Призупинення ключових напрямів військової допомоги США Україні стало громом серед ясного неба — як для Києва, так і для Європи. Утім, така позиція Пентагону не є безпрецедентною. Раніше вже фіксувалися спроби зупинити схвалені Конгресом поставки озброєнь або перенаправити їх на інші регіони - зокрема, на Близький Схід. У випадку з 20 тисячами запалів до протидронових ракет Пентагону вдалося реалізувати таку зміну. Інші ініціативи оборонного відомства були відхилені Білим домом.

Цього разу дії Пентагону не стали несподіванкою для адміністрації США. Однак остаточного рішення Білий дім ще не озвучив. Ситуація, яка має всі шанси перетворитися на репутаційний провал для Трампа і для американського військово-промислового комплексу, ще може бути скоригована. Вашингтон цілком може заявити: ми провели аналіз і ухвалили рішення продовжити поставки - в інтересах США і відповідно до зобов’язань, зафіксованих у підсумковій декларації Гаазького саміту НАТО. Доцільно також повернутися до схвалення сенатського законопроекту щодо вторинних санкцій, бодай у пом’якшеній формі.

Однак, якщо пауза у військовій допомозі затягуватиметься, це поставить під сумнів надійність США, як союзника і навіть викличе питання щодо дієвості статті 5 Вашингтонського договору. Так, сьогодні ця стаття не стосується України, але програш Києва може швидко зробити її актуальною.

То чи варто й надалі поглиблювати залежність від партнера, чия надійність викликає сумніви у критичні моменти? Чи не час зосередитися на розвитку європейського й європейсько-українського оборонного комплексу замість односторонньої орієнтації на трансатлантичну співпрацю у сфері озброєнь?

Негативний резонанс через зупинку американських поставок посилюється слабкою реакцією Вашингтона на чергове демонстративне ігнорування Росією двотижневого американського ультиматуму.

На цьому тлі символічного значення набуває телефонна розмова президента Франції Еммануеля Макрона з Владіміром Путіним - жорстко розкритикована експертами та медіа.

Це - ще одна тріщина в режимі політичної ізоляції Кремля. До того ж безрезультатна щодо припинення війни в Україні. Але після численних «душевних» бесід Трампа з Путіним, які також не принесли результату, ця ініціатива Макрона не дає Москві нових дивідендів.

Ба більше: двогодинна розмова Макрона підважує необґрунтовані претензії Трампа на ексклюзивність у діалозі з Кремлем. Європа здатна самостійно протистояти Росії і має для цього власні важелі - тим більше, з огляду на провалені спроби Трампа ймовірно налагодити «особливі» стосунки з Путіним.

Та головне — що буде далі. Важливо, аби Франція та її європейські союзники сприйняли непоступливість Путіна не як аргумент до нових розмов, а як сигнал до подальших дій: заміщення американських поставок, посилення санкцій та ефективного контролю за їх дотриманням.

Ухвалити нові обмеження до жовтневого саміту ЄС буде складно. Однак Європа може вже зараз ужорсточити контроль за виконанням чинних санкцій. Наприклад, заборонити вхід у свої води й порти підсанкційним суднам, перевіряти чинність екологічних страхових полісів, припинити постачання товарів подвійного призначення до Росії тощо. Для цього не потрібні нові рішення Європейської Ради.