Публікації

<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/KSF_NATO_Policy_Paper_2023_UA_244742521a.pdf">Переглянути документ у форматі .pdf</a>&nbsp;

Перспективи членства України в НАТО

Боротьба за НАТО

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуПодії останніх тижнів свідчать про поступове формування нової політичної та військової реальності навколо російсько-української війни. Успішні удари по російській військовій та енергетичній інфраструктурі, резонансний відкритий лист Президента Володимира Зеленського до путіна, а також дедалі відчутніша технологічна перевага України у сфері безпілотних систем створюють передумови для переходу до нового етапу - примусу Росії до миру на умовах України та Європи.Особливого значення в цьому контексті набуває зустріч Президента Зеленського з лідерами так званої «євротрійки» (Великої Британії, Франції та Німеччини), яка відбулася в Лондоні 7 червня. Йдеться про зустріч керівників трьох найвпливовіших держав Європи, які сукупно володіють колосальним економічним, політичним і військовим потенціалом. До складу цієї групи входять дві ядерні держави континенту та країни, які протягом усієї війни залишаються ключовими донорами військової, фінансової та політичної підтримки України.Чи стане формат «Є3 плюс Україна» одним із головних майданчиків майбутніх переговорів щодо завершення війни в умовах зниження американської залученості, покаже час. На користь цього свідчать як ресурсні можливості учасників формату, так і їхня готовність брати на себе дедалі більшу відповідальність за безпеку Європи.Підсумкова заява містить п’ять ключових принципів майбутнього врегулювання: негайне і повне припинення бойових дій; використання поточної лінії фронту як відправної точки для переговорів; надання Україні надійних і юридично зобов’язуючих гарантій безпеки після припинення вогню; збереження заморожених російських активів до завершення війни та виплати компенсацій; а також врахування інтересів європейської безпеки під час ухвалення будь-яких рішень, які стосуються Європейського Союзу та НАТО. Не менш важливою є зафіксована позиція про неприпустимість зміни кордонів силою та право України самостійно визначати власні безпекові та союзницькі пріоритети.Окрему увагу учасники зустрічі приділили координації позицій напередодні самітів Групи Семи та НАТО, насамперед у питаннях посилення військової підтримки України та подальшого економічного тиску на Росію.На перший погляд, у цих підходах немає принципово нових елементів. Більшість із них лунала і раніше. Однак суттєво змінився контекст. Сполучені Штати дедалі менше претендують на роль одноосібного «посередника» і дедалі частіше схиляються до пошуку компромісів з урахуванням російських вимог. Водночас Європа поступово перебирає на себе політичне лідерство, демонструючи значно принциповіший підхід до оцінки Росії як держави-агресора та до її спроб легітимізувати наслідки незаконної війни.Не менш важливо й те, що ситуація на полі бою також змінюється. Україна дедалі успішніше компенсує кількісну перевагу противника технологічними рішеннями, насамперед у сфері безпілотних систем, високоточного ураження та нових форм ведення війни.Тимчасом хвороблива «гарячка» з пошуку «посередників» залишається предметом активних дискусій. Путін у Санкт-Петербурзі демонстративно зустрічається з колишнім канцлером Німеччини Герхардом Шредером. У деяких колах «шириться» ідея залучення Єрусалимського патріарха Феофіла III. Але зрозуміло, що такі «ідеї» цілком відповідають інтересам Москви.Хотілося б сподіватися, що Європа матиме достатньо політичної волі, аби протистояти нав’язуванню Кремлем штучних «посередників» та хибних компромісів у ситуації, яка з точки зору міжнародного права є абсолютно очевидною: одна держава здійснила незаконну агресію проти іншої.Україна вже довела, що здатна завдяки мужності своїх громадян, інтелектуальному потенціалу та військовим інноваціям не лише нівелювати переваги значно сильнішого противника, а й поступово здобувати перевагу над ним у ключових сферах сучасної війни.Саме тому сьогоднішня дипломатична активність має отримати належне військово-політичне підкріплення. Якщо Європа справді прагне миру на справедливих умовах, вона повинна не лише підтримувати Україну, а й суттєво збільшити масштаби військової допомоги. Йдеться вже не про допомогу для виживання, а про допомогу для перемоги — для масштабування тієї військової переваги, яка почала формуватися останнім часом і яка здатна стати головним аргументом на користь миру на умовах України та Європи.<o:p></o:p>&nbsp;&nbsp;

Особливого значення в цьому контексті набуває зустріч Президента Зеленського з лідерами так званої «євротрійки» (Великої Британії, Франції та Німеччини), яка відбулася в Лондоні 8 червня. 

