Телефонна розмова Дональда Трампа з Володимиром Путіним 19 травня завершилася саме так, як і передбачали аналітики: нічим. А точніше -  черговою перемогою Кремля у грі на виснаження. Путін виграв ще одну паузу. І ще одну можливість продовжувати війну - з прицілом на нові захоплення української території.

Це не просто наслідок слабкості Трампа як переговірника. Це симптом глибшої хвороби - фатальної помилки в підході американської адміністрації до припинення війни. Вашингтон - з усією своєю дипломатичною вагою - пропонує Путіну «мир» без звільнення окупованих територій, без санкційного тиску, без відповідальності. Лише холодна угода: заморозити війну і відновити відносини.

Цей рецепт пахне не миром, а капітуляцією. І Кремль це чудово розуміє.

Путін діє раціонально: він тягне час, накопичує резерви, ігнорує ультиматуми. Він воює, бо знає, що чим більше захопить зараз, тим вигіднішими будуть стартові позиції, коли Захід почне тиснути на Київ з вимогою «погодитися на мир».

Справжній скандал - у самій логіці цієї стратегії. Вона не лише провальна. Вона - аморальна. Вона перетворює міжнародне право на паперову декорацію. Вона заохочує агресію. І головне, вона посилає сигнал всьому світу: якщо у тебе є ядерна зброя, ти можеш переписати кордони безкарно.

Путіна можна зупинити. Але не поступками. Не «гарантіями безпеки для Росії». Не новими Ялтинськими сценаріями за рахунок України. Потрібен чіткий ультиматум: припинення вогню, повне виведення військ, деокупація. Без цього — жодного зняття санкцій, жодного діалогу. І головне, радикальне розширення військової підтримки України.

Путін має знати: території, які він заливає кров’ю, доведеться повертати. Питання лише - коли і якою ціною для нього самого. І чим довше це триватиме, тим більш принизливим буде кінець. Для нього. Для його режиму. І, зрештою, для Росії.