Новини

«Монгольський візит путіна – ще один ляпас системі міжнародного права», - підкреслив у своєму дописі на Facebook голова КБФ, премʼєр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк.Він наголосив, що Монголія, яка ратифікувала статут МКС в 2002 році (і який ратифікувала щойно Україна), та ще й отримала свого суддю минулого року, була зобов’язана його заарештувати.«Поїздка воєнного злочинця путіна до своїх пращурів та згода монголів на цей візит з гарантіями, що арешту не буде, вкотре довела – тирани перетворили міжнародне право на безправ’я. І показують всім своїм союзникам, що можна вчиняти злочини проти людяності і не боятись відповідальності за них», - підкреслив Арсеній Яценюк.«Для нас один висновок: міжнародне право функціонує тільки тоді, коли у Феміди в руках меч, HIMARS, ATACMS, F-16, вся необхідна амуніція і дозволи застосовувати зброю без обмежень для захисту України», - написав голова КБФ.

Монгольський візит путіна – ще один ляпас системі міжнародного права.

Яценюк про путіна в Монголії: Міжнародне право функціонує тоді, коли у Феміди в руках Himars, Atacams і F-16 

Попри загострення російсько-української війни, увага світу прикута до Ізраїлю та Ірану. Захід очікує великого нападу на Єврейську Державу – відповіді на вбивство в Тегерані Ісмаїла Ханії (лідера палестинських терористів ХАМАС, спонсорованих Іраном). Передбачаються масштабний повітряний напад на Ізраїль, а також наземна війна з “Хезболлою” – іранською проксі-армією, що контролює сусідній Ліван.До міжнародних вод регіону стягнуті десятки американських кораблів, а до самого Ізраїлю перекидають боєприпаси.***Наразі велика війна навколо Ізраїлю виглядає настільки ж небезпечною, наскільки й неґарантованою. Експерти з Близького Сходу припускають, що існуюча напруженість виллється, окрім економічних і політичних втрат, лише у військові операції символічного масштабу.Політичні чинники ситуації:●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Захід відчайдушно намагається відвернути велику війну, а Росія і Китай – максимально залякати світ її перспективою, перекладаючи з ХАМАС на Захід провину за ізраїльську антитерористичну операцію в Секторі Ґази.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іран необов’язково готовий до великої війни прямо зараз, оскільки десятиліттями веде вигідну для себе “холодну” проксі-війну з Ізраїлем, паралельно намагаючись створити ядерну зброю.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повномасштабна війна у регіоні здатна “призупинити” світову економіку – через кількатижневий параліч морських вантажоперевезень. Це, ймовірно, змусить Китай запобігти фактичному початку війни.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найменш передбачуваною є стратегія Ізраїлю. Єврейська Держава побоюється масштабних руйнувань і жертв у разі великої війни, але готова не лише оборонятися, а й завдавати превентивних ударів. Ізраїльський прем’єр Нетаньягу нібито послідовно прагне знищити палестинську державність, використовуючи напади на Ізраїль як привід.***Стратегічні чинники потенційної війни:●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Головним змістом конфлікту будуть ракетно-дронові атаки на Ізраїль з 2-3 напрямків: з Лівану та Сирії (в т.ч. з Ірану через повітряний простір Іраку та Сирії), через Червоне море та Єгипет з Ємену (контрольованого проіранськими хуситами); через небо Йорданії та Саудівської Аравії.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;США, Британія та інші країни Заходу можуть повторити операцію 13 квітня 2024 року: масований протиповітряний захист неба над Ізраїлем та Йорданією силами своїх літаків та кораблів. Ця операція відтоді не припиняється (в менших масштабах) у Червоному морі.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ізраїль найбільше побоюється саме ударів з Лівану, адже вважає найнебезпечнішими іранські ракети та БПЛА дальністю до 500 км. Підльотний час балістичних ракет із Лівану не дозволить ППО цілком захистити Хайфу - ключовий порт і третє найбільше місто Ізраїлю. Відзначається, що Іран та його хусити мають і далекобійнішу зброю (у т.ч. здогадно гіперзвукову), але це менш важлива загроза.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наземним виміром війни стане, насамперед, катастрофічне руйнування не лише Ґази, а й Лівану (та його тимчасова окупація Ізраїлем). Що, своєю чергою, стане геополітичною поразкою Франції (традиційного “патрона” Лівану) і, водночас, вагомим стримуючим чинником для ліванської “Хезболли”. Ізраїль впевнений у цій перемозі, однак, стурбований неминучими втратами своїх людей в боях у надщільній пагорбистій забудові Лівану.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ізраїль є де-факто ядерною державою, однак, експерти не очікують її використання в разі суто повітряного нападу.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росія і США є опосередкованими учасниками потенційної війни. Москва не лише обмінюється військовими технологіями з Іраном, а й нарощує активність своїх “військових радників” у прикордонні Сирії. Американські війська базуються в окремих районах Іраку і регулярно обмінюються повітряними ударами з проіранськими бойовиками.***Головною проблемою для України буде подальше відволікання уваги та ресурсів Заходу від російсько-української війни:●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оборона Ізраїлю поглинає істотну частину зброї та фінансів, які Захід міг би надати Україні. Особливо болючою є витрата десятків зенітних та авіаційних ракет НАТО (вартістю кілька мільйонів доларів кожна), як це було в квітневій операції.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тегеран, Москва й Пекін безумовно намагатимуться використати загрозу великої війни на Близькому Сході, щоби політично тиснути на Захід в українському питанні.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Практично необмежена західна допомога для Ізраїлю створює обурливу практику подвійних стандартів – на фоні навмисне “дозованого” постачання зброї Україні. Ця практика деморалізує громадськість в Україні та прихильників України по світу. &nbsp;

Воєнно-стратегічний огляд КБФ.

Чи почнеться велика війна на Близькому Сході і що в ній важливо для України? 

