Новини

"Якби у часи "холодної війни" радянські чи російські літаки порушили повітряний простір країн-членів НАТО, ці винищувачі мали би бути збиті", &nbsp;- заявив Голова Київського безпекового форму (КБФ) Арсеній Яценюк в ефірі каналу <a target="_blank" rel="noopener noreferrer" href="https://www.youtube.com/watch?v=u_qXUmjMxWQ">France 24</a>, відповідаючи на запитання журналіста щодо вторгнення російських винищувачів у повітряний простір Естонії."Поділяю думку Високого представника Європейського Союзу та всіх наших друзів з країн Балтії про те, що вони знаходяться в небезпеці. Якщо путін не побачить жодної сильної реакції на його дії, він піде далі з черговими вторгненнями і провокаціями", - переконаний український екс-прем'єр-міністр.Він зазначив, що &nbsp;путін скликав засідання ради національної безпеки рф, щоб донести до Заходу сигнал про початок "нового етапу брязкання ядерною зброєю проти Заходу." &nbsp;Оскільки він розуміє лише силу, &nbsp;має отримати рішучу відповідь."Те саме має стосуватися України: дуже сильна позиція й рішучі дії щодо війни путіна в Україні", - заявив Голова КБФ в ефірі французьского телеканалу.<div class="raw-html-embed"><iframe width="100%" height="560" src="https://www.youtube.com/embed/u_qXUmjMxWQ?si=ISukzFdy1MzOxr4E" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture; web-share" referrerpolicy="strict-origin-when-cross-origin" allowfullscreen=""></iframe></div>

"Якби у часи "холодної війни" радянські чи російські літаки порушили повітряний простір країн-членів НАТО, ці винищувачі мали би бути збиті",  - заявив Голова Київського безпекового форму (КБФ) Арсеній Яценюк в ефірі каналу France 24, відповідаючи на запитання журналіста щодо вторгнення російських винищувачів у повітряний простір Естонії.

Російські винищувачі мали буті збиті, - Арсеній Яценюк на Francе 24 

Гарантії безпеки для України, аналогічні ст.5 Вашингтонського договору, – звучить гарно. Але чи може це бути реалізовано поза межами НАТО?Сила ст.5 — не у формулюваннях, а у тому, що за ними стоїть. А це – не лише політичні зобов’язання щодо взаємодопомоги. Це й багаторічне оборонне планування, з визначенням сценаріїв захисту території НАТО виділеними підрозділами держав-членів; постійна робота над взаємосумісністю; спільні засоби розвідки, зв’язку, спостереження; інтегрована система ППО; спільні штаби. Більше того, це – військові бази союзників на найбільш потенційно небезпечних напрямах, на території «слабших» держав-членів, які можуть стати «слабкою ланкою» у обороні Альянсу.Якщо перевести все це на ситуацію в Україні, то для отримання гарантій, аналогічних ст.5, ми б мали розраховувати на потужні військові бази країн-гарантів поблизу лінії зіткнення, з серйозною авіаційною присутністю; на інтеграцію української ППО/ПРО з ППО/ПРО союзників; на їх участь у відбитті можливих атак ворога.На жаль, про це мова не йде. «Сили запевнення/заспокоєння», які створюються в рамках «Коаліції охочих» — це не «сили оборони». Ні за очікуваною дислокацією, ні за військовими засобами, ні за концепцією реагування, ні за його ефективністю.Найбільш раціональним, з точки зору ефективності і вартості, варіантом гарантування безпеки України залишається її членство в НАТО. Як для нас, так і для Заходу. Це дозволить використати не лише колективні військові потужності Альянсу, а й його потенціал стримування.Зважати у питанні гарантій безпеки на Росію немає змісту. Вона виступає як проти членства України в НАТО, так і проти будь-якого іншого варіанту, який передбачав би військову присутність держав-членів на нашій території.Президенту Трампу здалося, що на Алясці він вже домовився з Путіним про надання Україні гарантій безпеки, аналогічних ст.5, але поза межами НАТО. Та останні заяви російських високопосадовців свідчать, що це не відповідає реаліям. Москва бачить це питання, фактично, у контексті відредагованого Будапештського меморандуму. Більше того, вона хоче стати одним з «гарантів» і отримати право вето на рішення партнерів.Безпеку від чого прагне гарантувати нам Росія? Від Європи? Від США? Від ЄС і НАТО? Від суверенітету і демократії?Як росіяни вміють «спасати» — ми вже бачили. Їхній «захист» як «гаранта безпеки» очевидно мало чим буде відрізнятися.

