Обраний Президент США Дональд Трамп, між своїми телефонними розмовами з іноземними лідерами, які прагнуть про всяк випадок якомога раніше його поздоровити, та грою в гольф, продовжує формувати свій майбутній кабінет.

Ні для кого не стало новиною те, що однією з ключових вимог до майбутніх високопосадовців є їх безумовна лояльність до Трампа. Цим викликані й деякі екзотичні пропозиції осіб, які не мали ніколи безпосереднього відношення до сфер, якими будуть керувати. Однак це мало б більше турбувати самих американців, яких Трамп вже готує до масштабних політичних чисток, тобто до перепризначення багатьох тисяч держслужбовців і військових вищого і середнього рівнів.

Не можна сказати, що зміна керівної ланки державного апарату в США після виборів є якоюсь інновацією Трампа. Ні, цій традиції багато десятирічь. З  нею пов’язані й доволі розвинута в США сітка think-tanks, куди до чергової зміни влади в країні переходять працювати колишні високопосадовці. Багато з них йде і у бізнес, зокрема у якості радників тощо. Можливо, що стане новим – це масштаб політичних перепризначень. І проблема тут не лише в тому, скільки буде звільнено, а й в тому, хто прийде на заміну.

Для України найбільш важливими є посади Державного секретаря, міністра оборони, Радника з питань національної безпеки, а також постать Спеціального представника з питань України, наміри щодо відновлення якої Трап вже підтвердив.

Найбільше критики викликала постать Піта Хегсета, неочікувано номінованого на посаду міністра оборони. Він - колишній офіцер нацгвардії США, учасник воєн в Іраку та Афганістані, письменник на теми армії, і доволі успішний, а останні роки - автор і телеведучий на телеканалі Fox News, який неодноразово демонстрував свою симпатію до Трампа. Хегсет відомий своєю американо-центристською політикою, скептичним ставленням до європейських союзників по НАТО, нетерпимістю до політики різноманітності, рівності та інклюзивності в армії. В перші тижні вторгнення Росії в Україну він заявляв про те, що  Путін – це воєнний злочинець, і допомогу Україні треба прискорити.

Однак більш імовірним є превалювання в його діяльності його сентиментів про те, події в Україні важливі, однак, більш важливою є злочинність на вулицях США, лібералізм та інфляція. Тому навряд чи від нього можна буде очікувати якихось проривних ініціатив щодо збільшення військової підтримки нашій державі. Звичайно, якщо його затвердить Сенат США Адже у нього вже є негативний досвід непризначення на урядову посаду: під час минулої каденції Трампа Сенат відмовився його затвердити на посаду міністра з питань ветеранів. І звичайно, якщо йому дозволять приймати такі важливі політичні рішення у сфері зовнішньої політики і безпеки. Незважаючи на всю важливість ролі Пентагону, ключові політичні рішення щодо України, все ж таки, будуть прийматися в іншому місці, найімовірніше – в кабінеті самого Трампа.

Менш контроверсійною є постать кандидата на посаду Держсекретаря США - сенатора Марко Рубіо. Він відомий своєю яструбиною політикою щодо Китаю, Ірану, та Куби, особистою заангажованістю у латиноамериканські справи з огляду на своє походження, а також підтримкою участі США в НАТО. Рубіо був лідером у просуванні у Конгресі двопартійного законодавства, яке ускладнює для президента вивід США з Альянсу. Що стосується України, його проукраїнська позиція останнім часом еволюціонувала у бік, як він це називає, «прагматизму». Він голосував проти пакету допомоги Україні у 61 млрд. дол. США, оскільки йому було «незрозуміло», на що йдуть кошти американських платників податків. Доволі резонансними стали і його нещодавні заяви про те, що «конфлікт» має бути «врегульований шляхом переговорів», оскільки «він зайшов у глухий кут». Заяви Рубіо свідчать, що навряд чи він буде вважати пріоритетом і відновлення територіальної цілісності України, хоча ще 10 років тому пропонував відключити Росію від SWIFT за окупацію Криму.

На посаду Радника з питань нацбезпеки пропонується Конгресмен Майкл Волтц. Він, як і Рубіо, сповідує політику «спочатку Америка», однак, вважається «яструбом» у відносинах з ворогами США та підтримує участь США у НАТО. Окремі його голосування проти допомоги України пояснювалися «внутрішньодержавними пріоритетами». Разом з тим він критикував Байдена за «пусті чеки» для України, за недостатню ефективність санкцій проти Росії, за відсутність стратегії завершення війни, у т.ч. дипломатичної, закликав дати згоду на використання американської зброї для обстрілів вглиб Росії.  

Незважаючи на активізацію останнім часом контактів європейських лідерів з Трампом, обговорення майбутніх відносин між США і ЄС та питання допомоги Україні у ході нещодавнього неформального саміту ЄС в Будапешті та під час низки двосторонніх зустрічей, поки що незрозуміло, наскільки Європа буде готовою до змін у зовнішній політиці США після 20 січня 2025 року, і наскільки Брюссель зможе замінити Вашингтон у підтримці України у разі потреби.