Новини

Рамкова торговельна угода між США та ЄС матиме різноспрямований вплив на Україну — позитивний у зовнішньополітичному та військовому вимірах і негативний в економічному. У цій статті приведена експрес-оцінка такого впливу, а також окреслено проблему аддаптації України до &nbsp;нового формату міжнародної торгівлі.Однією з ключових умов торговельної угоди є зобов’язання Євросоюзу протягом трьох років закупити в США енергоресурси на суму 750 млрд. доларів — нафту, скраплений природний газ (СПГ), ядерні технології та паливо. Ця сума розрахована, зокрема, з урахуванням поступової відмови ЄС від закупівлі енергоносіїв із Росії. За даними за 2024 рік, це може призвести до щорічних втрат Росії в обсязі 24,46 млрд. доларів (минулого року РФ експортувала до ЄС нафти й газу — трубопровідного та СПГ — на 23,7 млрд. доларів, а також ядерного палива на 0,76 млрд. доларів). Це суттєво зменшить фінансову спроможність РФ вести війну проти Україні.Суттєве переорієнтування Росією своїх енергоносіїв на інші ринки є складним завданням через кількісну та цінову збалансованість світових енергоринків та можливостей конкурентів РФ збільшувати видобуток нафти та газу, а також виробництво ЗПГ. Додатково ускладнити це можуть нові санкції проти Росії в енергетичному секторі, суворе дотримання вже запроваджених обмежень, а також вторинні санкції щодо покупців російських енергоносіїв.Згідно з умовами угоди, країни-члени ЄС зобов’язуються закуповувати військову техніку в США. У рамковій угоді не вказано точну суму, імовірно вона буде визначена в остаточному варіанті документа. Логічно припустити, що частина придбаної американської військової техніки призначатиметься Україні, що сприятиме посиленню її обороноздатності.Водночас економічний вплив торговельної угоди США-ЄС на Україну буде переважно негативним. Зростання мит на продукцію з ЄС при її експорті до США може привести до скорочення її виробництва в європейських країнах. Зокрема, угода передбачає значне підвищення мита на європейські автомобілі при їх експорті в США (з нинішніх 3,5% до 15%), що може призвести до певного зниження виробництва авто в Європі.Ці два фактори, у свою чергу, зумовлять зменшення попиту на українські товари, напівфабрикати, комплектувальні вироби та сировину, яку використовують європейські виробники на своїх підприємствах. Наприклад, підвищення мита на сталь матиме наслідком зменшення закупівлі європейськими компаніями в Україні як самої сталі (листового прокату для виробництва авто), так і залізної руди й напівфабрикатів для виробництва сталі (чавуну, феросплавів). Ситуацію з залізною рудою погіршує також зниження світових цін: у першому півріччі вони впали на 16,6%, і прогнозів щодо їхнього зростання немає (через уповільнення економіки Китаю — найбільшого споживача залізної руди). Негативний вплив відчують і українські виробники автокомплектуючих: минулого року Україна експортувала до ЄС ізольовані проводи на 850 млн доларів, значну частину яких використовують у виробництві автомобілів.Також США отримали від ЄС поступки щодо розширення доступу американської сільськогосподарської продукції на європейський ринок. Це може спричинити посилення конкуренції з українською агропродукцією — зокрема щодо таких ключових для нашого експорту позицій, як кукурудза та соя.Ще один важливий наслідок — зменшення обсягів експортних перевезень сталевої продукції, залізної руди, феросплавів, сільгосппродукції та агросировини залізничним транспортом України, що додатково ускладнить фінансову ситуацію «Укрзалізниці», яка вже в першому кварталі отримала 6,7 млрд. гривень чистого збитку. &nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Окремо слід зазначити: підписання торговельних угод США з ЄС і Японією, а також імовірне укладення аналогічної угоди між США та Китаєм, можуть означати демонтаж архітектури міжнародної торгівлі, побудованої на правилах Світової торгової організації. Це може стати початком переходу від універсальних норм до системи двосторонніх домовленостей. Уряд України має терміново та глибоко проаналізувати ризики і переваги цього процесу, які витікають з ймовірного переходу міжнародної торгівлі на новий формат, можливо з акцентом на вже працюючі та заплановані до підписання двосторонні угоди про вільну торгівлю.

