Публікації

<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/KSF_NATO_Policy_Paper_2023_UA_244742521a.pdf">Переглянути документ у форматі .pdf</a>&nbsp;

Перспективи членства України в НАТО

Боротьба за НАТО

У минулому році Україна провела низку ефектних атак на російські нафтопереробні заводи (НПЗ). За повідомленням Financial Times, у березні минулого року США просили Україну припинити атаки, бо це могло підвищити світові ціни на нафту та спровокувати "помсту" з боку Росії.Справедливості заради, тоді йшлося про ефектність, а не ефективність. Пом'якшити негативні наслідки 2024 року Росії допомогло те, що атаки були розрізненими й несконцентрованими. Зазвичай, по кожному НПЗ завдавали не більше одного удару, а пошкодження ліквідовували за 5–7 днів. При цьому сусідні заводи безперебійно продовжували працювати. У результаті "дронова кампанія" 2024-го обернулася для російської нафтової галузі помітними незручностями й витратами, але не великими проблемами.Нова хвиля атак, що почалася з 2 серпня 2025 року, має інший характер. Очевидно, зараз Україна має значно більший запас дронів і здатна проводити регулярні масовані атаки, що перевантажують систему ППО РФ.Нинішня тактика України — проводити масовані атаки на російські НПЗ, щоб завдати їм максимальних пошкоджень аж до виведення з експлуатації, а не просто знизити обсяги виробництва, як було 2024 року. При цьому Україна має можливості підтримувати постійні атаки: повторні удари завдаються по вже постраждалих НПЗ, уповільнюючи відновлення їх виробничого потенціалу.До 20 серпня 2025 року в РФ були пошкоджені Ухтинський, Рязанський, Саратовський, Волгоградський, Сизранський, Новокуйбишевський та Самарський НПЗ. Крім того, атак регулярно зазнають НПЗ Ростовської області та Краснодарського краю — Слов'янський, Ільський, Новошахтинський та Афіпський, які орієнтовані на виробництво нафтопродуктів на експорт.Атаки українських безпілотників по щільній дузі НПЗ від Рязані до Волгограда можуть вплинути на внутрішній ринок бензину. На захід і південний захід від цієї дуги в РФ немає жодного великого НПЗ, що забезпечує внутрішній ринок. Натомість, там проживають десятки мільйонів людей, знаходяться основні сільськогосподарські угіддя, регіони літнього відпочинку та маршрути під'їзду до них із центру РФ.Ще одна принципова відмінність від 2024 року полягає в тому, що тоді пік атак на російські НПЗ припав на квітень-травень, а цього року вони розпочалися в серпні. Наприкінці літа в Росії традиційно зростає попит на моторне паливо — сільськогосподарські роботи в розпалі, а мешканці міст частіше їздять на дачі або в далекі поїздки на своїх автомобілях (бо через атаки українських дронів збільшилася кількість затримок та скасувань авіарейсів). При цьому пропозиція нафтопродуктів знижується ще й через сезонні ремонтні роботи на НПЗ.Маркер виникнення дисбалансу попиту та пропозиції — зростання цін (за інформацією ЗМІ, оптові ціни бензину в РФ оновлюють історичні максимуми й це зростання транслюватиметься в роздрібні ціни). Зазвичай, це допомагає відновити баланс на ринку, але російська влада прагне обмежувати зростання цін на бензин і згладжувати сезонні сплески. Така політика знижує ефективність ринкових сигналів та позбавляє виробників стимулів збільшувати обсяги поставок і створювати сезонні запаси. Певний запас міцності та вільних потужностей дозволяє російській нафтопереробці забезпечувати насиченість ринку, попри дії держави, що знижують прибуток виробників, але й цьому є межа.Більшість постраждалих російських НПЗ наразі втратили лише частину своєї потужності та продовжують випускати паливо, хоч і в знижених обсягах. Існують логістичні можливості перекинути паливо з більш віддалених підприємств. Частина дефіциту може бути покрита за рахунок запасів Росрезерву або імпорту з Білорусі (навіть з Індії, але це дорога логістика та удар по іміджу влади РФ). Крім того, значна частина російського автопарку та колісної техніки, як і військової техніки, працює на дизельному паливі, а його в Росії більш ніж достатньо. Тож до повномасштабної кризи в постачанні пального, здатної порушити функціонування російської економіки та армії, ще далеко.Але якщо Україна продовжить обстріли, концентруючись на НПЗ, що в серпні були під атакою, робитиме це регулярно, не даючи заводам виходити з ремонтів, а також зможе успішно атакувати ще кілька заводів у центральній частині РФ, у Росії може виникнути принаймні тимчасова проблема з пальним в загальнодержавному масштабі.

