Фонд «Відкрий Україну» пропонує долучитися до 7-го Київського Безпекового Форуму для молоді, який розпочинає свою роботу 21 лютого в Києві.Для тих, хто не має можливості бути присутнім на заході, вестиметься інтернет-трансляція з місця події.Переглянути відео можна на сайті Фонду «Відкрий Україну».Початок – 12:00 год. 21-го лютого.Київський Безпековий Форум для молоді – платформа для обговорення молодими експертами актуальних питань міжнародних відносин та зовнішньої політики України. Мета форуму - посилення ролі нового покоління експертів, покращення їх вміння брати участь у процесі політичного аналізу та розвитку. Організатор Форуму – Фонд «Відкрий Україну».

Інтернет-трансляція 7-го Київського Безпекового Форуму для молоді

Чотирнадцятий Київський Безпековий Форум відбувся 1 грудня 2022 року та присвятив дискусії пошуку рішень, що наближають перемогу України під час повномасштабної війни.

Шостий Київський Безпековий Форум пройшов у квітні 2013 року та піднімав питання безпеки у небезпечному світі, зокрема, дискусія велася щодо викликів у Чорноморському регіоні, боротьби за ресурси та енергетичної безпеки, кібер-загроз, а також створення безпекової стратегії України.

П’ятий Київський Безпековий Форум пройшов у квітні 2012 року та був присвячений питанням демократизації в глобальних безпекових процесах.

Дев’ятий Київський Безпековий Форум для молоді пройшов у червні 2021 року напередодні саміту НАТО в Брюсселі та на своїй платформі створив можливість для українських молодих експертів та експерток обмінятися думками щодо інтеграції України та держав регіону до Північноатлантичного Альянсу.

Восьмий Київський Безпековий Форум для молоді відбувся в лютому 2020 року у Львові та об’єднав близько 200 представників та представниць з усіх регіонів, а також молодих експертів та експерток з Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Угорщини та Польщі, аби обмінятися думками щодо ключової теми - “Старі виклики, нова динаміка: плани на нове десятиліття”.

Сьомий Київський Безпековий Форму для молоді пройшов в лютому 2019 року у Києві і на своїй платформі створив можливість для українських лідерів та лідерок для дискусії та обміну досвідом щодо питань ефективності міжнародних організацій для забезпечення глобальної та національної безпеки.

22 січня 2022 року, відзначаючи День Соборності України, Київський Безпековий Форум зібрав політиків, інтелектуалів та лідерів думок для національного діалогу із закликом до єдності, солідарності та готовності обороняти Україну від російської агресії.

Тринадцятий Київський Безпековий Форум відбувся 1 грудня 2021 року та був присвячений 30-1 річниці Незалежності України й національному референдуму 1991 року, який утвердив державність і закріпив міжнародно-правову недоторканість і непорушність кордонів України.

Шостий Київський Безпековий Форум для молоді пройшов в лютому 2018 року у Києві та зібрав понад 79 молодих лідерів та лідерок, які упродовж двох днів обговорювали безпекові виклики для України та Європи в умовах гібридної війни та російської агресії.

Дванадцяти Київський Безпековий Форум відбувся у квітні 2019 року та торкнувся питання стратегічного вибору України та Заходу, єдності з союзниками, а також ключових зовнішньополітичних завдань України.

5 вересня 2023 року Київський безпековий форум провів спеціальну подію «Про головне: фронт і відновлення» за участю командувача Центрального командування США у 2008-10 роках, директора ЦРУ США у 2011-12 роках генерала Девіда Петреуса.

23 жовтня 2023 року Київський безпековий форум провів спеціальну подію «Сміливий порядок денний Саміту НАТО у Вашингтоні у 2024 році». Під час заходу відбулася презентація звернення Атлантичної Ради до Президента Сполучених Штатів Америки про вступ України до НАТО.

21 листопада 2023 року Київський безпековий форум провів спеціальну подію за участі відомих діячів «Розірвати замкнене коло смерті», присвячену 90-им роковинам Голодомору-геноциду українського народу.

Одинадцятий Київський Безпековий Форум пройшов у квітні 2018 року та на високому політичному та експертному рівні піднімав питання щодо агресії проти України, перспектив регіонального співробітництва для України, а також викликів енергетичної ті інформаційної безпеки.

19 червня 2024 року Київський Безпековий Форум провів спеціальну подію, присвячену Самітам Групи Семи і Миру, за участю послів держав-членів G7 в Україні.

31 жовтня - 1 листопада Фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» провів у столиці 10-й Київський Безпековий Форум для молоді. Тема першого з початку повномасштабного вторгнення молодіжного КБФ - «Gen W. Українське покоління війни».

Десятий Київський Безпековий Форум пройшов у квітні 2017 року та на своїй платформі зібрав високопосадовців, міжнародних гостей та експертне середовище для дискусії про нову динаміку існуючих конфліктів та пошуку стратегій, що змінюють світ.

Дев’ятий Київський Безпековий Форум відбувся у квітні 2016 року та піднімав питання глобальних тенденцій у сфері безпеки, перспективам європейської інтеграції України, а також ролі громадянського суспільства для загальної безпеки.

Восьмий Київський Безпековий Форум пройшов у травні 2015 року та був присвячений питанням цінностей, які є основою для демократії, глобальному лідерству, а також перспективам європейського та євроатлантичного курсу України.

Сьомий Київський Безпековий Форум відбувся у квітні 2014 року та був присвячений питанням стійкої демократії, викликів війни, пошуку справедливості, а також ролі громадянського суспільства для розвитку країни.

КБФ

Молодіжний КБФ

Спеціальні КБФ

Національний Круглий Стіл

Александер ВЕРШБОУ – американський дипломат і урядовець, екс-заступник генерального секретаря НАТО.У 1974 році закінчив Єльський коледж із ступенем бакалавра з проблем Росії та Східної Європи. Також навчався в Колумбійському університеті, де отримав ступінь магістра міжнародних відносин та диплом про закінчення Інституту Росії.Із 1977 року працює на дипломатичній службі. У 1979-1981 роках – другий секретар посольства США в Москві. У 1981-1985 роках Александер ВЕРШБОУ працював у відділі у справах Радянського Союзу в Держдепартаменті США.У 1991 році пан ВЕРШБОУ був направлений на роботу в НАТО як заступник постійного представника США і повіреного в справах Представництва США. На цій посаді брав участь у перших спробах налагодження відносин співробітництва з державами колишнього Варшавського договору. У 1993 по 1994 рік Александер ВЕРШБОУ обіймав посаду заступника помічника державного секретаря у справах Європи і Канади. У 1994-1997 – Спеціальний помічник президента й старший директор з європейських справ в Раді національної безпеки. У цей період Александер ВЕРШБОУ сприяв становленню політики США по відношенню до Європи. Був головним членом американської групи перемовників, що розробила документ про основи відносин між НАТО і Росією, який був підписаний в 1997 році. У жовтні 1997 року колишній міністр оборони Вільям Коен вручив Александеру ВЕРШБОУ щорічну премію Джозефа Дж. Крузела за його внесок у справу миру.У червні 2001 року державний секретар Колін Пауелл удостоїв посла ВЕРШБОУ за його роботу в НАТО нагороди «За видатні заслуги».З липня 2001 по липень 2005 року Александер ВЕРШБОУ займав пост посла США в Росії.У 2005-2008 роках Александер ВЕРШБОУ був послом США в Південній Кореї. У березні 2009 року затверджений на посаді заступника міністра оборони США з питань міжнародної безпеки.

Александр ВЕРШБОУ

Аліна Інайє працює у Фонді Маршалла з 2007 р. в якості директора Чорноморської фундації з регіонального розвитку, проекту, що був направлений на посилення співпраці та пришвидшення розвитку у чорноморському регіоні.Пані Інайє – активний практик у сфері міжнародного розвитку та демократизації. Очолювала офіс Дому Свободи в Україні у 2004 р. і російський офіс Національного Демократичного Інституту у 2000-2003 рр. і з спеціалізацією у громадській освіті і політичних процесах. Вона проводила навчання для недержавних організацій у Центральній та Східній Європі та колишньому Радянському союзі з питань розвитку громадських організацій і демократизації.Аліна Інайе була провідним громадським активістом в Румунії в 1990-х роках, і активним ініціатором розвитку громадського сектору в країні.