Рамкова торговельна угода між США та ЄС матиме різноспрямований вплив на Україну — позитивний у зовнішньополітичному та військовому вимірах і негативний в економічному. У цій статті приведена експрес-оцінка такого впливу, а також окреслено проблему аддаптації України до  нового формату міжнародної торгівлі.

В'ячеслав БУТКО

Як торговельна угода США–ЄС вплине на Україну

Зустріч Спецпосланника Президента США Віткоффа з російським диктатором Путіним 6 серпня не призвела до проривів у переговорному процесі.&nbsp;Окрім чергового «обміну сигналами» та «збільшенням розуміння вимог» Путіна, її результатом стало досягнення принципових домовленостей щодо можливої зустрічі на рівні лідерів США і Росії. Не виключається тристоронній саміт за участю Президента України.&nbsp; За словами Трампа, така зустріч може відбутися вже наступного тижня. Однак, Держсекретар Рубіо оцінює шанси значно стриманіше. Адже їй має передувати робота зі «зближення позицій», яка потребуватиме «складних компромісів», у тому числі — «територіальних», і може зайняти більше часу.Деталі оновлених вимог Москви наразі не розкриваються. Також не зрозуміло, з яких позицій вестимуться консультації щодо згаданих «компромісів». Адже Україна вже погодилася на максимально можливий територіальний компроміс — заморожування бойових дій на лінії зіткнення. З тим розумінням, що окуповані території залишаться під контролем РФ протягом певного часу. Тепер на «територіальний компроміс» має піти Москва. &nbsp; &nbsp;Отже, на перший погляд – нічого нового. Усе це ми вже чули і раніше після попередніх візитів Віткоффа до Кремля. І наслідки цих вояжів добре відомі: Кремль використовує спецпосланника для затягування війни та відтермінування жорстких санкцій з боку США.&nbsp;Водночас певний оптимізм викликає сьогоднішній контекст зустрічі. Схоже, що, попри декларований оптимізм, Трамп не зменшив своєї недовіри до лідера РФ.&nbsp;По-перше, він не пов’язує результатати переговорів із готовністю переглянути питання накладення нових санкцій проти Росії, зокрема вторинних. Оголошені напередодні 25-відсоткові додаткові мита у зв’язку із закупівлею Індією російської нафти залишаються чинними, і жодних кроків щодо їх скасування наразі не спостерігається. 25% — це, звісно, не 500% і навіть не 100%, але цілком відчутно.Тиск на Китай також триває, хоча ситуація тут дещо складніша. Пекін володіє серйозними економічними козирями у тарифній війні зі США, тому щодо нього Вашингтон діє обережніше. &nbsp;&nbsp;Важливо й те, що Трамп не говорить про зміну своєї політики щодо постачання озброєння Україні. Схоже, він нарешті усвідомив, що це не ускладнює досягнення миру, а навпаки — наближає його. &nbsp; &nbsp;

Переговори Спецпосланника США Віткоффа з Володимиром Путіним, що відбулися 6 серпня, стали черговим етапом у серії контактів між Вашингтоном і Москвою, але не принесли очікуваного прориву

Зустріч Віткоффа з Путіним: Москва чекає поступок, Вашингтон зберігає тиск

Необхідно домогтися від росії безумовного припинення вогню. Це має бути контрпропозиція західного світу й адміністрації США путіну, - про це заявив голова КБФ, премʼєр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк в ефірі BBC.<div class="raw-html-embed"><iframe width="100%" height="560" src="https://www.youtube.com/embed/zhLehEFMguY?si=bboJXe0LEJ_Mw-FM" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture; web-share" referrerpolicy="strict-origin-when-cross-origin" allowfullscreen=""></iframe></div>«Віддавати українську землю – неконституційно, – поділяю позицію президента Зеленського», - наголосив він.«Інакше, якщо ми уявимо, що хтось вирішить віддати росії частину сходу України, – путін однозначно піде далі. Адже він незаконно вписав до російської конституції й іншу частину української території. Тому він, безумовно, тиснутиме на Україну, щоб вона поступилася й іншими регіонами», - сказав голова КБФ.Він назвав ці дії рф «трюками в стилі КДБ»: «путін чітко розуміє, що для України це неприпустимо. Таким чином путін хоче начебто показати президенту Трампу, що він готовий до так званих мирних переговорів, що не відповідає дійсності. З іншого боку, хоче розколоти єдність між Сполученими Штатами і Європою. І він прагне посилити тиск на президента Зеленського всередині України».«Сподіваюся, що президент Трамп хоче отримати справжню Нобелівську премію миру за тривалий і справедливий мир в Україні, а не за «мир» на умовах путіна», - наголосив Арсеній Яценюк.