У минулому році Україна провела низку ефектних атак на російські нафтопереробні заводи (НПЗ). За повідомленням Financial Times, у березні минулого року США просили Україну припинити атаки, бо це могло підвищити світові ціни на нафту та спровокувати "помсту" з боку Росії.

Чому цьогорічні атаки на російські НПЗ ефективніші за минулорічні


Динаміка у ставленні Польщі до України викликає серйозне занепокоєння. Популістські, а де-факто проросійські акценти у політиці Варшави з’явилися вже давно. Варто лише згадати багатомісячні блокування українсько-польського кордону. Обрання Кароля Навроцького президентом Польщі ще більше посилило антиукраїнські настрої в польському суспільстві.Формально Варшава залишається нашим союзником. Президент Навроцький у привітанні з нагоди Дня Незалежності наголосив на важливості вільної і суверенної України як сусіда Польщі та основи миру і стабільності в Європі. Проте, його інші заяви і дії значно контрастують з цим вимушеним офіціозом.У польській урядовій ієрархії можливості Президента є доволі обмеженими. Але його вплив на внутрішньополітичну ситуацію в країні відчутний. На жаль, одним з пріоритетів Навроцького є розхитування діючої урядової коаліції через антиукраїнські гасла і дії – щодо необхідності скорочення видатків на Україну, протистояння нашому членству в ЄС і НАТО, боротьбу з українським «бандеризмом». Останнє є нічим іншим як свідомою спекуляцією на складних сторінках історії.Діяльність президента Польщі, спрямована на погіршення двосторонніх відносин з Україною, і в мирний час була б неприйнятною. Але у часи повномасштабної війни загрози від таких дій є значно серйознішими.Вони послаблюють одну з ключових ланок спільного опору України і Європи російській агресії. Адже через Польщу проходить основний шлях військової підтримки Заходу. Однією з перших жертв такої політики може стати сама Польща.Вихід за межі європейського політичного мейнстриму загрожує і ролі Варшави як регіонального лідера та одного з ключових гравців ЄС. Результати вже можна спостерігати. Увагу багатьох привернув факт відсутності польського прем’єра у Вашингтоні на зустрічі лідерів Європи з президентом Трампом.<o:p></o:p>

Динаміка у ставленні Польщі до України викликає серйозне занепокоєння. Популістські, а де-факто проросійські акценти у політиці Варшави з’явилися вже давно. Варто лише згадати багатомісячні блокування українсько-польського кордону. 

Антиукраїнські тенденції у політиці Польщі – загроза для безпеки України і Європи

