Публікації

<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/Air_War_July_2023_9229b8ab6b.pdf">Переглянути документ у форматі </a><a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/Air_War_July_2023_9229b8ab6b.pdf" download="Air War July 2023.pdf">.pdf</a>

Повітряні загрози для України. Воєнно-стратегічний огляд

Рекордна ракетно-дронова атака РФ на Україну, з використанням 629 засобів, вкотре засвідчила, що Москва не готова рухатися до припинення війни.Інтенсивні контакти Заходу з російськими високопосадовцями стосовно модальностей і гарантій перемир’я, у т.ч на рівні лідерів США і РФ Трампа і путіна, не стали на заваді черговому масштабному терористичному нападу на Київ, з руйнуванням житла і чисельними жертвами серед цивільних.Тимчасове зниження інтенсивності російських обстрілів території України, яке ми спостерігали останнім часом, виявилося нічим іншим, як способом накопиченням сил і засобів. Жодних ознак зміни стратегії Кремля не спостерігається. Ні на полі бою, ні в українському тилу, ні в російському інформпросторі. Розрекламовані офіційним Вашингтоном радикальні зрушення після зустрічі на Алясці виявилися лише черговими тактичними спробами Кремля відтягнути введення «пекельних санкцій».Провідні західні інформагенції і ЗМІ, зокрема CNN, Bloomberg, REUTERS, BBC, DW, Aljazeera, вже виклали на своїх сторінках дані про нічний обстріл Києва. З посиланням на слова Президента Зеленського та інших українських високопосадовців. З акцентом на жертвах серед цивільних, у т.ч. детей. З привернення уваги до міжнародно-дипломатичного контексту атаки. &nbsp;Комісар ЄС з питань розширення Марта Кос різко засудила цей «брутальний» удар і висловила солідарність зі всіма постраждалими. Серед них цього разу опинилася і Делегація ЄС і Україні. За її словами, атака є чітким сигналом, що «Росія відкидає мир і вибирає терор». &nbsp; &nbsp;Очікуємо аналогічної реакції і з боку інших партнерів, у т.ч. з Вашингтону. І не лише політичної, а й практичної, у формі посилених санкцій і подальшого озброєння України.Стає все більш очевидним, що стратегія Трампа, яка базується на його «теплих» стосунках з російським диктатором, жодних позитивних результатів не дає.У відносинах з Москвою вже давно пора переходити від «пряників» до «батога». Росію не можна заохотити припинити агресію, особливо коли вона вважає, що може ще щось виграти такими незаконними діями. Її можна лише примусити. Чим раніше це зрозуміє американська адміністрація, тим швидше мрії Президента Трампа про досягнення миру в Україні стануть реальністю.<o:p></o:p>

Рекордна ракетно-дронова атака РФ на Україну, з використанням 629 засобів, вкотре засвідчила, що Москва не готова рухатися до припинення війни.

