Публікації

Співзасновники аналітичного проєкту DeepStateUA Руслан Микула та Роман Погорілий під час спеціальної сесії Київського Безпекового Форуму "12 років війни. Що далі?", яка відбулася 6 лютого 2025 року, представили динаміку розвитку ситуації на фронті від початку повномасштабного вторгнення.Експерти розповіли про зміни лінії бойового зіткнення від початку війни, особливості ведення бойових дій російськими військами та проблеми, з якими вони стикаються на фронті. Презентація також містить &nbsp;дані про ситуацію на різних ділянках фронту станом на початок лютого 2026 року.<a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/deepstate_d34H36d1.pdf" download="file">Повну версію презентації можна переглянути у форматі pdf</a>

Аналітика DeepState про ситуацію на фронті

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуНа фоні оптимістичних заяв Вашингтона про погодження 90 % мирного плану та конструктивний характер останніх раундів мирних переговорів в Абу-Дабі, дисонансом прозвучали нещодавні заяви Міністра закордонних справ РФ Лаврова, його заступника Грушко та прес-секретаря Путіна Пєскова щодо передумов для припинення вогню.&nbsp;Як виявляється, проблемними аспектами є не лише територіальні. Російська сторона наголошує на необхідності надання «гарантій безпеки» не лише Україні, а й Росії. При цьому гарантії для себе вона бачить у контексті забезпечення максимально сприятливих умов для наступної агресії. Адже як ще можна інтерпретувати вимоги щодо заборони членства України в НАТО, розміщення контингентів країн НАТО на території нашої держави та припинення її використання для «створення загроз» для Росії. І це з боку держави-агресора ! &nbsp;&nbsp;Більше того, російська сторона вже почала висувати додаткові і завідомо неприйнятні вимоги і в територіальних питаннях, зокрема щодо визнання російського статусу окупованих територій.&nbsp;А нещодавно Лавров у своїх територіальних претензіях пішов ще далі. У виступі перед російським дипкорпусом він наголосив, що «народ Криму, Донбасу і Новоросії висловив свою волю на референдумах, і ми (Росія) доведемо до кінця процес повернення цих «исконно русских» земель в «родную гавань». А де пролягають кордони «исконно русских» земель всі знають – там, куди дотягнеться російський солдат.&nbsp;Лавров поставив під сумнів і згоду Москви на компроміс в питанні прав так званих «російськомовних». За його словами, «мовні, культурні, релігійні права тих, хто залишається під владою Києва, мають бути відновлені». &nbsp; &nbsp;&nbsp;&nbsp;Російські посадовці також наголошують, що успіх у переговорах може бути досягнутий лише за умови дотримання позицій, узгоджених на зустрічі американського і російського лідерів в Анкориджі. При цьому зміст цих ніби-то досягнутих домовленостей не розшифровується. Однак, висловлюється розчарування, що американська сторона від них відходить.&nbsp;Враховуючи те, яким чином закінчилася зустріч в Анкориджі - демонстративно скороченою прес-конференцією і відміною дружнього обіду – виникають серйозні сумніви щодо спільного розуміння сторін підсумків цього заходу. Це вже не кажучи про те, який статус в принципі можуть мати будь-які розмови президентів США і РФ про Україну без врахування думки України.&nbsp;На цьому тлі «конструктивний» процес мирних переговорів виглядає як просте затягування часу. Росія робить це, щоб уникнути нових санкцій. Україна ж змушена грати у цю гру, щоб убезпечитися від нового призупинення військової підтримки США, зокрема передачі розвідданих і продажу озброєнь.&nbsp;Президент США Трамп поки що заперечує всі пропозиції посилити тиск на Москву, щоб привести її до реалізму, навіть якщо вони надходять від його політичних соратників. При цьому Білий дім прагне якомога швидше добитися якогось результату і наполягає на територіальному компромісі з українського боку, ігноруючи нестиковки у рівні погодження російською стороною інших моментів мирного плану, які входять до згаданих 90 %.&nbsp;Але ж такий «картковий будиночок» штучних «мирних домовленостей» обов’язково розсиплеться.&nbsp;Нові санкції проти РФ стали б не лише ефективнішим інструментом досягнення перемир’я, але й підвищили б рівень підтримки республіканців в американському суспільстві. Адже там все ще переважає запит на підтримку України. &nbsp; &nbsp; &nbsp;

На фоні оптимістичних заяв Вашингтона про погодження 90 % мирного плану та конструктивний характер останніх раундів мирних переговорів в Абу-Дабі, дисонансом прозвучали нещодавні заяви Міністра закордонних справ РФ Лаврова, його заступника Грушко та прес-секретаря Путіна Пєскова щодо передумов для припинення вогню. 

Прогрес у мирних переговорах з Росією: «а был ли мальчик ?»

