Публікації

<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/KSF_NATO_Policy_Paper_2023_UA_244742521a.pdf">Переглянути документ у форматі .pdf</a>&nbsp;

Перспективи членства України в НАТО

Боротьба за НАТО

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового Форуму16 березня у Брюсселі відбулося засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС, на якому ключовими темами стали Україна та ескалація на Близькому Сході.Однак справжній зміст цієї дискусії визначався не порядком денним, а політичним контекстом. Зростає занепокоєння, що російсько-українська війна може відійти на другий план через іранську кризу, яка дедалі більше домінує у пріоритетах Вашингтона. До цього додаються сигнали США про можливе послаблення енергетичних санкцій проти Росії, заклики до Європи наслідувати цей курс, а також різка риторика Дональда Трампа — від вимоги створити коаліцію для розблокування Ормузької протоки до прямих натяків на перегляд зобов’язань США в НАТО.На цьому тлі позиція Європи прозвучала чітко і навіть демонстративно жорстко. Україна залишається головним безпековим пріоритетом ЄС. Жодного «переключення уваги» не буде. Санкційний режим зберігається, а стратегічна мета — повна відмова від енергетичної залежності від Росії — залишається незмінною. Ключовий сигнал сформульовано просто: якщо Європа хоче завершення війни, Росія має отримувати менше ресурсів, а не більше. У цьому контексті особливу роль і надалі відіграватиме боротьба з «тіньовим флотом» РФ.Щодо Близького Сходу, ЄС визнає ризик масштабної регіональної ескалації з прямими наслідками для глобальної економіки — від торговельних маршрутів до цін на енергоносії та продовольство. Проте відповідь Європи — це не військова участь, а стримування і дипломатія: заклик до припинення бойових дій, перемир’я та повернення до переговорів.Єдиним практичним рішенням стало посилення участі ЄС у морській оборонній операції ASPIDES у Червоному морі — як інструменту захисту свободи судноплавства. Водночас ключове: Європа відмовилася приєднуватися до військової операції США проти Ірану, зокрема у сценарії силового відкриття Ормузької протоки.Формула, яку озвучила Кая Каллас, підсумовує позицію ЄС: «це не війна Європи». Воєнні цілі Вашингтона залишаються незрозумілими, а ризики — неконтрольованими, включно з потенційним глобальним економічним шоком і навіть загрозою продовольчої кризи.Показово, що ключові європейські держави — Німеччина, Велика Британія, Італія, Іспанія, Греція, Люксембург — публічно відмежувалися від участі у військовій ескалації.Фактично, заклики Трампа були проігноровані. Його тиск, включно з натяками на майбутнє НАТО, не змінив позицію Європи.Чи означає це кризу Альянсу? Поки що — ні. Європа обрала обережну, вичікувальну стратегію: мінімізувати конфлікт із Вашингтоном, виграти час і дочекатися політичних змін у США.Втім, якщо трансатлантичний розрив поглибиться, сценарій трансформації безпекової архітектури стає реалістичним. У перспективі може виникнути більш вузький, але ефективніший оборонний союз держав-однодумців — із потенційно повноцінною участю України.У підсумку: Європа не лише втримала фокус на Україні — вона вперше настільки чітко провела межу між власними інтересами та новою, більш конфронтаційною лінією Вашингтона.&nbsp;<o:p></o:p>

16 березня у Брюсселі відбулося засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС, на якому ключовими темами стали Україна та ескалація на Близькому Сході.

Європа тримає курс на Україну - і дистанціюється від війни Трампа

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуСаміт ЄС 19-20 березня засвідчив, що в Євросоюзі продовжується конфлікт у зв’язку з блокуванням Прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном ключових питань, пов’язаних з Україною, у т.ч. репараційного кредиту на 90 млрд. євро.Переважна більшість держав-членів – за Україну. До Орбана приєднався лише Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо. Тому Висновки Європейської Ради щодо України схвалені 25-ма голосами, без Угорщини і Словаччини.Керівництво Євросоюзу зайняло принципову позицію з питання кредиту. За словами Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, "позика залишається заблокованою, оскільки один лідер не дотримується свого слова. Але … ми виконаємо це так чи інакше". І Єврокомісія веде активний пошук варіантів виходу з кризи.У Висновках Ради ЄС висловлюється сподівання, що перший транш репараційного кредиту буде виплачений вже до початку квітня. Вітаються також зусилля окремих держав щодо пошуку додатково 30 млрд. євро. на двосторонній основі для покриття дефіциту українського бюджету.З вини Будапешта не погоджено і 20-й пакет санкцій ЄС проти РФ. Не відкрито жодних кластерів вступних переговорів.Тому лідери ЄС підтвердили готовність до проведення з Україною технічних переговорів про членство зі всіх кластерів, починаючи з «Основ». У майбутньому, після вирішення проблем з Будапештом, офіційне відкриття і закриття готових кластерів може відбутися практично одночасно. Водночас, про жодні варіанти прискореного шляху надання Україні членства у Висновках не йдеться. Що й не дивно, враховуючи нещодавно критику з боку ключових держав-членів ідеї «зворотного розширення».Європейська Рада також наголосила на важливості підтримки України, тиску на Москву та продовження міжнародних зусиль із завершення війни за участі Євросоюзу. У цьому зв’язку підтверджено повагу до незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, як і неприйнятність силової зміни кордонів і винагороди агресору за його незаконні дії.Отже, нових кроків вперед з питань України у Брюсселі зроблено не було. Водночас, всі попередні домовленості підтверджені, включно із санкційними. Сьогодні це можна вважати важливим результатом. Він свідчить, що ЄС твердо тримається власної лінії у питанні України, незважаючи на міжнародний контекст, зокрема наслідки війни в Ірані та заклики Вашингтона до послаблень санкцій проти РФ. Союзники сподіваються, що після парламентських виборів в Угорщині досягнути компромісу з Будапештом буде легше. І питання, які поки що залишаються заблокованими, будуть вирішені.

