Гарантії безпеки для України, аналогічні ст.5 Вашингтонського договору, – звучить гарно. Але чи може це бути реалізовано поза межами НАТО?

Сила ст.5 — не у формулюваннях, а у тому, що за ними стоїть. А це – не лише політичні зобов’язання щодо взаємодопомоги. Це й багаторічне оборонне планування, з визначенням сценаріїв захисту території НАТО виділеними підрозділами держав-членів; постійна робота над взаємосумісністю; спільні засоби розвідки, зв’язку, спостереження; інтегрована система ППО; спільні штаби. Більше того, це – військові бази союзників на найбільш потенційно небезпечних напрямах, на території «слабших» держав-членів, які можуть стати «слабкою ланкою» у обороні Альянсу.

Якщо перевести все це на ситуацію в Україні, то для отримання гарантій, аналогічних ст.5, ми б мали розраховувати на потужні військові бази країн-гарантів поблизу лінії зіткнення, з серйозною авіаційною присутністю; на інтеграцію української ППО/ПРО з ППО/ПРО союзників; на їх участь у відбитті можливих атак ворога.

На жаль, про це мова не йде. «Сили запевнення/заспокоєння», які створюються в рамках «Коаліції охочих» — це не «сили оборони». Ні за очікуваною дислокацією, ні за військовими засобами, ні за концепцією реагування, ні за його ефективністю.

Найбільш раціональним, з точки зору ефективності і вартості, варіантом гарантування безпеки України залишається її членство в НАТО. Як для нас, так і для Заходу. Це дозволить використати не лише колективні військові потужності Альянсу, а й його потенціал стримування.

Зважати у питанні гарантій безпеки на Росію немає змісту. Вона виступає як проти членства України в НАТО, так і проти будь-якого іншого варіанту, який передбачав би військову присутність держав-членів на нашій території.

Президенту Трампу здалося, що на Алясці він вже домовився з Путіним про надання Україні гарантій безпеки, аналогічних ст.5, але поза межами НАТО. Та останні заяви російських високопосадовців свідчать, що це не відповідає реаліям. Москва бачить це питання, фактично, у контексті відредагованого Будапештського меморандуму. Більше того, вона хоче стати одним з «гарантів» і отримати право вето на рішення партнерів.

Безпеку від чого прагне гарантувати нам Росія? Від Європи? Від США? Від ЄС і НАТО? Від суверенітету і демократії?

Як росіяни вміють «спасати» — ми вже бачили. Їхній «захист» як «гаранта безпеки» очевидно мало чим буде відрізнятися.