Необхідно домогтися від росії безумовного припинення вогню. Це має бути контрпропозиція західного світу й адміністрації США путіну, - про це заявив голова КБФ, премʼєр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк в ефірі BBC.

Не маємо права робити будь-які подарунки воєнному злочинцю путіну - Арсеній Яценюк на BBC

Білий дім не має жодних ілюзій щодо можливості досягнення чітких домовленостей про припинення вогню під час зустрічі Президента США Трампа з російським диктатором Путіним на Алясці.За словами віцепрезидента Венса, дії Трампа з досягнення миру в Україні можуть або спрацювати, або ні, але «вони варті того, щоб їх спробувати». В унісон звучать і слова генсекретаря НАТО Рютте про те, що саміт на Алясці стане перевіркою серйозності намірів Путіна припинити війну.Але й скасовувати зустріч Трамп не готовий. Це можна було б трактувати як визнання того, що «неправильне розуміння» спецпредставником Віткофом слів Путіна чи прямий обман американського посланника стосовно реальних намірів Москви дійсно мали місце. Тобто, що гучний і принизливий для американської адміністрації скандал з Віткофом базується на реальній основі.Після численних безрезультатних спроб Трампа добитися зміни позиції Москви на основі постійного підвищення рівня «заохочень» стало очевидним, що така тактика не приносить результатів. Вона була хибною від самого початку, оскільки базувалася не на міжнародному праві, а на «праві сильного».Вашингтон ще до предметних переговорів з Путіним пішов на значні односторонні поступки. Не будемо навіть згадувати про членство України в НАТО і визнання обґрунтованості «безпекових стурбованостей» Москви. Зараз на перший план виходить те, що в рамках мирних домовленостей Вашингтон готовий залишити під контролем Росії всі території України, які вона змогла захопити. І з цим погоджується Європа. Основна дискусія точиться лише навколо їх міжнародного визнання російськими та можливих «обмінів територіями», які просуває Москва.За таких умов Кремль цілком логічно затягує час, імітуючи готовність до переговорів, і робить все можливе для захоплення якомога більшої території України. Адже все захоплене на десятиліття залишиться під його контролем.Для того, щоб зупинити агресію Росії, потрібно змінити парадигму підходу до її результатів.І Вашингтон, і Європа мають чітко роз'яснити, що захоплення нових територій не має сенсу, оскільки їх, як і всі попередні здобутки окупації, все одно доведеться віддавати. І платити за їх відновлення. Причому, не через надуманих «49» чи «99» років, а ще за життя сучасної російської еліти. Під тиском реальних, а не вигаданих санкцій.Для цього потрібна сильна політична воля, насамперед з боку Вашингтона, який все ще залишається лідером Заходу. Але це окупиться як у плані підвищення рівня світової та національної безпеки США, так і політичної репутації Трампа як реального міжнародного лідера і миротворця.

Білий дім не має жодних ілюзій щодо можливості досягнення чітких домовленостей про припинення вогню під час зустрічі Президента США Трампа з російським диктатором Путіним на Алясці.

