Публікації

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуНа тлі переговорів в Женеві за участі представників України, США і РФ, візити Держсекретаря США Марко Рубіо до Словаччини і Угорщини в інфопросторі України і Заходу дещо загубилися. Увага до цих подій після низки оперативних матеріалів швидко спала. Однак, вони можуть мати на перспективи України не менший вплив, ніж так звані мирні переговори.Сьогодні лідери Угорщини і Словаччини - Віктор Орбана і Роберт Фіцо - є основними внутрішніми опозиціонерами в ЄС. Вони відомі своєю діяльністю на підтримку ворога Європи російського диктатора Путіна і блокуванням посилення оборони ЄС, у т.ч. через підтримку України. Їх наполеглива робота над збереженням імпорту російських енергоносіїв йде врозріз з інтересами енергетичної безпеки ЄС і його політикою у цій сфері. Тому особливі відносини Вашингтона з цими двома європейськими адміністраціями є доволі чутливими як для України, так і для Брюсселя.Однією з основних причин цих візитів було прагнення Білого дому підтримати Орбана на наступних парламентських виборах, які відбудуться у квітні. Рубіо не лише не закамуфлював особливий інтерес Вашингтона у перемозі свого політичного партнера. Він це підкреслив. За його словами, США і Угорщина «вступають у «золоту епоху» відносин не лише через збіг інтересів їх народів, а й через тісні особисті стосунки між Прем’єр-міністром Орбаном з Президентом Трампом».Більше того, Рубіо пообіцяв допомогу Орбану, якщо той стикнеться з фінансовими труднощами, якщо виникнуть перешкоди для зростання або загрози стабільності його країни.На підтримку своїх політичних партнерів було зорієнтовано й оголошення під час візитів Рубіо про наміри США щодо будівництва АЕС у Центральній Європі. У Словаччині невдовзі розпочнеться підготовка проектно-кошторисної документації на будівництво великого реактора Westinghouse, яка фінансуватиметься Вашингтоном. А Угорщину Сполучені Штати хочуть зробити центром регіонального розвитку малих модульних реакторів.Однак, такі практичні ініціативи варто розглядати і у контексті роботи Вашингтона з метою енергетичної переорієнтації Будапешта і Братислави з Росії на США. Тим більше, що під час візитів обговорювалося й питання припинення імпорту російської нафти до Європи, за що бореться як Вашингтон, так і Брюссель. Хотілося б сподіватися, що порушувалася й тема членства України в ЄС, яку просуває адміністрація Трампа у контексті надання гарантій безпеки нашій державі.Отже, риторика Рубіо в Будапешті і Братиславі цілком віддзеркалювала наративи сучасної американської адміністрації. Але, враховуючи практичні інтереси Вашингтона, за словами про підтримку своїх політичних партнерів прозвучали й ті, які мали б протверезити «друзів Москви». Основний висновок, який повинні зробити внутрішні опозиціонери в ЄС - бути «клієнтами» Кремля і «любимчиками» Білого дому справа дуже тривожна і непевна, і може передбачати й деякі суттєві поступки, у т.ч. щодо України та її інтересів.

На тлі переговорів в Женеві за участі представників України, США і РФ, візити Держсекретаря США Марко Рубіо до Словаччини і Угорщини в інфопросторі України і Заходу дещо загубилися. Увага до цих подій після низки оперативних матеріалів швидко спала. Однак, вони можуть мати на перспективи України не менший вплив, ніж так звані мирні переговори.

Візити Рубіо до Братислави і Будапешта: на кого і на що орієнтується Вашингтон в Європі 