Європа перебирає лідерство в мирних переговорах

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового Форуму<meta charset="utf-8">Червень уже є одним із найважливіших місяців для європейської дипломатії цього року. І його кульмінацією має стати саміт ЄС 18–19 червня. Хоча офіційний порядок денний ще не оприлюднений, але, очевидно, що Україна буде серед головних тем. Йтиметься про ситуацію на фронті, подальшу допомогу ЄС, посилення тиску на росію та перспективи мирного процесу. Можна також очікувати конкретних рішень, зокрема щодо 21-го пакета санкцій.Останні візити Президента України Володимира Зеленського до європейських столиць, а також його участь у самітах «євротрійки» та держав Північної Європи і Балтії дають уявлення про те, якою Україна бачить роль Європи у майбутньому мирному процесі. Без сумніву, Європа має стати одним із його ключових учасників.Водночас для України надзвичайно важливим є збереження єдності усього Європейського Союзу. Так, окремі держави відіграють особливу роль у підтримці нашої країни, а їхній політичний вплив і практичні можливості можуть бути визначальними для забезпечення майбутніх домовленостей про припинення вогню та гарантій безпеки. Проте сила Європи полягає саме у її здатності діяти спільно.Особливо це стосується можливого припинення вогню. Без зовнішніх гарантій будь-яке перемир’я навряд чи буде тривалим, навіть якщо його формально схвалить кремль. Саме тому Україні потрібна не лише підтримка окремих союзників, а й консолідована позиція всього ЄС: чим більшою буде європейська єдність, тим менше можливостей матиме росія для тиску, шантажу та спроб розколоти Захід.Це ж стосується і санкційної політики. Попри розбіжності між окремими столицями, Євросоюз досі демонстрував здатність знаходити компроміси та ухвалювати спільні рішення. Є підстави сподіватися, що так буде і цього разу під час розгляду 21-го пакета санкцій. Для України важливі не лише самі санкції, а й сигнал про збереження європейської єдності.Після перемоги партії Петера Мадяра на парламентських виборах в Угорщині в Брюсселі знову заговорили про можливість реформування механізмів ухвалення рішень, зокрема про ширше використання голосування кваліфікованою більшістю у питаннях зовнішньої політики та розширення. Проте такі зміни потребують часу і широкої підтримки держав-членів. Наразі головним завданням залишається ефективне використання наявних механізмів для зміцнення європейської єдності.Одним із найважливіших питань саміту стане також просування вступних переговорів України. Напередодні, 15 червня, очікується відкриття першого переговорного кластера – «Основи». Це рішення має не лише практичне, а й символічне значення. Воно підтвердить, що процес розширення ЄС продовжується навіть в умовах війни.Водночас відкриття лише одного кластера не повинно стати самоціллю. Україна та Європейська комісія готові рухатися далі. Тому було б логічно вже найближчими місяцями відкрити й інші переговорні кластери. Це дозволить зберегти динаміку переговорів і підтвердити серйозність намірів ЄС щодо майбутнього членства України.Можливості держав-членів захищати свої інтереси нікуди не зникнуть: закриття кластерів вимагатиме консенсусу так само, як і остаточне рішення про вступ України до ЄС. Прискорення переговорного процесу не означає відмови від врахування позицій окремих держав.Варто також відзначити пропозиції канцлера Німеччини Фрідріха Мерца щодо пошуку додаткових форматів залучення України до роботи європейських інституцій ще до набуття повноправного членства. Назви таких ініціатив можуть бути предметом дискусії, однак сама ідея заслуговує на увагу. Якщо подібні механізми допоможуть прискорити інтеграцію України до європейського політичного та безпекового простору, вони можуть стати корисним доповненням до переговорного процесу.Водночас будь-які проміжні формати мають розглядатися лише як шлях до повноправного членства, а не як його альтернатива. Саме повноправне членство України в ЄС залишається стратегічною метою як для нашої держави, так і для багатьох європейських партнерів.Відкриття нових переговорних кластерів, ухвалення санкційних рішень і подальша підтримка України матимуть велике значення. Але головним результатом червневого саміту має стати підтвердження політичної єдності ЄС.Для України це питання не менш важливе, ніж темпи переговорів про вступ. Адже українська євроінтеграція є частиною ширшого процесу – зміцнення безпеки, стабільності та стратегічної спроможності всієї Європи.

Чи стане червневий саміт ЄС проривом у євроінтеграції України?