<img src="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/Whats_App_Image_2026_02_16_at_11_12_23_7fa6a0c525.jpeg" alt="WhatsApp Image 2026-02-16 at 11.12.23.jpeg" srcset="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/thumbnail_Whats_App_Image_2026_02_16_at_11_12_23_7fa6a0c525.jpeg 219w,https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/small_Whats_App_Image_2026_02_16_at_11_12_23_7fa6a0c525.jpeg 500w,https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/medium_Whats_App_Image_2026_02_16_at_11_12_23_7fa6a0c525.jpeg 750w," sizes="100vw" width="750px">Соціологічне опитування «Оцінка громадянами ситуації в країні, бачення шляхів вирішення безпекових проблем» було проведене соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення &nbsp;Київського Безпекового Форуму 31 січня по 4 лютого 2026 року методом телефонного інтерв’ю.&nbsp;Опитано 1003 респондентів віком від 18 років і старших, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим). Опитування проводилося з громадянами, які на момент опитування перебували на території України, що контролюється Урядом України і покривається телефонним зв’язком українських телефонних операторів. &nbsp;Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року (за макрорегіонами, віком, статтю, типом поселення).&nbsp;Теоретична похибка вибірки не перевищує 3,2%.При аналізі результати цього дослідження порівнюються з результатами інших досліджень, проведених соціологічною службою Центру Разумкова.Основні результати дослідження•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Українці мають дуже високий рівень довіри до тих інститутів, які безпосередньо відповідають за оборону країни (Збройні Сили, Національна гвардія, Державна прикордонна служба, ГУР, СБУ) і цей високий рівень довіри зберігається протягом трьох останніх років.&nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Більшість опитаних довіряють Президенту України, що, у тому числі, &nbsp;пов’язано з виконанням ним функцій &nbsp;Верховного головнокомандувача. &nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;НАБУ, поліції, прокуратурі, судовій системі, Уряду та Верховній Раді не довіряють більше українців, ніж довіряють. За останні півроку зріс рівень довіри до НАБУ та судової системи, знизився рівень довіри до поліції та Верховної Ради.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Українці позитивно ставляться до тих країн, які послідовно підтримують Україну. За останній час зріс рівень позитивного ставлення до Великої Британії та Канади. Позитивне ставлення до Франції, Німеччини та ЄС залишилося на стабільно високому рівні. &nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Позитивне ставлення до США висловлюють більшість опитаних, хоча за останні півроку ця частка помітно зменшилася.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зменшився негативізм у ставленні до Китаю, хоча залишається дуже високим (негативне ставлення до Китаю висловлюють дві третини опитаних).•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Погіршилося і без того вкрай негативне ставлення до Росії.&nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Майже три чверті респондентів висловлюють позитивне ставлення до НАТО, проте цей показник погіршився за останні півроку. &nbsp;Проте підтримка вступу України до НАТО не знизилася і залишається на стабільно високому рівні (71%).•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще вищою є підтримка вступу України до ЄС (83%).•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;84% українців вірять у перемогу України у війні з Росією. Цей показник помітно зріс порівняно з 2025 роком.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Серед українців немає одностайності щодо мінімально необхідних умов для укладання мирної угоди з Росією, але поступатися заради миру територіями (на Донбасі і півдні України) які зараз контролюються Україною готові лише 7% опитаних.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Переважна більшість респондентів вважають, що заради підписання мирної угоди з Росією не можна поступатися реальними гарантіями безпеки, допомогою в економічному відновленні України, стягненням з Росії репарацій на користь України, контролем над Донбасом, відповідальністю Росії за воєнні злочини. Відносна більшість опитаних вважають, не можна поступатися курсом України на членство в ЄС та НАТО.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лише третина респондентів вважають, що українська влада успішно веде переговори зі США, ЄС та Росією щодо можливої мирної угоди.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Три чверті опитаних вважають, що у разі підписання угоди про мир між Україною і Росією, Росія порушить угоду і нападе на Україну, як тільки це їй буде зручно. Це число помітно зросло, порівняно з травнем та вереснем 2025 року.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Понад дві третини респондентів переконані, що навіть, якщо Україна виведе війська з усієї території Донбасу, Росія продовжуватиме агресію.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як і півроку тому, дві третини опитаних схиляються до думки, що Росія збирається напасти на одну з країн НАТО. Але за цей час знизилася частка тих, хто вважає, що вона точно збирається, і зросла частка тих, хто вважає, що вона, можливо, збирається напасти.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Абсолютна більшість респондентів вірять, що НАТО здатне ефективно захиститися у разі нападу Росії.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Три чверті респондентів повідомили про погане енергопостачання протягом тижня перед опитуванням, &nbsp;понад третину – про погане опалення, ще 1-2% опитаних зовсім не мали опалення або енергопостачання. 60% опитаних не мали проблем з опаленням, а чверть – з енергопостачанням.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Переважна більшість українців покладають основну відповідальність за тривале припинення постачання електроенергії, води та тепла на російські війська. Проте одночасно майже половина опитаних покладає відповідальність і на місцеву владу, що значно більше, ніж у грудні 2022 року.&nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Три чверті опитаних відповіли, що їх населений пункт постраждав внаслідок російських атак, 8% відповіли, що унаслідок російських атак вони особисто або їх сім’я постраждали фізично або матеріально.•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відносна більшість респондентів вважають, що у зв’язку з російськими атаками на критичну інфраструктуру Україні слід діяти таким же чином, як вона це робить. Понад третину опитаних вважають, що Україні слід посилити атаки на російську критичну інфраструктуру і лише 5% згодні погодитися на всі умови Росії аби завершити війну.З результатами соціологічного опитування можна ознайомитись тут:Результати соціологічного опитування <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/Res0126tel1000_ukr_11_9089cb5e02.pdf">Results.pdf</a>Динаміка соціологічного опитування <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://ksf-openukraine.s3.eu-central-1.amazonaws.com/dyn0226_ukr_11_578fbd5eae.pdf">Dynamics.pdf</a>&nbsp;