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуСША зібрали потужний військовий кулак навколо Ірану. Удар, який частина спостерігачів прогнозувала на цей вікенд, не відбувся, але це зовсім не означає, що небезпека минула. Радше навпаки: військовий тиск Вашингтона лише зростає, а питання полягає вже не в тому, чи існує опція удару, а в тому чи зможе дипломатія його зупинити.Причини для можливих військових дій проти Тегерану залишаються незмінними. Наступний раунд переговорів між США та Іраном може відбутися 26 лютого за умови, що іранська сторона найближчим часом надасть свої пропозиції щодо майбутньої ядерної угоди і вони бодай частково наблизяться до очікувань Вашингтона.Відсутність порозуміння з ключових питань стала очевидною вже після попереднього раунду переговорів у Женеві 17 лютого. Сам факт їх проведення став головним досягненням: сторони підтвердили готовність продовжувати діалог, але прориву не сталося.Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив, що у Женеві вдалося досягти загального розуміння щодо базових принципів потенційної угоди. Тегеран наголосив, що не прагне створення ядерної зброї, погодився на передачу запасів високозбагаченого урану Росії та тимчасове - на кілька років - призупинення процесу збагачення. Водночас Іран наполягає на збереженні права на збагачення урану для цивільних цілей і вимагає прив’язати зняття санкцій безпосередньо до підписання угоди.Американські оцінки переговорів також були обережно позитивними: певний прогрес зафіксовано, але ключові розбіжності залишаються. Вашингтон наполягає на включенні до переговорного пакету балістичної ракетної програми Ірану та його підтримки регіональних «проксі», на що Тегеран категорично не погоджується.Не викликають довіри у США й запевнення Ірану щодо відсутності військових ядерних намірів. У цьому контексті короткострокове призупинення збагачення виглядає недостатнім для гарантування довгострокової стабільності. Водночас у Вашингтоні розглядають можливість компромісу - дозволити Ірану символічний рівень збагачення, який технічно унеможливлюватиме створення ядерних боєзарядів.Паралельно з переговорами США демонстративно нарощують військову присутність поблизу Ірану. Американський контингент у регіоні вже став найбільшим з часу операції в Іраку 2003 року. На базах США розгорнуто значну кількість авіації, включно з винищувачами п’ятого покоління F-35 Lightning II та F-22 Raptor, літаками-заправниками і системами раннього попередження AWACS. Два авіаносні угруповання — USS Abraham Lincoln та новітній USS Gerald R. Ford — здатні розмістити понад 150 палубних літаків. Для можливих ударів підготовлено сотні крилатих ракет Tomahawk.Для України можливе ослаблення Ірану - військове чи політичне - означало б скорочення підтримки, яку Тегеран надає Кремлю. Це стало б також стратегічним сигналом для Росії та Китаю: терпимість Заходу до ревізіоністських і деструктивних дій авторитарних режимів має межі.Втім, можливий удар США несе і небажані наслідки. Найочевидніший - різке зростання світових цін на нафту у разі дестабілізації Ірану або блокування Ормузької протоки, через яку проходить значна частина енергетичного експорту Близького Сходу. Тегеран вже натякав на готовність використати цей інструмент. Існує також політичний ризик: залучення Росії до нових міжнародних безпекових домовленостей може створити для Кремля можливість повернутися у статус «необхідного партнера» глобальної стабільності. Це здатне розмити образ Росії як держави-агресора та послабити режим міжнародного тиску.

США зібрали потужний військовий кулак навколо Ірану. Удар, який частина спостерігачів прогнозувала на цей вікенд, не відбувся, але це зовсім не означає, що небезпека минула. Радше навпаки: військовий тиск Вашингтона лише зростає, а питання полягає вже не в тому, чи існує опція удару, а в тому чи зможе дипломатія його зупинити.

Вашингтон стискає кулак: чи стане Іран наступною точкою великого удару?

