Новини

Наразі не існує жодних передумов для переговорів з Росією.Про це заявив професор Колумбійського університету, посол з особливих доручень Державного департаменту США у 1997-2001 роках Стівен Сестанович під час 16-го щорічного Київського Безпекового Форуму, заснованого Фондом Арсенія Яценюка «Відкрий Україну».«Зараз я не бачу ніякої основи для угоди з Росією. Всі розмови про переговори – це пусті розмови», - наголосив він.<iframe src="https://www.youtube.com/embed/RGMqajFchqk" width="800" height="450" frameborder="0"></iframe>«Але це не означає, що немає жодного простору для дипломатії. Тут дипломатія може мати велику цінність серед друзів», - додав Стівен Сестанович.Зокрема, на його думку, необхідно домагатися уповільнити зближення Китаю з Росією, щоб обмежити їхнє співробітництво.«Це також частина дипломатичних зусиль», - сказав він.Нагадаємо, 21-22 березня проходить 16-й щорічний Київський безпековий форум, організований для мобілізації трансатлантичної підтримки України. Гасло цьогорічного форуму: «Україна каже світу: переможемо разом!».&nbsp; &nbsp;

Наразі не існує жодних передумов для переговорів з Росією.

Переговори з Росією – це порожні розмови, - професор Колумбійського університету

Зустріч Президента України Володимира Зеленського з обраним Президентом США Дональдом Трампом 7 грудня в Парижі, організована Президентом Франції Еммануелем Макроном, дала початок серйозному політичному діалогу України з Вашингтоном з питань завершення війни.Це – не перший контакт українських представників з оточенням Трампа. Однак його важливість визначається підходами останнього до прийняття рішень. Власне особисті контакти є визначальними для майбутнього американського Президента, коли це стосується ключових питань.Важливим став не лише сам факт зустрічі, а й те, що вона відбулася на відносно ранньому етапі перехідного періоду до нової адміністрації США, в момент, коли практична (а не електоральна) позиція Трампа щодо російсько-української війни лише формується.Незважаючи на нетривалість бесіди, яка продовжувалася близько 35 хвилин, Президент Зеленський доніс до свого майбутнього візаві не лише сигнали про зацікавленість України в мирі, але й те, що мир має бути справедливим, опиратися на реальні гарантії безпеки і його досягнення можливе лише з «позиції сили», тобто шляхом продовження допомоги Україні та здійснення тиску на державу-агресора.Як засвідчили дипломатичні коментарі Зеленського і Трампа ЗМІ після зустрічі, останній оцінив конструктивність Києва, назвав завершення українсько-російської війни своїм зовнішньополітичним пріоритетом та не заперечував проти необхідності досягнення справедливого миру з позиції сили. Однак наскільки збігається розуміння Трампа понять справедливості миру і позиції сили з розумінням української сторони, сказати поки що складно. Принаймні про необхідність звільнення у результаті переговорного процесу всіх окупованих територій України, що, на думку Києва, є ключовою метою, він жодного разу не згадував. Навряд чи спільним для нас є й розуміння Трампом позиції сили. Про це говорить не лише його нещодавня заява про те, що допомога Україні під час його адміністрації очевидно зменшиться, а й результати останнього голосування у Конгресі США за Бюджет 2025 року, з якого у кінцевому рахунку випав український «ленд-ліз».Сьогодні Трамп концентрується на важливості якомога швидшого припинення бойових дій і замороження конфлікту. Однак виглядає на те, що його підходи до практичних аспектів врегулювання поки що знаходяться в стадії опрацювання. Прийняття конкретних рішень, які визначатимуть процес досягнення миру, залежатиме не лише від його підходів, від позицій України та європейських партнерів, а й від поведінки Москви, яка поки що далека від конструктиву.