Гарантії безпеки для України, аналогічні ст.5 Вашингтонського договору, – звучить гарно. Але чи може це бути реалізовано поза межами НАТО?Сила ст.5 - не у формулюваннях, а у тому, що за ними стоїть. А це – не лише політичні зобов’язання щодо взаємодопомоги. Це й багаторічне оборонне планування, з визначенням сценаріїв захисту території НАТО виділеними підрозділами держав-членів; постійна робота над взаємосумісністю; спільні засоби розвідки, зв’язку, спостереження; інтегрована система ППО; спільні штаби.

Чи можливі гарантії безпеки за зразком ст.5 НАТО поза межами Альянсу?

У минулому році Україна провела низку ефектних атак на російські нафтопереробні заводи (НПЗ). За повідомленням Financial Times, у березні минулого року США просили Україну припинити атаки, бо це могло підвищити світові ціни на нафту та спровокувати "помсту" з боку Росії.Справедливості заради, тоді йшлося про ефектність, а не ефективність. Пом'якшити негативні наслідки 2024 року Росії допомогло те, що атаки були розрізненими й несконцентрованими. Зазвичай, по кожному НПЗ завдавали не більше одного удару, а пошкодження ліквідовували за 5–7 днів. При цьому сусідні заводи безперебійно продовжували працювати. У результаті "дронова кампанія" 2024-го обернулася для російської нафтової галузі помітними незручностями й витратами, але не великими проблемами.Нова хвиля атак, що почалася з 2 серпня 2025 року, має інший характер. Очевидно, зараз Україна має значно більший запас дронів і здатна проводити регулярні масовані атаки, що перевантажують систему ППО РФ.Нинішня тактика України — проводити масовані атаки на російські НПЗ, щоб завдати їм максимальних пошкоджень аж до виведення з експлуатації, а не просто знизити обсяги виробництва, як було 2024 року. При цьому Україна має можливості підтримувати постійні атаки: повторні удари завдаються по вже постраждалих НПЗ, уповільнюючи відновлення їх виробничого потенціалу.До 20 серпня 2025 року в РФ були пошкоджені Ухтинський, Рязанський, Саратовський, Волгоградський, Сизранський, Новокуйбишевський та Самарський НПЗ. Крім того, атак регулярно зазнають НПЗ Ростовської області та Краснодарського краю — Слов'янський, Ільський, Новошахтинський та Афіпський, які орієнтовані на виробництво нафтопродуктів на експорт.Атаки українських безпілотників по щільній дузі НПЗ від Рязані до Волгограда можуть вплинути на внутрішній ринок бензину. На захід і південний захід від цієї дуги в РФ немає жодного великого НПЗ, що забезпечує внутрішній ринок. Натомість, там проживають десятки мільйонів людей, знаходяться основні сільськогосподарські угіддя, регіони літнього відпочинку та маршрути під'їзду до них із центру РФ.Ще одна принципова відмінність від 2024 року полягає в тому, що тоді пік атак на російські НПЗ припав на квітень-травень, а цього року вони розпочалися в серпні. Наприкінці літа в Росії традиційно зростає попит на моторне паливо — сільськогосподарські роботи в розпалі, а мешканці міст частіше їздять на дачі або в далекі поїздки на своїх автомобілях (бо через атаки українських дронів збільшилася кількість затримок та скасувань авіарейсів). При цьому пропозиція нафтопродуктів знижується ще й через сезонні ремонтні роботи на НПЗ.Маркер виникнення дисбалансу попиту та пропозиції — зростання цін (за інформацією ЗМІ, оптові ціни бензину в РФ оновлюють історичні максимуми й це зростання транслюватиметься в роздрібні ціни). Зазвичай, це допомагає відновити баланс на ринку, але російська влада прагне обмежувати зростання цін на бензин і згладжувати сезонні сплески. Така політика знижує ефективність ринкових сигналів та позбавляє виробників стимулів збільшувати обсяги поставок і створювати сезонні запаси. Певний запас міцності та вільних потужностей дозволяє російській нафтопереробці забезпечувати насиченість ринку, попри дії держави, що знижують прибуток виробників, але й цьому є межа.Більшість постраждалих російських НПЗ наразі втратили лише частину своєї потужності та продовжують випускати паливо, хоч і в знижених обсягах. Існують логістичні можливості перекинути паливо з більш віддалених підприємств. Частина дефіциту може бути покрита за рахунок запасів Росрезерву або імпорту з Білорусі (навіть з Індії, але це дорога логістика та удар по іміджу влади РФ). Крім того, значна частина російського автопарку та колісної техніки, як і військової техніки, працює на дизельному паливі, а його в Росії більш ніж достатньо. Тож до повномасштабної кризи в постачанні пального, здатної порушити функціонування російської економіки та армії, ще далеко.Але якщо Україна продовжить обстріли, концентруючись на НПЗ, що в серпні були під атакою, робитиме це регулярно, не даючи заводам виходити з ремонтів, а також зможе успішно атакувати ще кілька заводів у центральній частині РФ, у Росії може виникнути принаймні тимчасова проблема з пальним в загальнодержавному масштабі.