Саміт ЄС 19-20 березня засвідчив, що в Євросоюзі продовжується конфлікт у зв’язку з блокуванням Прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном ключових питань, пов’язаних з Україною, у т.ч. репараційного кредиту на 90 млрд. євро.

ЄС продовжує підтримку України - незважаючи на наслідки війни в Ірані та тиск з боку Вашингтона   

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуУ <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.dni.gov/files/ODNI/documents/assessments/ATA-2026-Unclassified-Report.pdf">документі</a> аналізуються загрози для безпеки США та американських інтересів у світі. Росія згадується не просто часто, а дуже часто у зв’язці з Китаєм, Північною Кореєю, Іраном.У контексті загроз безпеки для території США згадуються зусилля Москви щодо розробки нових, вдосконалених або традиційних систем доставки ядерних і звичайних боєзарядів.Росія має найбільший та найрізноманітніший арсенал ядерної зброї та модернізує його, незважаючи на численні невдалі випробування нових систем. Китай, як і раніше, має намір модернізувати, диверсифікувати та розширити свій ядерний потенціал для стратегічного суперництва зі США. Обидві країни продовжують розробляти ядерні системи, призначені для проникнення або обходу протиракетної оборони США. Північна Корея твердо прагне розширити свій арсенал ядерної зброї, про що свідчать темпи льотних випробувань та оприлюднені можливості збагачення урану.Росія є головним викликом для США в Арктиці, оскільки прагне просувати свої інтереси в регіоні в рамках ширшої глобальної конкуренції.Москва хоче розширити та поглибити свою присутність тут шляхом збільшення морської торгівлі, видобутку природних ресурсів та військової активності. Основна частина російських арктичних сил зосереджена на Кольському півострові, де розміщено близько двох третин російських ядерних можливостей другого удару. У цьому районі розташований російський Північний флот, включаючи сім національних стратегічних підводних човнів з ядерною зброєю та балістичними ракетами.Китай здійснює в Арктиці обмежену діяльність і прагне просувати свої стратегічні та економічні інтереси через відносини з Москвою.Космічні загрозиКитай та Росія розвивають контр-космічні можливості, щоб кинути виклик американським космічним зусиллям та домінуванню США у цій сфері.Кібер-загрозиКіберсуб'єкти з Китаю, Росії, Ірану, Північної Кореї та групи розповсюдження програм-вимагачів продовжуватимуть створювати критичні загрози для мереж та критично важливої інфраструктури США.Росія згадується і у контексті загроз від хімічної і бактеріологічної зброї, разом з Китаєм і Північною Кореєю.Російські вчені продовжують розробляти нові можливості боротьби з хімічною зброєю. Її розвідувальні служби двічі з 2018 року використовували нервово-паралітичні речовини «Новачок» у замахах на вбивства, а російські військові використовували хімікати у тисячах нападів на українські сили з 2022 року. Китай, ймовірно, володіє можливостями ХБЗ, які загрожують силам США, союзників та партнерів, а також цивільному населенню. Північна Корея зберігає свої можливості боротьби з ХБЗ, і Пхеньян може використовувати таку зброю під час конфлікту або в нетрадиційній чи таємній атаці.Росія протягом останніх п'яти років займалася підривом угод про контроль над озброєннями та застосовувала хімічну зброю в Україні.Хоча Москва, ймовірно, продовжуватиме дотримуватися обмежень проти широкомасштабного застосування хімічної, біологічної та ядерної зброї, якщо не відбудеться суттєвого зрушення в її конфлікті з Україною.З початку війни в Україні Росія висувала ядерні погрози США та НАТО, заявляла про розгортання ядерної зброї в Білорусі та в односторонньому порядку призупинила обмін даними. Москва також скасувала свою участь у Договорі про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань. Крім того, вона розробляє космічну протисупутникову ядерну зброю, розгортання якої, у разі її використання, суперечитиме її зобов'язанням за Договором про космічний простір.Китай, Росія, Іран та Північна Корея розглядають США як стратегічного конкурента та потенційного супротивника.Вони прагнуть протидіяти та підривати вплив та владу США у світі за допомогою низки дипломатичних, економічних та військових засобів. При цьому Росія продовжує кидати виклик інтересам та впливу США, прагнучи відновити свій вплив на колишньому радянському просторі, зокрема в Україні.Вибіркова співпраця між Китаєм, Росією, Іраном та Північною Кореєю, зумовлена спільною метою щодо балансування зусиль та дій Вашингтона та підтримки власних стратегій, посилює загрозу, яку кожна з них становить для США. Однак ці відносини є обмеженими та переважно двосторонніми, а концепція «ворожого союзу» перебільшує глибину співпраці, яка зараз відбувається.Проте взаємодія Китаю з РФ суттєво посилює здатність Москви підтримувати війну в Україні та протистояти зовнішньому тиску. Імпорт Китаєм російської нафти та природного газу забезпечує ключові джерела доходів для Москви, допомагаючи їй витримувати міжнародні санкції. Експорт Китаєм товарів і технологій подвійного використання до Росії допомагає підтримувати оборонне виробництво Москви, водночас зменшуючи її стимули до досягнення припинення вогню в Україні.Китай, Росія та Іран прагнуть підтримувати економічну, політичну та військову взаємодію і з Латинською Америкою, що може суперечити інтересам США в регіоні.Отже, жодних ілюзій у Вашингтоні стосовно ролі Москви і загроз від неї немає. Проблеми, які виникають у Києва і Європми з адміністрацією США, коли питання торкається війни з РФ, лежать не у оцінці загроз, а у визначенні цілей і методів боротьби з ними.