Відсутність трофеїв для агресора - єдиний шлях до миру

Популярною у вітчизняному експертному та читацькому середовищах є тема майбутнього економічного краху РФ та втрата, як наслідок, можливості фінансувати війну. Не претендуючи на істину, спробую обґрунтувати, чому це — хибний «порядок денний».Питання можливості РФ фінансувати війну потрібно розглядати не стільки крізь економічний, скільки через світоглядний аспект. Не так важливо, чи є у влади гроші, щоб зробити якусь дію «Х», як важливо, чи є у влади бажання зробити дію «Х» та чи є у влади механізм, що стримує цю дію не робити. А гроші знайдуться. У випадку з Росією для цього можна застосувати чимало механізмів: підвищення податків, скорочення бюджетних витрат на невійськові статті, внутрішні запозичення (добровільні або примусові), запозичення у країн-партнерів (наприклад, у Китаю чи Індії), приватизація активів (наприклад, тих, які відібрали в іноземного бізнесу), інфляція та девальвація, «замороження» вкладів населення тощо. Влада – це суб'єкт або особи зі своїми мотиваціями та пріоритетами, які й підштовхують їх до певних рішень та дій. Тому, коли влада каже, що на вирішення тих чи інших проблем немає грошей, це треба розуміти так, що влада не вважає ці проблеми достатньо важливими, щоб витрачати на них кошти. А на те, що влада вважає важливим, гроші знаходяться. Спостереження за діями нинішньої влади РФ наводить на думку, що взяття під контроль України є екзистенційною метою, задля втілення якої грошей (як і життів) не шкодуватимуть.Повернімося до суто економічної площини. Росія багато років економічно готувалася до війни. Завдяки багаторічному профіциту торгового балансу, внаслідок високих цін на енергоносії та великих обсягів їх експорту, сформовано великий запас фінансової міцності. Профіцит торгового балансу РФ у 2000–2021 роках в середньому становив 9,3% ВВП на рік. Для порівняння: в таких експортно-орієнтованих країнах, як Німеччина, — 5,3%, Японія — 0,3%. Саме цей великий багаторічний профіцит зовнішньої торгівлі й служить джерелом фінансування війни. Торговий баланс Росії залишається профіцитним і після початку війни: 2022 рік – 332 млрд дол., 2023 рік – 140 млрд дол., 2024 рік – 151 млрд дол. Та й справа не стільки в сальдо торгового балансу (різниці між експортом та імпортом), скільки в сумах експортних надходжень РФ. У 2022 році вони становили 591 млрд дол., у 2023 році — 425 млрд дол., у 2024 році — 439 млрд дол. Це потік грошової ліквідності, який застосовують для фінансування війни.Багатьох тішить різке сповільнення темпів економічного зростання в РФ, що спостерігається останнім часом. Втім, це — цілком природно. «Перегрів» внаслідок потужного бюджетного стимулювання був таким сильним, що повернення на природну траєкторію зростання (для Росії за 15 передвоєнних років середньорічне зростання ВВП становило 1,1%) невідворотно вимагало сильного уповільнення економіки. Зараз економіка РФ знаходиться в стані «м’якої посадки». Але це не свідчить про помітне послаблення можливості фінансувати війну. Справа в тому, що економіка РФ розділилася на дві частини: одна (ВПК та пов’язані галузі) поглинає ресурси іншої (цивільні галузі) задля фінансування війни. Скорочення невійськових секторів економіки РФ, а саме вони зараз «буксують», йде на користь військовим потребам: менший попит на ресурси (капітал і працю) в цивільній економіці робить ці ресурси дешевшими для ВПК та суміжних галузей. Це спонукає тих, у кого зменшується дохід, йти до армії РФ або на підприємства російського ВПК.Протягом останніх двох років як доказ хворобливого стану російської економіки називають високу ставку Центробанку РФ. Втім, сама по собі ставка не обов’язково характеризує здоров’я економічного організму. Наприклад, ставка ЦБ Туреччини зараз 43% (у 2,4 раза вище ставки ЦБ РФ, яка зараз 18%), але це не свідчить про слабкість турецької економіки. Щодо ставки ЦБ РФ: відносно висока ставка допомагає уряду РФ оптимізувати розподіл ресурсів, створюючи дефіцит доступних грошей у галузях, що не працюють на війну. Дії влади РФ підпорядковані війні, для цього переносяться ресурси зі споживчої економіки до ВПК та пов’язаних із ним галузей. Значною мірою в цьому і полягає сенс високої ставки. Стагнація цивільних секторів — необхідна частина структурної трансформації економіки під потреби війни, яку здійснює влада Росії.