Соціологічне опитування «Оцінка громадянами ситуації в країні, бачення шляхів вирішення безпекових проблем» було проведене соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення  Київського Безпекового Форуму 31 січня по 4 лютого 2026 року методом телефонного інтерв’ю. 

Результати соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова на замовлення Київського Безпекового Форуму

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуОдним із головних змістовних тригерів цьогорічної Мюнхенської безпекової конференції стала тема руйнування старого світового порядку та його наслідків для Європи. Обговорення концентрувалися не на шоці від змін, не на їх критиці і не на питанні «хто винен?», а на питанні «що робити?».Цьому сприяв доволі дипломатичний виступ основного представника США — Державного секретаря Марко Рубіо. У ньому він наголосив на культурній спільності США і Європи, які залишаються частиною однієї західної цивілізації, та підтвердив заінтересованість Вашингтона у партнерстві. Водночас інноваційні тенденції зовнішньої політики Президента Дональда Трампа нікуди не зникли, однак прозвучали вони значно згладженіше і неконфронтаційно — на відміну від різко критичних заяв у минулорічному виступі Віце-президента США Джей Ді Венса.Ще одним центральним елементом дискусій стала Україна та її ключова роль для європейської безпеки. Про це, тією чи іншою мірою, говорили майже всі західні спікери: засуджували російську агресію, наголошували на незламності українців і підкреслювали важливість подальшої підтримки та партнерства.Енергетична війна Росії: предметний порядок денний круглого столу КБФУперше в історії Мюнхенської безпекової конференції до її програми долучився Київський безпековий форум (КБФ), провівши спільний із MSC круглий стіл «Енергетична війна: як відключити тиранію». Захід об’єднав українських і міжнародних політиків, урядовців, експертів із безпеки, енергетики та санкційної політики, представників міжнародних організацій і приватного енергетичного сектору.Дискусія була зосереджена на конкретних інструментах реагування на енергетичну війну Росії — механізмах захисту енергетичної інфраструктури України, довгостроковій модернізації енергосистеми, інструментах санкційного тиску на російський енергетичний сектор, а також формуванні міжнародних фінансових і технологічних коаліцій для відновлення енергетики України.Контекстом обговорення стали масштаби системної російської кампанії проти української енергетики. За наявними даними, з початку повномасштабного вторгнення Росія здійснила близько тисячі ударів по енергетичному сектору України: понад 700 підтверджених повітряних атак у період з лютого 2022 року до липня 2025 року та ще 256 ударів між жовтнем 2025 року і серединою січня 2026 року.Російські атаки створили безпрецедентний рівень загрози для цивільного населення. У найбільш постраждалих регіонах — Донецькій, Харківській, Сумській, Запорізькій та Дніпропетровській областях — повітряні тривоги сумарно тривали понад 250 днів від початку повномасштабної війни, причому окремі безперервні тривоги перевищували 50 годин. Лише у 2025 році в Україні було зафіксовано майже 19 тисяч повітряних тривог, включно з безперервною 49-годинною тривогою у Чернігівській області. У Києві загальна тривалість повітряних тривог від початку вторгнення перевищила 2 450 годин, з них понад 30 днів — лише у 2025 році.Масовані удари по енергетичній системі призвели до регулярних масштабних відключень електроенергії: взимку 2022–2023 років загальнонаціональні відключення часто тривали по 10–20 годин, а у 2024–2025 роках під час пікових періодів атак домогосподарства знову стикалися з обмеженнями електропостачання тривалістю 10–16 годин на добу. Загалом українські цивільні пережили тисячі годин без електроенергії від початку повномасштабної війни.На цьому тлі дискусія КБФ була сфокусована на практичних рішеннях. За результатами обговорення Арсеній Яценюк запропонував підготувати і направити до Європейської комісії та урядів держав ЄС спільне звернення з чітким переліком ресурсів, технологій і фінансових інструментів, необхідних для стабілізації та довгострокового відновлення енергетичного сектору України.Європа між залежністю і стратегічною автономієюМарко Рубіо наголосив, що США очікують союзників, здатних забезпечити власну оборону. Європейці не лише звиклися з необхідністю розвитку власної безпекової автономії, а й почали робити у цьому напрямку конкретні кроки. Про це, зокрема, йшлося у виступах Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн та Високої представниці ЄС Каї Каллас.У Мюнхені порушувалися і питання ядерної безпеки. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц повідомив про початок переговорів із президентом Франції Еммануелем Макроном щодо формування європейського компонента ядерного стримування, інтегрованого у систему ядерної співпраці НАТО. Підсумовуючи сучасні тенденції розвитку ЄС, Макрон наголосив, що у новому геополітичному середовищі Європа має стати «геополітичною силою».Україна як ключовий фронт європейської безпекиПрезидент Володимир Зеленський наголосив на активізації російських ракетно-дронових атак, необхідності посилення санкцій проти Росії, надання Україні надійних гарантій безпеки та своєчасності військової допомоги. Скепсис щодо намірів Кремля і необхідність посилення тиску на Москву звучали і в інших виступах. Зокрема Кая Каллас підкреслила, що головна загроза полягає в тому, що Росія може отримати за столом переговорів більше, ніж на полі бою.Багато спікерів, у тому числі зі США, наголошували на необхідності подальшого посилення військової допомоги Україні. Сенатор Ліндсі Грем закликав передати Україні далекобійні ракети Tomahawk, а Гілларі Клінтон підкреслила, що здатність України вражати критичну військову інфраструктуру Росії може створити умови для реальних переговорів.Сильні заяви, повільні рішенняКонференція залишила подвійне враження. На рівні стратегічного бачення майбутнього — сильна Європа, що підтримує Україну і розглядає її як майбутнього члена, партнерство зі США — усе звучало переконливо. На рівні практичної реалізації поки що не відбулося помітних зрушень.Саме тому головний висновок Мюнхена очевидний: майбутню безпеку визначатимуть не декларації, а практичні коаліції — від спільного виробництва озброєнь до системної підтримки енергетичної стійкості України. Саме такі ініціативи формують реальний фундамент нової архітектури європейської безпеки.

