З початком весни активізувалася дипломатична активність Туреччини, спрямована на призупинення війни Росії проти України і просування «мирних переговорів», звичайно, за посередництвом Анкари.  

Черговою оказією для заяв з цього приводу став ІІІ-й Форум дипломатії в Анталії, проведений в цьому курортному місті 1-3 березня за участі значної кількості представників високого рівня - 19 лідерів держав і урядів, більше 70 міністрів, представники секретаріатів ООН, ЄС, НАТО, ОБСЄ, РЄ, ЧЕС, Африканського союзу, Ліги арабських держав, ECOWAS, інших регіональних організацій, провідні експерти політологічних центрів. Однак якщо подивитися на склад учасників прискіпливіше, кидається в очі певна недопредставленість країн Заходу (в плані рівня і географії) при активній участі Африки, Близького Сходу, Південного Кавказу, Балкан, Центральної Азії.

Тематика форуму була доволі різноманітною – від врегулювання в Сирії і на Близькому Сході до перспектив Південного Кавказу, Африки і Глобального Півдня, від проблем тероризму, ксенофобії, міграції, ісламофобії, продовольчої безпеки до ролі культури і освіти, науки і технологій, фінансових ринків. Навряд чи за результатами такої глобальної дискусії були знайдені конкретні рішення світових проблем, але це й не очікується від неофіційної конференції. Водночас, цей захід продемонстрував готовність Туреччини до участі у розв’язанні актуальних міжнародних питань, у т.ч. і у ролі медіатора, і підкреслив її прагнення до міжнародного лідерства, у т.ч. в ісламському світі, що й було, очевидно, ключовими очікуваннями Анкари від цього масштабного форуму.

Наприкінці форуму турецький міністр закордонних справ Хакан Фідан заявив, що Туреччина сподівається, що переговори про припинення вогню в Україні розпочнуться незабаром. Посилаючись на свою зустріч із російським візаві Сергієм Лавровим, він зазначив, що обидві сторони досягли межі того, що вони можуть отримати війною.

Разом з тим, Фідан наголосив, що це не означає визнання російської окупації. Але, на його думку, питання суверенітету і припинення вогню повинні обговорюватися окремо. Однак яким чином можна буде досягти відновлення суверенітету і територіальної цілісності України політичними засобами при категоричній позиції Москви щодо необхідності визнання «територіальних реалій», він не пояснив.  

Привернули до себе увагу й «миротворчі» заяви угорського Прем’єра Віктора Орбана, який також відвідав форум в Анталії. За його словами, «єдиним серйозним шансом» для припинення війни в Україні може стати Дональд Тамп у разі, якщо він повернеться у Білий Дім і укладе мир, інакше війна між Україною та Росією буде затяжною.

Після зустрічі з Лавровим до проведення «мирних переговорів» закликав і міністр закордонних справ Словаччини Юрай Бланар, який зазначив, що конфлікт між Україною та Росією не має військового вирішення. Водночас, він наголосив, що позиція Словаччини базується на повазі до принципів міжнародного права, таких як територіальна цілісність і суверенітет.

Після декількох місяців мовчання активізувався у своїх миротворчих закликах і Китай. 28 лютого речниця міністерства закордонних справ Китаю поінформувала, що Спеціальний представник уряду Китаю у справах Євразії Лі Хуей відвідає Росію, ЄС, Польщу, Україну, Німеччину та Францію "для проведення другого раунду дипломатичного обговорення політичного врегулювання української кризи". Напередодні міністр закордонних справ Китаю Ван Ї заявив, що наразі найголовніше – встановити мир в Україні шляхом перемовин, і єдиним виходом із "кризи" є політичне рішення.

Розпочав свій черговий миротворчий тур Лі Хуей звичайно з Москви. 2 березня він зустрівся із заступником міністра закордонних справ РФ михайлом Галузіним. За результатами переговорів вони заявили про неможливість обговорення врегулювання без участі Росії та без врахування її інтересів у сфері безпеки.