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуПід час міжнародних дискусій про російсько-українську війну чи іранську ядерну програму Китай часто залишається «за дужками». Насправді ж Пекін присутній у цих кризах постійно — і як союзник Москви та Тегерана, і як потенційний партнер Заходу у їх врегулюванні. Саме тому США і європейські держави регулярно закликають Китай підтримати цілі миру, вплинути на Росію та Іран і сприяти деескалації. Проте відчутних результатів ці заклики поки не дають. Причина полягає не лише в економічних та геополітичних дивідендах, які Китай отримує від нинішніх конфліктів. Пекін фактично намагається обміняти власну «конструктивність» на поступки Заходу у питанні Тайваню.Тайвань — головний стратегічний рахунок ПекінаКитайський лідер Сі Цзіньпін послідовно працює над тим, щоб максимально знизити готовність США протидіяти інтеграції Тайваню. Військовий тиск навколо острова став новою нормою. Китай регулярно проводить навчання з відверто демонстративним сценарієм - блокада острова, морський та повітряний наступ, відпрацювання ізоляції Тайваню від зовнішньої допомоги.Майже щодня Міністерство оборони Тайваню фіксує активність китайської авіації та флоту поблизу острова. Навіть святкування китайського Нового року не стало паузою. У маневрах, що розпочалися 19 лютого, були задіяні шість військових кораблів і щонайменше чотирнадцять літаків різних типів — включно з багатоцільовими винищувачами, літаками раннього попередження та авіацією підтримки.Чистки в армії - сигнал підготовки?Ескалації навколо Тайваню передували масштабні чистки у військовому керівництві Китаю. Під них потрапила приблизно п’ята частина генералітету, включно з Хе Вейдуном — другим за рангом командувачем Народно-визвольної армії та давнім союзником Сі Цзіньпіна.Офіційно це пояснюється боротьбою з корупцією та дисциплінарними порушеннями. Однак багато аналітиків розглядають ці події як процес усунення потенційно нелояльних кадрів і встановлення повного політичного контролю над армією. Не виключено, що йдеться також про підготовку військової вертикалі до можливих радикальніших сценаріїв щодо Тайваню.Торг із ВашингтономПаралельно Пекін намагається дипломатично обмежити оборонну підтримку Тайваню з боку США.Під час телефонної розмови 4 лютого Сі Цзіньпін прямо закликав президента США Дональда Трампа «обережно» підходити до питання продажу озброєнь Тайбею.У грудні американська адміністрація оголосила про пакет військової допомоги Тайваню на $11,1 млрд. Він включає системи Patriot, комплекси NASAMS та інші засоби, критично важливі для захисту острова.Президент США, який готується відвідати Пекін на початку квітня, очевидно намагатиметься уникати різкої ескалації перед візитом. Однак його заява про те, що майбутні поставки зброї Тайваню він обговорює безпосередньо із Сі Цзіньпіном, викликала занепокоєння щодо можливих змін стратегічної позиції США.Втім, навряд чи Вашингтон піде на серйозні поступки. США мають законодавчі безпекові зобов’язання перед Тайванем, і відступ від них навряд чи буде прийнятним як для Конгресу, так і для американського суспільства.Чому Китай не тисне на Росію та ІранУ такому складному клубку інтересів не дивно, що заклики Вашингтона припинити імпорт російської та іранської нафти або обмежити експорт товарів подвійного призначення до Росії сприймаються в Пекіні радше як політична риторика.Це не сприяє ані завершенню війни в Україні, ані врегулюванню іранської ядерної проблеми. І саме тут виникає головний стратегічний ризик.Якщо аналогічно - як декларативні - Китай сприйматиме й американські попередження щодо неприйнятності силового сценарію проти Тайваню, регіон може перетворитися на наступну глобальну «гарячу точку».

Під час міжнародних дискусій про російсько-українську війну чи іранську ядерну програму Китай часто залишається «за дужками». Насправді ж Пекін присутній у цих кризах постійно — і як союзник Москви та Тегерана, і як потенційний партнер Заходу у їх врегулюванні. Саме тому США і європейські держави регулярно закликають Китай підтримати цілі миру, вплинути на Росію та Іран і сприяти деескалації. 