Рекордна ракетно-дронова атака РФ на Україну, з використанням 629 засобів, вкотре засвідчила, що Москва не готова рухатися до припинення війни.Інтенсивні контакти Заходу з російськими високопосадовцями стосовно модальностей і гарантій перемир’я, у т.ч на рівні лідерів США і РФ Трампа і путіна, не стали на заваді черговому масштабному терористичному нападу на Київ, з руйнуванням житла і чисельними жертвами серед цивільних.Тимчасове зниження інтенсивності російських обстрілів території України, яке ми спостерігали останнім часом, виявилося нічим іншим, як способом накопиченням сил і засобів. Жодних ознак зміни стратегії Кремля не спостерігається. Ні на полі бою, ні в українському тилу, ні в російському інформпросторі. Розрекламовані офіційним Вашингтоном радикальні зрушення після зустрічі на Алясці виявилися лише черговими тактичними спробами Кремля відтягнути введення «пекельних санкцій».Провідні західні інформагенції і ЗМІ, зокрема CNN, Bloomberg, REUTERS, BBC, DW, Aljazeera, вже виклали на своїх сторінках дані про нічний обстріл Києва. З посиланням на слова Президента Зеленського та інших українських високопосадовців. З акцентом на жертвах серед цивільних, у т.ч. детей. З привернення уваги до міжнародно-дипломатичного контексту атаки. &nbsp;Комісар ЄС з питань розширення Марта Кос різко засудила цей «брутальний» удар і висловила солідарність зі всіма постраждалими. Серед них цього разу опинилася і Делегація ЄС і Україні. За її словами, атака є чітким сигналом, що «Росія відкидає мир і вибирає терор». &nbsp; &nbsp;Очікуємо аналогічної реакції і з боку інших партнерів, у т.ч. з Вашингтону. І не лише політичної, а й практичної, у формі посилених санкцій і подальшого озброєння України.Стає все більш очевидним, що стратегія Трампа, яка базується на його «теплих» стосунках з російським диктатором, жодних позитивних результатів не дає.У відносинах з Москвою вже давно пора переходити від «пряників» до «батога». Росію не можна заохотити припинити агресію, особливо коли вона вважає, що може ще щось виграти такими незаконними діями. Її можна лише примусити. Чим раніше це зрозуміє американська адміністрація, тим швидше мрії Президента Трампа про досягнення миру в Україні стануть реальністю.<o:p></o:p>

Рекордна ракетно-дронова атака РФ на Україну, з використанням 629 засобів, вкотре засвідчила, що Москва не готова рухатися до припинення війни.

Рекордна нічна атака. Росія продовжує терор

Президент США Дональд Трамп досить емоційно відреагував на саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) та військовий парад у Пекіні за участю лідерів Росії Володимира Путіна і Північної Кореї Кім Чен Ина.У своєму дописі у «Truth Social» Трамп задався питанням, чи згадає лідер Китаю Сі Цзіньпін про ту «величезну підтримку та кров», які США надали Китаю, «щоб допомогти йому забезпечити свою свободу від дуже недружнього іноземного загарбника». Крім того, він побажав Президенту Сі та «чудовому китайському народу» доброго святкування та попросив передати «найтепліші вітання» Володимиру Путіну та Кім Чен Ину, у той час, як усі вони «змовляються проти Сполучених Штатів Америки».Незважаючи на відвертий сарказм, відчувається, що ці події зачепили Трампа. Це була одна з його найгостріших реакцій, спрямована на згаданих лідерів. Однак, немає жодної впевненості, що його риторика матиме наслідки.Саміт ШОС став бенефісом китайського лідера Сі Цзіньпіна і демонстрацією зростаючого впливу Китаю у світі. Зустріч зібрала рекордну для ШОС кількість лідерів держав-учасниць і запрошених країн.Водночас саміт продемонстрував спад міжнародного впливу РФ. З ініціатора і лідера цього об’єднання, яке замислювалося Москвою для розширення свого впливу в Азії, Росія перетворилася на просто одного з учасників. Такого ж, як і держави, які ще не так давно входили до зони впливу Кремля. Зараз вони переорієнтовуються на Пекін.Путін приїхав до Тяньцзіня як прохач — за фінансовою і військовою підтримкою: продовженням закупівель російських енергоресурсів та постачання товарів, необхідних для функціонування російської військової машини.Російський диктатор хотів також і політичної підтримки, наприклад, включення до підсумкового документа саміту фрази про необхідність «усунення першопричин кризи в Україні» чи врахування російських інтересів при мирному врегулюванні. Але це йому не вдалося. У декларації — жодної згадки про російську війну. Натомість великі гравці ШОС використали ситуацію для врегулювання практичних розрахунків з Росією, насамперед в енергетиці.Самітом ШОС і помпезним військовим парадом, які відбулися за участю лідерів, на яких США також мають певні розрахунки, Пекін демонстративно принизив і роздратував Трампа.Промовистим сигналом для Вашингтона стала демонстрація доброзичливих взаємин між лідерами Індії і Китаю. Вашингтону була адресована картинка неофіційної дружньої бесіди між Путіним, Сі і Моді. Усі згадані особи з власних причин прагнули донести Дональду Трампу, що мають у руках власні козирі. Але чи спрацює такий шантаж на їхню користь, поки що незрозуміло.Не викликає сумнівів, що Китай останнім часом суттєво розширює свою сферу впливу, використовуючи послаблення Росії війною та зниження впливу США через радикальну тарифну політику. Вона тепер охоплює не лише Росію, а й її традиційних сателітів (Центральна Азія, Білорусь), які радо йдуть назустріч Пекіну. Розпочинається новий рестарт відносин з Індією. Втім, враховуючи чисельні суперечності, навряд чи це триватиме довго.Емоційна реакція Трампа на останні події в Китаї цілком зрозуміла. Америці відправили сигнал, що Китай не без успіху збирає сили, щоб протистояти Вашингтону в економічному, політичному і військовому сенсі і не боїться порожніх погроз.