Нобелівський лауреат з економіки Пол Самуельсон стверджував, що економіка — це дисципліна, яка вивчає проблеми вибору для досягнення поставленої мети в умовах обмежених ресурсів. Звісно, ресурси РФ далеко не безмежні. Однак, як зазначалося вище, вони великі й насамперед концентруються для війни проти України. Про це свідчить і логіка скорочення видатків бюджету РФ, яке було затверджене в червні: секвестровані видатки на розвиток цивільної частини економіки та науки. Так, фінансування програми імпортозаміщення цивільних товарів буде скорочено на 97 млрд руб. Фінансування програми «науково-технічний розвиток РФ», заявлена мета якої — вивести країну на 8-е місце у світі за обсягом наукових досліджень, зменшиться на 22 млрд руб. Бюджет програми «розвиток енергетики» скоротиться на 7 млрд руб. Витрати на програму «розвиток цивільного суднобудування» зменшено на 4 млрд руб., програму «розвиток цивільної авіації» скоротили на 10 млрд руб. Чи це говорить про проблеми РФ з виконанням бюджету? Ні, це говорить насамперед про небажання влади РФ витрачати кошти на те, що відверне ресурси, необхідні для фінансування війни.Окремо слід згадати тих лідерів суспільної думки, які системно пророкують крах економіки РФ. Вони, скоріше за все несвідомо, відіграють не кращу роль: оскільки обіцяють цей крах, а він не настає, реальність весь час перевершує очікування. Вони дають аргументи російським пропагандистам: мовляв, ще навесні 2022 року були створені очікування краху і колапсу, які абсолютно не реалізувалися, отже економіка РФ напрочуд стійка (це типовий наратив російської пропаганди). Лжепророки з YouTube, свідки економічного «судного дня» РФ, занижують очікування, а їх треба повертати до норми.Повертаючись до поведінково-психологічної співставної економіки, зазначу: малоймовірний вплив населення РФ на тамтешню владу через інфляцію, звуження імпорту, погіршення асортименту товарів у магазинах. Важливим є не саме по собі погіршення рівня життя, а темпи погіршення. Якщо це буде відбуватися повільно, звичайні росіяни майже не помічатимуть цього і роками ставитимуться до цього спокійно. Тим більше, зважаючи на пріоритетність у них примарної «величі батьківщини» і «вставання з колін» над матеріальним.Три важливі ремарки. Перша — у Росії є одночасно бажання й економічна можливість фінансувати війну протягом тривалого часу. Друга — на питання «що пропонується», відповім: не тішити себе ілюзіями щодо економічного краху РФ. За нинішньої інтенсивності ведення війни грошей на неї в РФ вистачить на чимало років, звісно, якщо не станеться чогось несподіваного й критично негативного для РФ. Росія перебудувала економіку на військові рейки. Це, м’яко кажучи, не додає оптимізму. Але продуктивніше бачити реальність, ніж тішити себе ілюзорними сподіваннями на близький економічний крах РФ. Сподіватися на щасливий випадок можна, будувати на цьому стратегію — ні. Третя — питання завершення війни лежить у політичній, дипломатичній та військовій площинах.Що треба зробити для зниження можливості РФ фінансувати війну?Потрібен уніфікований підхід з боку колективного Заходу, що не припускає винятків ані для товарів (бо чому вводять санкції за номенклатурою — зубні щітки імпортувати можна, а насоси не можна і т.д.?), ані для країн — введення «плоского», тобто за будь-якими товарами з РФ відразу, а не лише на нафту, газ чи уран, загороджувального мита. Спочатку 50%. У міру адаптації — 100%, 200% і т.д. Це усунуло б бюрократичну гру «це додамо, а це не додамо, бо лобіст заборонив». І перевело б питання санкцій у фіскальну площину. Зараз, якщо умовні Киргизстан або Туреччина допомагають обійти санкції, то вони їх порушують, відповідальності за що немає. У разі загороджувального мита подія була б іншою: умовні Киргизстан чи Туреччина прямо вилучали б гроші з доходів американського і європейського бюджетів. Це зовсім інша справа — фіскальна. Допомогли обійти? Викладіть все втрачене мито й ще штраф сплатіть. Це прозорий, зрозумілий та ефективний механізм.Потрібен невпинний тиск на такі країни, як Китай, Індія, Туреччина, що в надвеликих обсягах купують російські енергоносії. Необхідна реальна протидія тіньовому флоту. Члени впливових страхових об'єднань — Insurance Europe, American Insurance Association, Society of Lloyd’s — мають остаточно припинити страхувати чи перестраховувати ризики російських страхових компаній при перевезенні нафти та нафтопродуктів.І звичайно, потрібно повністю й назавжди загерметизувати європейський ринок від російських енергоносіїв, які є реальною зброєю Кремля, спрямованою проти України та Європи.