У минулому році Україна провела низку ефектних атак на російські нафтопереробні заводи (НПЗ). За повідомленням Financial Times, у березні минулого року США просили Україну припинити атаки, бо це могло підвищити світові ціни на нафту та спровокувати "помсту" з боку Росії.

Чому цьогорічні атаки на російські НПЗ ефективніші за минулорічні


<div class="raw-html-embed"><iframe width="100%" height="560" src="https://www.youtube.com/embed/Ze-Lb5siwoI?si=_EPDXwRzLIgmroD4" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture; web-share" referrerpolicy="strict-origin-when-cross-origin" allowfullscreen=""></iframe></div>«Будь-які дискусії про якісь територіальні поступки України, по-перше - &nbsp;суперечать міжнародному праву, по-друге - &nbsp;суперечать українській конституції. По-третє - це пастка, створена росіянами для того, щоб зруйнувати міжнародне право, знищити українську Конституцію, повністю дискредитувати українську владу і деморалізувати українську армію. І ще витерти ноги об всіх західних союзників», &nbsp;- наголосив премʼєр-міністр України 2014-2016 років, голова КБФ Арсеній Яценюк в інтервʼю Естонському громадському телебаченню.«москва хоче поступок від України. &nbsp;Через різні джерела розповсюджує інформацію, що задовольниться Донецьком. Але це не так. Її справжня мета - пробити ще одну червону лінію», - підкреслив він.Якби Україну вдалося змусити піти на поступки щодо Донецька, пояснив голова КБФ, «москва висуне наступну вимогу: ми вам нагадаємо, що в нашій конституції внесено ваші чотири області й Крим. Тепер ви повинні повністю звільнити все, чого ми досі не загарбали з цього переліку. І ми наполягаємо, щоб ви &nbsp;вилучили ваші території з української Конституції».А далі москва вимагала б від України вилучити з Конституції вилучити членство України в НАТО, «записати російську православну церкву, російську мову»: «І так само в свою Конституцію написати, що ваші Збройні Сили повинні бути 50 чи 70 тисяч».«Цього не можна допустити, не можна дозволити путіну зіграти в цю гру», - підкреслив Арсеній Яценюк.<div class="raw-html-embed"></div>&nbsp;

«Будь-які дискусії про якісь територіальні поступки України, по-перше -  суперечать міжнародному праву, по-друге -  суперечать українській конституції. По-третє - це пастка, створена росіянами для того, щоб зруйнувати міжнародне право, знищити українську Конституцію, повністю дискредитувати українську владу і деморалізувати українську армію. І ще витерти ноги об всіх західних союзників»,  - наголосив премʼєр-міністр України 2014-2016 років, голова КБФ Арсеній Яценюк в інтервʼю Естонському громадському телебаченню.

