Публікації

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуОстаннім часом, на тлі погіршення відносин європейських лідерів з Президентом США Дональдом Трампом та переорієнтації безпекових інтересів Вашингтона з Європи на інші частини світу, в ЄС все активніше почали говорити про необхідність розвитку європейської стратегічної автономії в галузі безпеки.Ідея, в принципі, не нова. Вона пройшла різні етапи: від створення Західноєвропейського союзу (ЗЄС) в 1954 році до формування Спільної зовнішньої та безпекової політики, а згодом і Європейської політики безпеки і оборони, що призвело до розпуску ЗЄС в 2011 році.Протягом багатьох років практичні функції ЄС у сфері безпеки зводилися до проведення цивільних та військових операцій з кризового реагування. Адже ефективність найсильнішого оборонного блоку світу - НАТО, під чиїм захистом знаходилася Європа, ні в кого жодних сумнівів не викликала.Сьогодні ситуація змінилася. Чи повернеться Вашингтон до безумовного виконання своїх зобов’язань в рамках Альянсу після чергової зміни адміністрації в США – питання відкрите. Чи будуть десятки тисяч американських військових залучатися до відбиття можливих атак росіян у разі ескалації ситуації – достеменно не відомо. Це ж питання стосується і доступу ЄС, у разі потреби, до спільних військових активів НАТО, які здебільшого надаються США.Тому від поняття стратегічної безпекової автономії в ЄС зараз очікується значно більше – здатності до оперативного реагування на військові дії супротивника, здатності до оборони Європи, якщо США вийдуть з гри. Реагування - з урахування досвіду ведення сучасної війни, який у противника ЄС – Росії - є, а в держав-членів - немає. Проте, він є в України. Реагування – із залученням європейських союзників, які присутні в НАТО, але не є членами ЄС, а саме Великої Британії і Норвегії.Власне у цьому контексті слід трактувати слова Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн про те, що Євросоюз, на додаток до ролі «економічної держави», має стати і «військовою державою». На це спрямовані програми з розвитку європейської оборонної промисловості, на які, виділяються значні кошти Цим цілям слугують чотири «флагманські» оборонні ініціативи ЄС з протидії дронам, захисту від ракет та інших повітряних загроз, зміцнення східних кордонів Євросоюзу, Цим обумовлені ідеї щодо створення Європейського оборонного союзу за участю Києва, Лондона і Осло, які просуває Єврокомісар з питань оборони і космосу Андрюс Кубіліус.Водночас, дискусії щодо того, чи варто створювати Європейський оборонний союз і яким він має стати все ще продовжуються як в столицях, так і в Брюсселі, у т.ч. в рамках самої Єврокомісії. Чи має це призвести до формування нового військового альянсу на заміну чи доповнення до НАТО ? Чи ЄС повинен відігравати функції фінансової опори Альянсу в Європі і лише точково працювати над проблемними сферами, які виявилися у контексті широкомасштабної агресії рф ? Чи не призведе створення нового союзу до плутанини у прийнятті рішень, у ланцюгу командування, що особливо небезпечно у ході конфлікту ?Немає єдиної точки зору на це і в Києві. З однієї сторони, Президент Зеленський підтримав ідею участі України у Європейському оборонному союзі. З іншої сторони, Україна не відмовляється і від членства в НАТО як основи своєї безпеки в майбутньому.Якими будуть результати цієї дискусії – покаже час. У будь-якому разі, реалії диктуватимуть європейцям необхідність, по-перше, розвитку власних військових спроможностей, особливо у сферах, де вони поки що залежні від США, по-друге, залучення до оборони Європи України, яка на сьогодні є найсильнішою військовою потугою на континенті, здатною протистояти спільному ворогу.<o:p></o:p>

Європейський оборонний союз - завтрашня перспектива?

