Київський Безпековий Форум
UA / EN

Виступ Михайла Басараба на Національному круглому столі під егідою Київського Безпекового Форуму «Єдність народу. Захист демократії. Оборона держави»

Слава Україні! Приємно перебувати в такому товаристві. І ще більш приємно, що ми знову обговорюємо питання безпеки як ключовий пріоритет. На превеликий жаль, після початку війни впродовж років ми бачили згасання уваги до безпекового пріоритету. І, на жаль, сьогоднішні обставини знову змушують нас повернутися до актуального обговорення цієї проблеми.

Коли ми говоримо про безпеку, ми, звичайно, думаємо про наше майбутнє. Якщо ми розглядаємо Росію як найбільшу зовнішню загрозу, і якщо ми хочемо спрогнозувати, яким буде наше майбутнє з Росією, то для цього ми повинні подивитися на історію наших взаємовідносин. Нічого іншого в майбутньому не буде, аніж те, що відбувається з нами, між нами і Росією, впродовж фактично тисячоліття, починаючи з 12 століття. І ми повинні бути готовими до продовження такого режиму взаємовідносин.

Що стосується наших внутрішніх проблем. Мені здається, що однією з найбільших наших проблем є те, що ми погрузли в компромісах, у компромісах з нашим постімперським і пострадянським минулим. Навіть шукаючи шляхи вирішення сьогоднішньої проблеми з Росією, дуже часто ми йдемо дорогою компромісів. І це дуже неправильно. Сьогодні я хотів би скористатися нагодою. Я впевнений в тому, що будуть сьогодні говорити і про традиційну безпеку, і про енергетичну безпеку експерти. Я би хотів сфокусуватися на кількох конкретних пунктах.

Пан професор Василенко вже щойно сказав про певні проблеми з політико-правовою позицією нашої держави стосовно Росії. Ці проблеми є. Хоча зроблено, звичайно, багато, але, на жаль, недостатньо. Що конкретно, у чому в нас є білі плями?

Перше – це санкційна стратегія. Попри те, що у нас є санкційне законодавство, ініціатором якого, до речі, був прем’єр Яценюк, і санкційна політика була доволі потужною в перші роки війни, потім це питання втратило пріоритетність, і на сьогоднішній день це не виглядає як стратегія держави.

Друге – це політика деокупації звільнених територій. І тут теж у нас дуже багато проблем і питань без відповідей.

Третє – це питання відшкодування збитків, завданих агресією і окупацією. Про це, на превеликий жаль, дуже рідко говорять політики. А це одна з ключових проблем, тому що обсяги збитків обчислюються десятками, можливо, сотнями мільярдів доларів.

Наступний важливий момент – це гуманітарний аспект. Ми повинні розуміти, що серединної позиції бути не може. Ми або будемо частиною західного простору і справді суверенною державою, або ми будемо частиною Росії. Ми повинні бути окремою державою, від мови до ракет.

І ще одне. Коли ми будуємо свою політику, ми не повинні плентатися в хвості електоральних симпатій. Кіссинджер сказав дуже важливу річ, що місія еліт полягає в тому, щоб подолати прірву між досвідом суспільства і його прагненнями. Дякую за увагу.

← назад