Аліна ІНАЙЄ

Пан Каробліс закінчив юридичний факультет Вільнюського університету. Він розпочав трудову діяльність у якості юридичного консультанта в Інституті вільного ринку Литви.У 1994-1995 роках був призначений першим секретарем Відділу зовнішньої торгової політики при Міністерстві закордонних справ Литовської Республіки. З 1995 до 1999 року пан Каробліс працював у Міністерстві закордонних справ Литовської Республіки, де працював директором декількох департаментів.У 1999-2003 роках пан Каробліс працював радником-посланником в Постійному представництві Литовської Республіки при ООН в Женеві. У 2001-2003 роках обіймав посаду Постійного представника Литовської Республіки в СОТ. Після цього пан Каробліс повернувся в Литву, де продовжив свою роботу в якості директора департаменту зовнішньої торгової політики в Міністерстві закордонних справ Литовської Республіки.У 2007-2010 роках Раймундас Каробліс спочатку працював Заступником постійного представника Литовської Республіки при ЄС, а з 2010 до 2015 року вже обіймав посаду голови місії.Після повернення до Литви, у 2015-2016 роках, став заступником міністра закордонних справ Литовської Республіки.У грудні 2016 року Раймундаса Каробліса було призначено Міністром національної оборони Литовської Республіки.

Раймундас КАРОБЛІС

Закінчив Педагогічний університет, Національну Школу адміністрації, має ступінь магістра в галузі історії.Колишній радник міністра фінансів, був слідчим у Рахунковому суді та керівником Департаменту Комісії стратегічного планування (Офіс Прем'єр-міністра). Виконував обов’язки Голови спеціальної місії з міжнародних питань для французького уряду.Містер Тензер брав участь у декількох місіях міжнародних організацій в Боснії і Герцеговині, Болгарії, Алжирі, Україні, Чорногорії, Сербії, Гаїті, Марокко і Йорданії. Один із засновників, а тепер ще й почесний голова Програми з розвитку потенціалу Франції в Європі і у всьому світі. Працював виконавчим президентом Інституту Аспена у Франції.Ніколя Тензер є Президентом Центру вивчення і дослідження політичних рішень, редактором періодичного журналу Le Banquet, доцентом Паризької школи міжнародних відносин (PSIA), Національної школи адміністрації та Інституту перспективних досліджень з питань національної оборони. Працював запрошеним професором в зарубіжних університетах багатьох країн, зокрема, США, Канади, Сербії, Південної Кореї та інших.Пан Тензер є автором декількох книг, в тому числі і на тему політичної філософії, серед них – «Світ у 2030 році: закони та розлад» і «Франція має потребу в інших».Нагороджений Орденом Кавалера Почесного Легіону і Лицаря мистецтв і літератури.

Ніколя ТЕНЗЕР

Павел Коваль – доцент (ад'юнкт) Інституту політичних досліджень Польської академії наук та в Центрі східноєвропейських досліджень Варшавського університету, аспірант Європейського коледжу (Натолін), політолог, історик, оглядач, експерт східної політики, співзасновник Музею Варшавського повстання у Варшаві. 2009-2014 рр. – член Європейського парламенту, голова делегації ЄС в парламентській комісії ЄС-Україна і в комітеті із закордонних справ.Він був членом Ради національної безпеки, 2005-2009 рр. – депутат польського парламенту (Сейм), 2006-2007 рр. – державний секретар Міністерства закордонних справ. Автор численних публікацій про трансформаційні процеси в Центральній Європі. Головний редактор «Варшавського східноєвропейського огляду». Він є членом редколегії видання «Нова Східна Європа» і членом ради Платформи європейської пам'яті та совісті, а також ради Коледжу Східної Європи ім. Яна Новака-Езіоранского (Kolegium Europy Wschodniej) у Вроцлаві.

Павел КОВАЛЬ

Стівен Пайфер є старшим науковим співробітником-нерезидентом Інституту Брукінгса, де він протягом 9 років працював науковим співробітником-резидентом. Його сферою професійних інтересів були контроль за озброєнням, питання України та Росії.Стівен Пайфер відставний посадовець дипломатичної служби з більш ніж 25-річним досвідом роботи у Державному департаменті. Працював заступником помічника держсекретаря з питань України та Росії, Спеціальним помічником Президента та Старшим директором з питань України, Росії та Євразії в Раді національної безпеки. Також працював на дипломатичних посадах у Варшаві, Женеві, Москві та Лондоні.

Стівен ПАЙФЕР

Протягом останніх 10-ти років Сер Ендрю Вуд є асоційованим членом Chatham House та одним із співавторів видання «The American Interest». Він був членом Британської Дипломатичної Служби з 1961 по 2000 рік, тричі служив в Москві (у 1964-1966, 1979-1982 роках та, у якості посла, у 1995-2000 роках), Бєлграді (у 1975-1979 роках, а також в якості посла в Югославії у 1985-1989 роках) та Вашингтоні (у 1967-1970 та 1989-1992 роках).До недавнього часу Містер Вуд регулярно відвідував Росію та інші країни колишнього Радянського Союзу від імені ряду підприємств, розташованих у Великобританії, в тому числі Вritish Рetroleum на період його партнерства з AAR з метою утворення TNK-BP.

Сер Ендрю ВУД

Дануц НЕКУЛЕЄСКУ

Від 09.2016 – Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні,06.2005 – 09.2016 – директор Фонду польсько-українського співробітництва PAUCI з офісом в Варшаві та у Києві (до 2006 року під керівництвом Freedom House у Вашингтоні),від 09.2003 – директор Інституту Мости на Схід в Красичині,11.2001 – спостерігач ОБСЄ на парламентських виборах в Косово,від 06.2000 – редактор електронного часопису ФОРУМ – присвяченому діалогові культур,10.1998 – 01.1999 – перебував в Австралії на стипендії. Робота над освітнім проектом стосовно розширення ЄС,09.1997 – спостерігач ОБСЄ на місцевих виборах в Боснії і Герцеговині,01.1991 – 06.2000 – незалежний журналіст (висвітлював конфлікт на Балканах) та консультант з питань ЗМІ (співробітництво з Rutgers University в Нью Джерсі, США, зі Школою Журналістики Університету Міссурі в США, з European Journalism Training Association i European Journalism Centre в Маастрихт &nbsp;в Нідерландах), брав участь в проектах навчань журналістів в Польщі, Румунії, Боснії, Словаччині та Україні (співробітництво між іншими з IREX ProMadia та Groeningen University в Нідерландах),1989 – 01.1991 – репортер і редактор «Тиґодніка Повшехнеґо» у Кракові видавництва SIW ZNAK (висвітлював революцію в Румунії),1983 – 1989 – педагог та терапевт в психіатричній лікарні для дітей та молоді у Кракові,1978 – 12.1981 – репортер міської галузі, потім редактор вістей щоденної газети «Ґазета Краковска» у Кракові видавництва RSW Prasa, Książka, Ruch.2014 – співрозробник і один із засновників міжнародного проекту New Diplomacy2013 – 2011 – учасник і член Керуючого Комітету Форум громадянського суспільства східного партнерства, що діє при Європейській Комісії,2012 – й надалі – коментатор з питань східних польських та українських ЗМІ2003 – викладання семінарів «ЗМІ та європейська інтеграція» на факультеті журналістики Яґеллонського Університету у Кракові,2001 – 2002 – координування польсько-американського проекту «Мости Толерантності»1993 – 2001 – співробітництво з нідерландським телебаченням KRO,1994 – 2000 – участь в роботі International Communications Forum, співорганізатор світової зустрічі людей ЗМІ у Сараєво у 2000 році,1993 – 2001 – член Головного управління спілки польських журналістів та на протязі двох строків Голова краківського відділу спілки польських журналістів,1991 – 1996 – участь в гуманітарних конвоях на Балкани та до Казахстану (співробітництво з французькою організацією EquiLibre та Польською Гуманітарною Акцією),1981 – 1990 – участь в русі Незалежної самоврядної професійної спілки «Солідарність», участь в створені підземної преси,1976 – 1980 – участь в діяльності антикомуністичної опозиції у Кракові, співробітництво з підпільною пресою.

