Публікації

<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/KSF_NATO_Policy_Paper_2023_UA_244742521a.pdf">Переглянути документ у форматі .pdf</a>&nbsp;

Перспективи членства України в НАТО

Боротьба за НАТО

У медіа з’явився текст так званого «мирного плану», що має на меті припинення війни Росії проти України. Речники американської адміністрації повідомили про достовірність зусиль з його створення. Видання Axios опублікувало 28 пунктів цього документа. Кажуть, що у різних коридорах влади можуть існувати ще й додаткові версії такого списку. Втім, можна припустити, що версія <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.axios.com/2025/11/20/trump-ukraine-peace-plan-28-points-russia">Axios</a>, опублікована 21 листопада <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/11/21/7225379/">«Українською Правдою»</a>, відображає всі головні елементи. Київський Безпековий Форум представляє реакцію Арсенія Яценюка, який зробив аналіз кожного з цих пунктів. ____________ Ось як я читаю 28 пунктів так званого «мирного плану», який насправді є планом повзучої капітуляції. І ось чому.1. «Підтвердження суверенітету України» – порожня декларація.Український суверенітет проголошений Актом незалежності (1991), підтверджений референдумом (1991), закріплений у Конституції, визнаний усім світом, підтверджений міжнародними договорами та членством в ООН. Ми суверенна держава. Нам не потрібне «підтвердження» від держави-агресора. Пункт не має жодного юридичного чи політичного значення.2. «Пакт про ненапад» з Росією — Будапешт-2. Ми вже мали Будапештський меморандум, Великий договір про дружбу з Росією, Мінські угоди, десятки запевнень про «повагу до кордонів». Результат - повномасштабне вторгнення. Жодна угода з Кремлем не працює. Москва теж порушить «новий папірець», коли їй буде вигідно.3–4. Декларації про «ненапад» і діалог НАТО–РФ. Росія не нападе лише за однієї умови: якщо країна – член НАТО або має достатню військову силу. Розширення НАТО - справа союзників, а не Кремля.5. «Гарантії безпеки», які нічого не гарантують. Це ключовий пункт, але він найрозмитіший. У «нашому» світі існують лише дві моделі гарантій: членство в НАТО, або чіткі, юридично зобов’язуючі договори про колективну оборону із спільними військовими структурами, розміщенням іноземних контингентів, повною військовою сумісністю. Але все це далі у плані перекреслено. Плюс абсурдна логіка: якщо Росія нападе - Україна «отримає допомогу», якщо Україна завдасть удар у відповідь - гарантії зникають.6. Обмеження чисельності ЗСУ – контроль над нашою армією. Обмеження ЗСУ до 600 тисяч - шлях до поразки. Україна воює проти держави з населенням в 140 мільйонів та армією, яку Кремль готовий збільшувати без обмежень. Фіксація чисельності наших сил - це стратегічна демілітаризація України. Справжній баланс можливий лише тоді, коли РФ скорочує угруповання у європейській частині, відводить війська на схід, обмежується у ракетах малої та середньої дальності. У плані цього немає.7. Заборона вступу до НАТО — стратегічна капітуляція. Росія знає, що це неможливо. Серед членів Альянсу не буде консенсусу для скасування рішення про членство України в НАТО. В українському парламенті таке рішення неможливо провести без повної політичної дестабілізації. Росія прекрасно знає, що НАТО ніколи не загрожувало їй. Мета пункту - не безпека, а контроль над Заходом. Якщо нинішня адміністрація США не готова прийняти Україну, про що вона не раз заявляла, то це їхнє політичне рішення. Але це не рішення всього Альянсу, яку було схвалене в 2008 році і підтверджувалося впродовж наступних двох десятиліть, включно з десятиліттям війни.8–9. Заборона військової присутності Заходу означає роззброєння України. Україні фактично забороняється розміщувати іноземні військові контингенти, розміщувати західну авіацію. Це зводить нанівець будь-які «гарантії безпеки».А будь-яке розміщення техніки Кремль трактуватиме як «порушення угоди».10. Гарантії США без гарантій для України. Відповідальність повністю перекладається на Україну. Це ідеальна база для російських провокацій. Плюс загадкові «відшкодування США» — хто їх платитиме і як?11. Членство в ЄС - приваблива формула без реального змісту. Поки Росія має право вето на українську геополітику — це не складова миру, а важіль тиску. Ми добре пам’ятаємо, що Росія була «не проти», але разом з Януковичем розстрілювала українців на Майдані за європейський вибір.12. «План Маршалла» - правильна ідея, але після справедливого миру. Відбудова - це справді спільна і тривала робота України, США, ЄС і Групи Семи. Але