Нічого принципово нового у чергових мирних ініціативах Анкари і Пекіну, а також у останніх заявах Угорщини і Словаччини немає. Однак звертає на себе увагу те, що вони озвучуються в той час, коли у Вашингтоні посилюється тиск на республіканців з метою голосування за міжнародний допомоговий пакет, а Європа на фоні деякої непевності стосовно американської підтримки стрімко виходить на новий рівень надання Україні воєнної допомоги з метою отримання перемоги над агресором. Не виключено, що така динаміка і бажання розібратися з ситуацією на місці стала однією з причин здійснення другого «миротворчого» візиту Лі Хуейя в Європу.  

Більше того, в Європі активізувалася не лише робота з виділення, пошуків і оплати чергових партій озброєнь Україні, а й конкуренція за лідерство в ЄС в питанні допомоги між двома ключовими державами-членами - Францією і Німеччиною.

Ще зовсім недавно виділення Німеччиною найбільшого після США пакету допомоги Україні дозволяло Берліну не лише наполягати на посиленні внесків інших членів Євросоюзу, а й робити зауваження Парижу у цьому плані. Однак після проведення у Парижі 26 лютого за ініціативою Президента Франції Еммануеля Макрона конференції з підтримки України та його радикальних заяв про можливість направлення в Україну військових підрозділів з країн Європи ролі помінялися.

А тепер Париж, компенсуючи фінансово менший ніж у Берліна внесок у озброєння України проактивною політичною позицією, яка лідерами деяких країн ЄС/НАТО вже була підтримана (такі заяви зробили високопосадовці Нідерландів, Естонії, Литви, Латвії і Канади), тобто грою на «підвищення ставок» у відносинах з Москвою, перебирає на себе лідерські позиції.

Посилюється це враження і готовністю Парижа до постачання так необхідної Україні далекобійної зброї, особливо на фоні стриманості у цьому питанні Федерального Канцлера Німеччини Олафа Шольца. Більше того, його виправдання щодо неможливості передачі далекобійних ракет Таурус, оскільки «те, що роблять британці і французи з погляду контролю над цілями, не може бути зроблено в Німеччині", не лише в черговий раз продемонстрували нездатність Берліна до лідерства в ЄС у сфері безпеки, а й призвели до певної напруги між столицями і були розкритиковані Лондоном і Парижем.  

А останній скандал, пов’язаний оприлюдненням росіянами перехопленої розмови між німецькими військовопосадовцями про можливі умови передачі Таурусів та імовірність ураження ними Кримського мосту, а також реакцією Берліну на це, поставив на німецькому лідерстві, принаймні тимчасово, крапку. Замість наголошення на легітимності цієї цілі та на українському контролю за цілеспрямуванням ракетних атак, замість заперечення необхідності фізичної присутності німецьких військових на території України, Берлін у своїх публічних месиджах сфокусувався на розслідуванні витоку інформації і на тому, що оприлюднення розмови стало елементом російської інформаційної війни.  

За будь-яких умов, конкуренція за лідерство в питаннях надання допомоги Україні між європейськими столицями і між ЄС і США безперечно в інтересах просування до спільної мети – отримання перемоги у війні зі спільним ворогом.  

Залишається сподіватися, що цілі візиту Лі Хуей до Європи є суто інформаційними і значних політичних амбіцій на це турне він не покладає. Що заяви Орбана і словацьких лідерів є суто спекулятивними і ЄС має достатньо важелів для їх нейтралізації. Що заклик Анкари був ситуативним і до різких дипломатичних рухів не призведе.    

Адже авторам цих та інших «миротворчих ініціатив», у разі їх серйозного просування, потрібно буде пояснити, яким чином повагу до загальновизнаних принципів збереження суверенітету і територіальної цілісності, які вони начебто визнають у т.ч. щодо України, можна буде сумістити під час «мирних переговорів» з російськими ультиматумами про необхідність визнання «нових територіальних реалій». І яким чином таке визнання зможе укріпити міжнародний мир і стабільність та відродити повагу до міжнародного правопорядку. А також як участь Росії в Глобальному саміті миру за наявності таких протиріч зможе допомогти досягти консенсусу в питанні ключових принципів, на яких має базуватися завершення війни та мирне врегулювання.