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуПитання започаткування проміжних форматів на шляху до повноправного членства в ЄС, яке стало предметом гарячих дискусій в Україні, має значно ширшу основу, ніж бажання деяких столиць прискорити інтеграцію нашої держави до Євросоюзу, принаймні у політичній і безпековій площині. І стосується воно процесу розширення загалом.Старожили ЄС підтримують ідею розширення. Це дає можливості для подальшої консолідації геополітичної ваги Євросоюзу на фоні зростаючого агресивного експансіонізму москви. Водночас, держави-члени прагнуть краще убезпечити себе від ризиків, пов’язаних з реверсами у питаннях демократії і зовнішньої політики нових членів, а також від зловживання ними своїм правом вето на вступ сусідніх країн-кандидатів. Приклад тривалого блокування Угорщиною часів Орбана військової допомоги Україні і переговорів про членство, як і його демонстративно проросійська позиція всупереч волі переважної більшості столиць, став занадто красномовним.Теоретично можливість накладення певних санкцій, зокрема призупинення фінансування в рамках деяких програм ЄС і права голосу держави, політика якої почала суперечити базовим стандартам демократії, існує і у чинному Договорі про ЄС. Але практичне застосування цих норм, особливо щодо права голосу, дуже ускладнене і в повній мірі жодного разу не застосовувалося.Напруга довкола деяких питань зовнішньої політики і безпеки могла б бути знята через відхід від консенсусу у прийнятті рішень і перехід до кваліфікованої більшості, що практикується в інших сферах. Однак, хоча дискусії про це ведуться вже давно, загальної згоди на такі зміни поки що немає.Власне у такому контексті варто розглядати останні пропозиції Німеччини, Франції і країн Бенілюкс (Бельгії, Нідерландів та Люксембургу) про запровадження певних тимчасових обмежень на права нових членів. Йдеться про їх можливості ветувати прийняття рішень щодо бюджету ЄС, оподаткування, зовнішньої політики і безпеки, а також розширення. Крім того, пропонується запровадити суворий моніторинг виконання ними демократичних стандартів у внутрішній політиці, разом з оперативними можливостями для Єврокомісії вводити певні санкції у разі виявлення порушень. Всі ці норми пропонується передбачити у договорах при приєднання, що суттєво спростить їх застосування.Поки що дискусія з цих питань перебуває на початковій стадії – розповсюдження дискусійного документа. Не виключено, що певні норми у майбутньому будуть підтримані.Хоча для України після її вступу деякі з цих обмежень будуть неприємними, на сьогоднішньому етапі вони можуть зіграти на нашу користь. Нове членство перестане асоціюватися із загрозою внутрішнього і зовнішнього шантажу з боку новоприбулих, що значно спростить прийняття рішень про розширення. Це може прискорити вступ України до ЄС, що важливо не лише для економіки держави, а й для її безпеки.Моніторинг дотримання стандартів ЄС у внутрішній і зовнішній політиці також може бути не зайвим. Це обмежуватиме можливості для політичних спекуляцій та зловживань, у т.ч. з боку ворожих політичних сил. Адже жодних ілюзій, що москва після завершення війни припинить свої реваншистські поривання, ні в кого немає.Що стосується питань оборони, які є особливо важливими для нашої держави, права і обов’язки України у цій сфері визначатимуться, не виключено, іншими домовленостями, зокрема у контексті формування Європейського оборонного союзу.<o:p></o:p>

Щоб не повторився Орбан: навіщо в ЄС пропонують обмежити права нових членів і чому це шанс для України

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуСаміт G7 пройшов у доволі позитивній атмосфері.Саміт G7 пройшов у доволі позитивній атмосфері. Однією з причин є те, що проблема Ірану, зокрема відкриття Ормузької протоки, близька до вирішення. Меморандум про взаєморозуміння погоджений і цієї п’ятниці буде підписаний.Звичайно, нових обмінів обстрілами в регіоні повністю виключати не варто. Однак, Вашингтон і Тегеран домовилися в головному. І є сподівання, що окремі провокативні дії не стануть нездоланною перешкодою до миру. Звичайно, якщо в самому Ірані не розгориться відкрите протистояння між політичним керівництвом, яке пішло на угоду зі США, і КВІР, який висловлює невдоволення такими діями.Саміт G7 пройшов у доволі позитивній атмосфері. Однією з причин є те, що проблема Ірану, зокрема відкриття Ормузької протоки, близька до вирішення. Меморандум про взаєморозуміння погоджений і цієї п’ятниці буде підписаний.Звичайно, нових обмінів обстрілами в регіоні повністю виключати не варто. Однак, Вашингтон і Тегеран домовилися в головному. І є сподівання, що окремі провокативні дії не стануть нездоланною перешкодою до миру. Звичайно, якщо в самому Ірані не розгориться відкрите протистояння між політичним керівництвом, яке пішло на угоду зі США, і КВІР, який висловлює невдоволення такими діями.Проте, станом на сьогодні, очікування більше позитивні. І лідери «Великої сімки» говорять про співпрацю у врегулюванні ситуації на Близькому Сході, а не концентруються на взаємній критиці.Така атмосфера позитивно вплинула і на результати саміту G7 щодо України.Україна стала однією з ключових тем самітуЄвропейці прагнули погодити свою позицію зі США. І, виглядає на те, що у принциповому сенсі ця мета досягнута. Хоча деталі подальшої взаємодії ще повинні бути конкретизовані.Як свідчить підсумкова декларація і заяви учасників, лідери G7 єдині у підтримці України і солідарності з українським народом.Визнається, що у російсько-українській війні склалася ситуація на користь України, яка має бути повністю використана для досягнення миру. Лідери G7 наголошують, що росія не виграє війну і повинна якомога швидше піти на угоду. Більше того, вони готові підставити Україні плече для посилення нових тенденцій.Досягнуто домовленостей про збільшення постачання засобів ППО, зокрема додаткових систем та перехоплювачів, а також далекобійної зброї. Висловлена й готовність розглянути можливість поширення на Україну ліцензій з їх виготовлення, про що давно просив Київ.Україна може розраховувати і на допомогу в енергетиці, що буде особливо важливо під час проходження наступної зими.Лідери G7 також погодили запровадження додаткових санкцій проти рф, зокрема в нафтогазовому секторі. Зі свого боку президент США Дональд Трамп заявив про наміри Вашингтона з відкриттям Ормузької протоки відмовитися від санкційних послаблень щодо російської нафти.Різко були засуджені удари росії по цивільній інфраструктурі України, зокрема резонансний обстріл Києво-Печерської Лаври. За висловом міністра закордонних справ Франції, його можна порівняти хіба що з бомбардуванням Нотр-Даму.Чи вистоїть стратегічна єдність G7 у питанні України перед «дияволом в деталях»?Останнім часом Вашингтон був сконцентрований на Ірані, і російсько-українська війна відійшла на другий план. З підписанням Меморандуму з Тегераном ситуація може змінитися.У цьому контексті політики і експерти висловлюють різні думки: від щирого очікування повернення США до активної ролі у налагодженні діалогу між Києвом і москвою – до стриманих оцінок такої динаміки.Висловлюються стурбованості, чи з поверненням США до медіації не повернуться також попередні американські спроби досягнути швидкий мир за рахунок інтересів України і Європи?Ситуація у війні змінилася. Ініціатива – на стороні України. Однак, виглядає на те, що у свідомості путіна росія все ще «нестримно наступає» і «скоро отримає перемогу». Чи захоче і чи зможе Трамп пояснити кремлівському диктатору, що той помиляється? Адже від цього залежить успішність місії Вашингтона і готовність москви до припинення вогню та початку реальних переговорів.<o:p></o:p>