«Ми втомлені. Україні потрібно більше уваги»: як Київському Безпековому Форуму вдалося зібрати у столиці принца Гаррі, керівництво НАТО і ЄС

Сенат США затвердив кандидатуру Кевіна Уорша на посаду голови Ради керуючих Федеральної резервної системи (ФРС), яка виконує функції американського Центрального банку й вже майже століття обґрунтовано вважається найбільш впливовим Центробанком світу.Він має вступити на посаду 15 травня. Слід розраховувати на збереження виваженої політики ФРС та супротив екстравагантним забаганкам президента США Дональда Трампа.Уорш працював в ФРС в 2006-2011 роках. Тобто, він застав кризу субстандартних іпотечних кредитів в 2007-2008 роках й спровоковану нею світову фінансову кризу 2008-2009 років. Тоді ФРС під головуванням Бена Бернанке, діючи максимально професійно та відповідально, подолала обидві кризи. До того ж, ФРС безпосередньо допоміг європейським банкам, врятувавши чимало з них від втрати ліквідності та можливого банкрутства, надавши сотні мільярдів доларів довгострокових дешевих позик. Рада керуючих ФРС, до якої входив Уорш, успішно вирішила найбільш небезпечну фінансово-економічну кризу XXI століття.Уорш має досвід й в бізнес-сфері – обіймав посаду виконавчого директора в департаменті злиття та поглинання інвестбанку Morgan Stanley. Уорш одружений з Джейн Лаудер – донькою мільярдера Рональда Лаудера, який є другом президента США Трампа.Головна інтрига полягає в тому, що Уоршу на посаді голови ФРС доведеться зіткнутися з двома проблемами, які вимагають протилежно спрямованих дій: з інфляцією, для боротьби з якою потрібна висока ставка ФРС, та настійливими вимогами президента Трампа знизити ключову ставку для стимулювання економічного зростання.Виходячи з історії голосування Уорша під час роботи в ФРС в 2006-2011 роках та його публічної риторики з питань грошово-кредитної політики, не слід очікувати, що новий керівник ФРС буде беззаперечно слідувати бажанням Трампа. Можна припустити, що підхід Уорша не надто відрізнятиметься від modus operandi його попередника Джерома Пауелла – орієнтація на стримування інфляції та скорочення інфляційних ризиків з акцентом на вельми обережне та поступове зниження ставки ФРС й готовність швидко відреагувати підвищенням ставки на збільшення інфляційних ризиків. Хоча останнім часом Уорш трохи скорегував риторику, але це може бути тактичний хід, щоб отримати підтримку сенаторів, які орієнтуються на Трампа.Інфляція в США останнім часом помітно прискорилась. У квітні вона досягла максимального показника з травня 2023 року (4,1%), становивши 3,8% при довгостроковій цілі ФРС в 2%. Головний фактор – зростання світових цін на енергоносії внаслідок війни в Ірані. Ба більше, зафіксовані додаткові передумови для збереження високої інфляції: згідно з даними Федерального бюро статистики праці США, опублікованими 13 травня, індекс цін виробників в квітні помітно зріс до 4,3% в річному обчисленні проти 3,4% в березні – знов таки, в першу чергу через подорожчання пального внаслідок війни в Перській затоці. Зростання цін виробників США в ближчий час транслюється в споживчі ціни.Ключова ставка ФРС з грудня минулого року знаходиться на рівні 3,75%. Поки інфляція суттєво вища за довгострокову ціль ФРС. Перспективи зниження інфляції не проглядаються, скоріше навпаки можливе прискорення темпів зростання цін. Тому зниження ставки ФРС малоймовірне. Водночас ринок робочих місць в США переживає непогані часи – збільшення на 115 тисяч за квітневими даними. Це важливо з огляду на те, що друга частина мандату ФРС – підтримка зайнятості. Тобто, по цьому параметру немає необхідності в зниженні ставки.Отже, ФРС не має приводу для такого маневру зі ставкою, якого бажає Трамп, оскільки дані щодо робочих місць досить позитивні, а вартість пального продовжує підстьобувати зростання споживчих цін, тому перспектива зниження ставки об’єктивно малоймовірна.Є ще один можливий аргумент на користь відносно жорсткої позиції нового керівника ФРС – економічну поведінку людей чималою мірою визначає їх досвід в період дорослішання.Професор економіки та фінансів Каліфорнійського університету в Берклі Ульріка Мальмендір в дослідженні, опублікованому на сайті Національного бюро економічних досліджень США, пояснила звідки беруться «яструби», тобто прихильники жорсткої грошово-кредитної політики ФРС, та «голуби», тобто прихильники м’якої монетарної політики.Мальмендир та її співавтори проаналізували 7350 результатів голосувань членів Комітету з відкритих ринків ФРС щодо ставки за підсумками 659 засідань Комітету в період з 1951 року до 2014 року, а також дані про кожного з голосуючих учасників засідань. З’ясувалося, що учасники Комітету, які виросли в період високої інфляції та частіше стикалися зі зростанням цін, виявляються прихильниками більш жорстких заходів («яструбами»), обираючи пріоритетом боротьбу з інфляцією та голосують за підвищення ключової ставки. А «голубами» виявлялися ті, хто не застав зростання цін, зате побачив безробіття, й вони виступали за пом’якшення монетарної політики на користь економічного зростання й зниження безробіття, а проблема інфляції не була для «голубів» пріоритетною.Новий голова ФРС Уорш народився в 1970 році, тобто його дорослішання прийшлося на 1980-ті роки, на початку яких інфляція вимірювалась двозначними цифрами (12-13%) й напевне він добре пам’ятає ті проблеми, які економіці та населенню США завдала висока інфляція.Найближче засідання ФРС, де буде розглядатися питання ставки, відбудеться 16-17 червня. Якщо іранська криза не закінчиться, а перспектив цього небагато, ставка не має знизитися. Навпаки, не слід виключати й сюрприз для Трампа у вигляді «підвищувальної риторики» – обіцянки підвищити ставку в разі збереження або посилення інфляційних ризиків. Тим більше, що фондові та товарні ринки «перегріті» й бажано їх дещо «охолонути», щоб не луснула з тріском бульбашка на фондовому ринку та не спричинила паніку. Одним з інструментів такого «охолодження» може бути підвищення ставки, або, принаймні, обіцянка це зробити.Залишилось небагато часу до того, щоб побачити, як Уорш буде діяти. Разом з цим, слід нагадати, що у президента США практично немає юридично бездоганних прав звільнити голову ФРС.&nbsp;