Наступ українських військ в Курській області РФ радикально змінив бачення міжнародними партнерами України завершення війни. Адже ще донедавна багато з них, дивлячись на успішний повзучий наступ російських військ, починали схилялися до ідеї проведення мирних переговорів з Москвою на умовах деяких територіальних компромісів. Сприяли цьому і очікування щодо можливої перемоги на виборах президента США відомого симпатика Путіна – Дональда Трампа. Однак успішним курським наступом Україна перевернула геостратегічну шахівницю, і сьогодні як всередині держави, так і за кордоном знову повірили у можливість перемоги України над Росією.Як саме вторгнення українських військ на російську територію, так і однозначно позитивна реакція Заходу на це стали абсолютною несподіванкою для Москви. Напевне, там свято вірили, що Захід ніколи не дасть згоди на такі дії України, боячись ескалації, та й вона сама собі ніколи їх не дозволить.Чи запитував Київ дозволу у Вашингтону і Брюсселю, чи брали наші партнери участь у плануванні операції – відповідь на ці запитання ми отримаємо, напевно, пізніше. Але це зараз і не важливо, оскільки сигнали зі США і ЄС однозначні – Україна має право на захід на територію ворога задля забезпечення власної безпеки, і &nbsp;партнери не мають нічого проти використання в операціях на російській території західної зброї.Дотримуючись такої позиції, яка, до речі, цілком відповідає міжнародному праву, партнери не лише не припинили поставки своєї зброї Україні, а й почали говорити про необхідність їх розширення. Це стосується не лише США, які під час проведення курської операції надали черговий транш військової допомоги, а й Німеччини, представники якої відзначили доцільність розширення постачання Україні танків Леопард. Тобто, зброї нападу, яка може бути використана в таких операціях.На жаль, використання далекобійної зброї залишається винятком. Поки що наші партнери проти її використання по російській території. Фактично це – остання «червона лінія», яку потрібно буде подолати. І Україна активно працює у цьому напрямі, у т.ч. за допомогою наших друзів у Вашингтоні і в &nbsp;європейських столицях. Про необхідність зняття цих обмежень говорив нещодавно американський сенатор республіканець Ліндсі Грем, який разом зі своїм колегою-демократом Річардом Блументалем зараз відвідує Київ з візитом, і обіцяв лобіювати це питання у Вашингтоні.Якщо протягом перших днів курської операції реакція надходила в основному від речників відповідних відомств ЄС і США, зараз починають висловлюватися і лідери. І позиція не змінюється. За словами Президента США Джо Байдена, раптове вторгнення України в Росію створює «справжню дилему» для російського президента Володимира Путіна. Очевидно, він мав на увазі вибір – продовжувати наступ на сході України чи рятувати власні землі. За словами Байдена, американський уряд перебуває у постійному контакті з Києвом з цього питання.Більш емоційними були оцінки Прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, який зазначив, що те, що роблять російські війська і російська авіація з територією України, має ознаки геноциду і нелюдських злочинів, і Україна має повне право вести війну так, щоб якомога ефективніше паралізувати Росію в її агресивних намірах.Про повну підтримку ЄС боротьби українського народу заявив Високий представник ЄС з питань зовнішньої і безпекової політики Жозеп Борель. За його словами, Путіну не вдалося зломити опір України проти його невиправданого вторгнення, і тепер його змушують відступити на територію Росії.На диво нетральною і демонстративно безсторонньою стала реакція Китаю. У заяві МЗС з цього приводу зазначається, що Китай «взяв до уваги» відповідну ситуацію, і його позиція залишається «послідовною і зрозумілою». Як і раніше, він закликає всі сторони дотримуватися трьох принципів деескалації ситуації: не розширювати поле бою, не ескалювати бойові дії і не розпалювати вогонь жодною зі сторін.Наскільки з військової точки виявиться успішною курська операція – покаже час. Незважаючи на загальне піднесення як в Україні, так і на Заході з приводу успіхів ЗСУ в Курській області, деякі військові експерти закликають зачекати поки що з кінцевими висновками. Вони залежатимуть не лише від майстерності, підготовленості і героїзму українських військ, а й від того, які ресурси збере Росія для протистояння їхнім зусиллям. &nbsp;Однак про те, що з військово-політичної і зовнішньополітичної точок зору операція виявилися надзвичайно успішною, можна сміливо говорити вже сьогодні.По-перше, вона остаточно засвідчила про недійсність головної «червоної лінії» Москви – її готовності до різкої, у т.ч. ядерної, відповіді у разі загрози для території самої російської федерації. &nbsp;Протягом місяців ця «червона лінія» розмивалася активними обстрілами українською стороною військових об’єктів в Криму, який Росія вважає своїм, та на території самої Росії. Фактично, ці обстріли, деякі з яких були надзвичайно ефективними і результативними і призвели до масштабних руйнувань і втрат, стали буденним явищем. Проте окрім погроз посилити обстріли української території (які й так тривають вже третій рік і потужність яких залежить більше від можливостей Росії, ніж від її бажання), такі дії української сторони нічим особливим з боку офіційної Москви не супроводжувалися. Як виявилося, захід українських військ не територію РФ жодної іншої реакції з боку Москви не викликав.Більше того, російське керівництво у публічних месиджах свідомо применшує масштаби проблеми, щоб не здатися перед власним населенням і міжнародним співтовариством слабким і немічним, і не поставити під загрозу свій, як виявилося, головний пріоритет – наступ на Донеччині. Він, на жаль, продовжується, оскільки масованого виводу російських військ зі східного фронту на Курщину не відбулося. Це не спрощує ситуацію на Донеччині, однак, дає можливість Україні просуватися далі вглиб Росії, посилюючи свої переговірні позиції. &nbsp; &nbsp;Здається, що така ситуація мала б бути сприятливою для знаття останнього обмеження на використання західної зброї – надання дозволу бити далекобійними ракетами по російській території. Однак чи то попередні домовленості між Вашингтоном і Москвою, чи то стурбованості стосовно подальшого розвитку ситуації в самій Росії після таких ударів, зокрема можливого розпаду російської імперії, утримують поки що керівництво США від таких рішень. А від них, безперечно, залежить і позиція інших західних союзників.По-друге, курська операція засвідчила, що Україна повернула ініціативу у військових діях. Вона радикально змінила розстановку фігур на геостратегічній шахівниці, підтвердивши абсурдність російських ультимативних забаганок стосовно отримання в обмін на мир території низки українських областей і Криму. Враховуючи останні успіхи українських військ у Курській області і їх можливе просування в суміжні Бєлгородську і Воронежську, вимоги України щодо виходу Росії з окупованих територій на кордони 1991 року вже не виглядають настільки недосяжними.Перебування українських військ на території РФ, незалежно від площі підконтрольних Києву російських земель, є тією «гарячою картоплиною», яку Москва захоче за будь-яку ціну якомога швидше позбутися. Адже український контроль над російським територіями, що супроводжується масованою евакуацією населення, підривом всієї соціальної інфраструктури регіону, чисельними супутніми проблемами і виявами невдоволення, є викликом не лише для репутації російського керівництва і особисто Путіна, а й для внутрішньополітичної стабільності держави.&nbsp;&nbsp;По-третє, курська операція вдарила по іміджу Путіна, по ставленню до нього опонентів і партнерів. Він виглядає слабким і невпевненим. Це ще більше підриває ультимативні вимоги, які він висував для початку так званих мирних переговорів. Цікаве звучання набуває і його багатомісячна вимога до України і Заходу брати до уваги при переговорах «існуючі територіальні реалії», оскільки в такому разі частина російської території має залишатися під контролем України. &nbsp; &nbsp;По-четверте, війна фізично перенесена на територію Росії. Це матиме серйозний вплив на ставлення російського населення і російської політичної і військової еліти до війни в цілому, на першому етапі - в регіонах, яких ці події безпосередньо стосуються. Вже тепер зрозуміло, що жодних поривів місцевого населення до організованого протистояння українським військам немає. Черги до воєнкоматів відсутні. Лозунг «вставай страна огромная» не спрацьовує. Більше того, як свідчать відеодокази, місцеве населення, принаймні те, яке залишилося, ставиться доволі лояльно і приязно до українських військових. В перспективі не можна виключати, що ці процеси зможуть стимулювати антипутінські сили в Росії до протистояння центральній владі, створення нових автономних утворень тощо.По-п’яте, завдяки здачі в полон значного числа російських військових Україна отримала значний обмінний фонд для повернення своїх громадян з російського полону. Особливо важливим є той факт, що значною частиною військовополонених є російські строковики і кадирівці, обмін яких для Москви може мати пріоритетне значення. &nbsp;Отже, курська операція підняла моральний дух українських військових і українського населення, внесла значну долю оптимізму у бачення нашими партнерами перспектив завершення війни, змусила знову повірити всіх у перемогу.Однак ситуація як в Курській області, так і на сході і півдні України залишається дуже напруженою і складною. З огляду на продовження «туману війни» навколо цілей і ходу курської операції, зараз складно оцінити її потенційні можливості. Напрямок подальшого руху українських військ по російській території і глибина їх просування буде залежати не лише від планів українського командування, а й від реакції росіян. А вона поки що є доволі стриманою і політизованою, з явним пріоритетом на продовженні просування на сході України.Судячи з того, що евакуація місцевого населення здійснюється як в Курській, так і в окремих районах Бєлгородської області, а режим конртерористичної операції оголошений не лише у цих двох областях, а також і у Брянській, Росія готується до потужного наступу ЗСУ. Разом з тим, Москва починає стягування додаткових сил, і не лише з фронтових районів, зокрема Запорізької і Херсонської областей, а й з інших регіонів країни, у т.ч. з Калінінграду.Асиметричні дії України, які, на думку фахівців, в умовах значної різниці у військовому потенціалі з ворогом є єдино можливою стратегією успіху, залишаються ризикованими і складними. Для підвищення шансів на перемогу з боку наших партнерів, окрім політичної підтримки, зараз надзвичайно необхідною є значна активізація постачання озброєнь та зняття останніх штучних «червоних ліній» на його використання. &nbsp;