Росія все ще орієнтується на максимальне підняття ставок і не відходить від своїх ультимативних вимог щодо врахування її територіальних і конституційних реалій. Про це свідчить розлоге інтерв’ю міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова Такеру Карлсону, як і багато інших заяв російських високопосадовців. При цьому для шантажу України і Заходу Москва почала використовувати не лише свої «м’ясні» штурми, каби і масовані ракетно дронові обстріли території України, а й свої ракети середнього радіусу дії - так звані «Орешники», - які, за словами Путіна, у військовому плані цілком можуть замінити ядерну зброю. Однак Дональд Трамп поки що займає стосовно Москви доволі стриману позицію, щоб, за його словами, не зашкодити майбутнім переговорам. &nbsp; &nbsp;Враховуючи таку налаштованість Трампа, надзвичайно важливою і вчасною стала ініціатива кандидата у Канцлери Німеччини від консервативного блоку ХДС/ХСС Фрідріха Мерца, висловлена ним під час його зустрічі з Президентом Зеленським 8 грудня в рамках його візиту до Києва, щодо створення контактної групи з чотирьох країн Європи для вироблення спільної європейської позиції щодо завершення російсько-української війни. На його думку, до цієї групи мали б увійти Німеччина, Франція, Польща та Велика Британія. Ця ідея була активно підтримана українською стороною. Більше того, за словами Зеленського, робота з організації такої групи вже ведеться. Окрім згаданих держав, до неї пропонується включити і Данію як представницю групи нордичних країн. Вироблення спільних підходів до врегулювання російсько-української війни ключовими європейськими військовими і фінансовими донорами України, до кола яких увійдуть обидві ядерні держави Європи, суттєво посилить позиції України у спілкуванні з Вашингтоном, як і позиції Заходу у контактах з Москвою. Важливо, щоб у майбутньому у діалозі щодо миру з Росією виступала єдина команда Заходу і України.У контексті роботи контактної групи і переходу до мирних переговорів для нас важливими є такі аспекти:•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Переговори з РФ мають відбуватися за участі/посередництва західних партнерів. Варіант двосторонніх переговорів України з РФ є неприйнятним, оскільки у такому форматі Україна матиме завідомо слабшу позицію. Це може призвести до багаторічного затягування з вирішенням проблемних питань або до поступової здачі позицій України перед Москвою. &nbsp;&nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ключовою метою переговорів як для України, так і для її партнерів має стати не замороження конфлікту, а відновлення територіальної цілісності держави. Припинення бойових дій має бути лише першим пунктом плану врегулювання, а не його завершенням.&nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Позиція сили» має бути спільною для України і Заходу. Вона має опиратися на серйозну військову основу, зокрема інтенсивне озброєння України за допомогою партнерів для досягнення більш сприятливих умов на полі бою для початку діалогу з Москвою. Крім того, «позиція сили» має мати і серйозні дипломатичні важелі (санкції, торгівельні та інші обмеження, ціна на нафту тощо), які також перебувають в руках західних партнерів.&nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Членство в НАТО залишається стратегічної метою України. Однак, зважаючи на позиції низки європейських країн і США, ближчим часом досягти цього не вдасться. Більше того, наші партнери сприймають перенесення вступу України до НАТО на певний час одним з ключових важелів впливу на Москву задля досягнення миру. Тому протягом перехідного періоду до членства ми маємо активно використовувати й інші проміжні варіанти гарантування безпеки, дискусії про які вже ведуться як в європейських столицях, так і у Вашингтоні. Серед іншого, це - укладення низки двосторонніх договорів про спільну оборону, присутність багатонаціонального контингенту європейських військ на лінії розмежування, військові бази/присутність США, Великої Британії, Франції та інших партнерів на території України для забезпечення стримування РФ, з відповідним далекобійним обладнанням та/або передачею його Україні. Враховуючи налаштованість Москви на широке використання ракет середнього радіусу дії, такий варіант стримування слід розглядати не лише у контексті забезпечення безпеки України, а й як невід’ємний елемент безпеки всієї Європи.&nbsp; &nbsp;

Зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом в Парижі дала початок серйозному політичному діалогу України з Вашингтоном з питань завершення війни.

Чи вдалося Україні схилити Трампа на свій бік?

Лінія зіткнення надалі посувається на кількох фронтах, адже переваги й недоліки в діях сторін зберігаються. Росіяни, ціною великих жертв, збільшили натиск на Курщині й на сході Донеччини; захопили зручні позиції на Харківщині. Однак ситуація залишається стратегічно контрольованою, оскільки ворог досі не має ресурсів для прориву фронту, а Сили Оборони України регулярно здійснюють тактичні контрнаступи.Головними трендами наземної війни сьогодні є:● Подальше просування росіян на великоновосілківському напрямку (північний схід Донецької області), де оборона вимушено відбувається в незручному ландшафті.● Захоплення ворогом невеликого плацдарму на західному березі річки Оскіл (в районі Масютівки). Цей тактичний успіх роками був недосяжний для росіян, адже українці контролюють високий берег, і став можливий лише завдяки масовим самовбивчим атакам (зокрема, із застосуванням човнів) та перевазі в повітрі.● Раптова невдала спроба відносно масового наступу на найсхіднішому сіверському напрямку фронту (на сході Донеччини). Там ворог втратив сотні штурмовиків убитими за кілька днів, попри відносно підготовлені комплексні атаки. Ця ділянка залишається стабільною роками, адже оборону в зручному ландшафті тримають досвідчені бригади Сухопутних Військ.Крім того, триває, меншими темпами, просування росіян на курахівському, покровському й курському фронтах. Оборона південного залишку курахівського укріпрайону триватиме, в дедалі важчих умовах, іще тижнями.Перше масове застосування північнокорейських солдатів на курському фронті (починаючи з 7 грудня) вилилося в їх великі втрати й не переломило ситуації. Бійці ЗСУ й експерти відзначають, що північнокорейські солдати фізично здоровіші за середнього російського чи українського бійця, але непідготовлені тактично, насамперед до загрози FPV-дронів; стають легкою жертвою. Їх застосування не збільшило темпи просування ворога навіть у відносно вигідних тактичних умовах.Останніми тижнями Сили Оборони України провели кілька тактичних контрнаступів (так званих “стабілізаційних заходів”). Зокрема, знищений один з двох плацдармів ворога на Осколі: в районі Новомлинська.***Окрім очевидних проблем української оборони (переваги ворога в повітрі, живій силі та артилерії), фахівці відзначають кілька відносно нових:● Уже масове використання росіянами ударних FPV-дронів з оптоволоконним кабелем, невразливих до РЕБ-придушення. Головною ціллю такої зброї є українські танки. На щастя, ефективність кабельних дронів критично залежить від ландшафту й забудови.● Постійний розвиток технологій РЕБ та радіорозвідки сторін, який вимагає від Сил Оборони централізації постачання / налаштування обладнання, і наявності відносно кваліфікованих, завантажених небойовою роботою фахівців на рівні піхотних підрозділів.● Складнощі з управлінням і координацією між великою кількістю бригад, які обороняють фронт.Позитивним трендом є невелике зменшення інтенсивності ворожих повітряних ударів КАБами. Це прямий наслідок українських далекобійних ударів по авіабазах і складах (винищувачі ворога тепер летять довше й беруть менше бомб). Водночас проблемою залишається здатність ворога вражати мости, шляхопроводи й залізничні станції в українському тилу на глибину в десятки кілометрів.***Оцінюючи ситуацію наземної війни на стратегічному та оперативно-тактичному рівнях, фахівці визнають її складною, але контрольованою.Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський минулого тижня заявив, що скоро доведеться “ухвалювати нестандартні рішення для збільшення стабільності оборони” (утім, це не перша його подібна заява). Це перегукується з регулярними заявами публічних фронтових командирів про необхідність оптимізації лінії фронту.Як уже зазначали експерти КБФ, потенційно загрозливим є просування ворога на великоновосілківському напрямку. Оперативно-тактичними проблемами стануть ймовірні втрати Покровська й Куп’янська. Це важливі логістичні центри й зручні для оборони локації.Водночас фахівці наголошують, що ситуація, всупереч медіа-публікаціям, поки не змінилася ані на оріхівському (Запорізька область), ані на сумському й чернігівському напрямках. І там, і там немає ані помітного збільшення інтенсивності ворожих наземних атак, ані російських резервів для прориву.Експерти й надалі не вбачають загрози масштабного прориву фронту чи стратегічної поразки України. Наголошується, що Росія не мала й не матиме для цього підготовлених резервів особового складу та техніки.Так, журналісти помітили, що минулого тижня ворожий міністр оборони Бєлоусов, виступаючи на публічному заході за участі Путіна, удвічі завищив фактичну кількість добровольців, яких Росія спромоглася завербувати цьогоріч.Відзначається, що зусилля ворога з поповнення людських втрат наразі сягнули межі можливого без глибоких реформ (як-от загальної мобілізації чи істотного переділу держбюджету), й не відповідають потребам навіть перемоги над Україною, не кажучи вже про “війну з НАТО”.При цьому економіка Росії останніми тижнями помітно занепала, тому гіпотетичні рішення секвестр бюджету й нову хвилю загальної мобілізації можуть &nbsp;її “добити”. &nbsp;

Лінія зіткнення надалі посувається на кількох фронтах, адже переваги й недоліки в діях сторін зберігаються.