Тайвань як наступний фронт? Чому Китай торгується війнами України та Ірану

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуЩорічне звернення Президента США Дональда Трампа до Конгресу про стан держави виявилося цілком передбачуваним — і водночас показовим.Його центр ваги майже повністю лежав у внутрішній політиці: міграція, тарифи, інфляція, ціни на енергоносії, житло, медичні послуги. У всіх цих сферах президент рапортував про успіхи своєї адміністрації — як уже досягнуті, так і майбутні.За словами Трампа, «наша нація повернулася — більша, краща, багатша та сильніша, ніж будь-коли раніше. Ми здійснили трансформацію, якої світ ще не бачив». У промові не пролунало жодних згадок про суперечності тарифної політики, структурні проблеми економіки чи дискусійні аспекти міграційних рішень. Попереду — важливі проміжні вибори до Конгресу, здатні визначити політичне майбутнє президента. У такому контексті звернення стало передусім елементом внутрішньої виборчої кампанії.Зовнішня політика як другорядний сюжетМіжнародна тематика посіла у виступі помітно другорядне місце.Україна прозвучала лише у знайомому для Трампа наративі - як приклад війни, яку його адміністрація «наполегливо намагається завершити». Згадувалися також операції США у Венесуелі та Ірані — однак без жодної конкретики щодо подальшої стратегії. Контроверсійні міжнародні ініціативи Білого дому, які викликали значний резонанс серед союзників, включно з питанням Гренландії, президент обійшов мовчанням.Канада з’явилася у промові лише через перемогу американської хокейної збірної, Мексика - у контексті боротьби з наркокартелями. Водночас Трамп чітко окреслив амбіцію відновити американське домінування у Західній півкулі.Європейські союзники отримали мінімальну увагу. НАТО згадувалося переважно як інструмент збільшення оборонних витрат союзників до 5% ВВП та як механізм закупівлі американського озброєння для України.Сигнали, важливіші за словаЩорічне звернення президента США традиційно не є найточнішим індикатором реальної зовнішньої політики. Однак у поєднанні з іншими рішеннями Вашингтона воно змушує поставити складніше запитання: наскільки США готові підтримати мир, прийнятний для України, а не просто швидке завершення війни.Показовим сигналом стало утримання США під час голосування Генеральної Асамблеї ООН за резолюцію «Підтримка тривалого миру в Україні» у четверту річницю повномасштабної агресії Росії. Для Вашингтона виявилося неприйнятним навіть формулювання про необхідність поваги до територіальної цілісності України.Не додають оптимізму й численні заяви Трампа про нібито зацікавленість Москви у мирі та її готовність до домовленостей, попри те, що реальні дії Кремля свідчать про протилежне.Особливий резонанс викликала теза президента про те, що Україна повинна «швидко сісти за стіл переговорів», інакше може втратити шанс на угоду. Ще більш показовою стала поширена в ЗМІ ідея укласти мирну угоду до 4 липня — символічної дати 250-річчя незалежності США. Складається враження, що бажаний результат Вашингтон прагне досягнути передусім шляхом тиску на Київ, а не на Москву.Небезпечна асиметріяТривожним сигналом стало оприлюднене в медіа повідомлення про минулий демарш Державного департаменту США із закликом до України утриматися від атак на російський порт Новоросійськ через ризики для окремих американських економічних інтересів, зокрема пов’язаних із Казахстаном.Водночас аналогічних публічних демаршів щодо Росії після знищення російськими ударами американських підприємств в Україні, зокрема фабрики Mondelez International у Тростянці, світ не почув. Ця асиметрія сигналів не може залишатися непоміченою.Америка після глобального моменту?Звернення Дональда Трампа до Конгресу показало головне: його адміністрація прагне більше зосередитися на собі. І питання сьогодні стоїть вже не лише про допомогу Україні — а про готовність демократичного світу захищати власні принципи тоді, коли ціна їх захисту зростає.

Щорічне звернення Президента США Дональда Трампа до Конгресу про стан держави виявилося цілком передбачуваним — і водночас показовим.
Його центр ваги майже повністю лежав у внутрішній політиці: міграція, тарифи, інфляція, ціни на енергоносії, житло, медичні послуги. У всіх цих сферах президент рапортував про успіхи своєї адміністрації — як уже досягнуті, так і майбутні.

Америка дивиться всередину: що це означає для України?


<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового Форуму28 лютого США разом з Ізраїлем розпочали масштабну операцію проти Ірану. Удари були завдані по Тегерану (включно з районом президентського палацу та Ради нацбезпеки), а також по Ісфахану, Караджу та інших центрах військової й ядерної інфраструктури.Ключове питання — не лише ядерна програма. З’явилися повідомлення про можливу загибель або ураження вищого керівництва Ірану. Якщо це підтвердиться, мова вже не про «стримування», а про потенційний обвал режиму.Причиною операції став фактичний провал переговорів: Тегеран відмовився передати високозбагачений уран за кордон, погодитися на постійні обмеження та демонтаж ядерної інфраструктури. Також було відкинуто переговори щодо ракетної програми і підтримки проксі-сил. Президент США Дональд Трамп заявив, що Іран відновив рух до ядерної зброї, і закликав іранців після завершення операції повалити режим.Іран відповів ударами по Ізраїлю та американських базах у регіоні. Перськіа затока опинилася в зоні прямої військової ескалації. Європа закликала до стриманості. Росія виступила на боці Тегерана.Чи наблизить це мир для України?Якщо режим у Тегерані ослабне або впаде, це стане ударом по осі Росія–Іран–Китай. Іран — важливий постачальник ресурсів і технологій для російської війни. Його дестабілізація означає ослаблення Кремля і зменшення його переговорної ваги.Так, можливе тимчасове зростання цін на нафту може дати Росії короткостроковий фінансовий ефект. Але стратегічно падіння або глибоке ослаблення іранського режиму означало б послаблення всього авторитарного блоку.Отже, вирішальним фактором стане не масштаб ударів, а відповідь на одне питання: чи починається в Ірані політичний злам і разом із ним стратегічне ослаблення антизахідної коаліції.&nbsp;

