У міжнародних переговорах, особливо на тлі військового конфлікту, «мова дипломатії» перестає бути метафорою — вона переходить в розряд співставної частини військових дій. Мінімальні тактичні сигнали, символічні дзвінки, режисовані затримки з відповідями, витікання інформації в ЗМІ (частіше за все — контрольовані, дозовані, нерідко — манипулятивні й такі, що мають на меті заплутати контрагента) стають повноцінною політичною частиною війни. 

В умовах, коли за кожним рухом стоїть ризик ще більшої ескалації виникає нова дипломатія - дипломатія ставок, а не компромісів.

Фраза Президента США Дональда Трампа про те, що «через два тижні ми дізнаємося», — не стільки констатація, скільки загроза у відстроченій формі. З точки зору теорії стратегічної поведінки (видатні представники, наприклад: автор книги «Стратегія конфлікту» Томас Шеллінг — Нобелівській лауреат з економіки 2005 року, який отримав цю нагороду «за розширення розуміння проблем конфлікту та кооперації за допомогою аналізу в рамках теорії ігор» та гуру в галузі міжнародної економічної конкуренції Майкл Портер) — це типова мова ультиматумів в обгортці невизначеності. США відправили в переговорний процес особистих представників, але продовжують дотримуватись формули: якщо прогресу з боку РФ не буде – формат взаємодії зміниться. 

Такий підхід розрахований на «виховання» опонента через невизначеність, в тому числі на страх перед непередбачуваністю дій у відповідь з боку США — чи то санкційний тиск, чи то допуск більш потужних та якісно нових форм збройної підтримки України. Аналогічний підхід — загроза у відстроченій формі — застосовується й до України: погроза вийти з переговорів, невизначеність з подальшими поставками зброї

Одночасно РФ застосовує свою техніку навколо-військової дипломатії — демонстративні ходи для протоколу, розраховані на міжнародні ЗМІ.

Важливо наголосити — йдеться не про припинення бойових дій, а про початкову стадію процесу, в якій кожна сторона демонструє готовність до миру, але суто на своїх умовах. Російська ставка тут — відтягнути момент прямого тиску з боку США та перевести переговори до розряду затяжного дипломатичного маневру.

На цьому тлі будь-які загострення — ракетні удари або атаки дронів - стають частиною не тільки бойової тактики, а й дипломатичної мови. Вони зчитуються не просто як військові дії, а як сигнали —  докази серйозності чи готовності йти до кінця. Тобто, відбувається взаємна дифузія дипломатичних та військових дій та їх синергія. 

Стратегії в грі — а дипломатичні взаємодії є нею з точку зору класичної теорії ігор — вибираються на основі припущення, що гравці, що діють раціонально, прагнуть максимізувати очікуваний виграш. Це було б досить просто зробити, якби кожен гравець знав стратегії, які виберуть його супротивники. Український дроновий удар по аеродромах стратегічної авіації РФ чималою мірою корегує стратегію РФ, послаблює Росію, що може позитивним для України чином вплинути й на позицію керівництва США.

Для США постає дилема — продовжувати наполягати на миротворчості або перейти до примусової стратегії. В будь-якому випадку ми спостерігаємо не повернення до переговорів в класичному розумінні, а продовження конфлікту іншими засобами.