Публікації

<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/Air_War_July_2023_9229b8ab6b.pdf">Переглянути документ у форматі </a><a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/Air_War_July_2023_9229b8ab6b.pdf" download="Air War July 2023.pdf">.pdf</a>

Повітряні загрози для України. Воєнно-стратегічний огляд

Як передбачали аналітики Київського безпекового форуму, перспективи проведення саміту Дональда Трампа і Владіміра Путіна в Будапешті залишаються невизначеними.За повідомленнями медіа, після телефонної розмови між Марко Рубіо і Сєргєєм Лавровим американська адміністрація вирішила поставити підготовку зустрічей із російською стороною на паузу. Виглядає, що у Білому домі вигадали ще один механізм тиску на Москву — відкладення публічно анонсованих контактів.Джерела зазначають, що переговори з Кремлем лише підтвердили незмінність підходів і глибоку розбіжність у позиціях сторін. Нового «Анкориджу» — дипломатичного провалу, який завдав серйозного удару по репутації Трампа — він собі дозволити не може. А негативний резонанс від будапештського вояжу американського й російського президентів може перевершити навіть тодішню кризу на Алясці.Різкий позиційний кульбіт Трампа — раптовий перехід від ракетного тиску на РФ до діалогу з Путіним — викликав критичну реакцію в ЄС. Її підсилив і вибір місця для можливої зустрічі — Будапешта.Вибір угорської столиці як платформи для «мирних ініціатив» виглядає символічно суперечливим: саме угода, підписана в цьому місті, — Будапештський меморандум — була грубо порушена Росією.Присутність Путіна, на якого видано ордер Міжнародного кримінального суду, в одній з європейських столиць теж може сприйматися як скандал. Але цим чутливість ситуації не вичерпується. Адже у ролі партнера з урегулювання війни Трамп розглядає Віктора Орбана — відкритого симпатика Москви й системного опонента Брюсселя у питаннях російської агресії та європейської безпеки. Такий вибір виглядає не лише недружнім, а й принизливим для європейських союзників.Попри це, публічна реакція Брюсселя на останні «миротворчі» ініціативи Вашингтона залишається стриманою — з акцентом на сумнівах щодо ефективності нової зустрічі Трампа з Путіним, а не на її формально-правових аспектах.Після завершення засідання міністрів закордонних справ ЄС у Люксембурзі 20 жовтня голова європейської дипломатії Кая Каллас заявила: усі підтримують зусилля Трампа щодо припинення війни. Водночас, підкреслила вона, Путін розпочне серйозні переговори лише тоді, коли вважатиме, що програє.Ініціатива Трампа не внесла суттєвих змін у хід дискусії міністрів із «українського досьє». Серед ключових тем залишаються енергетична безпека України, 19-й пакет санкцій, «тіньовий флот» РФ і репараційний кредит.Ці питання безумовно важливі, і їхнє обговорення було необхідним, адже рішення мають бути ухвалені вже на саміті ЄС 23 жовтня. Однак залишати без чіткої політичної реакції односторонні дії Трампа щодо Москви — неприпустимо.ЄС не може просто «проковтнути» Будапешт, пасивно погодившись на будь-яку зустріч між Трампом і Путіним, спонтанно організовану під враженням від телефонної розмови з російським диктатором. Європа не може ігнорувати необґрунтовану, одноосібну зміну Вашингтоном позиції щодо Росії — не лише тому, що відсутність координації суперечить принципам партнерства, а й тому, що така поведінка може створити ризики для європейської безпеки.Необхідний єдиний, планомірний і системний підхід Заходу до врегулювання російської війни — заснований на міжнародному праві, солідарності й урахуванні інтересів України та Європи. Більше того, до цих зусиль варто залучити Китай, який сьогодні є головним економічним спонсором Москви. Без цього зупинити агресора, апетити якого зростають разом із безкарністю, буде неможливо.Бачення Трампа, що Путін може «виносити» зі своєї агресивної війни ті території й ресурси, які «завоював», не може вважатися прийнятною стратегією. Те саме стосується і неодноразово задекларованої президентом США готовності відновити економічну співпрацю з Росією одразу після припинення бойових дій — без урахування інших аспектів агресії. Така «винагорода» агресору не лише не зупинить війну, а може її суттєво розширити.

Як передбачали аналітики Київського безпекового форуму, перспективи проведення саміту Дональда Трампа і Владіміра Путіна в Будапешті залишаються невизначеними. 

Мирні ініціативи Трампа — дипломатія чи ризик для європейської безпеки?