Рекордна нічна атака. Росія продовжує терор

Президент США Дональд Трамп досить емоційно відреагував на саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) та військовий парад у Пекіні за участю лідерів Росії Володимира Путіна і Північної Кореї Кім Чен Ина.У своєму дописі у «Truth Social» Трамп задався питанням, чи згадає лідер Китаю Сі Цзіньпін про ту «величезну підтримку та кров», які США надали Китаю, «щоб допомогти йому забезпечити свою свободу від дуже недружнього іноземного загарбника». Крім того, він побажав Президенту Сі та «чудовому китайському народу» доброго святкування та попросив передати «найтепліші вітання» Володимиру Путіну та Кім Чен Ину, у той час, як усі вони «змовляються проти Сполучених Штатів Америки».Незважаючи на відвертий сарказм, відчувається, що ці події зачепили Трампа. Це була одна з його найгостріших реакцій, спрямована на згаданих лідерів. Однак, немає жодної впевненості, що його риторика матиме наслідки.Саміт ШОС став бенефісом китайського лідера Сі Цзіньпіна і демонстрацією зростаючого впливу Китаю у світі. Зустріч зібрала рекордну для ШОС кількість лідерів держав-учасниць і запрошених країн.Водночас саміт продемонстрував спад міжнародного впливу РФ. З ініціатора і лідера цього об’єднання, яке замислювалося Москвою для розширення свого впливу в Азії, Росія перетворилася на просто одного з учасників. Такого ж, як і держави, які ще не так давно входили до зони впливу Кремля. Зараз вони переорієнтовуються на Пекін.Путін приїхав до Тяньцзіня як прохач — за фінансовою і військовою підтримкою: продовженням закупівель російських енергоресурсів та постачання товарів, необхідних для функціонування російської військової машини.Російський диктатор хотів також і політичної підтримки, наприклад, включення до підсумкового документа саміту фрази про необхідність «усунення першопричин кризи в Україні» чи врахування російських інтересів при мирному врегулюванні. Але це йому не вдалося. У декларації — жодної згадки про російську війну. Натомість великі гравці ШОС використали ситуацію для врегулювання практичних розрахунків з Росією, насамперед в енергетиці.Самітом ШОС і помпезним військовим парадом, які відбулися за участю лідерів, на яких США також мають певні розрахунки, Пекін демонстративно принизив і роздратував Трампа.Промовистим сигналом для Вашингтона стала демонстрація доброзичливих взаємин між лідерами Індії і Китаю. Вашингтону була адресована картинка неофіційної дружньої бесіди між Путіним, Сі і Моді. Усі згадані особи з власних причин прагнули донести Дональду Трампу, що мають у руках власні козирі. Але чи спрацює такий шантаж на їхню користь, поки що незрозуміло.Не викликає сумнівів, що Китай останнім часом суттєво розширює свою сферу впливу, використовуючи послаблення Росії війною та зниження впливу США через радикальну тарифну політику. Вона тепер охоплює не лише Росію, а й її традиційних сателітів (Центральна Азія, Білорусь), які радо йдуть назустріч Пекіну. Розпочинається новий рестарт відносин з Індією. Втім, враховуючи чисельні суперечності, навряд чи це триватиме довго.Емоційна реакція Трампа на останні події в Китаї цілком зрозуміла. Америці відправили сигнал, що Китай не без успіху збирає сили, щоб протистояти Вашингтону в економічному, політичному і військовому сенсі і не боїться порожніх погроз.

Президент США Дональд Трамп досить емоційно відреагував на саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) та військовий парад у Пекіні за участю лідерів Росії Володимира Путіна і Північної Кореї Кім Чен Ина.

Китай збирає сили на протистояння зі США і не боїться порожніх погроз

Засідання так званої «коаліції охочих» у Парижі та розмова європейських лідерів з Президентом США Дональдом Трампом не принесли проривних результатів у питанні «гарантій безпеки» для України.Головні висновки: •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ключові ідеї, які вже давно обговорювалися, залишилися без змін: посилення ЗСУ та обмежена присутність європейських «сил запевнення», але не на лінії фронту. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сьогодні участь у цьому проекті підтвердили 26 держав, одні – з військовими підрозділами, інші – з передачею озброєння чи логістичною підтримкою. &nbsp;&nbsp; •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдиною новацією стала згода Вашингтона надати повітряну та розвідувальну підтримку цим силам. Формат і обсяг цієї підтримки ще належить узгодити.Обмеження та реалії: •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ці домовленості не здатні кардинально вплинути на перебіг війни. Росія навряд чи змінить позицію щодо неприйнятності присутності військ країн НАТО в Україні. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Сили запевнення» не матимуть функцій, аналогічних статті 5 Вашингтонського договору. Вони виконуватимуть радше символічну й попереджувальну роль, а не бойову. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Водночас, погодження, всупереч заявам Кремля, ключових аспектів «сил запевнення», як і залучення США до їх підтримки є своєрідними інструментами тиску. Москва має знати, що її шантаж з надуманими «безпековими стурбованостями» може і не спрацювати, навіть у діалозі з Вашингтоном.&nbsp;Санкції: сила чи слабкість? •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Важелем тиску на Кремль залишається посилення санкцій. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Президент Трамп закликав європейців припинити закупівлю російської нафти та посилити тиск на Китай — позиція, яку можна лише підтримати. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але санкції ефективні лише тоді, коли вони координовані. Наразі немає сигналів про готовність США приєднатися до 18-го пакету санкцій ЄС чи брати участь у підготовці 19-го.Що далі? Попри всі обмеження, нинішні «гарантії безпеки» не є замінником членства в НАТО. Тому стратегічний курс України — вступ до Альянсу — залишається відкритим і єдино надійним шляхом.