Одним із головних змістовних тригерів цьогорічної Мюнхенської безпекової конференції стала тема руйнування старого світового порядку та його наслідків для Європи. Обговорення концентрувалися не на шоці від змін, не на їх критиці і не на питанні «хто винен?», а на питанні «що робити?».

Мюнхенська безпекова конференція: нове стратегічне мислення?

Київський Безпековий Форум вперше став співорганізатором події в межах Мюнхенської безпекової конференції, зробивши ключовою темою енергетичну безпеку. Дискусія «Енергетична війна: як відключити тиранію» зібрала українських та міжнародних політиків, дипломатів, експертів та лідерів енергетичного ринку.

Як відключити тиранію та вистояти наступної зими: підсумки дискусії КБФ на спільному заході у Мюнхені 


<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуНа тлі переговорів в Женеві за участі представників України, США і РФ, візити Держсекретаря США Марко Рубіо до Словаччини і Угорщини в інфопросторі України і Заходу дещо загубилися. Увага до цих подій після низки оперативних матеріалів швидко спала. Однак, вони можуть мати на перспективи України не менший вплив, ніж так звані мирні переговори.Сьогодні лідери Угорщини і Словаччини - Віктор Орбана і Роберт Фіцо - є основними внутрішніми опозиціонерами в ЄС. Вони відомі своєю діяльністю на підтримку ворога Європи російського диктатора Путіна і блокуванням посилення оборони ЄС, у т.ч. через підтримку України. Їх наполеглива робота над збереженням імпорту російських енергоносіїв йде врозріз з інтересами енергетичної безпеки ЄС і його політикою у цій сфері. Тому особливі відносини Вашингтона з цими двома європейськими адміністраціями є доволі чутливими як для України, так і для Брюсселя.Однією з основних причин цих візитів було прагнення Білого дому підтримати Орбана на наступних парламентських виборах, які відбудуться у квітні. Рубіо не лише не закамуфлював особливий інтерес Вашингтона у перемозі свого політичного партнера. Він це підкреслив. За його словами, США і Угорщина «вступають у «золоту епоху» відносин не лише через збіг інтересів їх народів, а й через тісні особисті стосунки між Прем’єр-міністром Орбаном з Президентом Трампом».Більше того, Рубіо пообіцяв допомогу Орбану, якщо той стикнеться з фінансовими труднощами, якщо виникнуть перешкоди для зростання або загрози стабільності його країни.На підтримку своїх політичних партнерів було зорієнтовано й оголошення під час візитів Рубіо про наміри США щодо будівництва АЕС у Центральній Європі. У Словаччині невдовзі розпочнеться підготовка проектно-кошторисної документації на будівництво великого реактора Westinghouse, яка фінансуватиметься Вашингтоном. А Угорщину Сполучені Штати хочуть зробити центром регіонального розвитку малих модульних реакторів.Однак, такі практичні ініціативи варто розглядати і у контексті роботи Вашингтона з метою енергетичної переорієнтації Будапешта і Братислави з Росії на США. Тим більше, що під час візитів обговорювалося й питання припинення імпорту російської нафти до Європи, за що бореться як Вашингтон, так і Брюссель. Хотілося б сподіватися, що порушувалася й тема членства України в ЄС, яку просуває адміністрація Трампа у контексті надання гарантій безпеки нашій державі.Отже, риторика Рубіо в Будапешті і Братиславі цілком віддзеркалювала наративи сучасної американської адміністрації. Але, враховуючи практичні інтереси Вашингтона, за словами про підтримку своїх політичних партнерів прозвучали й ті, які мали б протверезити «друзів Москви». Основний висновок, який повинні зробити внутрішні опозиціонери в ЄС - бути «клієнтами» Кремля і «любимчиками» Білого дому справа дуже тривожна і непевна, і може передбачати й деякі суттєві поступки, у т.ч. щодо України та її інтересів.

