Публікації

<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/KSF_NATO_Policy_Paper_2023_UA_244742521a.pdf">Переглянути документ у форматі .pdf</a>&nbsp;

Перспективи членства України в НАТО

Боротьба за НАТО

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуЯк свідчать останні заяви Президента США Дональда Трампа, реальні результати візиту американського лідера до Китаю суттєво не дотягують до тих компліментарних оцінок, які звучали у його заявах для преси.По найважливішому безпековому питанню для США – Ірану - сторони підтвердили єдність принципових позицій: війна має завершитися, Тегеран не має мати ядерної зброї, Ормузька протока має бути відкритою. Але це озвучувалося і раніше. Пекін ніколи публічно не суперечив Вашингтону у ключових підходах до врегулювання, підтримуючи, водночас, особливі відносини з Тегераном, як економічні, так і, підозрюють, з військовим нахилом.Проте, від згоди з основними принципами врегулювання до домовленостей про здійснення тиску на іранське керівництво для забезпечення їх виконання - далекий шлях. Під час візиту китайський лідер сигналізував про свою готовність до більш активної ролі у вирішенні проблеми Ірану. Однак, степінь цієї активності, а також згода з Вашингтоном щодо деталей врегулювання (в плані послідовності кроків та захисту інтересів Тегерану) поки залишаються під питанням.Для Китаю безперечно важливим є стабільний мир і безперешкодний транспортний коридор до близько-східних енергетичних ресурсів. З іншої сторони, Пекін сприймає ці питання як серйозні важелі впливу на Вашингтон з метою захисту своїх власних ключових стратегічних інтересів, які лежать не на Близькому Сході, а на Тайвані.Але тут помітних змін у позиції США не відбулося. А вона не зовсім задовольняє Китай, зокрема в плані готовності Вашингтона до продажу озброєнь Тайваню і надання військової підтримки у разі спроб Китаю вирішити проблему острова військовим шляхом. І це – незважаючи на попередження Сі, що «хибні кроки» або неправильне вирішення цього питання Вашингтоном може призвести до «зіткнень або навіть конфлікту» між країнами.Серед «найважливіших міжнародних і регіональних питань», які були обговорені, згадувалася й Україна При цьому жодних конкретних деталей про досягнуті домовленості не повідомляється. Готовність Китаю до більш активної ролі у припиненні війни стане зрозумілішою під час візиту російського диктатора путіна до Пекіну, який відбудеться найближчим часом.Не менш важливими для сторін є й економічні аспекти відносин. У результаті минулорічних тарифних маніпуляцій Трампа та торговельного шантажу Пекіну у відповідь сторони вийшли на тимчасові компромісні домовленості, які, проте, для жодної з них не видаються ідеальними.Штати наполягають на розширенні доступу на китайський ринок, на знятті обмежень на експорт рідкоземельних мінералів. Китайці вимагають зняття заборон на доступ до нових технологій, зокрема у галузі штучного інтелекту та мікрочипів, скасування захисних мит, відмови від політично вмотивованих заборон на інвестиції в американські компанії.За словами Трампа і членів його адміністрації, у ході зустрічей досягнуто значних успіхів: Пекін висловив готовність до збільшення імпорту сільськогосподарської продукції США, закупівлі американської нафти і 200 літаків Боінг, заснування двосторонньої «Ради торгівлі».Не менш позитивно, хоча й дуже загально, оцінив результати і Сі. Він заявив, що після візиту двері Пекіна «у зовнішній світ відчиняться лише ширше», а «американські компанії матимуть ще кращі перспективи в Китаї».Проте, реальну вагу домовленостей в економічній сфері можна буде побачити лише згодом.Обидві сторони підтвердили заінтересованість у продовженні однорічного «торговельного перемир’я», яке завершується в жовтні. Водночас, жорстких публічних обіцянок з цього приводу не виголошувалося. У заявах представників кабінету Трампа з цього приводу звучали фрази на кшталт «якщо це й надалі буде добре працювати для кожної країни».&nbsp;

Без переможців: як Іран звів візит Трампа до Китаю до чергових політичних і економічних торгів