Термінове відрядження російського спецпосланця Кирила Дмітрієва до США показало, що останні дії Вашингтона проти Москви були сприйняті у Кремлі серйозно. Вперше з початку другої каденції Президента США Дональда Трампа перспективи розриву його «теплих» відносин з Путіним набули реальних обрисів. А з цим – і можливості завершення війни з «пряниками» США, а не з «батогами» колективного Заходу.Старі мантри Путіна, які привіз Дмітрієв до США, навіть у новій словесній обгортці не можуть обдурити нікого з професіоналів Держдепу США. &nbsp;Пустопорожні декларації про мир за умов українського нейтралітету, «гарантій безпеки» з боку агресора і вирішення питання українських територій з «російським» населенням є нічим іншим, як перефразованими вимогами капітуляції України. Якщо «вухо» Трампа не повернеться знову до лобіста Путіна Стіва Віткоффа, що зараз малоймовірно, не поведеться на них і американський Президент. &nbsp;Політична «гойдалка» під назвою «Трамп-миротворець» після зіткнення з імперськими амбіціями Путіна знову зробила рух у бік України — і цього разу він реальний, а не блеф.Санкції проти російських нафтових гігантів "Роснефти" та "Лукойла" можуть серйозно вплинути на ослаблену війною економіку Росії. Особливо, якщо їх серйозно сприймуть партнери з Індії та Китаю — і перші ознаки цього вже з’являються. Президент Трамп та ЗМІ повідомляють про наміри Індії поступово відмовлятися від російської нафти. Подібні рухи помітні і з боку деяких великих китайських компаній.Важливо, що санкційні зусилля Президента Трампа підтримуються новими обмеженнями ЄС. 19-й пакет санкції, затверджений Європейською Радою 23 жовтня , ще більше обмежує можливості Кремля забезпечувати свої енергетичні прибутки. Цьому сприятиме як поступова заборона імпорту російських енергоносіїв до ЄС, так і санкції проти додаткових 117 суден російського «тіньового флоту» та низки банків і компаній з Росії, Білорусі, Центральної Азії і Китаю, задіяних в тіньових схемах. Більше того, лідери ЄС чітко заявили, що на цьому зупинятися не збираються. &nbsp; &nbsp;Позитивним є й те, що Трамп визначив призупинення вогню по лінії зіткнення як точку відліку для мирних переговорів. Це гірше за повернення України на кордони 1991 року «і далі», на що він не так давно натякав. &nbsp;Але це – реальна і обґрунтована короткострокова перспектива, а не блеф. Те, що позиція Трампа була негайно активно підтримана європейськими лідерами і Україною суттєво посилює можливості для її втілення.Прикро, що при цьому Президент США «обнулив» свої попередні інструменти тиску на Росію, які створювали позитивний цикл руху «гойдалки» : намір продавати Україні Томагавки та дозвіл на використання західної далекобійної зброї по території РФ. Правда, висунуті обґрунтування мали досить двозначний характер. Ані 6 місяців на навчання українських військових для самостійного запуску Томагавків, ні декларування непричетності США до рішень щодо запусків європейських ракет трактувати як непереборні перешкоди не варто.Вашингтон водночас надіслав чіткий сигнал, що при першій же можливості, за умови готовності Кремля до припинення війни, «гойдалка» може знову повернутися в сторону Москви. Сподіваємося – ненадовго, лише для заохочення конструктивності РФ.Путіну слід зрозуміти — жодні його дії із заморозки положення політичної &nbsp;«гойдалки» в крайній московській позиції не дадуть бажаного ефекту. Проти цього працюють світова політика, безпека, російська економіка і, врешті решт, гравітація.

Вперше з початку другої каденції Президента США Дональда Трампа перспективи розриву його «теплих» відносин з Путіним набули реальних обрисів. А з цим – і можливості завершення війни з «пряниками» США, а не з «батогами» колективного Заходу.

Кремль серйозно сприйняв дії США: новий цикл політичної «гойдалки» Трампа

Падіння рейтингів правлячої в Угорщині партії «Фідес» може призвести не лише до перемоги під час весняних парламентських виборів опозиційної «Тиси». Угорський Прем’єр Віктор Орбан у такому разі ризикує опинитися перед судом за свої багаторічні зловживання, зокрема через «особливі» зв’язки з російським диктатором Путіним. Угорські виборці можуть не оцінити спроби Орбана зберегти прибутки від дешевих російських енергоносіїв ціною майбутнього країни в Європі, а також угорської та європейської безпеки.Всередині країни можливості Орбана щодо консолідації свого електорату майже вичерпані, тож він наполегливо шукає підтримку ззовні. &nbsp;Донедавна найбільшою надією і найсильнішим іноземним «козирем» угорського Прем’єра був Президент США Дональд Трамп. Однак спроби Вашингтона легітимізувати проросійську політику Орбана, надаючи йому роль основного європейського «миротворця» через проведення «мирних переговорів» із Путіним у Будапешті, зазнали краху.Перспектива зустрічі Трампа з Путіним у Будапешті нині виглядає ілюзорною. Натомість негативні наслідки неконструктивної поведінки Путіна стали більш ніж очевидними. Запроваджені Вашингтоном санкції проти російських нафтогігантів «Роснєфть» і «Лукойл» підривають російсько-центристську енергетичну модель Орбана.Тепер він зараз замість пожинання геополітичних дивідендів змушений випрошувати у Вашингтона поблажки на закупівлю російської нафти, бодай тимчасові, і шукати шляхи обходу американських санкцій. &nbsp;Після провалу американського треку адміністрація Орбана зосередилася на потенційних європейських партнерах – Прем’єр-міністрі Словаччини Роберті Фіцо та можливому голові нового чеського уряду Андреї Бабиші.Будапешт уже намагається лякати Брюссель і Київ створенням антиукраїнської, фактично антиєвропейської та проросійської коаліції в межах ЄС. Вона мала б опонувати спробам Євросоюзу щодо посилення фінансової і військової підтримки України. Насамперед це стосуватиметься голосування за репараційний кредит, запланованого на грудневе засідання Європейської Ради.Чи зможе Будапешт реалізувати спробу створення опозиційного блоку в ЄС — питання відкрите.Прагнення Словаччини зберігати східний напрямок імпорту енергоносіїв раніше не заважали її голосуванням за питання, пов’язані з допомогою Україні і її членством в ЄС. Головне – домовитися, з врахуванням специфічних економічних інтересів Братислави. &nbsp;Неочевидно й те, що новопризначений Прем’єр Чехії Андрей Бабиш захоче починати роботу в Європейській Раді з ролі, яку чеський міністр закордонних справ назвав “маріонеткою Орбана”. Орбана, який має всі шанси невдовзі надовго залишити легітимну європейську політику.Позитивні очікування мали б значно більший шанс на успіх у разі чіткої реакції європейського мейнстріму на підривну діяльність правих екстремістів. І для прагматичного Фіцо, і для мільярдера Бабиша фінансові аргументи Єврокомісії могли б бути значно вагомішими, ніж прохання ймовірного політичного лузера Орбана.Коли створювався ЄС, можливість існування антиєвропейських сил усередині Союзу просто не передбачалася. Найсерйознішим порушенням вважався відхід від європейських демократичних цінностей — свободи слова та верховенства права.Час, напевно, оновити це бачення, визнавши колаборацію зі спільним ворогом загрозою для самого ЄС. Бо безпека – одна з головних європейських цінностей. Без неї всі інші не матимуть шансів на життя.

