Київський Безпековий Форум
UA / EN

Виступ Олександра Сушка на Національному круглому столі під егідою Київського Безпекового Форуму «Єдність народу. Захист демократії. Оборона держави»

Дуже дякую організаторам! Вітаю з Днем соборності. І хотів би, з одного боку, власне порадіти тим, що у нас є такий широкий потенціал об’єднання, коли дійсно люди з різними тактичними, ідеологічними поглядами сидять за одним столом і говорять, в принципі, одним голосом.

Шкода, що немає влади. Тут проблема не стільки в ідеології. Тут скоріше проблема в політтехнології, бо вони стали заручниками своєї власної політтехнології, яка відділила їх від загалу. І це велика проблема, і з цим треба щось робити в ближчі дні. Бо так далі в герметичному світі жити не можна. І дуже добре, що цей заклик до об’єднання залишається відкритим, і риторика нас тут абсолютно не є конфронтаційною до влади.

Найближчі два тижні дійсно принесуть нам кульмінацію цього етапу протистояння з Росією. Тобто, очевидно, що наступного тижня, після того як Кремль отримає ті самі письмові відповіді від Вашингтону, щось має відбутися. І ми розуміємо, що це щось – ось воно вже на порозі. Зрозуміло, що десь перша половина лютого буде дуже тривожною, бо ситуація може піти чи в той, чи в інший бік, але вона навряд чи заморозиться сама по собі.

Тому нам треба бути готовими саме до цієї кульмінації і морально, і організаційно. І, в принципі, ми робимо все, що належне, для того щоб мобілізувати союзників, як на державному, так і, як ми працюємо, на неурядовому рівні, мобілізуючи міжнародних експертів, лідерів громадської думки по всьому світу на захист України і української демократії.

А далі – ну, все одно, ми переживемо цей лютий. І далі постане питання фундаментальне. Тому що, на відміну від карибської кризи, де достатньо було вивести ракети, тут таких ракет немає, які можна вивести і вирішити проблему. Бо проблема фундаментальна, екзистенційна – щодо права українського народу визначати своє майбутнє, своє життя. І ми розуміємо, що це питання не вирішиться ні цього року, ні наступного, тому що його будуть ставити під сумнів і надалі.

Тому відповідно ми маємо розуміти, що це гра вдовгу, що це дуже велика, довготривала конкуренція в кращому випадку, конфронтація – в гіршому. І це про життєздатність нашої держави, наших інституцій, про життєспроможність всього того, що ми будуємо. Причому не на партизанському рівні найпростішому, де ми все-таки довели свою спроможність будувати горизонтальні зв’язки, а й вище – на рівні державних інститутів. Врешті наш останній досвід нам свідчить, що ми виграємо там, де наші інститути працюють, і там, де працюють постійні живі зв’язки між громадянами та державою.

От власне працювати над цими зв’язками, над тим, щоб вони стали нашим повсякденням, щоб громадяни відчували, що це їхня держава власна, – оце наша надзадача, яка дозволить нам у довшій перспективі розв’язати проблему доведеної життєспроможності України як сучасної держави 21 століття.

Дякую!

← назад