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуУпродовж останнього тижня відбулося два візити до лідера Китаю Сі Цзіньпіна – Президента США Дональда Трампа і російського диктатора путіна.&nbsp;Незважаючи на різницю у вагових категоріях, обидва візити були досить схожими – без проривних політичних і економічних рішень, і водночас з морем помпезних компліментів на адресу Сі та заяв про стратегічність відносин між державами.&nbsp;Візит Трампа завершився підтвердженням принципової згоди про необхідність мирного врегулювання на Близькому Сході і відкриття Ормузької протоки, а також низкою секторальних домовленостей, у т.ч. щодо закупівлі американської сільгосппродукції та 200 літаків Boeing. Це, в принципі, позитив, якщо не вдаватися в подробиці, що попередньо йшлося про 500 літаків.Результати паломництва путіна ще слабші. Сторони підписали близько 40 документів, які &nbsp;мають декларативно-політичний або рамковий чи вузько націлений економічний характер. Не рівня президентів. А от головного для Москви рішення – про укладення угоди про газопровід «Сила Сибіру 2» - не прийнято. Як виправдовується Кремль, низка практичних деталей все ще потребує узгодження. А насправді йдеться про вимогу Китаю отримувати газ за внутрішньо російськими пільговими цінами, що є неприйнятним для росії. &nbsp; &nbsp; &nbsp;Втім, не варто недооцінювати символічне значення обох подій.&nbsp;Обидва іноземні лідери приїхали до Китаю фактично як прохачі.&nbsp;Трамп, послаблений війною в Ірані, прагнув допомоги Пекіну у досягненні прийнятних домовленостей з Тегераном, як і у врегулюванні наслідків своїх минулорічних тарифних експериментів з Пекіном, що завершилися хиткою «нічиєю». Якщо вірити заявам американського Президента, заради вирішення своїх проблем він готовий розглянути можливість поступок Сі у питанні Тайваню, обмеживши військову допомогу острову. Хоча це суперечитиме законодавчим нормам США і ключовим постулатам схвалених ним же стратегічних безпекових документів. &nbsp; &nbsp;&nbsp;Путін, на тлі неможливості досягнення свої цілей у війні проти України і небажання її завершувати, прагнув підтвердження і подальшого розширення політичної, економічної і військової підтримки Пекіна. Підтримки, яка, на фоні західних санкцій, вже й на цьому етапі перетворила росію на васала Китаю. &nbsp;Така політична канва візитів наочно продемонструвала зростання геополітичної ролі Піднебесної.&nbsp;Крім того, приїзд путіна на поклон до Сі відразу після візиту Трампа став наочним доказом безперспективності одного з ключових геополітичних пріоритетів Трампа – відірвати росію від Китаю.&nbsp;

Візити Трампа і путіна до Сі як демонстрація зростання геополітичної ролі Китаю

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуУ ніч з 23 на 24 травня Росія здійснила одну з найбільших ракетно-дронових атак на Київ за останній час. Було застосовано близько 90 ракет та 600 дронів, а також здійснено два пуски балістичних ракет середньої дальності «Орєшнік», призначених для доставки ядерних боєголовок. Наслідком стали масштабні руйнування житлових будинків і цивільної інфраструктури, численні постраждалі та загиблі.Після цього Москва не лише не намагалася знизити напругу, а фактично попередила про готовність продовжувати аналогічні удари по Києву в майбутньому. Одночасно Росія запропонувала іноземним посольствам вивезти свої дипломатичні представництва з української столиці.Американська реакція: стриманість і дистанціяРеакція США була критичною, але водночас стриманою. Тимчасова повірена у справах США в Україні Джулі Девіс заявила, що цілеспрямовані удари по цивільному населенню та цивільній інфраструктурі є неприйнятними. При цьому питання евакуації американських дипломатів з Києва не розглядалося.Значно більш відстороненим виглядав коментар Державного секретаря США Марко Рубіо. За його словами, «небезпека всіх цих війн, оскільки вони тривають, а потім продовжуються, полягає в тому, що вони завжди мають загрозу ескалації». Така оцінка фактично переводила акцент із конкретних дій Росії на загальні ризики війни як такої.Європейська реакція: жорсткіша і принциповішаЄвропейські держави не піддалися на російські погрози. Однак, на відміну від американських коментарів, європейська реакція була значно жорсткішою і політично більш визначеною.Ключова думка європейських заяв полягала в тому, що удари по цивільній інфраструктурі, ядерне залякування та погрози дипломатам є свідченням не сили, а проблем Росії у війні та її неготовності до миру.Президент Європейської ради Антоніу Кошта зазначив, що удари по Києву є ще одним підтвердженням незацікавленості Росії у конструктивних мирних переговорах.Керівниця дипломатичної служби ЄС Кая Каллас прямо назвала застосування «Орєшніка» тактикою ядерного залякування та повідомила, що міністри закордонних справ ЄС обговорять посилення тиску на Росію.Глава Представництва ЄС в Україні Катаріна Матернова заявила, що «погрози дипломатам і міжнародним організаціям — це не ознака сили. Вони є ознакою відчаю».Ядерний фактор Білорусі і слабша міжнародна реакціяЗначно слабшою виявилася міжнародна реакція на іншу масштабну російсько-білоруську провокацію — ядерні навчання Росії та Білорусі, які стартували 18 травня і були присвячені відпрацюванню бойового застосування ядерної зброї та ядерного забезпечення.Додаткової серйозності цій ситуації надавало те, що останнім часом активно обговорювалася можливість нового російсько-білоруського наступу з території Білорусі проти України або навіть країн ЄС.Речниця Єврокомісії Аніта Гіппер від імені ЄС закликала утримуватися від ядерних погроз та уникати дій, які можуть призвести до подальшої ескалації. Вона також нагадала, що підтримка Мінськом російської агресії проти України та провокативні дії проти ЄС стали підставою для санкцій проти режиму Олександра Лукашенка. За її словами, Євросоюз готовий і надалі розширювати санкційний тиск.На цьому тлі позиція Вашингтона виглядала суперечливою. США зняли частину санкцій із калійної галузі Білорусі та шукали можливості для транспортування білоруських калійних добрив на американський ринок. У результаті заклики України до додаткових обмежень проти режиму Лукашенка через ядерні погрози співпали з дипломатичними зусиллями Вашингтона щодо пом’якшення частини санкцій проти Мінська, насамперед у калійній сфері.<o:p></o:p>&nbsp;