Падіння рейтингів правлячої в Угорщині партії «Фідес» може призвести не лише до перемоги під час весняних парламентських виборів опозиційної «Тиси». Угорський Прем’єр Віктор Орбан у такому разі ризикує опинитися перед судом за свої багаторічні зловживання, зокрема через «особливі» зв’язки з російським диктатором Путіним. 

Колаборація з ворогом усередині ЄС: «орбанізм» як виклик безпеці Євросоюзу

Президент США Дональд Трамп оцінив свою зустріч з лідером Китаю Сі Цзіньпіном 30 жовтня на «12» з «10». Однак це не стосується її зовнішньополітичної частини, зокрема питання завершення війни в Україні. &nbsp;Трамп насамперед вирішив свої нагальні економічні проблеми — розблокував імпорт Китаєм американської сої та експорт до США китайських рідкоземів. Натомість Китай отримав часткову тарифну знижку до 47%. Ця цифра не виглядає, як велике досягнення, але це краще, ніж попередні 57%. Зрозуміло, що така торговельна угода не вирішує всіх проблемних питань між сторонами і є тимчасовою. Але вона дозволяє уникнути некерованої кризи у двосторонніх відносинах, яка могла б негативно позначитися і на американській, і на світовій економічній стабільності. &nbsp;Платою за відтермінування економічної халепи для Трампа стало питання України. За словами Президента США, вони з Сі його довго обговорювали і вирішили «працювати разом, щоб подивитися, чи зможуть щось зробити». При цьому ані проблема велетенського імпорту Китаєм російських енергоносіїв, що живить воєнний бюджет РФ, ані питання експорту до Росії китайських товарів подвійного призначення, які використовуються для виробництва російської зброї, не піднімалися. Пояснюючи відсутність конкретних результатів Трамп повернувся до своєї старої «мантри» — мовляв, якщо сторони хочуть іще повоювати, як би це жахливо не звучало , їм треба дати таку можливість.Отже «історична» зустріч Трампа з СІ для миру в Україні не дала нічого. Тарифи, на які так покладався Трамп і які &nbsp;стали головною темою переговорів, виявилися непридатними для вирішення проблеми війни.Втім, це зовсім не означає, що на цьому інструменти Вашингтона вичерпуються. Перші позитивні результати перших санкцій Трампа проти РФ з моменту його повторної інавгурації свідчать: не все втрачено.Якщо Вашингтон продовжить нарощувати санкційний тиск на Москву та водночас контролюватиме виконання власних обмежувальних заходів, він отримає не лише важіль впливу на російського диктатора Путіна, а й додатковий аргумент для подальших дискусій з Пекіном.Тримати під контролем геополітичні й геоекономічні апетити Піднебесної Трампу необхідно не менше, ніж отримати Нобелівську премію миру. І не лише для того, щоб закарбувати свою роль в американській історії, а й задля простого виживання у президентському кріслі протягом всієї другої каденції, яка, очевидно, стане останньою.<o:p></o:p>

Китай отримав часткову тарифну знижку до 47%. Ця цифра не виглядає, як велике досягнення, але це краще, ніж попередні 57%. Зрозуміло, що така торговельна угода не вирішує всіх проблемних питань між сторонами і є тимчасовою. 