Засідання так званої «коаліції охочих» у Парижі та розмова європейських лідерів з Президентом США Дональдом Трампом не принесли проривних результатів у питанні «гарантій безпеки» для України.

Без прориву в Парижі. Засідання «коаліції охочих»

Президент США Дональд Трамп оголосив про готовність перейти до «другої фази» санкцій, покликаних послабити російську економіку. Це звучить гучно, але досвід попередніх кроків не додає оптимізму.Непослідовність як стратегія Попередні спроби Білого дому «задобрити» Москву та відірвати її від Пекіна закінчилися нічим. Росія і Китай лише зблизилися. Тиснуть на Вашингтон і європейці, і власна громадськість, включно з республіканськими медіа, вимагаючи жорсткішої позиції щодо Кремля.Проте численні «дедлайни», які Трамп виставляв Москві, так і не реалізовувалися. Їх змінювали нові дати і нові погрози. У підсумку єдиним помітним кроком «першої фази» стала тарифна надбавка у 25% за індійські закупівлі російської нафти. Але й вона, на думку багатьох аналітиків, більше стосувалася двосторонніх відносин з Делі, ніж санкційного фронту проти Кремля.Нафта, Індія і Китай Вашингтон намагається впливати на Москву через тарифний тиск на покупців її нафти. Але ця стратегія виглядає слабкою. Найбільший імпортер російської нафти – Китай – уже довів, що має потужні економічні «козирі» у протистоянні зі США. Перша спроба натиснути на Пекін тарифами завершилася провалом.Індія ж, замість поступок, відповіла зближенням з Росією та Китаєм. Тарифний тиск Вашингтона не лише не дав результатів, а й зміцнив альтернативні союзи.Європейський фактор Теоретично США могли б приєднатися до санкційних пакетів ЄС. Цю ідею нині активно обговорюють у Вашингтоні, куди приїхав спецпосланець ЄС з питань санкцій Девід О'Салліван. Вашингтон вимагає від європейських партнерів припинення закупівлі ними російських енергоносіїв та схвалення додаткових обмежень проти Китаю. Європейці пропонують вторинні санкції проти компаній та банків, які допомагають Росії обходити обмеження, у тому числі з Китаю і Казахстану. Також у Брюсселі говорять про нові фінансові обмеження для російських банків.Формально вимоги США збігаються з планами Євросоюзу: до кінця 2027 року ЄС має повністю відмовитися від російських енергоносіїв. Але негайна й повномасштабна відмова поки що виглядає малоймовірною. Активна позиція Угорщини та Словаччини, які наполягають на продовженні імпорту російських ресурсів, лише підкреслює цю слабку ланку.Чого чекати далі? Нова хвиля санкцій може стати сигналом, але не гарантією реальних змін. Без послідовності і реальної координації з ЄС американська стратегія ризикує знову звестися до символічних жестів.«Друга фаза» може або закріпити спільний трансатлантичний фронт проти агресора, або ж перетворитися на ще одну серію гучних заяв без наслідків. Москва і Пекін уважно стежать, а Вашингтону доведеться довести, що цього разу його слова справді підкріплені діями.

Президент США Дональд Трамп оголосив про готовність перейти до «другої фази» санкцій, покликаних послабити російську економіку. Це звучить гучно, але досвід попередніх кроків не додає оптимізму.

Друга фаза санкцій — чи зможе Вашингтон справді вдарити по Москві?