Мир можливий через тиск на Росію, а не дипломатичну стриманість

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуЯк інформує американське видання Politico і німецький Der Spiegel, на закритій зустрічі політичних директорів НАТО Вашингтон попередив союзників про поступове скорочення американських військових спроможностей, призначених для операцій НАТО.Мова йде не лише про скорочення військ, а й про стратегічні бомбардувальники, винищувачі, авіаносці, розвідувальні безпілотники, підводні човни, військові кораблі. Крім того, передбачається, що військові командувачі НАТО не зможуть давати накази американським військовим силам в Європі, тобто не зможуть їх використовувати у разі нападу Росії. Європейці до червня мають вийти з пропозиціями щодо їх заміни власними засобами чи закупівлі необхідних американських.Нічого принципово нового у цьому немає. Однак, схоже на те, що європейці не очікували від США подібних масштабів виходу.Ці заяви можна розглядати у руслі продовження тенденції тиску Вашингтона на Європу для стимулювання її зусиль щодо забезпечення власної оборони. Але цим разом це стосується не лише американських збройних формувань, а й засобів, яких у Європи немає. На думку звичайного обивателя, принаймні деякі з них мали б використовуватися і у забезпеченні «ядерної парасольки» США для Європи. Проте Вашингтон наголошує, що ядерні зобов’язання залишаються в силі, і скорочення стосується лише конвенційних спроможностей, які Європа могла б компенсувати чи придбати.Цікаво, що всі ці зміни все ще обґрунтовуються бажанням США сконцентруватися на інших регіонах, зокрема на Західній півкулі, Близькому Сході та Індо-Тихоокеанії. Водночас, згадуються слова Президента Трампа після зустрічі з лідером Китаю Сі Цзіньпінем про те, що він не має наміру відправляти американські війська «за 9500 миль» для захисту Тайваню. Не раз Трамп наголошував і на своїй індиферентності з приводу відкриття Ормузької протоки у дусі «між нами великий і красивий океан», тому нехай Європа, яка в цьому заінтересована, займається цією проблемою.Звичайно, взяття Куби під контроль, від чого ні Трамп, ні Рубіо не відмовляються – це значно більш досяжна ціль для ядерної супердержави, порівняльна з успішною операцією щодо Венесуели. Крім того, вона може позитивно спрацювати на проміжних виборах до Конгресу США. Однак, чи відповідає така позиція претензіям Вашингтона на демократію і військову потугу світу № 1 ?На щастя, поки що скорочення стосуються не всіх американських засобів. Зокрема, не йде мова про супутниковий зв’язок і розвідку, засоби стеження за повітряним простором. Однак, і в такому варіанті це стане для європейців серйозною проблемою.Безумовно, Україна, з її практичним досвідом ведення сучасної війни і військово-технічними здобутками могла б частково компенсувати втрати через вихід американців. Проте, блокування Вашингтоном членства України в НАТО може стати тут серйозною перешкодою. А ЄС, який є більш відкритим до інтеграції України, поки що не відіграє вирішальної ролі у забезпечення оборони Європи.Зменшення конвенційної присутності США на європейському континенті не сприятиме і забезпеченню гарантій безпеки для самої України, без яких завершення війни з росією є малоймовірним, а призупинення – не стабільним.