Ян ПЄКЛО

1993 рік – закінчив філософський факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка,1996 рік – закінчив аспірантуру Київського університету імені Т. Г. Шевченка, від 1997 року – кандидат філософських наук.1989 рік – голова секретаріату Української студентської спілки, один із лідерів студентського голодування під час «Революції на граніті».1993–2002 роки – голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молодий Рух», член президії Центрального проводу Народного Руху.У березні 1998 року обраний народним депутатом України, cекретар Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці.2001 рік – член президії Громадського комітету «За правду!».4 лютого 2005 року – призначений Міністром праці та соціальної політики України.27 вересня 2005 року – призначений Віце-прем'єр-міністром України з гуманітарних питань.У березні 2006 рік обраний до Верховної Ради України за списком виборчого блоку «Наша Україна», голова фракції «Наша Україна»,2007–2008 – голова політичної партії Народний Союз «Наша Україна».28 жовтня 2012 року – обраний народним депутатом України VII скликання, голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності.З жовтня 2014 рік – народний депутат України VIII скликання, обраний за партійним списком «Народного фронту».2 грудня 2014 року – призначений на посаду Віце-прем'єр-міністра – Міністра культури України.14 квітня 2016 рік – призначений на посаду Віце-прем'єр-міністра України.

В’ячеслав КИРИЛЕНКО

Олекса́ндра В'ячесла́вівна Матвійчу́к — українська правозахисниця, лавреатка премій імені Василя Стуса та «Захисник демократії». Голова організації «Центр громадянських свобод», нагородженої Нобелівською премією миру 2022 року. Працює над питанням прав людини в Україні та регіоні ОБСЄ. &nbsp;Нобелівська Луреатка Миру 2022 року.&nbsp;

 Олександра МАТВІЙЧУК

Голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах з 4 грудня 2014.Кандидат наук з соціальних комунікацій, у 2009 захистила дисертацію «Екологічна публіцистика: світоглядний аспект». Згодом закінчила Українську школу політичних студій і стала експертом із громадського лобіювання для Інституту політичної освіти.У 2014 році, після подій на Майдані, разом з іншими активістами Громадського сектору Євромайдану співзаснувала «Реанімаційний пакет реформ».Член &nbsp;Опікунської Ради НДСЛ «Охматдит» з 2011 року і досі.До обрання депутатом у ВР була членом правління Центру протидії корупції, координатором адвокаційної кампанії «Наші діти» руху добровольців «Простір свободи».Разом з іншими рухами і політиками домоглися ухвалення Верховною Радою 12-ти законів, серед яких «Про прозорість державних закупівель», «Про вищу освіту», «Про доступ до публічної інформації» та інші.На позачергових виборах до Верховної Ради 2014 року обрана народним депутатом України 8-го скликання за партійним списком від партії «Об'єднання «Самопоміч» (№ 1 у списку). Виключена з фракції за підтримку проекту щодо децентралізації 31 серпня 2015 року.

Ганна ГОПКО

Др.Кадзуюкі Хамада – політичний економіст-міжнародник. У минулому – віце-міністр закордонних справ та член Палати радників Японії. Також був віце-міністром внутрішніх справ та комунікацій. Є автором бестселерів, опублікував більше 60 книг з міжнародних відносин і фінансів.

Казуюкі ХАМАДА

Д-р Шаші Джаякумар очолив Центр передового досвіду з національної безпеки (CENS) 1 квітня 2015 р. та був призначений виконавчим координатором з проблем майбутнього та технологій 1 серпня 2017 р. Д-р Джаякумар отримав освіту в Оксфордському університеті, де вивчав історію (отримав диплом бакалавра у 1997 р., ступінь доктора філософії у 2001 р.). Опублікував велику кількість наукових праць у різних рецензованих журналах та збірниках на теми, що стосуються середньовічної історії (тематика його докторської дисертації).Був членом адміністративної служби Сінгапуру з 2002 по 2017 рр. Протягом цього часу, займав посади у різних міністерствах, у тому числі у міністерстві оборони, людських ресурсів, інформації та мистецтв, громадського розвитку, молоді та спорту. З серпня 2011 р. по липень 2014 р. він був старшим запрошеним науковим співробітником у Школі державної політики імені Лі Куан Ю. Його наукові інтереси включають питання екстремізму, соціальної стійкості, кібер-безпеки та національної оборони. На даний час він завершує великий книжковий проект, що стосується місцевої (Сінгапурської) політики (повинна бути опублікована найближчим часом, видавництво Національного університету Сінгапуру, 2018).

Шаші ДЖАЯКУМАР

Стівен Ларрабі – старший політолог Корпорації RAND, почесний професор у відставці з європейської безпеки, а також член викладацького складу Школи підвищення кваліфікації RAND імені Парді. Перед тим, як приєднатись до Корпорації RAND, Ларрабі був віце-президентом та директором з досліджень Інституту досліджень безпеки Сходу і Заходу в Нью-Йорку з 1983 по 1989 рр., а також був почесним запрошеним професором (1989-1990).З 1978 по 1981 рр. – працював у штаті Ради національної безпеки США в Білому домі як фахівець з питань радянський і східноєвропейських відносин, а також політико-військових відносин між Сходом і Заходом. Ларрабі викладав у Колумбійському, Корнелльському, Нью-Йоркському, Джорджтаунському університетах та університетах імені Джона Хопкінса та Джорджа Вашингтона, та Університеті Південної Каліфорнії. Він отримав ступінь доктора філософії у сфері політології в Колумбійському університеті.Освіта: Доктор філософії, Колумбійський університет, 1978 Магістр, Колумбійський університет, 1969 Бакалавр, американістика, 1966.

Стівен ЛАРРАБІ

270-й і чинний архиєпископ Константинополя та Вселенський патріарх з 2 листопада 1991 року

Вселенський Патріарх ВАРФОЛОМІЙ

Народилася 25 квітня 1966 року у місті Ельмсгорн у Німеччині. 1987 року закінчила Кільський університет ім. Крістіана Альбрехтса, факультет політології, славістики і англістики, м. Кіль, Німеччина. 1990 року отримала диплом із політології, Інститут політичних досліджень, Париж, Франція. У 1993—1994 рр. — навчалася на курсах Вищої дипломатичної служби Центру підготовки й підвищення кваліфікації Федерального міністерства закордонних справ, Бонн, Німеччина. 1998 року отримала диплом магістра міжнародних відносин (mid-career), Fletcher School, Медфорд, США. Вільно володіє українською мовою.

Анка ФЕЛЬДГУЗЕН

1993-1997 — аташе, третій, другий секретар Управління контролю над озброєннями та роззброєння МЗС України.1997-2000 — третій, другий секретар Посольства України у ФРН (науково-технічні та політичні питання).2000-2002 — перший секретар, радник Департаменту економічного співробітництва МЗС України (ядерна та енергетична безпека).2002-2004 — начальник відділу економічного та секторального співробітництва з ЄС Департаменту європейської інтеграції МЗС України.2004-2008 — радник-посланник Посольства України у Великобританії.2008-2010 — Директор Департаменту Європейського Союзу МЗС України.2010-2011 — Заступник Міністра закордонних справ України.2011-2012 — Заступник Міністра закордонних справ України — керівник апарату.2012-2014 — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Федеративній Республіці Німеччина.19.06.2014 — призначений Міністром закордонних справ України.2000-2002 — перший секретар, радник Департаменту економічного співробітництва МЗС України (ядерна та енергетична безпека).2002-2004 — начальник відділу економічного та секторального співробітництва з ЄС Департаменту європейської інтеграції МЗС України.2004-2008 — радник-посланник Посольства України у Великій Британії.03.2008-04.2010 — Директор Департаменту Європейського Союзу МЗС України.04.2010-04.2011 — Заступник Міністра закордонних справ України.04.2011-06.2012 — Заступник Міністра закордонних справ України — керівник апарату.06.2012-06.2014 — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Федеративній Республіці Німеччина.19.06.2014-29.08.2019 — призначений Міністром закордонних справ України.Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України.Володіє англійською та німецькою мовами, має базові знання французької мови.Одружений, виховує двох синів.