В'ячеслав БУТКО

Трамп хоче дешевших грошей. Чому новий глава ФРС може сказати “ні”

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуЯк свідчать останні заяви Президента США Дональда Трампа, реальні результати візиту американського лідера до Китаю суттєво не дотягують до тих компліментарних оцінок, які звучали у його заявах для преси.По найважливішому безпековому питанню для США – Ірану - сторони підтвердили єдність принципових позицій: війна має завершитися, Тегеран не має мати ядерної зброї, Ормузька протока має бути відкритою. Але це озвучувалося і раніше. Пекін ніколи публічно не суперечив Вашингтону у ключових підходах до врегулювання, підтримуючи, водночас, особливі відносини з Тегераном, як економічні, так і, підозрюють, з військовим нахилом.Проте, від згоди з основними принципами врегулювання до домовленостей про здійснення тиску на іранське керівництво для забезпечення їх виконання - далекий шлях. Під час візиту китайський лідер сигналізував про свою готовність до більш активної ролі у вирішенні проблеми Ірану. Однак, степінь цієї активності, а також згода з Вашингтоном щодо деталей врегулювання (в плані послідовності кроків та захисту інтересів Тегерану) поки залишаються під питанням.Для Китаю безперечно важливим є стабільний мир і безперешкодний транспортний коридор до близько-східних енергетичних ресурсів. З іншої сторони, Пекін сприймає ці питання як серйозні важелі впливу на Вашингтон з метою захисту своїх власних ключових стратегічних інтересів, які лежать не на Близькому Сході, а на Тайвані.Але тут помітних змін у позиції США не відбулося. А вона не зовсім задовольняє Китай, зокрема в плані готовності Вашингтона до продажу озброєнь Тайваню і надання військової підтримки у разі спроб Китаю вирішити проблему острова військовим шляхом. І це – незважаючи на попередження Сі, що «хибні кроки» або неправильне вирішення цього питання Вашингтоном може призвести до «зіткнень або навіть конфлікту» між країнами.Серед «найважливіших міжнародних і регіональних питань», які були обговорені, згадувалася й Україна При цьому жодних конкретних деталей про досягнуті домовленості не повідомляється. Готовність Китаю до більш активної ролі у припиненні війни стане зрозумілішою під час візиту російського диктатора путіна до Пекіну, який відбудеться найближчим часом.Не менш важливими для сторін є й економічні аспекти відносин. У результаті минулорічних тарифних маніпуляцій Трампа та торговельного шантажу Пекіну у відповідь сторони вийшли на тимчасові компромісні домовленості, які, проте, для жодної з них не видаються ідеальними.Штати наполягають на розширенні доступу на китайський ринок, на знятті обмежень на експорт рідкоземельних мінералів. Китайці вимагають зняття заборон на доступ до нових технологій, зокрема у галузі штучного інтелекту та мікрочипів, скасування захисних мит, відмови від політично вмотивованих заборон на інвестиції в американські компанії.За словами Трампа і членів його адміністрації, у ході зустрічей досягнуто значних успіхів: Пекін висловив готовність до збільшення імпорту сільськогосподарської продукції США, закупівлі американської нафти і 200 літаків Боінг, заснування двосторонньої «Ради торгівлі».Не менш позитивно, хоча й дуже загально, оцінив результати і Сі. Він заявив, що після візиту двері Пекіна «у зовнішній світ відчиняться лише ширше», а «американські компанії матимуть ще кращі перспективи в Китаї».Проте, реальну вагу домовленостей в економічній сфері можна буде побачити лише згодом.Обидві сторони підтвердили заінтересованість у продовженні однорічного «торговельного перемир’я», яке завершується в жовтні. Водночас, жорстких публічних обіцянок з цього приводу не виголошувалося. У заявах представників кабінету Трампа з цього приводу звучали фрази на кшталт «якщо це й надалі буде добре працювати для кожної країни».&nbsp;