Наступ українських військ в Курській області РФ радикально змінив бачення міжнародними партнерами України завершення війни. 

Наступ на Курськ: Україна стирає червоні лінії Кремля

Наявність коштів – необхідна умова для фінансування Росією війни проти України. Вагома частина грошей для війни надходить від нафтогазових доходів бюджету РФ. Важливо реалістично оцінити стан та спрогнозувати розвиток ситуації з цими доходами і шукати заходи для їх зниження.Потенціал зниження нафтогазових доходів бюджету РФ через скорочення видобутку нафти за наявних умов практично вичерпано. За даними Управління енергетичної інформації (агентство, що входить до федеральної статистичної системи США), видобуток нафти в РФ на липень 2024 року скоротився на 480 тис. барелів на добу в порівнянні з груднем 2023 року - до 9,05 млн. барелів на добу, мінімальної позначки з серпня 2020 року, коли низка країн та регіонів перебували в режимі ковідних локдаунів, через що світовий попит на нафту значно впав.Поточний рівень видобутку нафти в РФ близький до рівня квот, закріплених Організацією країн-експортерів нафти (ОПЕК) для Росії на період з червня по вересень 2024 року. Квота для Росії на IV квартал має збільшитися з нинішніх 8,98 до 9,1 млн. барелів на добу. Фактично це означає, що до кінця 2024 р. видобуток нафти в РФ перебуватиме на нинішньому рівні - відповідно, й нафтогазові доходи бюджету РФ теж.За даними S&amp;P Global Platts, морський експорт нафти з РФ в липні скоротився на 520 тис. барелів на добу - до 3,2 млн. барелів, мінімального рівня з серпня минулого року. Тоді як експорт нафтопродуктів збільшився на 140 тис. барелів на добу - до 2,27 млн. барелів, що стало максимумом з лютого цього року.Втім, зростання завантаження російських НПЗ та супутнє скорочення експорту нафти впливають на обсяг нафтогазових доходів бюджету РФ дещо опосередковано. В 2024 році мита на експорт нафти та нафтопродуктів дорівнюють нулю. Ключову роль відіграє обсяг видобутку на свердловині. Звичайно, видобуток підлаштовується під можливості експортувати нафту та нафтопродукти. &nbsp;Надходження експортного мита на газ також стабілізовані. Обсяг поставок «Газпрому» до Європи в останні півроку балансує поблизу позначки 100 млн. куб. м на добу. До кінця дії поточного транзитного контракту з Україною обсяг постачання газу перебуватиме поблизу такого рівня.Загалом, якщо в 2022 році відбувалося різке зростання нафтогазових доходів бюджету РФ, а в 2023 році було їх суттєве зниження, то для нинішнього року характерна стабілізація на рівні минулого року.Російськи виробники нафти та нафтопродуктів переорієнтували постачання на Індію, Китай та Туреччину, експорт газу до Європи знаходиться на стабільно низькому рівні. Тому до кінця року за умов відсутності дій з боку світової демократичної коаліції, яка підтримує Україну, не варто чекати на серйозні зміни – як в бік зниження, так й в бік підвищення - нафтогазових доходів бюджету РФ. Тому Росія матиме достатньо можливостей фінансувати війну проти України.Задля зниження нафтогазових доходів бюджету РФ й її можливості вести загарбницьку війну проти України доцільні наступні заходи:- зміна конфігурації цінової «стелі» - вона має враховувати вартість фрахту суден, що ускладнить такий механізм обходу «стелі», як включення частини ціни нафти у вартість її транспортування з подальшим її поверненням російським експортерам;- арешт танкерів з російською нафтою та нафтопродуктами, що використовуються компаніями, які порушують «стелю» ціни;- кримінальне переслідування капітанів суден, що транспортують російські нафту та нафтопродукти, які продаються із порушенням «стелі» ціни, або беруть участь в їх перевантаженні в морі задля формальної зміни країни-походження сировини з метою виведення з під дії «стелі» ціни;- персональні санкції проти власників та менеджменту компаній, які транспортують російські нафту та нафтопродукти, що продаються з порушенням «стелі» ціни, або беруть участь в їх перевантаженні в морі;- припинення страхування та перестрахування перевезень російських нафти та нафтопродуктів провідними страховими альянсами світу;- обмеження проходу танкерів з російськими нафтою та нафтопродуктами через протоки, що контролюються країнами-членами НАТО.В’ячеслав Бутко, економічний радник КБФ

Потенціал зниження нафтогазових доходів бюджету РФ через скорочення видобутку нафти за наявних умов практично вичерпано.