У документі аналізуються загрози для безпеки США та американських інтересів у світі. Росія згадується не просто часто, а дуже часто у зв’язці з Китаєм, Північною Кореєю, Іраном.

Щорічний звіт Розвідувальної спільноти США про загрози безпеці: без ілюзій щодо ролі Москви

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового Форуму<img src="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/1764284283_9260_2d00d04173.jpg" alt="1764284283-9260.jpg" srcset="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/thumbnail_1764284283_9260_2d00d04173.jpg 245w,https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/small_1764284283_9260_2d00d04173.jpg 500w,https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/medium_1764284283_9260_2d00d04173.jpg 750w,https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/large_1764284283_9260_2d00d04173.jpg 1000w," sizes="100vw" width="1000px">Мирні переговори за посередництва США щодо завершення війни в Україні, здається, зайшли у глухий кут. Про це вже говорять не лише журналісти та експерти, а й європейські лідери, зокрема президент Фінляндії Александр Стубб.Схильність американських переговірників досягати прогресу через підігрування москві та тиск на Україну стала не лише очевидною за столом переговорів. Ця позиція, з подачі американського і українського лідерів, вийшла вже, фактично, у публічну площину.Цьому сприяли неодноразові заяви президента Трампа про те, що з путіним домовлятися значно простіше, ніж з Україною, що він готовий до миру, і що українській стороні необхідно якомога швидше досягти домовленостей з москвою. Причому, на умовах москви.Для стимулювання Києва до здачі своїх інтересів, у т. ч. безпекових, Вашингтон пов’язує надання гарантій безпеки Україні з виходом ЗСУ з Донбасу. І це не чутки чи неперевірені витоки інформації. Про це нещодавно заявив президент України Володимир Зеленський.Не сприяють довірі до Вашингтона і сигнали про можливе використання Пентагоном на потреби США на Близькому Сході європейських коштів та озброєнь, які мали б піти Україні у рамках програми PURL.На все це накладається й дещо емоційна реакція президента Трампа на успішні зусилля України щодо допомоги державам Близького Сходу у відбитті атак іранських «шахедів». Вона викликана критикою американського глави держави у ЗМІ з огляду на те, що минулого року він упустив можливість краще підготуватися до операції в Ірані, коли Київ пропонував свої антидронові можливості, а Вашингтон їх відкинув.Певну нервозність у позицію Трампа вносять і сигнали з Європи, що війна в Ірані – «не наша війна». У відповідь американський президент вказує, що аналогічно він міг би сказати і про війну в Україні.Військова допомога росії Ірану не змінила позицію Білого Дому. Відповідаючи на запитання журналістів, президент Трамп та міністр війни Гексет прагнули всіляко принизити значення передачі москвою Тегерану розвідінформації та озброєнь, зокрема дронів. Тим не менше, все це використовується для враження американських військ на Близькому Сході.Після останнього раунду переговорів України і США у Флориді 21-22 березня знову заговорили про можливий вихід США з тристоронніх переговорів, якщо Україна не піде на територіальний компроміс по Донбасу. А Україна цього не зробить, про що американську сторону вже неодноразово детально інформували.Все це свідчить, що, якщо не внести необхідних коректив у формат і зміст мирних переговорів, вони, хоч і не будуть офіційно припинені, але на практиці можуть на зійти нанівець, зосередившись на технічних і гуманітарних питаннях. Сьогодні на тлі війни в Ірані для Вашингтона це не так вже й важливо. Однак, з наближенням проміжних виборів до Конгресу США безрезультатність багатомісячних мирних зусиль Трампа в Україні може набути більш серйозного значення.Оптимальним виходом із ситуації було б офіційне залучення європейців до тристоронніх переговорів, як партнерів США і України, з передачею Брюсселю основної відповідальності за цей процес. Це можна було б обґрунтувати зайнятістю Вашингтона на Близькому Сході. Роль США протягом певного часу могла б зводитися до передачі озброєнь Україні, зокрема за європейські кошти. У разі твердої підтримки цієї ідеї президентом Трампом, навряд чи москва зможе від неї категорично відмовитися.