Популярною у вітчизняному експертному та читацькому середовищах є тема майбутнього економічного краху РФ та втрата, як наслідок, можливості фінансувати війну. Не претендуючи на істину, спробую обґрунтувати, чому це — хибний «порядок денний».

Чи справдяться надії на крах російської економіки?

Під час онлайн-зустрічі «коаліції охочих» 13 серпня її співголови, Президент Франції Макрон, Прем’єр-міністр Великої Британії Стармер і Канцлер ФРН Мерц, зробили заяву щодо ключових аспектів мирного врегулювання. У ній наголошується, що Росія не може мати права вето на вступ України до НАТО і ЄС.За іронією долі, власне через позицію Берліна і Парижа Україна не змогла використати попереднє «вікно можливостей», яке відкрилося після Помаранчевої революції. Прикро, що для розуміння нашими партнерами важливості повноцінної інтеграції України у ключові європейські структури нам необхідно було пройти через кровопролитну війну.Моделювання можливих механізмів забезпечення безпеки України і континенту після війни, яке протягом останнього часу здійснювалося в рамках «коаліції охочих», а також в НАТО та ЄС, дало єдино можливий результат. Без членства України в цих організаціях навіть найсильніші європейські військові потуги вирішити це надважливе завдання не зможуть.Формування «коаліцій охочих» для відсічі агресії передбачається і Вашингтонським договором. Це – наступний крок після прийняття політичного рішення про активування ст.5. Члени Альянсу при цьому можуть покладатися на партнерів і повноцінно використовувати всі спільні ресурси.Однак, основна безпекова роль НАТО полягає не в обороні у разі нападу, а в його попередженні. Це ж стосується і ЄС, що також має у своїх статутних документах взаємні безпекові гарантії.Якщо світ не хоче ще раз зіткнутися з російською агресією, що може знову розпочатися з України і перерости в значно ширший конфлікт, варто повною мірою використати стримуючі можливості НАТО і Євросоюзу.Членство України в НАТО і ЄС має стати невід’ємним елементом усіх можливих сценаріїв завершення війни, мирних домовленостей та угод.<o:p></o:p>

Під час онлайн-зустрічі «коаліції охочих» 13 серпня її співголови, Президент Франції Макрон, Прем’єр-міністр Великої Британії Стармер і Канцлер ФРН Шольц, зробили заяву щодо ключових аспектів мирного врегулювання. У ній наголошується, що Росія не може мати права вето на вступ України до НАТО і ЄС.

Членство України в НАТО та ЄС — гарантія безпеки Європи

Зустріч Зеленського та Трампа у Вашингтоні 18 серпня, до якої долучилися європейські лідери, стала справжнім випробуванням на дипломатичну витримку.Головним досягненням стало те, що Україні та Європі вдалося уникнути конфлікту з Трампом і запобігти замороженню військової допомоги чи розвідданих. Ба більше, Трамп уперше підтвердив, що США готові безпосередньо долучитися до гарантування безпеки України. Саме цього Київ та його партнери домагалися роками.Проголошені гарантії включатимуть постачання зброї, фінансування оборонного сектору та можливу присутність союзників на території України. Деякі посадовці вже порівнюють це з аналогом статті 5 НАТО, але поза межами Альянсу, щоб не викликати "нервової реакції" Москви. Це може влаштувати Київ як тимчасове рішення, але відмова від курсу на НАТО була б стратегічною поразкою. Жодна коаліція не зрівняється з превентивним потенціалом Альянсу.Трамп також заявив про намір організувати зустріч із Путіним за участі України. Київ висловив сподівання на прорив, тоді як Москва, як завжди, ухилилася від прямої відповіді. Головне питання: чи готовий Путін перевірити колективну волю Заходу, відкинувши переговори? І чи вистачить Зеленському "козирів", щоб відстояти територіальні позиції України? Зараз це здається малоймовірним без додаткового тиску Вашингтона.Показово, що в питанні припинення вогню Трамп фактично став на бік Кремля. Для Києва та Європи це болісно, але вони погодилися, щоб не зірвати ініціативу. Наслідок очевидний: війна може затягнутися надовго. Не менш тривожним є мовчання щодо деокупації. Це сигнал не лише Путіну, а й українському суспільству: тема повернення територій свідомо відсунута на другий план.Єдиним сильним козирем Зеленського стала продемонстрована єдність України та Європи. Саме вона змусила Білий дім піти на поступки. Також значним був тиск американської громадської думки: навіть республіканські ЗМІ жорстко критикували підсумки саміту на Алясці та попереджали, що йти на поводу у Кремля — це шлях до катастрофи.Проте питання Донбасу, "територіальних компромісів" та реального механізму безпеки досі зависли у повітрі. Без їхнього вирішення всі миротворчі зусилля виглядають радше тактичним перепочинком, ніж стратегічним проривом.