вона можлива після, а не замість миру на справедливих умовах.13. РФ пропонується поступове зняття санкцій, повернення до G8, повний доступ до технологій і капіталу. Це – просто &nbsp;реабілітація агресора без будь-якого покарання. Гітлер не знав, що так можна. Росія отримує свої «великодержавні» позиції назад просто за те, що понад десять років без перерви вбивала українців.14. Від російської агресії Україна втратила понад 500 млрд доларів, а не якусь одну чи дві сотні. І ця сума ще не повністю встановлена і буде значно більшою. Натомість пропонується дозволити Росії наживатися на агресії. Про моральну сторону цього питання взагалі мовчу. Російські активи повинні стати частиною «Плану Маршалла».15. Робочі групи. Справа американців формувати чи не формувати спільні групи з агресором. З досвіду скажу: якщо хочете затягти питання, формуйте з росіянами робочі групи.16. Росія закріпить в своєму законодавстві «політику ненападу». Це прекрасний пункт. Після несподіваного звільнення маніяк запише в журналі поліції обіцянку більше не вбивати. Росіяни реально тримають всіх за дурнів.17. Правильний пункт про нерозповсюдження ядерної зброї. Бажано не тільки продовжити відповідні договори, але й юридично доповнити про невикористання ядерної зброї проти неядерної країни та ще залучити до цієї угоди інші ядерні держави. Ця тема – окремий трек для переговорів стосовно гарантій безпеки для України. Але Росія зловмисно використовує цю тему як приманку для США.18. Україна вже давно без’ядерна і виконує ДНЯЗ. Архітектуру, яку створює Договір, знищує лише одна держава – Росія.19. Передача Запорізької АЕС у спільне управління - легалізація окупації.20. Новели про освіту, права меншин і «свободу» ЗМІ в Україні і Росії. Немає про що особливо говорити. РФ знищує культури й мови. Україна гарантує права всіх меншин. Підміна понять очевидна. Москву не цікавить злагода інших народів. Її цікавить русифікація. Вона хоче нав’язати нові Валуєвські правила для знищення української самобутності.А от стосовно денацифікації, то все правильно. Тільки денацифікацію слід провести в Кремлі і по всій Росії. Як Німеччина після Другої світової, так Росія сьогодні повинна понести відповідальність за агресію, геноцид і злочини проти людяності.21. Найнебезпечніше - легалізація російської окупації. План вимагає визнати Крим, Донбас, Луганськ — «російськими» і передати РФ частину нині контрольованих Україною територій. Зупинка вогню по лінії зіткнення - так. Але легалізація російської окупації - за жодних обставин. Якби США так діяли стосовно держав Балтії та Німеччини, то нині Кремль контролював би вже всю Європу.22–23. Чергова порція декларацій про добрі наміри. Росія не перешкоджає нашому судноплавству, бо Чорноморський флот лежить на дні. Це і є відповідь на цей пункт.24. Гуманітарний блок — важливий, але не новий. Україна вже багато років веде роботу над поверненням полонених. Потрібне одне: щоб Росія погодилась віддати людей. Усе решта — декларації.25. Україна проведе вибори тоді, коли це буде безпечно, це відповідатиме стандартам ОБСЄ і не буде загрози російського втручання.26. «Амністія для всіх» - юридичний та моральний злочин. Пробачити геноцид? Пробачити Бучу, Ізюм, Маріуполь, депортації дітей, фільтраційні табори? Якби Гітлер знав, що так можна, він би ніколи не вчинив самогубство, а в Нюрнбергу судили б Черчилля і Рузвельта. А Сталін би уник суду як союзник Рейху до 1941 року. Цей пункт - повна реабілітація всіх російських воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Більше того, це - заохочення нових злочинів. Можна закривати ООН і палити все міжнародне право за непотрібністю. Це - знущання над загиблими і їхніми сімʼями, над тими, хто був в полоні, над пораненими і покаліченими, над памʼяттю і людською гідністю. І над правом як таким. І це також повне звільнення Росії від фінансової відповідальності перед нашими громадянами і бізнесом.27. Ми згодні на Раду миру на чолі з Президентом Дональдом Трампом. Але ми ніколи не приймемо «раду капітуляції» на умовах Путіна.28. Повне і безумовне припинення вогню по лінії бойового зіткнення. Ось з чого слід починати. Ми не приймемо «новий Мюнхен». Справжній мир – це силова зупинка агресора.«Новий Мюнхен» веде до нової великої світової війни. Справжній мир в Україні веде до глобальної безпеки. Ми виборюємо цю безпеку. Закликаю світових лідерів допомогти нам перемогти і захистити цим себе.Колонка опублікована на сайті «<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.eurointegration.com.ua/experts/2025/11/21/7225422/">Європейська правда</a>».