Без переможців: як Іран звів візит Трампа до Китаю до чергових політичних і економічних торгів

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуУпродовж останнього тижня відбулося два візити до лідера Китаю Сі Цзіньпіна – Президента США Дональда Трампа і російського диктатора путіна.&nbsp;Незважаючи на різницю у вагових категоріях, обидва візити були досить схожими – без проривних політичних і економічних рішень, і водночас з морем помпезних компліментів на адресу Сі та заяв про стратегічність відносин між державами.&nbsp;Візит Трампа завершився підтвердженням принципової згоди про необхідність мирного врегулювання на Близькому Сході і відкриття Ормузької протоки, а також низкою секторальних домовленостей, у т.ч. щодо закупівлі американської сільгосппродукції та 200 літаків Boeing. Це, в принципі, позитив, якщо не вдаватися в подробиці, що попередньо йшлося про 500 літаків.Результати паломництва путіна ще слабші. Сторони підписали близько 40 документів, які &nbsp;мають декларативно-політичний або рамковий чи вузько націлений економічний характер. Не рівня президентів. А от головного для Москви рішення – про укладення угоди про газопровід «Сила Сибіру 2» - не прийнято. Як виправдовується Кремль, низка практичних деталей все ще потребує узгодження. А насправді йдеться про вимогу Китаю отримувати газ за внутрішньо російськими пільговими цінами, що є неприйнятним для росії. &nbsp; &nbsp; &nbsp;Втім, не варто недооцінювати символічне значення обох подій.&nbsp;Обидва іноземні лідери приїхали до Китаю фактично як прохачі.&nbsp;Трамп, послаблений війною в Ірані, прагнув допомоги Пекіну у досягненні прийнятних домовленостей з Тегераном, як і у врегулюванні наслідків своїх минулорічних тарифних експериментів з Пекіном, що завершилися хиткою «нічиєю». Якщо вірити заявам американського Президента, заради вирішення своїх проблем він готовий розглянути можливість поступок Сі у питанні Тайваню, обмеживши військову допомогу острову. Хоча це суперечитиме законодавчим нормам США і ключовим постулатам схвалених ним же стратегічних безпекових документів. &nbsp; &nbsp;&nbsp;Путін, на тлі неможливості досягнення свої цілей у війні проти України і небажання її завершувати, прагнув підтвердження і подальшого розширення політичної, економічної і військової підтримки Пекіна. Підтримки, яка, на фоні західних санкцій, вже й на цьому етапі перетворила росію на васала Китаю. &nbsp;Така політична канва візитів наочно продемонструвала зростання геополітичної ролі Піднебесної.&nbsp;Крім того, приїзд путіна на поклон до Сі відразу після візиту Трампа став наочним доказом безперспективності одного з ключових геополітичних пріоритетів Трампа – відірвати росію від Китаю.&nbsp;