Очевидною стала необхідність прийняття рішення про спільний з НАТО захист неба над Україною, у т.ч. збиття повітряних цілей ворога над територією держави засобами ППО держав-членів. Сьогодні це найкращий варіант захисту неба і над територією Європи.До російської агресії наші сусіди вже тривалий час готуються. Однак, в НАТО були сподівання, що на два фронти одночасно Росія не наважиться вести війну. Ризики активізації європейського фронту пов’язували із закриттям українського. Та підкреслена стриманість реакції НАТО і держав-членів на попередні поодинокі зальоти російських безпілотників, заяви адміністрації США про передачу європейцям основної відповідальності за свою безпеку, здається, додали сміливості Москві.&nbsp;Що далі ?&nbsp;Обстрілом Польщі Росія в черговий раз підтвердила – ця війна не лише проти України, а й проти Європи та всього Заходу. Знищення російської загрози потребує спільних дій. &nbsp; &nbsp; &nbsp;Найбільш оптимальне рішення очевидне – зупиняти Росію потрібно спільно. І не лише нарощуванням систем ППО/ПРО, а й радикальними діями зі знищення російського військового потенціалу і ВПК та російської економіки.

Очевидною стала необхідність прийняття рішення про спільний з НАТО захист неба над Україною, у т.ч. збиття повітряних цілей ворога над територією держави засобами ППО держав-членів. Сьогодні це найкращий варіант захисту неба і над територією Європи

Безпрецедентний обстріл російськими безпілотниками території Польщі – свідчення того, що російська агресія отримала новий вимір – європейський. 

Дві телефонні розмови українського і американського президентів за два дні свідчать про готовність адміністрації США до суттєвого посилення тиску на Кремль. Більше того, за інформацією ЗМІ, в п’ятницю, 17 жовтня може відбутися очна зустріч президентів України і США Володимира Зеленського і Дональда Трампа. До Вашингтона летять і Голова Офісу Президента України Андрій Єрмак, Прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко разом з Секретарем РНБОУ Рустемом Умєровим. Небачена активність дипломатичних контактів між Україною і США на найвищих рівнях свідчить, як мінімум, про наявність взаєморозуміння. &nbsp; &nbsp;Президент США Дональд Трамп вичерпав можливості гри з Москвою за допомогою «пряників», тобто обіцянок відновлення масштабного економічного співробітництва з РФ у разі припинення війни. Зараз у гру вступають «батоги» - перспективи постачання Україні американської далекобійної зброї, включно з ракетами «Томагавк». Їх підсилює готовність США до передачі Україні розвідувальної інформації з метою ефективного використання цієї зброї глибоко по території РФ. Більше того, ЗМІ інформують, що це вже практикується з літа. Ні американська, ні українська сторони це не спростовують. &nbsp;Чи дійсно надійдуть Україні «Томагавки», коли і скільки – на ці запитання відповідей поки що немає. Але певний скептицизм з приводу реальності таких поставок і їх військової ефективності не зменшує їх політичної ваги для припинення війни.Реакція Кремля ще донедавна була доволі стриманою, з уникненням різкої критики особисто Трампа та закликами «тверезо і відповідально» підійти до постачання ракет «Томагавк», з акцентом на розширенні російських можливостей ППО і відсутності реального впливу поставок на ситуацію на фронті. Як «пряник» для Вашингтона використовувалася готовність Москви до співпраці зі США у питанні ядерного стримування.У якості тиску на Трампа Москва спробувала використати навіть своє розчарування «вичерпанням» «потужного імпульсу» &nbsp;на користь завершення війни, досягнутого під час зустрічі на Алясці. Але проблема в тому, що власне відмова Росії від поступок, які, як здавалося Трампу, були досягнуті під час останніх комунікацій з Путіним, і стала тригером до останніх змін у тактиці Вашингтона щодо РФ.Однак, як завжди, найбільш радикальною (серед офіціозу РФ) виявилася реакція заступника голови Радбезу РФ Дмитра Медведєва. Він заявив, що Росія у відповідь на «Томагавки» може застосувати ядерну зброю, оскільки відрізнити ядерне виконання цих ракет від звичайного в польоті неможливо, а пуск їх здійснюватиме не «бандерівський Київ», а саме США. Але сила його аргументів розбивається об той факт, що Росія вже більше трьох років запускає по Україні ракети, які є потенційними носіями ядерної зброї. &nbsp;Попри те, що чисельні заяви Трампа про свої успіхи у припиненні світових війн у переважної більшості викликають досить іронічне ставлення, не можна сказати, що за останній рік йому взагалі нічого не вдалося. Але всі його успіхи були пов’язані з демонстрацією сили, а не із заохоченнями. З Іраном – ударами по ядерних об’єктах, з Хамасом – підтримкою можливих дій Ізраїлю на території Гази. Певні результати можуть бути і щодо Венесуели, де США активно демонструють свою готовність до задіяння військових сил у разі недосягнення політичних цілей іншим шляхом.Сила – це те, що розуміють всі диктатори і агресори. І Росія – не виняток у цьому плані.