Мирні переговори за посередництва США щодо завершення війни в Україні, здається, зайшли у глухий кут. Про це вже говорять не лише журналісти та експерти, а й європейські лідери, зокрема президент Фінляндії Александр Стубб.

Вихід з «глухого кута» тристоронніх переговорів можливий – через залучення Європи


Іноді лунають думки про те, що ми програємо інформаційну війну. Але чи так це насправді? Любов Цибульська, експертка з гібридних загроз, директорка ГО «Join Ukraine» впевнена: якби ворог переміг у наших головах, ми б уже давно програли на полі бою. росія витрачає мільярди на дискредитацію та хаос в Україні, але російські ІПСО дедалі частіше не спрацьовують. У цьому подкасті ми говоримо про те, де українці навчилися тримати удар, а де удари пропустили; де кремль припустився фатальних помилок у своїх розрахунках та чому нам варто бути насторожі, аби не пропустити «троянського коня» в образі популярних блогерів, співаків чи героїв мультиків.

Ми сильніші, ніж думали. Де помилилися російські пропагандисти? Інтерв'ю з Любов'ю Цибульською у проєкті Open Reality

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуВізитом делегації міністрів закордонних справ ЄС на чолі з Високою представницею ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Каї Каллас до Києва Євросоюз в черговий раз підтвердив непохитну підтримку України. Оскільки візит був приурочений до четвертих роковин трагедії в Бучі, його основним політичним сигналом став наголос на необхідності забезпечення повної відповідальності Росії за скоєні злочини, зокрема через створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України та Міжнародної компенсаційної комісії.На жаль, притягнення РФ до відповідальності не входить до політичного інструментарію Вашингтона. Можливо, власне тому, через неготовність до тиску на винуватця багаторічного кровопролиття, позиція США щодо Росії виявляється слабкою, а результати посередництва – мінімальними.З точки зору міжнародного права рівноцінний підхід до винуватця агресії і її жертви є неприйнятним. Проте, враховуючи прагматизм Вашингтона, його зорієнтованість на фінансову вигоду, а також те, що в жертву приносяться не його інтереси, а в першу чергу інтереси України і Європи, таку позицію адміністрації США раніше, принаймні, можна було зрозуміти.Але війна в Ірані висвітлила ситуацію зовсім з іншої сторони. Росія не просто стала на бік ворога США - Ірану. Вона надає йому військову допомогу - розвіддані та озброєння для враження американських солдат і військової техніки. Завдяки у т.ч. російській допомозі численних руйнувань зазнали американські воєнні бази разом з американськими військовими засобами на Близькому Сході. Останньою чутливою втратою стало знищення літака дальнього радіолокаційного стеження E-3 Sentry (AWACS). 13 американських військовослужбовців загинуло, понад 300 – поранено. З іншої сторони, Україна надає допомогу арабським союзникам США у відбитті дронових атак Тегерану.Здається, за таких умов для Вашингтона все має стати більш чітким і однозначним. Київ – союзник, Москва – ворог. І це розуміння мало б транслюватися і на переговори про припинення війни в Україні. На жаль, такої ясності у поведінці Вашингтона не простежується. Лібералізм щодо Москви продовжується під тим приводом, що її дії не дуже шкодять США. Більше того, на фоні фактичного протиборства на полі бою в Ірані, офіційний Вашингтон люб’язно приймає делегацію депутатів Державної Думи РФ, яка приїхала обговорювати можливості співробітництва.Раніше європейським лідерам у критичні моменти завдяки дипломатичним зусиллям вдавалося зближувати позицію США з інтересами України. Зараз такі можливості в Європи обмежені. Причина - у емоційній реакції Трампа на відсутність ентузіазму з боку європейських союзників розділити з ним військові проблеми, які виникли у ході операції в Ірані, хоча вона й не була з ними погоджена та спланована.Резонансними стали різкі коментарі Трампа про заборону для США використовувати європейські військові бази для нападу на Іран, як і пропозиції європейцям самим вирішувати проблему відкриття Ормузької протоки, оскільки це для них більш важливе, ніж для Вашингтона. Увагу привернули і заяви Рубіо про можливість перегляду Сполученими Штатами умов участі в НАТО. Не пройшли непоміченими і його погрози, у разі відсутності змін у позиції України, вийти з мирних переговорів.Низка європейських столиць висловила згоду на участь у міжнародних зусиллях із забезпечення свободи судноплавства в Ормузькій протоці після припинення бойових дій. Проте, це не зовсім влаштувало Білий дім і не стало фактором примирення.На такому емоційному фоні очікувати ближчим часом конструктивного проведення тристоронніх переговорів не доводиться. Ненависть до європейських союзників, до яких Білий дім, здається, зараховує й Україну, наразі переважає його ненависть до прямого ворога, яким зараз стала Росія.

Візитом делегації міністрів закордонних справ ЄС на чолі з Високою представницею ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Каї Каллас до Києва Євросоюз в черговий раз підтвердив непохитну підтримку України. Оскільки візит був приурочений до четвертих роковин трагедії в Бучі, його основним політичним сигналом став наголос на необхідності забезпечення повної відповідальності Росії за скоєні злочини, зокрема через створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України та Міжнародної компенсаційної комісії.