Чи послабить Європу вихід американського війська?

Роман Цимбалюк: «росія вісім років готувала своїх громадян до вбивства українців»

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуЯк свідчить нещодавно публіковане опитування компанії Odoxa, під час наступних президентських виборів у Франції весною 2027 року до влади може прийти лідер ультраправого «Національного об’єднання» (партії Ле Пен) Жордан Барделла. А це значить, що одна з ключових держав-членів, на підтримку і вплив якої ми протягом останніх років традиційно спиралися, може кардинально змінити роль і стати одним з наших основних супротивників як в плані надання допомоги у війні проти РФ, так і на шляху до членства нашої держави в ЄС і НАТО.Загроза з боку правих радикалів не є новою для Франції. Але раніше у критичні моменти її вдавалося обходити за рахунок традиційного групування всіх ключових політичних сил під проводом центристів проти партії Ле Пен. Відмінність сьогоднішнього дня полягає у тому, що на другу сходинку після Барделли може вийти ультралівий лідер «Нескореної Франції» Жан-Люк Меланшон, якому буде складно стати об’єднуючим фактором. Видання Politico називає це «кошмарним сценарієм виборів у Франції для Брюсселя». Втім, не лише для Брюсселя.Поки що різниця у рейтингах виглядає не такою драматичною. У першому турі консервативний кандидат, колишній Прем’єр-міністр Едуар Філіпп програє Меланшону 4% (12% проти 16%). Такий же програш може очікувати Філіппа у другому турі з Барделлою. (48% проти 52%). Проте, якщо у другому турі зійдуться Барделла з Меланшоном – лідерство ультраправих буде очевидним (у листопаді Odoxa оцінювала шанси як 74% проти 26%).У крайньо правому політичному спектрі Барделла вигідно відрізняється від попередніх лідерів партії Ле Пен, у т.ч. від самої Марін Ле Пен. Він вважається прагматиком, не так заідеологізованим старими євроскептичними постулатами партії. Враховуючи суспільні настрої, він відійшов від лозунгів виходу з єврозони чи ЄС по типу британського Брекзиту, які понижували шанси на виграш Марін Ле Пен під час попередніх кампаній. Як вказують політичні оглядачі, економічні пріоритети Барделли є ближчими до традиційних правоконсервативних.Відмінність у поглядах між Барделлою і Ле Пен, яка дотримується більш традиційних євроскептичних цінностей, вважається однією з ознак розколу в рядах «Національного об’єднання». Водночас, така гнучкість у партійних принципах може слугувати й свідомим інструментом розширення електоральної підтримки партії.Після широкомасштабного вторгнення рф у 2022 році гнучкішою стала й офіційна позиція партії щодо Путіна. Під тиском суспільної підтримки України, колишні симпатії до російського диктатора були стерті з публічного образу партії. Засуджуючи окремі аспекти російської агресії, «Національний фронт», водночас, уникає відвертої конфронтації з кремлем. Він неодноразово не підтримував деякі військові пакети для України та розширення санкцій проти рф як в Європарламенті, так і під час голосувань у Національній Асамблеї Франції. Сам Барделла наголошував, що не заперечує проти надання Україні оборонної допомоги, але не підтримує надсилання французьких військ в Україну та передачу нашій державі озброєння далекого радіусу дії. За словами лідера ультраправих, він не дозволить "російському імперіалізму поглинути таку союзну державу як Україна". Водночас, він прагне уникати ескалації з росією.Більш загрозливою для інтересів України є позиція Барделли щодо членства держави в ЄС і НАТО. Він виступає категорично проти. Що стосується ЄС – з огляду на можливу конкуренцію за ринки і, очевидно, за фонди, а в НАТО – через ймовірне, на його думку, загострення відносин з РФ і ескалацію війни. Цими ж причинами викликана і його опозиція до посилення санкцій проти путінського режиму.Разом з тим, варто врахувати і деякі особисті нюанси молодого лідера праворадикалів. Не можна виключати, що його прагнення до лідерства не лише на національній, а й на європейській сцені сприятиме поступовій трансформації його поглядів ближче до європейського мейнстріму. Приклад Джорджії Мелоні може виявитися для молодого успішного політика спокусливим.<o:p></o:p>&nbsp;&nbsp;<o:p></o:p>&nbsp;