Павло КЛІМКІН

2 грудня 2014 року Наталія ЯРЕСЬКО затверджена Верховною Радою України на посаді Міністра фінансів України.До призначення на посаду Міністра фінансів Наталія ЯРЕСЬКО була одним із співзасновників та головним виконавчим директором Horizon Capital, фонду прямого інвестування з понад $600 млн. активів під управлінням.Із 1995 по 2001 рік займала посади регіонального директора та виконавчого віце-президента «Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонд», а з 2001 по 2014 роки виконувала обов’язки президента та головного виконавчого директора «Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонд». До свого приєднання до «Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонд», вона з 1992 по 1995 рік виконувала обов’язки Голови економічного відділу Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні та з 1989 по 1992 роки працювала на різних посадах в Державному Департаменті США у м. Вашингтон.

Наталя ЯРЕСЬКО

ПОРОШЕНКО Петро Олексійович, народився 26.09.1965р. в м.Болград Одеської області.Громадянин України. Мешкає на території України з дня народження, в т.ч. протягом останніх 23-х років з дня проголошення Незалежності України.1982-1989 – закінчив Київський університет ім.Т.Шевченка. Факультет міжнародних відносин і міжнародного права, спеціалізація: міжнародні економічні відносини.1984-1986 – служба в армії.1989-1992 – аспірант-асистент Кафедри міжнародних економічних відносин Київського університету ім.Т.Г.Шевченка.1993-1998 – генеральний директор Концерну «Укрпромінвест».1998-2002 – народний депутат України ІІІ скликання.2000-2004 – заступник Голови Ради Національного Банку України.2002-2005 – народний депутат України IV скликання. Голова Комітету ВРУ з питань бюджету.У 2002 захистив наукову дисертацію «Правове регулювання управління державними корпоративними правами в Україні». Кандидат юридичних наук.8.02.2005-8.09.2005 – Секретар Ради Національної безпеки і оборони України.2006-2007 – народний депутат України V скликання, Голова Комітету ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності.2009-2010 – Міністр закордонних справ України.2012 – Міністр економічного розвитку і торгівлі України.2012 – народний депутат України VII скликання, співголова Комітету парламентського співробітництва Україна-ЄС.1998-2003 – член Координаційної ради з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні.У 1998 заснував іменний Благодійний фонд, який здійснює благодійні проекти у різних сферах суспільного життя.2000-2002 – керівник фракції «Солідарність» у ВРУ III скликання.2007-2012 – Голова Ради НБУ.Заслужений економіст України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат міжнародної премії імені П.Орлика, нагороджений Орденом «За громадянські заслуги» ступені Великого Хреста Королівства Іспанії.2014-2019 – Президент України.

Петро ПОРОШЕНКО

Мелінда Харінг є заступником директора Євразійського центру «Атлантичної ради». До цього була редактором блогу Ukraine Alert, який є найпопулярнішим виданням Атлантичної ради. Харінг – довгий час спостерігає за політичними подіями в регіоні Євразії, і її аналіз був представлений у The Washington Post, Foreign Affairs, Foreign Policy, Newsweek, Новоє время, The American Interest, Kyiv Post, PRI, а також в ефірі NPR, Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, і Голос Америки.Вона є автором доповіді «Реформування демократичної бюрократії», ГАРІНҐ працювала для Фонду Євразія, Freedom House та Національного демократичного інституту, де керувала програмами допомоги демократії в Азербайджані, Грузії та Росії. Випускниця Джорджтаунського університету, має ступінь магістра публічного адміністрування з сертифікатом російських, євразійських та східноєвропейських досліджень. Харінг є заступником голови правління Фонду Східна Європа у Києві, а також науковим співробітником Інституту зовнішньої політики. Вона є членом Ради з міжнародних відносин.

Мелінда ГАРІНҐ

Народився 18 червня 1966 року в м. Львові. Освіта повна вища — у 1991 р. закінчив Львівський державний університет ім. Франка за спеціальністю «Правознавство», диплом з відзнакою.1984-1986 рр. — проходив строкову військову службу в Парашутно-десантній службі ВПС СРСР.1991 р. — співзасновник брокерської компанії «Галицькі цінні папери» (Galicia Securities).1994 р. — отримав Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 263.1999-2002 рр. — заступник Голови Центру розвитку українського законодавства в м. Києві.2000-2006 рр. — засновник компанії «Правіс». Пізніше відома як «Резніков, Власенко і партнери», далі — Magisters (в результаті злиття з юридичною фірмою «Магістр і партнери»).2011-2014 рр. — головний юрисконсульт Адвокатського Бюро «Єгоров, Пугинський, Афанасьєв і партнери» (внаслідок злиття з юридичною фірмою «Магістр і партнери»). За сумісництвом — адвокат і партнер АО «Меджістерс».У 2008-2014 роках — депутат Київської міської ради VI скликання.З червня 2014 року — депутат Київської міської ради VII скликання, обраний заступником міського голови-секретарем Київської міської ради.З 2015 року:- голова Української делегації у Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи у 2015-2016- заступник голови Антикорупційної ради при Київському міському голові;- член ради соціального проекту спільної дії «Зробимо разом»;- член Цільової команди реформ з питань децентралізації, місцевого самоврядування та регіональної політики при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України;- радник Київського міського голови.З квітня 2016 року по вересень 2018 року - заступник голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) з питань провадження самоврядних повноважень: здійснення повноважень КМДА з питань реалізації державної політики у сферах розвитку місцевого самоврядування, внутрішньої політики, міжнародних відносин, туризму, реклами, охорони культурної спадщини, освіти, культури, соціального захисту, молоді та спорту, відповідає за проведення реформ у сферах децентралізації, місцевого самоврядування та інших сферах життєдіяльності міста Києва тощо.У 2017 відповідав за організацію і проведення пісенного конкурсу “Євробачення” у місті Києві з боку КМДА.У 2018 році відповідав за організацію і проведення фінального матчу Ліги чемпіонів УЄФА сезону 2017/2018 з боку КМДА.З листопада 2018 року поновив юридичну практику в якості партнера "Юридичної фірми "Астерс". Спеціалізується на альтернативному вирішенні спорів, включаючи винесення експертних висновків, переговори, фасилітацію, примирення, медіацію, встановлення фактів, попередню незалежну оцінку, досудові наради щодо врегулювання спору та підготовку мирових угод.2005 р., 2019 р. — член Наглядової ради АТ «Ощадний банк України» («Ощадбанк»).З вересня 2019 р. — представник України у робочій підгрупі з політичних питань Тристоронньої контактної групи.З березня 2020 р. по листопад 2021 р. — на посаді Віце-прем‘єр-міністра - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.4 листопада 2021 року Верховна Рада України призначила його на посаду Міністра оборони України.

