Російські війська просуваються на кількох ділянках фронту, але прорив оборони ближчим часом неможливий. Україні потрібні системні зміни, щоб повернути собі ініціативу у війні.

Останніми тижнями темпи просування ворога на фронті дещо зросли, а ЗСУ на Курщині залишалися в обороні. Ця статистика привертає велику, подекуди неадекватну увагу медіа (надто за кордоном).

Водночас найважливішими для оцінки перебігу війни є не “тижне-кілометри”, а показники втрат особового складу й техніки та особливості фронтової місцевості.

Узагальнюючи відкриті дані й експертні оцінки, наголосимо: Росія свідомо платить величезну ціну за утримання ініціативи й захоплення навіть не міст чи плацдармів на великих річках, а просто панівних висот, логістичних вузлів і сіл, – за досягнення суто тактичних цілей.

Характерною є ситуація в районах Курахового та Вугледару на Донеччині. Курахівський укріпрайон ЗСУ на пагорбах над водосховищем нині майже захоплений після місяців безперервних штурмів, однак, це навряд чи призведе навіть до оперативно-тактичних змін. Адже оборона Покровська на північний схід поки тримається.

На північ від Вугледару росіяни пожертвували десятками одиниць бронетехніки впродовж двох тижнів, щоби захопити село Іллінка. Схожою є ситуацію на куп’янському напрямку.

За даними OSINT-дослідників Oryx, у жовтні 2024 р. ворог втратив найбільше техніки (в т.ч. літаків), ніж за будь-який місяць після українського контрнаступу  на Харківщині в 2022 р.. При цьому вирішальним чинником тактичного успіху ворога все одно залишаються повітряні удари КАБами й малими дронами.

***

Західні експерти відзначають, що коли ворог утримує ініціативу таким чином, ЗСУ не можуть і не повинні її перехоплювати в симетричний спосіб.

Навпаки, позитивно згадується “маневрена оборона” весни-літа 2022 р., коли Україна тимчасово втрачала значні території, але завдала ворогу неприйнятних втрат, які зрештою змусили Путіна до болючих рішень про обмежену мобілізацію та розгортання найманських формувань.

Нагадаємо, що утримувати можна лише ту територію, яку успішно обороняють з повітря й ритмічно постачають залізницями та дорогами.

Крім того, наголошується, що сьогодні далеко не перший період повномасштабної війни, коли Росія тимчасово перехопила ініціативу. Кожен попередній такий період (як-от наступи на Вугледар і Бахмут 2022-2023) помилково трактувався західними коментаторами, як перелам у війні та екзистенційна загроза для України.

Однак після того траплялися тижневі й місячні періоди, коли Сили Оборони перехоплювали стратегічну ініціативу агресивними діями на фронті, в повітрі й на морі.

***

Серед причин швидшого просування ворога (окрім очевидної переваги в повітрі, артилерії та живій силі) називаються:

●  Проблеми в управлінні, зв’язку та організаційно-кадровій будові Сил Оборони.

●  Гостріша потреба у фортифікаціях через те, що фронт поступово “переповзає” через роками використовувані українцями укріпрайони до більш рівнинних та/або менш забудованих районів.

***

Прогнозуючи розвиток ситуації, західні воєнні фахівці (на відміну від політиків) наразі не бачать загрози прориву фронту й стратегічних змін у війні саме внаслідок наземних дій ворога – принаймні до осені 2025 р. Адже нові відкриті дані підтверджують, що Росія наразі не має для швидкого масштабного наступу ані людей, ані бронетехніки.