У медіа з’явився текст так званого «мирного плану», що має на меті припинення війни Росії проти України. Речники американської адміністрації повідомили про достовірність зусиль з його створення. Видання Axios опублікувало 28 пунктів цього документа. 

Арсеній ЯЦЕНЮК

Арсеній Яценюк:
«План», який нам пропонують, – не мир, а капітуляція в новій обгортці


Аналітика експертів Київського Безпекового ФорумуЯк і очікувалося, перша реакція Москви на доопрацьований разом з Україною і Європою нібито "американський", а насправді російський «мирний план» виявилася негативною. За словами Помічника російського диктатора Юрія Ушакова, європейська альтернатива їм "абсолютно не підходить". Адже ключові елементи позиції РФ – здача Донбасу, унеможливлення членства України в НАТО, обмеження військового потенціалу ЗСУ, «денаціоналізація» і «денацифікація» – опинилися поза цим документом.&nbsp;Заступник міністра закордонних справ Росії Сєрґєй Рябков наголосив, що Кремль не може відступити від вимог, озвучених під час саміту на Алясці у серпні цього року. Серед ключових моментів – необхідність усунути «корінні причини» війни, зокрема розширення НАТО, розміщення озброєнь Альянсу у Східній Європі та нібито дискримінацію російської мови, росіян і російської православної церкви в Україні.<o:p></o:p>При цьому перший варіант «мирного плану», сформований на основі російських вимог, цілком прогнозовано отримав підтримку Москви. Російський керманич Владімір Путін назвав цей текст «модернізованою версією плану», який обговорювався зі США ще до саміту на Алясці. Він вважає, що його положення в принципі можуть бути закладені в основу «остаточного мирного врегулювання».Переговори між делегацією США та РФ в Абу-Дабі, під час яких Міністр армії США Ден Дрісколл представив російській стороні доопрацьований «мирний план», поки що не завершилися конкретними результатами. Як свідчать слова Міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Лаврова, Москва очікує на офіційний текст, погоджений з Україною і Європою, і лише тоді зможе офіційно відреагувати. &nbsp;Без сумніву, в Кремлі детально поінформовані про результати женевської зустрічі, і вони йому не подобаються. Але поки що Москва вважає за доцільне утриматися від категоричної відповіді.&nbsp;Розвиток подій свідчить, що російська «спецоперація», спрямована на нейтралізацію останніх американських санкцій, капітуляцію та дискредитацію України, яка дивним чином співпала зі «спецоперацію» спецпредставника США Стіва Віткоффа, спрямованою на реабілітацію його політичного іміджу, зазнала невдачі.&nbsp;На сьогодні можна прогнозувати два варіанти відповіді Росії на доопрацьований «мирний план». Перший – підтвердження різкого спротиву, з наголосом на військовій перевазі сил РФ на Донбасі. Другий, більш імовірний, - традиційне російське «так, але», де «але» повністю нівелюватиме «так».&nbsp;Все це супроводжуватиметься пропозиціями про проведення нових консультацій Москви з Вашингтоном з метою повернення прихильності Трампа і вирішення, за висловом речниці Білого дому, «декількох дратівливих деталей» в інтересах РФ.&nbsp; &nbsp;

Як і очікувалося, перша реакція Москви на доопрацьований разом з Україною і Європою нібито "американський", а насправді російський «мирний план» виявилася негативною. За словами Помічника російського диктатора Юрія Ушакова, європейська альтернатива їм "абсолютно не підходить". Адже ключові елементи позиції РФ – здача Донбасу, унеможливлення членствспецпредставника США Стіва Віткоффавого потенціалу ЗСУ, «денаціоналізація» і «денацифікація» – опинилися поза цим документом. 

«Мирний план» пішов не за планом Москви

Безрезультатні спроби Вашингтона виробити «компромісні» пропозиції щодо миру, прийнятні як для Києва, так і для Москви, кулуарний і непрозорий характер підготовки «американського мирного плану» з 28 пунктів, який виявився російським, створили досить напружене тло для грудневого засідання міністрів закордонних справ НАТО.&nbsp;Дипломати держав-членів висловлюють здивування, що питання, які прямо стосуються Альянсу, не були попередньо обговорені з ними. Адже союзники можуть мати власні «червоні лінії», зокрема стосовно членства України в НАТО, розміщення військ і озброєнь на союзній території, дотримання норм міжнародного права. Згадується й проблема майбутніх відносин НАТО з Росією, зокрема у контексті можливості відновлення роботи Ради НАТО-РФ. &nbsp;&nbsp;Очільниця МЗС Фінляндії Еліна Валтонен наголосила, що зараз «червоні лінії» Альянсу опрацьовуються разом із союзниками і партнерами. І рішення з питань, які стосуються НАТО, будуть прийматися власне в рамках НАТО.&nbsp;Враховуючи обставини, публічні сигнали Генсекретаря НАТО Марка Рютте про підсумки міністерського засідання були підкреслено збалансованими і офіційними. Він ритуально відзначив підтримку миротворчих зусиль Вашингтона. Водночас, вказуючи на брак успіху у цьому напрямку та налаштованість Росії на продовження війни, наголосив на готовності держав-членів до продовження і розширення допомоги Україні, у т.ч. в рамках ініціативи PURL щодо постачання американської зброї за кошти союзників. Як відзначив Генсекретар, Україна має мати всі можливості для самозахисту. Адже це одночасно є й захистом НАТО.&nbsp;Зрозуміло, що консенсусу зі згаданих питань сьогодні немає. За існуючою традицією, у такому разі офіційна позиція штаб-квартири Альянсу має базуватися на попередніх рішеннях, досягнутих, зокрема, під час Вашингтонського саміту. &nbsp;&nbsp;Малоймовірно, щоб позиція представників НАТО суттєво вплинула на апетити російського диктатора Путіна. Однак, кількість сторін, які вимагають свого законного місця за столом переговорів і які можуть підтримати Україну, зростає.&nbsp;До ЄС, який також не готовий відмовлятися від своїх інтересів і своєї ролі в мирному процесі, долучається НАТО. Це не спрощує процес досягнення домовленостей з Кремлем. Однак, ускладнює можливості тиску на Київ задля якнайшвидшої капітуляції, зокрема через кулуарні домовленості Вашингтона з Москвою та шантаж припиненням військової допомоги. &nbsp;&nbsp;

Безрезультатні спроби Вашингтона виробити «компромісні» пропозиції щодо миру, прийнятні як для Києва, так і для Москви, кулуарний і непрозорий характер підготовки «американського мирного плану» з 28 пунктів, який виявився російським, створили досить напружене тло для грудневого засідання міністрів закордонних справ НАТО. 