Олексій РЕЗНІКОВ

Дональд Францішек ТУСК - польський політик, Голова Європейської Ради (2014-2019), колишній прем'єр-міністр Польщі, співзасновник та голова партії «Громадянська платформа» (пол. Platforma Obywatelska), колишній заступник голови Сенату. Був заступником голови партії «Союз Свободи», у 1980-х роках брав участь у діяльності руху «Солідарність».Походить з кашубської національної меншини Польщі. Народився 22 квітня 1957 р. у сім'ї ремісника в м. Ґданськ на балтійському узбережжі Польщі. Після закінчення ліцею, з 1976 по 1980 навчався на історичному факультеті Ґданського університету. Ще в університеті брав участь в діяльності профспілки Солідарність. У 1980 р. закінчив університет і захистив дипломну роботу по встановленню культу особи Юзефа Пілсудського в передвоєнній польській пресі. Автор більш як 200 публікацій. Написав декілька популярних книжок: «Був собі Ґданськ», «Ґданськ 1945 р.», «Старий Сопот».Політичну діяльність почав після закінчення університету. У 1980 р. став одним з засновників «Незалежного руху польських студентів» (NZSP). Із запровадженням воєнного стану в Польщі у 1981 р. нелегально заснував журнал «Огляд політичний», де пропагував переваги ринкової економіки і економічного лібералізму. У 1988 р. ввійшов до керівництва «Ґданського конгреса лібералів», очолив організовані виступи громадськості проти влади.У 1990 р. з «Ґданського конгреса лібералів» була створена політична партія - «Ліберально-демократичний конгрес» (ЛДК). Від цієї партії у 1991 р. був обраний до Сейму. Однак після поразки на виборах 1993 р. за ініціативи ТУСКа (ЛДК) об'єднався з «Демократичним союзом» і створив нову партію - «Союз волі». В новій партії ТУСК отримав посаду заступника голови партії. У виборах 1997 р. партія отримала 13,4 % голосів виборців і він був обраний до Сенату країни, де став заступником голови (віце-маршалом сенату). На виборах в «Союзі волі» у 2000 р. поступився на посаду голови Броніславові ҐЕРЕМЕКОВі.Після поразки вийшов з «Союзу волі» і на початку 2001 року разом з однодумцями заснував нову партію - «Громадянська платформа», де посів посаду заступника голови партії. У виборах 2001 р. за кількістю отриманих голосів партія посіла третє місце і ТУСК стає заступником голови (віце-маршалом) Сейму. У 2003 р. став головою «Громадянської платформи» і на виборах 2005 р. партія отримала 24 % голосів, посіла друге місце, поступившись тільки партії «Право і справедливість» братів Леха і Ярослава Качинських. В тому ж році брав участь в президентських виборах - в першому турі посів перше місце з 38 % голосів, але за результатами другого туру 23 жовтня 2005 р. поступився Леху КАЧИНСЬКОМУ.У жовтні 2007 р., під час дострокових парламентських виборів «Громадянська платформа» набрала 41,5 % голосів і отримала 209 з 460 місць в Сеймі. Національна рада «Громадянської платформи» висунула його на посаду прем'єр-міністра країни.У 2014-2019 рр. обіймав посаду Голови Європейської Ради,У 2019 р. Дональд ТУСК був Головою Європейської народної партії.

Дональд ТУСК

Нільс Шмід є членом німецького Бундестагу від Соціал-демократичної партії Німеччини з вересня 2017 року. Він є членом Комітету у закордонних справах. З 2018 року він є прес-секретарем у закордонних справах парламентської фракції СДПН.З 1997 по 2017 рік Нільс Шмід був членом Парламенту Баден-Вюртембергу. У 2006 році партія обрала його заступником голови парламентської групи СДПН. У 2009 році він став головою СДПН Баден-Вюртембергу. З 2011 по 2016 рік він обіймав посаду міністра фінансів та економіки, а також заступника міністра Баден-Вюртемберга. Після отримання мандату Бундестагу на федеральних виборах у Німеччині в 2017 році, він подав у відставку в регіональному УрядіВін працював членом наглядової ради компанії Energie Baden-Württemberg AG (EnBW), Kreditanstalt für Wiederaufbau (KfW) і Landesbank Baden-Württemberg (LBBW).Нільс Шмід закінчив Юридичні студії в Тюбінгенському університеті у 1999 році.Нілс Шмід народився 11 липня 1973 року. Він одружений на Тюляй Шмід; у подружжя є двоє дітей.

Нільс ШМІД

Ельмар Брок є членом Європейського Парламенту з 1980 року. Практично у всіх його термінах він був членом Комітету у закордонних справах і його головою в 1999-2007 та 2012-2017 роках. Зараз він є членом делегації до Сполучених Штатів, членом якої він є з 1985 року і якуочолював у 2009-2012 роках. Також був представником ЄНП на міжурядових конференціях Європейського Парламенту з Лісабонського договору, Конституційного договору ЄС (2003/2004), Ніццького договору (2000 р.), Амстердамського договору (1996/97) і Ради з підготовки Маастрихтського договору. У 1990 році він був головою ЄНП у Спеціальному комітеті з об'єднання Німеччини. Між 1973-1983 рр. Він був заступником голови союзу Юнге, заступником голови та головою Демократичного молодіжного комітету Європи з 1977 по 1981 рік, заступником голови Міжнародного союзу демократів з 1991 по 2003 рік і головою-засновником Міжнародного союзу демократичної молоді.Він є співголовою Трансатлантичного Законодачого Діалогу Європейського Парламенту та Конгресу США з 1999 р. Він є заступником голови Всесвітньої асоціації християнських демократів (CDI), президентом Європейського союзу християнсько-демократичних робітників (EUCDW), головою Федерального комітету з питань європейської політики ХДС та головою правління Європейського фонду з пыдтримки демократії (EED). Він також є членом Федеральної ради ХДС; Член національної виконавчої ради ХДС, член виконавчої ради партії ЄНП і співголови міністра закордонних справ ЄНП. Навчався в Центрі європейських урядових досліджень (Единбурзький університет) і був журналістом ряду радіостанцій і газет.

Ельмар БРОК

Тімоті Снайдер – професор історії Єльського університету і постійний член Інституту гуманітарних наук у Відні. Він говорить на п’яти і читає на десяти європейських мовах. Його вісім головних книг – «Націоналізм, Марксизм і сучасна центральна Європа: біографія Казимира Келлеса-Крауза» (1998); «Перетворення Націй: Польща, Україна, Литва, Білорусь (1569-1999)» (2003); «Нариси таємної війни: місія польського художника звільнити Радянську Україну» (2005); «Червоний князь: Таємне життя ерцгерцога Габсбургів (2008); «Криваві землі:Європа між Гітлером і Сталіним» (2010); «Мислення двадцятого століття (спільно з Тоні Джадтом, 2012); «Чорна земля. Голокост як історія та застереження» (2015); «Про тиранію: двадцять уроків ХХ століття» (2017); і «Дорога до неволі: Росія, Європа, Америка» (2018).Снайдер був співредактором ще трьох книг: «Стіна навколо Заходу: державні кордони та міграційний контроль в Європі та Північній Америці» (2001); «Сталінізм і Європа: терор, війна, панування» (2013); «Балкани як Європа» (2018). Його есе зібрані в дві збірки «Українська історія, російська політика, європейське майбутнє» (2014) і «Політика життя та смерті» (2015).Роботи Снайдера вийшли друком на сорока мовах отримали і ряд премій, включаючи премію Емерсона в галузі гуманітарних наук, літературну премію Американської академії мистецтв і літератури, премію Фонду Вацлава Гавела, премію Фонду польської науки в галузі суспільних наук, Лейпцизьку премію за європейське порозуміння, премію голландського комітету Освенціма і премію Ханни Арендт в області політичної думки. Снайдер був стипендіатом Маршалла в Оксфорді, отримав стипендії Карнегі і Гуггенхайма і має державні замовлення з Естонії, Литви та Польщі. Він з’являвся в документальних фільмах, на мережевому телебаченні і у великих фільмах. Його книги надихнули на створення багатьох плакатів, скульптур, музики, кіно, театр і оперу. Його слова цитуються в політичних демонстраціях по всьому світу. В даний час він досліджує історію націоналізму і пише філософську книгу про свободу.

Тімоті СНАЙДЕР

Закінчив філософський факультет Національного університету імені Шевченка (диплом політолога). Ступінь кандидата політичних наук здобув в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. З початку 2000-х займається політичним консалтингом і комунікаційними стратегіями. Автор численних публікацій. Регулярно коментує для ЗМІ політичні процеси та міжнародні відносини.Бере активну участь у громадському обговоренні законопроектів про окуповані території. Один з ініціаторів громадянської кампанії «Ні – змінам до Конституції в умовах воєнного стану!» (влітку 2015 року, напередодні ухвалення в 1-му читанні конституційних змін щодо «особливого статусу Донбасу», відповідну петицію до влади підписали десятки відомих українців). Один із фундаторів громадянської ініціативи «Закрий пельку Кремлю», яка протидіє прихованим російським медіа на території України. Співзасновник неприбуткової організації «Інститут актуальних досліджень», яка займається, насамперед, громадською ініціативою «Захист трудових мігрантів».