На тлі переговорів в Женеві за участі представників України, США і РФ, візити Держсекретаря США Марко Рубіо до Словаччини і Угорщини в інфопросторі України і Заходу дещо загубилися. Увага до цих подій після низки оперативних матеріалів швидко спала. Однак, вони можуть мати на перспективи України не менший вплив, ніж так звані мирні переговори.

Візити Рубіо до Братислави і Будапешта: на кого і на що орієнтується Вашингтон в Європі 

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуСША зібрали потужний військовий кулак навколо Ірану. Удар, який частина спостерігачів прогнозувала на цей вікенд, не відбувся, але це зовсім не означає, що небезпека минула. Радше навпаки: військовий тиск Вашингтона лише зростає, а питання полягає вже не в тому, чи існує опція удару, а в тому чи зможе дипломатія його зупинити.Причини для можливих військових дій проти Тегерану залишаються незмінними. Наступний раунд переговорів між США та Іраном може відбутися 26 лютого за умови, що іранська сторона найближчим часом надасть свої пропозиції щодо майбутньої ядерної угоди і вони бодай частково наблизяться до очікувань Вашингтона.Відсутність порозуміння з ключових питань стала очевидною вже після попереднього раунду переговорів у Женеві 17 лютого. Сам факт їх проведення став головним досягненням: сторони підтвердили готовність продовжувати діалог, але прориву не сталося.Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив, що у Женеві вдалося досягти загального розуміння щодо базових принципів потенційної угоди. Тегеран наголосив, що не прагне створення ядерної зброї, погодився на передачу запасів високозбагаченого урану Росії та тимчасове - на кілька років - призупинення процесу збагачення. Водночас Іран наполягає на збереженні права на збагачення урану для цивільних цілей і вимагає прив’язати зняття санкцій безпосередньо до підписання угоди.Американські оцінки переговорів також були обережно позитивними: певний прогрес зафіксовано, але ключові розбіжності залишаються. Вашингтон наполягає на включенні до переговорного пакету балістичної ракетної програми Ірану та його підтримки регіональних «проксі», на що Тегеран категорично не погоджується.Не викликають довіри у США й запевнення Ірану щодо відсутності військових ядерних намірів. У цьому контексті короткострокове призупинення збагачення виглядає недостатнім для гарантування довгострокової стабільності. Водночас у Вашингтоні розглядають можливість компромісу - дозволити Ірану символічний рівень збагачення, який технічно унеможливлюватиме створення ядерних боєзарядів.Паралельно з переговорами США демонстративно нарощують військову присутність поблизу Ірану. Американський контингент у регіоні вже став найбільшим з часу операції в Іраку 2003 року. На базах США розгорнуто значну кількість авіації, включно з винищувачами п’ятого покоління F-35 Lightning II та F-22 Raptor, літаками-заправниками і системами раннього попередження AWACS. Два авіаносні угруповання — USS Abraham Lincoln та новітній USS Gerald R. Ford — здатні розмістити понад 150 палубних літаків. Для можливих ударів підготовлено сотні крилатих ракет Tomahawk.Для України можливе ослаблення Ірану - військове чи політичне - означало б скорочення підтримки, яку Тегеран надає Кремлю. Це стало б також стратегічним сигналом для Росії та Китаю: терпимість Заходу до ревізіоністських і деструктивних дій авторитарних режимів має межі.Втім, можливий удар США несе і небажані наслідки. Найочевидніший - різке зростання світових цін на нафту у разі дестабілізації Ірану або блокування Ормузької протоки, через яку проходить значна частина енергетичного експорту Близького Сходу. Тегеран вже натякав на готовність використати цей інструмент. Існує також політичний ризик: залучення Росії до нових міжнародних безпекових домовленостей може створити для Кремля можливість повернутися у статус «необхідного партнера» глобальної стабільності. Це здатне розмити образ Росії як держави-агресора та послабити режим міжнародного тиску.

