Публікації

<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/KSF_NATO_Policy_Paper_2023_UA_244742521a.pdf">Переглянути документ у форматі .pdf</a>&nbsp;

Перспективи членства України в НАТО

Боротьба за НАТО

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуІз запровадженням Президентом США Дональдом Трампом повної блокади підсанкційних суден, які перевозять венесуельську нафту, ситуація між двома країнами вийшла на новий рівень ескалації.&nbsp;Перехоплення нафтових танкерів стало ще одним з інструментів тиску на венесуельського лідера Ніколаса Мадуро з метою змусити його відійти від влади. Демонстративної дислокації поблизу берегів Венесуели великого американського авіаносця, розстрілів низки малих венесуельських суден, які підозрювалися у перевезенні наркотиків, «закриття» повітряного простору над країною, погроз бомбити військові об’єкти Венесуели, санкцій і обіцянок $50-мільйонного призу «за голову Мадуро» виявилося недостатньо.&nbsp;Звичайно, все це перелякало венесуельського диктатора і змусило його розробляти контрпропозиції щодо взаємовигідних угод з Трампом, з ширшим відкриттям видобутку венесуельської нафти для американців. Однак, компроміс був відкинутий. Можливо тому, що Трамп бачить інтереси США і свої інтереси не у отриманні частки від гігантського венесуельського нафтового «пирога», а у його повному контролі. &nbsp;Перелякали методи Трампа і американське суспільство та американський Сенат. Правда, проект резолюції, яка могла б заборонити Президенту Трампу здійснювати військові удари по Венесуелі без згоди Конгресу, 7 листопада у Сенаті не пройшла (49 проти 51). Спрацювала політична солідарність республіканців і запевнення Держсекретаря Рубіо і Міністра війни Гекзета, що Білий дім не планує жодної наземної операції у цій країні. Однак, враховуючи резонансність питання, не можна виключати, що у разі подальшої ескалації ситуації, цей або інший аналогічний акт все ж таки буде проголосований. &nbsp; &nbsp;Цікаво, що останні дії проти Венесуели обґрунтовуються Трампом вже не лише терористичною діяльністю режиму Мадуро і його роллю в організації наркотрафіку до США. Привертає увагу й вимога віддати всі «вкрадені» у американських компаній «нафтові, земельні та інші активи». На думку експертів, яку озвучив <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.forbes.com/sites/rrapier/2025/12/16/parsing-trumps-venezuela-claims-the-oil-case-behind-the-rhetoric">Forbes</a> мова може йти про активи нафтових корпорацій, які були вилучені у 2007 році Президентом Венесуели Уго Чавесом без належної компенсації. Незважаючи на виграні ними чисельні суди і арбітражі, питання компенсацій залишається не врегульованим і до сьогодні.&nbsp;Падіння режиму Мадуро, який протягом багатьох років був відданим і активним союзником Росії, може стати добрим уроком для нього і для всіх інших сподвижників Москви. Він на власному досвіді має можливість переконатися, що означає жити у «російському світі», у світі відсутності принципів і зради. Адже московський диктатор Путін у відповідь на дії Вашингтона зберігає мовчання і, окрім передачі незначної кількості озброєнь, яке жодним чином на співвідношенні сил не позначиться, свого союзника нічим не підтримує.&nbsp;Опосередковано падіння режиму Мадуро матиме негативні наслідки і для самого Путіна. Адже ряди його союзників, які з початку повномасштабної війни в Україні і так досить сильно «похуділи», ще більше звужуються. Причому на цей раз – за рахунок однієї з найбагатших нафтою країн, яка за інших обставин могла б разом з Москвою серйозно впливати на правила гри у світовій енергетичній сфері. &nbsp; &nbsp;<o:p></o:p>&nbsp;&nbsp;

Із запровадженням Президентом США Дональдом Трампом повної блокади підсанкційних суден, які перевозять венесуельську нафту, ситуація між двома країнами вийшла на новий рівень ескалації. 

Загострення між США і Венесуелою: ще один союзник Путіна має шанси зійти зі світової арени

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуВранці 19 грудня після багатогодинних дебатів Європейська Рада досягла згоди щодо виділення Україні на наступні два роки кредиту у розмірі 90 млрд. євро. Ці кошти можна буде використовувати як на цивільні, так і на військові потреби. &nbsp;Спрацював «план Б» - підтримка України через запозичення на міжнародних фінансових ринках під гарантію Бюджету ЄС. «План А» - виділення «репараційного кредиту» під заморожені російські активи - був фактично заблокований Бельгією. Її вимоги щодо необмежених гарантій розподілу фінансових ризиків виявилися неприйнятними для інших держав-членів. &nbsp; &nbsp;За словами Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, Україна буде змушена повертати цей кредит лише у разі отримання репарацій від Росії. Тому на практиці відмінність між планами «А» і «Б» є доволі умовною. Однак, прийняте рішення, яке досягалося в умовах шаленого тиску як з боку Москви, так і Вашингтона, дозволило не лише задовільнити стурбованості бельгійського уряду, а й «зберегти обличчя» деким державам-членам, які мають «особливі» відносини з Кремлем і Білим домом.&nbsp;Відсутність вето була досягнута завдяки включенню до рішення формальних застережень про те, що бюджетні гарантії ЄС на позики для України «не вплинуть на фінансові зобов'язання Чеської Республіки, Угорщини та Словаччини» і що зазначене не завдає шкоди «особливостям» їх політики безпеки та оборони. &nbsp;Тепер важливо, щоб ЄС і надалі зберігав твердість у питанні використання заморожених російських активів, розміщених в Європі, і не піддався тиску Білого дому. Американські пропозиції щодо взяття під свій контроль значної частини цих коштів для отримання прибутків та їх використання у т.ч. в Росії не лише суперечать прагматичним інтересам європейців. Вони можуть поставити під сумнів і повернення згаданих 90 мільярдів євро.Кредит Євросоюзу не лише вирішує нагальні проблеми українського бюджету на наступні два роки. Це рішення надсилає сильний сигнал Москві, що Європа не «втомилася» від України, не піддається російському шантажу і підтримуватиме і далі нашу державу у її боротьбі з ворогом.&nbsp;Наскільки це вразить Путіна і наскільки це допоможе завершенню війни – покаже час. З раціональної точки зору це мало б сприяти, оскільки розрахунки Москви на можливе послаблення Києва через фінансові труднощі не справдилися. Але проблема в тому, що Кремль у своїй діях сьогодні керується не раціональним прагматизмом, а злочинними емоціями.&nbsp;<o:p></o:p><o:p></o:p>