Візити Трампа і путіна до Сі як демонстрація зростання геополітичної ролі Китаю

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуУ ніч з 23 на 24 травня Росія здійснила одну з найбільших ракетно-дронових атак на Київ за останній час. Було застосовано близько 90 ракет та 600 дронів, а також здійснено два пуски балістичних ракет середньої дальності «Орєшнік», призначених для доставки ядерних боєголовок. Наслідком стали масштабні руйнування житлових будинків і цивільної інфраструктури, численні постраждалі та загиблі.Після цього Москва не лише не намагалася знизити напругу, а фактично попередила про готовність продовжувати аналогічні удари по Києву в майбутньому. Одночасно Росія запропонувала іноземним посольствам вивезти свої дипломатичні представництва з української столиці.Американська реакція: стриманість і дистанціяРеакція США була критичною, але водночас стриманою. Тимчасова повірена у справах США в Україні Джулі Девіс заявила, що цілеспрямовані удари по цивільному населенню та цивільній інфраструктурі є неприйнятними. При цьому питання евакуації американських дипломатів з Києва не розглядалося.Значно більш відстороненим виглядав коментар Державного секретаря США Марко Рубіо. За його словами, «небезпека всіх цих війн, оскільки вони тривають, а потім продовжуються, полягає в тому, що вони завжди мають загрозу ескалації». Така оцінка фактично переводила акцент із конкретних дій Росії на загальні ризики війни як такої.Європейська реакція: жорсткіша і принциповішаЄвропейські держави не піддалися на російські погрози. Однак, на відміну від американських коментарів, європейська реакція була значно жорсткішою і політично більш визначеною.Ключова думка європейських заяв полягала в тому, що удари по цивільній інфраструктурі, ядерне залякування та погрози дипломатам є свідченням не сили, а проблем Росії у війні та її неготовності до миру.Президент Європейської ради Антоніу Кошта зазначив, що удари по Києву є ще одним підтвердженням незацікавленості Росії у конструктивних мирних переговорах.Керівниця дипломатичної служби ЄС Кая Каллас прямо назвала застосування «Орєшніка» тактикою ядерного залякування та повідомила, що міністри закордонних справ ЄС обговорять посилення тиску на Росію.Глава Представництва ЄС в Україні Катаріна Матернова заявила, що «погрози дипломатам і міжнародним організаціям — це не ознака сили. Вони є ознакою відчаю».Ядерний фактор Білорусі і слабша міжнародна реакціяЗначно слабшою виявилася міжнародна реакція на іншу масштабну російсько-білоруську провокацію — ядерні навчання Росії та Білорусі, які стартували 18 травня і були присвячені відпрацюванню бойового застосування ядерної зброї та ядерного забезпечення.Додаткової серйозності цій ситуації надавало те, що останнім часом активно обговорювалася можливість нового російсько-білоруського наступу з території Білорусі проти України або навіть країн ЄС.Речниця Єврокомісії Аніта Гіппер від імені ЄС закликала утримуватися від ядерних погроз та уникати дій, які можуть призвести до подальшої ескалації. Вона також нагадала, що підтримка Мінськом російської агресії проти України та провокативні дії проти ЄС стали підставою для санкцій проти режиму Олександра Лукашенка. За її словами, Євросоюз готовий і надалі розширювати санкційний тиск.На цьому тлі позиція Вашингтона виглядала суперечливою. США зняли частину санкцій із калійної галузі Білорусі та шукали можливості для транспортування білоруських калійних добрив на американський ринок. У результаті заклики України до додаткових обмежень проти режиму Лукашенка через ядерні погрози співпали з дипломатичними зусиллями Вашингтона щодо пом’якшення частини санкцій проти Мінська, насамперед у калійній сфері.<o:p></o:p>&nbsp;