Росія збільшує натиск ціною великих жертв: воєнний огляд КБФ

На фоні інтенсивної передачі озброєнь Україні з боку США адміністрацією Джо Байдена та опрацювання можливих сценаріїв завершення війни оточенням обраного Президента Дональда Трампа активізується і Європа. Це стосується як ключових симпатиків України на чолі з Францією, Британією, Польщею, Німеччиною, країнами Північної Європи, керівництвом структур ЄС і НАТО, так і опонентів України, в першу чергу Угорщини. Безумовно, що всі перелічені європейські актори керуються не лише емоційними і гуманітарними аргументами, а й власними інтересами.Лідери Угорщини і Словаччини все ще не полишають спроб використати складну ситуацію на фронті та важливість військової допомоги Україні задля власних інтересів, зокрема продовження поставок енергоносіїв з РФ та посилення власного політичного капіталу за рахунок різноманітних псевдомиротворних ініціатив, які, фактично, базуються на підтримці російських наративів. Свідченням цього стала нещодавня ініціатива Орбана щодо різдвяного перемир’я, яка жодним чином не грунтувалася на готовності Москви і була спрямовані не на реальне призупинення повзучого російського наступу на сході, а на дискредитацію України. Неприємно різанула й остання заява словацького Президента Петера Пеллегріні, що Україна має піти на територіальні поступки заради миру. Вона повністю перегукується з позицією словацького Прем’єр-міністра Роберта Фіцо, яку той висловлював раніше. Прикро, що ці та аналогічні заяви наших сусідів супроводжуються їхніми спробами заблокувати, де можливо, військову допомогу Україні та обмежити санкції проти РФ. &nbsp;Однак європейський політичний мейнстрім продовжує підтримувати Україну. Розуміння спільності безпекових інтересів Європи і України у протистоянні агресивній політиці Кремля зберігається як у ключових столицях, так і серед керівництва структур ЄС і НАТО. Більше того, незважаючи на позицію Трампа щодо необхідності якомога швидшого замороження війни, якій Київ вимушено декларує умовну підтримку, європейські лідери продовжують висловлювати стурбованість, що занадто швидкий рух до миру, без забезпечення сприятливих умов на полі бою, може призвести до неприйнятних поступок Москві. Таку позицію з самого початку свого обрання відстоює Генеральний секретар НАТО Марк Рютте. Підтримує такий підхід і Високий представник ЄС з питань зовнішньої і безпекової політики Кая Каллас, яка нещодавно наголосила на доцільності не підштовхувати Україну до переговорів, коли Росія цього не хоче, а зосередитися на посиленні нашої держави.Значні територіальні і політичні надбання Путіна у результатів непідготовлених і поспішних мирних переговорів не сприятимуть не лише безпеці України, за яку, очевидно, у майбутньому відповідатиме Європа, а й безпеці самої Європи. Адже варто пам’ятати, що російський повномасштабний наступ розпочався з ультимативних пропозицій російського керманича Путіна Альянсу повернутися на кордони 1997 року. Не виключено, що цим він окреслив межі бажаної російської зони впливу в Європі, до якої він і буде прагнути. І якщо російське керівництво вийде з агресії проти України без серйозного покарання, переможцем, його методи у цьому процесі можуть бути доволі радикальними. &nbsp;Саміт ЄС, який зараз (19-20 грудня) відбувається у Брюсселі, обговорить продовження повномасштабної підтримки України з боку Європейського Союзу. В центрі уваги перебувають питання військової допомоги Україні, зокрема постачання систем ППО, ракет і боєприпасів, підготовка українських військових, а також посилення енергетичного сектору держави та об’єктів критичної інфраструктури. За словами Президента Литви Гітанаса Науседи, ЄС повинен припинити бути «клубом нескінченних дискусій» і взяти на себе відповідальність за свій захист, у т.ч. за підтримку України. Тільки у такому разі Євросоюз зможе стати справжнім глобальним стратегічним гравцем.На полях саміту ЄС, за участі Президента України Володимира Зеленського і Генсекретаря НАТО Марка Рютте та низки європейських лідерів, відбулося також обговорення ініціативи Президента Франції Еммануеля Макрона щодо направлення в Україну багатонаціонального європейського військового контингенту з метою контролю за припиненням вогню у разі досягнення мирних домовленостей. Окрім Франції, у такому миротворчому контингенті можуть взяти участь також Велика Британія, Італія, Швеція, Німеччина та, не виключено, інші держави. Ключовою проблемою у цьому плані є те, що направлення таких військ в Україну стане можливим лише після припинення активної фази війни, а військова допомога нам критично потрібна вже зараз. Тому, паралельно з обговоренням миротворчих ініціатив, доцільно було б повернутися і до можливості реалізації оригінальних французьких пропозицій, висловлених раніше - щодо направлення в Україну європейських військових підрозділів для надання військової допомоги (тренування, інженерний супровід, висококваліфіковані спеціалісти тощо). &nbsp;Активізації ЄС у безпековій сфері сприятиме і головування Польщі в Євросоюзі, яке розпочнеться з 1 січня 2025 року. Варшава вважає ці питання своїм ключовим пріоритетом. Проблемам України у цьому контексті приділятиметься велике значення. Про це засвідчив нещодавній візит польського Прем’єр-міністра Дональда Туска до Львова для зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським. Проте, враховуючи європейські реалії, без продовження серйозної підтримки з боку США Україні буде складно вистояти у протистоянні з Москвою, яку все більш активно підтримують її союзники по «осі зла». Програш Росії в Сирії, важливий &nbsp;з геополітичної точки зору, може ще більше посилити військовий тиск Москви на Україну. &nbsp; &nbsp;Координація позицій Києва з Вашингтоном, зокрема з майбутньою адміністрацією США, є критично необхідною. І американці йдуть на контакти. Поки що дискусії щодо завершення війни мають доволі загальний характер. Більш предметними вони можуть стати після початку практичної роботи Кіта Келлога, Спецпредставника майбутнього Президента США Дональда Трампа, зокрема його візитів до Києва і Москви для вивчення реальної ситуації та позицій сторін. Як свідчать останні заяви з Вашингтону, хоча не всі ключові інтереси України поки що знаходять розуміння з боку Трампа і його оточення, його позиція не виглядає вже такою безапеляційно негнучкою, як під час передвиборчої кампанії.Важливо, щоб контакти з майбутньою американською адміністрацією не зводилися до озвучення серйозних поступок Кремлю як з боку Києва (території, членство в НАТО), так і Вашингтону (зняття санкцій) ще задовго до основних «торгів» з Москвою. Адже Кремль тим часом робить все для підвищення власних вимог і ставок і ні на крок не відходить від своїх нереальних ультиматумів. Про жодний прийнятний компроміс за результатами переговорів з такими стартовими позиціями йтися не може. Вони зведуться лише до ще більших проступок Росії.У контексті посилення переговорних позицій України і Заходу не можна не згадати і масованих обстрілів військових складів Асада і російських баз в Сирії Ізраїлем, Туреччиною і США. За рахунок таких дій вирішення близько-східних проблем може дійсно виявитися простішим за припинення російсько-української війни, про що не так давно зазначив Дональд Трамп. Можливо одним з найбільш ефективних шляхів формування «позиції сили» на українсько-російські переговори стали б не лише поставки далекобійної зброї Україні, а й її активне застосування по військовому потенціалу Кремля, до чого Трамп, здається, поки що не готовий. &nbsp; &nbsp;