Саміт G7: чи «диявол в деталях» не зіб’є стратегічну єдність Заходу в питаннях України?

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового Форуму<meta charset="utf-8">Ввечері 17 червня світ зітхнув з полегшенням: «Ісламабадський меморандум про взаєморозуміння між Сполученими Штатами Америки та Ісламською Республікою Іран» був підписаний президентом США Дональдом Трампом. Правда, заочно, під час вечері у Єлисейському палаці, і був оприлюднений у ЗМІ. Офіційне підписання відбудеться цієі п’ятниці, 19 червня.Ормузька протока після розмінування буде відкрита для судноплавства. Ціни на нафту вже почали впевнено спускатися вниз, але до довоєнного рівня ще далеко. Це знімає ризик системної енергетичної і економічної кризи в Європі, від якої потерпала б і Україна. Крім того, це є неприємною несподіванкою для москви, яка і в період високих цін на нафту не змогла вирівняти свій бюджет. А після їх падіння негативні для економіки рф тенденції лише посиляться.&nbsp;Тобто, якщо судити з точки зору негайних інтересів Європи і України, ми готові повністю підтримати Трампа у його рішучості піти на компроміс з Іраном. Це, фактично, було продемонстровано під час саміту G7. В обмін на підтримку Меморандуму Трамп, який цього разу виступав у незвичній для себе ролі прохача, зобов’язався посилити допомогу Україні, про що просила Європа. Однак, для Трампа складні часи лише починаються.Іранські «карти» у вигляді блокування Ормузької протоки виявилися сильнішими за американські авіаносці, В-52 і Томагавки.&nbsp;Вашингтон заради врегулювання був змушений піти на суттєві компроміси.Так, Тегеран підтвердив свої зобов’язання не набувати ядерної зброї. Але нічого принципово нового у цьому немає. Іран це підтверджував і раніше – до широкомасштабних бомбардувань. Чи виконував – це вже інше запитання. У попередній угоді, з якої Трамп у 2018 році вийшов і на якій поставив хрест, передбачався хоча б моніторинг МАГАТЕ. У Меморандумі ж вказується, що сторони ще мають погодити механізми контролю. Якщо перекладати з дипломатичної мови на звичайну: ні до чого поки що не домовилися. Але МАГАТЕ, яке є єдиним міжнародно визнаним контролером у цих питаннях, Іран забракував.Заради цього США йдуть на низку важливих поступок. Жодних обмежень на ракетну програму, допомогу проксі-силам, що входило до початкового пакету вимог Вашингтона. Зате є зобов’язання США розблокувати заморожені іранські кошти (в іранських ЗМІ загальна сума оцінюється у&nbsp;$124 млрд та $167&nbsp;млрд), зняти всі санкції, припинити ізраїльську операцію в Лівані, не втручатися у внутрішні справи Тегерану, не заперечувати проти адміністрування Іраном разом з Оманом перетину Ормузької протоки. І, що найскандальніше, – організувати фонд відновлення і економічного розвитку Ірану на $300 млрд, що у всіх асоціюється з репараціями. Навіть якщо їх платитимуть країни Перської затоки, а не США, і навіть якщо це будуть інвестиції, а не прямі виплати, шкода для міжнародного іміджу Вашингтона є очевидною. Крім того, від США очікується виведення військ із «суміжних» з Іраном територій, без їх конкретизації. Виникає запитання: а американські військові бази в регіоні до них належать?Катастрофи від цього Меморандуму для світу не станеться. Але образ найсильнішої демократії світу, яка ще вчора могла диктувати правила гри іншим, постраждає.Разом з тим, незважаючи на грубі помилки у плануванні іранської операції, не можна відмовити Трампу у здоровому глузді і здатності, коли ситуація заходить у глухий кут, зупинитися і піти на компроміс, хоча б заради політичного самозбереження. Чи допоможе республіканцям цей Меморандум під час проміжних виборів до Конгресу – поки що говорити рано. Але ризик повної катастрофи він, ймовірно, знімає.&nbsp; Невідомо лиш одне: як довго цей меморандум проживе.