Зустріч Зеленського та Трампа у Вашингтоні 18 серпня, до якої долучилися європейські лідери, стала справжнім випробуванням на дипломатичну витримку. Головним досягненням стало те, що Україні та Європі вдалося уникнути конфлікту з Трампом і запобігти замороженню військової допомоги чи розвідданих.

Вашингтонська зустріч: тактичний успіх, стратегічний перепочинок

«Є дивне визначення - «обмін територіями». Це не обмін територіями – це захоплення територій» - підкреслив в інтервʼю BBC голова КБФ, премʼєр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк.&nbsp;<div class="raw-html-embed"><iframe width="100%" height="560" src="https://www.youtube.com/embed/H7aYDGjkJQU?si=izD_0idq9jsgP_lL" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture; web-share" referrerpolicy="strict-origin-when-cross-origin" allowfullscreen=""></iframe></div>«путін хоче всю Україну, не лише Донеччину, Луганщину чи інші регіони», - наголосив голова КБФ.«Хочу побачити чітку позицію воєнного злочинця путіна: чи готовий він підписати справжню мирну угоду, які умови він готовий прийняти і на які поступки готовий піти. Адже наразі йдуть розмови лише про українські поступки», - підкреслив він.Відповідаючи на запитання, яких безпекових гарантій має добиватися Україна, Арсеній Яценюк наголосив: «Усе залежить від послідовності. Головна мета зараз – отримати справжнє припинення вогню і мирну угоду. Або ж комплексну мирну угоду, яка включає припинення вогню. Адже пам’ятаємо різні сумнозвісні безпекові запевнення, починаючи з Будапештського меморандуму 1994 року».«Найкращі гарантії безпеки – це стаття 5 Вашингтонського договору. Тобто повноправне членство в НАТО. Але поки що, доки ми очікуємо на членство, найкращими гарантіями були б залізобетонні, ратифіковані Палатою представників США та національними парламентами кожної європейської країни безпекові угоди між Україною, США і країнами Європи», - підкреслив Арсеній Яценюк.

«Є дивне визначення - «обмін територіями». Це не обмін територіями – це захоплення територій» - підкреслив в інтервʼю BBC голова КБФ, премʼєр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк. 

Дивне визначення «обмін територіями»  – це насправді захоплення територій - Арсеній Яценюк на BBC

“Чим більше балачок про українські поступки, тим більші апетити в росії до поглинання всієї України. Нам потрібно припинити ці розмови”, - підкреслив голова КБФ, премʼєр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк в інтервʼю канадському CBC.<div class="raw-html-embed"><iframe width="100%" height="560" src="https://www.youtube.com/embed/fKZyPMN5s5g?si=3so7v_WJMOyc9yCB" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture; web-share" referrerpolicy="strict-origin-when-cross-origin" allowfullscreen=""></iframe></div>Натомість, за словами Арсенія Яценюка, необхідно “розробити і представити росії спільну переговорну позицію всього вільного світу з чітким планом дій: як ми готові йти до мирної угоди, які наші пріоритети, як ми будемо вести переговори”.“Інакше ми просто граємо в російську гру. Вони вимагають якихось поступок. Ми кажемо: «Добре, ми готові обговорити ці поступки». А вони відповідають: «Цього недостатньо». Це такий самий підхід, який був колись у совєтів, у сумнозвісного радянського міністра закордонних справ Громико: проси більше, ніколи ні на що не погоджуйся, будь войовничим, і ти отримаєш все. Ми не маємо права грати в цю гру. Давайте змусимо росію грати в нашу гру, а не навпаки”, - наголосив він.Відповідаючи на запитання щодо недавньої зустрічі у Вашингтоні, Арсеній Яценюк назвав її безпрецедентною: “Це був саміт вільного світу в Овальному кабінеті. Тож це хороша новина. Але все залежить від конкретних результатів і чітких дій. А дії дійсно необхідні”.“Тож зараз я сподіваюся, що ми на одній хвилі. І нам як вільному світу потрібно виробити нашу переговорну позицію, - яким чином ми готові досягти тривалого, справедливого і чесного миру”, - додав голова КБФ.

