Нещодавно у впливовому виданні Financial Times вийшла стаття «Дивовижний бум споживчих витрат в Росії». З посиланням на Росстат зазначається, що реальна зарплата в РФ зросла на 14%, споживання товарів й послуг на 25%, представники вищого середнього класу насолоджуються справді хорошим життям. Це дисонує із очікуванням зубожіння населення Росії внаслідок санкцій. Потреба в тверезій оцінці рівня життя населення країни-агресора назріла – цей фактор визначає соціальну базу режиму Путіна та його можливість фінансувати війну.

Зараз діє такий механізм зростання економіки РФ: є сектор – військово-промисловий комплекс (ВПК), - в якому можна не економити бюджетні витрати. Забезпечується ринковий характер його зв'язків з іншою економікою, що веде до перетікання частини грошей від ВПК, його робітників та сімей військовослужбовців до ринкових секторів й підтримує попит. Високі доходи працівників ВПК й суміжних галузей штовхають вгору зарплати в ринкових секторах економіки. Це підживлює попит, який забезпечує зростання економіки.

Але чи справді в Росії все гарно із споживанням та рівнем життя? Згадується анекдот: «У вірменського радіо питають – чи будуть гроші при комунізмі? Вірменське радіо відповідає – в Китаї ліві догматики вважають, що не будуть, в Югославії праві ревізіоністи вважають, що будуть, ми підходимо до цього питання діалектично: у когось будуть, у когось – ні».
    
Три яскраві приклади не на користь зростання рівня життя в РФ:

1) Згідно результатів опитування агенції HeadHunter, 33% росіян готові знизити зарплатні очікування задля збереження роботи чи працевлаштування.

2) В РФ стрімко зростають продовольчі мережі формату «жорсткий дискаунтер», які тамтешнє населення називає «жебрако-маркети». Їх відрізняє мінімальний набір товарів з ухилом в ті, де спливає термін придатності, й спрощена викладка (в транспортній упаковці).

3) За даними видання «Ведомости», вартість босоніжок, проданих в РФ цього року, була на 25% нижча за минулий рік - вподобання змістилися в бік бюджетних варіантів, частка продажів босоніжок в нижчому ціновому сегменті, наприклад, в квітні склала 55%.

Це не стикується із зростанням доходів та підвищенням рівня життя. Водночас інфляція в РФ значно вище звичайного рівня. Втім, проблема споживчого ринку в РФ не стільки в інфляції, скільки в поступовій деградації - якість та асортимент споживчих товарів знижується. Приклад, що стосується й середнього класу - автомобілі. Хіба споживач, маючи вибір між машиною німецької або японської марки (нехай й зібраною в РФ) й китайською автівкою, що продається тепер за тією самою ціною – вибере китайську? Дефіциту авто немає, але якість автопарку в Росії суттєво знизилась.

Водночас й публікація FT відображає реальність. Але у іншої частини населення країни-агресора. Високі зарплати контрактників та мобілізованих, великі виплати сім'ям загиблих, стрибок зарплат на підприємствах ВПК та суміжних з ними, яким треба виконувати плани зі зростання оборонного замовлення, підвищення зарплат в цивільних галузях, які намагаються утримати працівників від переходу на військові підприємства - основа зростання попиту в російській економіці.

Отже, добробут в РФ зростає в соціальних груп, потрібних владі, яка своєю економічною політикою формує пул задоволених. Вони мають підстави вважати, що економічно виграють від курсу, який підпорядкований загарбницькій війні проти України. Окрім військових, працівників ВПК та суміжних галузей, це бюджетники та пенсіонери. Влада РФ намагається, щоб «споживча вітрина» для них не сильно зменшувалася. Є намагання додати ще кілька мільйонів задоволених – тих, у кого виростуть особисті доходи завдяки зростанню бюджетних видатків в ВПК. Зробити це можна тільки за рахунок розширення виробництва озброєння.

Соціальну базу режиму Путіна, яка має особисту матеріальну зацікавленість в продовженні агресивної війни проти України, суб’єктивно можна оцінити в 35-40 млн. осіб. Це важливо розуміти українським та західним політикам при оцінці стійкості режиму Путіна з точки зору підтримки населенням.

Влада Росії сформувала два економічних контури – бюджет оплачує виробництво в ВПК й забезпечує виплати важливим для себе соціальним групам, а населення оплачує своє споживання (в тому числі й в борг, про що свідчить бум споживчого кредитування), купуючи споживчий імпорт.

Умова працездатності цієї конструкції – надлишок валютних надходжень. Наявність валюти визначатиме можливість влади РФ балансувати між військовими видатками та підтримкою рівня життя населення. У разі браку валюти владі РФ доведеться «натискати» на споживання населення, щоб скоротити попит на валюту й забезпечити ресурсами виробництво в ВПК. Що у свою чергу може спричинити невдоволення населення.

Джерелом ризиків для російської економіки - фінансування споживчого імпорту й надходження валюти для фінансування ВПК - є світові ціни на енергоносії.

Нафта та газ забезпечують половину російського експорту й третину доходів бюджету. Падіння цін на нафту до 30-40 доларів за барель позбавить російський бюджет сум, порівнянних з військовими видатками. Таке зниження цін на російський енергоекспорт зробить негативним сальдо зовнішньої торгівлі. Це має привести російську економіку до девальвації, гіперінфляції, неможливості забезпечити критичний імпорт. Сильне та довгострокове падіння цін на нафту - ймовірно, чи не єдиний економічний фактор, який змінить термін, протягом якого Росія може оплачувати війну такого масштабу, із «вельми довго» на «максимум 1-2 роки».  

В’ячеслав Бутко, економічний радник КБФ