Арсеній Яценюк: Будь-які дискусії про територіальні поступки України - це російська пастка

Динаміка у ставленні Польщі до України викликає серйозне занепокоєння. Популістські, а де-факто проросійські акценти у політиці Варшави з’явилися вже давно. Варто лише згадати багатомісячні блокування українсько-польського кордону. Обрання Кароля Навроцького президентом Польщі ще більше посилило антиукраїнські настрої в польському суспільстві.Формально Варшава залишається нашим союзником. Президент Навроцький у привітанні з нагоди Дня Незалежності наголосив на важливості вільної і суверенної України як сусіда Польщі та основи миру і стабільності в Європі. Проте, його інші заяви і дії значно контрастують з цим вимушеним офіціозом.У польській урядовій ієрархії можливості Президента є доволі обмеженими. Але його вплив на внутрішньополітичну ситуацію в країні відчутний. На жаль, одним з пріоритетів Навроцького є розхитування діючої урядової коаліції через антиукраїнські гасла і дії – щодо необхідності скорочення видатків на Україну, протистояння нашому членству в ЄС і НАТО, боротьбу з українським «бандеризмом». Останнє є нічим іншим як свідомою спекуляцією на складних сторінках історії.Діяльність президента Польщі, спрямована на погіршення двосторонніх відносин з Україною, і в мирний час була б неприйнятною. Але у часи повномасштабної війни загрози від таких дій є значно серйознішими.Вони послаблюють одну з ключових ланок спільного опору України і Європи російській агресії. Адже через Польщу проходить основний шлях військової підтримки Заходу. Однією з перших жертв такої політики може стати сама Польща.Вихід за межі європейського політичного мейнстриму загрожує і ролі Варшави як регіонального лідера та одного з ключових гравців ЄС. Результати вже можна спостерігати. Увагу багатьох привернув факт відсутності польського прем’єра у Вашингтоні на зустрічі лідерів Європи з президентом Трампом.<o:p></o:p>

Динаміка у ставленні Польщі до України викликає серйозне занепокоєння. Популістські, а де-факто проросійські акценти у політиці Варшави з’явилися вже давно. Варто лише згадати багатомісячні блокування українсько-польського кордону. 

Антиукраїнські тенденції у політиці Польщі – загроза для безпеки України і Європи