Меморандум Трампа з Іраном: чутливий компроміс заради уникнення катастрофи 


<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуПрем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер подав у відставку після двох років на чолі уряду. Серед ключових причин, які озвучують у медіа: скандали, через оприлюднення інформації про зв’язки британського експосла у США <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://nv.ua/ukr/world/geopolitics/sprava-epshteyna-oprilyudneno-pershe-spilne-foto-z-kolishnim-princom-endryu-ta-eksposlom-mandelsonom-50591639.html">Пітера Мандельсона</a> з Джеффрі Епштейном, та непослідовність економічної і соціальної політики. Хоча визнають і його досягнення – а це підвищення заробітної плати на 4,1%, скорочення чистої міграції за останній рік на 48%. Крім того, на початку 2026-го відзначали й певні економічні успіхи, зокрема пониження інфляції, але на тлі проблем, пов’язаних із закриттям Ормузької протоки, про це перестали згадувати.Стармер також проявив себе доволі успішним лідером на міжнародній арені, зокрема уклав «проривну» торгівельну угоду з Вашингтоном, просував укладення угод з ЄС, які б нівелювали наслідки Брекзиту, був надійним союзником і другом України та став ключовою фігурою у процесі переобрання Європою лідерства у наданні допомоги нашій державі після зміни зовнішньополітичних пріоритетів Вашингтона.Однак, найголовнішою і, фактично, нездоланною причиною зміни лідерства у Лейбористській партії, яку очолював Стармер, стали провальні місцеві вибори 7 травня. Лейбористи втратили 1 496 місць у муніципальних радах, отримавши лише 1 068 місця з 5 066. У той же час праворадикальна Партія Reform UK Найджела Фаража забезпечила собі 1 453 місця і стала фактично переможцем виборів. Хоч про тотальний контроль місцевих органів влади не йдеться, але тенденція явно загрозлива, у т. ч. для України.Британські реформісти позиціонують себе як «євроскептики», просувають замороження міграції, зниження податків, відмову від кліматичних цілей щодо нульових викидів вуглецю до 2050 року, боротьбу з «лівою ідеологією».Але найголовнішою проблемою є те, що реформатори вважаються найбільш проросійською політичною силою в Британії. Те, що останнім часом, враховуючи суспільні настрої, вони почали «перевзуватися», не змінює їх багаторічної репутації в очах більшості британського суспільства і союзників. Останні публічні заяви Фараджа про путіна як «дуже поганого хлопця» і його запевнення у підтримці України, особливо на тлі заяв про непідтримку планів британського уряду щодо відправки військ до нашої держави, зняття українських прапорів з низки муніципальних рад, де партія отримала більшість, сприймаються як звичайні спроби покращити свій публічний імідж. Не забувається й минулорічний скандал з лідером Партії реформістів в Уельсі Натаном Гіллою, якого засудили до 10,5 року ув'язнення за хабарництво, зокрема виголошення проросійських промов в обмін на гроші.Однак, на тлі успіхів на місцевих виборах популярність реформаторів продовжує зростати. Згідно з останнім рейтингом, який веде YouGov для The Times і Sky News, за реформаторів готові голосувати майже третина британців (27%), а це на 3% більше, ніж наприкінці травня. У той же час рейтинги лейбористів і консерваторів перебувають на відмітці 18%.Прихід до влади партії Фараджа на наступних парламентських виборах став би ганебним ударом для лейбористів, особливо після їх блискучої перемоги в 2024 році. Власне тому партія прийняла рішення про зміну лідера. Головним фаворитом на сьогодні є ексмер Великого Манчестера Енді Бернем. Він вважається достатньо популярним і харизматичним політиком, щоб справитися із завданням змінити тренд у сприйнятті лейбористської партії в суспільстві.Для нас же найголовнішим є те, що протягом останніх років Бернем показав себе послідовним прихильником України, не раз демонстрував політичну підтримку, організовував гуманітарну допомогу, разом з мерами Львова Андрієм Садовим та Ліверпуля Стівом Ротерамом заснував мережу UNBROKEN Cities Network для проведення програми психологічної реабілітації, став співзасновником ініціатив United for Ukraine для надання допомоги українським біженцям.Сподіваємося, що після передачі влади Бернем продовжить лінію свого попередника на консолідацію британського лідерства у питаннях допомоги Україні і боротьби з російською агресією.