Вранці 19 грудня після багатогодинних дебатів Європейська Рада досягла згоди щодо виділення Україні на наступні два роки кредиту у розмірі 90 млрд. євро. Ці кошти можна буде використовувати як на цивільні, так і на військові потреби.  

ЄС надіслав сигнал Кремлю, що «не втомився» від України і здатен на консенсус у протистоянні російській агресії

Шанси на успіх мирних переговорів останнім часом розбиваються об небажання Москви завершувати війну. Очевидно неприйнятний ультиматум щодо виведення українських військ з неокупованої частини Донеччини використовується Кремлем для блокування всього процесу. Сторони наполягають на тому, що переговори проходять конструктивно. Однак, навіть Президент України Володимир Зеленський почав висловлюватися скептично щодо їх ймовірних результатів.&nbsp;Вашингтон, замість того, щоб використати силу першої економіки світу для тиску на державу-агресора з метою зупинення кровопролиття, розводить руками і висловлює свою нібито безпорадність. Мовляв, не хочуть Україна і Росія домовлятися – то хай і далі воюють. Створюється враження, що і у Білому домі «холодильник» (тобто матеріальне, зокрема можливі дивіденди від економічних проєктів з Москвою) перемагає «телевізор» (тобто духовне, у т.ч. перспективу Нобелівської премії миру). &nbsp; &nbsp;&nbsp;Однак, не можна сказати, що участь у переговорах для України є беззмістовною. Конкретизація позицій всіх сторін, оцінка «червоних ліній» і можливих компромісів за будь-яких умов є корисною. Важливим є й прогрес Вашингтона у питанні надання Україні юридично зобов’язуючих гарантій безпеки в умовах відсутності підтримки членства в НАТО. Щоправда, реальна вага цих гарантій стане зрозумілою лише тоді, коли відповідний текст буде оприлюднений і проголосований у Конгресі. Попередні посилання на статтю 5 Вашингтонського договору надихають, однак, якщо враховувати її розмитість, дають мало конкретної інформації.&nbsp;Мирні домовленості, якщо вони все ж таки будуть підписані, не мають стати черговим Будапештським Меморандумом чи Мінськими угодами. Вони мають базуватися на реальних безпекових зобов’язаннях з боку західних партнерів.&nbsp;Європа також не спить. Запевнення Москви у тому, що вона не планує нападати на ЄС, пропозиції Кремля про підписання з Брюсселем договору для юридичного закріплення цих гарантій не збивають динаміку процесу відновлення військового потенціалу Євросоюзу. Не впливають вони й на допомогу Брюсселя Україні, фінансову, військову і політичну.&nbsp;Важливим є й створення під егідою Ради Європи міжнародних інституцій для притягнення Росії до юридичної і фінансової відповідальності, зокрема Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України та Міжнародної комісії з компенсації Україні збитків від війни. Особливо актуальним це видається в умовах постійних спроб Вашингтона у комунікації з Москвою замінювати «батіг» «пряником». &nbsp;&nbsp;Надія Цок, Старша радниця Київського Безпекового Форуму&nbsp;

Шанси на успіх мирних переговорів останнім часом розбиваються об небажання Москви завершувати війну. Очевидно неприйнятний ультиматум щодо виведення українських військ з неокупованої частини Донеччини використовується Кремлем для блокування всього процесу. Сторони наполягають на тому, що переговори проходять конструктивно. Однак, навіть Президент України Володимир Зеленський почав висловлюватися скептично щодо їх ймовірних результатів. 

