Курське контрвторгнення України наразі є успішною оперативно-тактичною операцією з переважно політичними цілями.

На звивистому кордоні Сумщини тепер два “міні-фронти” на відстані 35 км один від одного. Загалом, ворог може втратити контроль над більш ніж 2 тис. кв. км своєї території. Перерізано рокадні залізницю й автодороги, які забезпечували транскордонні обстріли Сумщини (а також і вантажопотік з Білорусі на південь Росії).

Судячи з відкритих даних, сотні росіян уже вбиті, іще щонайменше сотні захоплені в полон. Президент України відзначив ворожі втрати як “головну ціль всіх наших операцій”.

***

До операції залучені істотні сили (за відкритими даними, до 5 тис. бійців з понад 15 частин); достатньо бронетехніки та артилерії. Є повітряна підтримка, зокрема ракети HIMARS, західні кориговані авіабомби.

Експерти та ЗМІ наголошують, що Курський контрнаступ для України не є ані безкровним, ані неприпустимо затратним. Так, Сили Оборони подолали дві лінії ворожих укріплень, аналогічні тим, які штурмувалися минулого літа на Запоріжжі, приблизно такими ж силами. Однак завдяки вдалому вибору місця й часу удару, а також дотриманню секретності перед його початком, нині це зроблено набагато швидше й зі значно меншими втратами бійців, техніки тощо.

***

Натомість військово-стратегічне значення Курської операції залишається відкритим питанням.

Головною військовою метою було відтягування російських підрозділів з інших районів. Цей процес почався – але недостатньою мірою, і не скрізь. Наголошується, що ворог продовжує наступ на Покровському напрямку, й наразі не знімав звідти частини. Натомість росіяни перекидають в район контрнаступу необстріляні підрозділи строковиків, Росґвардії тощо. Основною тактикою ворога є повітряні удари по позиціях та тилових районах Сил Оборони.

Вочевидь, це пояснюється стратегічною безперспективністю контрнаступу: ніхто поки не бачить ресурсів і мотивів для захоплення навіть Курська чи стратегічних об’єктів цієї області.

***

Водночас інформаційно-політичний вплив увиразнився, як головна ціль України в Курській операції. З одного боку, контрнаступ змінив політичну ситуацію в Україні, Росії і на Заході.

Наголошується, що Україна сама визначає свою оборонну стратегію. Про це говорять не лише експерти, а й Президент України: “Світ бачить, що все у цій війні залежить від сміливості – нашій і наших партнерів”.

З іншого боку, Зеленський вперше публічно артикулював військово-стратегічні цілі Курського контрнаступу, які слід визнати елементами суто політичного тиску:

●    “Створення буферної зони на території агресора” (при цьому наголошуються транскордонні обстріли української землі) – як уже відзначали експерти КБФ, мілітарно сумнівна ідея. Насправді такі зони мають сенс не в ході повномасштабних воєн, а вже після реального перемир’я. Влада просто “тролить” відповідні заяви Путіна щодо вторгнення на півночі Харківщини.

●    “Захоплення російських полонених для поповнення обмінного фонду” – так само сумнівна військова ціль. Як показує практика, терористичні режими на кшталт російського не поспішають пришвидшувати обміни полоненими для звільнення своїх бійців.

●    “Примушення Росії до переговорів” та “обмін захопленими територіями” – це радше не реалістичні військові цілі, а вдала спроба дискредитації глобального дискурсу про нібито невідворотність переговорів для самої України. Путінський режим, безумовно, бачить себе глобальним геостратегічним гравцем в довгу. Відтак “обмін” захоплених тисяч кілометрів дніпровського й морського узбережжя України на частину Курської області не видається сьогоднішньому Кремлю перспективним.