Мир можливий через тиск на Росію, а не дипломатичну стриманість

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуЯк інформує американське видання Politico і німецький Der Spiegel, на закритій зустрічі політичних директорів НАТО Вашингтон попередив союзників про поступове скорочення американських військових спроможностей, призначених для операцій НАТО.Мова йде не лише про скорочення військ, а й про стратегічні бомбардувальники, винищувачі, авіаносці, розвідувальні безпілотники, підводні човни, військові кораблі. Крім того, передбачається, що військові командувачі НАТО не зможуть давати накази американським військовим силам в Європі, тобто не зможуть їх використовувати у разі нападу Росії. Європейці до червня мають вийти з пропозиціями щодо їх заміни власними засобами чи закупівлі необхідних американських.Нічого принципово нового у цьому немає. Однак, схоже на те, що європейці не очікували від США подібних масштабів виходу.Ці заяви можна розглядати у руслі продовження тенденції тиску Вашингтона на Європу для стимулювання її зусиль щодо забезпечення власної оборони. Але цим разом це стосується не лише американських збройних формувань, а й засобів, яких у Європи немає. На думку звичайного обивателя, принаймні деякі з них мали б використовуватися і у забезпеченні «ядерної парасольки» США для Європи. Проте Вашингтон наголошує, що ядерні зобов’язання залишаються в силі, і скорочення стосується лише конвенційних спроможностей, які Європа могла б компенсувати чи придбати.Цікаво, що всі ці зміни все ще обґрунтовуються бажанням США сконцентруватися на інших регіонах, зокрема на Західній півкулі, Близькому Сході та Індо-Тихоокеанії. Водночас, згадуються слова Президента Трампа після зустрічі з лідером Китаю Сі Цзіньпінем про те, що він не має наміру відправляти американські війська «за 9500 миль» для захисту Тайваню. Не раз Трамп наголошував і на своїй індиферентності з приводу відкриття Ормузької протоки у дусі «між нами великий і красивий океан», тому нехай Європа, яка в цьому заінтересована, займається цією проблемою.Звичайно, взяття Куби під контроль, від чого ні Трамп, ні Рубіо не відмовляються – це значно більш досяжна ціль для ядерної супердержави, порівняльна з успішною операцією щодо Венесуели. Крім того, вона може позитивно спрацювати на проміжних виборах до Конгресу США. Однак, чи відповідає така позиція претензіям Вашингтона на демократію і військову потугу світу № 1 ?На щастя, поки що скорочення стосуються не всіх американських засобів. Зокрема, не йде мова про супутниковий зв’язок і розвідку, засоби стеження за повітряним простором. Однак, і в такому варіанті це стане для європейців серйозною проблемою.Безумовно, Україна, з її практичним досвідом ведення сучасної війни і військово-технічними здобутками могла б частково компенсувати втрати через вихід американців. Проте, блокування Вашингтоном членства України в НАТО може стати тут серйозною перешкодою. А ЄС, який є більш відкритим до інтеграції України, поки що не відіграє вирішальної ролі у забезпечення оборони Європи.Зменшення конвенційної присутності США на європейському континенті не сприятиме і забезпеченню гарантій безпеки для самої України, без яких завершення війни з росією є малоймовірним, а призупинення – не стабільним.

Чи послабить Європу вихід американського війська?

Роман Цимбалюк: «росія вісім років готувала своїх громадян до вбивства українців»