28 лютого США разом з Ізраїлем розпочали масштабну операцію проти Ірану. Удари були завдані по Трамп заявив, що Іран відновив рух до ядерної зброї, і закликав іранців після завершення операції по та інших центрах військової й ядерної інфраструктури.

Удар по Ірану: чи починається демонтаж авторитарної осі?

Атака США та Ізраїлю на Іран не зможе надовго підштовхнути зростання нафтових цін - постачання іранської нафти практично повністю зав’язані на Китай, який навіть за найнесприятливішого сценарію зможе частково замістити їх за рахунок альтернативних постачальників.Такими можуть стати, наприклад, країни ОПЕК+, загальна квота яких в 2025 році зросла майже на 2,9 млн. барелів на добу. Для порівняння - обсяг постачання нафти з Ірану до Китаю, за різними оцінками, становить від 1,5 до 2 млн. барелів на добу.В середньо- та довгостроковій перспективі операція США в Ірані призведе до стабілізації цін на середніх або порівняно низьких рівнях - не більше ніж 60 дол. за барель.&nbsp;Причини наступні:• з одного боку, тимчасовий стрибок цін створить сприятливе тло для підвищення квот ОПЕК+, яке було поставлене на паузу на перший квартал 2026 року;• якщо бомбардування змусить Іран до угоди зі США, то з Ірану, ймовірно, буде знято нафтове ембарго, а іранська нафтова галузь отримає доступ до послуг міжнародних нафтосервісних компаній.В обох випадках результатом бомбардування Ірану стане зростання пропозиції нафти, що сприятиме «охолодженню» ситуації на нафтовому ринку.Якщо війна в Іраку відкрила епоху високих нафтових цін, то військова операція США в Ірані може її підсумувати.

Атака США та Ізраїлю на Іран не зможе надовго підштовхнути зростання нафтових цін - постачання іранської нафти практично повністю зав’язані на Китай, який навіть за найнесприятливішого сценарію зможе частково замістити їх за рахунок альтернативних постачальників.

В'ячеслав БУТКО

Що означатиме бомбардування Ірану для нафтового ринку

Понад чверть усіх відео, які YouTube рекомендує новим користувачам, — згенеровані штучним інтелектом. В Іспанії ШІ-канали зібрали понад 20 мільйонів підписників, у Південній Кореї — 8,45 мільярда переглядів, а найбільший подібний канал в Індії перевищив позначку у 2 мільярди переглядів. ШІ-відео бувають різного спрямування — від музики та озвучених голосом ШІ казок до пародій на зірок шоубізнесу та відомих політиків — і приносять їхнім авторам значні доходи. І це лише частина тривожних фактів про масове поширення ШІ-контенту.

Як штучний інтелект маніпулює українцями – експертка Оксана Мороз про те, чому ми віримо діпфейкам і як їх розпізнати

