За підсумками Мюнхенської конференції обговорюють занепад Європи, ймовірність її просинання та можливість суттєво підвищити свою оборонну міць.  

Спочатку коротко проти мейнстріму щодо європейського занепаду. Єврозона та ЄС - найбільш ринкові інститути в історії й це дає надію на добре майбутнє Європи. Наведу три доводи.

Безмитна торгівля. Багато хто говорить про «зведення» торгівлі та ринку, а європейці це реалізували, торгівля без мит в ЄС втілена на практиці. Й на тлі «тарифних війн» Трампа Європа має можливості довести на практиці економічні профіти від вільної торгівлі. 

Єдина валюта. Єврозона – зона відсутності валютного ризику, який є однією з важливих перешкод для міжнародної торгівлі. Рухи курсів валют створюють ризики або витрати для підприємств. Раніше було виробництво в німецьких марках чи французьких франках, експорт та виручка в іспанських песо чи італійських лірах. Який буде курс марки до песо чи франка до ліри – велике питання, від якого залежали прибуток чи збиток. Введення єдиної валюти прибрало валютний ризик. 

Регулювання. В ЄС багато регулювання, але це регулювання поширюється на всіх. Якщо бізнес відповідає загальному регулюванню ЄС, то він отримує доступ до експорту в усі інші країни з тим самим регулюванням. Якби не наднаціональні інститути, кожна держава мала б своє регулювання, й бізнесу доводилося довго узгоджувати стандарти. Можливо, знайдений «спільний знаменник» призводить до меншого регулювання, ніж якби кожна країна застосовувала своє.

Цілком ймовірно, що саме завдяки ліберальному ринковому влаштуванню економіка ЄС вийде з потрясінь в кращому стані та перспективами, ніж ті, які чекають США через різноманітні антиринкові нововведення.

Щодо реальності суттєвого збільшення витрат Євросоюзу як інституції на оборону оптимізму небагато. За даними Європейського оборонного агентства, витрати країн ЄС на оборону в 2024 році становили 326 млрд. євро (1,9% ВВП ЄС). При збільшенні військових витрат до 5% ВВП, як це вимагають США, витрати ЄС становили би 815 млрд. євро. Тоді ЄС вийшла би на друге місце в світі за військовими витратами, поступившись лише США - військовий бюджет США в 2024 році становив 886 млрд. дол. (3,2% ВВП).

Але зростання таких витрат вимагатиме нарощування держборгу європейськими країнами або зміни бюджетних пріоритетів за рахунок скорочення соціальних видатків. Після економічної кризи 2008-2009 років держборг в країнах ЄС став перетворюватися на інструмент стабілізації політичної ситуації, а не вирішення актуальних проблем. Побоюючись політичних наслідків скорочення соціальної підтримки чи підвищення податків, уряди країн Європи звертаються до запозичень для підтримки статус-кво, замість інвестування в економічний розвиток та в подолання екзистенційних викликів.

Минулого року колишній голова Європейського Центробанку Драгі закликав до поглиблення економічної та фіскальної координації в ЄС. Але пропозиція Другі про випуск спільних облігацій ЄС натрапила на опір в Німеччині, незважаючи на попередження про те, що це єдиний спосіб зробити ЄС більш конкурентоспроможним порівняно з Китаєм та США. «Це можна коротко резюмувати: Німеччина має платити за інших. Це не може бути генеральним планом», - заявив тодішній міністр фінансів Німеччини Лінднер.

В поточній інституціональній архітектурі ЄС різке зростання видатків на оборону малоймовірне. Якщо Європейський Центробанк здійснює єдину монетарну політику, то доцільний і єдиний орган, який проводив би централізовану фіскальну та бюджетні політики. Без нього відсутня можливість проведення узгодженої фіскальної та бюджетної політик. Ці заходи потребують часткової передачі владних повноважень від національних урядів на рівень ЄС, що не викличе ентузіазму у більшості країн-членів. А якщо уявити, що буде політична воля на створення єдиного фіскального органу, то Німеччина, як домінуюча сила ЄС, нав’яже бережливу фінансову політику, що не дасть відчутно підвищити витрати на оборону. Тому, кожен з членів ЄС буде сам вирішувати – наскільки збільшити видатки на оборону. Країни, які відчувають холодний подих можливої російської агресії – Польща, Латвія, Литва, Естонія – вже активно нарощують військові видатки. Такі ж плани є у Німеччини та Франції.

На сам кінець щодо просинання Європи. Поки «просинання» відбувається на рівні риторики. Але вона йде від перших осіб, тому є сенс до неї уважно придивитися.

В 1918 році Шпенглер, маловідомий до цього вчитель з Німеччини, опублікував книгу «Присмерк Заходу», яка в певних колах відома як «Присмерк Європи». В ній він передрікав швидкий занепад західного світу, який технології поставив попереду культури, й, на думку Шпенглера, втративши внутрішньо властиву йому духовність, змушений буде поступитися місцем іншим цивілізаціям. Книга свого часу наробила багато галасу серед світових інтелектуалів. Тепер вона майже забута, але хльостка назва використовується постійно (можливо, саме назва - найбільше досягнення Шпенглера): тема падіння «західного світу» спливає в працях західних істориків, економістів і соціологів у XX-XXI столітті - від Тойнбі та Хантінгтона до Фукуями та Бьюкенена.

Прогноз Шпенглера поки що (а пройшло понад сто років) не реалізувався. Але супротив мотивів Шпенглера слід зазначити, що саме нинішня ставка на культуру та відсутність у європейців прагнення наддосягнень у високих технологіях є причиною великого занепокоєння щодо майбутнього Європи. Що й було визнано в резонансній доповіді Драгі «Майбутнє конкурентоспроможності Європи», яку він презентував восени минулого року.

Визначаючи пріоритетами спокійне життя, Європа ризикує розлучитися з проривними інноваційними технологіями, які стають ключовою промисловою компетенцією США й «молодих тигрів» з Південно-Східної Азії. Якщо Європа не струснеться, вона перестане бути тим центром, який створив світову технологічну цивілізацію ХІХ-ХХІ ст., перестане бути тією Європою, якою пишається людство. А з врахуванням відверто агресивної риторики США та Росії відносно до Європи, у демократичного ядра Європи немає іншого варіанту ніж швидко прокинутися від десятиліть комфортного сну й разом з Україною відновити політично, військово та економічно потужний Старий Світ. Який стане магнітним полюсом, що притягуватиме до себе партнерів завдяки демократії, сталим інститутам, неухильному дотримуванням «правил гри» та ємкому високомаржинальному ринку.

Автор: Вʼячеслав Бутко, економічний радник КБФ