США зібрали потужний військовий кулак навколо Ірану. Удар, який частина спостерігачів прогнозувала на цей вікенд, не відбувся, але це зовсім не означає, що небезпека минула. Радше навпаки: військовий тиск Вашингтона лише зростає, а питання полягає вже не в тому, чи існує опція удару, а в тому чи зможе дипломатія його зупинити.

Вашингтон стискає кулак: чи стане Іран наступною точкою великого удару?

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуПід час міжнародних дискусій про російсько-українську війну чи іранську ядерну програму Китай часто залишається «за дужками». Насправді ж Пекін присутній у цих кризах постійно — і як союзник Москви та Тегерана, і як потенційний партнер Заходу у їх врегулюванні. Саме тому США і європейські держави регулярно закликають Китай підтримати цілі миру, вплинути на Росію та Іран і сприяти деескалації. Проте відчутних результатів ці заклики поки не дають. Причина полягає не лише в економічних та геополітичних дивідендах, які Китай отримує від нинішніх конфліктів. Пекін фактично намагається обміняти власну «конструктивність» на поступки Заходу у питанні Тайваню.Тайвань — головний стратегічний рахунок ПекінаКитайський лідер Сі Цзіньпін послідовно працює над тим, щоб максимально знизити готовність США протидіяти інтеграції Тайваню. Військовий тиск навколо острова став новою нормою. Китай регулярно проводить навчання з відверто демонстративним сценарієм - блокада острова, морський та повітряний наступ, відпрацювання ізоляції Тайваню від зовнішньої допомоги.Майже щодня Міністерство оборони Тайваню фіксує активність китайської авіації та флоту поблизу острова. Навіть святкування китайського Нового року не стало паузою. У маневрах, що розпочалися 19 лютого, були задіяні шість військових кораблів і щонайменше чотирнадцять літаків різних типів — включно з багатоцільовими винищувачами, літаками раннього попередження та авіацією підтримки.Чистки в армії - сигнал підготовки?Ескалації навколо Тайваню передували масштабні чистки у військовому керівництві Китаю. Під них потрапила приблизно п’ята частина генералітету, включно з Хе Вейдуном — другим за рангом командувачем Народно-визвольної армії та давнім союзником Сі Цзіньпіна.Офіційно це пояснюється боротьбою з корупцією та дисциплінарними порушеннями. Однак багато аналітиків розглядають ці події як процес усунення потенційно нелояльних кадрів і встановлення повного політичного контролю над армією. Не виключено, що йдеться також про підготовку військової вертикалі до можливих радикальніших сценаріїв щодо Тайваню.Торг із ВашингтономПаралельно Пекін намагається дипломатично обмежити оборонну підтримку Тайваню з боку США.Під час телефонної розмови 4 лютого Сі Цзіньпін прямо закликав президента США Дональда Трампа «обережно» підходити до питання продажу озброєнь Тайбею.У грудні американська адміністрація оголосила про пакет військової допомоги Тайваню на $11,1 млрд. Він включає системи Patriot, комплекси NASAMS та інші засоби, критично важливі для захисту острова.Президент США, який готується відвідати Пекін на початку квітня, очевидно намагатиметься уникати різкої ескалації перед візитом. Однак його заява про те, що майбутні поставки зброї Тайваню він обговорює безпосередньо із Сі Цзіньпіном, викликала занепокоєння щодо можливих змін стратегічної позиції США.Втім, навряд чи Вашингтон піде на серйозні поступки. США мають законодавчі безпекові зобов’язання перед Тайванем, і відступ від них навряд чи буде прийнятним як для Конгресу, так і для американського суспільства.Чому Китай не тисне на Росію та ІранУ такому складному клубку інтересів не дивно, що заклики Вашингтона припинити імпорт російської та іранської нафти або обмежити експорт товарів подвійного призначення до Росії сприймаються в Пекіні радше як політична риторика.Це не сприяє ані завершенню війни в Україні, ані врегулюванню іранської ядерної проблеми. І саме тут виникає головний стратегічний ризик.Якщо аналогічно - як декларативні - Китай сприйматиме й американські попередження щодо неприйнятності силового сценарію проти Тайваню, регіон може перетворитися на наступну глобальну «гарячу точку».