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуУ світових столицях зараз тривають інтенсивні дипломатичні консультації щодо війни Росії проти України та майбутньої архітектури безпеки. Федеральний канцлер Німеччини Фрідріх Мерц протягом кількох днів відвідав Пекін і Вашингтон, а також проводить тісні консультації з Парижем і Лондоном. Українське питання перебуває в центрі цих переговорів.3 березня у Вашингтоні Мерц зустрівся з президентом США Дональдом Трампом. Берлін прагнув обговорити три ключові теми: війну Росії проти України, торговельну політику США, зокрема нові тарифи, а також питання колективної оборони в рамках НАТО. У центрі уваги були і наслідки американської операції проти Ірану, зокрема зростання цін на енергоносії.Під час зустрічі Мерц намагався переконати Трампа, що будь-яка мирна угода можлива лише за умови посилення тиску на Кремль і повноцінної участі Європи в переговорному процесі. За словами канцлера, Європа не прийме мир, укладений без її участі: лише угода, легітимізована європейцями, може бути стійкою.Щоб підкреслити аргументи, Мерц продемонстрував Трампу карту лінії фронту, показавши, що вимагати від України нових територіальних поступок неможливо. Такий підхід не лише несправедливий, а й безрезультатний: Москва не зацікавлена в мирі, затягує переговори і фактично ігнорує позицію американського президента.Після зустрічі канцлер заявив, що у нього склалося враження: Трамп «краще розуміє, що поставлено на карту» для України і для Європи загалом.Європа прагне місця за столом переговорівПозиція Мерца відображає ширший консенсус серед європейських лідерів. Президент Франції Еммануель Макрон також наполягав на участі Європи у переговорах з Росією.Париж навіть намагався відкрити прямий канал комунікації з Москвою: дипломатичний радник Макрона Еммануель Бонн відвідував російську столицю і зустрічався з помічником Путіна Юрієм Ушаковим. Однак зарезервувати місце Європи за столом переговорів через Москву не вдалося. Тепер Мерц намагається досягти цього через Вашингтон.У цих умовах ключовою передумовою будь-якого прогресу залишається посилення тиску на Росію. Особливо з огляду на те, що зростання цін на енергоносії після операції проти Ірану створює для Кремля додаткові фінансові ресурси для продовження війни.Цей тиск має бути не лише санкційним, а й військовим. Збільшення постачання озброєнь Україні та перелом на фронті могли б стати фактором, здатним змінити розрахунки Москви.Тарифи, Китай і трансатлантичні відносиниПри обговоренні торговельної політики найбільший інтерес для Мерца становили питання тарифів. Це пов’язано з рішенням Верховного Суду США про відміну ставок, введених у 2025 році, і підписанням Трампом нового указу з цих питань.Ще до свого візиту до Вашингтона Мерц застерігав США від розпалювання тарифної війни. За його словами, Вашингтон «може це зробити, але ми з цим не погодимося. А якщо це зайде надто далеко, ми, європейці, безумовно, зможемо дати відсіч».Одним з інструментів відсічі європейців проти односторонніх тарифних поборів американців, без сумнівів, є співпраця з Китаєм. Візит Мерца до Пекіну, який відбувся 2 березня, якраз напередодні американського, був спрямований на пом’якшення торгової напруженості між двома країнами та скорочення торговельного дефіциту Німеччини у торгівлі з Китаєм.Певних результатів Берлін домігся. Пекін погодився закупити до 120 літаків Airbus, підписав понад 10 додаткових договорів з німецькими компаніями у ключових секторах, обіцяв імпортувати більше високоякісних товарів з Німеччини.Вашингтон уважно спостерігав за пекінським вояжем Мерца. Судячи з підкреслено дружнього тону спілкування між американським і німецьким лідерами, Трамп не сприйняв це як загрозу, і, принаймні поки що, про тарифну війну не йдеться.Ядерне стримування: нова європейська дискусіяЩе однією темою консультацій між Берліном і Парижем є майбутнє ядерного стримування в Європі. Мерц і Макрон домовилися створити франко-німецьку «керівну групу» для координації ядерної політики. Серед можливих кроків — участь Німеччини у французьких ядерних навчаннях з використанням конвенційних сил. Париж також пропонує новий формат європейського «розширеного стримування». До обговорення вже долучилися Велика Британія, Німеччина, Польща, Нідерланди, Бельгія, Швеція, Данія і Греція. Ці ініціативи не мають на меті замінити ядерну парасольку США чи механізми НАТО. Йдеться про їх доповнення — у відповідь на ядерні погрози Москви, посилення ядерного потенціалу Китаю і зростаючу невизначеність щодо довгострокової ролі США в європейській безпеці.

У світових столицях зараз тривають інтенсивні дипломатичні консультації щодо війни Росії проти України та майбутньої архітектури безпеки. Федеральний канцлер Німеччини Фрідріх Мерц протягом кількох днів відвідав Пекін і Вашингтон, а також проводить тісні консультації з Парижем і Лондоном. Українське питання перебуває в центрі цих переговорів.

Чи змінять аргументи Мерца позицію Трампа щодо України?