Кількість учасників за столом мирних переговорів збільшується: НАТО також вимагає врахування своїх «червоних ліній»  

Аналітика Київського Безпекового ФорумуПублікація нової <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2025/12/2025-National-Security-Strategy.pdf. ">Стратегії національної безпеки США </a>шокувала Європу. Не тому, що у ній виявилося щось радикально нове і неочікуване. Ні, шок викликаний тим, що попередні образливі заяви окремих членів команди Президента США Дональда Трампа, які раніше сприймалися через призму особистісних і емоційних оцінок, зараз отримали офіційне підтвердження.Європейські держави звинувачуються у браку демократії і свободи слова. Серед проблем згадуються «діяльність Європейського Союзу та інших транснаціональних організацій, що підриває політичну свободу та суверенітет; міграційна політика, яка трансформує континент та створює конфлікти; порушення свободи слова та придушення політичної опозиції; зниження народжуваності, а також втрата національної ідентичності».В Стратегії прогнозується, що за 20 років «деякі члени НАТО стануть переважно неєвропейськими», і їхнє бачення свого місця у світі і союзу зі США може змінитися у порівнянні з тим, яке було на момент підписання Вашингтонського договору.Очевидно, що стандартом забезпечення демократичних цінностей для сучасного Вашингтона є програми його політичних партнерів – європейських радикальних правих. Попри сумнівність такого розуміння демократії, воно шкодить у т.ч. самим Сполученим Штатам. Стратегічна орієнтація на позамейнстрімні політичні сили не сприятиме розвитку партнерства з Європою та забезпеченню інтересів США на континенті.На цьому критичному фоні дисонансом звучать цілі Стратегії щодо Європи - відкриття європейських ринків для товарів і послуг зі США та забезпечення справедливого ставлення європейців до американських працівників і підприємств.Російська агресія проти України не засуджується, а війна РФ називається «українською». У якості ключової мети США щодо Росії вказується відновлення стратегічної стабільності. Що стосується України, пріоритетом є припинення бойових дій та забезпечення повоєнної реконструкції для її виживання як життєздатної держави.Очікувано, хоча й контроверсийно, сформульовані аспекти, пов’язані з НАТО. Європейські держави закликають взяти основну відповідальність за власну безпеку. Водночас, від них вимагається «припинити сприйняття НАТО як Альянсу, який постійно розширюється, і запобігати такій реальності». Дивна позиція, коли пониження зобов’язань у організації на корить союзників супроводжується блокуванням їхнього бачення її подальшого розвитку.Пріоритетами США визнаються Західна півкуля та Індо-Тихоокеанський регіон.Своє домінування в Західній півкулі Штати прагнуть забезпечити на основі відродження Доктрини Монро, шляхом обмеження доступу «чужаків» до території пріоритетних інтересів США та посилення там своєї економічної і військової присутності.Що стосується Індо-Тихоокеанського регіону, ключове місце очікувано відводиться Китаю, з яким Вашингтон прагне «перебалансувати» відносини. Зазначається, що попередня багаторічна політика США щодо Китаю, яка базувалася на відкритті ринків і сприянні американським інвестиціям, була помилковою і не виправдала себе. Наголошується також на важливості стримування військових загроз в регіоні для запобігання широкомасштабним конфліктам.Радикалізм документа дещо нівелюється численними згадками імені Президента Трампа. Це створює враження, що ми маємо справу не з новою стратегією, яка визначатиме на десятиріччя вперед розвиток найбільшої міжнародної економічної і військової потуги світу, а із стратегією його теперішнього Президента, термін якої обмежуватиметься часом його правління.

Публікація нової Стратегії національно безпеки США шокувала Європу. Не тому, що у ній виявилося щось радикально нове і неочікуване. Ні, шок викликаний тим, що попередні образливі заяви окремих членів команди Президента США Дональда Трампа, які раніше сприймалися через призму особистісних і емоційних оцінок, зараз отримали офіційне підтвердження.