Михайло БАСАРАБ

Він є старшим науковим співробітником і керівник програми «Росія» в Центрі аналізу європейської політики. До приєднання до Центру аналізу європейської політики він був старшим аналітиком по Росії Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода. Він також працював іноземним кореспондентом для The Boston Globe в Москві та Празі; як випускник в Департаменті урядових та міжнародних досліджень в Університеті Південної Кароліни; а також як запрошений лектор історичного факультету Національного університету ім. Мечникова в Одесі, а також факультету міжнародних відносин Санкт-Петербурзького державного університету.

Брайан ВІТМОР

Аналітик зовнішньої та безпекової політики. Її основні експертні сфери включають Турецьку зовнішню та внутрішню політику; безпеку та врегулювання конфліктів у Чорноморсько/Євразійському регіоні, зовнішню політику Росії на Пострадянському просторі та зовнішню політику ЄС стосовно своїх східних сусідівВ даний час працює старшим аналітиком в Центрі Європейської політики (ЦЄП), вона відповідає за управління проектами ЦЄП пов'язаних з Туреччиною; східними сусідами ЄС та Каспійським регіоном; Близьким Сходом, регіоном Перської затоки і радикалізацією джихадистів. Вона також є старшим науковим співробітником Міжнародного центру перспективних досліджень у Києві, де вона сприяє дослідженням і проектам, пов'язаним з Україною та регіоном в цілому.Аманда також є досвідченим журналістом і оглядачем, що пише з актуальних питань Туреччини, російської зовнішньої політики та Євразії.

Аманда ПОЛ

Селеста УОЛЛАНДЕР – президент і генеральний директор Фонду «США-Росія». Вона була Спеціальним помічником Президента та Старшим Директором по Росії/Євразії в Раді національної безпеки США (2013-2017), а також заступником Міністра оборони США по Росії/України/Євразії (2009-2012), професором Американського університету. (2009-2013), запрошеним професором в Джорджтаунському університеті (2006-2008), директором з Росії/Євразії в Центрі стратегічних та міжнародних досліджень (2001-2006), старшим науковий співробітник Ради з міжнародних відносин (2000-2001), і професор уряду в Гарварді (1989-2000).Є автором понад 80 публікацій з питань європейської та євразійської безпеки, орієнтованих на російську зовнішню та оборонну стратегію. Вона отримала ступінь доктора філософії. (1990), і магістра. (1985) Єльського університету, та бакалавра. (1983 - з відзнакою) у Північно-Західному університеті.Вона є членом Ради з міжнародних відносин, Атлантичної ради США та Міжнародного інституту стратегічних досліджень.

Селеста ВОЛЛАНДЕР

Євстратій (в миру Іван Володимирович Зоря; 21 жовтня 1977, Черкаси) – архієрей Православної церкви України (до 15 грудня 2018 року – Української Православної Церкви Київського Патріархату). Архієпископ Чернігівський і Ніжинський. У минулому – керівник Інформаційного відділу Київської патріархії, секретар Священного Синоду УПЦ КП.13 травня 2008 р. Священним Синодом обраний поставлений бути єпископом Васильківським, вікарієм Київської єпархії, з призначенням бути головою Інформаційно-видавничого управління Київської Патріархії. 25 травня 2008 р. відбулася хіротонія архимандрита Євстратія на єпископа Васильківського.Представник Київського Патріархату при міжнародних Європейських інституціях. Представник Київської Патріархії у Верховній Раді України.

Євстратій ЗОРЯ

Олена КОНДРАТЮК – український політик, заступник Голови Верховної Ради України IX скликання, нардеп VI, VII, VIII і IX скликань від партії «Батьківщина». Секретар Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформполітики VIII скликання, Заступник члена делегації у Парламентській асамблеї ОБСЄ, Співголова Міжфракційного депутатського об'єднання «Рівні можливості». Колишній директор PR-агентства «Радник».1993 – закінчила Львівський університет ім. Франка. Має ступінь кандидата історичних наук. Займалася дослідженням громадських рухів в Україні.З 2007 – народний депутат від Блоку Тимошенко. На виборах 2012 та 2014 років переобрана від партії «Батьківщина». Член Комітету ВРУ з питань свободи слова.2012-2014 – заступник члена Делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи.2007-2012 – заступник члена делегації в делегації в Парламентському вимірі Центральноєвропейської ініціативи.У грудні 2011 року виступила одним із засновників Міжфракційного депутатського об'єднання «Рівні можливості».Кандидат у народні депутати від «Батьківщини» на парламентських виборах 2019 року, № 5 у списку.

Олена КОНДРАТЮК

Пані Маронкова очолила Центр інформації та документації НАТО в Україні у березні 2017 року. До цього вона працювала у Відділі публічної дипломатії НАТО в Брюсселі, будучи координатором Програми спостереження за проектами, спрямованими на підвищення рівня поінформованості про НАТО та просування НАТО в ряді країн-членів НАТО.З вересня 2010 року працювала менеджером програм і відповідала за розробку, планування і проведення кампаній з громадської дипломатії в країнах Західних Балкан. Вона активно займалася питаннями партнерства НАТО та «політики відкритих дверей». На цій посаді пані Маронкова співпрацювала з країнами-кандидатами під час їх національних кампаніїй з інформування громадськості про членство в НАТО.З 2012 року керувала Програмою з аналізу та оцінювання управління. Раніше працювала в приватній авіакомпанії Sky Europe Airlines, де відповідала за внутрішні комунікації. У 2003 році в Словаччині заснувала і очолила НГО «Центр європейських та північно-атлантичних справ», щоб брати участь у громадських та академічних дискусіях про вступ Словаччини до ЄС і НАТО. Її робота включала в себе суспільні відносини і виступи в засобах масової інформації, публічні виступи, співпрацю з донорами та зацікавленими сторонами, а також управління організацією.Пані Маронкова – випускниця Економічного університету в Братиславі, випускниця Літнього інституту підвищення кваліфікації. Отримала диплом спеціаліста зі зв’язків з громадськістю в Королівському Інститутуті зі зв’язків з громадськістю в Великобританії.

Барбора МАРОНКОВА

Роман Ващук (Бакалавр гуманітарних наук (історія), Університет Торонто, 1983; Магістр гуманітарних наук (історія), Університет Торонто, 1985) розпочав свою кар’єру в Міністерстві закордонних справ Канади в 1988 році. Працював Другим секретарем політичного відділу в Москві, пізніше – Радником політичного відділу в Києві та Радником &nbsp;політичного відділу і Радником-посланником політичного та економічного відділу в Берліні.В Оттаві пан Ващук займав посади Заступника директора відділу Європейського Союзу, Заступника директора відділу планування політики, Директоравідділу нерозповсюдження біологічної зброї, знищення хімічної зброї, переорієнтації військових вчених Програми глобального партнерства, а також Директора відділу Програми з питань стабілізації та реконструкції. В 2011-2014 роках пан Ващук був Послом в Сербії та Послом за сумісництвом в Чорногорії та Македонії.