Президент США Дональд Трамп досить емоційно відреагував на саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) та військовий парад у Пекіні за участю лідерів Росії Володимира Путіна і Північної Кореї Кім Чен Ина.

Китай збирає сили на протистояння зі США і не боїться порожніх погроз

Засідання так званої «коаліції охочих» у Парижі та розмова європейських лідерів з Президентом США Дональдом Трампом не принесли проривних результатів у питанні «гарантій безпеки» для України.Головні висновки: •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ключові ідеї, які вже давно обговорювалися, залишилися без змін: посилення ЗСУ та обмежена присутність європейських «сил запевнення», але не на лінії фронту. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сьогодні участь у цьому проекті підтвердили 26 держав, одні – з військовими підрозділами, інші – з передачею озброєння чи логістичною підтримкою. &nbsp;&nbsp; •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдиною новацією стала згода Вашингтона надати повітряну та розвідувальну підтримку цим силам. Формат і обсяг цієї підтримки ще належить узгодити.Обмеження та реалії: •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ці домовленості не здатні кардинально вплинути на перебіг війни. Росія навряд чи змінить позицію щодо неприйнятності присутності військ країн НАТО в Україні. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Сили запевнення» не матимуть функцій, аналогічних статті 5 Вашингтонського договору. Вони виконуватимуть радше символічну й попереджувальну роль, а не бойову. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Водночас, погодження, всупереч заявам Кремля, ключових аспектів «сил запевнення», як і залучення США до їх підтримки є своєрідними інструментами тиску. Москва має знати, що її шантаж з надуманими «безпековими стурбованостями» може і не спрацювати, навіть у діалозі з Вашингтоном.&nbsp;Санкції: сила чи слабкість? •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Важелем тиску на Кремль залишається посилення санкцій. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Президент Трамп закликав європейців припинити закупівлю російської нафти та посилити тиск на Китай — позиція, яку можна лише підтримати. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але санкції ефективні лише тоді, коли вони координовані. Наразі немає сигналів про готовність США приєднатися до 18-го пакету санкцій ЄС чи брати участь у підготовці 19-го.Що далі? Попри всі обмеження, нинішні «гарантії безпеки» не є замінником членства в НАТО. Тому стратегічний курс України — вступ до Альянсу — залишається відкритим і єдино надійним шляхом.

Засідання так званої «коаліції охочих» у Парижі та розмова європейських лідерів з Президентом США Дональдом Трампом не принесли проривних результатів у питанні «гарантій безпеки» для України.