Мирні домовленості мають базуватися на реальних безпекових гарантіях Вашингтона та Брюсселя

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуДовгоочікувана зустріч президентів України і США Володимира Зеленського і Дональда Трампа в Мар-а-Лаго завершилася загалом позитивно.&nbsp;Президенти зберегли конструктивний діалог, не «посварилися», як це було під час славнозвісної зустрічі в Овальному кабінеті. Трамп підтвердив &nbsp;свою підтримку основної частини проектів мирних домовленостей, опрацьованих за участю України та Європи. У той же час, він не став погрожувати і тиснути на Зеленського, щоб схилити його до імплементації неприйнятних для України пропозицій, зокрема виведення військ з Донбасу. &nbsp;Важливим є й те, що сторони погодили гарантії безпеки США для України, причому їх військову частину – на 100 відсотків. Однак, робити оцінки їх ефективності ще зарано, оскільки суть гарантій поки що не оприлюднена. Залишається сподіватися, що українська сторона була у цих питаннях достатньо амбітною і отримала максимум можливого.&nbsp;Після україно-американської зустрічі відбувся діалог з європейськими лідерами. Їхні оцінки зустрічі в Мар-а-Лаго також позитивні. Ми рухаємося до остаточного погодження спільних безпекових гарантій США і ЄС Україні.&nbsp;Але є і негативні моменти.&nbsp;В тих 5 чи 10 відсотках мирних домовленостей, що не погоджені, залишаються найскладніші і найконфліктніші аспекти, зокрема питання територій і контролю над ЗАЕС. Поки що Кремль не демонструє готовності рухатися щодо них до компромісу, що ускладнює і позицію США. Негативна реакція Москви очікується і на інші елементи угод, вже погоджених з європейцями і американцями.&nbsp;Чи зможе і чи захоче американський президент вдатися до жорсткого тиску на РФ з метою досягнення реалістичного компромісу ? Питання залишається відкритим. Згадки Трампа про американську пропозицію щодо так званої «демілітаризованої вільної економічної зони» на Донбасі, хоча й без наполягання на тому, щоб Україна на це негайно погодилася, викликають песимістичні очікування. Особливо на тлі його зауважень, що, у разі відсутності компромісу між Україною і Росією, війна буде продовжуватися.&nbsp;Не надихають і ремарки Трампа про те, що Росія «зацікавлена у процвітанні України», «хоче взяти участь у її відбудові», зокрема «продавати електроенергію ЗАЕС». Навіть, враховуючи особливості його публічної лексики, це звучить занадто цинічно. Зрозуміло, що ці заяви, як і постійне наголошення на готовності Путіна до завершення війни свідчить більше про бажання Трампа підштовхнути Москву до такої ідеї, ніж про реальні перспективи діалогу з РФ. Однак, навряд, чи ця «брехня в ім'я блага» сприятиме миру.&nbsp;

Довгоочікувана зустріч президентів України і США Володимира Зеленського і Дональда Трампа в Мар-а-Лаго завершилася загалом позитивно. 

Мир - через «силу», а не через «брехню в ім’я блага» 

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуМасштабний ракетно-дроновий удар Росії по Україні в ніч на 9 січня не обійшов увагою західних партнерів та іноземних ЗМІ. Вони відзначають, що в рамках цього обстрілу Росія вдруге використала проти України надзвукову балістичну ракету «Орєшнік», яка позиціонується Москвою як новітня зброя проти Європи, що не піддається збиттю.&nbsp;За словами Високої представниці ЄС з питань зовнішньої і безпекової &nbsp;політики Каї Каллас, ці удари свідчать, що "Путін не хоче миру", і «ця смертельна схема повторних масштабних російських ударів повторюватиметься, доти, доки ми (ЄС) не допоможемо Україні її зламати».Про те, що удари Москви свідчать про справжнє ставлення Росії до мирних переговорів, говорить і Міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будрис.&nbsp;Глава МЗС Естонії Маргус Тсахкна вказує, що цей напад є свідченням «нервування» Путіна у відповідь на переговори, які ведуться європейцями і американцями з Україною.&nbsp;Reuters і Euronews наголошують, що удар «Орєшніка» був здійснений поблизу кордону з НАТО і ЄС. Підкреслюється, що Москва заявила, що це було відповіддю на нібито обстріл Україною резиденції Путіна наприкінці минулого року, факт якого Україна не підтвердила, ЄС висловив сумніви, а США, базуючись на даних розвідки, заперечили.&nbsp; На абсурдності прив’язки російської атаки до неіснуючого нападу на Путіна вказує і The Guardian.&nbsp;Politico цитує слова Міністра закордонних справ України Сибіги, що «Орєшнік», який є потенційним носієм ядерних зарядів, становить значну загрозу для європейської безпеки. Тому, як відзначила The New York Times, ¬¬ використання ракети стало «зловісним попередженням для України та її західних союзників».ЗМІ наголошують, що Москва здійснила цю атаку посеред активних міжнародних зусиль на чолі зі США з метою припинення війни. Привертається увага до того, що під час ракетно-дронового нападу на Київ постраждало й Посольство Катару, який також надає активні посередницькі послуги.&nbsp;ЗМІ цитують припущення українських журналістів і аналітиків, що метою удару «Орєшніка» була газова інфраструктура України, зокрема її газові сховища. Українська влада це прямо не підтверджує, обмежуючись загальною інформацією про враження «об’єкта критичної інфраструктури». Однак, якщо метою було дійсно знищення газосховища, яке Україна пропонує для використання ЄС і США, у т.ч. для забезпечення американського імпорту зрідженого газу в Європу, цей удар можна трактувати не лише як погрозу безпеці Європи, а й як напад на економічні інтереси європейських держав і Вашингтона. І реакція на дії Москви мала б бути не лише політичною, але й санкційною та військовою, зокрема через активізацію поставок далекобійної зброї Україні.&nbsp; &nbsp;

Масштабний ракетно-дроновий удар Росії по Україні в ніч на 9 січня не обійшов увагою західних партнерів та іноземних ЗМІ. Вони відзначають, що в рамках цього обстрілу Росія вдруге використала проти України надзвукову балістичну ракету «Орєшнік», яка позиціонується Москвою як новітня зброя проти Європи, що не піддається збиттю. 