Чи стане Стратегія нацбезпеки Президента Трампа довготерміновою стратегією США

Аналітика експертів Київського Безпекового ФорумуНещодавно побачило світ дослідження «<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.ifo.de/en/cesifo/publications/2025/working-paper/what-drives-refugees-return-after-conflict.">What Drives Refugees' Return After Conflict?</a>», яке підготував німецький Center for Economic Studies, що є підрозділом Мюнхенського університета. Воно присвячено питанню можливого повернення українських біженців, тобто торкається теми, що є однією з найважливіших для майбутнього України. Бо, якщо дивитись крізь призму економіки, дефіцит працівників - «загальне місце» при обговоренні факторів, що стримують зараз й гальмуватимуть в майбутньому розвиток економіки України. Та економіка – не єдиний напрямок, в якому повернення українців є критично важливим для майбутнього країни.ЗМІ та експерти звернули увагу на цей документ, щоправда, журналісти та коментатори дивилися переважно на абсолютні значення, а не на закономірності. Особливо їх цікавило - яка саме частина біженців з України повернеться після закінчення війни. Різні ЗМІ та експерти інтерпретували результати дослідження по-різному.Однак, спробуємо заглянути глибше та подивитися на каузальні механізми дослідження - тобто, на причинно-наслідкові зв’язки, які незаслужено були обділені увагою в інформаційному просторі.Щоб оцінити причинно-наслідкові зв'язки, автори дослідження провели не просте соціальне опитування, а зробили аналіз методом conjoint-experiment. Цей метод вивчає, як учасники оцінюють мотиви та ранжують фактори при виборі своїх дій, розбиваючи на складові частини й пропонуючи респондентам вибирати між різними комбінаціями цих частин, щоб визначити, які питання для них найбільш важливі. Аналіз було проведено серед понад 2,5 тисяч українців в 30 європейських країнах. Їм запропонували гіпотетичні сценарії післявоєнної України з комбінаціями факторів, й запитували, наскільки ймовірним є їхнє повернення в кожному з них. Це дозволило порівняти фактори, що впливають на вибір, один з одним в різних контекстах, а потім за допомогою згладжування середніх показників побачити «чистий» (тобто, по кожній конкретній умові без впливу інших) ефект кожної умови.Найважливішим є наступне:&nbsp;1. Територіальна цілісність. Відновлення кордонів 1991 року – найсильніший чинник, він збільшує ймовірність повернення на 10,8 відсоткових пунктів (далі в.п.) проти сценарію, де РФ зберігає окуповані території. Цікаво, що ефект зберігається й для біженців не з окупованих регіонів.&nbsp;2. Гарантії безпеки. Вступ до НАТО додає 7.1 п.п. до ймовірності повернення.3. Поліпшення стану економіки та вступ до ЄС. Цей фактор є вельми значущим, але не першим і не другим. Хороша робота в Україні дає додаткові 4.1 в.п. до вірогідності повернення, а зростання доходів на 20% або вступ до ЄС дають додаткові 2,5 в.п. (кожен з цих двох факторів).4. Ефект від зростання доходів чи вступу до ЄС є втричі вищим в сценарії їх комбінації з відновленням територіальної цілісності. Що логічно, бо не так і важливо, наскільки гарними є економіка та можливість працювати, якщо це триватиме до наступного нападу РФ.&nbsp;5. Рік закінчення війни (зараз або через кілька років) та форма договору (мир чи перемир'я) не мають значення.За найбільш песимістичного сценарію: втрати території, немає гарантій сталого миру, зберігаються економічна криза та корупція, виходячи з моделі німецьких дослідників, після закінчення війни повернуться лише 2,7% біженців.&nbsp;При найоптимістичнішому повернуться 46,5%.&nbsp; Звідси й різні заголовки - одні ЗМІ та експерти написали «47% повернуться», інші «лише 3% повернуться». Саме тому в даній колонці є намагання дивитися дещо далі за заголовки. &nbsp;

Нещодавно побачило світ дослідження «What Drives Refugees' Return After Conflict?», яке підготував німецький Center for Economic Studies, що є підрозділом Мюнхенського університета.Воно присвячено питанню можливого повернення українських біженців, тобто торкається теми, що є однією з найважливіших для майбутнього України. Бо, якщо дивитись крізь призму економіки, дефіцит працівників - «загальне місце» при обговоренні факторів, що стримують зараз й гальмуватимуть в майбутньому розвиток економіки України. Та економіка – не єдиний напрямок, в якому повернення українців є критично важливим для майбутнього країни.

В'ячеслав БУТКО

Скільки українських біженців повернуться після війни, або чому варто дивитись далі  заголовків

