На фоні труднощів українських військ на фронті, пов’язаних з браком боєприпасів, наші партнери як в США, так і в Європі помітно активізувалися. Але результат поки стриманий.

27 лютого відбулася зустріч Президента США Джо Байдена з лідерами Палати представників Конгресу. Однак вона завершилася фактично безрезультатно для України.

Спікер нижньої палати Майк Джонсон залишився на своїх попередніх позиціях і відмовився ставити на голосування питання міжнародного допомогового пакету, який включає значну суму на військові потреби України. У якості підстав для такого рішення Джонсон висунув ті ж самі старі аргументи про пріоритетність забезпечення безпеки південного кордону США. А в якості «ложки меду» він запевнив, що допомога Україні буде проголосована «вчасно». Правда, незрозумілим залишається те, для кого це буде вирішено «вчасно» - для України чи для президентської кампанії Трампа?

Після декількох місяців конструктивних переговорів і досягнення компромісу в питанні кордону в рамках сенатської двопартійної переговірної групи, чисельних поступок адміністрації Байдена, голосування в Сенаті за допомоговий законопроект після відмови Трампа прийняти компроміс по кордону, відправлення Джонсоном Палати представників на двотижневі канікули у найгарячіший і найвідповідальніший момент, відмовки Джонсона сприймаються вже як відверте бажання якомога довше затягнути або й зовсім заблокувати питання голосування за допомогу.  

Така позиція спікера Палати свідчить, що нещодавні «позитивні» нюанси у позиції Дональда Трампа щодо України були лише черговими передвиборчими "бульбашками", спрямованими на те, щоб сподобатися виборцям, а не зміною стратегії.

З огляду на такі результати зустрічі Байдена з лідерами Конгресу, зараз в Палаті представників збираються необхідні голоси за внесення законопроекту про допомогу на голосування поза рамками повноважень спікера. Однак цей процес, навіть якщо він буде успішним, на думку оглядачів, може зайняти певний час, що ще більше відтерміновує допомогу Україні. У цьому зв’язку Адміністрація Байдена почала вивчати можливості використання свого останнього фінансового інструменту – президентського фонду на міжнародну допомогу в рамках бюджету Пентагону, навіть без гарантій того, що ці кошти будуть компенсовані Конгресом.

Єдиним відносно позитивним результатом зустрічі Байдена з лідерами Конгресу стала домовленість про голосування за черговий тимчасовий короткотерміновий бюджет держави. Це унеможливить шатдаун і дасть законодавцям можливість досягти остаточної згоди стосовно всіх елементів річного Федерального бюджету.  

Досить тихо пройшов візит Голови ЦРУ Вільяма Бернса до Києва, який відбувся 22 лютого і став десятим з початку повномасштабного вторгнення. Говорячи про його мету, оглядачі розділилися: одні відзначають, що очевидно Бернс приїхав запевнити у критичний момент керівництво України у американській підтримці, інші – що привіз черговий "мирний план", який зараз може бути лише планом капітуляції України, для того, щоб Президент Байден підійшов до своїх виборів як успішний миротворець. У будь-якому випадку, обговорювалися якісь «мирні плани» чи ні, Президент Зеленський дав дуже чітку публічну відповідь, можливо й превентивну, на такі ідеї під час своєї нещодавньої великої прес-конференції. За його словами, ми не хочемо, щоб нам нав’язували будь-які формати перемовин, будь-які «формули миру». Ініціатива в цих питаннях може йти тільки від України.

Разом з тим, говорячи про роль і позицію ЦРУ, не можна не згадати і статтю в «The New York Times» про підтримку Центральним розвідувальним управлінням дванадцяти секретних баз в Україні біля кордону з Росією, які є вагомим і взаємовигідним елементом партнерства між розвідками України і США. Зазначена стаття стала результатом не випадкового «зливу» інформації, а наслідком близько двохсот інтерв’ю з нинішніми та колишніми посадовцями в Україні, США і Європі, елементом інформаційної кампанії ЦРУ, спрямованої перш за все на внутрішнього споживача, на наголошення важливості широкомасштабного військового співробітництва з Україною напередодні голосування в Палаті представників за пакет допомоги.  