«Історична» зустріч Трампа і Сі: припинення тарифної війни виявилося важливішим за кінець реальної

Паралельно з ритуальними заявами про «добрі стосунки» з російським диктатором, Президент США Дональд Трамп робить усе можливе, щоб максимально скоротити традиційні сфери впливу Росії, зокрема на Кавказі і в Центральній Азії.6 листопада у Вашингтоні відбулася зустріч Президента США з лідерами країн Центральної Азії - Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану і Узбекистану. Її результати виходять далеко за межі традиційних дипломрідкоземельніктів у форматі С5+1.Вашингтон використав цей саміт для просування своєї стратегії розширення впливу у цьому багатому на ресурси регіоні, де раніше домінувала Росія, а останнім часом активізувався Китай. У центрі уваги - уран, мідь, золото, рідкоземельні метали, на які багата Центральна Азія. Трамп прагне не лише диверсифікувати постачання критично важливих мінералів, від яких США нині залежать від Пекіну та частково Москви, а й політично послабити своїх «друзів» з антизахідної «осі зла».Інтерес до зближення між Вашингтоном і країнами Центральної Азії &nbsp;має взаємний характер. Окрім домовленостей щодо співпраціу сфері критичних мінералах, під час зустрічі були підписані угоди про продаж 37 літаків Boeing авіакомпаніям Казахстану, Таджикистану і Узбекистану. Ташкент оголосив про плани інвестувати у американську авіацію, сільське господарство та IT майже 35 млрд доларів протягом трьох років і понад 100 млрд – за десять. Казахстан, своєю чергою, заявив про намір приєднатися до Авраамських угод про нормалізацію відносин з Ізраїлем - на підтримку зусиль США на Близькому Сході. &nbsp;Центральна Азія – не єдиний регіон, з якого США прагнуть витіснити Москву.8 серпня у Вашингтоні, за посередництва Трампа, Президент Азербайджану Ільхам Алієв і Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписали декларацію про мирні відносини. Документ передбачає створення транспортного коридору між основною територією Азербайджану та його анклавом Нахічевань через територію Вірменії. Він отримав назву «Маршрут Трампа». Виключні права на його використання протягом 99 років належатимуть США.Окрім цього, обидві країни підписали двосторонні угоди з США про розширення співпраці в енергетиці, торгівлі та технологіях, а Вашингтон скасував обмеження на військову співпрацю з Азербайджаном.Про успішність стратегії щодо витіснення Баку та Єревана з-під впливу Москви свідчать і плани Вірменії найближчим часом подати офіційну заявку на вступ до Євросоюзу, а також заява лідера Азербайджану Алієва від 6 листопада про його намір реформувати Збройні Сили Азербайджану за стандартами НАТО. &nbsp; &nbsp; &nbsp;

Паралельно з ритуальними заявами про «добрі стосунки» з російським диктатором, Президент США Дональд Трамп робить усе можливе, щоб максимально скоротити традиційні сфери впливу Росії, зокрема на Кавказі і в Центральній Азії.

Трамп витісняє Росію з її традиційних сфер впливу  в Центральній Азії і на Кавказі

