Ключовим питанням війни росії проти України й всього цивілізованого світу є те, як ця війна мусить закінчитися, або радше як мала би виглядати перемога України та її союзників. Всі знають, що робити з Україною після її перемоги – відбудувати її й інтегрувати до НАТО і ЄС. Однак стратегічна невизначеність щодо майбутнього росії досі залишається, не дозволяючи міжнародній спільноті вжити більш рішучих кроків.

Свавільні масові вбивства російськими військовиками українського населення на окупованих територіях, щоденні ракетні обстріли цивільної інфраструктури як узвичаєний спосіб ведення війни, а також велика підтримка цієї війни самими росіянами веде до очевидного висновку, що в осяжному майбутньому інтегрувати росію як демократичну націю в Європу аж ніяк не можливо. Бо їхня система цінностей несумісна з нашою. Росіяни століттями ненавиділи Захід, так що знадобляться принаймні декілька десятиліть, перш ніж можна буде говорити про інтеграцію рф з демократичним світом. Отже, наш модус вівенді з повоєнною росією мусить базуватися на принципі співіснування. В осяжній перспективі росію не можна розглядати як частину паневропейської архітектури безпеки.

Далі, багато друзів України зауважують, що, врешті-решт, ми повинні послабити росію настільки, щоби вона ніколи більше не могла нападати на своїх сусідів. Що це означає на практиці? Відповідь очевидна: росію слід позбавити всієї зброї масового знищення – ядерної, хімічної, біологічної. Агресор не має права володіти таким видом озброєнь. Лише тоді Україна й інші потенційні жертви зможуть почуватися в безпеці. Демілітаризована росія ніколи не насмілиться нападати на інших, бо буде швидко розгромлена колективними зусиллями міжнародної спільноти. Відтак, після української перемоги на полі бою й відновлення її територіальної цілісності в кордонах 1991 року, міжнародні санкції проти російської федерації повинні бути збережені і прив’язані до її тотальної й цілковитої демілітаризації. Незалежно від імені майбутнього російського очільника та встановленого на той час політичного режиму.

Ця ідея цілком відповідає українському мирному плану, зокрема його пункту 9, оскільки це єдиний «залізний» спосіб відвернути майбутню агресію москви.

Без’ядерна росія – це гарна ідея і для США та Китаю; дві світові надпотуги можуть разом зосередитися на цьому важливому завданні, відклавши на деякий час своє геополітичне суперництво. Після цього всі інші країни хутко доєднаються, зміцнюючи глобальну ізоляцію країни-ізгоя. Денуклеаризація рф також матиме наслідком значні скорочення ядерних озброєнь Вашингтоном і навіть частково Пекіном, адже вони вже не матимуть потреби володіти цією зброєю в такій кількості. Від цього виграє увесь світ, ставши набагато безпечнішим.

Щоби вищеокреслений сценарій справдився, необхідно відповісти на два запитання.

Перше, як сьогодні утримати росію від застосування ядерного варіанта (чи шляхом удару тактичною ядерною зброєю чи то підриву АЕС)? Єдиним дієвим засобом впливу є погроза особистому життю президента путіна і його найближчого оточення. Як путін колись правдиво зізнався генералу Джиму Метісу: російським правителям начхати на життя інших людей, на втрату російських територій чи на санкції, тому що їхні зомбоящики можуть будь-що пояснити російському піплу. Проте ці правителі надзвичайно високо цінують своє власне життя. Вони просто прикидаються божевільними, щоби ми не наважилися їх покарати. До того ж, ця погроза їхньому життю має прозвучати не з вуст Вільяма Бернса чи Джейка Салівана у закритих бесідах зі своїми російськими візаві, а публічно самим президентом Байденом. Він колись назвав путіна вбивцею, отже вбивцю слід швидко нейтралізувати, якщо той очманіє й реально застосує ядерну опцію. Якщо така погроза російським правителям буде порожньою і непідкріпленою дією, тоді ніщо не втримає путіна від нападу на будь-яку країну НАТО завтра. Якщо ж ця погроза буде справді реальною, тоді Заходу немає сенсу перейматися ескалацією, і він може негайно забезпечити Україну всією наявною зброєю. Кремль не посміє дати ядерну відповідь.

Друге, як домогтися роззброєння росії після її поразки у конвенційній війні? Що ж, її політичні, олігархічні й гебістські кола все ще мають гроші і нерухомість за кордоном, а їхні сім’ї обожнюють проводити час на іноземних шопінгах і курортах. Коли ці плоди стануть для них забороненими, а внутрішня боротьба й масове збідніння росіян різко зростуть, тоді ці очільники постануть перед вибором:

Або вони будуть втягнуті у насильницькі заворушення вдома – як завжди «безглузді і нещадні», або вони здають всю зброю масового знищення в обмін на особисту безпеку за кордоном і певні гарантовані статки. Звісно, що воєнні злочинці відповідатимуть на міжнародних судових процесах.

Отже, міжнародна спільнота протягне росії руку допомоги і досягне угоди. Іронія в тому, що Україна може опинитися серед підписантів документа, яким російській федерації будуть надані запевнення безпеки, суверенітету і територіальної цілісності в обмін на здачу ЗМЗ.

Альтернативою такому сценарію будуть постійні війни російською імперією проти своїх сусідів, в т.ч. і членів НАТО, кожні 10-15 років, і жодні гарантії безпеки НАТО цьому не завадять. Це означатиме постійну потребу величезних світових інвестицій у військову сферу і викопні паливні джерела. І все це відбуватиметься на тлі жахливих кліматичних катаклізмів. Ми не можемо гаяти час. Настала пора покінчити з російською імперією раз і назавжди. Майбутні покоління росіян будуть нам за це дуже вдячні. І весь світ зітхне з величезним полегшенням, заворожено спостерігаючи, як довкола щезає велика купа глобальних проблем.

Олександр Александрович, посол з особливих доручень, колишній директор Департаменту міжнародної безпеки МЗС України