На тлі закритих від громадськості обговорень документів, пов’язаних з «мирним планом», привернула увагу стаття <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.wsj.com/world/europe/u-s-blueprint-to-rewire-economies-of-russia-ukraine-sets-off-clash-with-europe-72484515">The Wall Street Journal </a>щодо пропозицій Вашингтона стосовно Росії.Видання інформує про передані європейцям плани США щодо масштабних інвестицій у стратегічні сектори економіки РФ – від видобутку нафти в Арктиці до освоєння російських рідкоземельних металів. Більше того, американські компанії пропонується залучити і до відновлення європейського та світового експорту російських енергоресурсів.Європейці сприйняли згадані пропозиції більш ніж стримано. Адже економічна допомога основному ворогу Європи - Росії - вивільнить ресурси для відновлення і модернізації її військового потенціалу. І це – на тлі політики США, спрямованої на масштабне скорочення безпекових гарантій європейським союзникам і складнощів із посиленням автономних військових спроможностей Європи.Стратегія активного розвитку економічних зв’язків з РФ з метою інтеграції Росії у Західний світ, зниження її агресивності та розвитку демократії, якої дотримувалася Європа протягом минулих десятиліть, потерпіла повний крах. Ця стратегія призвела не лише до широкомасштабної агресії Кремля, а й до значного послаблення Європи, у т.ч. через зростання енергозалежності від Москви.Краху зазнала й багаторічна політика США щодо економічної інтеграції ще одного автократичного члена міжнародної спільноти – Китаю - з метою перетворення його на керованого союзника. Пекін за рахунок американських інвестицій наростив свої економічні м’язи, нарощує військові і прагне до світового лідерства, зокрема через створення антизахідної, а отже антиамериканської коаліції.Для України американські ініціативи є ще більш загрозливими, ніж для Європи. Вони зводять нанівець навіть віддалені теоретичні можливості деокупації тимчасового окупованих Росією територій мирним шляхом.Відновлення економічного потенціалу Москви і, відповідно, її військових спроможностей, перетворить РФ на постійно зростаючу військову загрозу. Вона буде відтягувати українські ресурси з економічного і соціального розвитку держави на підтримку її оборонних спроможностей.Агресивна політика Кремля щодо русифікації тимчасово окупованих територій через заборону української мови, депортацію і витіснення українців, конфіскацію їхнього нерухомого майна, викрадення українських дітей та їх передачу у російські сім’ї для «перевиховання» дуже скоро перетворить ці території на де-факто російські.Для України варіант мирних домовленостей через створення на тривалий час «двох Україн» за аналогією з «двома Кореями» неможливий.Україна і Європа мають відповісти на американські пропозиції щодо Росії твердим «ні». Відновлення країни-агресора можливе і доцільне лише після повного виконання нею всіх пов’язаних з агресією вимог міжнародного права – виплати репарацій, деокупації тимчасово окупованих територій, притягнення до міжнародно-правової відповідальності за злочини. До цього моменту до Москви мають застосовуватися жорсткі методи тиску, у т.ч. через скоординовану санкційну політику Заходу.Надія Цок, Старша радниця Київського Безпекового Форуму

На тлі закритих від громадськості обговорень документів, пов’язаних з «мирним планом», привернула увагу стаття The Wall Street Journal щодо пропозицій Вашингтона стосовно Росії.

Ініціативи США щодо відновлення Росії: якою має бути відповідь України та Європи


Аналітика Київського Безпекового ФорумуЦя фраза зі спільної заяви європейських лідерів про результати переговорів Президента України Зеленського зі спецпосланцями Президента США Трампа Кушнером і Віткоффом у Берліні відображає реальне розуміння європейськими партнерами перспектив мирних домовленостей з Кремлем.&nbsp;Цей наратив щедро доповнено чемною дипломатичною фразеологією, спрямованою, насамперед, на демонстрацію гнучкого підходу до ключових вимог Вашингтона і бажання уникнути конфліктів з Трампом.&nbsp;Про значний прогрес у зусиллях США щодо встановлення миру (правда, без оцінки можливої російської позиції, яка може повністю девальвувати ці зусилля).&nbsp;Про підтвердження готовності до надання допомоги у розбудові ЗСУ (правда, з обмеженням чисельності військових до 800 тис. у мирний час, що обурює з точки зору порушення суверенітету України, але є більш ніж достатнім, враховуючи наші фінансові можливості). &nbsp;Про надання безпекової допомоги через формування &nbsp;«Багатонаціональних сил для України» за лідерства Європи для допомоги у відновленні ЗСУ та безпеки у повітрі і на морі (правда, з можливістю діяльності в т.ч. на території України, що не ідентично з постійною дислокацією).&nbsp;Про створення моніторингового і верифікаційного механізму під проводом США для відстеження і реагування на порушення припинення вогню (правда, без розміщення американських військових підрозділів на лінії зіткнення, тому його реальна дієвість може звестися до ефективності славнозвісної місії ОБСЄ). &nbsp; &nbsp;&nbsp;Є й однозначно позитивні сигнали, зокрема щодо надання юридично зобов’язуючих гарантій безпеки Україні (американська сторона вже не відкидає можливості ратифікації безпекових угод Сенатом та військового характеру відповіді на повторний напад Росії на Україну); фінансової допомоги у відновленні держави, зокрема з урахуванням заморожених російських активів; підтримки вступу України до ЄС (вигаданий американцями дедлайн - 2027 рік - ніким ні в Україні, ні в Європі серйозно не розглядався, тому зауваження про його відсутність недоречні).&nbsp;Рішення з найскладніших і найконфліктніших аспектів - щодо територій і вступу до НАТО - європейські партнери залишають за Україною. Хотілося б сподіватися, що в питанні територій Президент Зеленський проявить всю свою твердість, посилаючись на думку народу і Конституцію, а в питанні НАТО всі обіцянки не педалювати членство зробить особистими і тимчасовими, обмеженими терміном свого перебування на посту Президента. У цьому стратегічному для України питанні принцип здорового глузду «ніколи не кажи ніколи» &nbsp;має превалювати над миттєвими інтересами окремих учасників чергових переговорів. &nbsp;&nbsp;

Ця фраза зі спільної заяви європейських лідерів про результати переговорів Президента України Зеленського зі спецпосланцями Президента США Трампа Кушнером і Віткоффом у Берліні відображає реальне розуміння європейськими партнерами перспектив мирних домовленостей з Кремлем. 