Відповіддю Заходу на «Орєшнік» повинні стати нові санкції проти Москви та поставки далекобійної зброї Україні

В США набирає нових обертів тиск на голову Федеральної резервної системи (ФРС) Джерома Пауелла – 11 січня він <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.federalreserve.gov/newsevents/speech/powell20260111a.htm">опублікував </a>заяву про загрозу початку &nbsp;щодо нього кримінального переслідування у зв'язку з його свідченнями перед Банківським комітетом Сенату, які стосувалися багаторічного проєкту реконструкції історичних офісних будівель ФРС. Втім, зрозуміло, що це тиск на Пауела з боку президента США Дональда Трампа з причин розбіжності між ними щодо грошово-кредитної політики. На це Пауелл непрозоро натякнув в своєму зверненні на сайті ФРС: &nbsp;«Це приводи. Загроза кримінального переслідування є наслідком того, що Федеральна резервна система встановлює процентні ставки на основі нашої найкращої оцінки того, що служитиме громадськості, а не на основі вподобань Президента». Конфлікт між ними існує давно. Трамп ще в роки першого президентства часто намагався тиснути на Пауелла з цього питання. З початку другого терміну Трамп наполягає на зниженні ключової ставки ФРС, Пауелл надає перевагу більш обережному та повільному підходу. Трамп аргументує свою позицію бажанням досягти більшого зростання економічної активності внаслідок дешевого кредитування, а Пауелл – побоюваннями розігнати інфляцію (низька інфляція є завданням ФРС поряд з забезпеченням &nbsp;максимально можливого за поточних умов рівня зайнятості). ВВП США за перші три квартали минулого року виріс на 4,3%. При цьому ФРС досягла чималих успіхів в боротьбі з інфляцією, яка в грудні минулого року становила 2,7% в річному вимірі, але це поки що вище довгострокової мети в 2%. Вельми швидке зростання ВВП – 4,3% – для найбільшої економіки світу тільки так і можна кваліфікувати, адже воно &nbsp;зазвичай провокує прискорення інфляції, тому дії ФРС з її приборкання слід оцінити як професійно якісні. Одного разу сталося так, що на виборах в США переміг президент, який запропонував амбітну програму, що передбачала досить серйозне посилення президентських повноважень. Його рішення й низка законів, що приймалися, ставали предметом розгляду Верховного Суду. Щось визнавалося не відповідним Конституції, щось скасовувалося, щось дозволялося. Один з членів незалежної урядової служби не схвалював політику президента, що змусило того спочатку вимагати відставки чиновника. Після його дворазової відмови президент все ж звільнив недостатньо лояльного чиновника-технократа. Член незалежної урядової служби підкорятися такому рішенню не став й, незважаючи на звільнення, продовжував ходити на роботу. Справа в тому, що закон припускав можливість його звільнення лише в разі явної неефективності, недбалості чи посадового злочину. Політична незгода такою причиною бути не могла.Цим президентом був Франклін Делано Рузвельт. А звільненим технократом – Вільям Хамфрі, який був членом Федеральної торгової комісії. Верховний Суд став на &nbsp;бік Хамфрі (правда, він вже на той момент помер, тому справа значиться в реєстрі рішень Верховного Суду США як «Душеприкажчик Хамфрі проти Сполучених Штатів»), ухваливши, що є різниця між виконавчими посадами уряду та посадами членів або голів незалежних урядових агентств і комісій. Перші призначаються суто за бажанням президента й тому можуть бути відправлені у відставку з політичних причин. Другі, хоч і призначаються президентом, проте підпорядковуються правилам і процедурам, що регулюються окремими законами або встановлені Конгресом, й звільнені можуть бути лише через конкретні причини, до яких політика не входить.Справа була в далекому 1935 році. Але рішення Верховного Суду США щодо неї стало важливим з огляду на незалежний статус низки установ, які виконують не так політичні, як технократичні функції. Після призначення керівники таких установ мають бути ізольовані від політичного впливу та діяти незалежно від «напряму вітру» &nbsp;вподобань політиків. ФРС належить &nbsp;саме до таких установ. Протягом 90 років встановлені правила були непорушними. Трамп намірився це змінити. Прийшовши до влади, він звільнив кількох глав таких агентств та комісій без адекватної причини (аргументація у Трампа була цілком рузвельтівська – не схвалювали «політику президента»). Мін’юст США виступив з підтримкою Трампа, зазначивши, що більше не захищатиме існуючий порядок й проситиме Верховний Суд переглянути рішення 1935 року. Але Верховний Суд рішення на підставі звернення Мін’юсту не виносив. Повертаючись до ФРС, слід зазначити, що порядок призначення до Ради керуючих ФРС дуже специфічний. Вона складається з семи членів, які призначаються президентом і затверджуються Сенатом терміном на 14 років без права перепризначення (щоправда, є можливість «досидіти» термін члена Ради керуючих ФРС, який його не відбув до кінця, й такі прецеденти є, наприклад – один з найбільш авторитетних голів ФРС Алан Грінспен керував Федрезервом майже 19 років, з 1987 по 2006 роки, «досидівши» частину терміну свого попередника Пола Волкера).Кожні два роки одне місце в Раді підлягає зміні, що забезпечує плавну наступність. Голова та віце-голова Ради керуючих ФРС можуть бути призначені лише з числа тих, хто на цей момент є чинним членом Ради. Членом Ради ФРС може бути призначений хтось з діючих керуючих федеральних резервних банків, яких в США дванадцять – саме на таку кількість поділені так звані «округи ФРС». При цьому має &nbsp;бути забезпечена репрезентативність округів ФРС: &nbsp;має бути представлено 7 з 12 округів, причому жоден округ не може бути представлений двома членами в Раді. Кандидатуру пропонує Президенту Сенат. Після згоди Президента саме Сенат і затверджує її.Тобто, щоб призначити «свою людину» в Раду ФРС, Трампу потрібно дочекатися закінчення терміну повноважень одного з членів Ради керуючих (найближчий термін завершення саме у Пауелла - в травні цього року). Потім призначити цю «свою людину» до Ради керуючих ФРС, і тільки після цього він має можливість спробувати зробити його головою шляхом домовленостей з Сенатом. Процедурно це набагато складніше, ніж знайти свого MAGA-мена в якийсь інший федеральний орган США. За всю історію ФРС жоден її голова не був звільнений до закінчення терміну. Трамп - політик непередбачуваний, але, здається, тут йому буде складно. Втім недооцінювати деякі риси характеру нинішнього президента не варто.Хочеться вірити, що він досить прагматичний, щоб в найгостріших питаннях розуміти ризики. Швидше за все Трамп обмежиться черговими словесними нападками на Пауелла, підсиленими загрозою кримінальної справи, підвищуючи цим тиск на ФРС (зрештою, у його риториці саме незмінність ставки ФРС є головною причиною всіх поточних бід).Як відреагує Пауелл? Чекати залишилось недовго - наступне засідання ФРС з питання про рівень ключової ставки відбудеться 27-28 січня. &nbsp;&nbsp;