“Чим більше балачок про українські поступки, тим більші апетити в росії до поглинання всієї України. Нам потрібно припинити ці розмови”, - підкреслив голова КБФ, премʼєр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк в інтервʼю канадському CBC.

Досить розмов про поступки України. Не маємо права грати в цю російську гру - Арсеній Яценюк на CBC

Гарантії безпеки для України, аналогічні ст.5 Вашингтонського договору, – звучить гарно. Але чи може це бути реалізовано поза межами НАТО?Сила ст.5 — не у формулюваннях, а у тому, що за ними стоїть. А це – не лише політичні зобов’язання щодо взаємодопомоги. Це й багаторічне оборонне планування, з визначенням сценаріїв захисту території НАТО виділеними підрозділами держав-членів; постійна робота над взаємосумісністю; спільні засоби розвідки, зв’язку, спостереження; інтегрована система ППО; спільні штаби. Більше того, це – військові бази союзників на найбільш потенційно небезпечних напрямах, на території «слабших» держав-членів, які можуть стати «слабкою ланкою» у обороні Альянсу.Якщо перевести все це на ситуацію в Україні, то для отримання гарантій, аналогічних ст.5, ми б мали розраховувати на потужні військові бази країн-гарантів поблизу лінії зіткнення, з серйозною авіаційною присутністю; на інтеграцію української ППО/ПРО з ППО/ПРО союзників; на їх участь у відбитті можливих атак ворога.На жаль, про це мова не йде. «Сили запевнення/заспокоєння», які створюються в рамках «Коаліції охочих» — це не «сили оборони». Ні за очікуваною дислокацією, ні за військовими засобами, ні за концепцією реагування, ні за його ефективністю.Найбільш раціональним, з точки зору ефективності і вартості, варіантом гарантування безпеки України залишається її членство в НАТО. Як для нас, так і для Заходу. Це дозволить використати не лише колективні військові потужності Альянсу, а й його потенціал стримування.Зважати у питанні гарантій безпеки на Росію немає змісту. Вона виступає як проти членства України в НАТО, так і проти будь-якого іншого варіанту, який передбачав би військову присутність держав-членів на нашій території.Президенту Трампу здалося, що на Алясці він вже домовився з Путіним про надання Україні гарантій безпеки, аналогічних ст.5, але поза межами НАТО. Та останні заяви російських високопосадовців свідчать, що це не відповідає реаліям. Москва бачить це питання, фактично, у контексті відредагованого Будапештського меморандуму. Більше того, вона хоче стати одним з «гарантів» і отримати право вето на рішення партнерів.Безпеку від чого прагне гарантувати нам Росія? Від Європи? Від США? Від ЄС і НАТО? Від суверенітету і демократії?Як росіяни вміють «спасати» — ми вже бачили. Їхній «захист» як «гаранта безпеки» очевидно мало чим буде відрізнятися.

Гарантії безпеки для України, аналогічні ст.5 Вашингтонського договору, – звучить гарно. Але чи може це бути реалізовано поза межами НАТО?Сила ст.5 - не у формулюваннях, а у тому, що за ними стоїть. А це – не лише політичні зобов’язання щодо взаємодопомоги. Це й багаторічне оборонне планування, з визначенням сценаріїв захисту території НАТО виділеними підрозділами держав-членів; постійна робота над взаємосумісністю; спільні засоби розвідки, зв’язку, спостереження; інтегрована система ППО; спільні штаби.