Київський Безпековий Форум
UA / EN

Тактика послаблення Росії чи стратегія знищення путінського режиму? (19.09.2022)

Володимир Василенко, доктор юридичних наук, Надзвичайний і Повноважний Посол

Війна, яку Росія розв’язала в центрі Європи, що триває вже більше 8 років і має тенденцію до продовження на невизначений час, не є збройним конфліктом у традиційному розумінні. Це екзистенційна війна не лише проти України, а й проти євроатлантичної спільноти, демократій інших регіонів планети, а за великим рахунком – проти всіх членів міжнародного співтовариства.

Даючи відсіч збройній агресії Росії, Україна боронить не лише себе та свою незалежну державність, а й захищає фундаментальні цивілізаційні цінності Заходу та його життєво важливі геополітичні інтереси.

Коли Росія розпочинала загарбницьку війну в лютому 2014 року і коли вона вдалася до широкомасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року, її керівництво розраховувало на швидкий розгром українського війська, розчленування та упокорення України. Однак через рішучість спротиву України і в 2014-му, і в 2022 році спроба Росії здійснити «бліцкриг» зазнала провалу. Тепер Росія веде війну на виснаження України. Остаточна мета агресора – тотальне геноцидне знищення України як нації, а отже і як держави, і взагалі знищення українства як історичної реальності.

У своїй боротьбі з Росією Україна спирається на політичну підтримку та зростаючу воєнну допомогу багатьох держав світу, передовсім Сполучених Штатів Америки, Великобританії, Польщі, Чехії, Словаччини, Естонії, Латвії, Литви та багатьох інших. Однак допомога, що надається Україні, має дозований, обмежений і розтягнутий у часі характер. Підтримуючи Україну, західні демократії по суті реалізовують тактику послаблення Росії, наслідком якої є затягування війни та знекровлення України. Така тактика є короткозорою та цинічною, оскільки зберігає основне джерело небезпеки для України та всієї міжнародної спільноти – путінський режим – і дозволяє Росії продовжувати агресію, знищувати Україну і виснажувати ресурси Заходу, а головне – не усуває та об’єктивно не може усунути загрозу, яку становить сучасна Росія для всього світу.

Звичайно, незаперечним є факт постійного зростання західної воєнної допомоги Україні. Її Збройні Сили одержують більше видів сучасних озброєнь, але все ще в недостатній кількості. Їх номенклатура також залишається обмеженою, а головне – обмеженим є радіус дії ракетних й артилерійських систем, які постачає Захід Збройним Силам України. Внаслідок такого підходу Росія безкарно та навмисно нищить об’єкти цивільної інфраструктури на всій території України, системно та систематично вбиває її мирних громадян, у тому числі жінок і дітей, чинить інші воєнні злочини та злочини проти людяності, що призводить до смертей і страждань мільйонів українців, до спустошення та руйнування країни. У той же час Україна позбавлена можливості завдавати ударів у відповідь по воєнних об’єктах Росії, розташованих за межами українських державних кордонів.

Відповідно до міжнародного права, театром війни є не тільки державна територія України, а й Росії, а також простори відкритого моря. Отже, українські Збройні Сили мають повне та незастережне право знищувати будь-які військові цілі, розташовані у всіх регіонах Росії і навіть у світовому океані, надто у прикордонних до України російських територіях та акваторіях Чорного та Азовського морів. У разі одержання ракетних та артилерійських систем великого радіуса дії Збройні Сили України могли б цілком легітимно та швидко знищити, насамперед, Чорноморський флот Росії. Передовсім його десантні кораблі та ракетоносці, незалежно від того, чи базуються вони в Севастополі або Новоросійську, чи знаходяться у відкритих водах Чорноморсько-Азовського басейну.

Зняття обмежень на постачання Україні необхідної номенклатури сучасних озброєнь, включно із засобами ППО, і відмова від штучних табу на їх використання дозволить ліквідувати наявний диспаритет та обмеження у застосуванні ЗСУ засобів ураження і, відповідно, сприятиме зменшенню масштабів нищення Росією цивільної інфраструктури в Україні та уникненню неприйнятних для української армії втрат при здійсненні нею наступальних операцій. Крім того, у такому разі буде практично забезпечено свободу судноплавства в Чорному та Азовському морях і розширено логістичні можливості для постачання озброєнь Україні та її експорту, зокрема сільськогосподарської продукції, морським шляхом. Інакше кажучи, адекватне вирішення проблеми постачання та застосування ЗСУ озброєнь є ключовим фактором наближення переможного для України закінчення війни.

Іншим важливим фактором знищення путінського режиму та поразки держави-агресора мають стати міжнародно-правові санкції проти Росії. На жаль, застосовувані Заходом вже багато років санкції не є такими дієвими, якими могли би бути. Вони, безперечно, завдають шкоди економіці Росії, але не позбавили її можливості продовжувати агресивну війну проти України. Здійснювана Заходом політика санкцій щодо Росії не бере до уваги того факту, що російське керівництво ніколи не рахувалося з економічними витратами й втратами заради досягнення імперських геополітичних цілей.

