Публікації

Аналітика представлена на спеціальній сесії КБФ.<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/deepstate_d34H36d1.pdf" download="file">Переглянути документ у форматі .pdf</a>

Аналітика DeepState про ситуацію на фронті

Шанси на успіх мирних переговорів останнім часом розбиваються об небажання Москви завершувати війну. Очевидно неприйнятний ультиматум щодо виведення українських військ з неокупованої частини Донеччини використовується Кремлем для блокування всього процесу. Сторони наполягають на тому, що переговори проходять конструктивно. Однак, навіть Президент України Володимир Зеленський почав висловлюватися скептично щодо їх ймовірних результатів.&nbsp;Вашингтон, замість того, щоб використати силу першої економіки світу для тиску на державу-агресора з метою зупинення кровопролиття, розводить руками і висловлює свою нібито безпорадність. Мовляв, не хочуть Україна і Росія домовлятися – то хай і далі воюють. Створюється враження, що і у Білому домі «холодильник» (тобто матеріальне, зокрема можливі дивіденди від економічних проєктів з Москвою) перемагає «телевізор» (тобто духовне, у т.ч. перспективу Нобелівської премії миру). &nbsp; &nbsp;&nbsp;Однак, не можна сказати, що участь у переговорах для України є беззмістовною. Конкретизація позицій всіх сторін, оцінка «червоних ліній» і можливих компромісів за будь-яких умов є корисною. Важливим є й прогрес Вашингтона у питанні надання Україні юридично зобов’язуючих гарантій безпеки в умовах відсутності підтримки членства в НАТО. Щоправда, реальна вага цих гарантій стане зрозумілою лише тоді, коли відповідний текст буде оприлюднений і проголосований у Конгресі. Попередні посилання на статтю 5 Вашингтонського договору надихають, однак, якщо враховувати її розмитість, дають мало конкретної інформації.&nbsp;Мирні домовленості, якщо вони все ж таки будуть підписані, не мають стати черговим Будапештським Меморандумом чи Мінськими угодами. Вони мають базуватися на реальних безпекових зобов’язаннях з боку західних партнерів.&nbsp;Європа також не спить. Запевнення Москви у тому, що вона не планує нападати на ЄС, пропозиції Кремля про підписання з Брюсселем договору для юридичного закріплення цих гарантій не збивають динаміку процесу відновлення військового потенціалу Євросоюзу. Не впливають вони й на допомогу Брюсселя Україні, фінансову, військову і політичну.&nbsp;Важливим є й створення під егідою Ради Європи міжнародних інституцій для притягнення Росії до юридичної і фінансової відповідальності, зокрема Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України та Міжнародної комісії з компенсації Україні збитків від війни. Особливо актуальним це видається в умовах постійних спроб Вашингтона у комунікації з Москвою замінювати «батіг» «пряником». &nbsp;&nbsp;Надія Цок, Старша радниця Київського Безпекового Форуму&nbsp;

Шанси на успіх мирних переговорів останнім часом розбиваються об небажання Москви завершувати війну. Очевидно неприйнятний ультиматум щодо виведення українських військ з неокупованої частини Донеччини використовується Кремлем для блокування всього процесу. Сторони наполягають на тому, що переговори проходять конструктивно. Однак, навіть Президент України Володимир Зеленський почав висловлюватися скептично щодо їх ймовірних результатів. 

Мирні домовленості мають базуватися на реальних безпекових гарантіях Вашингтона та Брюсселя

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуДовгоочікувана зустріч президентів України і США Володимира Зеленського і Дональда Трампа в Мар-а-Лаго завершилася загалом позитивно.&nbsp;Президенти зберегли конструктивний діалог, не «посварилися», як це було під час славнозвісної зустрічі в Овальному кабінеті. Трамп підтвердив &nbsp;свою підтримку основної частини проектів мирних домовленостей, опрацьованих за участю України та Європи. У той же час, він не став погрожувати і тиснути на Зеленського, щоб схилити його до імплементації неприйнятних для України пропозицій, зокрема виведення військ з Донбасу. &nbsp;Важливим є й те, що сторони погодили гарантії безпеки США для України, причому їх військову частину – на 100 відсотків. Однак, робити оцінки їх ефективності ще зарано, оскільки суть гарантій поки що не оприлюднена. Залишається сподіватися, що українська сторона була у цих питаннях достатньо амбітною і отримала максимум можливого.&nbsp;Після україно-американської зустрічі відбувся діалог з європейськими лідерами. Їхні оцінки зустрічі в Мар-а-Лаго також позитивні. Ми рухаємося до остаточного погодження спільних безпекових гарантій США і ЄС Україні.&nbsp;Але є і негативні моменти.&nbsp;В тих 5 чи 10 відсотках мирних домовленостей, що не погоджені, залишаються найскладніші і найконфліктніші аспекти, зокрема питання територій і контролю над ЗАЕС. Поки що Кремль не демонструє готовності рухатися щодо них до компромісу, що ускладнює і позицію США. Негативна реакція Москви очікується і на інші елементи угод, вже погоджених з європейцями і американцями.&nbsp;Чи зможе і чи захоче американський президент вдатися до жорсткого тиску на РФ з метою досягнення реалістичного компромісу ? Питання залишається відкритим. Згадки Трампа про американську пропозицію щодо так званої «демілітаризованої вільної економічної зони» на Донбасі, хоча й без наполягання на тому, щоб Україна на це негайно погодилася, викликають песимістичні очікування. Особливо на тлі його зауважень, що, у разі відсутності компромісу між Україною і Росією, війна буде продовжуватися.&nbsp;Не надихають і ремарки Трампа про те, що Росія «зацікавлена у процвітанні України», «хоче взяти участь у її відбудові», зокрема «продавати електроенергію ЗАЕС». Навіть, враховуючи особливості його публічної лексики, це звучить занадто цинічно. Зрозуміло, що ці заяви, як і постійне наголошення на готовності Путіна до завершення війни свідчить більше про бажання Трампа підштовхнути Москву до такої ідеї, ніж про реальні перспективи діалогу з РФ. Однак, навряд, чи ця «брехня в ім'я блага» сприятиме миру.&nbsp;

Довгоочікувана зустріч президентів України і США Володимира Зеленського і Дональда Трампа в Мар-а-Лаго завершилася загалом позитивно. 