На фоні інтенсивної передачі озброєнь Україні з боку США адміністрацією Джо Байдена та опрацювання можливих сценаріїв завершення війни оточенням обраного Президента Дональда Трампа активізується і Європа.

Без поступок Москві: Захід продовжує зміцнювати позиції України

Ціла серія останніх міжнародних заяв обраного президента США Дональда Трампа збурили світ. «Сильні» у новій системі хочуть домовлятися про нові правила гри за рахунок інтересів «слабших». Якщо до цих ідей ставитися серйозно, то перед нами – остаточний колапс сучасного міжнародного порядку.На щастя, не всі екстравагантні ідеї останнього часу придатні для реалізації. Крім цього, Дональд Трамп не раз підтверджував, що вміє відходити від старих обіцянок без пояснень і вибачень. Так сталося із завершенням російсько-української війни «за 24 години». Кілька днів тому, під час чергової пресконференції у Мер-а-Лаго ця обіцянка трансформувалася у «пів року на організацію зустрічі з Путіним», що, за сьогоднішніми очікуваннями Трампа, зможе розв’язати проблему війни. Це, звичайно, більш реалістичний підхід.Але правда – одна: відсутність принципової позиції і брак рішучості ніколи не приносили миру.Поки офіційна міжнародна реакція на заяви Трампа та його оточення залишається стриманою. Ніхто не хоче сваритися з новим американським президентом, тим більше ще до початку його офіційного терміну.Однак, якщо говорити про Україну, є принципи, про які варто пам’ятати навіть у такій ситуації. Визнання вимог Путіна щодо членства України в НАТО рівноцінне праву «вето» Кремля над Альянсом. В перспективі це означатиме реінкарнацію колишнього СРСР.Щоб послабити Росію, треба зробити все можливе, аби Москва зазнала військової поразки в Україні. Якщо цього не буде зроблено руками українців, невдовзі це завдання постане перед американськими військовими.Вимоги до України піти на територіальні поступки заради миру посилюють Росію. Це демонструє всім диктаторам, що військовим шляхом можна здобувати нові території і, у разі успіху, це буде толеруватися ключовими політичними гравцями. Діапазон можливих конфліктів, спричинених такими підходами, зараз навіть складно собі уявити.Виграш Росії в Україні може спровокувати посилення її агресивної поведінки і претензій на особливі зони інтересів і в інших куточках світу – в Африці, на Ближньому Сході, в Латинській Америці, з витісненням з цих регіонів країн Заходу, у т. ч. США.Завдяки героїзму українців, які борються за незалежність і свободу, сьогодні Захід може ефективно нейтралізувати одного із ключових стратегічних супротивників. Ціна питання – гроші, зброя і політична підтримка.Що стосується світу, то результатом політики умиротворення агресора стане нова реальність – якщо хочеш успіху, знищуй все на своєму шляху.

Заяви Дональда Трампа з міжнародної політики викликають занепокоєння можливими змінами в глобальному порядку та впливом на Україну, зокрема через його підходи до Росії та територіальні поступки.