Тристоронні переговори стали заручником проблем США в Ірані

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуОстаннім часом Китай активізувався на іранському напрямі. Під час візиту Міністра закордонних справ Пакистану Ісхака Дару до Пекіна було оприлюднено 5-пунктний мирний план. Це стало логічним продовженням перших спроб Ісламабаду виступити у ролі посередника між США та Іраном. Жодних сумнівів у тому, що ці дії були попередньо скоординовані з Пекіном, немає.У документі - правильні сигнали, з посиланням на міжнародне право: припинення воєнних дій, початок мирних переговорів з повагою до суверенітету, територіальної цілісності і незалежності Ірану та держав Перської затоки, припинення атак на цивільні цілі у відповідності з Міжнародним гуманітарним правом, безпека судноплавства (з акцентом на цивільні і комерційні судна), довготривалий мир на основі принципів Статуту ООН.Нічого екстравагантного, якби це не стосувалося заохочення геополітичного конкурента Китаю – США – до припинення бойових дій. Дій, які розглядалися Президентом США Дональдом Трампом у контексті збільшення впливу Вашингтона на Перську затоку, зміни керівництва Ірану на більш сприятливе для США, з отриманням контролю над іранською нафтою.Чи шкодить цей конфлікт економічним інтересам Китаю так само, як інтересам інших країн Європи і Азії ? Ні. Завдяки особливим відносинам з Тегераном, близькосхідна нафта для Китаю не блокується. Правда, економічні проблеми Європи, які виникають у зв’язку із зростанням цін на нафту і газ, можуть мати опосередкований вплив на Китай. Адже це може скоротити один з найбільших ринків для його товарів. Але чи можна вважати це основною причиною його активності ?Схоже на те, що раптове зростання любові Пекіна до міжнародного права пов’язане з іншим – з його геополітичними інтересами. Здається, у Піднебесній відчули, що скоро по річці може «проплити труп ворога», а радше конкурента. Звичайно, «труп» - у геополітичному сенсі, і не зовсім мертвий, але очевидно ослаблений.Звернення Трампа до нації 1 квітня стало дещо запізнілою спробою системно обґрунтувати свої дії в Ірані. Однак, сьогодні, на тлі непопулярності іранської війни, зростання цін на бензозаправках, падіння фондового ринку і рейтингу Трампа, від нього в першу чергу очікувалися чіткі сигнали про завершення операції.Але цього у виступі американського Президента не було. А запевнення про те, що бойові дії «дуже швидко» будуть завершені, звичайно, з повною перемогою США, що проблеми з відкриттям Ормузької протоки або самі вирішаться, або нехай з ними мають справи інші, дещо контрастують з реальними діями Пентагона, які спрямовані на підготовку до наземної операції.Це свідчить про те, що в найближчому майбутньому ми можемо стикнутися з такими сценаріями:• ескалація дій з обох сторін, затягування війни, загострення енергетичних проблем для Європи і світу;• вихід США з Ірану, з перекиданням вирішення проблем безпеки в регіоні і відкриття Ормузької протоки на європейських та азійських союзників.Теоретично існує ще один варіант - якщо в Ірані знайдуться впливові особи, які зможуть взяти контроль над КВІР і армію і будуть готовими до реальних мирних переговорів на умовах, прийнятних для США. Але, враховуючи неготовність Вашингтона оприлюднити імена своїх іранських візаві з мотивів безпеки, цей найприйнятніший для цивілізованого світу варіант не є найбільш імовірним. І навряд чи він завершиться отриманням контролю над іранською нафтою. Адже, умови миру, через посередників чи напряму, будуть формулюватися у т. ч. з врахуванням думки Пекіна.У всіх випадках виграти може Китай, перш за все - геополітично. А Вашингтон, під тиском американського суспільства та в очікуванні виборів, ближчим часом буде змушений зосередитися на Західній півкулі.При цьому США можуть вийти з війни:• із зіпсутими відносинами з європейськими союзниками. По-перше, через емоційну реакцію Трампа на їх небажання підтримати непогоджені з ними удари по Ірану. По-друге, через скидання Вашингтоном вирішення пов’язаних з цим проблем на Європу. По-третє, через погрози Білого дому вийти з НАТО чи змінити умови у часті США в Альянсі;• із підірваною довірою країн Перської затоки до здатності США їх захистити;• із зменшенням свого впливу і, не виключено, присутності на Близькому Сході;• із зменшенням впливу в НАТО, яке перестане виконувати роль одного з основних геополітичних інструментів США у Східній півкулі.