Дві телефонні розмови українського і американського президентів за два дні свідчать про готовність адміністраціях США до суттєвого посилення тиску на Кремль. Більше того, за інформацією ЗМІ, в п’ятницю 17 жовтня може відбутися очна зустріч президентів України і США Володимира Зеленського і ДональдаТрампа. 

Томагавки замість поступок — новий сигнал від США

Зовсім недавно відзвучали фанфари на честь Президента США Дональда Трампа за досягнення домовленостей між Ізраїлем і Хамасом про припинення вогню в Секторі Газа. Наступною війною, яку Трамп має намір завершити, є російсько-українська. Наскільки досвід Близького Сходу може бути використаний Білим Домом в Україні? На що можна сподіватися і чого варто остерігатися?Трамп вже заявив, що має намір попросити свого «талановитого» переговорника Стівена Віткоффа тепер зайнятися Україною — того самого носія бізнес-підходу до дипломатії, який разом, а можливо завдяки залученню зятя Трампа бізнесмена Джареда Кушнера, приніс успіх в Газі.Перше, що кидається в очі, &nbsp;— це досягнення результату через тиск на обидві сторони. Суттєвої різниці між агресором і жертвою не робиться. Основний аргумент для компромісу — маєш козирі чи не маєш.&nbsp;Чи забезпечить це справедливе завершення війни в Україні — питання залишається відкритим. &nbsp;Друге, чим бізнес-підхід відрізняється від класичної дипломатії , — відсутністю активного використання аргументів міжнародного права і ставкою на гру інтересами та власними бізнес-контактами. Питання відповідальності за злочини при цьому не ставиться. Іноді такий підхід дає результат, але існує ризик, що виграє не той, на чийому боці правда, а той, хто більше «заплатить» посереднику — не обов’язково грошима, а майбутніми угодами чи бізнес-перспективами.&nbsp;У кого більший потенціал у цьому плані – України чи Росії – залишається риторичним питанням.Третя проблема бізнесменів у дипломатії — прагматизм і готовність задовільнитися частковим рішенням. Називати війну на Близькому Сході завершеною ще передчасно. Поки що успіх можна оцінювати лише в рамках першого етапу — припинення вогню і звільнення заручників.&nbsp;Найскладніше почнеться пізніше, коли справа дійде до роззброєння Хамасу і витіснення терористів з управління Газою.Чи залишаться Трамп і його посередники такими же активними та заінтересованими у цих тривалих і складних процесах ? Чи передадуть «деталі» іншим — країнам та міжнародним організаціям, як ООН — і займуться новими проблемами, як Україна, та реалізацією бізнес-перспектив, що з’явилися під час переговорів? Досягнуте перемир’я може знову завершитися черговим конфліктом, і це не виключено і для України.Водночас, враховуючи складну ситуацію на фронті, реалізація навіть початкового етапу – припинення вогню – зараз в наших інтересах. І ми будемо вдячні Президенту Трампу за його вирішення. «Деталі» ж, можливо, варто передати іншим — європейцям, Міжнародному кримінальному суду, нещодавно створеному Міжнародному трибуналу, G7 тощо. Вони краще розуміються на психології росіян та важливості міжнародного права як для безпеки України, так і власної. Хоча навіть у цьому випадку підтримка Вашингтона лишиться ключовою.У 20-ти-пунктовій мирній угоді по Газі є дуже привабливі ідеї, зокрема роззброєння і усунення винуватця війни від влади. Але навіть у випадку Хамасу, який набагато слабший за Росію, реалізувати це буде складно. Що ж стосується Москви, досягнення подібного результату потребуватиме значно більшого військового та економічного тиску з боку Вашингтона, ніж прості погрози передати Україні кілька десятків або сотень далекобійних ракет.