Мир - через «силу», а не через «брехню в ім’я блага» 

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуМасштабний ракетно-дроновий удар Росії по Україні в ніч на 9 січня не обійшов увагою західних партнерів та іноземних ЗМІ. Вони відзначають, що в рамках цього обстрілу Росія вдруге використала проти України надзвукову балістичну ракету «Орєшнік», яка позиціонується Москвою як новітня зброя проти Європи, що не піддається збиттю.&nbsp;За словами Високої представниці ЄС з питань зовнішньої і безпекової &nbsp;політики Каї Каллас, ці удари свідчать, що "Путін не хоче миру", і «ця смертельна схема повторних масштабних російських ударів повторюватиметься, доти, доки ми (ЄС) не допоможемо Україні її зламати».Про те, що удари Москви свідчать про справжнє ставлення Росії до мирних переговорів, говорить і Міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будрис.&nbsp;Глава МЗС Естонії Маргус Тсахкна вказує, що цей напад є свідченням «нервування» Путіна у відповідь на переговори, які ведуться європейцями і американцями з Україною.&nbsp;Reuters і Euronews наголошують, що удар «Орєшніка» був здійснений поблизу кордону з НАТО і ЄС. Підкреслюється, що Москва заявила, що це було відповіддю на нібито обстріл Україною резиденції Путіна наприкінці минулого року, факт якого Україна не підтвердила, ЄС висловив сумніви, а США, базуючись на даних розвідки, заперечили.&nbsp; На абсурдності прив’язки російської атаки до неіснуючого нападу на Путіна вказує і The Guardian.&nbsp;Politico цитує слова Міністра закордонних справ України Сибіги, що «Орєшнік», який є потенційним носієм ядерних зарядів, становить значну загрозу для європейської безпеки. Тому, як відзначила The New York Times, ¬¬ використання ракети стало «зловісним попередженням для України та її західних союзників».ЗМІ наголошують, що Москва здійснила цю атаку посеред активних міжнародних зусиль на чолі зі США з метою припинення війни. Привертається увага до того, що під час ракетно-дронового нападу на Київ постраждало й Посольство Катару, який також надає активні посередницькі послуги.&nbsp;ЗМІ цитують припущення українських журналістів і аналітиків, що метою удару «Орєшніка» була газова інфраструктура України, зокрема її газові сховища. Українська влада це прямо не підтверджує, обмежуючись загальною інформацією про враження «об’єкта критичної інфраструктури». Однак, якщо метою було дійсно знищення газосховища, яке Україна пропонує для використання ЄС і США, у т.ч. для забезпечення американського імпорту зрідженого газу в Європу, цей удар можна трактувати не лише як погрозу безпеці Європи, а й як напад на економічні інтереси європейських держав і Вашингтона. І реакція на дії Москви мала б бути не лише політичною, але й санкційною та військовою, зокрема через активізацію поставок далекобійної зброї Україні.&nbsp; &nbsp;

Масштабний ракетно-дроновий удар Росії по Україні в ніч на 9 січня не обійшов увагою західних партнерів та іноземних ЗМІ. Вони відзначають, що в рамках цього обстрілу Росія вдруге використала проти України надзвукову балістичну ракету «Орєшнік», яка позиціонується Москвою як новітня зброя проти Європи, що не піддається збиттю. 

Відповіддю Заходу на «Орєшнік» повинні стати нові санкції проти Москви та поставки далекобійної зброї Україні