Як обмежити можливості Росії фінансувати війну проти України?

Курське контрвторгнення України наразі є успішною оперативно-тактичною операцією з переважно політичними цілями.На звивистому кордоні Сумщини тепер два “міні-фронти” на відстані 35 км один від одного. Загалом, ворог може втратити контроль над більш ніж 2 тис. кв. км своєї території. Перерізано рокадні залізницю й автодороги, які забезпечували транскордонні обстріли Сумщини (а також і вантажопотік з Білорусі на південь Росії).Судячи з відкритих даних, сотні росіян уже вбиті, іще щонайменше сотні захоплені в полон. Президент України відзначив ворожі втрати як “головну ціль всіх наших операцій”.***До операції залучені істотні сили (за відкритими даними, до 5 тис. бійців з понад 15 частин); достатньо бронетехніки та артилерії. Є повітряна підтримка, зокрема ракети HIMARS, західні кориговані авіабомби.Експерти та ЗМІ наголошують, що Курський контрнаступ для України не є ані безкровним, ані неприпустимо затратним. Так, Сили Оборони подолали дві лінії ворожих укріплень, аналогічні тим, які штурмувалися минулого літа на Запоріжжі, приблизно такими ж силами. Однак завдяки вдалому вибору місця й часу удару, а також дотриманню секретності перед його початком, нині це зроблено набагато швидше й зі значно меншими втратами бійців, техніки тощо.***Натомість військово-стратегічне значення Курської операції залишається відкритим питанням.Головною військовою метою було відтягування російських підрозділів з інших районів. Цей процес почався – але недостатньою мірою, і не скрізь. Наголошується, що ворог продовжує наступ на Покровському напрямку, й наразі не знімав звідти частини. Натомість росіяни перекидають в район контрнаступу необстріляні підрозділи строковиків, Росґвардії тощо. Основною тактикою ворога є повітряні удари по позиціях та тилових районах Сил Оборони.Вочевидь, це пояснюється стратегічною безперспективністю контрнаступу: ніхто поки не бачить ресурсів і мотивів для захоплення навіть Курська чи стратегічних об’єктів цієї області.***Водночас інформаційно-політичний вплив увиразнився, як головна ціль України в Курській операції. З одного боку, контрнаступ змінив політичну ситуацію в Україні, Росії і на Заході.Наголошується, що Україна сама визначає свою оборонну стратегію. Про це говорять не лише експерти, а й Президент України: “Світ бачить, що все у цій війні залежить від сміливості – нашій і наших партнерів”.З іншого боку, Зеленський вперше публічно артикулював військово-стратегічні цілі Курського контрнаступу, які слід визнати елементами суто політичного тиску:●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;“Створення буферної зони на території агресора” (при цьому наголошуються транскордонні обстріли української землі) – як уже відзначали експерти КБФ, мілітарно сумнівна ідея. Насправді такі зони мають сенс не в ході повномасштабних воєн, а вже після реального перемир’я. Влада просто “тролить” відповідні заяви Путіна щодо вторгнення на півночі Харківщини.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;“Захоплення російських полонених для поповнення обмінного фонду” – так само сумнівна військова ціль. Як показує практика, терористичні режими на кшталт російського не поспішають пришвидшувати обміни полоненими для звільнення своїх бійців.●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;“Примушення Росії до переговорів” та “обмін захопленими територіями” – це радше не реалістичні військові цілі, а вдала спроба дискредитації глобального дискурсу про нібито невідворотність переговорів для самої України. Путінський режим, безумовно, бачить себе глобальним геостратегічним гравцем в довгу. Відтак “обмін” захоплених тисяч кілометрів дніпровського й морського узбережжя України на частину Курської області не видається сьогоднішньому Кремлю перспективним. &nbsp;

Курське контрвторгнення України наразі є успішною оперативно-тактичною операцією з переважно політичними цілями.