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового Форуму•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Угорщина входить у вирішальну фазу політичної боротьби. Парламентські вибори відбудуться 12 квітня, і вперше за багато років реальною є перспектива втрати влади прем’єр‑міністром Віктором Орбаном, який керує країною з 2010 року.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опозиція вперше суттєво випереджає владу. За опитуванням Zavecz Research (22–28 лютого) серед виборців, які визначилися: 50% підтримують партію «Тиса», 38% – «Фідес». Серед усіх виборців – 38% проти 32%. Близько 20% ще не визначилися.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Новий лідер угорської політики – Петер Мадяр, колишній союзник Орбана. Він очолює партію «Тиса» і веде кампанію під гаслами боротьби з корупцією, розблокування коштів ЄС та повернення Угорщини до європейського мейнстриму.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вибори фактично перетворюються на референдум щодо геополітичного курсу: продовження конфронтації з ЄС і напівізоляції, або повернення до демократичної Європи та зміцнення ролі країни в ЄС і НАТО.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Економічна ситуація послаблює позиції влади: зростання ВВП менше 1%, бюджетний дефіцит понад 4%, падіння промислового виробництва та зростання цін. Понад 19 млрд євро фондів ЄС залишаються заблокованими через проблеми з верховенством права та корупцією.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Орбан зробив конфлікт із Брюсселем і Києвом частиною політичної стратегії. Його уряд блокує нові санкції проти Росії, гальмує переговори про вступ України до ЄС та виступає проти великого пакета фінансової допомоги Україні.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Антиукраїнська риторика стала однією з ключових тем передвиборчої кампанії «Фідес». Орбан поширює наративи про нібито «українську загрозу» для енергетичної системи Угорщини і різко критикує Київ, майже не реагуючи на дії Москви.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скандалом стало затримання українських інкасаторів угорськими силовими структурами. Йдеться про зупинку та утримання інкасаторських автомобілів українського банку під час регулярного перевезення валютних коштів. Міністерство закордонних справ України справедливо назвало ці дії фактичним взяттям людей у заручники. Інцидент став показовим прикладом того, як навіть силові та дипломатичні механізми використовуються Будапештом для політичного тиску на Україну.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Позиція опозиції щодо України не є однозначною. Партія «Тиса» не підтримала в Європарламенті пакет допомоги Україні, а сам Мадяр висловлювався проти прискореного вступу України до ЄС та передачі озброєння.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Водночас прихід нової влади майже напевно означатиме припинення демонстративної проросійської політики та системного блокування рішень ЄС щодо України.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опитування, проведене партією «Тиса», показало, що близько 60% угорців підтримують вступ України до ЄС, що свідчить: антиукраїнська риторика значною мірою є продуктом політичної пропаганди.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навіть у разі перемоги опозиції Угорщина не стане автоматично союзником України, але може перестати бути головним блокувальником європейської політики щодо Києва. &nbsp;

 Угорщина входить у вирішальну фазу політичної боротьби. Парламентські вибори відбудуться 12 квітня, і вперше за багато років реальною є перспектива втрати влади прем’єр‑міністром Віктором Орбаном, який керує країною з 2010 року.

Що треба знати про ситуацію в Угорщині?

