Саміт Групи Двадцяти (G20), який відбувся 18-19 листопада у Ріо-де-Жанейро (Бразилія), засвідчив збереження, а, можливо, й поглиблення суттєвого розриву між позиціями західних лідерів та країн Глобального Півдня в питаннях російсько-української війни.
У підсумковій декларації саміту відсутні згадки про Росію і засудження її агресії, про неприпустимість обстрілів енергетичної і продовольчої інфраструктури та ядерних погроз з боку Москви, які в документах попередніх самітів G20 в тій чи іншій мірі були присутні.
Не було згадано й про 1000-й день війни, як і про деякі останні елементи ескалації з боку РФ, як, наприклад, широкомасштабний ракетно-дроновий обстріл України, який відбувся напередодні, та залучення військ Північної Кореї у війну. І хоча в тексті документа у контексті мирних ініціатив згадується підтримка цілей і принципів Статуту ООН, на фоні такої невизначеності щодо ролі кожної зі сторін значення цього факту суттєво нівелюється.
Поглиблення розриву у позиціях членів G20 свідчить про те, що для досягнення миру Україні не варто покладатися на вплив лідерів Глобального Півдня на Москву, про що донедавна так багато говорилося. На цьому фоні значно перспективнішим виглядає варіант досягнення врегулювання «з позиції сили». Ключову роль у цьому може відіграти лише Захід, у першу чергу США, як і інші західні партнери, перш за все європейські.
Слід зазначити, що Вашингтон фактично вже розпочав формування основи для проведення переговорів з РФ «з позиції сили». Сюди варто віднести не лише заяви чинної адміністрації про бажання передати до 20 січня 2025 року військову допомогу Україні на всі $6 млрд., які залишилися до кінця президентства Джозефа Байдена. Україні нарешті дозволили використовувати західну зброю для ударів вглиб Росії, пообіцяли передати протипіхотні міни, які Київ просить ще з 2022 року.
Ці рішення з’явилися у ЗМІ відразу після зустрічі між чинним Президентом США Джо Байденом та обраним Президентом Дональдом Трампом, що дало можливість окремим спостерігачам зробити припущення про принципове погодження цих рішень. Непрямо підтверджує це й той факт, що дозвіл на авіаудари АТАКАМСами був різко розкритикований соратниками Трампа, однак, сам Трамп з цього резонансного питання публічно не висловився. Це дає йому змогу в подальшому дотримуватися гнучкої позиції, наголошуючи, у залежності від ситуації, на своїй згоді чи опозиції до рішень попередника.
За будь-яких умов важливість надання змоги Україні бити по ворогу всією переданою Вашингтоном зброєю безперечна. Більше того, для проведення переговорів «з позиції сили» варто було б передати Києву й інші більш далекобійні засоби, які є у розпорядженні Вашингтона.
На цьому фоні Європа прагне не втратити ініціативу в українському питанні і готується до розвитку власних оборонних можливостей. Активно дискутуються й перспективи задіяння європейських збройних сил у підтримці миру між Україною і Росією.
На фоні активного формування силової та ідеологічної основи для майбутніх мирних переговорів привертає увагу підкреслено скептичне ставлення Заходу до підписання Путіним оновленої російської ядерної доктрини. І це не лише тому, що ядерні погрози звучать з Москви вже третій рік. Цей крок Кремля не вписується у загальну тенденцію і передбачає ядерну відповідь на перехід тих «червоних ліній» які вже давно перейдені.