Нічого не погоджено, поки все не погоджено 

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуІз запровадженням Президентом США Дональдом Трампом повної блокади підсанкційних суден, які перевозять венесуельську нафту, ситуація між двома країнами вийшла на новий рівень ескалації.&nbsp;Перехоплення нафтових танкерів стало ще одним з інструментів тиску на венесуельського лідера Ніколаса Мадуро з метою змусити його відійти від влади. Демонстративної дислокації поблизу берегів Венесуели великого американського авіаносця, розстрілів низки малих венесуельських суден, які підозрювалися у перевезенні наркотиків, «закриття» повітряного простору над країною, погроз бомбити військові об’єкти Венесуели, санкцій і обіцянок $50-мільйонного призу «за голову Мадуро» виявилося недостатньо.&nbsp;Звичайно, все це перелякало венесуельського диктатора і змусило його розробляти контрпропозиції щодо взаємовигідних угод з Трампом, з ширшим відкриттям видобутку венесуельської нафти для американців. Однак, компроміс був відкинутий. Можливо тому, що Трамп бачить інтереси США і свої інтереси не у отриманні частки від гігантського венесуельського нафтового «пирога», а у його повному контролі. &nbsp;Перелякали методи Трампа і американське суспільство та американський Сенат. Правда, проект резолюції, яка могла б заборонити Президенту Трампу здійснювати військові удари по Венесуелі без згоди Конгресу, 7 листопада у Сенаті не пройшла (49 проти 51). Спрацювала політична солідарність республіканців і запевнення Держсекретаря Рубіо і Міністра війни Гекзета, що Білий дім не планує жодної наземної операції у цій країні. Однак, враховуючи резонансність питання, не можна виключати, що у разі подальшої ескалації ситуації, цей або інший аналогічний акт все ж таки буде проголосований. &nbsp; &nbsp;Цікаво, що останні дії проти Венесуели обґрунтовуються Трампом вже не лише терористичною діяльністю режиму Мадуро і його роллю в організації наркотрафіку до США. Привертає увагу й вимога віддати всі «вкрадені» у американських компаній «нафтові, земельні та інші активи». На думку експертів, яку озвучив <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.forbes.com/sites/rrapier/2025/12/16/parsing-trumps-venezuela-claims-the-oil-case-behind-the-rhetoric">Forbes</a> мова може йти про активи нафтових корпорацій, які були вилучені у 2007 році Президентом Венесуели Уго Чавесом без належної компенсації. Незважаючи на виграні ними чисельні суди і арбітражі, питання компенсацій залишається не врегульованим і до сьогодні.&nbsp;Падіння режиму Мадуро, який протягом багатьох років був відданим і активним союзником Росії, може стати добрим уроком для нього і для всіх інших сподвижників Москви. Він на власному досвіді має можливість переконатися, що означає жити у «російському світі», у світі відсутності принципів і зради. Адже московський диктатор Путін у відповідь на дії Вашингтона зберігає мовчання і, окрім передачі незначної кількості озброєнь, яке жодним чином на співвідношенні сил не позначиться, свого союзника нічим не підтримує.&nbsp;Опосередковано падіння режиму Мадуро матиме негативні наслідки і для самого Путіна. Адже ряди його союзників, які з початку повномасштабної війни в Україні і так досить сильно «похуділи», ще більше звужуються. Причому на цей раз – за рахунок однієї з найбагатших нафтою країн, яка за інших обставин могла б разом з Москвою серйозно впливати на правила гри у світовій енергетичній сфері. &nbsp; &nbsp;<o:p></o:p>&nbsp;&nbsp;

Із запровадженням Президентом США Дональдом Трампом повної блокади підсанкційних суден, які перевозять венесуельську нафту, ситуація між двома країнами вийшла на новий рівень ескалації. 

Загострення між США і Венесуелою: ще один союзник Путіна має шанси зійти зі світової арени