Як свідчить нещодавно публіковане опитування компанії Odoxa, під час наступних президентських виборів у Франції весною 2027 року до влади може прийти лідер ультраправого «Національного об’єднання» (партії Ле Пен) Жордан Барделла. А це значить, що одна з ключових держав-членів, на підтримку і вплив якої ми протягом останніх років традиційно спиралися, може кардинально змінити роль і стати одним з наших основних супротивників як в плані надання допомоги у війні проти РФ, так і на шляху до членства нашої держави в ЄС і НАТО.

Чи спрацює у французькому політикумі інстинкт самозбереження і які можуть бути наслідки для України?

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуУ день відкриття так званого петербурзького міжнародного економічного форуму відбулася презентація трьох сценаріїв майбутнього росії – «інерційного», «доброго» і «поганого». Її представив один із кремлівських ідеологів, засновник медіагрупи «царьград» і «православний олігарх» костянтін малофєєв. Якщо коротко: презентація зі страшилками про застосування ядерної зброї а-ля мєдвєдєв, і більше того – зі спробами посилити залякування через навмисну розмитість: за яких саме обставин ця зброя може бути використана.Малофєєв під час презентації нібито виявив, що підготовлені його групою слайди містять «помилки»: у них ядерні положення включені до «інерційного» сценарію, у той час як олігарх наполягає, що вони відносяться до «доброго» сценарію.То що значить кожний з цих сценаріїв?З «добрим» для росії все зрозуміло – окупація і знищення України як незалежної держави, біполярність з головною роллю росії, тобто її домінування у світі, розпад ЄС, криза американоцентричності, а у подальшій перспективі – лідерство росії у забезпеченні світової безпеки і справедливості. Можна лише уявити, як у розумінні ідеологів «русского міра» буде виглядати така світова безпека і справедливість. Але не зовсім зрозуміло: а де у цьому сценарії малофєєв бачить застосування ядерної зброї? Чи «добрий» для росії сценарій без світової ядерної катастрофи взагалі недосяжний?З «поганим» сценарієм також питань не виникає – це військова поразка росії, вступ України до НАТО, втрата контролю над всім пострадянським простором, активізація конфліктів у захоплених росією територіях Молдови і Грузії, а в перспективі – і втрата росією суверенітету та її колонізація, а також створення на основі ЄС військового блоку.Але найбільший інтерес викликає «інерційний» сценарій. Він єдиний передбачає замороження війни, що сьогодні розглядається як прийнятний тимчасовий компроміс. У розумінні США, Європи і України він мав би призвести до активізації дипломатії для врегулювання всіх питань мирним шляхом. Але у голові кремлівських ідеологів це асоціюється з ще більш широким розгортанням війни.«Аналітична група», яка готувала слайди, ставить на перше місце у «інерційному» сценарії застосування ядерної зброї. Причому, не у якості одного демонстративного тактичного удару, а системно – зі «зміною статусу фактору ядерного стримування», «ерозією режиму нерозповсюдження» та «зниженням порогу застосування ядерної зброї». Крім того, прогнозується використання не лише класичних, а й гібридних форм війни, як і «різке зростання використання конвенційних озброєнь», «переозброєння» та «нова гонка озброєнь». При цьому, очікується, що все це супроводжуватиметься «перманентними латентними регіональними конфліктами».«Інерційний» сценарій, на думку авторів, у перспективі має призвести до затяжних збройних конфліктів, загострення боротьби за суверенітет (росії чи також і її суб’єктів федерації?), американо-китайської гегемонії, однак при завоюванні Китаєм півночі США, Північного Льодовитого океану і руйнування НАТО.Тобто, якщо Захід не втрутиться і не натисне на Україну, щоб та капітулювала, тоді: бійтеся ядерного удару. За малофєєвим, без застосування ядерної зброї «добрий» сценарій неможливий, а його «аналітична група» наполягає, що саме ця зброя є вирішальним елементом «інерційного» сценарію, за якого події розвиватимуться самопливом. А зараз цей потік, схоже, веде не до капітуляції Києва, а до капітуляції москви – і в кремлі, здається, починають це усвідомлювати.Можна, звичайно, зігнорувати чергові хворі фантазії кремлівських ідеологів, але ж вони з’явилися не на порожньому місці, а виросли на столітніх імперських «скрєпах», які визначають поведінку не лише кремлівських блазнів, а й їх правителів.Якщо поставитися до цього «аналітичного дослідження» серйозніше, то стає зрозумілим, що єдиним прийнятним для всіх, окрім імперської росії, сценарієм є перемога України. Лише він не супроводжується у хворій уяві кремлівських ідеологів світовою катастрофою. То може на нього і варто орієнтуватися, а не шукати міфічний «компроміс», який теперішній кремль розуміє лише як перепочинок і запрошення до нарощування сил та продовження війни у значно ширших масштабах?