Зовсім недавно відзвучали фанфари на честь Президента США Дональда Трампа за досягнення домовленостей між Ізраїлем і Хамасом про припинення вогню в Секторі Газа. Наступною війною, яку Трамп має намір завершити, є російсько-українська. Наскільки досвід Близького Сходу може бути використаний Білим Домом в Україні? На що можна сподіватися і чого варто остерігатися?

Мир через гру інтересами і бізнес-контактами, а не міжнародне право – хто виграє?


Як передбачали аналітики Київського безпекового форуму, перспективи проведення саміту Дональда Трампа і Владіміра Путіна в Будапешті залишаються невизначеними.За повідомленнями медіа, після телефонної розмови між Марко Рубіо і Сєргєєм Лавровим американська адміністрація вирішила поставити підготовку зустрічей із російською стороною на паузу. Виглядає, що у Білому домі вигадали ще один механізм тиску на Москву — відкладення публічно анонсованих контактів.Джерела зазначають, що переговори з Кремлем лише підтвердили незмінність підходів і глибоку розбіжність у позиціях сторін. Нового «Анкориджу» — дипломатичного провалу, який завдав серйозного удару по репутації Трампа — він собі дозволити не може. А негативний резонанс від будапештського вояжу американського й російського президентів може перевершити навіть тодішню кризу на Алясці.Різкий позиційний кульбіт Трампа — раптовий перехід від ракетного тиску на РФ до діалогу з Путіним — викликав критичну реакцію в ЄС. Її підсилив і вибір місця для можливої зустрічі — Будапешта.Вибір угорської столиці як платформи для «мирних ініціатив» виглядає символічно суперечливим: саме угода, підписана в цьому місті, — Будапештський меморандум — була грубо порушена Росією.Присутність Путіна, на якого видано ордер Міжнародного кримінального суду, в одній з європейських столиць теж може сприйматися як скандал. Але цим чутливість ситуації не вичерпується. Адже у ролі партнера з урегулювання війни Трамп розглядає Віктора Орбана — відкритого симпатика Москви й системного опонента Брюсселя у питаннях російської агресії та європейської безпеки. Такий вибір виглядає не лише недружнім, а й принизливим для європейських союзників.Попри це, публічна реакція Брюсселя на останні «миротворчі» ініціативи Вашингтона залишається стриманою — з акцентом на сумнівах щодо ефективності нової зустрічі Трампа з Путіним, а не на її формально-правових аспектах.Після завершення засідання міністрів закордонних справ ЄС у Люксембурзі 20 жовтня голова європейської дипломатії Кая Каллас заявила: усі підтримують зусилля Трампа щодо припинення війни. Водночас, підкреслила вона, Путін розпочне серйозні переговори лише тоді, коли вважатиме, що програє.Ініціатива Трампа не внесла суттєвих змін у хід дискусії міністрів із «українського досьє». Серед ключових тем залишаються енергетична безпека України, 19-й пакет санкцій, «тіньовий флот» РФ і репараційний кредит.Ці питання безумовно важливі, і їхнє обговорення було необхідним, адже рішення мають бути ухвалені вже на саміті ЄС 23 жовтня. Однак залишати без чіткої політичної реакції односторонні дії Трампа щодо Москви — неприпустимо.ЄС не може просто «проковтнути» Будапешт, пасивно погодившись на будь-яку зустріч між Трампом і Путіним, спонтанно організовану під враженням від телефонної розмови з російським диктатором. Європа не може ігнорувати необґрунтовану, одноосібну зміну Вашингтоном позиції щодо Росії — не лише тому, що відсутність координації суперечить принципам партнерства, а й тому, що така поведінка може створити ризики для європейської безпеки.Необхідний єдиний, планомірний і системний підхід Заходу до врегулювання російської війни — заснований на міжнародному праві, солідарності й урахуванні інтересів України та Європи. Більше того, до цих зусиль варто залучити Китай, який сьогодні є головним економічним спонсором Москви. Без цього зупинити агресора, апетити якого зростають разом із безкарністю, буде неможливо.Бачення Трампа, що Путін може «виносити» зі своєї агресивної війни ті території й ресурси, які «завоював», не може вважатися прийнятною стратегією. Те саме стосується і неодноразово задекларованої президентом США готовності відновити економічну співпрацю з Росією одразу після припинення бойових дій — без урахування інших аспектів агресії. Така «винагорода» агресору не лише не зупинить війну, а може її суттєво розширити.

