Ворог перехопив ініціативу в Курській операції, однак, просувається повільніше, ніж в Україні, й з величезними втратами. Інформаційно-політичний аспект тепер визначає дії обох сторін.

Останніми днями війна на Курщині значно інтенсифікувалася. Спостерігаються масовані, але погано підготовлені російські штурми з використанням бронетехніки, які виливаються у величезні втрати. Повітряна війна в регіоні залишається інтенсивною.

Всупереч російським заявам, у тому числі особисто від Путіна минулого тижня, – швидкого просування ворога й загрози “оточення” українських військ наразі немає. Навпаки, темпи відсування лінії зіткнення сповільнилися порівняно із серединою жовтня (коли росіяни, після двох місяців оборони, розпочали реальний контрнаступ).

Водночас і Україна, за даними незалежних дослідників, призупинила спроби захопити додаткові території – насамперед у “глушковській кишені”, на деблокування якої від початку був спрямований російський контрнаступ. Утім,  невеликий другий плацдарм ЗСУ залишається на крайньому заході “кишені” (в російському Тьоткіному). На розширення плацдармів українські керівники вже давно не натякають.

Як і раніше, наземні бойові дії концентруються на лівому фланзі Сил Оборони України: на північному заході плацдарму, в районі Новоіванівки (з боку Корєнєва). Слабші атаки тривають і на південно-східному (лівому) фланзі: між Борками й Плєховим.

***

За словами Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, росіяни зосередили на Курському фронті близько 45 тисяч військових (це збігається із публічними оцінками на Заході), і цього “не вистачає”. OSINT-дослідники виявляють, зокрема, перекидання російських частин з харківського та запорізького напрямків.

Сирський згадав і про північнокорейських військових у цьому районі. Однак жодних доказів їх масової участі в бойових діях поки немає.

Водночас незалежні фахівці наголошують, що й Україна продовжує вливати в Курську операцію дефіцитні резерви, насамперед бронетехніку, для поповнення викликаних наступом втрат у серпні-вересні. Надалі інтенсивно застосовується надана Заходом сухопутна й повітряна зброя тактичного рівня. Зокрема, в листопаді на Курщину надійшли американські керовані артилерійські снаряди Copperhead.

***

Від початку Курської операції ЗСУ тривають інтенсивні удари ворога по прикордонню Сумщини (які, втім, не припинялися від весни 2022 р.). Росіяни намагаються дезорганізувати тилову логістику суджанського плацдарму. Україні надалі бракує систем ППО та повітряної зброї для захисту від цих атак і підтримки наземних військ на Курщині.

Натомість тривають успішні атаки українських безпілотників. Так цього тижня уражені склад боєприпасів на околиці Брянська та нафтобаза на Бєлгородщині. Поодинці, подібні тактичні удари не змінюють хід війни, але істотно полегшують українську оборону на Курщині на тижні вперед.

На жаль, накладені партнерами обмеження досі не дозволяють уразити ракетами авіабазу Халіно на околиці Курська – традиційний майданчик для запуску “Шахедів” не лише по тилах українського плацдарму, а й по всій території України.

***

Оцінюючи стратегію в Курській операції, слід визнати: обидві сторони  нині керуються насамперед інформаційно-політичною логікою.

Кремль міг перейти від місяців пасивної оборони й сорому до масованих спроб деокупації Курщини під впливом лише одного чинника – зміни президента США. Як відзначають західні ЗМІ цього тижня, Путін не хоче входити у ймовірні мирні переговори з Трампом у слабкій позиції: з кричущим фактом неспроможності Росії звільнити свою суверенну територію.

Київ, з тієї самої причини, прагне зберегти суджанський плацдарм: як факт своєї воєнної спроможності та стратегічної автономії на фоні хвилі протрампівської дезінформації всередині США про нібито “неминучість” поразки України.

При цьому й Україні, і Росії наразі бракує резервів наземних військ для стратегічного вирішення “курського питання”.