Три сценарії «православного олігарха» малофєєва: що російські еліти думають про завершення війни

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуПодії останніх тижнів свідчать про поступове формування нової політичної та військової реальності навколо російсько-української війни. Успішні удари по російській військовій та енергетичній інфраструктурі, резонансний відкритий лист Президента Володимира Зеленського до путіна, а також дедалі відчутніша технологічна перевага України у сфері безпілотних систем створюють передумови для переходу до нового етапу - примусу Росії до миру на умовах України та Європи.Особливого значення в цьому контексті набуває зустріч Президента Зеленського з лідерами так званої «євротрійки» (Великої Британії, Франції та Німеччини), яка відбулася в Лондоні 7 червня. Йдеться про зустріч керівників трьох найвпливовіших держав Європи, які сукупно володіють колосальним економічним, політичним і військовим потенціалом. До складу цієї групи входять дві ядерні держави континенту та країни, які протягом усієї війни залишаються ключовими донорами військової, фінансової та політичної підтримки України.Чи стане формат «Є3 плюс Україна» одним із головних майданчиків майбутніх переговорів щодо завершення війни в умовах зниження американської залученості, покаже час. На користь цього свідчать як ресурсні можливості учасників формату, так і їхня готовність брати на себе дедалі більшу відповідальність за безпеку Європи.Підсумкова заява містить п’ять ключових принципів майбутнього врегулювання: негайне і повне припинення бойових дій; використання поточної лінії фронту як відправної точки для переговорів; надання Україні надійних і юридично зобов’язуючих гарантій безпеки після припинення вогню; збереження заморожених російських активів до завершення війни та виплати компенсацій; а також врахування інтересів європейської безпеки під час ухвалення будь-яких рішень, які стосуються Європейського Союзу та НАТО. Не менш важливою є зафіксована позиція про неприпустимість зміни кордонів силою та право України самостійно визначати власні безпекові та союзницькі пріоритети.Окрему увагу учасники зустрічі приділили координації позицій напередодні самітів Групи Семи та НАТО, насамперед у питаннях посилення військової підтримки України та подальшого економічного тиску на Росію.На перший погляд, у цих підходах немає принципово нових елементів. Більшість із них лунала і раніше. Однак суттєво змінився контекст. Сполучені Штати дедалі менше претендують на роль одноосібного «посередника» і дедалі частіше схиляються до пошуку компромісів з урахуванням російських вимог. Водночас Європа поступово перебирає на себе політичне лідерство, демонструючи значно принциповіший підхід до оцінки Росії як держави-агресора та до її спроб легітимізувати наслідки незаконної війни.Не менш важливо й те, що ситуація на полі бою також змінюється. Україна дедалі успішніше компенсує кількісну перевагу противника технологічними рішеннями, насамперед у сфері безпілотних систем, високоточного ураження та нових форм ведення війни.Тимчасом хвороблива «гарячка» з пошуку «посередників» залишається предметом активних дискусій. Путін у Санкт-Петербурзі демонстративно зустрічається з колишнім канцлером Німеччини Герхардом Шредером. У деяких колах «шириться» ідея залучення Єрусалимського патріарха Феофіла III. Але зрозуміло, що такі «ідеї» цілком відповідають інтересам Москви.Хотілося б сподіватися, що Європа матиме достатньо політичної волі, аби протистояти нав’язуванню Кремлем штучних «посередників» та хибних компромісів у ситуації, яка з точки зору міжнародного права є абсолютно очевидною: одна держава здійснила незаконну агресію проти іншої.Україна вже довела, що здатна завдяки мужності своїх громадян, інтелектуальному потенціалу та військовим інноваціям не лише нівелювати переваги значно сильнішого противника, а й поступово здобувати перевагу над ним у ключових сферах сучасної війни.Саме тому сьогоднішня дипломатична активність має отримати належне військово-політичне підкріплення. Якщо Європа справді прагне миру на справедливих умовах, вона повинна не лише підтримувати Україну, а й суттєво збільшити масштаби військової допомоги. Йдеться вже не про допомогу для виживання, а про допомогу для перемоги — для масштабування тієї військової переваги, яка почала формуватися останнім часом і яка здатна стати головним аргументом на користь миру на умовах України та Європи.<o:p></o:p>&nbsp;&nbsp;