У медіа з’явився текст так званого «мирного плану», що має на меті припинення війни Росії проти України. Речники американської адміністрації повідомили про достовірність зусиль з його створення. Видання Axios опублікувало 28 пунктів цього документа. Кажуть, що у різних коридорах влади можуть існувати ще й додаткові версії такого списку. Втім, можна припустити, що версія <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.axios.com/2025/11/20/trump-ukraine-peace-plan-28-points-russia">Axios</a>, опублікована 21 листопада <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/11/21/7225379/">«Українською Правдою»</a>, відображає всі головні елементи. Київський Безпековий Форум представляє реакцію Арсенія Яценюка, який зробив аналіз кожного з цих пунктів. ____________ Ось як я читаю 28 пунктів так званого «мирного плану», який насправді є планом повзучої капітуляції. І ось чому.1. «Підтвердження суверенітету України» – порожня декларація.Український суверенітет проголошений Актом незалежності (1991), підтверджений референдумом (1991), закріплений у Конституції, визнаний усім світом, підтверджений міжнародними договорами та членством в ООН. Ми суверенна держава. Нам не потрібне «підтвердження» від держави-агресора. Пункт не має жодного юридичного чи політичного значення.2. «Пакт про ненапад» з Росією — Будапешт-2. Ми вже мали Будапештський меморандум, Великий договір про дружбу з Росією, Мінські угоди, десятки запевнень про «повагу до кордонів». Результат - повномасштабне вторгнення. Жодна угода з Кремлем не працює. Москва теж порушить «новий папірець», коли їй буде вигідно.3–4. Декларації про «ненапад» і діалог НАТО–РФ. Росія не нападе лише за однієї умови: якщо країна – член НАТО або має достатню військову силу. Розширення НАТО - справа союзників, а не Кремля.5. «Гарантії безпеки», які нічого не гарантують. Це ключовий пункт, але він найрозмитіший. У «нашому» світі існують лише дві моделі гарантій: членство в НАТО, або чіткі, юридично зобов’язуючі договори про колективну оборону із спільними військовими структурами, розміщенням іноземних контингентів, повною військовою сумісністю. Але все це далі у плані перекреслено. Плюс абсурдна логіка: якщо Росія нападе - Україна «отримає допомогу», якщо Україна завдасть удар у відповідь - гарантії зникають.6. Обмеження чисельності ЗСУ – контроль над нашою армією. Обмеження ЗСУ до 600 тисяч - шлях до поразки. Україна воює проти держави з населенням в 140 мільйонів та армією, яку Кремль готовий збільшувати без обмежень. Фіксація чисельності наших сил - це стратегічна демілітаризація України. Справжній баланс можливий лише тоді, коли РФ скорочує угруповання у європейській частині, відводить війська на схід, обмежується у ракетах малої та середньої дальності. У плані цього немає.7. Заборона вступу до НАТО — стратегічна капітуляція. Росія знає, що це неможливо. Серед членів Альянсу не буде консенсусу для скасування рішення про членство України в НАТО. В українському парламенті таке рішення неможливо провести без повної політичної дестабілізації. Росія прекрасно знає, що НАТО ніколи не загрожувало їй. Мета пункту - не безпека, а контроль над Заходом. Якщо нинішня адміністрація США не готова прийняти Україну, про що вона не раз заявляла, то це їхнє політичне рішення. Але це не рішення всього Альянсу, яку було схвалене в 2008 році і підтверджувалося впродовж наступних двох десятиліть, включно з десятиліттям війни.8–9. Заборона військової присутності Заходу означає роззброєння України. Україні фактично забороняється розміщувати іноземні військові контингенти, розміщувати західну авіацію. Це зводить нанівець будь-які «гарантії безпеки».А будь-яке розміщення техніки Кремль трактуватиме як «порушення угоди».10. Гарантії США без гарантій для України. Відповідальність повністю перекладається на Україну. Це ідеальна база для російських провокацій. Плюс загадкові «відшкодування США» — хто їх платитиме і як?11. Членство в ЄС - приваблива формула без реального змісту. Поки Росія має право вето на українську геополітику — це не складова миру, а важіль тиску. Ми добре пам’ятаємо, що Росія була «не проти», але разом з Януковичем розстрілювала українців на Майдані за європейський вибір.12. «План Маршалла» - правильна ідея, але після справедливого миру. Відбудова - це справді спільна і тривала робота України, США, ЄС і Групи Семи. Але вона можлива після, а не замість миру на справедливих умовах.13. РФ пропонується поступове зняття санкцій, повернення до G8, повний доступ до технологій і капіталу. Це – просто &nbsp;реабілітація агресора без будь-якого покарання. Гітлер не знав, що так можна. Росія отримує свої «великодержавні» позиції назад просто за те, що понад десять років без перерви вбивала українців.14. Від російської агресії Україна втратила понад 500 млрд доларів, а не якусь одну чи дві сотні. І ця сума ще не повністю встановлена і буде значно більшою. Натомість пропонується дозволити Росії наживатися на агресії. Про моральну сторону цього питання взагалі мовчу. Російські активи повинні стати частиною «Плану Маршалла».15. Робочі групи. Справа американців формувати чи не формувати спільні групи з агресором. З досвіду скажу: якщо хочете затягти питання, формуйте з росіянами робочі групи.16. Росія закріпить в своєму законодавстві «політику ненападу». Це прекрасний пункт. Після несподіваного звільнення маніяк запише в журналі поліції обіцянку більше не вбивати. Росіяни реально тримають всіх за дурнів.17. Правильний пункт про нерозповсюдження ядерної зброї. Бажано не тільки продовжити відповідні договори, але й юридично доповнити про невикористання ядерної зброї проти неядерної країни та ще залучити до цієї угоди інші ядерні держави. Ця тема – окремий трек для переговорів стосовно гарантій безпеки для України. Але Росія зловмисно використовує цю тему як приманку для США.18. Україна вже давно без’ядерна і виконує ДНЯЗ. Архітектуру, яку створює Договір, знищує лише одна держава – Росія.19. Передача Запорізької АЕС у спільне управління - легалізація окупації.20. Новели про освіту, права меншин і «свободу» ЗМІ в Україні і Росії. Немає про що особливо говорити. РФ знищує культури й мови. Україна гарантує права всіх меншин. Підміна понять очевидна. Москву не цікавить злагода інших народів. Її цікавить русифікація. Вона хоче нав’язати нові Валуєвські правила для знищення української самобутності.А от стосовно денацифікації, то все правильно. Тільки денацифікацію слід провести в Кремлі і по всій Росії. Як Німеччина після Другої світової, так Росія сьогодні повинна понести відповідальність за агресію, геноцид і злочини проти людяності.21. Найнебезпечніше - легалізація російської окупації. План вимагає визнати Крим, Донбас, Луганськ — «російськими» і передати РФ частину нині контрольованих Україною територій. Зупинка вогню по лінії зіткнення - так. Але легалізація російської окупації - за жодних обставин. Якби США так діяли стосовно держав Балтії та Німеччини, то нині Кремль контролював би вже всю Європу.22–23. Чергова порція декларацій про добрі наміри. Росія не перешкоджає нашому судноплавству, бо Чорноморський флот лежить на дні. Це і є відповідь на цей пункт.24. Гуманітарний блок — важливий, але не новий. Україна вже багато років веде роботу над поверненням полонених. Потрібне одне: щоб Росія погодилась віддати людей. Усе решта — декларації.25. Україна проведе вибори тоді, коли це буде безпечно, це відповідатиме стандартам ОБСЄ і не буде загрози російського втручання.26. «Амністія для всіх» - юридичний та моральний злочин. Пробачити геноцид? Пробачити Бучу, Ізюм, Маріуполь, депортації дітей, фільтраційні табори? Якби Гітлер знав, що так можна, він би ніколи не вчинив самогубство, а в Нюрнбергу судили б Черчилля і Рузвельта. А Сталін би уник суду як союзник Рейху до 1941 року. Цей пункт - повна реабілітація всіх російських воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Більше того, це - заохочення нових злочинів. Можна закривати ООН і палити все міжнародне право за непотрібністю. Це - знущання над загиблими і їхніми сімʼями, над тими, хто був в полоні, над пораненими і покаліченими, над памʼяттю і людською гідністю. І над правом як таким. І це також повне звільнення Росії від фінансової відповідальності перед нашими громадянами і бізнесом.27. Ми згодні на Раду миру на чолі з Президентом Дональдом Трампом. Але ми ніколи не приймемо «раду капітуляції» на умовах Путіна.28. Повне і безумовне припинення вогню по лінії бойового зіткнення. Ось з чого слід починати. Ми не приймемо «новий Мюнхен». Справжній мир – це силова зупинка агресора.«Новий Мюнхен» веде до нової великої світової війни. Справжній мир в Україні веде до глобальної безпеки. Ми виборюємо цю безпеку. Закликаю світових лідерів допомогти нам перемогти і захистити цим себе.Колонка опублікована на сайті «<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.eurointegration.com.ua/experts/2025/11/21/7225422/">Європейська правда</a>».