Що дає курський контрнаступ Україні? Воєнний огляд КБФ

Останнім часом активізувалися політичні спекуляції на тему розробки різноманітних «мирних планів» завершення війни з використанням політико-дипломатичного інструментарію. Це стосується і української сторони.Ще не так давно офіційний Київ категорично відкидав можливість проведення переговорів з путіним, наголошуючи, що замороження війни буде використане кремлівським диктатором для відновлення російського військового потенціалу та підготовки до нового масштабнішого наступу. Підтримувалося таке бачення і багатьма політиками і урядовцями на Заході.Це дещо контрастувало з чисельними заявами з кремля про готовність до переговорів. Правда, вони, на думку росіян, мали б проводитися на основі так званих «існуючих територіальних реалій». Більше того, апетити путіна лише зростали, поширюючись вже й на ще не окуповані, але незаконно включені до російської конституції українські території.Тим не менше, з огляду на невдалий контрнаступ України 2023 року і відсутність перемог на лінії фронту в 2024 році, до необхідності повернення до «реал політік» для завершення війни, у т.ч. з досягненням певних територіальних компромісів з росією, починали схилятися і в деяких столицях наших західних партнерів. Правда, за окремими екзотичними виключеннями, неофіційно.У контексті підготовки до першого і другого Глобальних самітів миру українська сторона також почала активно використовувати політико-дипломатичну лексику. Проте, на відміну від Китаю, Індії, Туреччини та інших ініціативних міжнародних «миротворців», Україна наголошувала на необхідності проведення переговорів на основі принципів міжнародного права та на неготовності російського керівництва до такого підходу. З однієї сторони, це мало сприяти створенню конструктивного іміджу України, з іншої - знімати загрозу втягнення держави у переговори, які їй не вигідні.Від Президента Володимира Зеленського та інших офіційних представників Києва неодноразово звучало, що основною запитною позицією нашої держави є справедливий мир, з повагою до її територіальної цілісності, тобто з повною деокупацією українських територій. При цьому не виключалося, що деякі з них можуть звільнятися політико-дипломатичним шляхом, після отримання відповідних військових перемог над ворогом та консолідації міжнародного тиску на агресора.Курська операція внесла нові тенденції у цей дискурс, однак, повністю його не припинила. Проте тепер оглядачі наголошують на «покращенні переговірної позиції» України. &nbsp;На жаль, незважаючи на успішну курську операцію, ані в плані військових перемог, ні в контексті консолідації міжнародного економічного і політичного тиску на москву похвалитися однозначними результатами поки що ми не можемо.Дії українських військ на Курщині призвели до суттєвих психологічних зрушень у розумінні Заходом реалій війни, зокрема в плані визнання можливості використання Україною західної зброї на території рф та заходу українських військ на територію держави-агресора для здійснення більш ефективного захисту. Однак, хоча курський наступ і відсунув останні «червоні лінії», які заважали надати Україні таку військову підтримку, яка б призвела до остаточної перемоги над москвою, наші партнери продовжують дотримуватися дуже обережних підходів в деяких питаннях.Наш ключовий в плані військової допомоги партнер - США - до цього часу не готовий надати згоду на використання американської відносно далекобійної зброї по території росії, зокрема ракет ATAKMS, як і передати далекобійні засоби до літаків F-16, без яких їхні можливості на фронті різко звужуються. Стримуються поки що Вашингтоном і аналогічні дії європейців, як і їх зусилля з передачі Україні більшої кількості літаків. І все це незважаючи на те, що ці запити Києва викликані необхідністю захисту життів, повністю відповідають міжнародному законодавству і на фоні наших дій в Курській області і діяльності українських безпілотників в росії не призвели б до суттєвих змін в плані військової ескалації.Дехто пояснює це триваючою президентською кампанією в США і небажанням Білого Дому брати участь у ризикованій грі, яка може вплинути на шанси демократів. На жаль, зважаючи на різницю у військовому і людському потенціалі між Україною і росією, виграти у цій війні без використання ризикованих асиметричних підходів наша держава не може. Особливо з огляду на те, що підтримки у відбитті масованих ракетно-дронових атак москви, аналогічної Ізраїлю, Вашингтон нам не надає. &nbsp;Але ж, якщо Україна, з огляду на брак необхідних озброєнь, і далі програватиме, як сьогодні на Донбасі, і однією з причин цього стане неготовність американської Адміністрації надати адекватну допомогу – ризики для демократів можуть бути значно сильнішими. Враховуючи широку публічність проблеми передачі американської далекобійної зброї, Україна (в плані впливу на виборчу кампанію) може стати для чинної Адміністрації США другим Афганістаном. &nbsp;Наші ключові європейські партнери, які сприйняли українські асиметричні інновації у війні позитивно, але доволі обережно і стримано, зараз також зайняті своїми власними справами - виборами членів Єврокомісії, національними виборами, проблемами з формуванням урядів і бюджетів, посиленням власних військових спроможностей на фоні російської агресії. Складається враження, що після схвалення у квітні Конгресом США масштабного пакету військової допомоги Україні та підтримки самітом G7 американської ініціативи з виділення нашій державі кредиту у 50 млрд доларів у рахунок прибутків з управління російськими суверенними активами, європейці дещо розслабилися і віддали ініціативу у підтримці України Вашингтону. При цьому протистояти обережній позиції американців у питанні далекобійної зброї і літаків, що могло б посилити ефективність вже переданої та обіцяної зброї, вони не готові. &nbsp;Незважаючи на активні зусилля України з розбудови міжнародної підтримки у війні проти рф, зокрема з боку ключових представників Глобального Півдня, якісно нових результатів, які могли б суттєво вплинути на позицію москви, не досягнуто. Як і раніше, прагматичні економічні інтереси тут все ще домінують над важливістю захисту міжнародного права і справедливості. &nbsp; &nbsp;&nbsp; Липневий візит міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби до Китаю, хоча й став неординарною подією, нічого принципово нового не привніс. Економічна співпраця Китаю з росією продовжується, у т.ч. щодо товарів подвійного призначення. Якщо якісь зміни у китайсько-російських відносинах і відбуваються, зокрема в банківській сфері, це стається завдяки американським санкціям, які також є доволі вибірковими, а не дипломатичній активності України. Про відмову Пекіну від ключових аспектів свого «мирного плану» також не чутно. Сигнали про теоретичну підтримку територіальної цілісності України, при одночасному наполяганні на припиненні вогню і переході до переговорів, тобто замороженні війни на невигідних Україні умовах, мало допомагають.Так, можливо, у разі участі росії Китай і поїде на другій Глобальний саміт миру. Можливо, Пекін дасть згоду стати одним з офіційних миротворців між Україною і росією, поряд з Вашингтоном і ЄС, про що ще не так давно багато хто спекулював. Але очікувати, що Пекін буде здатним на жорстку переговірну позицію щодо росії з метою досягнення справедливого миру, не доводиться.Візит індійського прем’єра в Україну, який деякі оглядачі назвали історичним, також не наблизив перспективи економічної і політичної блокади росії з боку найбільшої демократії світу. Шансів на відмову Індії від закупівлі дешевої російської нафти немає, а кошти від неї складають значну частину бюджету росії, у т.ч. військового. Немає й сподівань на тиск з боку Заходу з метою припинення цієї торгівлі, оскільки не в інтересах Вашингтону і Брюсселя підривати світовий нафтовий ринок, як і позицій Індії у її економічній і геополітичній конкуренції з Китаєм.Про рівень прагматизму світових гравців в енергетичній сфері свідчить і спокійна реакція на нещодавні кроки Азербайджану і росії щодо налагодження південного шляху постачання російських енергоносіїв, а можливо й збереження українського шляху під вивіскою Баку. &nbsp;&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;&nbsp; Зрив домовленостей України з рф з енергетичних питань, які пророблялися у контексті підготовки до другого Глобального саміту миру, засвідчили про проблематичність розділення загального переговорного процесу з москвою на окремі практичні треки, про нестійкість можливих домовленостей з практичних питань, навіть якщо вони будуть досягнуті. Адже, оголошуючи про вихід з енергетичних консультацій, офіційно москва це обґрунтовувала не діями України у цій сфері, наприклад обстрілами російських енергооб’єктів, а операцією в Курській області.Безумовно, роботу з країнами Глобального Півдня треба продовжувати. Аде гарантією успішних переговорів, які зафіксують справедливий мир, може стати не черговий Глобальний саміт миру, а успіхи України на полі бою. А вони багато в чому визначатимуться позицією західних партнерів, зокрема щодо постачання всього необхідного озброєння Україні, розвитку виробництва української і спільної з партнерами зброї, у т.ч. за межами нашої держави, визначенням чіткої позиції Заходу, що нашою спільною метою є перемога України і поразка росії.Необхідно зрозуміти, що без масштабної військової поразки очікувати на конструктивну позицію росії у питанні припинення війни на засадах міжнародного права неможливо. При цьому для уникнення неприйнятної ескалації з її боку, зокрема ядерної, необхідним є не обмеження військових спроможностей України у наданні швидкої поразки ворогу, а жорстка позиція Заходу, доведення до кремля перспектив сильної консолідованої реакції у разі розкручування ним ядерної карти. Хоча, останні події свідчать, що така можливість залишається суто теоретичною, і кремль не схильний до ядерного самогубства. &nbsp;Україна своїм героїзмом, своєю військовою креативністю, навіть якщо вона іноді видається занадто ризикованою, дає Заходу шанс зберегти і посилити своє геополітичне і культурне домінування. Стримування військових зусиль України і модерування поразки москви призведе не до контрольованої стабільності на континенті, а до нашої спільної поразки у протистоянні з москвою, до подальшої консолідації агресивних автократичних режимів у світі, до ширшого використання інструментів війни у світовій політиці. &nbsp;&nbsp;

Останнім часом активізувалися політичні спекуляції на тему розробки різноманітних «мирних планів» завершення війни з використанням політико-дипломатичного інструментарію.