Роман ВАЩУК

Андрій Парубій – український політик. Голова Верховної Ради України (з 14 квітня 2016). Член РНБО.Секретар Ради національної безпеки і оборони України з 27 лютого по 7 серпня 2014. Народний депутат України 6-го, 7-го та 8-го скликань. Член СНПУ (1994-2004), «Наша Україна» (2004-2012), «Фронт Змін» (2012), ВО «Батьківщина» (2012-2014), «Народний фронт» (з 2014). Під час Євромайдану був комендантом Самооборони Майдану.Пан Парубій закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, отримавши диплом спеціаліста за фахом «історик, викладач історії».У 2001 закінчив аспірантуру Державного університету «Львівська політехніка» за фахом «політологія та соціологія».Активний учасник «Помаранчевої революції». Під час подій листопада-грудня 2004 був комендантом Українського дому в Києві. Нагороджений пам'ятним знаком «Визначному учаснику Помаранчевої революції». Член політичної ради партії «Наша Україна».З листопада 2013 до лютого 2014 року координував щоденне функціонування Євромайдану (м. Київ, Майдан Незалежності); був фактичним комендантом і очільником його наметового містечка та керівником загонів Самооборони Майдану.Після підписання Президентом України Віктором Януковичем і лідерами опозиції 21 лютого 2014 р. Угоди про врегулювання політичної кризи в Україні, в ніч з 21 лютого на 22 лютого загонами Самооборони, під керівництвом Парубія, був узятий під контроль урядовий квартал в Києві &nbsp;– будівлі Верховної Ради, Адміністрації президента, Кабінету міністрів і МВС.27 лютого 2014, після перемоги Євромайдану, указом виконувача обов'язків Президента України Олександра Турчинова Андрій Парубій призначений Секретарем РНБО. На час його перебування на посаді припали анексія Криму Росією і збройний конфлікт на сході України. Як секретар Ради національної безпеки і оборони, Парубій курирував антитерористичну операцію проти сепаратистів на сході України.4 грудня 2014 голосами 313 народних депутатів обраний Першим заступником Голови Верховної Ради України. 14 квітня 2016 року А. Парубія було обрано Головою Верховної Ради України.

Андрій ПАРУБІЙ

Віталій Портніков &nbsp;– український політичний публіцист і журналіст. Оглядач радіо «Свобода» і постійний автор аналітичних статей в українських і російських виданнях на політичну і історичну тематику. Член Українського ПЕН.Почав друкуватися в 1983 році в латвійській газеті, навчаючись у восьмому класі.За його власним твердженням, не маючи можливості через обмеження для євреїв вступити в Київський університет[, у 1985 році переїхав з Києва до Дніпропетровська та вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, де провчився три курси. У 1988 році перевівся на факультет журналістики Московського університету, який закінчив у 1990 році. У 1992 році закінчив аспірантуру кафедри періодичної преси Московського державного університету.Від 1988 до 1992 року співпрацював з київською газетою «Молодь України», один із перших радянських парламентських кореспондентів.З 1989 року &nbsp;– оглядач заснованої в цей-таки час «Независимой газеты» (Москва), спеціалізувався на висвітленні проблем союзних республік і пострадянського простору, зокрема українсько-російських взаємин і становлення української державності. Залишив видання в 1995 році разом із групою журналістів, незгодних з передачею газети у власність структур, близьких до Бориса Березовського.З 1990 року співпрацює з радіо «Свобода» як кореспондент української служби радіостанції в Москві і є ведучим низки програм російської служби.З 1994 року регулярно публікується в газеті «Дзеркало тижня» (Київ), де вів рубрику «Щоденники» (матеріали цієї рубрики зібрані в книжці «Богородиця у синагозі»). Публікувався також у виданнях «Русский телеграф», «Ведомости», «Время MN» (Москва), «День», «Корреспондент», «Деловая неделя» (Київ), «Бізнес і Балтія», «Телеграф» (Рига), «Эстония», «Postimees» (Таллінн), «Polityka», «Gazeta Wyborcza» (Варшава), «Белгазета» (Мінськ).Пише також на теми, пов'язані з єврейством і Близьким Сходом.Від червня 2006 до жовтня 2007 року – шеф-редактор української щоденної газети «Газета 24» (у вересні-жовтні 2007 року &nbsp;– поєднував також з посадою головного редактора газети).Вів також публіцистичні й інформаційно-аналітичні програми на кількох українських телеканалах, зокрема, «Вікна у світ» і «Вікна-тижневик» на СТБ, «День сьомий» на ICTV, «VIP» на К-1. З 2009 до 2011 року вів програму «Правда Віталія Портникова» на телеканалі ТВі. У травні 2010 року став головним редактором ТВі. З листопада 2013 веде програми на телеканалі Еспресо ТБ.У 2013 році взяв активну участь в Євромайдані в Києв.Лауреат премії Спілки журналістів України «Золоте перо» (1989), заохочувальної премії імені гетьмана Орлика (1998), лауреат у категорії «Журналіст року» в щорічному конкурсі «Людина року».

Віталій ПОРТНИКОВ

Народився 20 січня 1978 року в м. Вінниця.Володимир Гройсман здобував освіту у таких вищих навчальних закладах:у 1995-1999 роках – Вінницькому інституті регіональної економіки та управління, здобув кваліфікацію юриста за спеціальністю «правознавство» (освітньо-кваліфікаційний рівень – молодший спеціаліст);у 2000-2002 роках – Міжрегіональній академії управління персоналом, здобув кваліфікацію бакалавра права за напрямом підготовки «право»;у 2002-2003 роках – Міжрегіональній академії управління персоналом, здобув кваліфікацію юриста за спеціальністю «правознавство» (освітньо-кваліфікаційний рівень – спеціаліст);у 2007-2010 роках – Національній академії державного управління при Президентові України, здобув кваліфікацію магістра управління суспільним розвитком за спеціальністю «управління суспільним розвитком».1994-2005 роки – працював на керівних посадах у комерційних структурах.У 2002 році обраний депутатом Вінницької міської ради. Працював заступником голови постійної депутатської комісії міської ради з питань прав людини, законності, депутатської діяльності та етики.У листопаді 2005 року обраний секретарем Вінницької міської ради, працював в. о. Вінницького міського голови.У 2006 році у віці 28 років був обраний міським головою Вінниці, ставши наймолодшим міським головою обласного центру України. У 2010 році переобраний Вінницьким міським головою на другий термін, здобувши підтримку 77,81% виборців. Віце-президент Асоціації міст України та громад з питань житлово-комунального господарства.З 27 лютого 2014 року – Віце-прем’єр-міністр України – Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.З 27 листопада 2014 року працював Головою Верховної Ради України.З 14 квітня 2016 року – Прем’єр-міністр України.Нагороджений орденами «За заслуги» ІІ та ІІІ ст., Кавалерським хрестом Ордена заслуг Республіки Польща.

Володимир ГРОЙСМАН

У 2004 році Джеймс Безан був обраний до Палати громад Канади як член парламенту від округу Селкерк-Інтерлейк. Був переобраний в 2006, 2008 та 2011 рр. В опозиції він обіймав посади асоційованого опонента з питань аграрного сектору (2005-2006) і працював в якості виконавчого члена Парламентського Об’єднання Канада-Європа.Як член уряду консерваторів під керівництвом прем'єр-міністра Стівена Гарпера, Джеймс Безан працював на посаді Голови Постійних Комітетів Палати Громад з сільського господарства і продовольства (2006-2008), навколишнього середовища та сталого розвитку (2008-2011) та національної оборони (2011-2013). Він також є віце-президентом Канадсько-Української міжпарламентської групи дружби.19 вересня 2013 року Дж. Безан був призначений прем'єр-міністром Стівеном Гарпером на посаду Парламентського секретаря міністра національної оборони, яку займає і донині.У 2008 році Дж. Безан отримав одну з найвищих нагород України за особисте парламентське подання законопроекту, який визнавав штучно створений Радянським союзом голод 1932-1933 років - Голодомор як акт геноциду проти українського народу. «Орден князя Ярослава Мудрого» &nbsp;був присуджений пану Безану Президентом України від імені України як визнання його історичного внеску. За свої роботи з різних українських проблем пан Безан також був удостоєний нагород і визнання з боку організацій української громади в Україні та Канаді.За свою відверту опозицію проти вторгнення Росії у Крим у 2014 році на Джеймса Безана було накладено заборони і санкції з боку Росії. Він назвав ці санкції знаком визнання і заявив, що вони не змусять його припинити свою критику незаконного військового вторгнення і окупації Криму Російською Федерацією і не заблокують його сильну підтримку народу України та засудження агресії путінського режиму проти України.