У медіа з’явився текст так званого «мирного плану», що має на меті припинення війни Росії проти України. Речники американської адміністрації повідомили про достовірність зусиль з його створення. Видання Axios опублікувало 28 пунктів цього документа. 

Арсеній ЯЦЕНЮК

Арсеній Яценюк:
«План», який нам пропонують, – не мир, а капітуляція в новій обгортці


Аналітика експертів Київського Безпекового ФорумуЯк і очікувалося, перша реакція Москви на доопрацьований разом з Україною і Європою нібито "американський", а насправді російський «мирний план» виявилася негативною. За словами Помічника російського диктатора Юрія Ушакова, європейська альтернатива їм "абсолютно не підходить". Адже ключові елементи позиції РФ – здача Донбасу, унеможливлення членства України в НАТО, обмеження військового потенціалу ЗСУ, «денаціоналізація» і «денацифікація» – опинилися поза цим документом.&nbsp;Заступник міністра закордонних справ Росії Сєрґєй Рябков наголосив, що Кремль не може відступити від вимог, озвучених під час саміту на Алясці у серпні цього року. Серед ключових моментів – необхідність усунути «корінні причини» війни, зокрема розширення НАТО, розміщення озброєнь Альянсу у Східній Європі та нібито дискримінацію російської мови, росіян і російської православної церкви в Україні.<o:p></o:p>При цьому перший варіант «мирного плану», сформований на основі російських вимог, цілком прогнозовано отримав підтримку Москви. Російський керманич Владімір Путін назвав цей текст «модернізованою версією плану», який обговорювався зі США ще до саміту на Алясці. Він вважає, що його положення в принципі можуть бути закладені в основу «остаточного мирного врегулювання».Переговори між делегацією США та РФ в Абу-Дабі, під час яких Міністр армії США Ден Дрісколл представив російській стороні доопрацьований «мирний план», поки що не завершилися конкретними результатами. Як свідчать слова Міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Лаврова, Москва очікує на офіційний текст, погоджений з Україною і Європою, і лише тоді зможе офіційно відреагувати. &nbsp;Без сумніву, в Кремлі детально поінформовані про результати женевської зустрічі, і вони йому не подобаються. Але поки що Москва вважає за доцільне утриматися від категоричної відповіді.&nbsp;Розвиток подій свідчить, що російська «спецоперація», спрямована на нейтралізацію останніх американських санкцій, капітуляцію та дискредитацію України, яка дивним чином співпала зі «спецоперацію» спецпредставника США Стіва Віткоффа, спрямованою на реабілітацію його політичного іміджу, зазнала невдачі.&nbsp;На сьогодні можна прогнозувати два варіанти відповіді Росії на доопрацьований «мирний план». Перший – підтвердження різкого спротиву, з наголосом на військовій перевазі сил РФ на Донбасі. Другий, більш імовірний, - традиційне російське «так, але», де «але» повністю нівелюватиме «так».&nbsp;Все це супроводжуватиметься пропозиціями про проведення нових консультацій Москви з Вашингтоном з метою повернення прихильності Трампа і вирішення, за висловом речниці Білого дому, «декількох дратівливих деталей» в інтересах РФ.&nbsp; &nbsp;

Як і очікувалося, перша реакція Москви на доопрацьований разом з Україною і Європою нібито "американський", а насправді російський «мирний план» виявилася негативною. За словами Помічника російського диктатора Юрія Ушакова, європейська альтернатива їм "абсолютно не підходить". Адже ключові елементи позиції РФ – здача Донбасу, унеможливлення членствспецпредставника США Стіва Віткоффавого потенціалу ЗСУ, «денаціоналізація» і «денацифікація» – опинилися поза цим документом. 