Трамп і зміни у зовнішній політиці США: вплив на ситуацію в Україні та світову безпеку

Кремль нахабно декларує зухвалі вимоги до Заходу та України.Лавров і Патрушев дали зрозуміти новій американській адміністрації Дональда Трампа, що плани «порозумітися» з Москвою – примарні. Їхня цинічна риторика – красномовна відповідь на слова обраного Президента США про те, що він, мовляв, може «зрозуміти» минулі тривоги Кремля стосовно загроз розширення НАТО.Москва прочитала ці слова у свій спосіб. Росія тлумачить спроби прискорених переговорів як спосіб уникнути міжнародно-правової відповідальності за незаконну агресію проти України, отримати право «вето» на рішення Альянсу і виторгувати для себе довгострокові «гарантії безпеки».Окремі американські політики також неодноразово згадували про можливість ще однієї проступки Москві – скасування деяких санкцій проти Росії. Такий крок також пов’язують з припиненням бойових дій і початком діалогу, а не з де-окупацією території України. Де-окупація взагалі не ставиться зараз, як вимога до Москви.Переговорні «аванси» дуже подобаються Москві. Більше того, Кремль нарощує апетити і вже дав зрозуміти Білому Дому, що наміру для своїх поступок не має.Якщо в «переговорах» з агресором в «прагматиків» від глобальної політики виникне спокуса піти на здачу міжнародно-правових, безпекових, фінансових позицій, не кажучи про моральні принципи, поразка Заходу стане неминучою. Чи можна таку логіку назвати формуванням «позиції сили»?Після 21 січня відповідь на це запитання матиме життєво важливе значення не лише для України, але і самих Сполучених Штатів. Пекін та інші столиці уважно спостерігають за діями нового Вашингтона.

Москва вимагає права «вето» на рішення НАТО, посилюючи тиск на США та ігноруючи деокупацію українських територій.

Чи стане поступливість Заходу перемогою для Кремля?

Сакраментальна дата 20 січня, день інавгурації Президента США Дональда Трампа, так і не дала відповіді на найголовніше питання для України – коли і яким чином завершиться війна ?У перед-інавгураційному виступі Трамп зазначив, що питання прямих контактів між американським і російським лідером зараз активно проробляються. А це, як він неодноразово наголошував, - шлях до вирішення російсько-української проблеми.У своєму поздоровленні Трампу Путін привітав перспективи діалогу з новою американською адміністрацію. При цьому, за словами російського керманича, завершення війни він бачить у контексті &nbsp;«усунення головної причини конфлікту в Україні». Як відомо, у його розумінні це, передусім, розширення НАТО, у т. ч. перспектива вступу України до Альянсу, а також саме її існування як незалежної європейської держави.Виконання вимог Кремля означатиме ревізію результатів «холодної війни», безумовний програш світової демократії, моральний і фізичний. &nbsp;&nbsp; Для уникнення такої перспективи новій адміністрації США необхідно раціонально і усвідомлено підійти до розбудови своєї міжнародної політики, яку Трамп бачить у контексті ставлення інтересів США «на перше місце» при вирішенні всіх питань, у т.ч. зовнішньополітичних.Дещо детальніше нову ідеологію розшифрував нещодавно Марко Рубіо – новий Держсекретар США. У виступі на засіданні сенатського Комітету із зовнішніх відносин він наголосив на трьох принципах, якими керуватиметься у прийнятті рішень: «Чи робить це Америку безпечнішою? Чи робить це Америку сильнішою? Чи робить це Америку більш процвітаючою?». Під цими принципами міг би підписатися будь хто, хто прагне добра своїй державі. Але чи суперечать вони ролі США як лідера вільного демократичного світу ? &nbsp;Незважаючи на розчарування Рубіо зловживаннями з боку багатьох держав світу старим світопорядком, який базувався на пріоритеті міжнародного права і прав людини, його вплив на інтереси США складно назвати негативним. Власне завдяки цьому світопорядку США, які його активно пропагували, і стали визнаним лідером вільного світу і, фактично, його бенефіціаром. Зі всіма пов’язаними з цим стратегічними, економічними і фінансовими привілеями. І зі всіма відповідальностями за підтримку цього світопорядку, які виражаються у т.ч. в доларах США.Якщо США перестануть враховувати необхідність підтримки основоположних принципів цивілізованих міжнародних відносин, постраждати може не лише існуючий світопорядок, а й роль та інтереси США як світового лідера. У перспективі це призведе не до «золотого віку Америки», до якого прагне Дональд Трамп, а до зменшення ваги Вашингтону у міжнародних процесах.Можливий і ще один результат зовнішньополітичного егоїзму – повна ревізія принципів цивілізованих відносин між державами, зі всіма безпековими і економічними викликами і наслідками як для світу, так і для США.&nbsp; <o:p></o:p>

Зовнішньополітичний егоїзм Вашингтону може призвести до ревізії принципів цивілізованих відносин між країнами, що створить безпекові та економічні загрози для світу і самих США.