Зміна прем'єра у Британії: чи вдасться лейбористам втримати владу і стримати проросійських реформістів?

<img src="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/1c7cb4cf_1181_49bc_89f6_b15b7b074d10_1024x576_5a9ee0eb18.png" alt="1c7cb4cf-1181-49bc-89f6-b15b7b074d10-1024x576.png" srcset="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/thumbnail_1c7cb4cf_1181_49bc_89f6_b15b7b074d10_1024x576_5a9ee0eb18.png 245w,https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/small_1c7cb4cf_1181_49bc_89f6_b15b7b074d10_1024x576_5a9ee0eb18.png 500w,https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/medium_1c7cb4cf_1181_49bc_89f6_b15b7b074d10_1024x576_5a9ee0eb18.png 750w,https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/large_1c7cb4cf_1181_49bc_89f6_b15b7b074d10_1024x576_5a9ee0eb18.png 1000w," sizes="100vw" width="1000px"><i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового Форуму<meta charset="utf-8">Сьогодні в Гданську розпочала свою роботу Конференція з відновлення України. Українську делегацію очолює прем’єр-міністр Юлія Свириденко. Президент Володимир Зеленський відмовився від участі. Офіційно – через те, що там передбачається обговорення практичних питань, які входять до компетенції Уряду. Під аналогічним приводом не був запрошений на цей захід і президент Польщі Кароль Навроцький. Організатором з польської сторони виступає прем’єр-міністр Дональд Туск, який власне і став «господарем» конференції.Зрозуміло, що це було зроблено з метою уникнення зайвої конфронтації навколо важливого міжнародного заходу, в успіху якого зацікавлені як українські, так і польські відомства та компанії. Навроцький, який наполягає на правильності свого рішення позбавити Зеленського ордена Білого Орла через надання українським президентом елітному військовому підрозділу почесного найменування «імені Героїв УПА», дійсно міг би використати конференцію для продовження політичного протистояння як з Туском, який є його основним політичним суперником, так і з Україною.Хоча Навроцький категорично заперечує, що його рішення було викликане електоральними причинами, але насправді у цьому ніхто не сумнівається. Адже це не вперше для нього, відомого історика-націоналіста, використовувати антиукраїнський фактор для просування свого політичного рейтингу. На жаль, не без успіху. Прикро, що цим він ще більше підсилює антиукраїнські настрої серед поляків.На початку повномасштабної агресії росії проти України такі настроїбули у повному маргінесі. Однак, після низки останніх виборів, у яких партія «Право і справедливість» дозволила собі загравати з проросійськими радикалами і, більше того, пробувала перегравати їх на їхньому ж полі, ситуація змінилася. Згідно з останніми результатами опитування Центру діалогу ім. Юліуша Мєрошевського, негативно до українців налаштовано вже 43% поляків.Але апелювати до совісті політика, який є професійним істориком, однак дозволяє собі спекулювати псевдоісторичними тезами для посилення свого політичного впливу, марно. Політичний цинізм лікується лише політичним програшем.За прикладом далеко ходити не треба. Це – Віктор Орбан, колишній прем’єр-міністр Угорщини. Цілеспрямована антиукраїнська агітація, яка в дозованих кількостях раніше до певної міри сприймалася угорським суспільством, цього року йому не допомогла. Більше того, для багатьох вона стала свідченням його неадекватності, оскільки спричинила значне погіршення відносин Будапешта з Брюсселем, у т.ч. фінансові санкції щодо Угорщини з боку ЄС.Здається, “здобутки” Орбана не дають спокою Навроцькому. Але останньому варто пам’ятати, що Орбан тримався при владі сумарно 20 років не завдяки антиукраїнській риториці. Навпаки, коли ця риторика перейшла всі розумні межі, вона привела його до поразки.Після вибухового скандалу і Україні, і Польщі необхідно повертатися до співпраці. Стриманість, розуміння сучасних реалій і налаштованість на майбутнє має стати основоположним фактором у врегулюванні кризи. Добре, що вона торкнулася лише частини польського політикуму, близького до Навроцького, і що в Україні ще дуже добре пам’ятають про ту неймовірну підтримку, яку надав польський народ після початку повномасштабної агресії.Одностайна підтримка Зеленського у скандалі з орденом з боку попередніх президентів України, у т.ч. його політичних опонентів, засвідчила, що українське суспільство не сприймає бажання сусідньої держави диктувати, кого українцям визнавати своїми героями. Тут не може бути жодних компромісів.Історія українсько-польських взаємин має багато складних сторінок. Вони повинні вивчатися і дискутуватися істориками, а не політиками у контексті наближення виборів. А для відносин між державами і народами формула «пробачаємо і просимо пробачення», яка успішно використовувалася протягом багатьох років до Навроцького, має продовжувати бути безальтернативною основою. Лише так ми зможемо побудувати спільне європейське і безпечне майбутнє.Як наголосив нещодавно голова Київського Безпекового Форуму, премʼєр-міністр України (2014-2016) Арсеній Яценюк, «єдиний розумний підхід – це слідувати мудрості Святого Івана Павла II: історичні рани минулого можуть загоїтися лише завдяки спільним досягненням у майбутньому. Ми можемо стати в’язнями історії й дозволити росії перемогти, або ж можемо шанувати історію, водночас будуючи спільне майбутнє, і стати переможцями. Переконаний, що наш обов’язок – обрати саме друге».