Під час міжнародних дискусій про російсько-українську війну чи іранську ядерну програму Китай часто залишається «за дужками». Насправді ж Пекін присутній у цих кризах постійно — і як союзник Москви та Тегерана, і як потенційний партнер Заходу у їх врегулюванні. Саме тому США і європейські держави регулярно закликають Китай підтримати цілі миру, вплинути на Росію та Іран і сприяти деескалації. 

Тайвань як наступний фронт? Чому Китай торгується війнами України та Ірану

<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового ФорумуЩорічне звернення Президента США Дональда Трампа до Конгресу про стан держави виявилося цілком передбачуваним — і водночас показовим.Його центр ваги майже повністю лежав у внутрішній політиці: міграція, тарифи, інфляція, ціни на енергоносії, житло, медичні послуги. У всіх цих сферах президент рапортував про успіхи своєї адміністрації — як уже досягнуті, так і майбутні.За словами Трампа, «наша нація повернулася — більша, краща, багатша та сильніша, ніж будь-коли раніше. Ми здійснили трансформацію, якої світ ще не бачив». У промові не пролунало жодних згадок про суперечності тарифної політики, структурні проблеми економіки чи дискусійні аспекти міграційних рішень. Попереду — важливі проміжні вибори до Конгресу, здатні визначити політичне майбутнє президента. У такому контексті звернення стало передусім елементом внутрішньої виборчої кампанії.Зовнішня політика як другорядний сюжетМіжнародна тематика посіла у виступі помітно другорядне місце.Україна прозвучала лише у знайомому для Трампа наративі - як приклад війни, яку його адміністрація «наполегливо намагається завершити». Згадувалися також операції США у Венесуелі та Ірані — однак без жодної конкретики щодо подальшої стратегії. Контроверсійні міжнародні ініціативи Білого дому, які викликали значний резонанс серед союзників, включно з питанням Гренландії, президент обійшов мовчанням.Канада з’явилася у промові лише через перемогу американської хокейної збірної, Мексика - у контексті боротьби з наркокартелями. Водночас Трамп чітко окреслив амбіцію відновити американське домінування у Західній півкулі.Європейські союзники отримали мінімальну увагу. НАТО згадувалося переважно як інструмент збільшення оборонних витрат союзників до 5% ВВП та як механізм закупівлі американського озброєння для України.Сигнали, важливіші за словаЩорічне звернення президента США традиційно не є найточнішим індикатором реальної зовнішньої політики. Однак у поєднанні з іншими рішеннями Вашингтона воно змушує поставити складніше запитання: наскільки США готові підтримати мир, прийнятний для України, а не просто швидке завершення війни.Показовим сигналом стало утримання США під час голосування Генеральної Асамблеї ООН за резолюцію «Підтримка тривалого миру в Україні» у четверту річницю повномасштабної агресії Росії. Для Вашингтона виявилося неприйнятним навіть формулювання про необхідність поваги до територіальної цілісності України.Не додають оптимізму й численні заяви Трампа про нібито зацікавленість Москви у мирі та її готовність до домовленостей, попри те, що реальні дії Кремля свідчать про протилежне.Особливий резонанс викликала теза президента про те, що Україна повинна «швидко сісти за стіл переговорів», інакше може втратити шанс на угоду. Ще більш показовою стала поширена в ЗМІ ідея укласти мирну угоду до 4 липня — символічної дати 250-річчя незалежності США. Складається враження, що бажаний результат Вашингтон прагне досягнути передусім шляхом тиску на Київ, а не на Москву.Небезпечна асиметріяТривожним сигналом стало оприлюднене в медіа повідомлення про минулий демарш Державного департаменту США із закликом до України утриматися від атак на російський порт Новоросійськ через ризики для окремих американських економічних інтересів, зокрема пов’язаних із Казахстаном.Водночас аналогічних публічних демаршів щодо Росії після знищення російськими ударами американських підприємств в Україні, зокрема фабрики Mondelez International у Тростянці, світ не почув. Ця асиметрія сигналів не може залишатися непоміченою.Америка після глобального моменту?Звернення Дональда Трампа до Конгресу показало головне: його адміністрація прагне більше зосередитися на собі. І питання сьогодні стоїть вже не лише про допомогу Україні — а про готовність демократичного світу захищати власні принципи тоді, коли ціна їх захисту зростає.