Ревізія міжнародних відносин: чого очікувати світу?

У той час, як Вашингтон продовжує «гру нервів» з Москвою, на Близькому Сході до можливого завершення прямує чергове протистояння між Ізраїлем і терористичним угрупуванням Хамас. &nbsp; Мирна угода передбачає обмін заручниками та військовополоненими. Ізраїльські війська вийдуть із Сектору Газа без досягнення всіх поставлених цілей. Втім, найважливіші результати - суттєве послаблення Хамасу, Хезболи, єменських хуситів, зміна влади в Сирії та виходу звідти Росії, обмеження можливостей Ірану. Такі якісні переміни сприятимуть черговій серії міжнародних зусиль для врегулювання контроверсійних інтересів ключових гравців регіону. Але вони не гарантуватимуть довгострокового миру, оскільки ключові проблеми вирішені суто тимчасово.&nbsp; Переносити уроки Ізраїлю на російсько-українську війну не варто. Та слід пам’ятати, що міжнародні спроби якнайшвидшого припинення кровопролиття на лінії зіткнення не повинні замінити перспективи досягнення стратегічних цілей, тобто де-окупації всієї території України, гарантування її безпеки, притягнення агресора до міжнародно-правової і фінансової відповідальності.&nbsp; У нової адміністрації США для цього є серйозні важелі, як і, видається, готовність їх застосувати. Важливо, щоб ця сміливість стосувалася не лише тактичних, а й стратегічних цілей.&nbsp; Жертвування стратегією заради тактичного успіху перетворить, в сенсі вибухонебезпечності, Схід Європи на Близький Схід. &nbsp;

Суттєве послаблення ХАМАСу, Ірану та інших гравців регіону відкриває нові можливості для міжнародних зусиль, але не вирішує ключових проблем. 

Близький Схід: мирна угода з ризиком для майбутнього

На фоні рішучих кроків Президента США Дональда Трампа з реалізації своїх передвиборчих обіцянок, у відносинах між Москвою і її союзниками, зокрема Китаєм та Іраном, все завмерло у стані демонстративного «всеосяжного» і «стратегічного» партнерства, спрямованого на взаємопосилення у разі спільної конфронтації із Заходом. Правда, з доволі серйозними практичними економічними і військовими аспектами співпраці, які, однак, можуть швидко обнулитися чи суттєво зменшитися в залежності від результатів діалогу Москви, Пекіну і Тегерану з Вашингтоном.&nbsp;Введення жорстких американських тарифних і санкційних заходів проти Росії і її «тіньового флоту» могло б якісно змінити світовий ринок нафти не на користь Москви. Домовленості Вашингтона з саудитами і лібералізація національної нафтовидобувної промисловості могли б понизити світові ціни на нафту. Хоча ці заходи навряд чи повністю вб’ють нафтовидобувні спроможності РФ, вони суттєво послаблять російський бюджет і здатності Москви до ведення агресивної війни. Вигідні вони й США, оскільки цілком вписуються у стратегію Трампа на збільшення експорту американських енергоносіїв. &nbsp;Враховуючи істотне військове послаблення Ірану і, не виключено, посилення його готовності до взаємовигідного діалогу з США, Тегеран також міг би відіграти певну роль у реалізації стратегії на зменшення світової ціни на нафту в обмін на певні політичні поступки, у т.ч. щодо Ізраїлю і Росії.&nbsp;Активним обіцяє бути діалог Вашингтона з Пекіном. Його емоційний діапазон з боку Президента Трампа поки що доволі широкий - від зауважень про те, що він вірить у порозуміння з Сі Цзіньпіном, якого вважає «сильною і всемогутньою людиною», до погроз застосування проти Китаю драконівських мит. Враховуючи прагматизм обох лідерів, можна очікувати, що вони домовляться, у т.ч. щодо тиску на Путіна з метою завершення війни. &nbsp;Північна Корея, заохочена посиленням своїх міжнародних позицій стратегічним союзом з Москвою, поки що не зменшує своєї військової підтримки Росії. Однак, не залишилася непоміченою заява Трампа про намір відновити відносини з Кім Чен Ином, який, за словами американського Президента, є "розумним хлопцем". Враховуючи особисті амбіції останнього, не виключено, що цього разу Трамп виявиться більш успішним у досягненні домовленості з Північною Кореєю. Тим більше, що, у разі завершення російсько-української війни, роль і можливості Пхеньяну на світовій арені можуть скотитися до попереднього маргінального рівня, що «розумний хлопець» мав би усвідомлювати.&nbsp;Досягнення навіть часткових домовленостей Вашингтона з кожною зі столиць «осі зла» об’єктивно послаблюватиме стратегічний і практичний &nbsp;потенціал антизахідної четвірки, на що націлений Трамп.&nbsp;Сприятиме реалізації глобальних інтересів нової адміністрації США і справедливе завершення війни з Росією. Якщо воно розставить всі крапки над «і» у питанні агресії та відповідальності за неї, це виб’є з одіозної четвірки одного з ключових гравців і забезпечить довготермінову безпеку і стабільність в регіоні.&nbsp; &nbsp;

