Після ілюзій: ЄС готується захищатися без гарантій НАТО

На тлі все менш передбачуваної політики Вашингтону щодо НАТО, в Європейському Союзі зростає усвідомлення: повністю покладатися на Альянс у питаннях оборони більше неможливо. Час, коли між двома структурами існував чіткий поділ ролей - НАТО відповідала за колективну оборону, а ЄС займався кризовим реагуванням - фактично завершився.

Це відкриває нову еру: розвиток автономних оборонних спроможностей ЄС більше не є варіантом, це - стратегічна необхідність. У Брюсселі обговорюють модернізацію механізму «Берлін+», який дозволяє ЄС користуватися планувальними, розвідувальними та комунікаційними потужностями НАТО за умови, що ці засоби не залучені в місіях самого Альянсу. Крім того , відсутність чіткої координації між статтею 5 НАТО та статтею 42(7) Договору про ЄС створює ризики паралельних і неузгоджених дій у разі реальної загрози.

ЄС також інвестує в зміцнення власної військової інфраструктури. Програма Security Action for Europe (SAFE), схвалена Радою ЄС 27 травня, передбачає мобілізацію до €150 мільярдів у вигляді державних і приватних інвестицій у європейський оборонно-промисловий комплекс. Ці кошти мають заповнити прогалини, які донедавна компенсувалися участю США - від боєприпасів до систем ППО.

Хоча нині військові засоби Євросоюзу залишаються обмеженими, курс на їх розвиток є очевидним. У цьому контексті участь України, найбільш досвідченої в бойовому сенсі європейської держави,  може дати імпульс як для трансформації сил, так і для зміцнення оперативних спроможностей. Це сприятиме як безпеці самої України, так і її подальшому руху до НАТО.

Угорський фактор: Орбан блокує Європу зсередини

Паралельно з дебатами про оборону, 27 травня Рада ЄС із загальних питань знову повернулася до проблеми Угорщини. Це була вже восьма дискусія в рамках процедури за статтею 7 Договору про ЄС, запущеної у 2018 році. Як і раніше, рішення про призупинення права голосу Угорщини не було ухвалене. Причина - брак консенсусу. І мова не лише про союзника Будапешта у вигляді Братислави. Багато інших столиць також не бажають створення прецеденту політичної ізоляції держави-члена.

Критика Будапешта посилилася після заборони Будапештського прайду та подання до парламенту законопроєкту «Прозорість суспільного життя», який передбачає державний моніторинг фінансування медіа і громадських організацій з-за кордону. В Єврокомісії це розглядають як спробу запровадити аналог закону про «іноземних агентів» з Росії. У разі схвалення - будуть наслідки.

Проте загроза від Угорщини має не лише ідеологічний, але й стратегічний характер. Прем’єр Орбан, не приховуючи симпатій до Кремля, системно гальмує прийняття ключових рішень ЄС - від оборонних ініціатив до санкцій і підтримки України. Найбільш резонансним є його блокування відкриття переговорних кластерів у процесі вступу України до Євросоюзу під приводом захисту прав угорської меншини та міфічного економічного ризику для Будапешта. Ситуацію ускладнив і нещодавній скандал з агентурною мережею угорської воєнної розвідки, викритою в Україні.

Надія на політичний злам - на вибори 2026 року. Соціологія вже фіксує падіння підтримки Фідес: за даними Publicus, нова опозиційна партія «Тиса» випереджає правлячу силу на 7 відсотків. Але гарантій змін немає. І ризик політичного тиску на опонентів Орбана - реальний.

Навіть якщо консенсус щодо санкцій проти Угорщини в ЄС недосяжний, політичний і фінансовий тиск на Будапешт має зростати. Європа не може дозволити, щоб авторитарний рецидив зсередини паралізував її здатність до дії як на полі бою, так і за столом переговорів.