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуЯк свідчить нещодавно публіковане опитування компанії Odoxa, під час наступних президентських виборів у Франції весною 2027 року до влади може прийти лідер ультраправого «Національного об’єднання» (партії Ле Пен) Жордан Барделла. А це значить, що одна з ключових держав-членів, на підтримку і вплив якої ми протягом останніх років традиційно спиралися, може кардинально змінити роль і стати одним з наших основних супротивників як в плані надання допомоги у війні проти РФ, так і на шляху до членства нашої держави в ЄС і НАТО.Загроза з боку правих радикалів не є новою для Франції. Але раніше у критичні моменти її вдавалося обходити за рахунок традиційного групування всіх ключових політичних сил під проводом центристів проти партії Ле Пен. Відмінність сьогоднішнього дня полягає у тому, що на другу сходинку після Барделли може вийти ультралівий лідер «Нескореної Франції» Жан-Люк Меланшон, якому буде складно стати об’єднуючим фактором. Видання Politico називає це «кошмарним сценарієм виборів у Франції для Брюсселя». Втім, не лише для Брюсселя.Поки що різниця у рейтингах виглядає не такою драматичною. У першому турі консервативний кандидат, колишній Прем’єр-міністр Едуар Філіпп програє Меланшону 4% (12% проти 16%). Такий же програш може очікувати Філіппа у другому турі з Барделлою. (48% проти 52%). Проте, якщо у другому турі зійдуться Барделла з Меланшоном – лідерство ультраправих буде очевидним (у листопаді Odoxa оцінювала шанси як 74% проти 26%).У крайньо правому політичному спектрі Барделла вигідно відрізняється від попередніх лідерів партії Ле Пен, у т.ч. від самої Марін Ле Пен. Він вважається прагматиком, не так заідеологізованим старими євроскептичними постулатами партії. Враховуючи суспільні настрої, він відійшов від лозунгів виходу з єврозони чи ЄС по типу британського Брекзиту, які понижували шанси на виграш Марін Ле Пен під час попередніх кампаній. Як вказують політичні оглядачі, економічні пріоритети Барделли є ближчими до традиційних правоконсервативних.Відмінність у поглядах між Барделлою і Ле Пен, яка дотримується більш традиційних євроскептичних цінностей, вважається однією з ознак розколу в рядах «Національного об’єднання». Водночас, така гнучкість у партійних принципах може слугувати й свідомим інструментом розширення електоральної підтримки партії.Після широкомасштабного вторгнення рф у 2022 році гнучкішою стала й офіційна позиція партії щодо Путіна. Під тиском суспільної підтримки України, колишні симпатії до російського диктатора були стерті з публічного образу партії. Засуджуючи окремі аспекти російської агресії, «Національний фронт», водночас, уникає відвертої конфронтації з кремлем. Він неодноразово не підтримував деякі військові пакети для України та розширення санкцій проти рф як в Європарламенті, так і під час голосувань у Національній Асамблеї Франції. Сам Барделла наголошував, що не заперечує проти надання Україні оборонної допомоги, але не підтримує надсилання французьких військ в Україну та передачу нашій державі озброєння далекого радіусу дії. За словами лідера ультраправих, він не дозволить "російському імперіалізму поглинути таку союзну державу як Україна". Водночас, він прагне уникати ескалації з росією.Більш загрозливою для інтересів України є позиція Барделли щодо членства держави в ЄС і НАТО. Він виступає категорично проти. Що стосується ЄС – з огляду на можливу конкуренцію за ринки і, очевидно, за фонди, а в НАТО – через ймовірне, на його думку, загострення відносин з РФ і ескалацію війни. Цими ж причинами викликана і його опозиція до посилення санкцій проти путінського режиму.Разом з тим, варто врахувати і деякі особисті нюанси молодого лідера праворадикалів. Не можна виключати, що його прагнення до лідерства не лише на національній, а й на європейській сцені сприятиме поступовій трансформації його поглядів ближче до європейського мейнстріму. Приклад Джорджії Мелоні може виявитися для молодого успішного політика спокусливим.<o:p></o:p>&nbsp;&nbsp;<o:p></o:p>&nbsp;

Як свідчить нещодавно публіковане опитування компанії Odoxa, під час наступних президентських виборів у Франції весною 2027 року до влади може прийти лідер ультраправого «Національного об’єднання» (партії Ле Пен) Жордан Барделла. А це значить, що одна з ключових держав-членів, на підтримку і вплив якої ми протягом останніх років традиційно спиралися, може кардинально змінити роль і стати одним з наших основних супротивників як в плані надання допомоги у війні проти РФ, так і на шляху до членства нашої держави в ЄС і НАТО.

Чи спрацює у французькому політикумі інстинкт самозбереження і які можуть бути наслідки для України?