Без прориву в Парижі. Засідання «коаліції охочих»

Президент США Дональд Трамп оголосив про готовність перейти до «другої фази» санкцій, покликаних послабити російську економіку. Це звучить гучно, але досвід попередніх кроків не додає оптимізму.Непослідовність як стратегія Попередні спроби Білого дому «задобрити» Москву та відірвати її від Пекіна закінчилися нічим. Росія і Китай лише зблизилися. Тиснуть на Вашингтон і європейці, і власна громадськість, включно з республіканськими медіа, вимагаючи жорсткішої позиції щодо Кремля.Проте численні «дедлайни», які Трамп виставляв Москві, так і не реалізовувалися. Їх змінювали нові дати і нові погрози. У підсумку єдиним помітним кроком «першої фази» стала тарифна надбавка у 25% за індійські закупівлі російської нафти. Але й вона, на думку багатьох аналітиків, більше стосувалася двосторонніх відносин з Делі, ніж санкційного фронту проти Кремля.Нафта, Індія і Китай Вашингтон намагається впливати на Москву через тарифний тиск на покупців її нафти. Але ця стратегія виглядає слабкою. Найбільший імпортер російської нафти – Китай – уже довів, що має потужні економічні «козирі» у протистоянні зі США. Перша спроба натиснути на Пекін тарифами завершилася провалом.Індія ж, замість поступок, відповіла зближенням з Росією та Китаєм. Тарифний тиск Вашингтона не лише не дав результатів, а й зміцнив альтернативні союзи.Європейський фактор Теоретично США могли б приєднатися до санкційних пакетів ЄС. Цю ідею нині активно обговорюють у Вашингтоні, куди приїхав спецпосланець ЄС з питань санкцій Девід О'Салліван. Вашингтон вимагає від європейських партнерів припинення закупівлі ними російських енергоносіїв та схвалення додаткових обмежень проти Китаю. Європейці пропонують вторинні санкції проти компаній та банків, які допомагають Росії обходити обмеження, у тому числі з Китаю і Казахстану. Також у Брюсселі говорять про нові фінансові обмеження для російських банків.Формально вимоги США збігаються з планами Євросоюзу: до кінця 2027 року ЄС має повністю відмовитися від російських енергоносіїв. Але негайна й повномасштабна відмова поки що виглядає малоймовірною. Активна позиція Угорщини та Словаччини, які наполягають на продовженні імпорту російських ресурсів, лише підкреслює цю слабку ланку.Чого чекати далі? Нова хвиля санкцій може стати сигналом, але не гарантією реальних змін. Без послідовності і реальної координації з ЄС американська стратегія ризикує знову звестися до символічних жестів.«Друга фаза» може або закріпити спільний трансатлантичний фронт проти агресора, або ж перетворитися на ще одну серію гучних заяв без наслідків. Москва і Пекін уважно стежать, а Вашингтону доведеться довести, що цього разу його слова справді підкріплені діями.

Президент США Дональд Трамп оголосив про готовність перейти до «другої фази» санкцій, покликаних послабити російську економіку. Це звучить гучно, але досвід попередніх кроків не додає оптимізму.

Друга фаза санкцій — чи зможе Вашингтон справді вдарити по Москві?

Очевидною стала необхідність прийняття рішення про спільний з НАТО захист неба над Україною, у т.ч. збиття повітряних цілей ворога над територією держави засобами ППО держав-членів. Сьогодні це найкращий варіант захисту неба і над територією Європи.До російської агресії наші сусіди вже тривалий час готуються. Однак, в НАТО були сподівання, що на два фронти одночасно Росія не наважиться вести війну. Ризики активізації європейського фронту пов’язували із закриттям українського. Та підкреслена стриманість реакції НАТО і держав-членів на попередні поодинокі зальоти російських безпілотників, заяви адміністрації США про передачу європейцям основної відповідальності за свою безпеку, здається, додали сміливості Москві.&nbsp;Що далі ?&nbsp;Обстрілом Польщі Росія в черговий раз підтвердила – ця війна не лише проти України, а й проти Європи та всього Заходу. Знищення російської загрози потребує спільних дій. &nbsp; &nbsp; &nbsp;Найбільш оптимальне рішення очевидне – зупиняти Росію потрібно спільно. І не лише нарощуванням систем ППО/ПРО, а й радикальними діями зі знищення російського військового потенціалу і ВПК та російської економіки.