Миротворчість Пекіну в Ірані - через призму посилення геополітичної ролі Китаю   

Аналітичний матеріал опублікований на сайті <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://interfax.com.ua/news/blog/1155468.html">інформагентства «Інтерфакс-Україна»</a>Зростання реального ВВП України згідно оцінки Держстату в 2025 році становило 1,8%. Спостерігається стале й помітне згасання темпів зростання – 5,5% в 2023 році, 3,2% в 2024 році, 1,8% в 2025 році. В поточний рік українська економіка увійшла з реальним ВВП, який становив 79% від ВВП останнього довоєнного року.Справедливості заради слід зазначити, що й до війни економіка України перебувала в вельми посередньому стані - економіка за 1995-2021 роки провела половину часу в рецесії, ВВП на душу населення в 2020 році був нижчим, ніж в докризовому 2007 році, протягом 2010-2020 років зростання становило в середньому лише 0,5% на рік, що є найнижчим показником в Європі.Аналізуючи 2025 рік в розрізі структури зростання економіки, зверну увагу на основні драйвери: на 10,9% зросло нагромадження основного капіталу (простіше кажучи – інвестиції), на 7,5% підвищилось приватне споживання, на 5,7% збільшились витрати сектору держуправління. Отже, збільшення сукупного споживання на 13,2% (7,5%+5,7%) дало найбільший внесок в зростання ВВП.Підвищення споживчих витрат населення було обумовлено двома факторами - зростанням зарплат (дало більше коштів на поточне споживання), яке є наслідком дефіциту на ринку праці, а не підвищення ефективності та продуктивності праці, а також стриманими інвестиціями населення, що є раціональною стратегією в умовах поточних ризиків й невизначеності.Велику питому вага в інвестиціях займають інвестиції в оборонний сектор, включно з військовою допомогою держав-партнерів, яка надається в фізичній формі (техніка, обладнання, тощо) й формально враховується в зростанні ВВП.Якість такого зростання складно назвати високою з наступних причин:• якщо вірними є оцінки, що приблизно 50% "споживчого кошику" це імпортні товари, то збільшення споживання дає й певний опосередкований від’ємний ефект в зростання ВВП. Бо "чистий експорт", тобто експорт мінус імпорт, є однією з складових ВВП (все дещо складніше, бо імпортні складові та напівфабрикати стають в Україні продукцією, але суто споживчий імпорт однозначно дає від’ємний внесок в ВВП);• наслідком зростання споживання через збільшення зарплат є додаткове підвищення інфляції (до речі, минулорічну інфляцію можна оцінювати по різному: з одного боку - 8% грудень минулого року до грудня позаминулого року, що є медійно привабливим й саме до цієї цифри була привернута увага в інформаційному просторі, з іншого боку – 12,7% за січень–грудень 2025 року до січня–грудня 2024 року);• дефіцит зовнішньоторговельного балансу, зважаючи на вплив війни на Близькому Сході на ціни пального та мінеральних добрив ймовірніше за все збільшиться, це тиснутиме на гривню, зниження курсу якої сприятиме прискоренню інфляції через подорожчання імпорту. Реагуючи на це домогосподарства з часом знижатимуть споживання, що підгальмує темп зростання ВВП;• джерелом збільшення витрат сектору держуправління й зростання зарплат в держсекторі та соціальних виплат є міжнародна фінансова допомога. В стабільності надходження якої сумніватися не хочеться, але приходиться через "вето Орбана" та невизначеність щодо співпраці з МВФ;• якщо порівняти капітальні інвестиції минулого року (669 млрд. грн.) з останнім довоєнним (529 млрд. грн.), зростання становить 26,4%. На тлі зниження курсу гривні за цей час на 52% таке зростання складно вважати серйозним досягненням навіть на тлі впливу війни. Красномовний факт – питома вага іноземних інвестицій в структурі капітальних інвестицій в 2025 році становила 0,1%.Хронічна проблема – зовнішня торгівля. "Чистий експорт" дав від’ємний внесок в зростання ВВП – експорт товарів та послуг скоротився на 12,8%, імпорт зріс на 8,3%. Причини об’єктивні. Припинення дії "торговельного безвізу" з ЄС, складна та дорога логістика, руйнування українських підприємств та складності з електроенергією внаслідок російських обстрілів зменшили експорт. Потреба в купівлі продукції ВПК після відмови США від надання військової допомоги, іншої машинобудівної продукції, а також автомобільного пального, газу, електроенергії (теж внаслідок російських атак на енергоінфраструктуру), потреба в споживчому імпорті через втрату та руйнування цивільних підприємств збільшили імпорт. Продовження бойових дій та зовнішні політичні фактори вказують на збереження цих проблем, скоріше навіть на їх загострення.Ще один негативний фактор - компанії, які випускають товари споживчого попиту, стикаються з дефіцитом персоналу, це може призвести до зменшення внутрішнього виробництва, наслідком чого будуть гальмування ВВП й додаткове зростання інфляції, особливо на тлі періодичних "проявів щедрості" з боку уряду.Щодо перспектив зростання економіки України: якщо припустити призупинення війни, моя оцінка темпів зростання ВВП на горизонті п'яти років ближча до консервативної — приблизно 1–1,5% на рік (важлива ремарка - йдеться про середні темпи зростання на тривалому інтервалі. В окремому році динаміка може виходити за ці межі). Схиляюся до цього діапазону в силу двох причин.По-перше, стійко вищі темпи зростання українська економіка демонструвала лише в "нульові" роки — до світової фінансової кризи. Тоді склалася унікальна комбінація сприятливих факторів. В першу чергу - напрочуд вдала зовнішня кон’юнктуру по продукції ГМК та хімічної промисловості, які формували основу експорту, та масований приплив іноземного капіталу. Повторення цього в найближчі роки чекати наївно. Через потрясіння в міжнародній політиці варто очікувати на негативний вплив на українську економіку – позитивний ефект від можливого зростання цін на продовольство, помітним експортером якого є Україна, поглинеться, або навіть перевищиться, негативним ефектом від зниження цін на продукцію ГМК, зростання цін на енергоносії та мінеральні добрива.По-друге, незважаючи на всі шоки XXI століття, за останні 25 років потенціал ВВП України помітно зріс. А базова теорія економічного зростання, наприклад, стара добра модель Солоу (економічне зростання формується виробничим капіталом, трудовими ресурсами та технологіями), підказує - в міру накопичення фізичного капіталу зростання економіки частіше сповільнюється, ніж прискорюється. Бо фізичний капітал (верстати, обладнання, транспортні засоби, офісні будівлі, тощо) зношується з часом й потребує заміни, для відновлення потрібні гроші, яких у України немає й не очікується. А головне, сам по собі фізичний капітал дає віддачу, яка знижується - збільшення одного з факторів виробництва (робочої сили чи капіталу) понад певні значення забезпечує приріст на все меншу величину. Якщо зафіксувати кількість праці - кількість працюючих не безмежна й має сталу тенденцію до зменшення не лише в Україні, а й загалом в світі - то кожен наступний встановлений верстат створюватиме все менше додаткової продукції. У випадку з Україною ситуація ускладняється тим, що навіть при зупиненні війни помітних інвестицій та масового повернення робочої сили не буде, бо інвестори та українські мігранти добре розуміють ризики можливого відновлення бойових дій.Отже, складно розраховувати на стійке зростання в довгостроковій перспективі без хоча би покращень в зовнішньоекономічних торговельних умовах, на що розраховувати також важко.В чому ж може полягати реалістичний шлях виходу на стале та якісне економічне зростання? Відповідь дає основний висновок загаданої моделі Солоу - створити постійне економічне зростання на основі накопичення фізичного капіталу неможливо. Як би до цього не закликали в Україні, звертаючи увагу лише на дві проблеми – інвестиції та трудові ресурси. Стале, якісне, самодостатнє економічне зростання має будуватися на чомусь іншому. Цим "чимось іншим" є технології, виробничі та управлінські інновації, демонополізація економіки, розвиток якісних інститутів й особливо підвищення якості та продуктивності праці.

