Соціологічні опитування щодо можливих результатів європейських виборів, запланованих на червень, свідчать про перспективи збереження своїх місць в Європарламенті (ЄП) найбільшою європейською політичною сім’єю – правоцентристською Європейською народною партією (ЄНП), до якої належать німецька ХДС/ХСС, Громадянська коаліція польського Прем’єра Дональда Туска тощо.

Висуванкою ЄНП стала теперішня Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, яка зараз претендує на новий термін на цій посаді. Враховуючи її послідовну і активну підтримку України, така перспектива цілком відповідає нашим інтересам.

Ще одна з найбільших фракція ЄП – Прогресивний альянс соціалістів і демократів - має всі шанси на суттєве (більше ніж на четвертину) скорочення. Водночас, вона очевидно залишиться другою за впливовістю. До неї, зокрема, належить партія Федерального Канцлера ФРН Олафа Шольца.

Ще більш радикальним (практично вдвічі) може стати скорочення фракції Зелених. Це й не дивно на фоні масових протестів фермерів по всій Європі, а також усвідомлення європейським бізнесом і населенням ціни заходів за збереження клімату.

Натомість суттєво зростає популярність Європейських консерваторів і реформістів – правої та право-радикальної фракції ЄП, до якої відносяться, зокрема, партія італійської Прем’єрки Джорджи Мелоні, польська Право і Справедливість.  

Зростає, хоча й не так суттєво (на 13%), популярність групи Ідентичність і свобода, куди належать ультра-праві націоналісти і популісти, часто з проросійським забарвленням, зокрема французька партія Марін ле Пен, Альтернатива для Німеччини, нідерландська Партія свободи, італійська Ліга півночі.  

Враховуючи електоральні реалії, Урсула фон дер Ляєн, яка є безумовним лідером на пост Президента Єврокомісії від ЄНП, останнім часом робить ставку на отримання підтримки також від європейських правих, зокрема фракції Європейських консерваторів і реформістів (ЄКР). Однак це буде не так легко з огляду на радикальніші, ніж в ЄНП, погляди цієї партійної групи на багато ключових для ЄС питань, у т.ч. міграцію, клімат, права людини, безпеку. Крім того, суттєвий зсув вправо програми фон дер Ляєн може відтягнути від неї голоси соціал-демократів, які вже зараз висловлюють своє невдоволення можливим зближенням ЄНП з право-радикалами. Не відмовляється Президентка ЄК і від своїх кліматичних амбіцій, незважаючи на їх контроверсийне сприйняття в Євросоюзі а також те, що вона сама вже йшла на компроміси в цих питаннях, коли це стосувалося екологічних вимог до фермерів та використання пестицидів.

Загалом фон дар Ляєн позиціонує себе як кандидат, що боротиметься за «сильну Європу, заради своїх дітей і внуків», як особа, яка має досвід керівництва Єврокомісією у складних умовах, у т.ч. у контексті агресії Росії. Однак цей досвід керівництва (а воно було дійсно лідерським і сильним) може зіграти частково і проти неї. Зокрема нещодавно Президент Франції Еммануєль Макрон звинувачував фон дер Ляєн у надмірній політизації посади Президента ЄК.  

Яким буде кінцевий партійний компроміс щодо посади наступного Президента ЄК буде залежати як від результатів європейських виборів, так і від остаточної конфігурації партійних груп ЄП. Адже ще не так давно, в березні, ходили чутки щодо бажання партії італійської Прем’єрки Джорджи Мелоні Брати Італії приєднатися в наступному Європарламенті до фракції ЄНП з метою посилення свого впливу на європейську політику. Можливими є й інші ротації.    

Що стосується ймовірної контроверсийності програми фон дер Ляєн, якщо судити з точки зору партійних пріоритетів ключових груп ЄП, за такого розкладу підтримки, то в європейській політиці завжди є місце компромісу. Про це на власному досвіді переконалася й Україна.

Нещодавно завдяки досягненню компромісних домовленостей на рівні ЄС, а також на міжурядовому рівні між Україною і Польщею, нарешті відбулося розблокування українського кордону польськими аграріями. Цьому сприяло й завершення місцевих виборів в Польщі, що дозволило деполітизувати питання блокади.