Очевидною стала необхідність прийняття рішення про спільний з НАТО захист неба над Україною, у т.ч. збиття повітряних цілей ворога над територією держави засобами ППО держав-членів. Сьогодні це найкращий варіант захисту неба і над територією Європи

Безпрецедентний обстріл російськими безпілотниками території Польщі – свідчення того, що російська агресія отримала новий вимір – європейський. 

Дві телефонні розмови українського і американського президентів за два дні свідчать про готовність адміністрації США до суттєвого посилення тиску на Кремль. Більше того, за інформацією ЗМІ, в п’ятницю, 17 жовтня може відбутися очна зустріч президентів України і США Володимира Зеленського і Дональда Трампа. До Вашингтона летять і Голова Офісу Президента України Андрій Єрмак, Прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко разом з Секретарем РНБОУ Рустемом Умєровим. Небачена активність дипломатичних контактів між Україною і США на найвищих рівнях свідчить, як мінімум, про наявність взаєморозуміння. &nbsp; &nbsp;Президент США Дональд Трамп вичерпав можливості гри з Москвою за допомогою «пряників», тобто обіцянок відновлення масштабного економічного співробітництва з РФ у разі припинення війни. Зараз у гру вступають «батоги» - перспективи постачання Україні американської далекобійної зброї, включно з ракетами «Томагавк». Їх підсилює готовність США до передачі Україні розвідувальної інформації з метою ефективного використання цієї зброї глибоко по території РФ. Більше того, ЗМІ інформують, що це вже практикується з літа. Ні американська, ні українська сторони це не спростовують. &nbsp;Чи дійсно надійдуть Україні «Томагавки», коли і скільки – на ці запитання відповідей поки що немає. Але певний скептицизм з приводу реальності таких поставок і їх військової ефективності не зменшує їх політичної ваги для припинення війни.Реакція Кремля ще донедавна була доволі стриманою, з уникненням різкої критики особисто Трампа та закликами «тверезо і відповідально» підійти до постачання ракет «Томагавк», з акцентом на розширенні російських можливостей ППО і відсутності реального впливу поставок на ситуацію на фронті. Як «пряник» для Вашингтона використовувалася готовність Москви до співпраці зі США у питанні ядерного стримування.У якості тиску на Трампа Москва спробувала використати навіть своє розчарування «вичерпанням» «потужного імпульсу» &nbsp;на користь завершення війни, досягнутого під час зустрічі на Алясці. Але проблема в тому, що власне відмова Росії від поступок, які, як здавалося Трампу, були досягнуті під час останніх комунікацій з Путіним, і стала тригером до останніх змін у тактиці Вашингтона щодо РФ.Однак, як завжди, найбільш радикальною (серед офіціозу РФ) виявилася реакція заступника голови Радбезу РФ Дмитра Медведєва. Він заявив, що Росія у відповідь на «Томагавки» може застосувати ядерну зброю, оскільки відрізнити ядерне виконання цих ракет від звичайного в польоті неможливо, а пуск їх здійснюватиме не «бандерівський Київ», а саме США. Але сила його аргументів розбивається об той факт, що Росія вже більше трьох років запускає по Україні ракети, які є потенційними носіями ядерної зброї. &nbsp;Попри те, що чисельні заяви Трампа про свої успіхи у припиненні світових війн у переважної більшості викликають досить іронічне ставлення, не можна сказати, що за останній рік йому взагалі нічого не вдалося. Але всі його успіхи були пов’язані з демонстрацією сили, а не із заохоченнями. З Іраном – ударами по ядерних об’єктах, з Хамасом – підтримкою можливих дій Ізраїлю на території Гази. Певні результати можуть бути і щодо Венесуели, де США активно демонструють свою готовність до задіяння військових сил у разі недосягнення політичних цілей іншим шляхом.Сила – це те, що розуміють всі диктатори і агресори. І Росія – не виняток у цьому плані.

Дві телефонні розмови українського і американського президентів за два дні свідчать про готовність адміністраціях США до суттєвого посилення тиску на Кремль. Більше того, за інформацією ЗМІ, в п’ятницю 17 жовтня може відбутися очна зустріч президентів України і США Володимира Зеленського і ДональдаТрампа. 