В США набирає нових обертів тиск на голову Федеральної резервної системи (ФРС) Джерома Пауелла – 11 січня він <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.federalreserve.gov/newsevents/speech/powell20260111a.htm">опублікував </a>заяву про загрозу початку &nbsp;щодо нього кримінального переслідування у зв'язку з його свідченнями перед Банківським комітетом Сенату, які стосувалися багаторічного проєкту реконструкції історичних офісних будівель ФРС. Втім, зрозуміло, що це тиск на Пауела з боку президента США Дональда Трампа з причин розбіжності між ними щодо грошово-кредитної політики. На це Пауелл непрозоро натякнув в своєму зверненні на сайті ФРС: &nbsp;«Це приводи. Загроза кримінального переслідування є наслідком того, що Федеральна резервна система встановлює процентні ставки на основі нашої найкращої оцінки того, що служитиме громадськості, а не на основі вподобань Президента». Конфлікт між ними існує давно. Трамп ще в роки першого президентства часто намагався тиснути на Пауелла з цього питання. З початку другого терміну Трамп наполягає на зниженні ключової ставки ФРС, Пауелл надає перевагу більш обережному та повільному підходу. Трамп аргументує свою позицію бажанням досягти більшого зростання економічної активності внаслідок дешевого кредитування, а Пауелл – побоюваннями розігнати інфляцію (низька інфляція є завданням ФРС поряд з забезпеченням &nbsp;максимально можливого за поточних умов рівня зайнятості). ВВП США за перші три квартали минулого року виріс на 4,3%. При цьому ФРС досягла чималих успіхів в боротьбі з інфляцією, яка в грудні минулого року становила 2,7% в річному вимірі, але це поки що вище довгострокової мети в 2%. Вельми швидке зростання ВВП – 4,3% – для найбільшої економіки світу тільки так і можна кваліфікувати, адже воно &nbsp;зазвичай провокує прискорення інфляції, тому дії ФРС з її приборкання слід оцінити як професійно якісні. Одного разу сталося так, що на виборах в США переміг президент, який запропонував амбітну програму, що передбачала досить серйозне посилення президентських повноважень. Його рішення й низка законів, що приймалися, ставали предметом розгляду Верховного Суду. Щось визнавалося не відповідним Конституції, щось скасовувалося, щось дозволялося. Один з членів незалежної урядової служби не схвалював політику президента, що змусило того спочатку вимагати відставки чиновника. Після його дворазової відмови президент все ж звільнив недостатньо лояльного чиновника-технократа. Член незалежної урядової служби підкорятися такому рішенню не став й, незважаючи на звільнення, продовжував ходити на роботу. Справа в тому, що закон припускав можливість його звільнення лише в разі явної неефективності, недбалості чи посадового злочину. Політична незгода такою причиною бути не могла.Цим президентом був Франклін Делано Рузвельт. А звільненим технократом – Вільям Хамфрі, який був членом Федеральної торгової комісії. Верховний Суд став на &nbsp;бік Хамфрі (правда, він вже на той момент помер, тому справа значиться в реєстрі рішень Верховного Суду США як «Душеприкажчик Хамфрі проти Сполучених Штатів»), ухваливши, що є різниця між виконавчими посадами уряду та посадами членів або голів незалежних урядових агентств і комісій. Перші призначаються суто за бажанням президента й тому можуть бути відправлені у відставку з політичних причин. Другі, хоч і призначаються президентом, проте підпорядковуються правилам і процедурам, що регулюються окремими законами або встановлені Конгресом, й звільнені можуть бути лише через конкретні причини, до яких політика не входить.Справа була в далекому 1935 році. Але рішення Верховного Суду США щодо неї стало важливим з огляду на незалежний статус низки установ, які виконують не так політичні, як технократичні функції. Після призначення керівники таких установ мають бути ізольовані від політичного впливу та діяти незалежно від «напряму вітру» &nbsp;вподобань політиків. ФРС належить &nbsp;саме до таких установ. Протягом 90 років встановлені правила були непорушними. Трамп намірився це змінити. Прийшовши до влади, він звільнив кількох глав таких агентств та комісій без адекватної причини (аргументація у Трампа була цілком рузвельтівська – не схвалювали «політику президента»). Мін’юст США виступив з підтримкою Трампа, зазначивши, що більше не захищатиме існуючий порядок й проситиме Верховний Суд переглянути рішення 1935 року. Але Верховний Суд рішення на підставі звернення Мін’юсту не виносив. Повертаючись до ФРС, слід зазначити, що порядок призначення до Ради керуючих ФРС дуже специфічний. Вона складається з семи членів, які призначаються президентом і затверджуються Сенатом терміном на 14 років без права перепризначення (щоправда, є можливість «досидіти» термін члена Ради керуючих ФРС, який його не відбув до кінця, й такі прецеденти є, наприклад – один з найбільш авторитетних голів ФРС Алан Грінспен керував Федрезервом майже 19 років, з 1987 по 2006 роки, «досидівши» частину терміну свого попередника Пола Волкера).Кожні два роки одне місце в Раді підлягає зміні, що забезпечує плавну наступність. Голова та віце-голова Ради керуючих ФРС можуть бути призначені лише з числа тих, хто на цей момент є чинним членом Ради. Членом Ради ФРС може бути призначений хтось з діючих керуючих федеральних резервних банків, яких в США дванадцять – саме на таку кількість поділені так звані «округи ФРС». При цьому має &nbsp;бути забезпечена репрезентативність округів ФРС: &nbsp;має бути представлено 7 з 12 округів, причому жоден округ не може бути представлений двома членами в Раді. Кандидатуру пропонує Президенту Сенат. Після згоди Президента саме Сенат і затверджує її.Тобто, щоб призначити «свою людину» в Раду ФРС, Трампу потрібно дочекатися закінчення терміну повноважень одного з членів Ради керуючих (найближчий термін завершення саме у Пауелла - в травні цього року). Потім призначити цю «свою людину» до Ради керуючих ФРС, і тільки після цього він має можливість спробувати зробити його головою шляхом домовленостей з Сенатом. Процедурно це набагато складніше, ніж знайти свого MAGA-мена в якийсь інший федеральний орган США. За всю історію ФРС жоден її голова не був звільнений до закінчення терміну. Трамп - політик непередбачуваний, але, здається, тут йому буде складно. Втім недооцінювати деякі риси характеру нинішнього президента не варто.Хочеться вірити, що він досить прагматичний, щоб в найгостріших питаннях розуміти ризики. Швидше за все Трамп обмежиться черговими словесними нападками на Пауелла, підсиленими загрозою кримінальної справи, підвищуючи цим тиск на ФРС (зрештою, у його риториці саме незмінність ставки ФРС є головною причиною всіх поточних бід).Як відреагує Пауелл? Чекати залишилось недовго - наступне засідання ФРС з питання про рівень ключової ставки відбудеться 27-28 січня. &nbsp;&nbsp;

В США набирає нових обертів тиск на голову Федеральної резервної системи (ФРС) Джерома Пауелла – 11 січня він опублікував заяву про загрозу початку  щодо нього кримінального переслідування у зв'язку з його свідченнями перед Банківським комітетом Сенату, які стосувалися багаторічного проєкту реконструкції історичних офісних будівель ФРС. 