Незважаючи на проблеми на фронті, жорстку позицію стосовно «мирних переговорів» Україна може займати, оскільки у питанні військової допомоги на тлі певної паузи у Вашингтоні помітно активізується Європа. Про це свідчать не лише підсумки останнього «Рамштайну», а й процес підписання угод про безпекове співробітництво з європейськими країнами та результати  конференції з підтримки України, проведеної в Парижі 26 лютого за ініціативою Президента Франції Еммануеля Макрона за участю представників 20 країн, у т.ч. лідерів Німеччини, Нідерландів, Польщі та країн Балтії.

Однак треба визнати, що планів і обіцянок з боку європейців сьогодні багато, ідеї висловлюються іноді навіть дуже радикальні, але їх реалізація, навіть при наявності політичної волі, потребуватиме певного часу. Водночас, якщо коаліція із закупівлі боєприпасів для України з поза меж території ЄС, плани з розвитку європейського ВПК з метою виконання обіцянок ЄС по боєприпасах, коаліція по наданню далекобійної зброї, коаліція з постачання F16, обіцянки з посилення ППО та інші ініціативи, у яких лідирують європейці, спрацюють, ситуація на фронті може суттєво змінитися.  

У контексті перебрання Європою лідерства в питанні військової допомоги важливою є пропозиція Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн про використання прибутків із заморожених російських активів на фінансування військових зусиль України, зокрема закупівлю військового обладнання, боєприпасів.  

Не можна обійти і твердження Еммануеля Макрона про те, що не варто виключати надсилання військових контингентів країн НАТО в Україну, яке на початку тижня наробило стільки галасу в ЗМІ. Хоча воно й було негайно спростовано іншими союзниками, причиною такої реакції є, швидше, не відсутність таких обговорень у закритих політичних і військових форматах ЄС і НАТО, а непідготовленість, на думку держав-членів, їх власного населення до таких ідей.

На жаль, на фоні незмінної політичної і військової підтримки з боку європейських держав, в економічних питаннях ЄС поступово сповзає на прагматичні довоєнні позиції захисту свого ринку від України, поки що в галузі сільськогосподарських продуктів і продовольства.

На фоні блокування українсько-польського кордону керівництво Польщі, за підтримки інших східноєвропейських держав-членів ЄС, активно просуває пропозиції щодо повернення у торгівлі продовольством з Україною до тарифів і квот 2020-2021 років. На думку міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського, ЄС має «повернутися до довоєнних правил торгівлі, а потім почати переговори з Україною про її вступ до ЄС та єдиного ринку, з усім регулюванням та правилами, яких необхідно дотримуватися".

Це суттєво відрізняється від позиції Єврокомісії, яка пропонує продовжити призупинення імпортних мит і квот на український експорт до ЄС ще на один рік - до червня 2025 року. Одночасно мають бути запроваджені нові захисні заходи щодо трьох видів українського агроекспорту - яєць, курятини і цукру. Для них передбачається механізм «екстреного гальмування», що стабілізувало б імпорт на рівні середніх обсягів 2022 - 2023 років. Цей режим мав би включатися у разі значних збоїв на ринку ЄС або на ринках однієї чи декількох держав-членів. Але при цьому аналогічні заходи Єврокомісія не розповсюджує на українське зерно, кукурудзу та олію, щодо яких діють заборони, введені окремими країнами Євросоюзу, зокрема Польщею.

Зараз пропозиції Єврокомісії з продовження преференційного режиму обговорюються в Європарламенті. Враховуючи результати голосування 27 лютого в Комітеті з питань сільського господарства, яке передувало розгляду цих питань в профільному Комітеті з питань торгівлі, запланованому на 7 березня, не можна виключати ініціатив з боку Європарламенту щодо більш жорстких пропозицій Єврокомісії. Адже однією з причин схильності євродепутатів до врахування обмежувальних пропозицій галузевих спілок є європейські вибори, заплановані на початок червня, та триваючі по всій Європі протести фермерів.