В США набирає нових обертів тиск на голову Федеральної резервної системи (ФРС) Джерома Пауелла – 11 січня він опублікував заяву про загрозу початку  щодо нього кримінального переслідування у зв'язку з його свідченнями перед Банківським комітетом Сенату, які стосувалися багаторічного проєкту реконструкції історичних офісних будівель ФРС. 

В'ячеслав БУТКО

Президент Трамп vs голова ФРС Пауелл – наскочила коса на камінь


<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуВиступ Президента США Дональда Трампа у Давосі на майданчику Всесвітнього економічного форуму засвідчив глибину кризи, в якій може опинитися сучасний світ.&nbsp;Світопорядок, заснований на повазі до територіальної цілісності держав, підтримці демократії, прав людини та базових моральних принципів може відійти в минуле. На заміну «сили права» може прийти «право сили». Може, якщо один з потенційних ключових геополітичних гравців – Європа – не перейде у ранг діючих і не почне будувати свою політику, базуючись не на «силі цінностей», а на «цінності сили».&nbsp;Гренландія, на щастя, не стала тригером до остаточного розвалу євроатлантичного партнерства. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте в черговий раз продемонстрував свої вміння з кризового менеджменту. Свою долю конструктиву внесли, очевидно, й інші гравці, у т.ч. в самих Сполучених Штатах.&nbsp;З’явився шанс, що цього разу проблема може бути врегульована без ескалації. Президент Трамп із розумінням поставився до пропозицій щодо вирішення питання безпеки Гренландії, запропонованих європейцями і структурами Альянсу. За повідомленнями ЗМІ, вони включають можливості розширення американської військової присутності в Гренландії, з передачею обмежених територій під військовими базами у власність США; право американців на інвестиції у видобуток природних ресурсів острова; розширення співпраці в рамках НАТО у питаннях арктичної безпеки. «Купівля» Гренландії наразі знята з порядку денного, як і підвищення тарифів для європейців з боку Вашингтона.Проблема України знову виходить на перше місце у порядку денному Європи, що підтвердив неформальний саміт ЄС 23 січня.&nbsp;Проте, ані чергова дискусія в рамках ЄС про підтримку України, ані чергова «позитивна» зустріч Президента України Володимира Зеленського зі своїм американським візаві Трампом, ані черговий візит його представників Віткоффа і Кушнера до Москви не наблизили нас до миру.&nbsp;Причина – та ж сама, про яку вже багато разів говорилося - відсутність належного тиску на Кремль як з боку США, так і європейців.&nbsp;Рішення також відомі і цілком реальні у разі наявності достатньої політичної волі: постачання далекобійної зброї Україні для системного знищення військового потенціалу РФ, а також суттєве посилення санкцій та заходів на їх забезпечення, зокрема блокування російського тіньового флоту. Що стосується останнього, США подали чудові приклади, як це може бути зроблено. Але вони мають бути істотно масштабовані, у т.ч. поблизу Європи, щоб стати ефективним інструментом. &nbsp;На жаль, замість цього ближчим часом наші партнери готові суттєво понизити свої амбіції у спілкуванні з російською стороною. Сьогодні, 23 січня, &nbsp;розпочинаються тристоронні консультації між переговорними командами України, США і РФ в Об’єднаних Арабських Еміратах. І рішення, якщо взагалі якісь будуть, можуть стосуватися не припинення вогню, а «енергетичного перемир’я».&nbsp;Нещодавно це питання висвітлювалося в ЗМІ як основне для консультацій в Абу-Дабі. Правда, висловлювалися сумніви, що Москва на це піде. Доцільність такого часткового рішення для України також не вважалася безперечною, оскільки це б означало неможливість подальших ударів по енергетиці РФ. А зараз це є одним з головних важелів тиску на Москву.&nbsp;Після останніх заяв Президента Зеленського зараз основний акцент вже робиться на обговоренні територіальних питань. Проте, після вчорашньої відмови Путіна американським представникам піти на компроміс щодо Донбасу, не зовсім зрозуміло, про що на цю тему можна буде говорити на робочому рівні. Тому конкретних рішень з територіальних питань навряд чи можна очікувати.&nbsp;Тобто, ми повернулися в точку, де були, мабуть, майже рік тому. За цей час досягти навіть обмежених енергетикою, але стабільних результатів з боку РФ не вдалося. Не допоміг і значний крен позиції Вашингтона у бік Москви.&nbsp;Сьогодні не виключено, що можуть бути прийняті якісь рішення. Проте – не через ужорсточення позиції західних партнерів щодо російської агресії, а завдяки посиленню дій України проти російської енергетики.&nbsp;Кардинальні зміни у досягненні миру можливі, але лише у разі чесного об’єднання зусиль України і Заходу. &nbsp;