Мирні плани, апетити Путіна і нові реалії війни

Активізація ракетних і дронових атак росії на мирні міста і села України очевидно є реакцією на деякі, з військової точки зору доволі обмежені, однак, політично чутливі для москви, успіхи українських військ у Курській області. І це на фоні військових успіхів рф на Донбасі.Не виключено, що ракетно-дронова ескалація є також реакцією на успішні обстріли окремих енергетичних і військових об’єктів рф українськими безпілотниками. І це в умовах кричущої нерівності українських і російських далекобійних можливостей, які, крім того, для росії постійно поповнюються військовою допомогою з боку Ірану і Північної Кореї, а для України обмежуються «червоними лініями» Заходу.Отже, навіть мінімальні успіхи України на полі бою викликають з боку Москви активізацію військової активності в тих сферах, де росіяни мають перевагу.Якщо будь-яка військова перемога України, навіть найменша, викликає з боку москви таку реакцію, то чи можливою є реалізація декларованої Заходом стратегії на підтримку оборони України і відновлення її територіальної цілісності шляхом примушення росії до переговорів при одночасному утриманні від дій, які можуть спровокувати росію на ескалацію? &nbsp;Про ядерну ескалацію, обмін ядерними ударами між росією і НАТО мова не йде, оскільки москва вже засвідчила відсутність суїцидальних намірів. Всі решта варіантів вона в тій чи іншій мірі вже активно використовує проти України.Результат реалізації такої стратегії очевидний – сотні тисяч жертв серед цивільних і військових в Україні, поступовий відступ на Донбасі у зв’язку з нерівністю сил агресора і його жертви. І це – не через небажання, страх чи нездатність українців захищати свою свободу і незалежність, а через банальну нестачу озброєнь і боєприпасів, нерівність у небі, а також штучні обмеження на використання переданих військових можливостей.Чи можна придумати якість інші методи тиску на кремль, окрім військових, економічних і політичних ? Навряд. Але, безперечно, їх можна зробити більш ефективними.Власне в такому контексті варто розглядати недавно оприлюднені ідеї щодо так званого Плану перемоги України, які Президент Зеленський має презентувати в США під час свого візиту у вересні на засідання ГА ООН.Предмет для ґрунтовного аналізу поки що, фактично, відсутній, оскільки текст не оприлюднено. Однак загальний опис документа Президентом і членами його офісу свідчить, що нічого принципово нового, про що б не говорилося раніше, Україна не презентує. Новим має стати не перелік методів досягнення успіху, а ставлення до них наших партнерів.Перш за все ми очікуємо на підтримку асиметричних методів ведення війни, які базуються на проблемних місцях рф, у т.ч. на її території, оскільки інших варіантів Україна не має. Підтримку реальну, зброєю і боєприпасами, літаками і ракетами, а не лише політичним визнанням права держави на такі методи свого захисту.Для того, щоб протистояти російській військовій ескалації, необхідно посилювати військовий тиск на москву, а не обмежувати його.При всій повазі до економічних і політичних методів примусу, військові на сьогодні можуть дати більший і швидший ефект.&nbsp;Разом з тим, знімати з порядку денного політичні і економічні важелі також не варто. Правда, з тим розумінням, що з різних причин тотальної міжнародної блокади росії досягти, на жаль, не вдасться. Тому ці методи діятимуть більш м’яко і поступово. А на сьогодні час - це втрачені території, знищені міста і села, тисячі й тисячі невинних жертв, які мають бути на совісті не лише агресора, а й тих, хто обмежує можливості відсічі йому.Світову війну може спровокувати не швидкий і консолідований спротив цивілізованого світу агресивним діям москви, а орієнтація на умиротворення, дипломатичний компроміс і, задля цього – обмеження військових спроможностей жертви. Виграний таким чином час використовується кремлем не лише для планомірного знищення України, а й для розбудови військового партнерства зі своїми союзниками по «осі зла», підпорядкування під вплив цього утворення країн Глобального Півдня.План перемоги України, який має стати і планом перемоги демократичного світу, матиме успіх лише тоді, коли писатиметься разом з партнерами, з врахування сучасних реалій, а не фантомних болей і страхів, які сягають часів вже давно не існуючого СРСР.

Світову війну може спровокувати не швидкий і консолідований спротив цивілізованого світу агресивним діям москви, а орієнтація на умиротворення.

План перемоги України. Що стане ключем до успіху?

Ефективність санкцій проти Росії дедалі більше сприймається із скепсисом. Але є свіжі приклади успішних санкцій. Через санкції США проти Московської біржі й загрозу вторинних санкцій щодо банків Китаю нівелюється намагання Росії використовувати юань як резервну й розрахункову валюту замість долара та євро, імпорт товарів з Китаю ускладняється, стає довшим та дорожчим.4 вересня курс юаня на Мосбіржі підскочив відразу на 6,5%. 6 вересня в РФ ставка по кредитам в юанях сягнула захмарних 72% річних, в той час як в червні дорівнювала 2%. Причина – дефіцит юанів, який виник через запроваджені в червні американські санкції проти Мосбіржі.Дії американської влади виявились добре прорахованими й вдалими. Обмежена в можливостях використання долара та євро Росія з початку війни прагнула побудувати зовнішню торгівлю з опорою на юань, який хоч і не є вільно конвертованою та світовою резервною валютою, але відіграє певну роль в світових фінансах та міжнародній торгівлі.Через санкції США, введені 12 червня, Мосбіржа призупинила всю торгівлю в доларах та євро. Водночас, через вторинні санкції США багато китайських банків стали дуже обережними щодо проведення будь-яких фінансових операцій з російськими клієнтами, що пояснює зниження китайського експорту до Росії в останні місяці. Разом із тим це призвело до дефіциту в Росії юаня – валюти, на яку тепер спирається влада РФ.Після того, як в серпні закінчився передбачений червневими санкціями США перехідний період, в Росії виник «внутрішній» юань, який обертається лише в РФ й виведений з обороту міжнародного валютного ринку та світової торгівлі. Юані, що обертаються в РФ, через санкції США стали токсичними для більшості іноземних банків, включаючи великі й середні китайські банки.Тепер проблема з оплатою імпорту до Росії через китайські банки є однією з найгостріших. В липні, за даними російського «Комерсанта», до 80% платежів російського бізнесу в юанях поверталися назад. За даними Reuters, обсяг платежів, що «зависли» між Росією та Китаєм, вимірюється багатьма мільярдами доларів. Після того, як в серпні США пообіцяли санкції проти банків за взаємодію із закордонними «доньками» російських банків, китайські банки припинили роботу із «ВТБ Шанхай» (дочірній банк російського «ВТБ»), який раніше був помітним фінансовим «містком» російсько-китайської торгівлі.Зараз торгівлю між Китаєм та Росією обслуговують переважно малі регіональні китайські банки. Їх технологічні можливості відчутно обмежені, а тарифи доволі високі. Це відчутно підвищує ціну імпортної продукції та суттєво збільшує витрати часу на проведення імпортних операцій.Якщо дивитись на ставлення експертної спільноти до ефекту санкцій, впадає в очі бінарність оцінок, яка не є супутницею серйозної аналітики. З першої половини 2022 року до середини 2023 року рефреном лунало - економіка РФ від санкцій впаде, настає економічна катастрофа, депресія. З другої половини минулого року й до тепер превалює думка - економіка РФ від санкцій не постраждала, зовнішні обмеження не завдають шкоди, санкції не мають значного ефекту. Обидві тези невірні. Не слід піддаватися медійним модам - не треба було вірити в крах тоді, не треба вірити й у відсутність ефекту від санкцій зараз.Також не слід впадати в песимізм там, для цього немає приводу - санкції з ізоляції російської фінансової системи діють. Рішення, до яких вдається Росія, такі як платежі до Китаю через посередників або використання криптовалют, лише тимчасово закривають проломи, що постійно з’являються внаслідок санкцій, призводять до зростання витрат Росії, ускладнення в імпорті як споживчих товарів, так й обладнання та розхідних матеріалів, які використовує Росія для ведення війни проти України.В’ячеслав Бутко, економічний радник КБФ

