Падіння проросійського режиму в Сирії переділило Близький Схід і створило можливості для розвитку – але водночас і нові ризики для Заходу (відтак і для України). Громадянська війна в країні триватиме за участі глобальних гравців. Важливі для України й тактичні питання: майбутнє російських баз у Сирії та позиція нового уряду щодо російсько-української війни.

Зруйновано тиранію Башара Асада з усіма її проблемами: від масових злочинів проти людяності всередині країни до масштабної наркоторгівлі й промосковської дезінформації в Інтернеті. Сформований повстанцями тимчасовий уряд декларує прихильність до міжконфесійної злагоди, миру з сусідами та поміркованого ісламізму.

Однак громадянська війна триває в інших вимірах:

●  протурецькі повстанці на півночі почали масований наступ на курдських повстанців (так звану YPG) і вибили їх з провінції Манбідж.

●  американо-арабські та американо-курдські сили на південному сході превентивно атакують осередки Ісламської Держави (ISIS) у центральній пустелі.

***

Головні вже очевидні наслідки війни:

●  Руйнування геостратегічної вісі домінування Ірану в регіоні (так званого “шиїтського півмісяця “осі опору"): пустельного контрабандного коридору Багдад–Кайїм–Абу-Кемаль, яким іранський режим роками постачав нафту, зброю, війська тощо до Сирії та Лівану. Коридор перерізаний арабо-курдською коаліцією і добитий ізраїльськими авіаударами. Відповідно, поразка асадитів ще більше послабила й принизила Іран.

●  Знищення Ізраїлем армії Асада (САА) – основних об’єктів, запасів зброї та техніки (в т.ч. кораблів та авіації) – після того, як військовослужбовці-асадити здебільшого розбіглися. Це геополітичний перелам в історії Близького Сходу. Адже Сирія ворогувала з Ізраїлем від 1947 р.; Тель-Авів був хронічно загрожений величезним, регулярно поповнюваним СРСР і Росією сирійським арсеналом. Початком кінця стала ізраїльсько-палестинська війна 2023-2024 рр., в ході якої Ізраїль частіше завдавав ударів по Сирії, а згодом і по Ірану. Відповідно, Ізраїль став домінувати на Близькому Сході, також і в інформаційно-політичному аспекті: уряд Нетаньяху недвозначно говорить про це домінування вже місяцями.

●  Геополітичне посилення Туреччини: держави, яка різко розвинула оборонпром, проводила незалежну антикурдську політику в Сирії (ціною розладу стосунків із Заходом) й фактично організувала переможний наступ повстанців. Анкара не приховує, що підконтрольні їй повстанці протидіятимуть курдам за будь-яких сценаріїв.

●  Викидання Росії з Близького Сходу й подальша дискредитація її претензій на роль супердержави. Кремль публічно відмовився брати участь у сирійській війні регулярними військами й здебільшого вже виводить їх. Це результат знекровлення росіян українським військом та санкціями, але насамперед – знекровлення проіранських формувань Ізраїлем. Утім, “гібридна” роль Москви в регіоні збережеться: завдяки потужній шпигунсько-підривній мережі та апарату дезінформації.

***

Фахівці з Близького Сходу обговорюють низку інших, імовірних наслідків повалення Асада та останніх подій сирійської війни. Йдеться про процеси, значення яких виходить за межі Близького Сходу, а саме:

●  Подальші стосунки в трикутнику Ізраїль-Туреччина-Сполучені Штати. Ізраїль не лише надіслав війська в прикордоння Лівану та Сирії, а й висловився за зміну режиму в Лівані та захист курдських повстанських формувань. При цьому уряд Реджепа Ердогана стає дедалі більш антиізраїльським у риториці (уникаючи реальної ворожнечі) й не збирається припиняти війну проти курдських утворень. Натомість адміністрація Дональда Трампа буде не лише проізраїльською, а й, імовірно, помірковано-антиердоганівською. Неясно, чи виведе Трамп американські війська із Сирії та Іраку. Відповідно, виникла ще одна лінія суперечностей всередині НАТО. Для України стосунки зі США та Туреччиною є однаково важливими.

●  Переділ економіки та інфраструктури Сирії (а також і Лівану та Палестини). Йдеться як про руйнування ірано-російських supply chains і сировинних монополій, так і про позитив: потенційну побудову нових нафто- та газопроводів.

●  Долю російських військових баз в Сирії. Поки незрозуміло, чи вдасться Москві відновити основні: Тартус і Хмеймим. Для Кремля й Близького Сходу найважливішим була роль цих баз у російській “гібридній” війні в Лівії та тропічній Африці, а також політичний факт наявності “бази” на Середземному морі. Для Києва ключовим є те, чи зможе Москва повернути з Сирії дефіцитне озброєння і використати його проти України. Експерти підозрюють, що Росія домовляється про виведення цих озброєнь через підконтрольну Анкарі (чи й турецьку) територію. Якщо таке станеться, це буде ще одним ударом по політичній єдності НАТО.

●  Для України та її партнерів важливим стане позиція того нового уряду Сирії, який буде визнаний Заходом. Адже асадитська Сирія була однією з небагатьох країн світу, які визнали російські анексії окупованих територій України.