Дискусії щодо різноманітних «мирних планів» та перспектив завершення російсько-української війни не вчухають як в політичних колах, так і в ЗМІ країн Заходу. І причиною є не лише чергова зовнішньополітична активізація Києва у зв’язку з анонсованою презентацією ближчим часом «Плану перемоги» України. Українське питання не перестає бути одним з важливих, хоча й не провідних елементів внутрішньої політики наших ключових партнерів.

В США українське питання вже традиційно використовується одним з кандидатів в президенти - Дональдом Трампом - для нападок на чинну адміністрацію і свою конкурентку Камалу Гарріс, зокрема у зв’язку з політикою США щодо надання військової допомоги Україні.

Після дебатів між Трампом і Гарріс, які для України не принесли з боку Трампа жодних оптимістичних очікувань, не так давно на тему «завершення війни за 24 години» висловився в ефірі "Шоу Шона Раяна" його найближчий соратник, кандидат на посаду віце-президента Джей Ді Венс.

Для Венса оптимальним варіантом стало б замороження «конфлікту» на нинішній лінії розмежування, створення укріпленої, «щоб росіяни не вторглися знову», демілітаризованої зони на українській території та відмова від вступу нашої держави до НАТО. І, звичайно, невтручання США та перенесення фінансового навантаження, пов’язаного з війною, на Європу.

Можна, звичайно, апелювати до відсутності досвіду Венса у питаннях міжнародної політики і безпеки, до того, що він, можливо, не стане ключовим радником Трампа-президента у питаннях міжнародної політики. Однак Венс не єдиний у найближчому оточенні Дональда Трампа, який чітко відстоює позиції москви.

Нещодавно на тему необхідності деескалації та переходу до прямих переговорів з москвою, припинення розширення НАТО на схід, у т.ч. на Україну, висловилися у вашингтонському виданні The Hill найближчі радники Трампа – його син Дональд Трамп молодший і нащадок клану Кеннеді Роберт Ф. Кеннеді. Вони розкритикували ідеї щодо надання дозволу Україні бити по території росії американською зброєю, які зараз активно обговорюються в американському і європейському політикумі, як такі, що можуть спровокувати ядерний конфлікт між росією і США.

Негативний осад цинізму, який залишається після аналізу позицій соратників Дональда Трампа, дещо нейтралізується стрімким зменшенням його президентського рейтингу у порівнянні з Камалою Гарріс.

Питання «мирних планів» та завершення російсько-української війни періодично виходить на передній план політичного порядку денного і в Європі. Після резонансної статті в італійській газеті La Repubblica щодо миротворчих ініціатив, які опрацьовує Федеральний Канцлер Німеччини Олаф Шольц, після його заклику до участі росії у наступному саміті миру та до вивчення «всіх можливих варіантів» припинення війни, нещодавно з’явилася пропозиція лідера німецьких соціал-демократів Рольфа Мютценіха створити міжнародну «контактну групу», яка займеться організацією мирних переговорів між Росією та Україною. До такої групи, на його думку, могли б увійти Китай, Індія, Туреччина і Бразилія.  

Тут виникає два запитання. По-перше, а де роль наших західних партнерів? Це питання могло б бути проігнороване, якби така ініціатива не виходила з керівництва провладної партії однієї з ключових держав Заходу.

По-друге, наскільки такі ідеї погоджені з офіційним Києвом? Склад «контактної групи», в принципі, збігається з переліком держав, у підтримці яких зацікавлена Україна. Однак при всій своїй декларативній нейтральності, зараз вони де-факто підтримують росію, принаймні економічно. Крім того, їхні мирні ініціативи, зокрема китайсько-бразильський «мирний план», не раз були розкритиковані представниками України.

Звертають на себе увагу й чергові зміни російської офіційної риторики щодо мирних переговорів. Останнім часом не чути категоричних заперечень росії проти участі у наступному саміті миру. Взамін скандальних передумов початку переговорів у вигляді передачі росії українських областей, незаконно включених в російську конституцію, висловлюється інша вимога – вихід України з Курської області. Періодично продовжують згадуватися Стамбульські домовленості, які, серед іншого, передбачають певні територіальні компроміси.

Чи не стане пом’якшення позиції москви щодо початку переговорів пасткою для офіційного Києва, який досить часто декларує прагнення до задіяння дипломатичних інструментів завершення війни та головний наголос робить на неготовності москви, а не на неприйнятності її позиції? Адже переговори, не виключено, можуть супроводжуватися припиненням вогню і призупиненням військової підтримки Україні.

Якщо Захід занадто рано відмовиться від військового шляху завершення війни і буде стимулювати безумовний перехід до переговорів – ми можемо прийти до де-факто багаторічної заморозки війни без гарантій її неповторення, до втрати територій і перспектив вступу в ЄС і НАТО. Навіть, якщо окупація і обмеження суверенітету України не будуть визнані офіційно.