Ефективність санкцій проти Росії дедалі більше сприймається із скепсисом. Але є свіжі приклади успішних санкцій.

Юань не врятував: як американські санкції підривають економіку Росії

Імовірна передача Росії іранських ракет не матиме стратегічного значення у війні, проте, істотно допоможе Москві й Тегерану в економічному й політичному сенсах. Іран передав Росії більше 200 балістичних ракет, повідомляють західні ЗМІ з посиланням на американські, українські й іранські джерела. А саме: йдеться начебто про тактичні ракети наземного запуску “Фатх-360” з імовірною дальністю до 110 км.Достовірних даних про більшість іранських ракет немає, хоча Іран активно просуває цю зброю в закордонних ЗМІ (охоче називаючи якісь цифри). Можливо, ця зброя насправді є менш надійною або численною за російську (радянську, американську), або взагалі не передавалася до Росії.Якщо росіяни дійсно отримали партію “Фатх-360”, то йдеться про здогадний аналог американських ракет GMLRS-ER (“HIMARS”).Така зброя заповнить нішу між КАБами (дистанція запуску до 30-90 км) і оперативно-тактичними ракетами “Іскандер-М” (максимальна дальність 500 км). “Іскандер-М” замінюють “Фатх-360”, однак, є ціннішими.Тактична перевага “Фатх-360”: вони (як і “Шахеди”) мають пускову установку, замасковану під звичайну тентовану вантажівку, на відміну від легковпізнаваної з повітря установки “Іскандер”.Відтак характеристики (і здогадні обсяги виробництва) “Фатх-360” не зроблять їх новим стратегічним чинником у війні – на відміну від дронів “Шахед” іранської розробки, які стали величезною проблемою для ППО України.Це стосується також північнокорейських балістичних ракет KN-23, які вже неодноразово запускалися по Україні. Вони становлять більшу проблему, ніж “Фатх-360”, але неістотно відрізняються від “Іскандер-М”.Наразі Україна практично не має протиракетної оборони за межами Київщини. Тож протидія будь-яким надзвуковим цілям – “Іскандер-М”, KN-23, “Фатх-360” тощо – поки здебільшого зводитиметься до РЕБ-протидії та маскування. А також, найголовніше, до полювання за їх базами та установками на землі в Росії.***Іран має також інші ракети різної дальності (зокрема й начебто гіперзвукові), які гіпотетично можуть бути передані Москві. Експерти Defense Express навіть припускають, що Росія може отримати небезпечнішу ракету “Фатех-110” замість її зменшеної копії “Фатх-360”. Водночас поки немає інформації, що якась із усіх цих моделей перевершує за характеристиками російське серійне озброєння.***На думку експертів КБФ, Росія купує ракети в Ірану та КНДР передовсім з економічних та політичних причин.Фахівці погоджуються, що цим імпортом Кремль компенсує дефіцит власних виробничих потужностей. В Росії катастрофічно не вистачає кваліфікованих робітників. Водночас Іран та Північна Корея, з одного боку, мають арсенал ракет і не надто витрачають його, з іншого – використовують на оборонному виробництві своє більш мотивоване населення. За деякими даними, невелика КНДР тримає на військових заводах більше 500 тис. працівників.Крім того, іранська та північнокорейська “оборонки” значно краще захищені від українських ударів та західних санкцій.Нарешті, Росія так чи інакше змушена продавати зброю та інші підсанкційні товари до Ірану й КНДР. Зокрема, північнокорейські ракети для Росії виготовляються з використанням російських технологій та матеріалів.Отже купувати зброю в цих режимів Кремлю вигідно – навіть якщо вона гіршої якості.***Інформаційно-політичний аспект ракетного експорту до Росії важливий для усіх сторін.Росія, Іран та КНДР (а разом з ними й Китай) залякують світ впливом і воєнними можливостями своєї Вісі Зла (“глобальної більшості”, “Вісі Опору” тощо) і нездатністю Заходу їх зупинити. Напівпублічна ракетна кооперація є важливим аспектом цієї пропаганди, а також і інструментом шантажу.Водночас Пхеньян, і, особливо, Тегеран, ведуть власну гру. Іран регулярно намагається розколоти Захід і домогтися зняття санкцій проти себе. В обмін на це, іранці явно обіцяють призупинити чи, навпаки, – збільшити ракетний експорт до Росії.Показові деталі: Тегеран демонстративно не визнає російську анексію територій України, а кореспондент американської CNN в Києві (!) був минулого тижня &nbsp;запрошений до Ірану на виставку ракет і отримав ексклюзивний коментар про можливості саме ракет “Фатх-360”, ймовірно переданих росіянам. &nbsp;

Імовірна передача Росії іранських ракет не матиме стратегічного значення у війні, проте, істотно допоможе Москві й Тегерану в економічному й політичному сенсах.