Особливого значення в цьому контексті набуває зустріч Президента Зеленського з лідерами так званої «євротрійки» (Великої Британії, Франції та Німеччини), яка відбулася в Лондоні 8 червня. 

Європа перебирає лідерство в мирних переговорах

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового Форуму<meta charset="utf-8">Червень уже є одним із найважливіших місяців для європейської дипломатії цього року. І його кульмінацією має стати саміт ЄС 18–19 червня. Хоча офіційний порядок денний ще не оприлюднений, але, очевидно, що Україна буде серед головних тем. Йтиметься про ситуацію на фронті, подальшу допомогу ЄС, посилення тиску на росію та перспективи мирного процесу. Можна також очікувати конкретних рішень, зокрема щодо 21-го пакета санкцій.Останні візити Президента України Володимира Зеленського до європейських столиць, а також його участь у самітах «євротрійки» та держав Північної Європи і Балтії дають уявлення про те, якою Україна бачить роль Європи у майбутньому мирному процесі. Без сумніву, Європа має стати одним із його ключових учасників.Водночас для України надзвичайно важливим є збереження єдності усього Європейського Союзу. Так, окремі держави відіграють особливу роль у підтримці нашої країни, а їхній політичний вплив і практичні можливості можуть бути визначальними для забезпечення майбутніх домовленостей про припинення вогню та гарантій безпеки. Проте сила Європи полягає саме у її здатності діяти спільно.Особливо це стосується можливого припинення вогню. Без зовнішніх гарантій будь-яке перемир’я навряд чи буде тривалим, навіть якщо його формально схвалить кремль. Саме тому Україні потрібна не лише підтримка окремих союзників, а й консолідована позиція всього ЄС: чим більшою буде європейська єдність, тим менше можливостей матиме росія для тиску, шантажу та спроб розколоти Захід.Це ж стосується і санкційної політики. Попри розбіжності між окремими столицями, Євросоюз досі демонстрував здатність знаходити компроміси та ухвалювати спільні рішення. Є підстави сподіватися, що так буде і цього разу під час розгляду 21-го пакета санкцій. Для України важливі не лише самі санкції, а й сигнал про збереження європейської єдності.Після перемоги партії Петера Мадяра на парламентських виборах в Угорщині в Брюсселі знову заговорили про можливість реформування механізмів ухвалення рішень, зокрема про ширше використання голосування кваліфікованою більшістю у питаннях зовнішньої політики та розширення. Проте такі зміни потребують часу і широкої підтримки держав-членів. Наразі головним завданням залишається ефективне використання наявних механізмів для зміцнення європейської єдності.Одним із найважливіших питань саміту стане також просування вступних переговорів України. Напередодні, 15 червня, очікується відкриття першого переговорного кластера – «Основи». Це рішення має не лише практичне, а й символічне значення. Воно підтвердить, що процес розширення ЄС продовжується навіть в умовах війни.Водночас відкриття лише одного кластера не повинно стати самоціллю. Україна та Європейська комісія готові рухатися далі. Тому було б логічно вже найближчими місяцями відкрити й інші переговорні кластери. Це дозволить зберегти динаміку переговорів і підтвердити серйозність намірів ЄС щодо майбутнього членства України.Можливості держав-членів захищати свої інтереси нікуди не зникнуть: закриття кластерів вимагатиме консенсусу так само, як і остаточне рішення про вступ України до ЄС. Прискорення переговорного процесу не означає відмови від врахування позицій окремих держав.Варто також відзначити пропозиції канцлера Німеччини Фрідріха Мерца щодо пошуку додаткових форматів залучення України до роботи європейських інституцій ще до набуття повноправного членства. Назви таких ініціатив можуть бути предметом дискусії, однак сама ідея заслуговує на увагу. Якщо подібні механізми допоможуть прискорити інтеграцію України до європейського політичного та безпекового простору, вони можуть стати корисним доповненням до переговорного процесу.Водночас будь-які проміжні формати мають розглядатися лише як шлях до повноправного членства, а не як його альтернатива. Саме повноправне членство України в ЄС залишається стратегічною метою як для нашої держави, так і для багатьох європейських партнерів.Відкриття нових переговорних кластерів, ухвалення санкційних рішень і подальша підтримка України матимуть велике значення. Але головним результатом червневого саміту має стати підтвердження політичної єдності ЄС.Для України це питання не менш важливе, ніж темпи переговорів про вступ. Адже українська євроінтеграція є частиною ширшого процесу – зміцнення безпеки, стабільності та стратегічної спроможності всієї Європи.

