На Заході регулярно виникають хвилі скептицизму щодо стратегії України у війні; запитання “під що саме” Київ просить додаткову зброю. Київський Безпековий Форум узагальнив думки фахівців щодо стратегічних цілей України та наразі недоступних типів зброї, необхідних для їх досягнення.

●    Перенесення війни на територію Росії. КБФ неодноразово деталізував цю ціль з посиланням, зокрема, на заяви керівників України. Західні експерти, під тиском політиків-“ескалацієфобів”, часто звужують цю ціль до “ліквідації “Russia Sanctuary”: тилового району в Росії на відстані 300-500 кілометрів від українського кордону. Регулярне ураження цілей ворога в цьому районі ґарантовано знизить інтенсивність повітряних та наземних атак на території України.

●    Ущільнення протиповітряної оборони України: самостійна, але неосновна ціль, про яку часто говорить Президент Зеленський (називаючи, зокрема, цифру в 7-25 необхідних додаткових батарей ЗРК Patriot). Зокрема, треба якомога більше розширити зону ґарантованої ППО (у тому числі проти балістичних ракет), яка нині існує лише навколо Києва; підвищити ППО-захищеність передових позицій ЗСУ; частіше, повсюдно використовувати “SAMbush” (унікальну українську тактику “ППО-засідок”).

●    Ізоляція та нейтралізація Криму як тилового району росіян. Цю стратегічну ціль часто артикулюють як західні експерти (найчастіше – американський генерал Бен Годжес), так і військові керівники України (як-от Кирило Буданов). Аеродроми та бази в Криму життєво важливі для цілої війни: починаючи від фронту на Херсонщині й Запоріжжі, й закінчуючи повітряною та морською війною. Наголошується, що Україна вже успішно пройшла півдороги до ізоляції Криму: витіснивши з півострова російський флот та регулярно знищуючи там російську ППО.

●    Масштабний наземний контрнаступ інколи згадується, але здебільшого як віддалена ціль України, недосяжна на сьогодні чи взагалі.

Зброя, яка нині надається, є необхідною, але недостатньою для досягнення вищеперерахованих цілей. Насамперед, необхідно зняти існуючі обмеження на використання по Росії вже освоєних ЗСУ ATACMS та інших ракет західного виробництва.

Крім того, керівники України та експерти часто згадують кілька нових типів зброї: як уже обіцяних (але досі ненаданих), так і тих, можливість поставки яких партнери поки навіть не підтверджували публічно.

●    Винищувачі F-16 та/або менш поширені літаки Mirage 2000 (французького виробництва) чи Tornado (британо-німецького): універсальна платформа, яка допоможе й в обороні, й у досягненні усіх перерахованих цілей. Зокрема, авіаудари по Криму – логічний наступний крок після достатнього послаблення російської ППО на півострові (цю тактику ЗСУ вже застосовували для звільнення острова Зміїний).

●    Літаки-радари під загальною назвою AEW (ДРЛО). Швеція нещодавно пообіцяла ЗСУ два таких літака моделі ASC 890 (вони ж Saab 340 AEW&C / S 100B Argus), але терміни наразі невідомі.

●    Авіаційні крилаті ракети Taurus KEPD 350 (німецько-шведського виробництва) та JASSM (американського): для запуску з винищувачів західного чи радянського виробництва. Максимальна дальність цієї зброї перевищує дальність ATACMS.

●    Великі крилаті ракети НАТО, які історично використовувалися як морські та / або  протикорабельні, але останнім часом поширюються у варіантах для наземного запуску, й по наземних цілях. Насамперед, ідеться про легендарний “Томагавк” (Tomahawk) часів Холодної Війни, а саме його нові модифікації  BGM-109С та Tomahawk MRC. Це зброя одного класу з російськими крилатими ракетами “Калібр” та “Іскандер-К”. Наземні “Томагавки” можуть бути дешевшими й більш масовими за ATACMS,  через що, зокрема, наземні підрозділи США почали використовувати обидві ці системи.

●    Ракети “повітря-повітря” середньої дальності, насамперед американська AIM-120 AMRAAM, застосування якої істотно розширить можливості українських винищувачів.

Жодний з перерахованих типів зброї не є надсучасним, особливо дефіцитним, дорогим чи складним для впровадження, тому їх передача вважається пріоритетною у перспективі максимум року.