Щорічне звернення Президента США Дональда Трампа до Конгресу про стан держави виявилося цілком передбачуваним — і водночас показовим.
Його центр ваги майже повністю лежав у внутрішній політиці: міграція, тарифи, інфляція, ціни на енергоносії, житло, медичні послуги. У всіх цих сферах президент рапортував про успіхи своєї адміністрації — як уже досягнуті, так і майбутні.

Америка дивиться всередину: що це означає для України?


<i style="-webkit-text-stroke-width:0px;background-color:rgb(255, 255, 255);box-sizing:border-box;color:rgb(57, 57, 57);font-family:__montserrat_2c9b07, __montserrat_Fallback_2c9b07;font-size:18px;font-variant-caps:normal;font-variant-ligatures:normal;font-weight:400;letter-spacing:-0.18px;orphans:2;text-align:start;text-decoration-color:initial;text-decoration-style:initial;text-decoration-thickness:initial;text-indent:0px;text-transform:none;white-space:pre-line;widows:2;word-spacing:0px;">Аналітика &nbsp;Київського Безпекового Форуму28 лютого США разом з Ізраїлем розпочали масштабну операцію проти Ірану. Удари були завдані по Тегерану (включно з районом президентського палацу та Ради нацбезпеки), а також по Ісфахану, Караджу та інших центрах військової й ядерної інфраструктури.Ключове питання — не лише ядерна програма. З’явилися повідомлення про можливу загибель або ураження вищого керівництва Ірану. Якщо це підтвердиться, мова вже не про «стримування», а про потенційний обвал режиму.Причиною операції став фактичний провал переговорів: Тегеран відмовився передати високозбагачений уран за кордон, погодитися на постійні обмеження та демонтаж ядерної інфраструктури. Також було відкинуто переговори щодо ракетної програми і підтримки проксі-сил. Президент США Дональд Трамп заявив, що Іран відновив рух до ядерної зброї, і закликав іранців після завершення операції повалити режим.Іран відповів ударами по Ізраїлю та американських базах у регіоні. Перськіа затока опинилася в зоні прямої військової ескалації. Європа закликала до стриманості. Росія виступила на боці Тегерана.Чи наблизить це мир для України?Якщо режим у Тегерані ослабне або впаде, це стане ударом по осі Росія–Іран–Китай. Іран — важливий постачальник ресурсів і технологій для російської війни. Його дестабілізація означає ослаблення Кремля і зменшення його переговорної ваги.Так, можливе тимчасове зростання цін на нафту може дати Росії короткостроковий фінансовий ефект. Але стратегічно падіння або глибоке ослаблення іранського режиму означало б послаблення всього авторитарного блоку.Отже, вирішальним фактором стане не масштаб ударів, а відповідь на одне питання: чи починається в Ірані політичний злам і разом із ним стратегічне ослаблення антизахідної коаліції.&nbsp;

28 лютого США разом з Ізраїлем розпочали масштабну операцію проти Ірану. Удари були завдані по Трамп заявив, що Іран відновив рух до ядерної зброї, і закликав іранців після завершення операції по та інших центрах військової й ядерної інфраструктури.

Удар по Ірану: чи починається демонтаж авторитарної осі?

Атака США та Ізраїлю на Іран не зможе надовго підштовхнути зростання нафтових цін - постачання іранської нафти практично повністю зав’язані на Китай, який навіть за найнесприятливішого сценарію зможе частково замістити їх за рахунок альтернативних постачальників.Такими можуть стати, наприклад, країни ОПЕК+, загальна квота яких в 2025 році зросла майже на 2,9 млн. барелів на добу. Для порівняння - обсяг постачання нафти з Ірану до Китаю, за різними оцінками, становить від 1,5 до 2 млн. барелів на добу.В середньо- та довгостроковій перспективі операція США в Ірані призведе до стабілізації цін на середніх або порівняно низьких рівнях - не більше ніж 60 дол. за барель.&nbsp;Причини наступні:• з одного боку, тимчасовий стрибок цін створить сприятливе тло для підвищення квот ОПЕК+, яке було поставлене на паузу на перший квартал 2026 року;• якщо бомбардування змусить Іран до угоди зі США, то з Ірану, ймовірно, буде знято нафтове ембарго, а іранська нафтова галузь отримає доступ до послуг міжнародних нафтосервісних компаній.В обох випадках результатом бомбардування Ірану стане зростання пропозиції нафти, що сприятиме «охолодженню» ситуації на нафтовому ринку.Якщо війна в Іраку відкрила епоху високих нафтових цін, то військова операція США в Ірані може її підсумувати.

Атака США та Ізраїлю на Іран не зможе надовго підштовхнути зростання нафтових цін - постачання іранської нафти практично повністю зав’язані на Китай, який навіть за найнесприятливішого сценарію зможе частково замістити їх за рахунок альтернативних постачальників.