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуВійськова операція США та Ізраїлю проти Ірану дедалі більше демонструє ознаки затягування. Якщо на початковому етапі її тривалість оцінювалася днями, а згодом тижнями, нині спостерігачі, посилаючись на внутрішні оцінки Пентагону, вже говорять про можливу тривалість у місяці. Політичним горизонтом цієї кампанії фактично стають проміжні вибори до Конгресу США. Водночас постає питання: чи зможе Вашингтон і надалі повністю контролювати динаміку конфлікту.Паралельно дедалі більш розмитими стають і стратегічні цілі операції. На початку йшлося про ліквідацію ядерної та ракетної програм Ірану, а також про фізичне усунення ключових політичних і військових керівників режиму. Натомість нині дедалі частіше звучить ширша формула — усунення від влади релігійного режиму аятол. Проте для реалізації такого сценарію ключовий момент був, імовірно, втрачений. Масштабні антиурядові протести в Ірані не отримали зовнішньої підтримки, на яку розраховували їхні учасники. Натомість Вашингтон розпочав новий раунд переговорів з іранським керівництвом. У цих умовах опозиція, ослаблена і фрагментована, навряд чи готова до нової спроби масштабного політичного виступу.Можливим інструментом тиску на Тегеран може стати співпраця зі збройними формуваннями курдів. Проте навіть у разі проведення обмеженої наземної операції за участю курдських сил її результатом може стати лише зміна контролю над окремими провінціями. Це навряд чи призведе до падіння центральної влади аятол у Тегерані.Не справдилися й розрахунки на внутрішній розкол у силових структурах режиму. Заклики президента США Дональда Трампа до переходу Корпусу вартових ісламської революції на бік опозиції не мають реальних передумов. Більше того, частина поміркованих іранських політиків, на яких розраховували у Вашингтоні, була знищена внаслідок ізраїльських ударів по урядовому кварталу разом із верховним лідером Алі Хаменеї. Інші, як чинний президент Масуд Пезешкіян, не мають реального впливу на ключові силові структури держави. Показовим стало і те, що обіцянки Пезешкіяна утриматися від ударів по арабських країнах були демонстративно проігноровані Корпусом вартових ісламської революції.Водночас не можна недооцінювати перші військові результати кампанії. США та Ізраїль змогли знищити значну частину систем протиповітряної оборони Ірану, серйозно послабити його флот, завдати ударів по ракетній інфраструктурі та частково паралізувати експортні можливості нафтового сектору. Проте навіть за цих умов прогнозувати строки завершення операції наразі вкрай складно. Більше того, президент Трамп уже не відкидає можливості обмеженої наземної операції — наприклад, для захоплення запасів збагаченого урану.Енергетичний фактор стає одним із ключових наслідків конфлікту. Ціни на нафту і газ стрімко зростають. Ормузька протока формально залишається відкритою, але фактично перестала використовуватися через постійні обстріли. Обіцянки США гарантувати безпеку судноплавства поки що не реалізовані. Заклики Китаю до Тегерана відновити транзит, навіть якщо й матимуть певний вплив, навряд чи зможуть швидко змінити ситуацію.Додатковий тиск на світові енергетичні ринки створюють удари по нафтовій і газовій інфраструктурі інших країн регіону. Частина об’єктів була пошкоджена, інші тимчасово зупинені з міркувань безпеки.Для України війна навколо Ірану має подвійний ефект. З одного боку, ослаблення Тегерана — ключового військово-технологічного партнера Росії — має очевидне позитивне значення. Знищення частини виробництва ракет і дронів, а також запасів безпілотників типу Shahed прямо впливає на можливості Москви продовжувати війну проти України.З іншого боку, конфлікт створює серйозні ризики. Насамперед ідеться про різке зростання світових цін на енергоносії, яке напряму збільшує доходи російського бюджету і дає Кремлю додаткові ресурси для відновлення військового потенціалу. Окремою проблемою стає й дефіцит систем протиповітряної оборони. В Києві вже на офіційному рівні говорять про можливу нестачу ракет для систем Patriot, і швидкого рішення цієї проблеми наразі не видно.Співпраця України зі США та арабськими державами у сфері протидії іранським безпілотникам може зміцнити міжнародний імідж нашої держави і підвищити інтерес до українського досвіду. Проте це не вирішує ключової проблеми — захисту від російських балістичних ракет.Паралельно конфлікт ускладнює перспективи мирних переговорів із Росією. Навіть демонстративне небажання Вашингтона загострювати відносини з Москвою через її розвідувальну підтримку Ірану навряд чи здатне змінити позицію Кремля.Європа також опиняється серед головних постраждалих від війни на Близькому Сході. Зростання цін на енергоносії та ризики нових міграційних потоків створюють значний політичний тиск на уряди європейських держав. Це ускладнює підтримку трансатлантичної єдності, тим більше на тлі жорсткої критики президента Трампа на адресу окремих європейських союзників, які висловлювали сумніви щодо доцільності наступальної операції проти Ірану.У цих умовах для України критично важливо не лише забезпечити безперервні поставки систем протиповітряної оборони, але й домагатися розширення далекобійних можливостей. За сучасних умов саме знищення виробничих потужностей російського військово-промислового комплексу стає одним із ключових інструментів стримування агресії — не лише для України, а й для безпеки Європи загалом.&nbsp;

Військова операція США та Ізраїлю проти Ірану дедалі більше демонструє ознаки затягування. Якщо на початковому етапі її тривалість оцінювалася днями, а згодом тижнями, нині спостерігачі, посилаючись на внутрішні оцінки Пентагону, вже говорять про можливу тривалість у місяці. Політичним горизонтом цієї кампанії фактично стають проміжні вибори до Конгресу США. Водночас постає питання: чи зможе Вашингтон і надалі повністю контролювати динаміку конфлікту.