Навроцький як дзеркало «орбанізації» в Польщі 

В'ячеслав БУТКО

Чому польській економіці вдалося досягти успіху — і чи вдасться зберегти його надалі

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового Форуму<meta charset="utf-8">Європейські союзники по НАТО сподіваються, що дружній настрій, який президент США Дональд Трамп продемонстрував під час саміту G7 у Франції, не згасне до зустрічі лідерів Альянсу, яка відбудеться в Анкарі 7–8 липня.Як пише Politico, у підсумковій декларації планується підтвердити вірність статті 5 про колективну оборону і розуміння росії як довгострокової загрози. Це мало б продемонструвати єдність Альянсу в забезпеченні безпеки Європи – як союзникам, так і росії. Крім того, для європейців збереження готовності США допомагати в обороні є важливим з огляду на нещодавно оголошені плани Вашингтона зменшити американську військову присутність на континенті. Адже йдеться не лише про чисельність американського контингенту, а й про життєво важливі засоби – зокрема літаки, підводні човни, дрони.Генеральний секретар НАТО Марк Рютте прагне також включити до підсумкового документа запевнення, що держави-члени готові збільшувати оборонні витрати до запланованих на 2035 рік 5% ВВП. Під час саміту оголосять про нові контракти на озброєння та нарощування виробництва зброї на мільярди доларів. Серед пріоритетів – інвестиції в далекобійні засоби, ППО та безпілотники. Це питання Рютте хоче зробити центральним на саміті, адже воно може не лише посилити оборону НАТО, а й допомогти подолати внутрішні розбіжності Альянсу.Одним із ключових питань очікувано стане й Україна. Під час саміту планують оголосити про новий пакет військової допомоги на 70 млрд євро. Вашингтон у формуванні цього пакета участі не братиме. Водночас, оскільки одним із головних напрямів стануть поставки ППО, не виключено, що частину озброєння закуповуватимуть у США.Окрім США, про свою неучасть у цій ініціативі оголосила й Словаччина. На думку прем'єр-міністра Роберта Фіцо, нові поставки зброї лише сприятимуть ескалації.Не омине декларація й питання Ірану. Хоча ставлення союзників до дій США в регіоні доволі суперечливе, очікується, що вони зможуть домовитися принаймні про заклик до Тегерану відкрити Ормузьку протоку та поважати свободу навігації. Як засвідчив нещодавній візит Рютте до Вашингтона, тема Ірану й ставлення європейців до різних її аспектів залишаються для президента США Дональда Трампа дуже чутливими. Тому генеральний секретар НАТО сподівається на взаємну підтримку в питаннях, принципово важливих для американців і європейців.Напередодні саміту Рютте відвідав і Велику Британію, яка нині виглядає «слабкою ланкою» у питанні оборонних витрат. Саме навколо цього питання там спалахнула гостра політична криза. Міністр оборони Джон Гілі виступив проти скорочення видатків на оборону, на якому наполягав Кір Стармер, – цей конфлікт усередині уряду коштував посади спершу міністрові, а потім і прем'єрові.Рютте висловив сподівання, що Енді Бернем, який невдовзі має перебрати лідерство в Лейбористській партії та посаду прем'єра, орієнтуватиметься на збільшення оборонних витрат, аби досягти погоджених 5% ВВП до 2035 року. Особливий акцент генсекретар НАТО зробив на тому, що додаткові видатки на оборону стимулюватимуть зростання економіки – на що нещодавно звертав увагу й сам Бернем.Чи стане саміт в Анкарі демонстрацією єдності Альянсу, покаже вже найближчий тиждень. Та сам перелік питань – від оборонних витрат до підтримки України та свободи навігації в Ормузькій протоці – свідчить: НАТО шукає не лише спільну зовнішню позицію, а й спосіб подолати власні внутрішні розбіжності.&nbsp;&nbsp;

Чи стане Саміт НАТО в Анкарі демонстрацією єдності Альянсу ?