Як вплинуть на хід війни іранські ракети? Воєнний огляд КБФ

Після традиційної серпневої паузи як в Європі, так і в Америці відчутно активізувалося політичне життя. &nbsp;Найбільш очікуваним першим осіннім дійством в США стали публічні дебати між кандидатами в президенти від демократичної і республіканської партій Камалою Гарріс і Дональдом Трампом. За оцінками американських ЗМІ, у т.ч. прореспубліканського і протрампістського Fox News, дебати із серйозним рахунком виграла Гарріс.Більша частина дискусії стосувалася внутрішньо-американських проблем. Зовнішньополітичні питання, у т.ч. Україна, також були порушені, хоча й не так детально. Однак нічого нового спостерігачі не почули.З боку Трампа був підтверджений його традиційний &nbsp;месидж про те, що лише він особисто зможе розв’язати проблему війни, при чому за 24 години. Він переговорить з російським і українським президентами, яких особисто знає, зведе їх разом і доб’ється миру. При цьому, як відзначило багато журналістів, він двічі уникнув відповіді на прямі запитання про його цілі в Україні, про те, чи підтримує він перемогу нашої держави, наголосивши, що в інтересах США є припинення війни.Не набагато більше перспективних деталей щодо майбутньої тактики і стратегії США в Україні містили й ремарки Гарріс. Звинувативши Трампа у тому, що він закінчить війну протягом 24 годин просто здавшись Путіну, тобто, фактично здасть Україну, вона акцентувала на важливості надання з боку США допомоги нашій державі для забезпечення захисту проти агресії. &nbsp;Однак проблема, яким чином добитися прийнятних результатів російсько-української війни, насправді не щезла з радарів діючої американської адміністрації. Нещодавно Білий дім надіслав до Конгресу США доповідь про план перемоги в Україні, що вимагається схваленим у квітні законом про виділення допомоги нашій державі в 61 млрд доларів США.Не зникла ця проблема і з поля зору американських ЗМІ. Однією з найбільш резонансних публікацій останнього часу стала стаття в провідному американському виданні The Wall Street Journal стосовно необхідності для Києва подумати про більш реалістичний план «Б» у війні з росією. Така думка, за інформацією видання, озвучується у неформальних розмовах з європейськими і американськими дипломатами, які посилаються на те, що повний вивід російських військ з українською території за сьогоднішніх умов потребуватиме ресурсів, яких Захід надати Україні не може. &nbsp;Ні план американської адміністрації, ні український план, на жаль, поки що не опубліковані. Тому їх вичерпні оцінки можна буде давати лише згодом. Однак виглядає на те, що оголошення українського плану перемоги, який в повному обсязі має бути презентований у Вашингтоні ближчим часом, виявилося більш ніж вчасним.Одним з ключових аспектів українського плану, як і однією з ключових чутливостей офіційного Вашингтону, є надання дозволів бити західною далекобійною зброєю вглиб російської території.Як свідчать заяви представників американської адміністрації, питання скасування заборони на використання Україною американської далекобійної зброї знаходиться на стадії опрацювання. Це, очевидно, стосується як ATACMS, вже переданих і запланованих для передачі Україні, так і ракет JASSM, для адаптації яких до повітряних можливостей України, на думку американців, необхідно буде декілька місяців. Оскільки британці і американці, які є союзниками по НАТО, прагнуть діяти у цих питаннях злагоджено, до позиції США певним чином прив’язується і позиція Лондона. &nbsp;Серйозним стимулом для такого рішення, яке, сподіваємося, буде все ж таки прийняте, очевидно стала передача Іраном першої партії балістичних ракет росії. Цим кроком і москва, і Тегеран перейшли певні «червоні лінії» Заходу.Це сталося, незважаючи на чисельні попередження з боку західних партнерів на адресу Тегерану, що така співпраця матиме дуже серйозні наслідки. Однак поки що санкційні заходи є більше символічними, ніж дієвими. Вашингтон оголосив про введення обмежень для іранської авіакомпанії Iran Air, яка забезпечує пасажирські і транспортні перевезення, низки російських та іранських організацій, долучених до взаємодії між режимами, представників влади. Також введені санкції на чотири судна, які перевозили зброю з Ірану в РФ. Аналогічні заходи оголошені Францією, Британією та Німеччиною.Чи знайде Вашингтон і Брюссель інші більш ефективні важелі впливу на Тегеран? Враховуючи вже існуючий рівень санкцій, буде дуже складно вийти з новими ще більш руйнівними для Ірану обмеженнями. За таких умов надання дозволів Україні бити західною зброєю по російській території, у т.ч. по складах іранських ракет та засобах їх запуску, сприятиме як пом’якшенню впливу цієї зброї на Україну, так і збереженню обличчя Заходу перед цинізмом іранських і російських можновладців. &nbsp; &nbsp;Деякі тривожні сигнали надходять і з Європи. В той час, як Трамп традиційно критикує європейців за недостатню підтримку України, в деяких ключових членах ЄС відбуваються події, які можуть цю підтримку ще більше понизити.Досить голосно прозвучала стаття в італійській газеті La Repubblica щодо миротворчих ініціатив, які опрацьовує Федеральний Канцлер Німеччини Олаф Шольц. З посиланням на депутатів Бундестагу, йому приписують ідеї погодитися з існуючими лініями розмежування між росією і Україною і заради миру натиснути на Київ, щоб добитися від України територіальних поступок. Це трактується як його відповідь на катастрофічний програш соціал-демократів на останніх земельних виборах у Саксонії і Тюрингії, де різко зросла популярність ультраправої "Альтернативи для Німеччини", яка пропагує співпрацю з рф на противагу підтримці України у війні проти росії. &nbsp;Відверто кажучи, навіть якщо в глибині душі Шольц і хотів би щось таке запропонувати, навряд чи це буде подано в такій неприйнятній формі. Адже поки що парадигмою ЄС є підтримка врегулювання війни на основі міжнародного права, тобто територіальної цілісності нашої держави.Що стосується популярності його партії в Німеччині, вона дійсно падає. Однак при цьому на загальнонаціональному рівні на перший план виходять не праві і ліві радикали-популісти, а християнські демократи, які критикуватимуть Шольца швидше за недостатню підтримку України.Однак на фоні бюджетних проблем з фінансуванням допомоги Україні, ці нові нюанси позиції німецького керівництва змушують задуматися.Пасивнішою в питанні допомоги Україні, ніж раніше, стала й роль Президента Франції Еммануеля Макрона. Причини криються не у зміні його позиції щодо росії і її війни проти України, а у проблемах з призначенням нового уряду. Якщо Макрон не захистить своє рішення про призначення правого прем’єра Мішеля Барньє і не досягне компромісу з лівими, наслідки для допомоги Україні можуть мати місце і у цій країні. А Франція, хоча й не є найбільшим європейським донором України, надає критично важливі ракети Скальп. Хотілося б дочекатися й обіцяних Макроном літаків Міраж.Ці останні нюанси в динаміці позицій ключових європейських партнерів можуть бути небезпечними не лише з точки зору кількості мільярдів євро військової і фінансової допомоги, а й в плані стратегії Європи щодо завершення війни в Україні. &nbsp; &nbsp;

Після традиційної серпневої паузи як в Європі, так і в Америці відчутно активізувалося політичне життя.  