Не пройшло й 100 днів з початку президентського терміну Трампа, як «картковий» будиночок його нової геополітичної системи починає розвалюватися. І не через те, що в американського Президента немає сильних карт, тобто козирів. Причина інша – він почав його будівництво не на фундаменті «сили» і не за проектом, який міг би привести до успіху. 

Залучити Росію до боротьби з Китаєм виявилося складніше, ніж очікувалося. Це підтвердив візит китайського Міністра закордонних справ Ван Ї до Москви 2 квітня для переговорів про подальший розвиток двостороннього стратегічного співробітництва. 

За підсумками зустрічі з Путіним він наголосив, що Китай і Росія продовжують будувати свої відносини на принципі «друзі назавжди, ніколи не вороги». Ван Ї, цілком в дусі китайської дипломатії, підтримав потеплішання відносин між США і Росією, однак, висловив застереження проти спроб Вашингтону налаштувати Москву проти Пекіну. За його словами, це є проявом "застарілого конфронтаційного і блокового мислення». Російський керманич не висловив жодних заперечень. 

Більше того, Путін повідомив, що очікує візит китайського лідера Сі Цзіньпіна 9 травня до Москви на святкування річниці Дня перемоги. Це має стати демонстрацією «китайської карти» в руках Кремля та свідченням недієздатності стратегії Трампа щодо швидкого примирення Росії з Україною, якщо вона не враховуватиме всі інтереси Москви. Ці інтереси, навіть за наявності готовності Трампа до прощення злочинів РФ та толерантності до її бачення «причин конфлікту», не можуть бути задоволені.  

Постулати Трампа про виключну пріоритетність відносин з Китаєм для безпеки США, зокрема у контексті його посягань на Тайвань, не витримують зустрічі з реальністю.

На цьому підході ґрунтується нова «таємна» військова стратегія Пентагону, про яку нещодавно повідомив Washington Post. Всіма іншими загрозами, зокрема з боку членів «осі зла» — РФ, Ірану та Північної Кореї — повинні займатися країни відповідних регіонів.

Однак військова активізація Пекіну поблизу Тайваню у зв’язку з широкомасштабними військовими навчаннями поки що не викликала військової реакції з боку Вашингтону. Білий Дім обмежився лише закликом до мирного вирішення проблем у Тайванській протоці. 

Водночас американські війська активно діють на Близькому Сході, обстрілюючи військові цілі єменських хуситів і готуючись до можливого застосування сили проти Ірану. 

Проте найбільшим щоденним головним болем Трампа залишається поведінка Путіна через його очевидне небажання завершити війну з Україною. На фоні провалу миротворчих зусиль США на Близькому Сході, це ставить під сумнів як нові геополітичні орієнтири Трампа, так і його репутацію геніального перемовника.   

Запровадження Вашингтоном додаткових мит на товари з усього світу, включно з колишніми союзниками та партнерами, спричинило сплеск міжнародної активності Пекіну, зокрема в Європі та Канаді. В умовах тарифних війн китайська дипломатія може стати успішною не лише в суто комерційному сенсі, але й може призвести до оновлення геополітичних орієнтирів традиційних союзників США.    

Якщо при цьому врахувати також зростаючу самоізоляцію Вашингтону від НАТО, то результати не підуть на користь ні Європі, ні США, ні миротворчим амбіціям Трампа. 

Чи відбудеться оновлення політико-безпекових пріоритетів США після 100 днів президентства Трампа – поки що неясно. Але очевидно, що ігнорувати реалії він не зможе.

Чим швидше Трамп усвідомить, що його сила полягає не в Москві, а в Україні та трансатлантичній єдності, тим швидше реальні геополітичні потреби США стануть офіційними пріоритетами.