Джеймс БЕЗАН

Девід Ідс – журналіст та диктор медіакорпорації BBC News. Веде випуски новин протягом тижня, включаючи програму «World News Today», а також передачу «The World Tonight» на радіоканалі BBC Radio 4.Девід обіймав посади кореспондента ВВС в Європі, Ірландії, а також старшого спортивного кореспондента. Протягом будівництва Євротунелю був спеціальним кореспондентом на місці.Девід також є ведучим вечірніх випусків на каналі BBC News 24 разом з Керрі Грейсі. Девід висвітлював багато інших важливих подій, а також був диктором ранкових випусків новин у вихідні (програма «Breakfast»). Він займається навчанням та підготовкою журналістів та дикторів ВВС, а також проводить відповідні тренінги за межами сфери медіамовлення.Його власна компанія «Allday Media Ltd» займається наданням кінопродюсерських послуг.Девід також працює модератором на міжнародних конференціях, зокрема тих, що стосується подій у Європі, питань стабільного розвитку та спорту.

Девід ІДС

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ – український журналіст, народний депутат України 7-го та 8-го скликань, голова Комітету з питань культури і духовності. У 1992 році здобув фах журналіста закінчивши Київський Національний університет імені Тараса Шевченка. У 2003 році закінчив Факультет міжнародного права і бізнесу Інституту післядипломної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка.В минулому керівник медійних компаній та телеканалів Тоніс та СТБ, УТ-1, Газети 24, голова редакційної ради телеканалу ТВі. Був членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Член австрійського Міжнародного інституту преси. Одружений, виховує двох синів та доньку. Продюсер низки документальних фільмів.

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ

Володимир Горбулін – український політик, учений, державний діяч. Доктор технічних наук (1994), професор (1995), академік Національної академії наук України (1997). Радник Президента України (з 1999), директор Національного інституту стратегічних досліджень (2014-2018).Пан Горбулін закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського університету за спеціальністю «літаючі апарати».У 1962-1977 роках працював у КБ «Південне» (Дніпропетровськ), був безпосереднім учасником розробки стратегічних ракетних систем і космічних апаратів серії «Космос».З 1977 до 1990 року працював в апараті ЦК Компартії України. З 1980 року – завідувач сектору ракетно-технічної та авіаційної техніки. Брав участь в організації і координації робіт з усіх програм створення ракетно-космічної та авіаційної техніки в Україні.З 1990 року завідував підвідділом оборонного комплексу, зв’язку та машинобудування Кабінету Міністрів України.З 1992 року – генеральний директор Національного космічного агентства України. Керівник розробки і безпосередній учасник створення та втілення першої Національної космічної програми України (1992-1994). Член Міжнародної академії астронавтики.З 5 серпня 1994 року – секретар Ради національної безпеки і оборони при Президентові України, з 17 жовтня 1994 року – секретар РНБО, радник президента України з питань національної безпеки.З 30 серпня 1996 року по 10 листопада 1999 року – секретар РНБО України. Один із авторів Концепції національної безпеки і оборони України, Державної програми будівництва і розвитку Збройних сил України та інших провідних документів стратегії будівництва та розвитку держави.З листопада 1999 року – радник президента України.З липня 2000 по грудень 2002 року – голова Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу України. Керівник і учасник розробки Державної програми розвитку озброєння та військової техніки та Концепції структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України. З грудня 2002 року – помічник президента України з питань національної безпеки.У січні 2003 року відповідно з указом президента України створив Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України, роботу якого очолює на громадських засадах.З 24 травня до 10 жовтня 2006 року – тимчасово виконуючий обов’язки секретаря РНБО.Пан Горбулін – голова та один із засновників Ради із зовнішньої та безпекової політики (Council for Foreign and Security Policy).З 26 червня 2014 року – радник президента України Петра Порошенка.У 2014-2018 роках – директор Національного інституту стратегічних досліджень.

Володимир ГОРБУЛІН

Джеймс Шерр – науковий співробітник Королівського інституту міжнародних відносин «Chatham House» та колишній керівник програми по Росії і Євразії у 2008-2011 роках. У 1993-2012 роках Джеймс Шерр був викладачем факультету соціальних наук Оксфордського університету, членом науково-дослідного центру вивчення конфліктів Міністерства оборони Великобританії з 1995 по 2008 рр. та директором досліджень Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (1983-1985). Також є позаштатним аналітиком Центру Разумкова в Києві, старшим науковим співробітником Інституту державного управління та колишнім науковим співробітником Трансатлантичної академії при Фонді Маршала «GMF Bosch» у Вашингтоні.Протягом двадцяти п'яти років Джеймс Шерр консультував уряди Великобританії, НАТО, ЄС щодо подій у Росії та Україні, тісно співпрацював з Україною у реформуванні сфери оборони та безпеки. Протягом останнього десятиліття регулярно брав участь у Балтійських безпекових форумах. Він випустив багато матеріалів на тему радянської, російської та української військової, безпекової та зовнішньої політики, а також про енергетичну безпеку і Чорноморський регіон. Його остання книга – «Жорстка дипломатія та м'який примус: вплив Росії закордоном» («Chatham House», 2013). Серед інших публікацій – «Мілітаризація російської політики» (Трансатлантична академія, Вашингтон, 2017), «Нове протиріччя між Сходом та Заходом: Російські цілі, Західні інтереси» («Clingendael», грудень 2015 р.), «Україна: війна ідей і зброї» («Chatham House», червень 2015 р.), «Віддаючи в заставу українську незалежність» («Chatham House» 2010) та «Росія та Захід: переоцінка» (Британська академія національної оборони, 2008). Написав також коментар до теми Brexit: «Суверенітет у ізоляції: Великобританія та Захід після Brexit», опублікований в «Критиці» (англійською та українською мовами, липень 2016 року) та окремий коментар у виданні «Дипломатія» (вересень 2016 року).

Джеймс ШЕРР

Олекснадр Турчинов – доктор економічних наук, професор, член Національної спілки письменників України. Навчався в Дніпропетровському металургійному інституті на технологічному факультеті.Трудовий шлях розпочав на комбінаті «Криворіжсталь», де працював вальцювальником та майстром виробництва.У 1990-1991 роках – головний редактор Українського відділення інформаційного агентства «ІМА-прес». У 1991 році пан Турчинов очолив Інститут міжнародних зв'язків, економіки, політики і права. Через рік був призначений Головою комітету Дніпропетровської обласної державної адміністрації, згодом – радником Прем’єр-міністра України з економічних питань.У 1994-1998 роках займався науковою та викладацькою роботою, захистив кандидатську та докторську дисертації. Очолював Інститут економічних реформ, працював завідувачем лабораторії дослідження тіньової економіки Національної академії наук України, професором Київського національного економічного університету.У 1998 року Олександра Турчинова обрали народним депутатом України, де він працював головою Комітету з питань бюджету Верховної Ради України та очолював парламентську фракцію «ВО «Батьківщина». У 2002 році вдруге обраний народним депутатом України.У 2004 році – один з лідерів Помаранчевої революції.У 2005 році очолив Службу безпеки України.Влітку 2007 року Олександра Турчинова було призначено першим заступником Секретаря Ради національної безпеки та оборони України.У вересні 2007 році на дострокових парламентських виборах Олександра Турчинова обрано народним депутатом України.З грудня 2007 до березня 2010 року працював в Уряді на посаді Першого Віце-прем’єр-міністра України.З березня 2010 – один із лідерів опозиції до режиму президента Віктора Януковича, який незаконно змінив Конституцію, узурпувавши владу в країні. Після ув'язнення Юлії Тимошенко – лідера ВО «Батьківщина», найбільшої опозиційної партії того часу, – як її перший заступник, взяв на себе керівництво партією та забезпечив об‘єднавчий процес опозиційних сил.У жовтні 2012 року був знову обраний до Парламенту. З листопада 2013 до лютого 2014 року – один із лідерів Революції гідності, очолював Штаб національного спротиву, що координував протестні акції на Майдані та по всій країні.22 лютого 2014 року після падіння режиму Януковича обраний на посаду Голови Верховної Ради України. У зв'язку із самоусуненням президента Віктора Януковича від виконання своїх обов'язків, парламент поклав на Олександра Турчинова виконання обов'язків президента України та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України. У листопаді 2014 після позачергових виборів до Верховної Ради України обраний народним депутатом України.У грудні 2014 року Указом Президента України призначений на посаду Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.