Рекордна ракетно-дронова атака РФ на Україну, з використанням 629 засобів, вкотре засвідчила, що Москва не готова рухатися до припинення війни.Інтенсивні контакти Заходу з російськими високопосадовцями стосовно модальностей і гарантій перемир’я, у т.ч на рівні лідерів США і РФ Трампа і путіна, не стали на заваді черговому масштабному терористичному нападу на Київ, з руйнуванням житла і чисельними жертвами серед цивільних.Тимчасове зниження інтенсивності російських обстрілів території України, яке ми спостерігали останнім часом, виявилося нічим іншим, як способом накопиченням сил і засобів. Жодних ознак зміни стратегії Кремля не спостерігається. Ні на полі бою, ні в українському тилу, ні в російському інформпросторі. Розрекламовані офіційним Вашингтоном радикальні зрушення після зустрічі на Алясці виявилися лише черговими тактичними спробами Кремля відтягнути введення «пекельних санкцій».Провідні західні інформагенції і ЗМІ, зокрема CNN, Bloomberg, REUTERS, BBC, DW, Aljazeera, вже виклали на своїх сторінках дані про нічний обстріл Києва. З посиланням на слова Президента Зеленського та інших українських високопосадовців. З акцентом на жертвах серед цивільних, у т.ч. детей. З привернення уваги до міжнародно-дипломатичного контексту атаки. &nbsp;Комісар ЄС з питань розширення Марта Кос різко засудила цей «брутальний» удар і висловила солідарність зі всіма постраждалими. Серед них цього разу опинилася і Делегація ЄС і Україні. За її словами, атака є чітким сигналом, що «Росія відкидає мир і вибирає терор». &nbsp; &nbsp;Очікуємо аналогічної реакції і з боку інших партнерів, у т.ч. з Вашингтону. І не лише політичної, а й практичної, у формі посилених санкцій і подальшого озброєння України.Стає все більш очевидним, що стратегія Трампа, яка базується на його «теплих» стосунках з російським диктатором, жодних позитивних результатів не дає.У відносинах з Москвою вже давно пора переходити від «пряників» до «батога». Росію не можна заохотити припинити агресію, особливо коли вона вважає, що може ще щось виграти такими незаконними діями. Її можна лише примусити. Чим раніше це зрозуміє американська адміністрація, тим швидше мрії Президента Трампа про досягнення миру в Україні стануть реальністю.<o:p></o:p>

Рекордна ракетно-дронова атака РФ на Україну, з використанням 629 засобів, вкотре засвідчила, що Москва не готова рухатися до припинення війни.

Рекордна нічна атака: Росія продовжує терор

Президент США Дональд Трамп досить емоційно відреагував на саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) та військовий парад у Пекіні за участю лідерів Росії Володимира Путіна і Північної Кореї Кім Чен Ина.У своєму дописі у «Truth Social» Трамп задався питанням, чи згадає лідер Китаю Сі Цзіньпін про ту «величезну підтримку та кров», які США надали Китаю, «щоб допомогти йому забезпечити свою свободу від дуже недружнього іноземного загарбника». Крім того, він побажав Президенту Сі та «чудовому китайському народу» доброго святкування та попросив передати «найтепліші вітання» Володимиру Путіну та Кім Чен Ину, у той час, як усі вони «змовляються проти Сполучених Штатів Америки».Незважаючи на відвертий сарказм, відчувається, що ці події зачепили Трампа. Це була одна з його найгостріших реакцій, спрямована на згаданих лідерів. Однак, немає жодної впевненості, що його риторика матиме наслідки.Саміт ШОС став бенефісом китайського лідера Сі Цзіньпіна і демонстрацією зростаючого впливу Китаю у світі. Зустріч зібрала рекордну для ШОС кількість лідерів держав-учасниць і запрошених країн.Водночас саміт продемонстрував спад міжнародного впливу РФ. З ініціатора і лідера цього об’єднання, яке замислювалося Москвою для розширення свого впливу в Азії, Росія перетворилася на просто одного з учасників. Такого ж, як і держави, які ще не так давно входили до зони впливу Кремля. Зараз вони переорієнтовуються на Пекін.Путін приїхав до Тяньцзіня як прохач — за фінансовою і військовою підтримкою: продовженням закупівель російських енергоресурсів та постачання товарів, необхідних для функціонування російської військової машини.Російський диктатор хотів також і політичної підтримки, наприклад, включення до підсумкового документа саміту фрази про необхідність «усунення першопричин кризи в Україні» чи врахування російських інтересів при мирному врегулюванні. Але це йому не вдалося. У декларації — жодної згадки про російську війну. Натомість великі гравці ШОС використали ситуацію для врегулювання практичних розрахунків з Росією, насамперед в енергетиці.Самітом ШОС і помпезним військовим парадом, які відбулися за участю лідерів, на яких США також мають певні розрахунки, Пекін демонстративно принизив і роздратував Трампа.Промовистим сигналом для Вашингтона стала демонстрація доброзичливих взаємин між лідерами Індії і Китаю. Вашингтону була адресована картинка неофіційної дружньої бесіди між Путіним, Сі і Моді. Усі згадані особи з власних причин прагнули донести Дональду Трампу, що мають у руках власні козирі. Але чи спрацює такий шантаж на їхню користь, поки що незрозуміло.Не викликає сумнівів, що Китай останнім часом суттєво розширює свою сферу впливу, використовуючи послаблення Росії війною та зниження впливу США через радикальну тарифну політику. Вона тепер охоплює не лише Росію, а й її традиційних сателітів (Центральна Азія, Білорусь), які радо йдуть назустріч Пекіну. Розпочинається новий рестарт відносин з Індією. Втім, враховуючи чисельні суперечності, навряд чи це триватиме довго.Емоційна реакція Трампа на останні події в Китаї цілком зрозуміла. Америці відправили сигнал, що Китай не без успіху збирає сили, щоб протистояти Вашингтону в економічному, політичному і військовому сенсі і не боїться порожніх погроз.