Введення жорстких тарифних і санкційних заходів проти Росії і її «тіньового флоту» та пониження світових цін на нафту не лише послабить здатності Росії до ведення агресивної війни, а й сприятиме економічному розвитку США

Майбутнє «осі зла» залежатиме від результатів діалогу Вашингтона зі столицями одіозної четвірки

Заяви Трампа, Келлога і путіна: схоже, йдуть закулісні переговори, де немає України і чіткої цілі й плану щодо умов завершення війни і засобів тиску на росію.&nbsp;Президент Трамп вкотре заявив про переговори з Україною і рф окремо. Жодних свідчень про переговорний процес, де США та Україна виробляють спільну позицію із залученням ЄС, немає. На питання про контакт із росією чіткої відповіді не надано.&nbsp;Заява спецпредставника президента США з питань України та росії Кіта Келлога (її слід вірно читати): вибори не після завершення війни, а вже, в тому числі після оголошення припинення вогню, – є категорично неприйнятною і резонує з заявою путіна про начебто нелегітимність Володимира Зеленського.&nbsp;Посилання Келлога на проведення виборів під час війни не мають вагомих історичних прецедентів.Візит Келлога до України двічі відкладався.&nbsp;Результати самих заяв вже створюють напруження в суспільстві та посилають сигнал недовіри щодо української влади як громадянам України, так і союзникам.&nbsp;путін своєю заявою демонструє небажання зупиняти війну, дає сигнал, начебто в українському парламенті є сили, готові до капітуляції, а також хоче втягнути Україну в вибори, які підірвуть єдність країни, дух військового командування і Збройних Сил.&nbsp;На даному етапі оцінюємо ризики неприйнятних умов переговорного процесу на рівні 7 з 10, а продовження військових дій у наступні шість місяців – на рівні 9 з 10.

Трамп підтвердив намір вести переговори окремо, а Келлог виступив з неприйнятною пропозицією провести вибори вже після оголошення припинення вогню, що підриває легітимність Зеленського.

Закулісні переговори продовжуються без України 

Вашингтон має у своєму розпорядженні сильні важелі впливу на Москву. Але наразі він вживає економічні й політичні «стимули» переважно проти своїх союзників і партнерів, а не проти Кремля. Це викликає в Москві щире задоволення.Команда Дональда Трампа продовжує погрожувати ввести 25% мита на європейські товари.Запровадження мит на суму в 500 млрд доларів негативно вплине на економіку і бюджети країн Євросоюзу. Це потягне за собою і зменшення фінансової та військової підтримки України, як і запровадження мит на українські товари. Адже з початком повномасштабної війни ЄС ухвалив рішення про безмитну торгівлю з Україною. Без сумніву, все це матиме вкрай негативні наслідки для української економіки і бюджету.&nbsp;Невизначеною залишається ситуація навколо Гренландії, що змусило данський уряд збільшити на $2 млрд. витрати на оборону острова.&nbsp;Ані Брюссель, ані Лондон, ані Київ поки не залучені до перших контактів американців і росіян, про які останнім часом неофіційно повідомляють різні джерела.Вузол можливих протиріч між Америкою і Європою можна розв’язати лише конструктивними кроками назустріч один одному.Учорашнє рішення про відтермінування на один місяць американських тарифів на канадський і мексиканський імпорт дає перший позитивний сигнал про можливість порозумітися.Зростаючу напругу у відносинах зі США могло б зняти збільшення закупівлі американських енергоносіїв. Але з подачі Будапешта і Братислави в Брюсселі обговорюється можливість відновлення постачання російського газу через Україну. Не менш важливим зрушенням мала б стати реальна готовність провідних європейських столиць збільшити видатки на оборону в рамках НАТО до давно обіцяних 2%, а в перспективі – 5% ВВП.Міцна єдність ЄС навколо підтримки України – це також вагома інвестиція у відносини із Сполученими Штатами. Бо це сигнал про готовність нести свою відповідальність за мир в Євроатлантиці.&nbsp;

Вашингтон тисне на союзників, а не на Кремль, що грає на руку Москві. Як це впливає на відносини США, ЄС та України?