«Мирний план» пішов не за планом Москви

Безрезультатні спроби Вашингтона виробити «компромісні» пропозиції щодо миру, прийнятні як для Києва, так і для Москви, кулуарний і непрозорий характер підготовки «американського мирного плану» з 28 пунктів, який виявився російським, створили досить напружене тло для грудневого засідання міністрів закордонних справ НАТО.&nbsp;Дипломати держав-членів висловлюють здивування, що питання, які прямо стосуються Альянсу, не були попередньо обговорені з ними. Адже союзники можуть мати власні «червоні лінії», зокрема стосовно членства України в НАТО, розміщення військ і озброєнь на союзній території, дотримання норм міжнародного права. Згадується й проблема майбутніх відносин НАТО з Росією, зокрема у контексті можливості відновлення роботи Ради НАТО-РФ. &nbsp;&nbsp;Очільниця МЗС Фінляндії Еліна Валтонен наголосила, що зараз «червоні лінії» Альянсу опрацьовуються разом із союзниками і партнерами. І рішення з питань, які стосуються НАТО, будуть прийматися власне в рамках НАТО.&nbsp;Враховуючи обставини, публічні сигнали Генсекретаря НАТО Марка Рютте про підсумки міністерського засідання були підкреслено збалансованими і офіційними. Він ритуально відзначив підтримку миротворчих зусиль Вашингтона. Водночас, вказуючи на брак успіху у цьому напрямку та налаштованість Росії на продовження війни, наголосив на готовності держав-членів до продовження і розширення допомоги Україні, у т.ч. в рамках ініціативи PURL щодо постачання американської зброї за кошти союзників. Як відзначив Генсекретар, Україна має мати всі можливості для самозахисту. Адже це одночасно є й захистом НАТО.&nbsp;Зрозуміло, що консенсусу зі згаданих питань сьогодні немає. За існуючою традицією, у такому разі офіційна позиція штаб-квартири Альянсу має базуватися на попередніх рішеннях, досягнутих, зокрема, під час Вашингтонського саміту. &nbsp;&nbsp;Малоймовірно, щоб позиція представників НАТО суттєво вплинула на апетити російського диктатора Путіна. Однак, кількість сторін, які вимагають свого законного місця за столом переговорів і які можуть підтримати Україну, зростає.&nbsp;До ЄС, який також не готовий відмовлятися від своїх інтересів і своєї ролі в мирному процесі, долучається НАТО. Це не спрощує процес досягнення домовленостей з Кремлем. Однак, ускладнює можливості тиску на Київ задля якнайшвидшої капітуляції, зокрема через кулуарні домовленості Вашингтона з Москвою та шантаж припиненням військової допомоги. &nbsp;&nbsp;

Безрезультатні спроби Вашингтона виробити «компромісні» пропозиції щодо миру, прийнятні як для Києва, так і для Москви, кулуарний і непрозорий характер підготовки «американського мирного плану» з 28 пунктів, який виявився російським, створили досить напружене тло для грудневого засідання міністрів закордонних справ НАТО. 

Кількість учасників за столом мирних переговорів збільшується: НАТО також вимагає врахування своїх «червоних ліній»  

Аналітика експертів Київського Безпекового ФорумуПублікація нової <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2025/12/2025-National-Security-Strategy.pdf. ">Стратегії національної безпеки США </a>шокувала Європу. Не тому, що у ній виявилося щось радикально нове і неочікуване. Ні, шок викликаний тим, що попередні образливі заяви окремих членів команди Президента США Дональда Трампа, які раніше сприймалися через призму особистісних і емоційних оцінок, зараз отримали офіційне підтвердження.Європейські держави звинувачуються у браку демократії і свободи слова. Серед проблем згадуються «діяльність Європейського Союзу та інших транснаціональних організацій, що підриває політичну свободу та суверенітет; міграційна політика, яка трансформує континент та створює конфлікти; порушення свободи слова та придушення політичної опозиції; зниження народжуваності, а також втрата національної ідентичності».В Стратегії прогнозується, що за 20 років «деякі члени НАТО стануть переважно неєвропейськими», і їхнє бачення свого місця у світі і союзу зі США може змінитися у порівнянні з тим, яке було на момент підписання Вашингтонського договору.Очевидно, що стандартом забезпечення демократичних цінностей для сучасного Вашингтона є програми його політичних партнерів – європейських радикальних правих. Попри сумнівність такого розуміння демократії, воно шкодить у т.ч. самим Сполученим Штатам. Стратегічна орієнтація на позамейнстрімні політичні сили не сприятиме розвитку партнерства з Європою та забезпеченню інтересів США на континенті.На цьому критичному фоні дисонансом звучать цілі Стратегії щодо Європи - відкриття європейських ринків для товарів і послуг зі США та забезпечення справедливого ставлення європейців до американських працівників і підприємств.Російська агресія проти України не засуджується, а війна РФ називається «українською». У якості ключової мети США щодо Росії вказується відновлення стратегічної стабільності. Що стосується України, пріоритетом є припинення бойових дій та забезпечення повоєнної реконструкції для її виживання як життєздатної держави.Очікувано, хоча й контроверсийно, сформульовані аспекти, пов’язані з НАТО. Європейські держави закликають взяти основну відповідальність за власну безпеку. Водночас, від них вимагається «припинити сприйняття НАТО як Альянсу, який постійно розширюється, і запобігати такій реальності». Дивна позиція, коли пониження зобов’язань у організації на корить союзників супроводжується блокуванням їхнього бачення її подальшого розвитку.Пріоритетами США визнаються Західна півкуля та Індо-Тихоокеанський регіон.Своє домінування в Західній півкулі Штати прагнуть забезпечити на основі відродження Доктрини Монро, шляхом обмеження доступу «чужаків» до території пріоритетних інтересів США та посилення там своєї економічної і військової присутності.Що стосується Індо-Тихоокеанського регіону, ключове місце очікувано відводиться Китаю, з яким Вашингтон прагне «перебалансувати» відносини. Зазначається, що попередня багаторічна політика США щодо Китаю, яка базувалася на відкритті ринків і сприянні американським інвестиціям, була помилковою і не виправдала себе. Наголошується також на важливості стримування військових загроз в регіоні для запобігання широкомасштабним конфліктам.Радикалізм документа дещо нівелюється численними згадками імені Президента Трампа. Це створює враження, що ми маємо справу не з новою стратегією, яка визначатиме на десятиріччя вперед розвиток найбільшої міжнародної економічної і військової потуги світу, а із стратегією його теперішнього Президента, термін якої обмежуватиметься часом його правління.