Захід спроможний досягти швидкого переможного перелому у війні України з Росією шляхом комплексного застосування масштабних санкційних заходів проти держави-агресора. Такими заходами, зокрема, могли би бути запровадження тотального ембарго на весь російський експорт і заборона російським транспортним засобам використовувати морські порти та аеропорти на території західних країн з одночасною забороною їхнім національним транспортним засобам перевозити російський товар; заборона на весь високотехнологічний західний експорт до Росії; відкликання ліцензій для всіх пристроїв, що працюють на програмному забезпеченні компаній «Apple», «Microsoft», «Android» у Росії або запровадження високих мит на всі товари російського походження, щоб позбавити Росію можливості одержувати валютні надприбутки тощо.

Економічний запас міцності Заходу в рази більший, ніж Росії, адже його сумарний ВВП становить понад 40 трильйонів доларів, а Росії – лише 1,3 трильйона.

Звичайно, застосування Заходом санкцій призводить до його економічних втрат, однак у випадку швидкого запровадження проти Росії масштабних і комплексних санкційних заходів обсяги втрат західних демократій будуть набагато меншими, ніж втрати, яких вони зазнаватимуть у процесі затяжної війни. Витрачаючи кошти на допомогу Україні та санкції проти Росії, Захід не викидає грошей на вітер, а інвестує у власну безпеку. Це не благодійність, а інструмент попередження більших втрат і витрат Заходу в майбутньому, пов’язаних з відсіччю продовження агресії.

Відповідно до міжнародного права, зокрема права міжнародно-правової відповідальності за злочин агресії, всі видатки та збитки, яких зазнали держави в процесі боротьби з державою-агресором, мають бути відшкодовані та компенсовані за її рахунок. Знання та усвідомлення цього має бути додатковим стимулом для досягнення перемоги над Росією як державою-агресором.

Лідери західних демократій повинні проявити політичну волю та змінити тактику послаблення Росії коштом знекровлення України на стратегію воєнної перемоги над державою-агресором, досягнення краху путінського режиму та притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності. У цьому питанні має бути спільне розуміння, якого можна й треба досягти шляхом і в процесі остаточного оформлення антипутінської коаліції, створення якої було практично започатковано в квітні 2022 року під час першої зустрічі в німецькому Рамштайні – зустрічі міністрів оборони 43 держав світу.

Як відомо, під час цієї зустрічі було створено Контактну групу з оборони України. Метою її діяльності було визначено координацію зусиль з надання українським Збройним Силам воєнної допомоги для відсічі збройної агресії Росії тепер та посилення обороноздатності України в майбутньому. Сьогодні у діяльності групи, яка зустрілася вже вп’яте, беруть участь більше 50 держав з усіх регіонів світу.

Для перемоги над Росією у рамках фактично існуючої антипутінської коаліції мають бути створені ще два робочих органи – Контактна група з питань координації санкційної політики щодо Росії та Контактна група з питань повоєнного мирного врегулювання. А головне, чітко визначена остаточна мета коаліції – крах путінського режиму та притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності як держави-агресора.

Відповідно до сучасного міжнародного права, модальність відповідальності Росії має передбачати не лише компенсацію всіх втрат, яких зазнала Україна та держави антипутінської коаліції, але й обмеження її суверенітету, зокрема, шляхом позбавлення постійного членства в Раді Безпеки ООН; передачі іншим державам територій РФ, які вона у свій час незаконно окупувала; роззброєння, обмеження чисельності збройних сил, заборони оснащення їх певними видами зброї, насамперед зброї масового ураження тощо. Саме цій меті має бути підпорядкована вся діяльність антипутінської коаліції.

Фіналізація оформлення антипутінської коаліції могла би відбутись шляхом укладення главами держав й урядів членів міжнародного співтовариства відповідної декларації чи акта, які б набували чинності з моменту їх підписання. Такий документ слугував би правовою основою та дієвим інструментом впевненої та повної перемоги.

Зупинка на пів дорозі в боротьбі з агресією Росії та «компромісний» мир на її умовах означатиме геополітичну поразку Заходу. У цьому разі лише питанням часу буде відновлення Росією ще більш кривавої війни на знищення України та здійснення нею нових загарбницьких імперських авантюр проти інших членів міжнародного співтовариства. Перемога над Росією та притягнення її до відповідальності призведе до ліквідації вогнища, яке постійно створює ризики світової пожежі, буде практичним доказом спроможності Заходу давати дієву відповідь будь-яким актам агресії та стане пересторогою диктаторським режимам, схильним за своєю природою до нехтування заснованого на правилах міжнародного правопорядку.

Київ, 8 вересня

 

*Думки, висловлені в публікаціях на запрошення Київського Безпекового Форуму, відображають позицію авторів, але необов’язково команди Форуму.

 

Читайте також:

Викрадення українських дітей Росією – свідчення геноциду української нації (05.09.2022)

Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору

Дещо про «рашизм» (29.08.2022)

Володимир Огризко, Міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках, керівник Центру дослідження Росії

Чому Росія – агресор, а не терорист (17.08.2022)

Володимир Василенко, професор Національного університету «Києво-Могилянська Академія», Надзвичайний і Повноважний Посол, екс-суддя Гаазького трибуналу

МОСКВА ЗРОБИЛА КАДИРІВЦІВ ОБЛИЧЧЯМ СВОЄЇ ПРОПАГАНДИ, БО БОЇТЬСЯ ПОВСТАННЯ У ЧЕЧНІ (09.08.2022)

Михайло Басараб, кандидат політичних наук, старший науковий співробітник Київського Безпекового Форуму

П’ять тез для побудови технологічної та конкурентоспроможної економіки (04.08.2022)

Вʼячеслав Бутко, керуючий партнер інвестпроекту Thomson & French