В'ячеслав БУТКО

Президент Трамп vs голова ФРС Пауелл – наскочила коса на камінь


<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуВиступ Президента США Дональда Трампа у Давосі на майданчику Всесвітнього економічного форуму засвідчив глибину кризи, в якій може опинитися сучасний світ.&nbsp;Світопорядок, заснований на повазі до територіальної цілісності держав, підтримці демократії, прав людини та базових моральних принципів може відійти в минуле. На заміну «сили права» може прийти «право сили». Може, якщо один з потенційних ключових геополітичних гравців – Європа – не перейде у ранг діючих і не почне будувати свою політику, базуючись не на «силі цінностей», а на «цінності сили».&nbsp;Гренландія, на щастя, не стала тригером до остаточного розвалу євроатлантичного партнерства. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте в черговий раз продемонстрував свої вміння з кризового менеджменту. Свою долю конструктиву внесли, очевидно, й інші гравці, у т.ч. в самих Сполучених Штатах.&nbsp;З’явився шанс, що цього разу проблема може бути врегульована без ескалації. Президент Трамп із розумінням поставився до пропозицій щодо вирішення питання безпеки Гренландії, запропонованих європейцями і структурами Альянсу. За повідомленнями ЗМІ, вони включають можливості розширення американської військової присутності в Гренландії, з передачею обмежених територій під військовими базами у власність США; право американців на інвестиції у видобуток природних ресурсів острова; розширення співпраці в рамках НАТО у питаннях арктичної безпеки. «Купівля» Гренландії наразі знята з порядку денного, як і підвищення тарифів для європейців з боку Вашингтона.Проблема України знову виходить на перше місце у порядку денному Європи, що підтвердив неформальний саміт ЄС 23 січня.&nbsp;Проте, ані чергова дискусія в рамках ЄС про підтримку України, ані чергова «позитивна» зустріч Президента України Володимира Зеленського зі своїм американським візаві Трампом, ані черговий візит його представників Віткоффа і Кушнера до Москви не наблизили нас до миру.&nbsp;Причина – та ж сама, про яку вже багато разів говорилося - відсутність належного тиску на Кремль як з боку США, так і європейців.&nbsp;Рішення також відомі і цілком реальні у разі наявності достатньої політичної волі: постачання далекобійної зброї Україні для системного знищення військового потенціалу РФ, а також суттєве посилення санкцій та заходів на їх забезпечення, зокрема блокування російського тіньового флоту. Що стосується останнього, США подали чудові приклади, як це може бути зроблено. Але вони мають бути істотно масштабовані, у т.ч. поблизу Європи, щоб стати ефективним інструментом. &nbsp;На жаль, замість цього ближчим часом наші партнери готові суттєво понизити свої амбіції у спілкуванні з російською стороною. Сьогодні, 23 січня, &nbsp;розпочинаються тристоронні консультації між переговорними командами України, США і РФ в Об’єднаних Арабських Еміратах. І рішення, якщо взагалі якісь будуть, можуть стосуватися не припинення вогню, а «енергетичного перемир’я».&nbsp;Нещодавно це питання висвітлювалося в ЗМІ як основне для консультацій в Абу-Дабі. Правда, висловлювалися сумніви, що Москва на це піде. Доцільність такого часткового рішення для України також не вважалася безперечною, оскільки це б означало неможливість подальших ударів по енергетиці РФ. А зараз це є одним з головних важелів тиску на Москву.&nbsp;Після останніх заяв Президента Зеленського зараз основний акцент вже робиться на обговоренні територіальних питань. Проте, після вчорашньої відмови Путіна американським представникам піти на компроміс щодо Донбасу, не зовсім зрозуміло, про що на цю тему можна буде говорити на робочому рівні. Тому конкретних рішень з територіальних питань навряд чи можна очікувати.&nbsp;Тобто, ми повернулися в точку, де були, мабуть, майже рік тому. За цей час досягти навіть обмежених енергетикою, але стабільних результатів з боку РФ не вдалося. Не допоміг і значний крен позиції Вашингтона у бік Москви.&nbsp;Сьогодні не виключено, що можуть бути прийняті якісь рішення. Проте – не через ужорсточення позиції західних партнерів щодо російської агресії, а завдяки посиленню дій України проти російської енергетики.&nbsp;Кардинальні зміни у досягненні миру можливі, але лише у разі чесного об’єднання зусиль України і Заходу. &nbsp;

Виступ Президента США Дональда Трампа у Давосі на майданчику Всесвітнього економічного форуму засвідчив глибину кризи, в якій може опинитися сучасний світ. 

