У цю ж пору, коли ви читаєте ці рядки, тільки 77 років тому, у квітні 1946 року, відбулася остання Асамблея Ліги Націй. На ній 34 країни одноголосно ухвалили рішення про розпуск цієї організації. Так почалася нова епоха світового порядку. Епоха Організації Об’єднаних Націй.

Ліга Націй, створена у 1919 році як відповідь на глобальну кризу – Першу світову війну, – була покликана забезпечити мир і порядок у світі. Її цілями були визначені демілітаризація країн, попередження воєнних дій, врегулювання суперечок між країнами дипломатичним шляхом.

Але це не спрацювало. Франція відмовлялася позбуватися зброї, не маючи натомість гарантій безпеки. Німеччина, попри умови Версальського миру після поразки у Першій світовій, нарощувала мілітарну силу. Новий член Ліги Націй – СРСР – пішов війною на Фінляндію (за що, до речі, Радянський Союз виключили зі складу організації)… У підсумку почалася Друга світова війна, найкривавіша в новітній історії людства. Ліга Націй не змогла її упередити.

У 1946 році, після встановлення миру, на заміну Лізі Націй прийшла нова сила – Організація Об’єднаних Націй. Вона об’єднала всі країни світу. Це був час піднесення, надії, що більше ніколи не повториться війна, що світ буде жити в мирі і процвітати.

За підсумками Другої світової були допрацьовані конвенції про ведення воєн, визначення воєнних злочинів, поводження з військовополоненими та цивільними. Вони відомі нам як Женевські конвенції. ООН стала гарантом їх виконання.

Ішли роки, світ розвивався, з’являлися комп’ютери та Інтернет, люди летіли в космос, пейджери приходили на зміну телефонам, мобільні – на зміну пейджерам, ООН обростала дочірніми структурами і підрозділами – комітетами, радами, профільними всесвітніми організаціями.

Попри десятки локальних воєн, які ООН не змогла попередити або вирішити, а лише заморожувала за допомогою миротворчих контингентів, попри, наприклад, мовчазну реакцію на введення СРСР військ у Чехословаччину у 1968 році чи війну в Афганістані, авторитет Організації Об’єднаних Націй був непохитний. Це було дуже зручно – думати, що в світі є організація, яка наче стовп утримує світовий порядок і безпеку.

Аж поки росія не вдерлася в Україну.

Знівелювавши Женевські конвенції та викинувши їх на смітник.

Вчинивши всі воєнні злочини, які тільки можна уявити.

Шантажуючи світ ядерною зброєю.

Влаштовуючи терор цивільного населення.

Здійснюючи геноцид.

Зруйнувавши всі ілюзії про світовий порядок і систему безпеки.

І що робить ООН, крім звичного висловлення глибокого занепокоєння?

Можливо, ООН використовує свій мандат і повертає українських дітей, яких агресор викрадає, депортує, насильницьки русифікує?

Можливо, ООН визволяє військовополонених або хоча б інспектує місця їх утримання?

Можливо, ООН розслідує масове вбивство Азовців у таборі в Оленівці?

А можливо, КОРОЛЬ ПРОСТО ГОЛИЙ? І Україна – той самий хлопчик з казки Андерсена, який не боїться сказати це вголос?

Можливо, король вдягнувся в шати статутів, інертності, бюрократії? І це – шати байдужості, а не дії, слабкості, а не сили, імітації, а не правди?

Якщо хтось не може визнати очевидне зло злом – то хіба він може бути мірилом світової справедливості?

Якщо хтось на другому році повномасштабної війни, а загалом на 9-му році агресії дозволяє росії заступати на головування в Раді Безпеки, бо такий статут – то хіба він може гарантувати безпеку?

Якщо хтось досі залишає за агресором право вето на будь-яке рішення – то хіба це прагнення миру?

Ліга Націй була створена як відповідь на кризу. З наступною вона не впоралась. Їй на заміну – як відповідь на нову кризу – прийшла ООН. І от зараз – наступна криза, з якою організація очевидно не може впоратись.

Андерсен у своїй казці не розповідає, що сталося після викриття короля. Можливо, його скинули ошукані люди. А, можливо, він покаявся, докорінно переглянув стиль життя і правив ще багато років.

Але ми не в казці. Якщо світ дійде згоди, що цей король голий, ми мусимо думати про те, що буде після.

Розпустити ООН, залишивши світ у гарячій стадії війни без хоч і примарної, але все-таки звичної опори?

Чи запустити докорінну реформу організації, яка вже багато років, схоже, існує тільки для того, щоб існувати?

Хоча би почати з того, щоб не допустити агресора до головування в Раді Безпеки ООН і забрати в Росії право вето у Радбезі, в якому вона перебуває самовільно і безпідставно? Я говорю про це уже рік і детально писала кілька місяців тому.

Скликати термінове засідання Радбезу з приводу наміру агресора розмістити ядерну зброю у Білорусі, скликати терміново, відповідно до міжнародного договору 1968 року про нерозповсюдження ядерної зброї?

Якою взагалі має бути ця реформа? Як досягти світового балансу і порядку? Як закінчити війну?

Де поставити кому в заголовку?

Це не прості питання. На них немає однозначної відповіді.

Давайте подумаємо разом.

Олена КОНДРАТЮК, Віцеспікерка Верховної Ради України, кандидатка історичних наук