Україна перебуває на складному етапі війни. Про це свідчать і політичні труднощі в Конгресі США, і нездатність ЄС повноцінно замінити американських союзників у разі продовження політичної турбулентності у Вашингтоні, і весь комплекс ризиків тривалої позиційної війни з Росією.  

До клубка проблем долучається і блокування польсько-українського кордону.

У тисячних чергах вантажівок часто стоять не лише промислові товари, а й пальне, військова допомога, гуманітарка. Навіть і в мирний час таке блокування стало б безпрецедентною проблемою.

Організатором недружніх акцій в Польщі медіа називають Рафала Меклера, одного з провідних членів проросійської партії «Конфедерація», яка набрала на останніх виборах 7%. Такі дії мають виразне політичне підґрунтя. Але сама ситуація змушує також звернути увагу й на економічні аспекти.

Навіть у стані війни і без цільових дотацій Україна може створити серйозну конкуренцію на європейському ринку. Це означає, що майбутні переговори з ЄС про членство будуть складними. І успіх у цьому питанні не можна звести суто до переліку законодавчих актів, які Верховна Рада має схвалити, щоб досягти відповідності з європейським законодавством. Підготуватися до вступу України повинен і сам ЄС.

За внутрішніми оцінками ЄС, Україна у разі вступу за існуючими бюджетними правилами мала б право на отримання 96,5 мільярдів євро протягом семи років з фонду Спільної аграрної політики ЄС (CAП), що призвело б до скорочення приблизно на 20% сільськогосподарських субсидій нинішнім державам-членам.

Вартість чинної семирічної програми CAП на 2021-27 роки становить 378,5 мільярдів євро або 31% від загального бюджету ЄС. Окрім САП, ще одним фондом, виплати з якого Україні були б суттєвими, став би Європейський фонд регіонального розвитку, спрямований на вирівнювання регіональних диспропорцій у Євросоюзі.

Загалом же вступ України до ЄС надав би Києву право на 186 мільярдів євро виплат протягом семи років, перетворивши ряд існуючих членів з дотаційних держав на чистих платників до бюджету Євросоюзу. Ці цифри, хоча й не надмірні для ЄЄ загалом, для окремих його держав-членів, особливо нових, які є дотаційними, можуть стати достатньо відчутними. Не виключено, що окремі з них спробують діяти на випередження, блокуючи не лише вступ України до ЄС, а й сам початок переговорів.

Одним словом, чи зуміє ЄС уникнути ролі заручника політики «локальних ультиматумів» імені Віктора Орбана? Це запитання стає одним з головних на порядку денному.

Реформування в рамках ЄС, про яке так багато йдеться останнім часом, могло б до певної міри обмежити можливості окремих держав-членів блокувати життєво важливі рішення, підтримані переважною більшістю держав-членів.

За експертними оцінками, така реформа мала б заторкнути такі важливі аспекти, як принципи прийняття рішень, розподіл  бюджету, процедури виплат з ключових фондів тощо. Деякі з цих аспектів потребуватимуть внесення змін до базових договорів ЄС, що може перетворитися на тривалий і складний процес.

Донедавна комплексна реформа ЄС вважалася однією з передумов продовження процесу розширення Євросоюзу. Однак, як засвідчила конференція міністрів закордонних справ ЄС, яка відбулася 2 листопада в Берліні, на сьогодні на цьому держави-члени вже не наполягають, принаймні у відкритих для партнерів дискусіях.

Наскільки непорушною є така позиція – покаже майбутнє, оскільки початок офіційного обговорення реформи ЄС очікується лише наступного року. Така гнучкість, особливо з боку Німеччини і Франції, відображає їхні нові підходи, які передбачають поступову інтеграцію країн-кандидатів до ЄС, розбиття процесу набуття членства на етапи чи рівні залежно від можливостей країн-кандидатів і самого Євросоюзу.

Це створює загрозу того, що країна, з огляду на позицію одного чи декількох держав-членів, може надовго застрягти на етапі «напівчленства» без повного спектру прав і без можливостей брати повноцінну участь у процесі прийняття рішень. Крім того, «напівчленство» і пов’язані з цим «напівправа» можуть спровокувати деякі радикальні сили в ЄС на блокування країни-кандидата з економічних чи політичних міркувань, як це сталося з зерном і ринком перевезень щодо України.  

Звичайно, хочеться бути оптимістом, але Україна має бути готовою до складного процесу вступу до ЄС з багатьма ймовірними емоційними, економічними і політичними випробуваннями. Втім, варто пам’ятати, що іншої альтернативи не існує. І щоб досягти нашої мети, треба активізувати також інший ключовий трек – вступ до НАТО. Тиск і поступ на обох напрямах матиме ефект синергії - посилить наші можливості і позиції.