Томагавки замість поступок — новий сигнал від США

Зовсім недавно відзвучали фанфари на честь Президента США Дональда Трампа за досягнення домовленостей між Ізраїлем і Хамасом про припинення вогню в Секторі Газа. Наступною війною, яку Трамп має намір завершити, є російсько-українська. Наскільки досвід Близького Сходу може бути використаний Білим Домом в Україні? На що можна сподіватися і чого варто остерігатися?Трамп вже заявив, що має намір попросити свого «талановитого» переговорника Стівена Віткоффа тепер зайнятися Україною — того самого носія бізнес-підходу до дипломатії, який разом, а можливо завдяки залученню зятя Трампа бізнесмена Джареда Кушнера, приніс успіх в Газі.Перше, що кидається в очі, &nbsp;— це досягнення результату через тиск на обидві сторони. Суттєвої різниці між агресором і жертвою не робиться. Основний аргумент для компромісу — маєш козирі чи не маєш.&nbsp;Чи забезпечить це справедливе завершення війни в Україні — питання залишається відкритим. &nbsp;Друге, чим бізнес-підхід відрізняється від класичної дипломатії , — відсутністю активного використання аргументів міжнародного права і ставкою на гру інтересами та власними бізнес-контактами. Питання відповідальності за злочини при цьому не ставиться. Іноді такий підхід дає результат, але існує ризик, що виграє не той, на чийому боці правда, а той, хто більше «заплатить» посереднику — не обов’язково грошима, а майбутніми угодами чи бізнес-перспективами.&nbsp;У кого більший потенціал у цьому плані – України чи Росії – залишається риторичним питанням.Третя проблема бізнесменів у дипломатії — прагматизм і готовність задовільнитися частковим рішенням. Називати війну на Близькому Сході завершеною ще передчасно. Поки що успіх можна оцінювати лише в рамках першого етапу — припинення вогню і звільнення заручників.&nbsp;Найскладніше почнеться пізніше, коли справа дійде до роззброєння Хамасу і витіснення терористів з управління Газою.Чи залишаться Трамп і його посередники такими же активними та заінтересованими у цих тривалих і складних процесах ? Чи передадуть «деталі» іншим — країнам та міжнародним організаціям, як ООН — і займуться новими проблемами, як Україна, та реалізацією бізнес-перспектив, що з’явилися під час переговорів? Досягнуте перемир’я може знову завершитися черговим конфліктом, і це не виключено і для України.Водночас, враховуючи складну ситуацію на фронті, реалізація навіть початкового етапу – припинення вогню – зараз в наших інтересах. І ми будемо вдячні Президенту Трампу за його вирішення. «Деталі» ж, можливо, варто передати іншим — європейцям, Міжнародному кримінальному суду, нещодавно створеному Міжнародному трибуналу, G7 тощо. Вони краще розуміються на психології росіян та важливості міжнародного права як для безпеки України, так і власної. Хоча навіть у цьому випадку підтримка Вашингтона лишиться ключовою.У 20-ти-пунктовій мирній угоді по Газі є дуже привабливі ідеї, зокрема роззброєння і усунення винуватця війни від влади. Але навіть у випадку Хамасу, який набагато слабший за Росію, реалізувати це буде складно. Що ж стосується Москви, досягнення подібного результату потребуватиме значно більшого військового та економічного тиску з боку Вашингтона, ніж прості погрози передати Україні кілька десятків або сотень далекобійних ракет.

Зовсім недавно відзвучали фанфари на честь Президента США Дональда Трампа за досягнення домовленостей між Ізраїлем і Хамасом про припинення вогню в Секторі Газа. Наступною війною, яку Трамп має намір завершити, є російсько-українська. Наскільки досвід Близького Сходу може бути використаний Білим Домом в Україні? На що можна сподіватися і чого варто остерігатися?

Мир через гру інтересами і бізнес-контактами, а не міжнародне право – хто виграє?