Досягнення миру можливе лише у разі чесного об’єднання зусиль України і Заходу

Вже декілька десятиліть традиційно однією з найважливіших подій січня є Всесвітній економічний форум (ВЕФ) в Давосі. Згідно з <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.weforum.org/publications/global-risks-report-2026/ ">доповіддю про глобальні ризики</a>, опублікованою ВЕФ до цьогорічного заходу, в найближчі два роки світові загрожують серйозні потрясіння й перше місце в списку погроз посідає геоекономічна конфронтація — торгові війни, санкції та взаємний економічний тиск між країнами.&nbsp;З моменту закінчення Другої світової війни й до першого терміну президента Трампа (січень 2017 року – січень 2021 року) світова економіка ставала все більш інтегрованою – саме цей процес називали терміном «глобалізація». Завдяки спрощенню логістики, скороченню торгових бар'єрів, розвитку обміну технологіями, іноземним інвестиціям, активному розвитку міжнародного розділення праці ця інтеграція сприяла підвищенню продуктивності економік та рівня життя більшості країн світу й мільярдів людей.Події останніх років – торговельна війна між США та Китаєм, різке зростання торгових обмежень в світі, обмеження через пандемію коронавірусу, економічні санкції проти Росії після початку війни в Україні, зміна позиції США в багатьох питаннях з поверненням до влади Трампа – повернули цей процес назад. Схоже, йдеться до фрагментації світової економіки на торгові блоки за зовнішньо-політичними ознаками.В якості гіпотези можна припустити, що майбутнє світової торгівлі може піти по одному з двох шляхів - подальшої фрагментації або диверсифікації торгових відносин. Поточний розвиток геополітичного та цивілізаційного протистояння вказує на високу ймовірність саме фрагментації. В її рамках вбачаються два сценарію.Для більш зручного пояснення розділимо світ на три умовні блоки – західний («США+» - не будемо кидатися в крайнощі й припустимо, що потужного розриву серед «культурного Заходу» не станеться), східний («Китай+), нейтральний. Можливий приблизний нежорсткий критерій розділення – голосування по резолюції ООН в березні 2002 року «Агресія проти України».Перший сценарій - різке посилення жорсткості умов торгівлі між східним та західним блоком, але збереження умов торгівлі між нейтральним блоком з двома іншими.Другий сценарій - не лише обмеження торгової політики в країнах східного та західного блоків, а й скасування торгових угод між ними та одночасний вихід країн східного блоку з СОТ.За першого сценарію буде помітне скорочення торгівлі між західним та східними блоками. Нейтральний блок може виграти за рахунок деякого зростання свого експорту до країн східного блоку. Однак виграш може нівелюється скороченням імпорту з західного та східного блоків через зниження виробництва в цих двох блоках (через їх торгове протистояння між собою).За другого сценарію вихід східного блоку з СОТ веде до відчутного скорочення торгівлі між східним та нейтральним блоками й до вельми потужного скорочення між західним та східним блоками. Страждатимуть й країни нейтрального блоку, позбавляючись вигід від торгівлі в рамках угод СОТ з країнами східного блоку. Торгівля між нейтральним й західним блоками та двостороння торгівля між країнами всередині західного та східного блоків може дещо збільшитися.Втрати окремих країн всіх трьох блоках суттєво відрізнятимуться. Найсильніше від фрагментації торгівлі постраждають найбільш відкриті економіки та держави, які встановили міцні торговельні зв'язки з державами блоку, який стане для них протиборчим. Наприклад, Південна Корея, Чилі та Перу, що входять до умовного «західного блоку», які активно торгують з Китаєм (східний блок), зазнають помітних економічних втрат. В аналогічній ситуації знаходиться Гонконг - сам він представляє східний блок, але активно торгує з Заходом.В світовій торгівлі на перший план виходять політично та безпеково вмотивовані принципи, що базуються на геополітичній близькості. Світ входить в фазу, де лібералізація торгівлі відбуватиметься не через універсальні домовленості, а через регіональні й двосторонні угоди. Ймовірно, глобальна торгівля зростатиме всередині західного та східного блоків.В глобальних масштабах це може привести до скорочення світової торгівлі й зниження темпів економічного зростання в світі. Через геополітичну фрагментацію світової економіки зростатиме значимість «нейтральних країн» - вони стануть мостом, через який країни з конкуруючих блоків зможуть отримувати непрямий доступ до ринків одна одної (немає сумніві в тому, що прагнення до цього буде).За <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.elibrary.imf.org/view/journals/006/2023/001/article-A001-en.xml">оцінками МВФ</a>, розпад світової економіки на економічні блоки, що конкурують, може коштувати до 7% світового ВВП. Виходячи з того, що в 2025 році глобальний ВВП оцінюється в 117 трлн. дол., мова йде про втрати 8,2 трлн. дол., що є сумарним ВВП Японії та Великобританії – четвертої та шостої країн в світі за розміром ВВП. Це означало б різкий розворот від досягнень останніх десятиліть, коли інтеграція та співробітництво сприяли зниженню бідності, здешевленню товарів та створенню сотень мільйонів робочих місць.Якщо глобалізацію розглядати виключно як загрозу національним інтересам, країни продовжать «зводити стіни». Якщо сприймати її як платформу для взаємних вигід, інновацій, розділення праці, фокус зміститься на те, щоб зробити її справедливішою, стійкішою та інклюзивнішою.Вибір стоїть між майбутнім, в якому світ буде фрагментованим, з вищими витратами та підвищеними ризиками додаткових війн до тих, що вже йдуть, й майбутнім, у якому світ знову прихильний до інтеграції, навчається на минулих її помилках, а не відмовляється від самої ідеї.Втім, ймовірно, саме зовнішня політика визначатиме майбутнє світової економіки. Це вказує на високу вірогідність фрагментації за геополітичними ознаками та безпековими цілями. Тому оптимізму щодо якісного розвитку та кількісного зростання світових економіки й торгівлі, як й підвищення рівня життя населення світу, небагато.В’ячеслав Бутко,Економічний радник Київського Безпекового Форуму&nbsp;

Вже декілька десятиліть традиційно однією з найважливіших подій січня є Всесвітній економічний форум (ВЕФ) в Давосі. Згідно з доповіддю про глобальні ризики, опублікованою ВЕФ до цьогорічного заходу, в найближчі два роки світові загрожують серйозні потрясіння й перше місце в списку погроз посідає геоекономічна конфронтація — торгові війни, санкції та взаємний економічний тиск між країнами. 