Виступ Президента США Дональда Трампа у Давосі на майданчику Всесвітнього економічного форуму засвідчив глибину кризи, в якій може опинитися сучасний світ. 

Досягнення миру можливе лише у разі чесного об’єднання зусиль України і Заходу

Вже декілька десятиліть традиційно однією з найважливіших подій січня є Всесвітній економічний форум (ВЕФ) в Давосі. Згідно з <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.weforum.org/publications/global-risks-report-2026/ ">доповіддю про глобальні ризики</a>, опублікованою ВЕФ до цьогорічного заходу, в найближчі два роки світові загрожують серйозні потрясіння й перше місце в списку погроз посідає геоекономічна конфронтація — торгові війни, санкції та взаємний економічний тиск між країнами.&nbsp;З моменту закінчення Другої світової війни й до першого терміну президента Трампа (січень 2017 року – січень 2021 року) світова економіка ставала все більш інтегрованою – саме цей процес називали терміном «глобалізація». Завдяки спрощенню логістики, скороченню торгових бар'єрів, розвитку обміну технологіями, іноземним інвестиціям, активному розвитку міжнародного розділення праці ця інтеграція сприяла підвищенню продуктивності економік та рівня життя більшості країн світу й мільярдів людей.Події останніх років – торговельна війна між США та Китаєм, різке зростання торгових обмежень в світі, обмеження через пандемію коронавірусу, економічні санкції проти Росії після початку війни в Україні, зміна позиції США в багатьох питаннях з поверненням до влади Трампа – повернули цей процес назад. Схоже, йдеться до фрагментації світової економіки на торгові блоки за зовнішньо-політичними ознаками.В якості гіпотези можна припустити, що майбутнє світової торгівлі може піти по одному з двох шляхів - подальшої фрагментації або диверсифікації торгових відносин. Поточний розвиток геополітичного та цивілізаційного протистояння вказує на високу ймовірність саме фрагментації. В її рамках вбачаються два сценарію.Для більш зручного пояснення розділимо світ на три умовні блоки – західний («США+» - не будемо кидатися в крайнощі й припустимо, що потужного розриву серед «культурного Заходу» не станеться), східний («Китай+), нейтральний. Можливий приблизний нежорсткий критерій розділення – голосування по резолюції ООН в березні 2002 року «Агресія проти України».Перший сценарій - різке посилення жорсткості умов торгівлі між східним та західним блоком, але збереження умов торгівлі між нейтральним блоком з двома іншими.Другий сценарій - не лише обмеження торгової політики в країнах східного та західного блоків, а й скасування торгових угод між ними та одночасний вихід країн східного блоку з СОТ.За першого сценарію буде помітне скорочення торгівлі між західним та східними блоками. Нейтральний блок може виграти за рахунок деякого зростання свого експорту до країн східного блоку. Однак виграш може нівелюється скороченням імпорту з західного та східного блоків через зниження виробництва в цих двох блоках (через їх торгове протистояння між собою).За другого сценарію вихід східного блоку з СОТ веде до відчутного скорочення торгівлі між східним та нейтральним блоками й до вельми потужного скорочення між західним та східним блоками. Страждатимуть й країни нейтрального блоку, позбавляючись вигід від торгівлі в рамках угод СОТ з країнами східного блоку. Торгівля між нейтральним й західним блоками та двостороння торгівля між країнами всередині західного та східного блоків може дещо збільшитися.Втрати окремих країн всіх трьох блоках суттєво відрізнятимуться. Найсильніше від фрагментації торгівлі постраждають найбільш відкриті економіки та держави, які встановили міцні торговельні зв'язки з державами блоку, який стане для них протиборчим. Наприклад, Південна Корея, Чилі та Перу, що входять до умовного «західного блоку», які активно торгують з Китаєм (східний блок), зазнають помітних економічних втрат. В аналогічній ситуації знаходиться Гонконг - сам він представляє східний блок, але активно торгує з Заходом.В світовій торгівлі на перший план виходять політично та безпеково вмотивовані принципи, що базуються на геополітичній близькості. Світ входить в фазу, де лібералізація торгівлі відбуватиметься не через універсальні домовленості, а через регіональні й двосторонні угоди. Ймовірно, глобальна торгівля зростатиме всередині західного та східного блоків.В глобальних масштабах це може привести до скорочення світової торгівлі й зниження темпів економічного зростання в світі. Через геополітичну фрагментацію світової економіки зростатиме значимість «нейтральних країн» - вони стануть мостом, через який країни з конкуруючих блоків зможуть отримувати непрямий доступ до ринків одна одної (немає сумніві в тому, що прагнення до цього буде).За <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.elibrary.imf.org/view/journals/006/2023/001/article-A001-en.xml">оцінками МВФ</a>, розпад світової економіки на економічні блоки, що конкурують, може коштувати до 7% світового ВВП. Виходячи з того, що в 2025 році глобальний ВВП оцінюється в 117 трлн. дол., мова йде про втрати 8,2 трлн. дол., що є сумарним ВВП Японії та Великобританії – четвертої та шостої країн в світі за розміром ВВП. Це означало б різкий розворот від досягнень останніх десятиліть, коли інтеграція та співробітництво сприяли зниженню бідності, здешевленню товарів та створенню сотень мільйонів робочих місць.Якщо глобалізацію розглядати виключно як загрозу національним інтересам, країни продовжать «зводити стіни». Якщо сприймати її як платформу для взаємних вигід, інновацій, розділення праці, фокус зміститься на те, щоб зробити її справедливішою, стійкішою та інклюзивнішою.Вибір стоїть між майбутнім, в якому світ буде фрагментованим, з вищими витратами та підвищеними ризиками додаткових війн до тих, що вже йдуть, й майбутнім, у якому світ знову прихильний до інтеграції, навчається на минулих її помилках, а не відмовляється від самої ідеї.Втім, ймовірно, саме зовнішня політика визначатиме майбутнє світової економіки. Це вказує на високу вірогідність фрагментації за геополітичними ознаками та безпековими цілями. Тому оптимізму щодо якісного розвитку та кількісного зростання світових економіки й торгівлі, як й підвищення рівня життя населення світу, небагато.В’ячеслав Бутко,Економічний радник Київського Безпекового Форуму&nbsp;