Крім того, з відновленням активного постачання озброєнь з боку США в Україну деструктивна позиція Польщі могла б підірвати її позиції як ключового «хабу» і «воріт» для транспортування озброєння на схід, що безперечно не в інтересах Варшави. Як з точки зору присутності НАТО і безпеки держави, так і збереження лідерських позицій в ЄС.  

Наскільки виявилася політично виправдана поблажлива позиція Дональда Туска і його Уряду до блокувальників кордону з точки зору підсумків місцевих виборів – сказати складно. При загальних близьких результатах зі своїм основним конкурентом партією «Право і справедливість», «Громадянська коаліція» Туска так і не спромоглася на отримання переваги в сільській місцевості, водночас, перемогла в містах. Радує те, що деструктивна антиукраїнська позиція проросійської «Конфедерації», яка виступала лідеркою процесу блокування українського кордону, не принесла їй, порівняно з парламентськими виборами 2023 року, додаткових балів.      

За будь-яких умов, припинення блокування кордону є важливим для України як з точки зору економіки, так і безпеки. Крім того, врегулювання цього питання дозволить відновити добрі відносини Києва з Варшавою, що є важливим фактором безпеки України та успіху процесу її європейської і євроатлантичної інтеграції.

Особливо важливим це стане в першій половині 2025 року, коли Польща перебере від Угорщини головування в ЄС. Звичайно, якщо Угорщина буде до нього допущена. Незважаючи на зниження напруги у цьому питанні після зняття Будапештом вето з допомоги Україні і з початку переговорів про вступ України до ЄС, у Європарламенті продовжується критика політики Угорщини, зокрема в питаннях системи правосуддя, боротьби з корупцією, фундаментальних свобод, конституційної та виборчої системи, дотримання принципів єдиного ринку ЄС. Про це свідчить резолюція ЄП про стан цінностей в Угорщині, проголосована 24 квітня переважною більшістю голосів (399 "за", 117 "проти" і 28 "утрималися"). Однак навряд чи позиція Європарламенту, який через короткий час має бути переобраним, буде настільки вагомою, щоб стримати передачу головування з 1 липня Будапешту.    

Слід зазначити, що 1 травня Польща відзначила 20-річчя свого перебування в ЄС. До цієї дати урядовими інституціями були підведені певні підсумки, які однозначно свідчать про безперечний позитив від інтеграції держави до Євросоюзу. Зокрема, за даними, озвученими міністром фінансів і регіональної політики Катажиною Пелчинською-Налечіт, за 20 років Польща інвестувала в ЄС 86 мільярдів євро, а отримала звідти 261 млрд євро. За цей час її ВВП подвоївся. За даними Польського інституту економіки, ВВП країни на 40% вищий, ніж був би, якби Польща не була членом ЄС. За оцінками Credit Agricole Bank Polska, у 2033 році ВВП на душу населення Польщі за паритетом купівельної спроможності досягне 99,6% від середнього показника в ЄС. У той час, як в 2004 році він становив лише 51,5% і був третім найнижчим показником в ЄС.

Ці цифри дають однозначну відповідь польським євроскептикам, які під час місцевих виборів в черговий раз активізувалися, про неадекватність їхніх претензій до Брюсселя.  

Що стосується євроатлантичної інтеграції, сумнівів у послідовній та активній підтримці Варшавою вступу України в НАТО немає. Це диктується не кон’юнктурою двосторонніх відносин, а нагальними інтересами національної безпеки самої Польщі. Однак, враховуючи результати візиту Генерального секретаря НАТО Йенса Столтенберга в Україну 29 квітня, очікувати від липневого саміту НАТО у Вашингтоні просування у цьому напрямку, зокрема запрошення України до НАТО, не доводиться. Як і під час Вільнюського саміту Альянсу, це пов’язано з незмінною позицію США щодо можливості запрошення нашої держави до НАТО лише після завершення війни. У цьому Столтенберг був абсолютно однозначним під час візиту.

Водночас, Генсекретар НАТО підтвердив свою рішучість продовжувати працювати над створенням спеціального фонду у 100 млрд євро для підтримки оборони України. На жаль, поки що говорити про перспективи реалізації цієї ідеї зарано з огляду на її котроверсійне сприйняття союзниками. Однак, у разі втілення цієї ініціативи, нехай навіть у адаптованому до реалій вигляді, вона могла б суттєво сприяти надійності надходження військової допомоги з боку держав-членів НАТО та стала б достойним завершенням 10-річного перебування Столтенберга на посаді Генсекретаря НАТО.