Публікація нової Стратегії національно безпеки США шокувала Європу. Не тому, що у ній виявилося щось радикально нове і неочікуване. Ні, шок викликаний тим, що попередні образливі заяви окремих членів команди Президента США Дональда Трампа, які раніше сприймалися через призму особистісних і емоційних оцінок, зараз отримали офіційне підтвердження.

Чи стане Стратегія нацбезпеки Президента Трампа довготерміновою стратегією США

Аналітика експертів Київського Безпекового ФорумуНещодавно побачило світ дослідження «<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.ifo.de/en/cesifo/publications/2025/working-paper/what-drives-refugees-return-after-conflict.">What Drives Refugees' Return After Conflict?</a>», яке підготував німецький Center for Economic Studies, що є підрозділом Мюнхенського університета. Воно присвячено питанню можливого повернення українських біженців, тобто торкається теми, що є однією з найважливіших для майбутнього України. Бо, якщо дивитись крізь призму економіки, дефіцит працівників - «загальне місце» при обговоренні факторів, що стримують зараз й гальмуватимуть в майбутньому розвиток економіки України. Та економіка – не єдиний напрямок, в якому повернення українців є критично важливим для майбутнього країни.ЗМІ та експерти звернули увагу на цей документ, щоправда, журналісти та коментатори дивилися переважно на абсолютні значення, а не на закономірності. Особливо їх цікавило - яка саме частина біженців з України повернеться після закінчення війни. Різні ЗМІ та експерти інтерпретували результати дослідження по-різному.Однак, спробуємо заглянути глибше та подивитися на каузальні механізми дослідження - тобто, на причинно-наслідкові зв’язки, які незаслужено були обділені увагою в інформаційному просторі.Щоб оцінити причинно-наслідкові зв'язки, автори дослідження провели не просте соціальне опитування, а зробили аналіз методом conjoint-experiment. Цей метод вивчає, як учасники оцінюють мотиви та ранжують фактори при виборі своїх дій, розбиваючи на складові частини й пропонуючи респондентам вибирати між різними комбінаціями цих частин, щоб визначити, які питання для них найбільш важливі. Аналіз було проведено серед понад 2,5 тисяч українців в 30 європейських країнах. Їм запропонували гіпотетичні сценарії післявоєнної України з комбінаціями факторів, й запитували, наскільки ймовірним є їхнє повернення в кожному з них. Це дозволило порівняти фактори, що впливають на вибір, один з одним в різних контекстах, а потім за допомогою згладжування середніх показників побачити «чистий» (тобто, по кожній конкретній умові без впливу інших) ефект кожної умови.Найважливішим є наступне:&nbsp;1. Територіальна цілісність. Відновлення кордонів 1991 року – найсильніший чинник, він збільшує ймовірність повернення на 10,8 відсоткових пунктів (далі в.п.) проти сценарію, де РФ зберігає окуповані території. Цікаво, що ефект зберігається й для біженців не з окупованих регіонів.&nbsp;2. Гарантії безпеки. Вступ до НАТО додає 7.1 п.п. до ймовірності повернення.3. Поліпшення стану економіки та вступ до ЄС. Цей фактор є вельми значущим, але не першим і не другим. Хороша робота в Україні дає додаткові 4.1 в.п. до вірогідності повернення, а зростання доходів на 20% або вступ до ЄС дають додаткові 2,5 в.п. (кожен з цих двох факторів).4. Ефект від зростання доходів чи вступу до ЄС є втричі вищим в сценарії їх комбінації з відновленням територіальної цілісності. Що логічно, бо не так і важливо, наскільки гарними є економіка та можливість працювати, якщо це триватиме до наступного нападу РФ.&nbsp;5. Рік закінчення війни (зараз або через кілька років) та форма договору (мир чи перемир'я) не мають значення.За найбільш песимістичного сценарію: втрати території, немає гарантій сталого миру, зберігаються економічна криза та корупція, виходячи з моделі німецьких дослідників, після закінчення війни повернуться лише 2,7% біженців.&nbsp;При найоптимістичнішому повернуться 46,5%.&nbsp; Звідси й різні заголовки - одні ЗМІ та експерти написали «47% повернуться», інші «лише 3% повернуться». Саме тому в даній колонці є намагання дивитися дещо далі за заголовки. &nbsp;

Нещодавно побачило світ дослідження «What Drives Refugees' Return After Conflict?», яке підготував німецький Center for Economic Studies, що є підрозділом Мюнхенського університета.Воно присвячено питанню можливого повернення українських біженців, тобто торкається теми, що є однією з найважливіших для майбутнього України. Бо, якщо дивитись крізь призму економіки, дефіцит працівників - «загальне місце» при обговоренні факторів, що стримують зараз й гальмуватимуть в майбутньому розвиток економіки України. Та економіка – не єдиний напрямок, в якому повернення українців є критично важливим для майбутнього країни.