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового Форуму<meta charset="utf-8">Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер 30 червня оприлюднив свій останній стратегічний документ перед передачею влади Енді Бернему – План оборонних інвестицій. Він передбачає £298 млрд на оборонні потреби протягом наступних чотирьох років, що на £60 млрд більше, ніж закладав весняний бюджет 2024 року. Сюди входять і додаткові £15 млрд на 2026-2027 роки, що дає змогу вже у 2027-2028-му виділяти на оборону 2,7% ВВП, а до 2035 року вийти на погоджений у межах НАТО показник – 3,5% ВВП на військові потреби.Якщо Британія дотримуватиметься цих планів, то починаючи з бюджету 2027-2028 року стане третьою країною НАТО за рівнем фінансування оборони – після США та Німеччини.Кошти розподілять зокрема за такими напрямами:<ul style="margin-bottom:0;margin-top:0;padding-inline-start:48px;"><li style="background-color:transparent;color:#000000;font-family:Arial,sans-serif;font-size:11pt;font-style:normal;font-variant:normal;font-weight:400;list-style-type:disc;text-decoration:none;vertical-align:baseline;white-space:pre;" dir="ltr" aria-level="1">£5 млрд – на дрони та автономні системи, зокрема ударні й розвідувальні безпілотники, новий гібридний військово-морський флот, безпілотні наземні платформи, а також вивчення досвіду України;</li><li style="background-color:transparent;color:#000000;font-family:Arial,sans-serif;font-size:11pt;font-style:normal;font-variant:normal;font-weight:400;list-style-type:disc;text-decoration:none;vertical-align:baseline;white-space:pre;" dir="ltr" aria-level="1">£11 млрд – на поповнення національних запасів боєприпасів і зброї;</li><li style="background-color:transparent;color:#000000;font-family:Arial,sans-serif;font-size:11pt;font-style:normal;font-variant:normal;font-weight:400;list-style-type:disc;text-decoration:none;vertical-align:baseline;white-space:pre;" dir="ltr" aria-level="1">£8,6 млрд – на Глобальну програму бойової авіації разом з Італією та Японією, а&nbsp;£300 млн – на розробку спільних бойових літаків;</li><li style="background-color:transparent;color:#000000;font-family:Arial,sans-serif;font-size:11pt;font-style:normal;font-variant:normal;font-weight:400;list-style-type:disc;text-decoration:none;vertical-align:baseline;white-space:pre;" dir="ltr" aria-level="1">£3,2 млрд – на розвиток космічних можливостей, що сприятиме оновленню потенціалу ядерного стримування;</li><li style="background-color:transparent;color:#000000;font-family:Arial,sans-serif;font-size:11pt;font-style:normal;font-variant:normal;font-weight:400;list-style-type:disc;text-decoration:none;vertical-align:baseline;white-space:pre;" dir="ltr" aria-level="1">£64 млрд – на будівництво нових підводних човнів, розробку боєголовки та закупівлю винищувачів F-35A.</li></ul>Як зазначено на урядовому сайті, новий оборонний бюджет сприятиме розвитку британського бізнесу, залученню приватних інвестицій, підтримці висококваліфікованих кадрів і робочих місць по всій Британії.Утім, Британія – не єдина держава Європи, яка робить висновки з російсько-української війни й адаптує свій військовий потенціал до нових загроз. Причому дедалі частіше цей процес відбувається у прямій співпраці з Україною, опираючись на її бойовий досвід.Варто згадати амбітні плани співпраці України з Німеччиною та Данією у сфері протиракетної оборони, «данську модель» фінансування українських закупівель зброї, перспективи започаткування Drone Deals з Норвегією, країнами Балтії та ЄС загалом. З Францією тривають переговори про ліцензію на випуск крилатих ракет SCALP на українській території. Усе це не лише допомагає Україні боротися з російським агресором, а й сприяє модернізації військового потенціалу європейських партнерів.Однак є й прикрі випадки деградації військового співробітництва під тиском політичних спекуляцій. Сьогодні це, на жаль, Польща. Нещодавно Варшава зупинила передачу Україні ескадрильї винищувачів МіГ-29 (щонайменше 14 літаків), про яку домовилися ще у 2024 році. Це сталося на тлі скандалу, що спалахнув через рішення президента Кароля Навроцького відкликати у Володимира Зеленського найвищу нагороду Польщі – орден Білого Орла. Причому скандал не лише не згасає, а й розкручується далі.Причина живучості скандалу – політична й електоральна. Поки що він працює на рейтинг його ініціатора Навроцького, а водночас, на жаль, і на погіршення ставлення поляків до українців. За даними опитування IBRiS, рейтинг довіри до польського президента останнім часом зріс до 54,8%, що на 8,4% більше, ніж ще місяць тому.Якщо Європа хоче ефективно захиститися від наростаючої загрози зі сходу, вона не має альтернативи, окрім як розвивати оборонну співпрацю з Україною. Однак, хоч як парадоксально, найактивніше над цим працюють країни Західної та Північної Європи. Натомість східний фланг ЄС і НАТО, зокрема Польща, яка може однією з перших стати жертвою розширення російської агресії, дедалі більше відходить від військової взаємодії з Україною.Хотілося б сподіватися, що цей процес не є незворотним і що здоровий глузд рано чи пізно візьме гору над політичними спекуляціями, адже захист національних безпекових інтересів має залишатися пріоритетом.