Зростання реального ВВП України згідно оцінки Держстату в 2025 році становило 1,8%. Спостерігається стале й помітне згасання темпів зростання – 5,5% в 2023 році, 3,2% в 2024 році, 1,8% в 2025 році. В поточний рік українська економіка увійшла з реальним ВВП, який становив 79% від ВВП останнього довоєнного року.

В'ячеслав БУТКО

Про якість та перспективи економічного зростання України

Аналітичний матеріал опублікований на сайті <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://espreso.tv/poglyad-nafta-tse-teatr-tiney-spravzhnya-problema-svitu-v-inshomu">телеканалу Еспресо</a>З кожним днем війни в Перській затоці стає очевиднішим, що дефіцит нафти – лише вершина айсберга майбутніх економічних проблем.І справа не тільки в інфляції та відмові від зниження ключових ставок основних світових ЦБ. За часів "нафтових" шоків 1970-х років. та "танкерної війни" 1980-х років країни Перської затоки експортували майже одну нафту (й ще, як і сьогодні, деякі смаколики – фініки, креветки, фісташки). З того часу світ, особливо західна його частина та Китай, доклав величезних зусиль, щоб знизити залежність від них по нафті, й досяг серйозного успіху — нафту видавили з централізованого електро- й теплопостачання, знайшли альтернативні джерела видобутку, включаючи Росію, Казахстан, власний видобуток в Китаї, Північному морі, сланцеву революцію в США, створили величезні стратегічні та комерційні нафтові запаси, перевели транспорт на електроенергію та газ.Але водночас світ з задоволенням "сів" на нову голку, дозволивши країнам затоки стати ключовим експортером нової "крові" економіки:етиленгліколю (частка країн Перської затоки у світовому експорті у 2024-2025 рр. – 60%) – використовується як основа для антифризів, гальмівних рідин, теплоносіїв у системах опалення та кондиціювання, а також у виробництві PET-пластику;гелію (56%) — використовується у зварюванні, виробництві напівпровідників, аерокосмічній техніці;сірки (54%) – використовується для виробництва сірчаної кислоти, що необхідна для створення мінеральних добрив (суперфосфатів), вибухових речовин, барвників, синтетичних волокон, гуми (вулканізація), очищенні нафтопродуктів;метанолу (56%) - сировина для виробництва формальдегіду, смол, пластмас, синтетичних волокон;карбаміду (28%), аміаку (15%) – ключові добрива для сільського господарства.Не говорячи вже про нафтопродукти та зріджений природний газ (ЗПГ). Чого варті лише критична залежність від постачань із Затоки зріджених вуглеводневих газів (ЗВГ) на кшталт популярного пропан-бутану – без чого в Індії домогосподарствам та громадському харчуванню нема на чому готувати їжу, а в Китаї, де ЗПГ багато в чому потрібен для дегідрування пропану, є реальна загроза різкого подорожчання виробництва пластмас та електроніки, які споживає весь світ.Тому судити про поточну кризу суто щодо нафти та ЗПГ – "спотворена оптика". Нафтовий ринок якраз до нього був добре готовий.Справжня пастка над ринком "нішевих" промислових товарів, де комерційних запасів було накопичено лише на кілька тижнів споживання. Якщо перекриття Ормузької протоки затягнеться до травня, світ чекає на глобальний промисловий параліч. Й проблема зростання цін на АЗС відійде глибоко на другий план.Класична помилка – зациклюватись на видимому. Реальна проблема там, де ніхто не тримає "подушку безпеки". Нафта — це "театр тіней" в порівнянні з ланцюжками постачання хімічної сировини та газів, де запаси рахуються тижнями, а не місяцями…Щодо додаткових доходів РФ від зростання цін внаслідок кризи в Перській затоці. По природному газу їх можна оцінити в цьому році в 2-3 млрд. дол. за помірного з точки зору часу сценарію вирішення кризи й в 5-7 млрд. дол. в разі тривалого в часі вирішення. Стосовно мінеральних добрив – 3-5 млрд. дол. й 6-8 млрд. дол., відповідно.&nbsp;Найбільш реалістичним вбачається такий сценарій - по газу додатковий доход РФ 2–3 млрд. дол., по мінеральним добривам - 3–4 млрд. дол. Разом близько 5–7 млрд. дол. додаткового експортного виторгу за цей рік. Нижче за цей діапазон цифра піде, якщо деескалація буде швидкою та ціновий сплеск піде на спад за кілька тижнів після деескалації; РФ не зможе підняти експорт добрив через квоти, проблеми з пропускною спроможністю портів; по газу основне зростання цін залишиться на спотовому ринку, а російські ціни по середньостроковим контрактам &nbsp;підтягнуться лише частково.