Чи стане червневий саміт ЄС проривом у євроінтеграції України?

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуПитання започаткування проміжних форматів на шляху до повноправного членства в ЄС, яке стало предметом гарячих дискусій в Україні, має значно ширшу основу, ніж бажання деяких столиць прискорити інтеграцію нашої держави до Євросоюзу, принаймні у політичній і безпековій площині. І стосується воно процесу розширення загалом.Старожили ЄС підтримують ідею розширення. Це дає можливості для подальшої консолідації геополітичної ваги Євросоюзу на фоні зростаючого агресивного експансіонізму москви. Водночас, держави-члени прагнуть краще убезпечити себе від ризиків, пов’язаних з реверсами у питаннях демократії і зовнішньої політики нових членів, а також від зловживання ними своїм правом вето на вступ сусідніх країн-кандидатів. Приклад тривалого блокування Угорщиною часів Орбана військової допомоги Україні і переговорів про членство, як і його демонстративно проросійська позиція всупереч волі переважної більшості столиць, став занадто красномовним.Теоретично можливість накладення певних санкцій, зокрема призупинення фінансування в рамках деяких програм ЄС і права голосу держави, політика якої почала суперечити базовим стандартам демократії, існує і у чинному Договорі про ЄС. Але практичне застосування цих норм, особливо щодо права голосу, дуже ускладнене і в повній мірі жодного разу не застосовувалося.Напруга довкола деяких питань зовнішньої політики і безпеки могла б бути знята через відхід від консенсусу у прийнятті рішень і перехід до кваліфікованої більшості, що практикується в інших сферах. Однак, хоча дискусії про це ведуться вже давно, загальної згоди на такі зміни поки що немає.Власне у такому контексті варто розглядати останні пропозиції Німеччини, Франції і країн Бенілюкс (Бельгії, Нідерландів та Люксембургу) про запровадження певних тимчасових обмежень на права нових членів. Йдеться про їх можливості ветувати прийняття рішень щодо бюджету ЄС, оподаткування, зовнішньої політики і безпеки, а також розширення. Крім того, пропонується запровадити суворий моніторинг виконання ними демократичних стандартів у внутрішній політиці, разом з оперативними можливостями для Єврокомісії вводити певні санкції у разі виявлення порушень. Всі ці норми пропонується передбачити у договорах при приєднання, що суттєво спростить їх застосування.Поки що дискусія з цих питань перебуває на початковій стадії – розповсюдження дискусійного документа. Не виключено, що певні норми у майбутньому будуть підтримані.Хоча для України після її вступу деякі з цих обмежень будуть неприємними, на сьогоднішньому етапі вони можуть зіграти на нашу користь. Нове членство перестане асоціюватися із загрозою внутрішнього і зовнішнього шантажу з боку новоприбулих, що значно спростить прийняття рішень про розширення. Це може прискорити вступ України до ЄС, що важливо не лише для економіки держави, а й для її безпеки.Моніторинг дотримання стандартів ЄС у внутрішній і зовнішній політиці також може бути не зайвим. Це обмежуватиме можливості для політичних спекуляцій та зловживань, у т.ч. з боку ворожих політичних сил. Адже жодних ілюзій, що москва після завершення війни припинить свої реваншистські поривання, ні в кого немає.Що стосується питань оборони, які є особливо важливими для нашої держави, права і обов’язки України у цій сфері визначатимуться, не виключено, іншими домовленостями, зокрема у контексті формування Європейського оборонного союзу.<o:p></o:p>