіванок під час саміту, тож усіляко підкреслювали лояльність до вимог Вашингтона, зокрема фінансових, і не наполягали на співфінансуванні військової допомоги Україні. Включення іранської теми до підсумкової декларації теж стало кроком назустріч – щоправда, у межах європейських «червоних ліній».

Однак вважати саміт черговою перемогою Трампа союзники не поспішають. У Європі дедалі більше утверджується розуміння: збільшувати видатки на оборону треба не «для Трампа», а для самих себе – задля власної безпеки та стабільності. Окрім більшої впевненості в обороні, це ще й зменшує можливості тиску на Європу з боку США.

Politico наводить слова міністра закордонних справ Люксембургу Ксав'є Беттеля: він «приїхав сюди не для того, щоб догодити Трампу [...], а виключно для того, щоб взяти на себе відповідальність за безпекову ситуацію й за стримування». На тому, що збільшення оборонних видатків відповідає власним інтересам Європи, наголошував і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. А міністр оборони Бельгії Тео Франкен зауважив: «Якщо на попередньому саміті НАТО ще відчувався страх перед гнівом Трампа, то цього року його було значно менше. Європейські збройні сили стрімко й потужно зміцнюються». За його оцінками, Європа зможе взяти на себе відповідальність за власну конвенційну оборону через «5-10 років».

Особливу активність в оборонній сфері демонструють не лише Польща й країни Балтії, які відчувають безпосередню загрозу від рф, а й ключові європейські столиці. Військові витрати Франції до 2027 року сягнуть 63,3 млрд євро, а Німеччина вже наступного року витрачатиме 109,7 млрд. Це може призвести до того, що Берлін – на додачу до статусу економіки Європи №1 – випередить Париж і стане ще й провідною військовою державою континенту.

У кремлі відреагували на саміт НАТО нервово, але доволі стримано – особливо щодо участі в ньому Трампа. Про те, що найважливішим для росіян в Анкарі був саме Трамп, свідчать слова російського посла з особливих доручень родіона мірошника: єдиною метою саміту було нібито спробувати «втягнути» Трампа в протистояння з москвою та штучно склеїти тріщини всередині Альянсу.

Речниця мзс рф марія захарова заявила про незмінність пріоритетів НАТО щодо «мілітаризації європейського континенту, акценту на нарощуванні обороноздатності, підготовки до збройного конфлікту з росією і, звичайно ж, допомоги Україні». Такі рішення вона назвала «безвідповідальними» й пригрозила, що вони призведуть до «катастрофи для всього світу».

Водночас захарова заявила про нібито «розчарування Америки в НАТО» – мовляв, «проблема з Гренландією не вирішується за американським сценарієм», а члени Альянсу «не проявили належної підтримки, коли Сполученим Штатам вона була необхідна».

Однак підігрування росіян Трампу, покликане повернути його симпатію до росії, не допомогло. Очікуваного після саміту телефонного дзвінка американського президента путіну москва так і не дочекалася. У кремлі виправдали це «особливою зайнятістю» Трампа та заявили про «відкритість до діалогу».