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика Київського Безпекового ФорумуУ день відкриття так званого петербурзького міжнародного економічного форуму відбулася презентація трьох сценаріїв майбутнього росії – «інерційного», «доброго» і «поганого». Її представив один із кремлівських ідеологів, засновник медіагрупи «царьград» і «православний олігарх» костянтін малофєєв. Якщо коротко: презентація зі страшилками про застосування ядерної зброї а-ля мєдвєдєв, і більше того – зі спробами посилити залякування через навмисну розмитість: за яких саме обставин ця зброя може бути використана.Малофєєв під час презентації нібито виявив, що підготовлені його групою слайди містять «помилки»: у них ядерні положення включені до «інерційного» сценарію, у той час як олігарх наполягає, що вони відносяться до «доброго» сценарію.То що значить кожний з цих сценаріїв?З «добрим» для росії все зрозуміло – окупація і знищення України як незалежної держави, біполярність з головною роллю росії, тобто її домінування у світі, розпад ЄС, криза американоцентричності, а у подальшій перспективі – лідерство росії у забезпеченні світової безпеки і справедливості. Можна лише уявити, як у розумінні ідеологів «русского міра» буде виглядати така світова безпека і справедливість. Але не зовсім зрозуміло: а де у цьому сценарії малофєєв бачить застосування ядерної зброї? Чи «добрий» для росії сценарій без світової ядерної катастрофи взагалі недосяжний?З «поганим» сценарієм також питань не виникає – це військова поразка росії, вступ України до НАТО, втрата контролю над всім пострадянським простором, активізація конфліктів у захоплених росією територіях Молдови і Грузії, а в перспективі – і втрата росією суверенітету та її колонізація, а також створення на основі ЄС військового блоку.Але найбільший інтерес викликає «інерційний» сценарій. Він єдиний передбачає замороження війни, що сьогодні розглядається як прийнятний тимчасовий компроміс. У розумінні США, Європи і України він мав би призвести до активізації дипломатії для врегулювання всіх питань мирним шляхом. Але у голові кремлівських ідеологів це асоціюється з ще більш широким розгортанням війни.«Аналітична група», яка готувала слайди, ставить на перше місце у «інерційному» сценарії застосування ядерної зброї. Причому, не у якості одного демонстративного тактичного удару, а системно – зі «зміною статусу фактору ядерного стримування», «ерозією режиму нерозповсюдження» та «зниженням порогу застосування ядерної зброї». Крім того, прогнозується використання не лише класичних, а й гібридних форм війни, як і «різке зростання використання конвенційних озброєнь», «переозброєння» та «нова гонка озброєнь». При цьому, очікується, що все це супроводжуватиметься «перманентними латентними регіональними конфліктами».«Інерційний» сценарій, на думку авторів, у перспективі має призвести до затяжних збройних конфліктів, загострення боротьби за суверенітет (росії чи також і її суб’єктів федерації?), американо-китайської гегемонії, однак при завоюванні Китаєм півночі США, Північного Льодовитого океану і руйнування НАТО.Тобто, якщо Захід не втрутиться і не натисне на Україну, щоб та капітулювала, тоді: бійтеся ядерного удару. За малофєєвим, без застосування ядерної зброї «добрий» сценарій неможливий, а його «аналітична група» наполягає, що саме ця зброя є вирішальним елементом «інерційного» сценарію, за якого події розвиватимуться самопливом. А зараз цей потік, схоже, веде не до капітуляції Києва, а до капітуляції москви – і в кремлі, здається, починають це усвідомлювати.Можна, звичайно, зігнорувати чергові хворі фантазії кремлівських ідеологів, але ж вони з’явилися не на порожньому місці, а виросли на столітніх імперських «скрєпах», які визначають поведінку не лише кремлівських блазнів, а й їх правителів.Якщо поставитися до цього «аналітичного дослідження» серйозніше, то стає зрозумілим, що єдиним прийнятним для всіх, окрім імперської росії, сценарієм є перемога України. Лише він не супроводжується у хворій уяві кремлівських ідеологів світовою катастрофою. То може на нього і варто орієнтуватися, а не шукати міфічний «компроміс», який теперішній кремль розуміє лише як перепочинок і запрошення до нарощування сил та продовження війни у значно ширших масштабах?