Як передбачали аналітики Київського безпекового форуму, перспективи проведення саміту Дональда Трампа і Владіміра Путіна в Будапешті залишаються невизначеними. 

Мирні ініціативи Трампа — дипломатія чи ризик для європейської безпеки?

Термінове відрядження російського спецпосланця Кирила Дмітрієва до США показало, що останні дії Вашингтона проти Москви були сприйняті у Кремлі серйозно. Вперше з початку другої каденції Президента США Дональда Трампа перспективи розриву його «теплих» відносин з Путіним набули реальних обрисів. А з цим – і можливості завершення війни з «пряниками» США, а не з «батогами» колективного Заходу.Старі мантри Путіна, які привіз Дмітрієв до США, навіть у новій словесній обгортці не можуть обдурити нікого з професіоналів Держдепу США. &nbsp;Пустопорожні декларації про мир за умов українського нейтралітету, «гарантій безпеки» з боку агресора і вирішення питання українських територій з «російським» населенням є нічим іншим, як перефразованими вимогами капітуляції України. Якщо «вухо» Трампа не повернеться знову до лобіста Путіна Стіва Віткоффа, що зараз малоймовірно, не поведеться на них і американський Президент. &nbsp;Політична «гойдалка» під назвою «Трамп-миротворець» після зіткнення з імперськими амбіціями Путіна знову зробила рух у бік України — і цього разу він реальний, а не блеф.Санкції проти російських нафтових гігантів "Роснефти" та "Лукойла" можуть серйозно вплинути на ослаблену війною економіку Росії. Особливо, якщо їх серйозно сприймуть партнери з Індії та Китаю — і перші ознаки цього вже з’являються. Президент Трамп та ЗМІ повідомляють про наміри Індії поступово відмовлятися від російської нафти. Подібні рухи помітні і з боку деяких великих китайських компаній.Важливо, що санкційні зусилля Президента Трампа підтримуються новими обмеженнями ЄС. 19-й пакет санкції, затверджений Європейською Радою 23 жовтня , ще більше обмежує можливості Кремля забезпечувати свої енергетичні прибутки. Цьому сприятиме як поступова заборона імпорту російських енергоносіїв до ЄС, так і санкції проти додаткових 117 суден російського «тіньового флоту» та низки банків і компаній з Росії, Білорусі, Центральної Азії і Китаю, задіяних в тіньових схемах. Більше того, лідери ЄС чітко заявили, що на цьому зупинятися не збираються. &nbsp; &nbsp;Позитивним є й те, що Трамп визначив призупинення вогню по лінії зіткнення як точку відліку для мирних переговорів. Це гірше за повернення України на кордони 1991 року «і далі», на що він не так давно натякав. &nbsp;Але це – реальна і обґрунтована короткострокова перспектива, а не блеф. Те, що позиція Трампа була негайно активно підтримана європейськими лідерами і Україною суттєво посилює можливості для її втілення.Прикро, що при цьому Президент США «обнулив» свої попередні інструменти тиску на Росію, які створювали позитивний цикл руху «гойдалки» : намір продавати Україні Томагавки та дозвіл на використання західної далекобійної зброї по території РФ. Правда, висунуті обґрунтування мали досить двозначний характер. Ані 6 місяців на навчання українських військових для самостійного запуску Томагавків, ні декларування непричетності США до рішень щодо запусків європейських ракет трактувати як непереборні перешкоди не варто.Вашингтон водночас надіслав чіткий сигнал, що при першій же можливості, за умови готовності Кремля до припинення війни, «гойдалка» може знову повернутися в сторону Москви. Сподіваємося – ненадовго, лише для заохочення конструктивності РФ.Путіну слід зрозуміти — жодні його дії із заморозки положення політичної &nbsp;«гойдалки» в крайній московській позиції не дадуть бажаного ефекту. Проти цього працюють світова політика, безпека, російська економіка і, врешті решт, гравітація.

