Минулого тижня стався черговий сплеск медіа-повідомлень про нібито “розбіжності між Зеленським і Залужним”, “відсутність стратегії війни” тощо. Цей сплеск був спровокований дописом у соцмережах однієї народної депутатки і, як завжди, інтенсивно використаний на шкоду Україні кремлівською пропагандою.

Не вдаючися в політичні чи медійні аспекти, експерти КБФ наголошують на кількох фактах, які є найважливішими для розуміння теми:

●    Самі по собі так звані “розбіжності” між Президентом (цивільним Верховним Головнокомандувачем) та “головним генералом” (у випадку сучасної України Головнокомандувачем Збройних Сил В. Залужним) – природні й нормальні для будь-якої цивілізованої країни. Саме для цього законодавство України (а також і нормативні документи НАТО, до якого прагне Україна) встановлює цивільний контроль над Збройними Силами та позаполітичність військових. Ворожа пропаганда намагається для нефахової аудиторії поставити знак рівності між «розбіжностями» та «роз’єднаністю», однак, насправді управління державою (і війною) так не працює в жодній країні.

●    Поки недостатньо доказів того, що між Президентом і генералом Залужним існують серйозні розбіжності, які були б важливі для громадськості. Якщо порівняти офіційні рішення та публічні виступи обох діячів, то вони одностайні щодо: неприпустимості капітуляції та бажаності цілковитої воєнної перемоги, необхідності звільнення усіх територій; ключового значення повітряної війни та протиповітряної оборони.

●    Обговорення неперевіреної інформації про те, які секретні військові рішення нібито ухвалювалися чи виконувалися – настільки небезпечне в умовах масованої ворожої пропаганди, що відповідну дискусію краще відкласти до перемоги (навіть якщо хтось обґрунтовано вважає, що ці рішення призвели до надмірних людських жертв чи тактичних військових помилок).

***

Для розуміння публічної дискусії про “стратегію війни для України” слід брати до уваги таке:

●    Воєнно-політична стратегія України в цілому була й залишиться незмінною. Існує явний суспільний консенсус про неприпустимість капітуляції та небезпечність припинення вогню; безальтернативність західної військово-технічної допомоги та інтеграції до НАТО.

●    Публічне обговорення військової стратегії України є неуникненним у демократичному суспільстві, однак, його не слід плутати з політичною дискусією, а надто з “ухваленням” такої стратегії Верховною Радою. Головнокомандувач ЗСУ не зобов’язаний і не буде подавати цивільним (чи й навіть мати у вигляді документу) жодних проєктів військової стратегії: це неприпустимо з точки зору військової таємниці. Нагадаємо, що більшість успішних військових операцій України починалися цілком несподівано для громадськості.

●    Валерій Залужний в інтерв’ю The Economist 1 листопада наголосив головні військово-стратегічні проблеми України: перехід війни в нову стадію “позиційної” і “статичної” (НЕ вживаючи слів “глухий кут” чи “безвихідь”, які йому приписуються в тисячах медіа-повідомлень) та готовність російського режиму бездумно витрачати власні людські та фінансові резерви. Головнокомандувач також натякнув на потребу в новій військовій стратегії. Президент Зеленський неодноразово зауважував, що не заперечує проти її перегляду.