Вашингтон продовжує здавати ключові «карти» ще до початку субстантивних переговорів з Москвою про умови миру.

Путін, відштовхуючись від абсурдних територіальних і «миротворчих» ультиматумів, виторговує собі все нові й нові пільги. А США, замість того, щоб вказати на повну нереалістичність і незаконність вимог Росії, демонструє гнучку позицію. І це на фоні жорсткого тиску на Київ за будь-які спроби відхилитися від американського бачення завершення війни.

Радник з нацбезпеки Вольц зазначає, що Україна має піти на територіальні поступки в обмін на майбутні (!) гарантії безпеки, які, до речі, надаватиме не США, а Європа. При цьому він вказує на території, «в значній мірі заселені вихідцями з Росії.» Не викликає сумнівів, що це – позиція Кремля і що такі території ідентифіковуватиме власне він.

Трамп публічно розмірковує про можливість визнання Криму російським в рамках майбутньої мирної угоди.

Отже, на додаток до політичної і правової реабілітації країни-агресора, обіцянок зняття санкцій після припинення вогню та блокування членства України в НАТО, американська адміністрація наполягає на суттєвих територіальних поступках з українського боку, без надання будь-яких гарантій безпеки.

Києву ж поки що пропонується лише відсутність блокування старої військової допомоги, виділеної і проплаченої попередньою адміністрацією США, без готовності до її подальшого продовження.

То де ж тут рівновіддаленість Вашингтона як медіатора від «сторін конфлікту», не кажучи вже про розрекламовану «позицію сили» щодо агресора і справедливість при досягненні миру?

Попередні обіцянки щиро боротися за інтереси України, у т.ч. територіальні, після спілкування з Москвою починають звужуватися, здається, лише до Запорізької АЕС. І то не гарантовано.

Принаймні так це виглядає зараз, в очікуванні «історичної» телефонної розмови Трампа з Путіним, яка має покласти край кровопролиттю. Хоча в надійність і довготривалість російських обіцянок, навіть якщо вони будуть надані під час цієї розмови, вірить, здається, лише Вашингтон.  

Хотілося б помилитися.

Оцінка можливості досягнення тривалого миру зберігається негативною – 3 з 10.