Нафта — це "театр тіней". Справжня проблема світу — в іншому

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуВійна в Ірані стала випробуванням для багатьох країн - і не лише на Близькому Сході. Вона стала іспитом і для Президента США Дональда Трампа - іспитом на баланс між безрозсудністю та прагматизмом. У ніч на 8 квітня він, схоже, пройшов його позитивно.Під тиском «дуже поважних людей» він прийняв пропозицію Ісламабаду щодо двотижневого перемир’я, щоб дати шанс дипломатії. Водночас пропозиції Ірану щодо 10-пунктного мирного плану він назвав «прийнятною основою для переговорів».Це зняло ризик суттєвого загострення на Близькому Сході - ескалації, яка могла б призвести до масштабних руйнувань нафтово-газової та водної інфраструктури в регіоні з неминучими наслідками для світової економіки.Втім, сама реальність не змінилася. Сторони залишаються далекими від узгодження ключових параметрів майбутньої угоди. «Дуже поважним людям» (і не лише посередникам) ще доведеться докласти значних зусиль, щоб знизити напруження.Хоча про зміну правлячого теократичного режиму в Ірані наразі не йдеться, війна вже змінила баланс сил на Близькому Сході. Військова машина Ірану зазнала відчутних втрат і навряд чи в найближчі десятиліття становитиме системну загрозу для регіону. Водночас іранська еліта може вийти з цієї війни не лише ослабленою, а й внутрішньо налаштованою на реванш.Арабські країни також потребуватимуть часу для відновлення своїх нафтово-газових експортних можливостей. Контроль Ірану над Ормузькою протокою, зокрема фінансовий, може частково зберегтися. Тому швидкого повернення до довоєнних цін на енергоносії після підписання мирної угоди очікувати не варто.Для України події на Близькому Сході створили додаткові виклики. Передусім - через зростання цін на енергоносії, що збільшує доходи російського бюджету, а також через дефіцит озброєнь. Зокрема, це стосується ракет до систем Patriot, які раніше постачалися США за європейські кошти.Крім того, ситуація загострила відносини Києва з Вашингтоном. США сконцентрувалися на близькосхідному напрямку і виявилися менш готовими вести паралельний переговорний процес щодо України. Тим більше, що Росія, яку Білий дім раніше частково розглядав як потенційного партнера в посередництві, фактично стала на бік Ірану і почала надавати йому військову підтримку.Водночас війна в Ірані відкрила для України нове вікно можливостей. Вона вивела Україну на глобальний безпековий ринок як державу з унікальним досвідом сучасної війни - як військовим, так і технологічним. Особливо це стосується протидії безпілотникам, у тому числі іранського типу, що в умовах агресивної політики Тегерана стало критично важливим для країн регіону.Турне Президента України Володимира Зеленського країнами Перської затоки дозволило закріпити і розвинути нову роль України як глобального провайдера безпеки. Підписання рамкових угод із Саудівською Аравією та Катаром, меморандуму з Об’єднаними Арабськими Еміратами у сфері оборони, а також домовленості про обмін військовим досвідом з Йорданією та Сирією свідчать про потенційний вихід України на якісно новий рівень відносин із цими державами.Україна отримує шанс стати одним із ключових постачальників безпекових рішень і водночас залучити фінансові ресурси одного з найважливіших регіонів світової економіки.

Війна в Ірані стала випробуванням для багатьох країн - і не лише на Близькому Сході. Вона стала іспитом і для Президента США Дональда Трампа - іспитом на баланс між безрозсудністю та прагматизмом. У ніч на 8 квітня він, схоже, пройшов його позитивно.