Вперше з початку другої каденції Президента США Дональда Трампа перспективи розриву його «теплих» відносин з Путіним набули реальних обрисів. А з цим – і можливості завершення війни з «пряниками» США, а не з «батогами» колективного Заходу.

Кремль серйозно сприйняв дії США: новий цикл політичної «гойдалки» Трампа

Падіння рейтингів правлячої в Угорщині партії «Фідес» може призвести не лише до перемоги під час весняних парламентських виборів опозиційної «Тиси». Угорський Прем’єр Віктор Орбан у такому разі ризикує опинитися перед судом за свої багаторічні зловживання, зокрема через «особливі» зв’язки з російським диктатором Путіним. Угорські виборці можуть не оцінити спроби Орбана зберегти прибутки від дешевих російських енергоносіїв ціною майбутнього країни в Європі, а також угорської та європейської безпеки.Всередині країни можливості Орбана щодо консолідації свого електорату майже вичерпані, тож він наполегливо шукає підтримку ззовні. &nbsp;Донедавна найбільшою надією і найсильнішим іноземним «козирем» угорського Прем’єра був Президент США Дональд Трамп. Однак спроби Вашингтона легітимізувати проросійську політику Орбана, надаючи йому роль основного європейського «миротворця» через проведення «мирних переговорів» із Путіним у Будапешті, зазнали краху.Перспектива зустрічі Трампа з Путіним у Будапешті нині виглядає ілюзорною. Натомість негативні наслідки неконструктивної поведінки Путіна стали більш ніж очевидними. Запроваджені Вашингтоном санкції проти російських нафтогігантів «Роснєфть» і «Лукойл» підривають російсько-центристську енергетичну модель Орбана.Тепер він зараз замість пожинання геополітичних дивідендів змушений випрошувати у Вашингтона поблажки на закупівлю російської нафти, бодай тимчасові, і шукати шляхи обходу американських санкцій. &nbsp;Після провалу американського треку адміністрація Орбана зосередилася на потенційних європейських партнерах – Прем’єр-міністрі Словаччини Роберті Фіцо та можливому голові нового чеського уряду Андреї Бабиші.Будапешт уже намагається лякати Брюссель і Київ створенням антиукраїнської, фактично антиєвропейської та проросійської коаліції в межах ЄС. Вона мала б опонувати спробам Євросоюзу щодо посилення фінансової і військової підтримки України. Насамперед це стосуватиметься голосування за репараційний кредит, запланованого на грудневе засідання Європейської Ради.Чи зможе Будапешт реалізувати спробу створення опозиційного блоку в ЄС — питання відкрите.Прагнення Словаччини зберігати східний напрямок імпорту енергоносіїв раніше не заважали її голосуванням за питання, пов’язані з допомогою Україні і її членством в ЄС. Головне – домовитися, з врахуванням специфічних економічних інтересів Братислави. &nbsp;Неочевидно й те, що новопризначений Прем’єр Чехії Андрей Бабиш захоче починати роботу в Європейській Раді з ролі, яку чеський міністр закордонних справ назвав “маріонеткою Орбана”. Орбана, який має всі шанси невдовзі надовго залишити легітимну європейську політику.Позитивні очікування мали б значно більший шанс на успіх у разі чіткої реакції європейського мейнстріму на підривну діяльність правих екстремістів. І для прагматичного Фіцо, і для мільярдера Бабиша фінансові аргументи Єврокомісії могли б бути значно вагомішими, ніж прохання ймовірного політичного лузера Орбана.Коли створювався ЄС, можливість існування антиєвропейських сил усередині Союзу просто не передбачалася. Найсерйознішим порушенням вважався відхід від європейських демократичних цінностей — свободи слова та верховенства права.Час, напевно, оновити це бачення, визнавши колаборацію зі спільним ворогом загрозою для самого ЄС. Бо безпека – одна з головних європейських цінностей. Без неї всі інші не матимуть шансів на життя.

Падіння рейтингів правлячої в Угорщині партії «Фідес» може призвести не лише до перемоги під час весняних парламентських виборів опозиційної «Тиси». Угорський Прем’єр Віктор Орбан у такому разі ризикує опинитися перед судом за свої багаторічні зловживання, зокрема через «особливі» зв’язки з російським диктатором Путіним. 