Про геополітичну фрагментацію світової економіки

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуВиступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Прем’єр-міністр Канади Марк Карні фактично проголосив розпад старого світового порядку, що базувався на стратегічному партнерстві Заходу, пріоритеті міжнародного права та спільних цінностях. Не будучи ідеальним і не забезпечуючи повної рівності між великими й малими державами, цей порядок, утім, гарантував відносну стабільність і зрозумілі правила гри, які зрештою сприяли глобальному процвітанню.&nbsp;Особливі права великих гравців компенсувалися їхньою відповідальністю за дотримання правил — і саме тому такі асиметрії вважалися прийнятними. Подібні думки й висновки останнім часом лунають від багатьох політиків і аналітиків. Однак Карні пішов далі. Він спробував закласти ідеологічні підвалини нового світового порядку, який, на його переконання, має передбачати диверсифікацію зв’язків середніх і малих держав — як із великими центрами сили, так і між собою. Йдеться про різноформатну співпрацю, спрямовану на протидію домінуванню та безкарності глобальних лідерів. Конфігурації таких коаліцій у різних сферах можуть відрізнятися, адже головною метою є виживання слабших, захист їхніх інтересів і водночас збереження поваги до цінностей.Хоча при обґрунтуванні необхідності змін канадський Прем’єр прямо не називає імені Президента США Дональда Трампа, всім очевидно, що передусім ідеться саме про нього. Усім — включно з самим Трампом.Політика тиску, яку обрала нова американська адміністрація як щодо опонентів, так і щодо союзників, підриває стратегічне партнерство Заходу — політичне, економічне й військове. Хоча не всі формати співпраці зруйновані, стовідсоткової впевненості в них більше не мають ані канадці, ані європейці. Наслідком дефіциту довіри до Вашингтона стала активізація контактів колишніх партнерів США з іншими світовими гравцями — зокрема Китаєм, країнами Латинської Америки та Індією.Карні не лише не применшує і не приховує диверсифікацію економічних зв’язків Канади на користь інших великих гравців, у тому числі й противників Заходу. Навпаки — він наголошує на ній як на єдиному можливому варіанті економічної політики для держави, що прагне захистити власні інтереси від тиску великого сусіда.Нова торговельна угода Канади з Китаєм, укладена у січні 2026 року, радикально знижує тарифи на імпорт китайських електромобілів — зі 100% до 6,1% — і передбачає квоту в 49 тисяч автомобілів на рік із можливістю її подальшого збільшення. Натомість Китай скасовує високі мита на канадську канолу (ріпак) і горох, полегшуючи доступ канадських фермерів до китайського ринку.Ця угода продовжує торішній тренд диверсифікації канадського експорту, зокрема енергоносіїв, у відповідь на недружні тарифні рішення та політичні заяви США. Як зазначив Карні, Канада також домовилася про всеосяжне стратегічне партнерство з Європейським Союзом, включно з приєднанням до SAFE — європейських механізмів оборонних закупівель. Крім того, Оттава веде переговори про зони вільної торгівлі з Індією, країнами АСЕАН, Таїландом, Філіппінами та блоком МЕРКОСУР.Реакція Президента Трампа на політику Карні є емоційною й показово чутливою. Нездатність Вашингтона одноосібно протистояти всьому світу стане ще очевиднішою, якщо нові правила гри почнуть активно застосовувати й європейці. Вони, власне, вже рухаються в цьому напрямку. Про це свідчить і підписання Європейським Союзом угоди про вільну торгівлю з південноамериканським блоком МЕРКОСУР, і прагнення європейських столиць до прагматичних економічних відносин із Пекіном.Водночас стратегічний розрив між Європою та Вашингтоном наразі стримується не лише масштабами взаємної торгівлі, а й безпековими інтересами. Європа поки що не здатна самостійно протистояти загрозам з боку Москви без підтримки США. Це стосується і України.Оприлюднення Прем’єр-міністром Канади Марком Карні концепції нового світового порядку має стати гучним тривожним дзвінком, а не похоронним дзвоном для Західного партнерства. &nbsp;

Виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Прем’єр-міністр Канади Марк Карні фактично проголосив розпад старого світового порядку, що базувався на стратегічному партнерстві Заходу, пріоритеті міжнародного права та спільних цінностях. Не будучи ідеальним і не забезпечуючи повної рівності між великими й малими державами, цей порядок, утім, гарантував відносну стабільність і зрозумілі правила гри, які зрештою сприяли глобальному процвітанню.