Президент США Дональд Трамп досить емоційно відреагував на саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) та військовий парад у Пекіні за участю лідерів Росії Володимира Путіна і Північної Кореї Кім Чен Ина.

Китай збирає сили на протистояння зі США і не боїться порожніх погроз

Засідання так званої «коаліції охочих» у Парижі та розмова європейських лідерів з Президентом США Дональдом Трампом не принесли проривних результатів у питанні «гарантій безпеки» для України.Головні висновки: •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ключові ідеї, які вже давно обговорювалися, залишилися без змін: посилення ЗСУ та обмежена присутність європейських «сил запевнення», але не на лінії фронту. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сьогодні участь у цьому проекті підтвердили 26 держав, одні – з військовими підрозділами, інші – з передачею озброєння чи логістичною підтримкою. &nbsp;&nbsp; •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдиною новацією стала згода Вашингтона надати повітряну та розвідувальну підтримку цим силам. Формат і обсяг цієї підтримки ще належить узгодити.Обмеження та реалії: •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ці домовленості не здатні кардинально вплинути на перебіг війни. Росія навряд чи змінить позицію щодо неприйнятності присутності військ країн НАТО в Україні. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Сили запевнення» не матимуть функцій, аналогічних статті 5 Вашингтонського договору. Вони виконуватимуть радше символічну й попереджувальну роль, а не бойову. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Водночас, погодження, всупереч заявам Кремля, ключових аспектів «сил запевнення», як і залучення США до їх підтримки є своєрідними інструментами тиску. Москва має знати, що її шантаж з надуманими «безпековими стурбованостями» може і не спрацювати, навіть у діалозі з Вашингтоном.&nbsp;Санкції: сила чи слабкість? •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Важелем тиску на Кремль залишається посилення санкцій. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Президент Трамп закликав європейців припинити закупівлю російської нафти та посилити тиск на Китай — позиція, яку можна лише підтримати. •&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але санкції ефективні лише тоді, коли вони координовані. Наразі немає сигналів про готовність США приєднатися до 18-го пакету санкцій ЄС чи брати участь у підготовці 19-го.Що далі? Попри всі обмеження, нинішні «гарантії безпеки» не є замінником членства в НАТО. Тому стратегічний курс України — вступ до Альянсу — залишається відкритим і єдино надійним шляхом.

Засідання так званої «коаліції охочих» у Парижі та розмова європейських лідерів з Президентом США Дональдом Трампом не принесли проривних результатів у питанні «гарантій безпеки» для України.