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуВранці 19 грудня після багатогодинних дебатів Європейська Рада досягла згоди щодо виділення Україні на наступні два роки кредиту у розмірі 90 млрд. євро. Ці кошти можна буде використовувати як на цивільні, так і на військові потреби. &nbsp;Спрацював «план Б» - підтримка України через запозичення на міжнародних фінансових ринках під гарантію Бюджету ЄС. «План А» - виділення «репараційного кредиту» під заморожені російські активи - був фактично заблокований Бельгією. Її вимоги щодо необмежених гарантій розподілу фінансових ризиків виявилися неприйнятними для інших держав-членів. &nbsp; &nbsp;За словами Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, Україна буде змушена повертати цей кредит лише у разі отримання репарацій від Росії. Тому на практиці відмінність між планами «А» і «Б» є доволі умовною. Однак, прийняте рішення, яке досягалося в умовах шаленого тиску як з боку Москви, так і Вашингтона, дозволило не лише задовільнити стурбованості бельгійського уряду, а й «зберегти обличчя» деким державам-членам, які мають «особливі» відносини з Кремлем і Білим домом.&nbsp;Відсутність вето була досягнута завдяки включенню до рішення формальних застережень про те, що бюджетні гарантії ЄС на позики для України «не вплинуть на фінансові зобов'язання Чеської Республіки, Угорщини та Словаччини» і що зазначене не завдає шкоди «особливостям» їх політики безпеки та оборони. &nbsp;Тепер важливо, щоб ЄС і надалі зберігав твердість у питанні використання заморожених російських активів, розміщених в Європі, і не піддався тиску Білого дому. Американські пропозиції щодо взяття під свій контроль значної частини цих коштів для отримання прибутків та їх використання у т.ч. в Росії не лише суперечать прагматичним інтересам європейців. Вони можуть поставити під сумнів і повернення згаданих 90 мільярдів євро.Кредит Євросоюзу не лише вирішує нагальні проблеми українського бюджету на наступні два роки. Це рішення надсилає сильний сигнал Москві, що Європа не «втомилася» від України, не піддається російському шантажу і підтримуватиме і далі нашу державу у її боротьбі з ворогом.&nbsp;Наскільки це вразить Путіна і наскільки це допоможе завершенню війни – покаже час. З раціональної точки зору це мало б сприяти, оскільки розрахунки Москви на можливе послаблення Києва через фінансові труднощі не справдилися. Але проблема в тому, що Кремль у своїй діях сьогодні керується не раціональним прагматизмом, а злочинними емоціями.&nbsp;<o:p></o:p><o:p></o:p>

Вранці 19 грудня після багатогодинних дебатів Європейська Рада досягла згоди щодо виділення Україні на наступні два роки кредиту у розмірі 90 млрд. євро. Ці кошти можна буде використовувати як на цивільні, так і на військові потреби.  

ЄС надіслав сигнал Кремлю, що «не втомився» від України і здатен на консенсус у протистоянні російській агресії

Шанси на успіх мирних переговорів останнім часом розбиваються об небажання Москви завершувати війну. Очевидно неприйнятний ультиматум щодо виведення українських військ з неокупованої частини Донеччини використовується Кремлем для блокування всього процесу. Сторони наполягають на тому, що переговори проходять конструктивно. Однак, навіть Президент України Володимир Зеленський почав висловлюватися скептично щодо їх ймовірних результатів.&nbsp;Вашингтон, замість того, щоб використати силу першої економіки світу для тиску на державу-агресора з метою зупинення кровопролиття, розводить руками і висловлює свою нібито безпорадність. Мовляв, не хочуть Україна і Росія домовлятися – то хай і далі воюють. Створюється враження, що і у Білому домі «холодильник» (тобто матеріальне, зокрема можливі дивіденди від економічних проєктів з Москвою) перемагає «телевізор» (тобто духовне, у т.ч. перспективу Нобелівської премії миру). &nbsp; &nbsp;&nbsp;Однак, не можна сказати, що участь у переговорах для України є беззмістовною. Конкретизація позицій всіх сторін, оцінка «червоних ліній» і можливих компромісів за будь-яких умов є корисною. Важливим є й прогрес Вашингтона у питанні надання Україні юридично зобов’язуючих гарантій безпеки в умовах відсутності підтримки членства в НАТО. Щоправда, реальна вага цих гарантій стане зрозумілою лише тоді, коли відповідний текст буде оприлюднений і проголосований у Конгресі. Попередні посилання на статтю 5 Вашингтонського договору надихають, однак, якщо враховувати її розмитість, дають мало конкретної інформації.&nbsp;Мирні домовленості, якщо вони все ж таки будуть підписані, не мають стати черговим Будапештським Меморандумом чи Мінськими угодами. Вони мають базуватися на реальних безпекових зобов’язаннях з боку західних партнерів.&nbsp;Європа також не спить. Запевнення Москви у тому, що вона не планує нападати на ЄС, пропозиції Кремля про підписання з Брюсселем договору для юридичного закріплення цих гарантій не збивають динаміку процесу відновлення військового потенціалу Євросоюзу. Не впливають вони й на допомогу Брюсселя Україні, фінансову, військову і політичну.&nbsp;Важливим є й створення під егідою Ради Європи міжнародних інституцій для притягнення Росії до юридичної і фінансової відповідальності, зокрема Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України та Міжнародної комісії з компенсації Україні збитків від війни. Особливо актуальним це видається в умовах постійних спроб Вашингтона у комунікації з Москвою замінювати «батіг» «пряником». &nbsp;&nbsp;Надія Цок, Старша радниця Київського Безпекового Форуму&nbsp;

Шанси на успіх мирних переговорів останнім часом розбиваються об небажання Москви завершувати війну. Очевидно неприйнятний ультиматум щодо виведення українських військ з неокупованої частини Донеччини використовується Кремлем для блокування всього процесу. Сторони наполягають на тому, що переговори проходять конструктивно. Однак, навіть Президент України Володимир Зеленський почав висловлюватися скептично щодо їх ймовірних результатів. 