Вже декілька десятиліть традиційно однією з найважливіших подій січня є Всесвітній економічний форум (ВЕФ) в Давосі. Згідно з доповіддю про глобальні ризики, опублікованою ВЕФ до цьогорічного заходу, в найближчі два роки світові загрожують серйозні потрясіння й перше місце в списку погроз посідає геоекономічна конфронтація — торгові війни, санкції та взаємний економічний тиск між країнами. 

Про геополітичну фрагментацію світової економіки

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуВиступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Прем’єр-міністр Канади Марк Карні фактично проголосив розпад старого світового порядку, що базувався на стратегічному партнерстві Заходу, пріоритеті міжнародного права та спільних цінностях. Не будучи ідеальним і не забезпечуючи повної рівності між великими й малими державами, цей порядок, утім, гарантував відносну стабільність і зрозумілі правила гри, які зрештою сприяли глобальному процвітанню.&nbsp;Особливі права великих гравців компенсувалися їхньою відповідальністю за дотримання правил — і саме тому такі асиметрії вважалися прийнятними. Подібні думки й висновки останнім часом лунають від багатьох політиків і аналітиків. Однак Карні пішов далі. Він спробував закласти ідеологічні підвалини нового світового порядку, який, на його переконання, має передбачати диверсифікацію зв’язків середніх і малих держав — як із великими центрами сили, так і між собою. Йдеться про різноформатну співпрацю, спрямовану на протидію домінуванню та безкарності глобальних лідерів. Конфігурації таких коаліцій у різних сферах можуть відрізнятися, адже головною метою є виживання слабших, захист їхніх інтересів і водночас збереження поваги до цінностей.Хоча при обґрунтуванні необхідності змін канадський Прем’єр прямо не називає імені Президента США Дональда Трампа, всім очевидно, що передусім ідеться саме про нього. Усім — включно з самим Трампом.Політика тиску, яку обрала нова американська адміністрація як щодо опонентів, так і щодо союзників, підриває стратегічне партнерство Заходу — політичне, економічне й військове. Хоча не всі формати співпраці зруйновані, стовідсоткової впевненості в них більше не мають ані канадці, ані європейці. Наслідком дефіциту довіри до Вашингтона стала активізація контактів колишніх партнерів США з іншими світовими гравцями — зокрема Китаєм, країнами Латинської Америки та Індією.Карні не лише не применшує і не приховує диверсифікацію економічних зв’язків Канади на користь інших великих гравців, у тому числі й противників Заходу. Навпаки — він наголошує на ній як на єдиному можливому варіанті економічної політики для держави, що прагне захистити власні інтереси від тиску великого сусіда.Нова торговельна угода Канади з Китаєм, укладена у січні 2026 року, радикально знижує тарифи на імпорт китайських електромобілів — зі 100% до 6,1% — і передбачає квоту в 49 тисяч автомобілів на рік із можливістю її подальшого збільшення. Натомість Китай скасовує високі мита на канадську канолу (ріпак) і горох, полегшуючи доступ канадських фермерів до китайського ринку.Ця угода продовжує торішній тренд диверсифікації канадського експорту, зокрема енергоносіїв, у відповідь на недружні тарифні рішення та політичні заяви США. Як зазначив Карні, Канада також домовилася про всеосяжне стратегічне партнерство з Європейським Союзом, включно з приєднанням до SAFE — європейських механізмів оборонних закупівель. Крім того, Оттава веде переговори про зони вільної торгівлі з Індією, країнами АСЕАН, Таїландом, Філіппінами та блоком МЕРКОСУР.Реакція Президента Трампа на політику Карні є емоційною й показово чутливою. Нездатність Вашингтона одноосібно протистояти всьому світу стане ще очевиднішою, якщо нові правила гри почнуть активно застосовувати й європейці. Вони, власне, вже рухаються в цьому напрямку. Про це свідчить і підписання Європейським Союзом угоди про вільну торгівлю з південноамериканським блоком МЕРКОСУР, і прагнення європейських столиць до прагматичних економічних відносин із Пекіном.Водночас стратегічний розрив між Європою та Вашингтоном наразі стримується не лише масштабами взаємної торгівлі, а й безпековими інтересами. Європа поки що не здатна самостійно протистояти загрозам з боку Москви без підтримки США. Це стосується і України.Оприлюднення Прем’єр-міністром Канади Марком Карні концепції нового світового порядку має стати гучним тривожним дзвінком, а не похоронним дзвоном для Західного партнерства. &nbsp;

Виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Прем’єр-міністр Канади Марк Карні фактично проголосив розпад старого світового порядку, що базувався на стратегічному партнерстві Заходу, пріоритеті міжнародного права та спільних цінностях. Не будучи ідеальним і не забезпечуючи повної рівності між великими й малими державами, цей порядок, утім, гарантував відносну стабільність і зрозумілі правила гри, які зрештою сприяли глобальному процвітанню.

Новий світоустрій за Карні - сигнал SOS для Західного партнерства

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуОпублікована 24 січня Національна оборонна стратегія США не стала стратегічною інновацією. Як і Стратегія національної безпеки, оприлюднена в листопаді 2025 року, вона повністю підпорядкована курсу чинної адміністрації «Америка понад усе».Серед ключових оборонних пріоритетів США визначено:•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;оборону території Сполучених Штатів на суходолі та морі, зокрема посилення повітряної оборони через розбудову системи «Золотий купол», розвиток антидронового захисту, а також захист інтересів США у Західній півкулі; •&nbsp;&nbsp; &nbsp;стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні не шляхом прямої конфронтації, а через демонстрацію сили та підтримання балансу, який унеможливлює домінування Пекіна над США та їхніми союзниками; •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;підвищення відповідальності союзників і партнерів за власну оборону, із поступовим відходом від колишньої залежності від Вашингтона — як у Європі, так і в Індо-Тихоокеанському регіоні; •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«перезарядку» американської оборонної індустрії, зокрема через повернення стратегічних виробництв на територію США, реінвестування, підтримку інновацій і нових технологій, включно зі штучним інтелектом, а також усунення застарілих регуляторних обмежень.Росія, Іран і Північна Корея не віднесені до самостійних стратегічних оборонних напрямів. Загрози з боку цих держав згадуються, однак у доволі звуженому і вибірковому викладі.Зазначається, що Росія в осяжному майбутньому залишатиметься постійною, але керованою загрозою для східних членів НАТО. При цьому посилення агресивних тенденцій у політиці Москви в контексті війни проти України прямо не фіксується. Основний акцент зроблено на демографічних та економічних проблемах РФ, а також на збережених резервах її військового й індустріального потенціалу.У переліку загроз для США згадуються ядерний арсенал Росії, її підводні, космічні та кіберспроможності. Передбачається, що Міністерство оборони зосередиться насамперед на протидії саме цим викликам, водночас продовжуючи відігравати життєво важливу роль у рамках НАТО.Окремо наголошується, що європейські союзники мають узяти на себе основну відповідальність за власну конвенційну оборону, тоді як США зосередяться на Китаї та Західній півкулі. Такий розподіл ролей обґрунтовується не лише політикою «Америка понад усе», а й значно вищим, порівняно з Росією, сукупним економічним і військовим потенціалом Європи, що, на думку авторів документа, робить гегемонію Москви на континенті неможливою.Як і в Стратегії національної безпеки, агресія Росії проти України прямо не засуджується. Автори обмежуються констатацією того, що внаслідок війни відносини між європейськими державами та РФ суттєво послабилися, а їхня нормалізація вимагатиме від США активної дипломатичної участі.Зусилля Вашингтона з метою досягнення миру в Україні в документі згадуються, однак ключову роль у забезпеченні оборони нашої держави відведено європейським партнерам. Жодних натяків на можливість надання — навіть обмежених — безпекових гарантій Україні з боку США стратегія не містить.Отже, хоча в Оборонній стратегії, на відміну від Стратегії національної безпеки, загрози з боку Москви принаймні фіксуються, принципових зрушень у баченні адміністрацією США своєї ролі в забезпеченні європейської безпеки не відбулося.&nbsp;