Як передбачали аналітики Київського безпекового форуму, перспективи проведення саміту Дональда Трампа і Владіміра Путіна в Будапешті залишаються невизначеними.За повідомленнями медіа, після телефонної розмови між Марко Рубіо і Сєргєєм Лавровим американська адміністрація вирішила поставити підготовку зустрічей із російською стороною на паузу. Виглядає, що у Білому домі вигадали ще один механізм тиску на Москву — відкладення публічно анонсованих контактів.Джерела зазначають, що переговори з Кремлем лише підтвердили незмінність підходів і глибоку розбіжність у позиціях сторін. Нового «Анкориджу» — дипломатичного провалу, який завдав серйозного удару по репутації Трампа — він собі дозволити не може. А негативний резонанс від будапештського вояжу американського й російського президентів може перевершити навіть тодішню кризу на Алясці.Різкий позиційний кульбіт Трампа — раптовий перехід від ракетного тиску на РФ до діалогу з Путіним — викликав критичну реакцію в ЄС. Її підсилив і вибір місця для можливої зустрічі — Будапешта.Вибір угорської столиці як платформи для «мирних ініціатив» виглядає символічно суперечливим: саме угода, підписана в цьому місті, — Будапештський меморандум — була грубо порушена Росією.Присутність Путіна, на якого видано ордер Міжнародного кримінального суду, в одній з європейських столиць теж може сприйматися як скандал. Але цим чутливість ситуації не вичерпується. Адже у ролі партнера з урегулювання війни Трамп розглядає Віктора Орбана — відкритого симпатика Москви й системного опонента Брюсселя у питаннях російської агресії та європейської безпеки. Такий вибір виглядає не лише недружнім, а й принизливим для європейських союзників.Попри це, публічна реакція Брюсселя на останні «миротворчі» ініціативи Вашингтона залишається стриманою — з акцентом на сумнівах щодо ефективності нової зустрічі Трампа з Путіним, а не на її формально-правових аспектах.Після завершення засідання міністрів закордонних справ ЄС у Люксембурзі 20 жовтня голова європейської дипломатії Кая Каллас заявила: усі підтримують зусилля Трампа щодо припинення війни. Водночас, підкреслила вона, Путін розпочне серйозні переговори лише тоді, коли вважатиме, що програє.Ініціатива Трампа не внесла суттєвих змін у хід дискусії міністрів із «українського досьє». Серед ключових тем залишаються енергетична безпека України, 19-й пакет санкцій, «тіньовий флот» РФ і репараційний кредит.Ці питання безумовно важливі, і їхнє обговорення було необхідним, адже рішення мають бути ухвалені вже на саміті ЄС 23 жовтня. Однак залишати без чіткої політичної реакції односторонні дії Трампа щодо Москви — неприпустимо.ЄС не може просто «проковтнути» Будапешт, пасивно погодившись на будь-яку зустріч між Трампом і Путіним, спонтанно організовану під враженням від телефонної розмови з російським диктатором. Європа не може ігнорувати необґрунтовану, одноосібну зміну Вашингтоном позиції щодо Росії — не лише тому, що відсутність координації суперечить принципам партнерства, а й тому, що така поведінка може створити ризики для європейської безпеки.Необхідний єдиний, планомірний і системний підхід Заходу до врегулювання російської війни — заснований на міжнародному праві, солідарності й урахуванні інтересів України та Європи. Більше того, до цих зусиль варто залучити Китай, який сьогодні є головним економічним спонсором Москви. Без цього зупинити агресора, апетити якого зростають разом із безкарністю, буде неможливо.Бачення Трампа, що Путін може «виносити» зі своєї агресивної війни ті території й ресурси, які «завоював», не може вважатися прийнятною стратегією. Те саме стосується і неодноразово задекларованої президентом США готовності відновити економічну співпрацю з Росією одразу після припинення бойових дій — без урахування інших аспектів агресії. Така «винагорода» агресору не лише не зупинить війну, а може її суттєво розширити.

Як передбачали аналітики Київського безпекового форуму, перспективи проведення саміту Дональда Трампа і Владіміра Путіна в Будапешті залишаються невизначеними. 