Новий світоустрій за Карні - сигнал SOS для Західного партнерства

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуОпублікована 24 січня Національна оборонна стратегія США не стала стратегічною інновацією. Як і Стратегія національної безпеки, оприлюднена в листопаді 2025 року, вона повністю підпорядкована курсу чинної адміністрації «Америка понад усе».Серед ключових оборонних пріоритетів США визначено:•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;оборону території Сполучених Штатів на суходолі та морі, зокрема посилення повітряної оборони через розбудову системи «Золотий купол», розвиток антидронового захисту, а також захист інтересів США у Західній півкулі; •&nbsp;&nbsp; &nbsp;стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні не шляхом прямої конфронтації, а через демонстрацію сили та підтримання балансу, який унеможливлює домінування Пекіна над США та їхніми союзниками; •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;підвищення відповідальності союзників і партнерів за власну оборону, із поступовим відходом від колишньої залежності від Вашингтона — як у Європі, так і в Індо-Тихоокеанському регіоні; •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«перезарядку» американської оборонної індустрії, зокрема через повернення стратегічних виробництв на територію США, реінвестування, підтримку інновацій і нових технологій, включно зі штучним інтелектом, а також усунення застарілих регуляторних обмежень.Росія, Іран і Північна Корея не віднесені до самостійних стратегічних оборонних напрямів. Загрози з боку цих держав згадуються, однак у доволі звуженому і вибірковому викладі.Зазначається, що Росія в осяжному майбутньому залишатиметься постійною, але керованою загрозою для східних членів НАТО. При цьому посилення агресивних тенденцій у політиці Москви в контексті війни проти України прямо не фіксується. Основний акцент зроблено на демографічних та економічних проблемах РФ, а також на збережених резервах її військового й індустріального потенціалу.У переліку загроз для США згадуються ядерний арсенал Росії, її підводні, космічні та кіберспроможності. Передбачається, що Міністерство оборони зосередиться насамперед на протидії саме цим викликам, водночас продовжуючи відігравати життєво важливу роль у рамках НАТО.Окремо наголошується, що європейські союзники мають узяти на себе основну відповідальність за власну конвенційну оборону, тоді як США зосередяться на Китаї та Західній півкулі. Такий розподіл ролей обґрунтовується не лише політикою «Америка понад усе», а й значно вищим, порівняно з Росією, сукупним економічним і військовим потенціалом Європи, що, на думку авторів документа, робить гегемонію Москви на континенті неможливою.Як і в Стратегії національної безпеки, агресія Росії проти України прямо не засуджується. Автори обмежуються констатацією того, що внаслідок війни відносини між європейськими державами та РФ суттєво послабилися, а їхня нормалізація вимагатиме від США активної дипломатичної участі.Зусилля Вашингтона з метою досягнення миру в Україні в документі згадуються, однак ключову роль у забезпеченні оборони нашої держави відведено європейським партнерам. Жодних натяків на можливість надання — навіть обмежених — безпекових гарантій Україні з боку США стратегія не містить.Отже, хоча в Оборонній стратегії, на відміну від Стратегії національної безпеки, загрози з боку Москви принаймні фіксуються, принципових зрушень у баченні адміністрацією США своєї ролі в забезпеченні європейської безпеки не відбулося.&nbsp;

Нова Національна оборонна стратегія США: старі пріоритети концепції «Америка понад усе»