Без прориву в Парижі

Президент США Дональд Трамп оголосив про готовність перейти до «другої фази» санкцій, покликаних послабити російську економіку. Це звучить гучно, але досвід попередніх кроків не додає оптимізму.Непослідовність як стратегія Попередні спроби Білого дому «задобрити» Москву та відірвати її від Пекіна закінчилися нічим. Росія і Китай лише зблизилися. Тиснуть на Вашингтон і європейці, і власна громадськість, включно з республіканськими медіа, вимагаючи жорсткішої позиції щодо Кремля.Проте численні «дедлайни», які Трамп виставляв Москві, так і не реалізовувалися. Їх змінювали нові дати і нові погрози. У підсумку єдиним помітним кроком «першої фази» стала тарифна надбавка у 25% за індійські закупівлі російської нафти. Але й вона, на думку багатьох аналітиків, більше стосувалася двосторонніх відносин з Делі, ніж санкційного фронту проти Кремля.Нафта, Індія і Китай Вашингтон намагається впливати на Москву через тарифний тиск на покупців її нафти. Але ця стратегія виглядає слабкою. Найбільший імпортер російської нафти – Китай – уже довів, що має потужні економічні «козирі» у протистоянні зі США. Перша спроба натиснути на Пекін тарифами завершилася провалом.Індія ж, замість поступок, відповіла зближенням з Росією та Китаєм. Тарифний тиск Вашингтона не лише не дав результатів, а й зміцнив альтернативні союзи.Європейський фактор Теоретично США могли б приєднатися до санкційних пакетів ЄС. Цю ідею нині активно обговорюють у Вашингтоні, куди приїхав спецпосланець ЄС з питань санкцій Девід О'Салліван. Вашингтон вимагає від європейських партнерів припинення закупівлі ними російських енергоносіїв та схвалення додаткових обмежень проти Китаю. Європейці пропонують вторинні санкції проти компаній та банків, які допомагають Росії обходити обмеження, у тому числі з Китаю і Казахстану. Також у Брюсселі говорять про нові фінансові обмеження для російських банків.Формально вимоги США збігаються з планами Євросоюзу: до кінця 2027 року ЄС має повністю відмовитися від російських енергоносіїв. Але негайна й повномасштабна відмова поки що виглядає малоймовірною. Активна позиція Угорщини та Словаччини, які наполягають на продовженні імпорту російських ресурсів, лише підкреслює цю слабку ланку.Чого чекати далі? Нова хвиля санкцій може стати сигналом, але не гарантією реальних змін. Без послідовності і реальної координації з ЄС американська стратегія ризикує знову звестися до символічних жестів.«Друга фаза» може або закріпити спільний трансатлантичний фронт проти агресора, або ж перетворитися на ще одну серію гучних заяв без наслідків. Москва і Пекін уважно стежать, а Вашингтону доведеться довести, що цього разу його слова справді підкріплені діями.

Президент США Дональд Трамп оголосив про готовність перейти до «другої фази» санкцій, покликаних послабити російську економіку. Це звучить гучно, але досвід попередніх кроків не додає оптимізму.

Друга фаза санкцій: чи зможе Вашингтон справді вдарити по Москві?

Очевидною стала необхідність прийняття рішення про спільний з НАТО захист неба над Україною, у т.ч. збиття повітряних цілей ворога над територією держави засобами ППО держав-членів. Сьогодні це найкращий варіант захисту неба і над територією Європи.До російської агресії наші сусіди вже тривалий час готуються. Однак, в НАТО були сподівання, що на два фронти одночасно Росія не наважиться вести війну. Ризики активізації європейського фронту пов’язували із закриттям українського. Та підкреслена стриманість реакції НАТО і держав-членів на попередні поодинокі зальоти російських безпілотників, заяви адміністрації США про передачу європейцям основної відповідальності за свою безпеку, здається, додали сміливості Москві.&nbsp;Що далі ?&nbsp;Обстрілом Польщі Росія в черговий раз підтвердила – ця війна не лише проти України, а й проти Європи та всього Заходу. Знищення російської загрози потребує спільних дій. &nbsp; &nbsp; &nbsp;Найбільш оптимальне рішення очевидне – зупиняти Росію потрібно спільно. І не лише нарощуванням систем ППО/ПРО, а й радикальними діями зі знищення російського військового потенціалу і ВПК та російської економіки.

Очевидною стала необхідність прийняття рішення про спільний з НАТО захист неба над Україною, у т.ч. збиття повітряних цілей ворога над територією держави засобами ППО держав-членів. Сьогодні це найкращий варіант захисту неба і над територією Європи