Цього року Україна планує виробити сім мільйонів дронів. А ми у США, в «арсеналі демократії» — лише 300 000 за рікЗ виступу члена Ради Безпеки Київського Безпекового Форуму, колишнього директора ЦРУ США, генерала Девіда Петреуса на спеціальній сесії КБФ «12 років війни. Що далі?», <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://nv.ua/ukr/opinion/general-petreus-ukrajina-posilyuye-tisk-na-rosiyu-zbilshuye-virobnictvo-droniv-50581854.html">опубліковано</a> на сайті NV.По-перше, хочу висловити свою шану не лише українським військовим, яких я надзвичайно поважаю, але й українському народу, людям в Україні. Ми добре знаємо, через які поневіряння вони проходять. Два дні тому я відвідав один з підрозділів, який займається дронами. Там було дуже холодно, холод проймав до кісток. Мабуть, ще з часів військового училища в Джорджії я не переживав таких холодів. Те, що зробили українці, як вони показують свою стійкість і творчість, — це дійсно вражає.Це мій дев’ятий візит до України з 2022 рокуМи зустрічалися і з паном Сирським, і окремо з його заступниками. Були в дроновому підрозділі. Були в новоствореному центрі з управління дронами. Це теж надзвичайно вражаюча річ. Також говорив з керівником ДТЕК, який розказав про величезні проблеми України через обстріли електричних мереж і про те, що робиться для того, щоб відновити ці мережі… Ми зустрічалися з Третім корпусом в інституті острова Зміїний.Спостерігаємо, як кожного місяця змінюється ситуація. Для мене як для старого солдата це велика радість — бачити, який креативний підхід проявляють українці.Я згоден із The Wall Street Journal — путін не перемагаєЯ дуже вірю в те, що саме так воно і є. Україна, в якої немає військово-морського флоту, зробила так, що російський флот тепер десь ховається, а більшість цього флоту взагалі знищено. Як це зроблено? Через винахідливість. І через розвідку, звісно. Вони дізнавалися, де стояли ті кораблі, визначали їхню локацію, і топили. Навіть флагман «Москва» був затоплений. Це було надзвичайне видовище.Україна дедалі більше переносить війну на територію росії, на критичну військову інфраструктуру, нафтоочисні заводи. Ми бачимо, як використовуються крилаті ракети «Фламінго», які мають більший радіус дії, ніж аналогічні американські, — 3000 км, — і більшу боєголовку. Це ще один приклад того, як реалізується українська промислова потуга. І це буде завдавати величезної шкоди росії. Те саме можу сказати і про засоби ураження меншого радіусу дії, які має Україна, — це виробництво масштабується.Ми слідкуємо за переговорами. Їхній результат передбачуванийУкраїна проявляє бажання і навички, щоб досягти компромісу, але в той же час не порушити своєї Конституції і не перейти певних червоних ліній у плані обміну територіями. Я думаю, зрештою Сполучені Штати зрозуміють, що путін не має наміру йти на припинення вогню з Україною. Це дуже важливо, — що європейські друзі мають відігравати ключову роль у розробці заходів і гарантій безпеки для України. І включення США у це в плані моніторингу і підтвердження порушень, якщо так буде.Медведєв, путін та інші продовжують наполягати на своїх основних вимогах, у першу чергу на демілітаризації України, вимагають віддати їм землю й укріплені міста, які вони взагалі не можуть захопити протягом такого тривалого часу. Я думаю, вони би з радістю побачили, щоб президента Зеленського замінила якась проросійська фігура.І я впевнений, що вони в цьому прорахуються.Але саме зараз — унікальна можливістьРосія набагато вразливіша економічно та суспільно. Їх «національний фонд благополуччя» з цього року закінчиться. Індія збирається купувати у них набагато менше нафти і газу. Європейський Союз встановив стелю цін. Тобто, вони отримують набагато менше доходів і роблять величезну шкоду своїй економіці.Інвестицій на основі позик в цій країні немає. Інфляція дуже висока. Вони зараз у дуже складному становищі. І все це — саме в розпал переговорів.Ми всі розуміємо, що путін серйозно до цього не ставиться. Тому США треба знову затвердити санкції, які підтримали сенатор Ліндсі Грем і ще більше 100 сенаторів. Європейський Союз теж зараз розглядає 20-й раунд санкцій. І затвердив пакет підтримки України на 90 мільярдів євро. Це дуже міняє ситуацію. Принаймні, це допоможе Україні покращити свій економічний, фінансовий стан, — зокрема, подвоїти виробництво важливих дронів. І, не виключаю, це також почне переконувати путіна, що він може страждати більше, ніж українці, європейці і американці.Україна планує виробити 7 млн дронів. США мають цьому вчитисяЗвичайно, ми мусимо надавати Україні набагато більше, наприклад, в плані протиповітряної оборони і оборони від балістичних ракет. Це дуже важко зробити, однак Україні необхідно це мати. Цього року Україна, можливо, виробить 7 мільйонів дронів, десь 9000−10 000 на день. А ми у США, в арсеналі демократії — 300 000 за рік.Вони змінюють програмне забезпечення майже щотижня, а апаратне забезпечення — кожні кілька тижнів. Такої системи закупівель ще ніколи не було.Ми всі мусимо визнати і зрозуміти, що відбувається тут. Нам треба виправляти наші концепції, наші роботи, змінити нашу організаційну структуру. Тому що Україна має вже зараз і Сили безпілотних систем, і кіберсили. А нам треба готувати, тренувати наших лідерів. Необхідно закуповувати матеріали. І багато інших речей. Ми робимо це недостатньо швидко. Ми мусимо навчатися на досвіді Збройних сил України.Фактично Україна зараз виробляє технологію «завтра» для сьогоднішньої війни. А в нашому випадку, у Сполучених Штатах, занадто тривалий процес, який зрештою призводить до того, що для завтрашньої війни розробляється вчорашня технологія. Отже, те, що ви робите зараз, — це унікальна можливість, зважаючи на велику вразливість російської економіки і на велику підтримку Європейського Союзу.Ми маємо вдатися до додаткових заходів, щоб допомогти Україні зупинити росіян на лінії фронту і протистояти ракетам та роям дронів. Ми маємо завдати ще більшої шкоди російській економіці, включно із санкціями, в тому числі вторинними — проти країн, які надають компоненти для російських збройних сил. Один лише Китай надає величезну кількість компонентів, чипів, моторів для російського ВПК.Що ж буде далі?Ви не повірите, але я також — колишній викладач економіки. Звісно, відповідь на кожне подібне запитання починається словами: це залежить… І тут, власне, відповідь має формулюватися приблизно так: це багато в чому залежить від того, як Європа продовжуватиме підтримувати Україну. Якщо буде 20-й пакет санкцій від Європи, якщо США зможуть дійсно ввести драконівські санкції за авторством сенатора Грема, це визначатиме ситуацію на майбутнє:чи зможемо ми розчавити воєнну економіку росії,чи зможемо ми перекрити надходження від нафти,чи зможемо ми позбавити рф іноземних компонентів для зброї.Понад 1,2 млн вбитими і пораненими уже втратила росія. Це більше, ніж Сполучені Штати втратили за всю Другу світову війну. Подивіться на це в певному контексті. Так, у них дійсно велика країна, але такі рівні втрат неприйнятні для будь-якої країни.Надання Україні можливостей у далекобійній зброї, допомога у виробництві таких видів озброєння як Фламінго для того, щоб завдавати серйозної шкоди енергетичним мережам росії, нафтопереробним заводам тощо… Якщо все це буде зроблено, а українські військові будуть і далі так інноваційно підходити до своєї роботи, як це вони робили до сьогодні, я вірю, що зараз, — з вичерпанням «фонду національного добробуту», — путін буде змушений проводити справжні переговори про кінець війни.І чим більше ми зробимо для того, щоб наблизити цей день, тим краще.І для України, і для її народу, і для її війська. &nbsp;

З виступу члена Ради Безпеки Київського Безпекового Форуму, колишнього директора ЦРУ США, генерала Девіда Петреуса на спеціальній сесії КБФ «12 років війни. Що далі?», опубліковано на сайті NV.